Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Роль адаптації в реабілітаційних процесах

Тематика: ПСИХОЛОГІЯ




Микола Ільєнко, доктор біологічних наук, професор Університету «Україна»

 

Показано особливості адаптаційних можливостей людини в реабілітаційних процесах

Ключові слова: адаптація, реабілітація, компенсація.

 

Показаны особенности адаптационных возможностей в адаптационных процесах.

Ключевые слова: адаптація, реабилитация, компенсация.

 

The features of adaptation possibilities are shown in the article.

Key words: adaptation, rehabilitation, compensation.

 

Адаптація — одна із найбільш важливих медико – біологічних, соціальних та психологічних проблем сучасної науки.

Адаптація практично постійно перебуває в полі зору філософів та біологів. Відомі точки зору на це явище Аристотеля, древньоримського лікаря Гіппократа, філософа Е. Канта [7], біологів Ж. Б. Ламарка, Ч. Дарвіна [2]. У наш час окремих аспектів цієї проблеми хоч якось торкаються більшість публікацій біологів [1–6; 9; 10; 12], соціальних працівників [5], психологів [11], філософів [7; 8] та представників інших дисциплін.

Адаптація це перш за все реакція, відповідь живого на певні зміни в середовищі, реакція на щось нове шляхом перебудови функції, зміни поведінки і, нарешті, зміни структури вслід або всупереч дії фактора.

Адаптація здійснюється на всіх рівнях живого від субклітинного до популяційно - видового та біоценотичного, вона входить як складова багатьох галузей науки і тому є інтегруючою проблемою. Адаптація має важливе і теоретичне, і практичне значення (вживання).

Існують різні класифікації адаптації. Її поділяють на біологічну та соціальну. Ще більш різноманітна класифікація біологічної адаптації залежно від того, чи її розглядають біологи, чи медики, чи психологи і т.д. Ми пропонуємо поділяти її на такі різновиди: фізіологічна, поведінкова та морфологічна. Два перші види біологічної адаптації ми розглядаємо як своєрідну тактику швидкого реагування організму на зміни в довкіллі. Вони взаємоповязані, зворотні у часі, лежать у межах норми реагування, не виходять за межі програми генотипу, реалізуються швидко і без стійких незворотніх стуктурних змін в організмі.

Фізіологічна адаптаціяце швидкі функціональні зміни на швидкі зміни в середовищі без зміни в стуктурі органа чи системи, це гомеостаз (внутрішній порядок, взаємодія) функціонального стану організму. Гомеостаз регулюється ендокринною та нервовою системами (безумовними та умовними рефлексами), між якими існують прямі та зворотні зв’язки як контактного, так і опосередкового плану. Прикладом може служити акомодація ока. При достатньо яскравому світлі структури ока спрацьовують так, щоб запобігти надмірному впливові променів на сітківку ока (перш за все за рахунок звуження зіниці) і, навпаки, при слабкому світлі сприяють більшому освітленню. Зміна кривизни кришталика при фокусуванні ока на предмет — це також адаптація, яку називають специфічним терміном — акомодація. Це і безперебійна ритмічна робота серця, дихання, травлення, терморегуляція тощо. Сюди ж можна віднести позитивні стреси, синдроми професійного «вигорання», хронічної втоми, в основі яких недостатня адаптивна здатність організму при впливі стресора. Залежить це від темпераменту, стану гормональної системи, імунної системи людини, сили та тривалості дії стресора.

Організм реагує також на припливи та відпливи під дією гравітації супутника Землі — Місяця. Вони бувають два рази на добу. Навіть земна куля видовжується по полюсах на 50 см. Ця сила притягує також міжклітинну рідину організму, і у деяких більш чутливих осіб це болісно відбивається на самопочутті.

Механізм регуляції гомеостазу подають так. Різноманітні сигнали із довкілля сприймаються органами чуття і передаються до аналізаторних центрів кори головного мозку. Звідти інформація поступає до гіпоталамусу — центру автономної нервової системи. Гіпоталамус посилає сигнали (релізери чи трансмітери) (гормони та нервові імпульси) в гіпофіз – головну залозу внутрішньої секреції організму. Останній виробляє так звані тропні гормони: тіреотропний (впливає на щитоподібну залозу), кортикотропний (на наднирники), гонадотропні (статеві залози). Гормони цих та інших залоз внутрішньої секреції впливають на автономну нервову систему, яка регулює, управляє, корегує функції організму, тобто врівноважує гомеостаз. Крім того, спеціальні гормони названих залоз надходять у зворотньому напрямку до інших залоз, гіпофізу та гіпоталамусу, подаючи своєрідний звіт про виконану дію. Тобто існують як прямі, так і зворотні зв’язки. У внутрішній сфері ці зв’язки контактні ( хімічні та електричні). У зовнішній сфері зв’язки не обов’язково контактні (тактильні, наприклад), але і вербальні, міміка, кінесіка, звуки, запахи. Посередником виступає зовнішнє середовище.

