Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Ситуація успіху: психолого - педагогічні механізми й етапи організації

Тематика: ПСИХОЛОГІЯ




                Валентина Луценко, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови і літератури Університету «Україна»

УДК 371.214.1

 

Автор розглядає психолого - педагогічні механізми й етапи організації ситуації успіху.

Ключові словаситуація успіху в навчальній діяльності, етапи організації ситуації успіху.

 

Автор рассматривает психолого - педагогические механизмы и этапы организации ситуации успеха.

Ключевые словаситуация успеха в учебной деятельности, этапы организации ситуации успеха.

 

The autor examines of the psychologica/ - pedagogica / mechanism's and stage of organization the situation of success.

Key wordssituation of success in educational activity, stage of organization the situation of success.

 

За останні роки словосполучення «ситуація успіху в навчальній діяльності» стало для педагогів звичним. Ніхто не заперечує, що саме позитивні емоції можуть стати для дитини найважливішим стимулом у навчальній діяльності. Однак, при цьому часом забувають про те, що в педагогіці, як, втім, і в медицині, не існує єдиної панацеї на всі життєві випадки. Тому й ситуацію успіху треба застосовувати продумано, з урахуванням багатьох чинників.

Метою статті є теоретичне обгрунтування психолого - педагогічних механізмів ситуації успіху. Серед завдань - з'ясувати чинники, що лежать в основі успішної навчальної діяльності школярів; показати етапи організації роботи, розкрити педагогічні прийоми ситуації успіху. Перш за все, необхідно розуміти психолого - педагогічні механізми, що лежать в основі ситуації успіху. Слід «розділити поняття «успіх» і «ситуація успіху». Ситуація - це поєднання умов, що забезпечують успіх, а сам успіх - результат подібної ситуації. Ситуація - це те, що здатний організувати вчитель [1, с. 30]».

Про такі ситуації розповідає в своїй книзі «Школа без невдах» У. Глассер. В одному із класів американської середньої школи з'явився психолог, щоб провести дослідження розумових здібностей дітей. Після відповідних тестів він оголосив прізвища тих, хто показав найвищий «коефіцієнт інтелектуальності». При цьому дослідник свідомо здійснив підробку: серед тих, кого він назвав «найрозумнішими», більше половини насправді мали середні або невисокі інтелектуальні можливості. Через рік, прийшовши до тієї ж школи, психолог виявив, що всі ті, кому він створив репутацію «найрозумніших», є кращими учнями в класі. Адже про його підробку ніхто не знав! Отже, репутація розумників спонукала слабих школярів виявляти цікавість і старанність у навчанні.

Безумовно, переживання успіху вселяє людині впевненість у власних силах. З'являється бажання знову досягти хороших результатів, виникає відчуття внутрішнього комфорту, що, в свою чергу, благотворно впливає на загальне ставлення людини до світу.

На перший погляд, здається, що достатньо вчителю кілька разів дати учневі можливість відчути успіх, як самий по собі буде забезпечений рівень мотивації, інтересу, пізнавальної активності. Однак, таке ставлення здатне викликати протилежний результат: постійна успішність може сформувати не скільки звичне, а, можливо, індиферентне ставлення до навчання. Крім того, постійне очікування лише позитивного результату згубно відбивається на розвиткові вольових якостей школяра: він ухиляється від подолання труднощів, губиться в складних навчальних і життєвих ситуаціях, у його поведінці починає переважати мотив «уникнення невдач» тощо.

Досвідчені психологи і педагоги попереджують про можливі негативні стани, що слідують після пережитого успіху. Чому можливий такий парадокс? По - перше, успіх, що дістався ціною невеликих зусиль, може призвести до переоцінки, точніше, до завищеної оцінки своїх можливостей. По_друге, за сильним переживанням якої - небудь емоції обов'язково слідує релаксація. Якщо в цей період запропонувати людині будь - яку діяльність, то вона, зазвичай, буде менш успішна, ніж попередня. По - третє, переживання успіху може бути затьмарено, якщо результат, важливий і значущий для самого учня, не буде адекватно оцінений іншими людьми.

І нарешті, емоція успіху не буде сильним переживанням, якщо результати діяльності не мають значення для її суб'єкта. Дитина, особливо на початку навчання, однаково інтенсивно переживає успіх «у головних» і «неголовних» навчальних предметах. Але досить часто дорослі знижують цю інтенсивність: «Відмінно з малювання? Краще б з мови отримав...» Через зниження значущості пережитого успіху дорослі впливають на формування в дитини ставлення до всього навчального процесу. Тому, «оцінюючи знання дітей, необхідно виходити з індивідуальних особливостей кожної дитини. Якщо вона все - таки просувається вперед, необхідно її заохотити, підбадьорити, аби вона не відчувала невдачу, порівнюючи свої результати із заздалегідь визначеними нормами, особливо якщо вони для неї недосяжні [2, с. 8]».

