Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ОЛЬВІЯ?.. ТРОЯ?.. — ПЕРІРАТА!





Сергій Піддубний, старший науковий співробітник Української академії дизайну

УДК 902 (477)

 

Стаття присвячена дослідженню витоків Перірати як давньої

української держави. На підставі аналізу історичних пам'яток та

беручи за основу семантичні й фонетичні методи, автор намагається

осмислити зв'язок між Ольвією, Троєю та Періратою.

 

Ключові словаОльвія, Троя, Перірата, Історія Геродота, давньогрецька абетка, історична пам'ятка, українська держава.

 

Клятва синів Пертона

 

Сьогодні ми, як діти, радіємо кожному знайденому черепку, глечику чи ще якомусь артефакту, що може бути свідченням великої історії і слави українського народу. А в І тис. до н. е. наша земля була усіяна справжніми шедеврами мистецтва в мармурі, пісковику, камені, бронзі, золоті. Але півторатисячна (як свідчить Влескнига) епоха домінування в тогочасному світі наших племен прийшла у занепад. На півдні поставала нова сила. Однак без авторитету минулого і без традицій неможливо було створити сильне майбутнє, і вона пішла походами на тих, хто був колись великим, щоб завоювати їхні здобутки і вкласти в основу своїх державотворчих мітів і таким чином возвеличитися над іншими. Все, що піддавалося транспортуванню, вивозилося з української землі і осідало спочатку в храмах і музеях Атен, Риму, а потім Лондона, Берліна, Петербурга та Москви.

На одній із таких пам'яток ми й спинимо свою увагу. Свого часу ось що писали про неї (цитую мовою оригіналу): «Надгробие из Ольвии. IV ст. до н. э., мрамор пентелийский, высота 1,67 м, ширина внизу - 1,03 м. Москва, Государственный исторический музей. Найдено в Ольвии. Бывшее собрание П. О. Бурачкова. Надгробие исполнено выдающимся мастером. Изображены две женщи ны: сидящая в кресле и стоящая за ее спиной... После повреждения надгробия была нанесена по святительная надпись почитаемому в Ольвии Аполлону Простату: «С добрым счастьем. Аполлону Простату стратеги с Рафагосом, сыном Авгановым, во главе (затем следует пять имен - С. П.) посвятили золотое ожерелье за мир города и за собственное здравие и доблесть» [1].

Вже з першого погляду вражає переклад, особливо «Аполлон Простата», «золотоє ожєрєльє» і «за собствєнноє здравіє». Викликала також підозру відсутність тих п'ятьох імен - невже важко було їх перерахувати? На інстинктивному рівні відчув: тут криється якась таємниця і почав уважно вивчати оригінал напису (див. фото пам'ятника).

Однак, перш ніж вдатися до його дешифрування, хочу зазначити: мене ніколи не покидала обурення на несправедливі підозри, що наша найдавніша літературна та історична пам'ятка Влес_книга насправді нібито є підробкою. Здійснивши її переклад, по_новому прокоментувавши і довівши авторство Ілара Хоругина, я був упевнений на всі сто відсотків, що той не так й уперто шукав доказів, що ці підозри безпідставні в Геродота, Гомера і навіть у Біблії. Аргументів на підтримку своєї правоти здобув чимало, виклавши їх у книзі «Код України - Руси» [2]. Але Історія Геродота і Біблія теж сприймаються наукою на рівні мітів. Я вірив: мусить бути щось таке, що підтвердить не лише автентичність Влес_книги, а й допоможе прояснити багато темних місць із Геродотової історії.

І ось цей напис із книги 36_річної давності... Не буду звинувачувати мого попередника - перекладача в умисному приховуванні істинного смислу тексту. Його не треба було перекладати, просто треба знати українську мову і прочитати як слід.

Отже, спрямовуємо свою увагу на напис. Сумніву немає, здійснений він так само як і у Влес - книзі - суцільний текст, відсутність розділових знаків і переносів. Часто трапляються по кілька приголосних підряд - отже, як і у Влес -книзі, тут пропущені голосні. Нам належить самим зробити розбивку тексту на слова і вставити необхідні літери.