Поведінкова адаптація — це вибір організмом стратегії поведінки. Психологи вважають поведінку і психіку майже аналогами. При цьому важливу роль відіграють аналізаторні системи, кора головного мозку, умовні рефлекси. Відбувається також швидко і також без стійких структурних перебудов. Прикладом може бути будь яка поведінка людини (соціальна поведінка буде подана нижче), тобто функція організму в цілому, а не окремих органів чи систем організму. Це переміщення в просторі, виконання будь – якої роботи тощо. У тварин — добування їжі, втеча від хижака, розмноження та пов’язані з цим дії і т.д. Реалізується вона на основі фізіології, прямих і зворотних зв’язків, проте ці зв’язки частіше мають характер непрямих контактів. Тому в даному разі частіше вживають термін «метод спроб і помилок», який відбувається на основі слова, міміки, кінесіки.

Третій вид — морфологічна адаптація результат мутації певних генів ДНК і відповідних морфо функціональних змін організму (фенотипу). Цей вид адаптації ми називаємо своєрідною стратегією живого, розрахованої на перспективу. Відбувається вона повільно, за часткової зміни генотипу, яка викликає у свою чергу часткову зміну будови організму. Це ніби своєрідна пропозиція генотипу факторам довкілля, які каналізують організм у певному напрямі розвитку. Морфологічні адаптації виникли в організмі перш за все на постійно діючі фактори довкілля: гравітація, періодичні та регулярні протягом доби зміни освітлення (день — ніч, які викликали появу біологічних ритмів — біологічного годинника). Зміни в організмі у більшості випадків під дією природного добору односпрямовані і виявляються як більш складні, досконалі, від однорідного (гомогенного) до дівергенції та морфо - фізіологічних спеціалізацій. Цей вид адаптації незалежний від волі чи бажання людини, тобто здійснюється ніби пасивно, хоча, звичайно, є наслідком впливу невизначених і зовнішніх, і внутрішніх факторів. Цей вид адаптації відповідальний за утворення та вимирання видів, появу конвергенцій тощо. За приклад можна взяти досить просту та швидку морфологічну адаптацію — перебудову («звикання») бактерій до антибіотиків. У разі застосування антибіотиків гинуть майже всі особини збудника певної хвороби. Але за певних умов можливі випадки, коли одна чи декілька бактерій набувають нечутливості до даного антибіотика (в результаті мутації). Шляхом розмноження (простим поділом навпіл, по суті клонуванням) ці бактерії швидко утворюють популяцію, стійку саме до цього антибіотика. (У тварин, які розмножуються статево, набута ознака не водночас успадковується. Для її прояву потрібні певні умови.) Приклад з пристосуванням бактерій насправді вказує на те, що пристосування бактерій — це тільки виживання мутантів. Іншими словами, адаптація нової популяції — це виживання деяких особин попередньої.

Сюди ж слід, очевидно, віднести біологічні ритми, або біологічний годинник. Організм досить чітко синхронізований з основними факторами довкілля: дня і ночі. Вдень потреба в поживних речовинах, воді, мінеральних речовинах та ін. значно більша, ніж у нічний час, і тому метаболізм організму людини вночі знижений, відповідно знижена функція доставки до клітин кровоносною системою поживних речовин, гормонів, кисню, знижується активність ферментів і т.д. Регуляцію цих явищ пов’язують з діяльністю в організмі так званою біологічного годинника. З його діяльністю пов’язують необхідність людини адаптуватись до нових умов, особливо при віддалених переміщеннях у просторі і в широтному напрямі, тобто із перетинанням декількох годинникових поясів. Прибуваючи на нове місце, людина адаптується, синхронізує власні показники годинникового механізму (біологічний годинник) з реально існуючими тут явищами довкілля. Людина адаптується не зразу, а з певним запізненням. І тому вона може засинати не вночі, а вдень. З цим слід рахуватися політикам, спортсменам, та іншим людям, які вимушені приймати важливі рішення не «спросоння». Цей годинник змінити практично неможливо. Навіть проживши багато років за полярним колом, де день і ніч чергуються лише два рази на рік, повернувшись у середні широти, людина буде засинати вночі і бути активною вдень. Вважають, що існує центр в гіпоталамусі, який регулює цей годинник. Але навіть кожна клітина має власний ритм розмноження (порівняти клітини крові та кістки), обміну речовин тощо.

