Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Суперечливість впливів глобалізованого світу на людину





               Анастасія Розлуцька, здобувач кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

УДК 316.32

 

У статті аналізується суперечливий вплив глобалізаційних процесів, що відбуваються на початку XXI століття, на особистість. Автор розглядає виклики й ризики, пов'язані з глобалізацією, в контексті зі збереженням національної та ментальної ідентичності людини; аналізується роль інформаційних технологій в умовах глобалізації, їх місце в суб'єкт"об'єктних відносинах у рамках моделі «людина - інформація».

Ключові слова: глобалізація, людина, особистість, ідентичність, інформація, теорія.

 

В статье анализируется противоречивое влияние глобализационных процессов, происходящих в начале XXI века, на личность. Автор рассматривает вызовы и риски, связанные с глобализацией, в контексте с сохранением национальной и ментальной идентичности человека; анализируется роль информационных технологий в условиях глобализации, их место в субъект"объектных отношениях в рамках модели «человек - информация».

Ключевые слова: глобализация, человек, личность, идентичность, информация, теория.

The article examines the contradictory effects of globalization processes occurring in the XXI century personality. The author examines the challenges and risks associated with globalization in the context of preserving national identity and mentality of people, analyzed the role of information technology in the context of globalization, their place in the subject - object relations in the model of «human"information».

Key words: globalization, people, personality, identity, information, theory.

 

Початок XXI ст. ознаменувався черговими пошуками інтелектуалами нових масштабів, вичерпних відповідей, оригінальних, спрямованих у майбутнє, утопій. Наразі, маємо справу зі світоглядним процесом трансформації, що містить у собі намагання відійти від шаблонів XX ст., глибше та більш всебічно пізнати людину та запропонувати їй нові політико - суспільні цінності. Власне, ще передчасно, на нашу думку, робити висновки про весь спектр таких пошуків, адже формування «обличчя» III тисячоліття лише розпочалося. Нині досліджуються й усвідомлюються численні проблеми, аналізуються теоретичні парадигми: світ системної теорії, ліберальної демократії, мультикультуралізм, теорії глобалізації тощо. Саме ці поняття та явища маркують новий часопростір епохи, що розпочалася наприкінці попереднього століття.

Світ постає як глобальна цілісність: глобалізація витворює нові форми суспільної організації, які витісняють нації і держави як традиційні форми та первинні політичні одиниці на периферію нового світового порядку; політика перестає бути «мистецтвом можливого» і перетворюється на практику раціонального, ідеологічного, світоглядного й економічного домінування більш сильних країн.

ХХ ст. залишило по собі спадщину у вигляді теоретично обґрунтованої цілісної, динамічної, взаємопов'язаної структури світу. Світові війни та глобальні катастрофи утвердили планетарний погляд на суспільство та довкілля. Головним чином ідеться про подолання кордонів за допомогою соціальної, економічної, політичної, культурної діяльності. При цьому очевидним є те, що глобалізація як ідея не дає адекватного розуміння сучасного стану життя й нерідко сприймається як політична фатальність. Планетарний характер сучасних економічних і політичних змін перевищує здатність національних структур та їх очільників протистояти цим змінам, заохочуючи їх до інкорпорування в глобалізоване середовище.

Глобалізація - це складний і суперечливий процес будівництва світу шляхом створення глобальних інституціональних структур та глобальних культурних форм, які вироблені або перетворюються глобально доступними засобами. Про глобалізацію як суперечливий процес писав З. Бауман: «Глобалізація роз'єднує не менше, ніж об'єднує, вона роз'єднує об'єднуючи - розколи відбуваються з тих самих причин, що й зростання одноманітності світу. Паралельно до того процесу планетарного масштабу, який виник у бізнесі, торгівлі й потоках інформації, рухається процес «локалізації», закріплення простору. Те, що одним видається глобалізацією, для інших обертається локалізацією; для одних - це провісник нової свободи, для інших - несподіваний і жорстокий удар волі» [1, с. 64].

В ідеалі глобалізація має призводити до створення вільного ринку, економічної уніфікації з більш - менш справедливим розподілом виробництва та споживання; демократичне об'єднання світу мало б представлятись на спільних інтересах людства, таких, як рівність, захист прав людини, верховенство права, плюралізм, мир і безпека. Інтеграція світових моральних норм мала б відбуватись на основі центральних гуманістичних цінностей, які нині необхідні в інтересах сталого розвитку людства; планетарне мислення, якого потребує глобалізація, має давати своєчасні й адекватні відповіді на глобальні виклики.