Переписуємо текст - благо майже всі літери відповідають сучасній українській абетці, а які ні, скористаємось нібито давньогрецькою: замість знаку Ω (омега), що значить кінець, ставимо знак оклику; замість Θ (тето) - «т» або «ф»; замість Ф - «п», ІО читаємо як у Влес_книзі «и», N - н, Σ - с, Y - у, Z - ц, ψ - ча, ІА - «я». Із здобутого досвіду під час перекладу Влес_книги тримаємо в умі, що А може читатися як «о» та «і»...

Перший рядок. Літера «А» (альфа) - це початок, вона також могла читатися як «о» (на зразок того, як у церковнослов'янській і тривалий час в російській мові писали «а», але читали «о»; наприклад, напис на нагрудному знакові дрібного урядовця початку ХХ ст.: «Разсыльный волостнаго правленія»). Відділяємо її. Потім пригадуємо старе українське слово [3] «гафт» - вишивка золотом. Колись, очевидно, воно взагалі означало золото, і якщо тут згадується бог сонця Аполлон, значить було епітетом сонця. Далі відділяємо «ні» і виходить «не тухни» (не гасни)...

Другий рядок. Перед знаком оклику стоїть слово Аполл, а не Аполлон. Виходить, що на наших землях його називали по - іншому. Але ця деталь на поточний момент нас не цікавить. Зате бачимо, що маємо справу з якимсь зверненням до бога Аполлона: «О, Сонце, що не тухне, Аполл!» або «О, боже безсмертний Аполл!» Наступне слово Ніпрос - це Дніпро (у Влес_книзі - Ніпер [4]).

Третій рядок розпочнемо читати з кінця, де знаходимо знайомий дослідникам праць Геродота народ парореати [5]. Тут, правда, є невелика відмінність у написанні, але, зважаючи на те, що маємо перед собою першоджерело, майже достеменно можемо стверджувати, як насправді називалася наша країна в середині І тис. до н. е. Багатьом з нас зустрічалися близькі версії - Оратанія, Аратта, але Перірата читаємо вперше. Є над чим подумати... А поки що маємо слово, від якого легко відділяється попереднє. Пригадуємо, що у Влес_книзі наші пращури називали богів праотцями та отцями. Вставляємо пропущену голосну і маємо початкове слово рядка «татуньо» (зверніть увагу, вже тоді існував пом'якшувальний знак, сьогоднішній наш апостроф).

Четвертий рядок починається лише однією літерою «Г». Це мало означати щось таке, що знав кожен. Безумовно, це «Господь»: «Дніпра Татуньо і Перірати Господь!» Два наступних слова мій колега з 1973_го переклав майже правильно, але зробив із сонця сина. Мабуть, він не знав, що символом сонця, а, отже, Аполлона, був Овен (Геродот повідомляв, що навіть сам верховний бог Зевс зображався з баранячою головою). Отож, цей рядок і наступний п'ятий мають читатися так: «Сонця Овна стратег (тобто воєвода - С. П.) і вогню носій високого!» (про те, що «Ур» - вогонь, доведено ще книгою «Код України_Руси»).

У 6 - 9-х рядках перераховуються народи, над якими володарює Аполл: «Ромарів, оумванів і росів роговців тої Колані, полянів і карців Св[ятий]!» На жаль, у жодних джерелах того періоду стосовно нашої землі ромари не зустрічаються. Можна було б припустити, що це римляни, але на ту пору римська історія була лише в зачатках. Тому мова тут про когось іншого - чи не про тих, кого пізніше називатимуть савромати?..  

«Оумванів» нібито зустрічаємо вперше. «Нібито», бо якщо покопатися в давніх історичних джерелах, то побачимо, що готи називали Скитію Ойум, а у Геродота знаходимо на нашій землі «умбрів», де наше «в» перекладач (чи переписувач) його Історії прийняв за латинське «б», як і Ніпер видав за Гіпер... Отже, маємо підстави вважати, що «оумвани» - це одна з назв скитів чи якогось з їх племен. А зважаючи на те, що приписані до Колані разом із росами, отже, мешкали вони разом з ними в басейні рік Південний Буг, Рось, Синюха і Синиця. І не дивно, що згодом саме тут заявлять про себе кумани та з'явиться місто Умань. Шумери, кімерійці, Гомер, до речі, теж мають той самий архетип. І верховний бог Зевс називався Умбрієм...