Існує ще модифікаційна мінливість. Це також морфологічна адаптація але тимчасова Ця мінливість зворотня у часі, бо реалізується в межах генотипу, норми реагування організму. Прикладом може служити збільшення маси тіла за сприятливих умов харчування, або зменшення — за несприятливих; збільшення об’єму скелетних м’язів за спеціальних тренувань. При цьому м’язові волокна не розмножуються, а маса м’яза збільшується за рахунок збільшення об’єму м’язових волокон. Але за відсутності тренувань м’яз набуває попередніх розмірів, бо зміни були в межах норми реагування. Стало відомо, що у музикантів скронева аналізаторна зона кори головного мозку, а у художників потилична — товщі, ніж у звичайних людей. Було перевірено на пацюках (методами гістохімії та електронної мікроскопії) зорову аналізаторну зону після відповідних 10 – місячних тренувань. Кора в цій зоні стала товщою, а кількість синаптичних зв’язків подвоїлась.

Особливий вид адаптаціїкомпенсаторна заміна функції одного органа іншим (вікарірування) у людей з частковою втратою певної функції (відхилення від норми реакції). Наприклад, тиск крові — ця патологія спадкова, протее вона може виникати і в процесі життя в результаті порушення харчування, стресів, надмірного вживання кухонної солі, алкоголю тощо. Людина при цьому веде звичайний спосіб життя, але вимушена адаптуватися, обмежуючи себе у вживанні алкоголю, відмовляючись від куріння, дотримуючись певної дієти та, звичайно, зайвих фізичних і інтелектуальних навантажень. Тобто адаптується функціонально і поведінково. При втраті зору (зоровій депривації) функція органу зору вікарірується (заміщається) функцією тактильних рецепторів кінчиків пальців рук (особливо при читанні текстів по Брайлю), рецепторів шкіри підошов, суглобів та мязів нижніх кінцівок. У перерахованих ділянках тіла людини в шкірі спостерігається збільшення числа чутливих механосенсорів (Отелин, 1999; Ільєнко, Новотни, 2009). Крім того, підвищується їхня чутливість. При цьому зростає навантаження на слуховий аналізатор. Цей процес теж перебуває в межах норми реакції.

Сутність соціальної адаптації полягає в тому, що вона реалізується на базі першої та другої сигнальних систем, не успадковується, здійснюється на основі фізіологічної та поведінкової адаптації. Це по суті утворення умовних рефлексів. Сигналами служать не лише звуки, запахи, світло, але і слова — сигнали сигналів — символи предметів чи явищ. Каналами і приймачами інформації першої і другої сигнальних систем є сенсори, органи чуття. Соціуми тварин, наприклад мурах, бджіл, морських котиків, пташиних зграй, мавп тощо значно простіші, відрізняються від соціуму людей тим, що інтеграція особин у цих колективах здійснюється на основі першої сигнальної системи та на основі інстинктів. Сигналами (релізерами) служать звуки, запахи, світло, тактильні, магнітні тощо. В тваринних колективах особистості відсутні, існують вузько спеціалізовані функціональні групи. Будь – яка дія кожного в цьому об єднанні переслідує одну мету — частіше за все функцію розмноження та добування їжі, будівельну діяльність, захист і т.д. Усі дії спеціалізованих груп виконуються на основі інстинктів, безумовних і частково умовних рефлексів, біоритміці. Тваринам не властиві думки, ідеї, абстрактне мислення, алаліз та синтез тощо. Хоча, безумовно, і у деяких груп із них існує певна градація, ступінь розвитку психіки (емоційність, пам’ять та ін.). Ще Ч. Дарвін писав, що справа не в якості, а кількості процесу пам’яті, здатності до навчання тощо.

Соціальна адаптаціяпристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними обєктами, інтеграція особистості у соціальні групи, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію, різні інші види сталих звикань, як – от: комп’ютерна залежність, гра і т.п. Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їхнє задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їхнього задоволення і визначає рівень соціальної адаптації.

Особливо це стосується адаптації осіб з адиктивною поведінкою, клієнтів, які зазнали посттравматичного стресу тощо. Комунікативна адаптація виявляється ефективною тільки в умовах включення індивіда в нормальне соціальне середовище із збереженням власної індивідуальності й унікальності. Люди, які зазнали інвалідності, потребують прийняття свого стану і формування активної життєвої позиції, орієнтації на власні збережені можливості і потенціал. Соціальна адаптація необхідна при введенні людини в різні сфери суспільних взаємовідносин, розширення чисельності контактів, формування диференційованої поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану.

Соціальна адаптаціяскладний, багаторівневий процес відбувається в різних сферах життєдіяльності людини. Це пристосування особистості або соціальної групи, яка потрапила у складні життєві ситуації, до реального соціального середовища. Процес соціальної адаптації починається з усвідомлення особистістю (соціальною групою) тих обставин, що минулий досвід не сприяє досягненню успіху і необхідно змінювати модель поведінки із урахуванням вимог нового соціального середовища. А для зміни поведінкових зразків необхідна активна позиція самої особистості [5].