Отже, ситуація успіху в навчальній діяльності створюється педагогом за допомогою ланцюжка таких послідовних дій: установка на діяльність (емоційна підготовка учня до розв'язання навчального завдання); забезпечення діяльності (створення умов для успішного розв'язання); порівняння одержаних результатів із передбачуваними (свідоме ставлення до результату своєї навчальної праці). Отож, якщо ситуація успіху створюється вчителем послідовно і свідомо, її структура повинна враховувати всі названі компоненти.

Розглянемо організацію ситуації успіху поетапно.

Мотиваційно - цільовий етап. Учитель ставить завдання сформувати в учня установку на успішне виконання навчального завдання, при цьому відчути себе «творцем обставин», подолати труднощі, які можуть виникнути в ході роботи. Іншими словами, формує мотив досягнення. Але тут педагог стикається з неадекватною реакцією учнівського колективу: дехто вже виконував подібне завдання невдало, тому в цих школярів уже сформовано негативне ставлення. Друга група учнів не стикалася з такою роботою, тому вони не знають, чого можна очікувати від подальшої діяльності. Третя група вже виконувала подібні завдання й, успішно справившись із ними, перебуває в стані мобілізованості, готовності до виконання навчального завдання.

На цьому етапі вчителю найпростіше буде працювати з третьою групою, де необхідно тільки актуалізувати позитивні емоції, пережиті дітьми раніше. У другої групи учнів треба передбачити емоційну реакцію, намалювати перспективу вдалого виконання завдання, пов'язуючи її з тими чи іншими умовами діяльності, які в минулому забезпечували успіх. Найбільш трудомісткою буде робота з першою групою. Спочатку необхідно нейтралізувати спогади про невдачі в попередній діяльності, а потім створити перспективу для нової. Зробити це можна, наприклад, підкресливши, що учень попрацював над своїми помилками або що завдання змінено порівняно з минулим разом...

Учитель вправі запропонувати різні варіанти мотивів досягнення: прагнення самостійно розв'язати цікаві завдання, спробувати завоювати авторитет в очах своїх товаришів, стати першим, розглядати свою діяльність з точки зору її користі для інших людей, установити нові контакти в ході виконання і т. ін. Інакшекажучи, вчитель, спираючись на емоційну пам'ять учнів, організовує певні ситуації з метою актуалізації або нейтралізації емоцій для прийдешньої діяльності. Тут ситуація успіху великою мірою визначається психологічними аспектами.

Під час організаційного етапу завдання вчителя полягає в забезпеченні умов для успішного виконання завдання, зацікавленні школярів самим пізнавальним процесом з урахуванням індивідуальних здібностей і особистих якостей учнів. На цьому етапі деякі діти переживають стан конфлікту: з одного боку, необхідно виконати роботу, а з іншого - відчувається нестача умов для її виконання. Тут особливо необхідна допомога вчителя. Треба допомогти дитині правильно включитися в роботу, подолавши втому, стимулювати діяльність учня. Конкретні обставини зумовлюють використання тих чи інших прийомів створення ситуації успіху. До них, зокрема, належать емоційне розвантаження, зміна завдання за бажанням учня, допомога класу, «швидка допомога» (звернення до вчителя, до сильнішого учня і т. п.), «підказка» (робота з підручником) і т. п.

Результативний етап передбачає організацію вчителем роботи таким чином, щоб перетворити результат попередньої діяльності в емоційний стимул, в усвідомлений мотив для наступного навчального завдання.

Як показує практика, цей етап виявляється найбільш хворобливим. Підсумок навчальної роботи зазвичай зводяться до оцінки. Відомо, що думки вчителя й учня в цьому питанні найчастіше не збігаються. Справа в тому, що педагог оцінює підсумок діяльності, враховуючи грамотність, акуратність, правильність тощо, а учень пам'ятає про ступінь витрачених зусиль, концентрації уваги і т. ін. і чекає, що оцінять не тільки підсумок, але і його зусилля в процесі діяльності.

Добре, коли ступінь витрачених зусиль відповідає підсумку роботи, а значить, і оцінці. У цьому випадку вчителю достатньо похвалити учня, підкреслити його досягнення, тим самим стимулюючи його до подальшої діяльності.

Можливий і такий варіант: учень витратив мінімальні зусилля, але результат його роботи задовольняє основні вимоги. Такий варіант потребує від учителя знання індивідуальних особливостей учня, вміння аналізувати ситуацію, класифіковану А. С. Бєлкіним як «удаваний» або «небезпечний успіх». Необхідно продумати для конкретного школяра систему індивідуальних завдань із підвищеним рівнем складності, запропонувати таку форму роботи, коли в наявності вклад кожного учня в спільну справу й оцінювання відбувається групою учнів, а не одним учителем. Крім того, можливі особисті бесіди, коли вчитель прямо, але без свідків говорить учню про його недоліки: байдужість, лінощі, спроби списати тощо.

На перший погляд, виникає парадокс: учитель навмисне ставить учня в ситуацію неуспіху. Однак мета подібної тактики полягає в тому, щоб у свідомості дитини народилася радість не стільки від оцінки, скільки від самого процессу відкриття істини. Станеться це тільки в тому випадку, якщо школяр подолає певні труднощі навчального, морального, комунікативного характеру.