Роси записані роговцями (за оригіналом - роговаси), мабуть, тому, що носили при собі (це ми часто бачимо на древніх пам'ятниках) ріг, як ознаку влади, багатства, щедрості та величі. Донині там, де вони мешкали, збереглося чимало назв, що відповідають назві народу: річки Рось, Роська, села Росошки, Росоша, Росохватка, Росишки, Роги, Рогова... Окрім того, і людей називали рогами (або ругами). Ругом був король готів Одоакр, який скинув з трону останнього імператора Римської імперії Ромула (476-493) і став одноосібним правителем Італії. Автором унікальної української історичної та літературної пам'ятки Влес_книги був Ілар Хоругин, хоруг9вою називали колись святе знамено отця роду...

Про «полян», гадаю, все зрозуміло - «П» та «Ф» і сьогодні фонетично підмінюють одна одну, наприклад, Філіп_Пилип. А от карці (карійці) часто згадуються в Геродотових історіях, але тільки не на скитській землі. Однак якщо вони є на пам'ятнику, очевидно, у Геродота їх хтось штучно усунув з наших теренів, бо кількома століттями пізніше на карті Птоломея на північному березі Меотиди позначено місто Карію (Сaroea), а на Поліссі - Сarrodunum (Кародом - карів дім). Зважаючи на те, що українська мовна традиція зберегла значно більше назв з основою «кор», можемо сміливо стверджувати, що насправді «а» тут теж треба читати як «о». Впевненості в цьому додає і один з оракулів, в якому згадується саме Коре, а не Каре [6] і якого чомусь не тлумачать жодні словники. Головним осідком корців, очевидно, було Полісся, де донині збереглися міста з рідним їм архетипом - Коростень, Коростишів, Корець, річки - Корчик та Короща тощо.

Прикметно, що пам'ятник в Ольвії, яка, як нам втокмачували, нібито була колонією Греції, зовсім не згадує греків!!! Отже, мої підозри, висловлені в кількох попередніх книгах, що греки підробили Історію Геродота, приписавши себе на наших теренах, небезпідставні. Проте не згадуються й ольвійці, але до цього питання ми повернемося у другій частині статті.

У 10-14-х рядках справді перераховуються імена, але не п'ять, а шість. Вони складають якусь клятву Аполлові: «Ручаємося: Минтагос, Пуртак, Нисан, Оникансагор, Ептонахор, сини Пертона с Поля!» (тобто з міста). Цікаво, що основи принаймні чотирьох цих імен можна знайти в сучасній українській мові - це Мина, Онисій, Оникій, Партень.

Закінчення тексту передаю таким чином, а читач хай звіряє з оригіналом: «Се вірні скити суть! Нугеї і Скаяндра достойники» («гатіас» те саме «золото», отже, достойники). Нугеї, на жаль, не можу знайти якогось відповідника, хоча щось подібне можна прочитати на бронзовому пам'ятнику часів єгипетських фараонів Епалу (Апісу), що нині зберігається в Лондонському музеї «НЕГІМАНЕСТА». А от Скаяндра виводить на сенсаційне відкриття, над яким давно б'ються вчені всього світу. Цілком можливо, що це острів, про який видатний вчений античності Клавдій Птоломей (II ст.) так писав у своїй «Гео_ графії»: «За Сарматським розливом (тобто за Дніпро - Бузьким лиманом - С. П.) лежить величезний острів, який називають Скандій або Ерітій. Це і є легендарна країна наших предків гіпербореїв, горнило народів, кузня народів світу». У книгах «Код України - Руси» та «Геродот. Скитія. Імперія Горросів» я писав, що острів Ерифія (Еритій), який згадується в мітах про Геракла, - це і є Хортиця. Тобто напис на ольвійському пам'ятнику, а також мої доводи та свідчення Птоломея більш ніж переконливо доводять, що Гіперборея насправді не якась мітична країна на крайній Півночі, а територія нинішньої України, де народжувалися боги, віра, культура, письмо, міти, мистецтво і т. п.

Але час вже друкувати поділений текст клятви синів Пертона і повний його переклад.

А ГАФ НІ ТУХНІ АПОЛЛ!