Механізм її можна подати в рамках розробленого П. Анохіним так званого акцептора дії. Це відбувається шляхом порівняння поведінки людини на даний момент з програмою, з раніше набутим життєвим досвідом, тобто з тим, що було вироблено раніше шляхом спроб і помилок або прямих та зворотних зв’язків і знаходження оптимального вирішення поставленої мети і уже існує в її головному мозку.

Соціальні фактори це: виробнича діяльність,побутова сфера, спілкування однієї людини з іншою (комунікація), стосунки людини і машини (інженерна психологія). Абіотичні фактори виробничої сфери діють на людину через першу сигнальну систему, а в соціумі діє друга сигнальна система — словесна інформація. Слово як сигнал сигналів виступає як слабо діючий стресор. Критеріями повної соціальної адаптованості людини є відчуття здоров я, задоволення життям, відчуття щастя, переважання позитивних емоцій, уміння переконувати, безконфліктне вирішення справ та ін. Дезадаптація — це пригнічення, хворобливий, депресивний стан, що може сприяти алкоголізації, наркотизації, вживанню біологічно активних речовин і врешті приводити до суїцидів, смерті.

Саме надбаннями соціуму, завдяки соціальній адаптації людина захищає себе від впливу багатьох факторів природного добору. Це житло, одяг, засоби пересування, заміна мускульної енергії людини шляхом використання тварин, знарядь праці, машин, це колосальне зростання об ємів використання різних джерел енергії, це створення технічних засобів, які допомагають людині в розумовій діяльності, та засобів інформаційного зв’язку, це створення хімічних технологій та синтез багатьох хімічних сполук, це діяльність сільського господарства та харчової індустрії, які забезпечують людині продукти харчування тощо.

У біологічному плані адаптації на довготривалу перспективуце походження та вимирання видів, біологічний прогрес, який проявляється у збільшенні чисельності виду, освоєння ним нових ареалів, конвергенції і т.п. В медичній практиці це пристосування до порушених функцій, гомеостазу, тобто при виході за межі норми реакції, запрограмованої в генотипі. Це або хвороба, або порушення функцій, втрата частини чи всього органу. Скрізь тут ми маємо справу з адаптацією до подолання хвороби, або до нормалізації гомеостазу за допомогою інших засобів. Коли функції порушуються надовго, людина звертається до реабілітаційних заходів.

Отже, на основі біологічної та соціальної адаптації здійснюється і процес реабілітації людей з особливими потребами: застосовується комплекс заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію втрачених функцій.

Вроджені відхилення (хромосомні аберації) у новонароджених дітей з недоліками як: гемофілія, дальтонізм, діабет т. ін., що виникли в результаті впливу невизначеної природи факторів, які закінчуються мутаціями, в майбутньому ліквідовуватимуться або за допомогою застосування методів так званої генної інженерії, або застосуванням стовбурових клітин (що обмежено має місце уже нині), тобто свідомого, цілеспрямованого втручання в генотип. Це відповідає біологічній адаптації морфологічного плану.

Набуті відхилення в будові (втрата частини чи усього органу) нині реабілітують шляхом застосування протезів (зуби, кінцівки, зір, слух, серцеві клапани тощо), до яких у свою чергу організм повинен адаптуватись фізіологічно, поведінково та соціально.

В основі усіх цих процесів лежить наявність прямих і зворотних зв’язків, метод спроб і помилок (особливо в соціальній адаптації). При виході за межі норми реакції особи бувають часто досить успішними, проте гомеостаз має тепер інші рамки. Наприклад, загально – прийнята норма — тиск крові людини в межах 120/60мм рт. ст. Проте бувають випадки, коли ця норма або дещо розширена, або є відхилення, і тоді людина може жити і працювати при тискові крові, наприклад, 200 мм рт. ст.

При цьому вона адаптує свій організм і фізіологічними, і поведінковими засобами, уникаючи зайвих стресів, фізичного навантаження, дотримання певних дієт в умовах патологічної регуляції функцій тощо.

Відхилення в психічній діяльності, стресах, при набутті різного роду стійких залежностей: алкогольна, нікотинова, наркотична, комп’ютерна застосовують, крім лікування медикаменто зними засобами, застосовують інтрапсихічну адаптацію, гіпноз, медитування, релаксації, тобто фізіологічне та поведінкове адаптування.

Безумовно, чітке розмежування усіх названих нами видів адаптації неможливе. Вони взаємопов’язані, взаємозалежні, здійснюються комплексно. Оцінку можна здійснити на основі загального стану організму, за кінцевим результатом. Адаптування в умовах хвороби — це також є реакцією на щось нове, незвичне, що виходить за рамки норми реакції. Реабілітація — повне чи часткове повернення до норми, компенсація порушень організму.



Номер сторінки у виданні: 201

Повернутися до списку новин