Проте глобальний поступ підвів людство до іншого бачення і нового рубежу. Обсяги інформації та кількість знань, що лавиноподібно наростають, технічний прогрес, що дає можливість людині впливати на природу, поглиблення диспропорції між видобуванням, виробництвом і споживанням інших їх видів - все це збільшує відповідальність людини за наслідки своїх дій. Перетворення питання «людини» в одне із центральних питань світового розвитку є очевидною прикметою формування глобального суспільства, а планетарне поширення ліберальної демократії тільки посилює ці відчуття.

Політично - філософська думка тепер проявляє особливий інтерес до вивчення проблеми людини і глобальності людини. Яка своєрідність людської істоти? Як у ній пов'язані природне та соціальне, індивідуальне і національне? На що націлені думки та дії людини? Чого вона бажає, у що вірить, на що сподівається? До усвідомлення цих та інших питань суспільного буття незмінно звертається кожне покоління людей, прагнучи виробити нові шляхи, цілісний підхід до осягнення світового розуміння. Геополітика все більше зосереджує увагу на позитивному вирішенні глобальних проблем людства; визначено коло стратегічних цілей, які підкріплюються політичними запобіжними засобами для більш швидкого й ефективного їх досягнення.

Важлива роль у цих питаннях мала б належати ООН та іншим міжнародним і регіональним організаціям. Проте очевидним є факт, що вони в умовах глобалізації не в повній мірі виконують свою роль. Сильні країни стали більш витривалими та відповідальними перед глобалізаційними викликами. Малі країни зазнають згубного впливу на культуру і програють економічне змагання більш потужним державам. Виникає думка, що малі слабкі держави - це саме те, чого потребує новий світопорядок.

На переконання З. Баумана, наднаціональні інститути діють за згодою глобального капіталу, чинять узгоджений тиск на ті держави, які не входять до їх складу, з метою систематичного знищення всього, що могло б зупинити вільний рух капіталу. Попередня умова одержання допомоги від міжнародних фінансових установ, на яку держави сумирно пристають, полягає, як вважає З. Бауман, у тому, щоб вони відчинили двері й позбулися самої гадки про самостійну економічну політику [1, с. 56]. Для того, щоб осягнути всю складність «відкритого світу», спершу потрібно з'ясувати, як політика чи боротьба за владу формують світопрядок і яка роль у цьому процесі відводиться людині.

Глобалізація не є породженням кінця ХХ - початку XXI ст. Країни Західної Європи, зокрема Португалія, Іспанія і Англія, ще в XV-XVII ст. були одними з першовідкривачів морських торгових шляхів а, отже, нових континентів. За таких умов для політичних і підприємницьких кіл, місіонерів кожної з провідних на той час країн важливим було вишукування нових ринків сировини та ринків для експорту капіталу, поширення християнської доктрини в якості об'єднувальної ідеї для різних в економічному й у загальнокультурному відношеннях народів.

Т. Фрідман розглядає глобалізацію не лише як поширення капіталізму, ринків, торгівлі, а як значно ширше, глибше та складніше явище, яке включає в себе нові форми спілкування та творення нового: «Спрощення світу творить глобальну платформу для різноманітних форм обміну роботою, знаннями і розвагами. Побоювання щодо руйнівного впливу глобалізації обґрунтовані та справді важливі, але ігнорувати здатність глобалізації давати людям нові можливості і збагачувати наші культури означає проґавити можливий позитивний вплив на свободу та різноманіття людства»[2, с. 486].

Глобалізаційні процеси, які сьогодні відбуваються, чітко проектуються на цілісну та взаємо -  ов'язану структурусвіту. Теоретичне підґрунтя для розгляду витоків, характеру та можливих наслідків глобалізації для теперішнього світопорядку закладене в деяких філософських працях А. Ейнштейна, Теяра де Шардена, В. Вернадського, М. Гайдеггера. Так, одна з найвідоміших філософських моделей А. Ейнштейна про загальну теорію відносності призвела до уявлення про так званий Великий Вибух (Big Bang), у результаті якого народився Всесвіт.

Тейяр де Шарден же вбачає в основі Всесвіту хаос як первинну субстанцію. В еволюційному процесі впорядкування діють конструктивні та деструктивні сили, але, врешті - решт, перемагають завжди конструктивні, адже свідомість розвивається, щоразу накладаючись на досвід попередніх поколінь. Внутрішнім двигуном такої еволюції Тейяр де Шарден вбачає іманентний дух у кожній частині Всесвіту та буття.