НІ ПРОС ТАТНЬО І ПЕРІРАТА

Г! СОН АВНАГОУ

СТРАТНГО ІЕ УР НСІ

ВІОСАМ! РОМАРОУ

ОУМВНОУ А РОСОУ РГ

ВАСОУ ТЕІМО КЛНС

ФЛІАНОУ КАРЦЕІ СВ!

РОЧАЦОУ МНТАГОС

ПОУРТАК НІОСАНЕ

ОНКАНСГР ЕПТОНХРУ

СЕОН ПЕРТН С ПОЛЕ

! СЕ ІРНН СКАІТІ СЕАУ

Т! НУГЕІ А СКАІАНДРА

ГАТІАС

 

«О, боже, безсмертний Аполл! Дніпра Татуньо і Перірати Господь! Сонця Овна стратег і вогню носій високого! Ромарів, оумванів і росів - роговів тої Колані, полян, корців Святий! Ручаємося: Минтагос, Пуртак, Нисан, Оникансагор, Ептонахор, сини Пертона с Поля! Се вірні скити суть! Нугеї і Скаяндра достойники».

 

Що дає нам цей напис? Дуже багато, а саме:

а) підтверджується припущення багатьох до слідників української історії, що саме на нашій землі, а не в Греції чи Месопотамії, зародилася нинішня людська цивілізація;

б) довідуємося, що Аполлон був батьком Дніпра і Господом нашої землі, а, отже, - маємо доказ про реальне місце походження світових релігій;

в) достеменно переконуємося, що вже в середині І тис. до н. е. існувала українська мова. Отже, найзатятіші скептики мусять визнати, що це найдавніша мова світу, про що, до речі, писав ще у ХІХ ст. поляк Михайло Красуський;

г) нарешті, маємо справжню назву тогочасної української держави;      

д) бачимо, що річка Дніпро вже тоді мала свою назву і моє зауваження, що нібито грецьке Бористен зовсім не назва річки теж підтверджується;

е) уточнюємо імена ряду племен, які мешкали на нашій землі, зокрема дізнаємося про існування держави Колані, що спростовує всі підозри про неавтентичність Влес - книги і дає ключ до розгадки багатьох інших таємниць минулого, в тому числі, якою мовою насправді були написані Історії Геродота і де знаходилася легендарна Троя.

 

• Перірата - українська держава середини І тис. до н. е.

Спробуємо розгадати загадки, які нам виставив ольвійський пам'ятник, розглянувши все в деталях.

«О, боже безсмертний Аполл!» - читаємо і в око впадає відмінність імені бога - не Аполлон, як ми звикли, а Аполл. Мабуть, саме таке ім'я він мав на наших землях, зауваже хтось. Ні, він не був у нас ні Аполлоном, ні Аполлом. Переконаний, що між двома «л» пропущено «о», більше того новостворений компонент є окремим словом: Апол Ол. Знайомі з давньою історією та мітами знають, що у вихідців із наших теренів расенів (етрусків), які мешкали на Апеннінах, Аполлон теж мав дещо інакше ім'я - Аплу, в Єгипті - Епал. Отож, очевидно, що на рідних теренах у древніх українців це ім'я звучало як Опал, тобто той, хто світить, хто опікується вогнем і вміє ним керувати. Не випадково давній центр гончарського мистецтва, що на Полтавщині, має назву Опішня. Мабуть, ім'я бога Аполлона також пов'язано з мистецтвом випалювання посуду, яке зародилося саме на нашій землі. Звідси також назва народу, що мешкав тут - пали. Варто також звернути увагу на те, що архетип Опа був досить поширеною складовою в іменах амазонок: Антиопа, Меланіппа, Іпполіта, що мешкали на півдні Скитії, а це ще раз підтверджує божественність і значущість для місцевих мешканців імені Опала.

До речі, видатний французький дослідник світових релігій Едуард Шуре ще в ХІХ ст. вважав, що ім'я Аполлон має дві складових, а саме Ап Олен, і припускав, що означає воно «Всесвітній отець» [7]. «Гіперборейський Аполлон є сходження неба на землю, втілення духовної краси в тіло і кров, світло істини через натхнення і пророцтва» [8], - писав він.