Варіант третій, найбільш хворобливий для обох сторін - учень упевнений, що «викладається», але оцінка, виставлена вчителем, не відповідає його очікуванням. Тут можливі серйозні конфлікти з педагогом, які можуть, у свою чергу, накласти негативний відбиток на ставлення учня до всього навчального процесу. У данному випадку з боку педагога необхідна глибока індивідуальна робота. Варто запропонувати дитині спробувати знайти свої помилки, а потім разом з учителем розподілити їх за видами: механічні, на увагу, на логіку обчислення, граматичні, орфографічні тощо. Не треба прагнути виправити всі помилки відразу. Спочатку можна запропонувати учню попрацювати над окремим видом.

Певна річ, знадобиться деякий час, щоб у дитини зникла боязнь помилитися. Вчитель повинен підкреслити, що він упевнений в покращенні знань. І тільки після низки тренувальних робіт і при емоційній підтримці педагога проводиться контрольний зріз, результати якого повинні переконати школяра в подоланні ним труднощів. Дуже важливо відмітити досягнення учня, показати своє шанобливе ставлення до його роботи, пробудити бажання з охотою вчитися і далі.

Четвертий варіант нагадує перший - кількість витрачених зусиль відповідає підсумкові діяльності, однак результат - незадовільний. Цей варіант є свідченням того, що організація умов діяльності на попередніх етапах будувалася без урахування індивідуальних здібностей конкретного учня. Тепер учителю доведеться починати все спочатку.

Завершальний етап, синтезуючи риси перших двох, носить психолого - педагогічний характер, оскільки логічно слідує з результатів попереднього етапу і служить основою для формування мотивів майбутньої діяльності. Особливої уваги потребують до себе слабовстигаючі учні. До них можна застосувати завищену або авансову оцінку. Наприклад, можна використати позитивне рецензування, однак слід дотримуватися почуття міри, щоб учень не переоцінив свої здібності.

Як показує практика, через індивідуальні відмінності учні по - різному реагують на запропоновані вчителем ситуації. Для деяких школярів ситуація успіху повинна бути повторена неодноразово, до тих пір поки не реалізується основне завдання: учень відчуває задоволення не тільки від результату діяльності, але й від самого процесу оволодіння знаннями.

Для наочності покажемо всі етапи організації ситуації успіху в таблиці (див. табл.).

Скажемо, що ситуація успіху «переростає» з прийому в педагогічну умову активізації навчальної діяльності тільки в тому випадку, якщо відбувається зміна позиції учня в навчальному процесі: з пасивного об'єкта він має стати суб'єктом, творцем навчальної діяльності, відчути в собі впевненість, знайти себе як особистість. Якщо на початковому циклі учень перебуває в ролі об'єкта, то потім він приймає (чи не приймає) запропоновані умови, активно включається в те, що діється, впливає на хід реалізації ситуації успіху, тобто стає суб'єктом обставин. Мало того, переживши заслужене почуття успіху, школяр хоче його повторити, зміцнити. Він починає самостійно шукати шляхи для досягнення кращих результатів у навчанні, і це надає йому впевненості у власних силах, позитивно впливає на взаємостосунки із присутніми.

Таким чином, із субкта обставин ситуації успіху учень стає субктом навчальної діяльності, носієм активного, перетворювального начала. Ефективність такої ситуації перевіряється не тільки наявністю активного ставлення до навчання, але й умінням самого школяра створювати собі умови для успішної діяльності. Складається пізнавальна активність учня як суб'єкта, формується стійка потреба в самоосвіті. Учитель не стільки навчає, скільки допомагає знайти галузі знань, необхідні для розвитку особистості конкретного учня. Цей період відповідає старшому шкільному віку.

Отже, ми з'ясували, що ситуація успіху тільки тоді стає дієвим засобом активізації пізнавальної діяльності, коли вона організовується на всіх етапах навчального процесу; ускладнює навчальні і виховні завдання, що стоять на кожному етапі; реалізовується з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, що знаходить своє відображення в доборі прийомів і засобів у роботі з конкретним учнем.

Ситуація успіху стає умовою переростання позитивного ставлення до навчання в активне, творче, якщо в суб'єкта діяльності позитивні емоції в діяльності породжують почуття вдачі, викликане подоланням труднощів, як вибраних самим учнем, так і запропонованих учителем, викликають радість, інтелектуальний підйом у процесі розв'язання навчальних завдань, приносять задоволення, усвідомлення недостатності рівня своїх знань, умінь у ситуаціях подолання і, таким чином, формують стійку потребу в самоосвіті.

Ситуація успіху - досить тонкий психолого - педагогічний інструмент. Ним повинен володіти кожний учитель, але для цього потрібне хороше розуміння обстановки, індивідуальності учнів, упровадження цілої палітри педагогічних прийомів.



Номер сторінки у виданні: 232

Повернутися до списку новин