Натомість основоположник екзистенціалізму М. Гайдеггер наполягає на історичному розумінні людини і світу. Буття людини та притаманна їй історичність посідають центральне місце у його концепції. За М. Гайдеггером, якщо суспільство і світ у цілому мають свою історію, то людина сама є історією. М. Гайдеггер проголосив техніку однією з епох історії буття, вирвавши людину із природного середовища: «Досі прихована істина буття не дається людям метафізики. Робоча худоба полишена захоплюватися запаморочливими досягненнями свого фабричного виробництва для того, щоб вона розтерзала сама себе, щоб вона себе знищила і провалилася в порожнечу Небуття» [3, с. 138].

В. Вернадський розглядав ноосферу як особливу «розумову» оболонку Землі, геологічну силу, яка впливає на всі сфери життя. Він був переконаний, що «майбутнє людства, як частини єдиної системи біосфери, залежить від того, коли (курсив наш. - Авт.) воно зрозуміє свій зв'язок з Природою (Богом, Духом, Вищим Розумом, Світовою Інформацією) і візьме на себе відповідальність не тільки за розвиток суспільства (до чого прагнули всі утопісти), але біосфери в цілому» [4, с. 116].

Глобальність новітньої світомоделі таїть у собі реальну загрозу нівелювання людини як автономного завершального світу в собі. Важливою стає особистість як представник людського роду; людина, позбавлена своєї індивідуальності, перетворюється на об'єкт маніпулювання з боку безликих суспільних сил, перестає бути тотожною сама собі, все більше узалежнюючись від мінливих обставин буття.

Концепція «self - reliance» («довіра до себе»), розроблена Р. Емерсоном, передбачає, що суспільство і держава існують для особистості: «Суспільство - це акціонерна компанія, у якій власники акцій, щоб надійніше забезпечити шматок хліба кожному учаснику, погодилися пожертвувати для цього свободою та культурою - і власною, і тих, заради кого вони стараються» [5]. Індивідуалізм став філософією життя, а незалежна і самодостатня особистість стала сенсом культури та політичного життя північних американців.

На загал північноамериканська культура в умовах глобалізації постає, на поверховий погляд, у дещо парадоксальному ракурсі. Історично, від часу своєї появи на політичній карті світу, Сполучені Штати культивують ідею індивідуалізму, де, щонайменше за юридичними приписами та громадською думкою, інтереси окремої особи ставляться вище за інтереси держави. При цьому важко знайти іншу спільноту, в якій особистість у такій само, як у США, мірі була б призвичаєна зважати на суспільні інтереси та громадську думку.

У глобалізованому світі, порівнянно з іншими ресурсами, пріоритетне значення має інформація. Інформаційний простір набув планетарного характеру, де основне місце посідає системне поєднання людина - техніка. Людина в цій співвідносності відіграє роль об'єкта формування, який зазнає впливу інформаційного середовища. Витворилася концепція нового суспільства, де інформація пронизує всі сфери життя, проводить революційні зміни соціальних структур, автоматизації, розвитку інфраструктури, впровадження нової технології та знань. Людина отримала багато свідчень про життя в світі, одночасно віддаляючись від глибини реального життя.

Ситуація характеризується великою насиченістю суспільства інформацією, де без неї немислима діяльність не тільки якихось окремих елементів суспільства, а й окремої людини. Інформація стала мірою впорядкування, яка забезпечує на певний час сталість рухомої системи. Глобалізаційний простір спонукає до більшої активності та мобільності, що полягає у створенні ідеальної та реальної безкінечності, яку достеменно не можна пояснити. Ідеально глобалізація дає можливість проникнути інформації у будь_які потрібні точки всесвіту, а реальний - це безкінечне технічне освоєння простору, часу і руху.

Сучасне суспільство породило нову універсальну людину, яка позірно демонструє зовнішню активність, проте її внутрішній світ залишається пасивним, вона функціонує як автомат. Така особистість не здатна вільно і всебічно розвиватись, адже зазнає всепроникного впливу нав'язливої інформації, без якої вона не може брати участь у житті суспільства, випадає із загального контексту. Звідси - необхідно знайти розумний баланс між інформаційними технологіями, мас - медіа і цінностямигуманізму, оскільки в суспільстві все виразніше відчувається потреба переходу від «кількісного ідеалу» епохи масового споживання до розуміння «якості життя» як головної загально - людської цінності.

У добу комп'ютерів сформувалась синергетична картина світу, в якому провідне місце належить телебаченню, Інтернету, відео, транснаціональним корпораціям, єдиним грошовим одиницям. У цей період розпочинається перехід від антропоцентризму до універсалізму з культурним, політичним, релігійним та економічним екуменізмом. Освоєння хаосу перетворює його на середовище існування людини, а плюралізм і відкритість забезпечують владу над природою та людиною.