«Ол» - це нове слово навіть для найдосвідченіших істориків. Найбільше, що вони можуть згадати, то це монету під назвою ОЛ, яку понині знаходять на території колишньої «Ольвії». Але це не так вже й мало. Проте серед перерахованих народів у написі на «ольвійському» пам'ятнику ми не бачимо самих ольвійців. І тут нічого дивного, бо Ольвія не згадується ні в Геродота, ні у Влес_книзі. Це слово з'явилося значно пізніше із милості німецьких істориків у 19 чи 20 ст., які вирішили, що «Ол» - скорочена назва країни, що розміщувалася поблизу Дніпровсько_Бузького лиману. Тим часом це культова назва наймогутнішої свого часу причорноморської держави. Її населяли різні етнічні племена, але мали вони спільну назву олейці, оленці, оли. І підтвердження цьому знаходимо у самого Батька історії. Щоправда, ті, хто перелицьовували його історію під грецьку, не упустили шансу дещо підмінити і підправити, як вчив це робити Страбон: «що стосується імен, то тут перш за все треба мати на увазі, що до того слова, яким ми хочемо що - небудь назвати, ми часто добавляємо одні літери, віднімаємо інші, а також міняємо наголоси» [9].

Але ми знайдемо те, що потрібно. Зокрема, в ІV книзі Геродота, де описується Скитія, у главі 30 згадується країна Елея та її мешканці елей ці. Цікаво, що жоден із коментаторів не згадує про неї навіть у примітках на кшталт «не визначена точно». Тобто або ніхто не знає, що це таке, або вирішили її не помічати. У нас же є ґрунтовні підстави стверджувати, що тут ідеться саме про країну, яку пізніше назвуть Ольвією. Бачимо той самий архетип «ол» не лише в Олеї, а й в Колані, полянах, Полі, які є на пам'ятнику. Згадуємо також першого царя Скитії Колоксая, столицю Колані Голунь, одну із назв скитів сколоти, острів Елевферії (Березань) у тій же Ольвії і можемо сміливо робити висновок, що «ол9оло» - це священний архетип для нашої древньої причорноморської цивілізації. У книзі «Код України - Руси» я зауважував, що суть цього архетипу дуже точно визначає слово логос - духовний початок, світовий розум і абсолютна божественна ідея. Підтвердження цьому слова: чоловік, голова, чоло, лоб, лоно, долоня, доля, воля, слово, число, голос, волосся, володар, молодість, хлопець, янгол, голуб, коло, джерело, золото, колосся, молоко, світло, крило, поле, полюс, Волос (бог), Купало, Ярило, Олімп (гора богів), гора Іл у Криму і ціла низка імен: Олександр, Алла, Галина, Данило, Михайло і т. п. Між іншим, англійською святий, священний буде саме holy, а німецькою heilig.

Цікаво, що бог Геліос, як і Аполлон, також ототожнювався з Богом сонця. Варті уваги ще кілька божественних імен: син Зевса безсмертний Алкід (найімовірніше Ол Кит або скит), якого ми більше знаємо як Геракл; його мати Алкмена (Ол Мена - людина Ола). Ісус Христос, між іншим, помираючи, згадав «Елі» (Ола). Головний Бог мусульман Аллах спочатку звався Аль9Ілах - Ол Ола...

Апол Ол спонукає також переглянути ім'я найвидатнішого героя Троянської війни Ахілла. Цілком можливо, що він Ахіл Ол. Українські козаки навіть у ХVІІІ ст. пам'ятали це Ол, і коли їх витіснили із Запорожської Січі, в пониззі Дніпра вони утворили Олешківську Січ. А якщо зважити на те, що серед перерахованих на пам'ятнику Ольвії народностей не згадуються греки і що текст написано староукраїнською мовою, то стає очевидним, що греками тут і не пахло. Їхня назва Еллада (Ол Лада) зовсім і не їх_ ня, а вкрадена пізніше у наших предків, як і руни (абетка) та багато чого іншого.