Людину оточує дійсність, яка не заохочує довіряти зовнішній реальності, породжує некласичне бачення світу; моделюється ірраціональна картина його. Переважає ідея хаосу, випадковості, плинності реального світу, непідвладного впорядкованості. Формується ситуація розгубленої людини у таємничому і непізнаваному світі. Систематичне мислення та раціоналізм зводиться до окремих проблем рівня самостійного напряму, проникнення у недоступне простому спостереженню.

Неоднозначність та хаос перетворили людину на людину можливостей, яка має пройти відбір та викристалізуватись у реальне життя. Людина має вроджену зацікавленість у впорядкованому та структурованому світі. Внутрішньо притаманна людству невизначеність робить людину вільною вибирати, але ця свобода розгортається у вигляді зусиль позбутися вибору. Ця нова свобода і приваблює, і лякає одночасно. Проте вона неминуча.

Власне, йдеться про людину як про віртуальний суб'єкт інформаційного чи постмодерністського суспільства, в якому кожен вирішує сам за себе, але ніхто не має можливості приймати рішення за інших. Як зазначає І. Дзюба, що «хоча глобалізація високо підносить прапор свободи, але реально сфера свободи людини звужується, як шагренева шкіра, під дією незавжди помітних, однак потужних маніпуляторів - економічних, політичних, мас - культурних, мас - медіальних та інших. Яке місце залишиться для особистості під пресингом глобальних чинників, на що вона спиратиметься? Чи не перетвориться вона просто на статистичну одиницю, позбавлену можливості бути творцем - у культурі, в господарстві, в інтелектуальній сфері?» [6, с. 7].

Отож, важливою умовою існування глобального та вільного світового суспільства є пошук балансу інтересів між, з одного боку, сильними і слабшими країнами, а, з іншого, - між інтересами глобального суспільства й цінностями кожної окремої нації, особистості. Спроби ж в інший спосіб розв'язати зазначену діалектичну суперечність залишатимуться такими ж малоефективними, як і намагання її ігнорувати.

Незадовго до своєї смерті М. Шелер у доповіді на тему «Людина за доби врівноважування» торкнувся визначних новітніх, на той час, просякнутих ірраціоналізмом, антиінтелектуалізмом та цілковитою зневагою до розуму напрямів і тенденцій: більшовизм,фашизм, молодіжний рух, психоаналіз, жага примітивної міфічної містики, а також «дивного потягу сьогодення до темної містики». Зокрема, М. Шелер писав з цього приводу: «Всі ці речі вказують на існування систематичного потягу сучасної людини до невдоволення пануванням отриманих з минулого облагороджень, зависоким інтелектуалізмом наших попередників і їхніми впродовж століть дотримуваними методами стримування. Це при тому, що сучасна людина сформована такими облагороджуваннями» [7, с. 45].

Маючи перед очима образ маятника, М. Шелер указував, що даний рух - реакція, ідеологічна сторона котрого перевищила всі норми істини та правди, теж колись буде врівноважено і ставив перед елітою завдання здійснити це врівноваження. Він уважав, що процес «одужання» націй і людства в цілому нерозривно пов'язаний з повним психологічним проникненням у стан людини, а також допускав виправдання антиінтелектуального віталістичного напряму, хоч і вважав деякі моменти перебільшеннями.

Питання про те, чи насправді поворот модерної людини до удавано повнішого способу споглядання світу та романтично - ірраціонального способу мислення є процесом «одужування» і чи є глобалізація епохою врівноважування, залишається відкритим. Заклики до ірраціоналізму, що тепер нерідко знаходять відгук у глобалізованому суспільстві, набувають такого ж спекулятивного забарвлення, як і занурення в інстинкти. Ірраціоналізм охоплює як те, що підноситься над розумом і дозволяє людині зустрітися з трансцендентним, так і те, що легітимізує нерозсудливе та бездуховне. Попит на ірраціоналізм має в собі приховану небезпеку, адже торкається самого способу світоспоглядання, з якого випливає антидемократичне світло уявлення, що базується на ухилянні від rаtіо. Ситуація, в якій життя ставиться понад розумом, цілком безпечна в історичних дослідженнях та в міфології, але такою ж мірою загрозлива в умовах інформаційного високотехнологічного суспільства. Застосування ірраціональних світоглядних концепцій до держави та суспільства в таких областях модерного життя, як економіка та адміністрування, стимулює якраз перемогу раціональних структур. До того ж, існує внутрішній зв'язок між інтуїтивним дослідженням життя та політичною реакцією. Як влучно застерігав Томас Манн, «за кожною духовною позицією криється політична» [8, с. 208].

Потяг людей, які повсякчас перебувають під шквалом інформації, до утопій є формою втечі з тісних обіймів глобалізованої цивілізації XXI століття. Палке заперечення інформаційної цивілізації, заперечення сформованого шляхом rаtіо духу сьогодення потенційно можуть призвести до того, що за умови накопичення політичних, економічних та соціальних проблем стане легко відмовитися від віри в упорядковуючу силу розуму. Занурення в утопії, міфи, потяг до містичних переживань - усе це видається нічим іншим, як підсвідомим прагненням внутрішнього сенсу та глибини.

Науково - емпіричне розуміння світу не завжди є достатнім, воно є одним із можливих способів осягання речей. Феноменологія, а ще раніше бергсонівська «філософія життя» акцентували увагу на інтуїції. Для справжнього розуміння людських стосунків потрібною є аж ніяк не критична дистанція до об'єкта, а, найчастіше, позитивне комунікування. Брак безпосереднього спілкування між людьми в умовах домінування позавербальних способів передачі інформації має наслідком формування нового типу людини інформаційної епохи - людини інтроверта, зануреного у власний світ і поверхово знайомого з духовними установками інших людей. З подоланням емпіризму та позитивізму духовні горизонти мали б розширитися, проте глобалізація, навпаки, тягне за собою кризу модерної культури.

Усталені, як здавалося в ХХ ст., суспільні цінності в XXI ст. почали хитатися; брак культурної та соціальної єдності породжує періодичні кризи: расові заворушення натуралізованої французької молоді в 2009 р., значні електоральні успіхи ультраправих, близьких до націонал - соціалізму, партій у Нідерландах та Угорщині в 2010 р. тощо. Поняття «культурна криза» вже перестало бути модною дефініцією, вживаною публіцистами та культурологами, а набуло цілком виразних обрисів. Культурна криза, спричинена денаціоналізацію та космополітизмом, постає як серйозна загроза загальному духовному буттю та буттю окремих нації.

Культурно - критичний песимізм став явним, але подолати кризову ситуацію стає тим важче, чим більш усвідомленою вона стає - для свого втілення кожна культура потребує нормативних основ, які б убезпечили її від розчинення в загальній аморфній «світовій культурі». Як писав у середині 20 - х років ХХ ст. згадуваний нами М. Шелер, «ми живемо за такої доби, - вперше за тисячолітню історію людства, - коли людина сама для себе стала цілком проблематичною: вона вже не знає, що вона є, і одночасно знає, що вона про це не знає» [9, с. 29]. У XXI ст. ці висновки не лише не втратили своєї актуальності, а, навпаки, набули ще більшої.

Глобалізація на сьогодні стала необхідним явищем для всіх країн. Україна отримала можливості знайти своє місце в рамках постсучасного суспільства,основні параметри яких сформувались у розвинених країнах Заходу. «Політична модернізація є важливим показником спроможності політики сприймати зміни, інновації, гучно реагувати на виклик часу. Доля модернізації в кожному суспільстві залежить від можливостей та вміння соціуму інтерпретувати її цінності так, щоб вони, з одного боку, зберегли предметну сутність та її зміст, а з іншого, - не руйнували специфіку національної традиції та культури» [10; 8]. Реалії є такими, що Україна не є визначальним учасником світових глобальних процесів і не справляє вирішального впливу на їх регулювання. Для виправлення такої ситуації Україні потрібно недвозначно, а не на рівні «багатовекторності», визначатись зі своєю стратегією розвитку та щодо повноцінного входження до загальноєвропейських структур.

Висновки з дослідження. Глобалізація є важливою особливістю сучасного світового розвитку. Відносна цілісність і зразковий характер сучасних глобалізаційних процесів не можуть слугувати підставою для того, щоб ігнорувати суперечливості й негативні наслідки розвитку нового часопростору: реальний та ідеальний стан речей суттєво відрізняються.

Інформація як пріоритетний ресурс глобалізованого світу поступово переорієнтовує суспільство, яке також впливає на якісний розвиток людини. Неоднозначність та хаос в інформаційній сфері перетворили людину на людину можливостей, яка має пройти відбір та викристалізуватись у реальне життя; людина, з одного боку, інкорпорується в новий світ, а з іншого - відстоює свою національну, духовну, світоглядну, внутрішню автентичність.



Номер сторінки у виданні: 28

Повернутися до списку новин