Готський історик Аблавій, на якого спирається Йордан, згадує про герулів (горів_оріїв), які мешкали біля нинішнього Азовського моря, і зауважує, що греки називали їх «еле». Чи не ви_ дається вам, що «еле», «елейці», а згодом «еліни» є наше перекручене «ол», «олени», «голунці»? Саме так, бо Геродот писав, що «гелони - це первісні елліни» [10]. У сьомій книзі (гл. 95) він же наголошував, що еолійці (олени) за давніх часів називалися пелазгами. Тобто нас відверто шили в дурні, видаючи греків за еллінів, тоді як вони до них не мали жодного стосунку, що і доводить напис на нашому пам'ятнику.

Але перейдемо до іншого не менш загадкового слова - ПЕРІРАТА. Посилаючись на Геродота, який згадував парореатів, вище ми стверджували, що такою на ту пору могла бути назва країни. Однак у Геродота є дещо більше, що наближає нас до впевненості у своєму висновку. Ось що читаємо в кн. IV, гл. 90 в перекладі А. Білецького: «Від міста Герайон біля Перінта і Аполлонії на Понті Евксіні»; у перекладі Т. Коструби: «Від міста Герея коло Перінфа, як і від Аполлонії, що над Евксінським Понтом». Тобто ми бачимо конкретну вказівку на країну Апол Ола і Перірату, які знаходилися над Чорним морем, саме там, де було знайдено пам'ятник із дуже важливим для нас написом. Геродотові коментатори, щоправда, традиційно ці назви переносять подалі від нашої землі і навіть Перінту називають фракійським містом, але, маючи такий речовий і письмовий доказ, тепер нас не обманути: Перірата, Перінта і Перінфа - це давня назва державного утворення на території нинішньої України.

Спробуємо знайти нашим твердженням докази на найдавніших географічних картах. На карті Птоломея, наприклад, бачимо унікальну підмогу. Щоправда, не виключено, що цей чоловік теж доклав руку до фальсифікації історії і викрутив карту трохи в інший бік. І все ж таки, тут є багато корисного для нашого дослідження. Зокрема, варто звернути увагу на напис Perierbidi gens magna. З латиною я особливо не дружу, але видається мені, що першим словом є якраз назва держави, що має ту ж саму основу «Перір», друга частина «ата», очевидно, на час проживання Птоломея зазнала змін, а два інших слова перекладаються майже як і за Геродота - «рід магнатів», або «країна царів».

Проте спробуємо ще пояснити походження самої назви. Найімовірніше, його слід шукати в якомусь імені, адже не секрет, що цілі материки називалися іменами богів, видатних діячів і ге_ роїв, а країни та міста й поготів. Отож, визначимо складові: Пер - ор - ати. Ор, очевидно, це відомий всім засновник орійського роду Орій; ати - зустрічаємо в словах: тато, отець, батько, атаман, ватажок. Тобто друга і третя частини зрозумілі - «Орій Отець», і вона збігається з назвою держави, що збереглася в деяких арабських джерелах - Арата. Тепер стає очевидним, що перший компонент слова також може бути іменем людини - ПЕРшої державної особи, правителя. Хто міг бути нею?

Щоб відповісти на це запитання, потрібно шукати аналогічні пам'ятники з аналогічними написами. І один ми таки знайшли. Зокрема, пам'ятник Періклу (роки проживання прибл. 495-429 до н. е.). Переписуємо нашими літерами: ПЕРІКЛНС САНТІППОВ АТННАІОС. Прикметно, що вже в першому слові знаходимо точно таке закінчення, як і на ольвійському пам'ятнику у 8_му рядку: КЛНС. Вже це дає підстави для сумніву, що Перікл є греком. Швидше за все і цю видатну особистість вони привласнили собі. Пригадаємо, хто він: «найбільший з афінських державних діячів, виходець з аристократичного роду, по материнській лінії із роду Алкмеонідів (зверніть на початкове Ал - Ол - С. П.). Політична влада Перікла формально була основана на посаді стратега, яку він обіймав після 443 року 15 разів, хоча насправді він був главою держави. Для цієї ролі Перікл володів багатьма даними, особливо ораторським мистецтвом. Пора його діяльності була найблискучішою епохою в історії Афін («п'ятдесятиріччя»). «По назві - демократія, а по суті володарювання першої особи» - так оцінив Фукидід становище в Афінах при Періклові». Та ж сама книга зазначає, що «Перекл задовольнив вимоги середніх і бідних афінських громадян з тим, щоб залучити їх до реального управління державою (оплата посад). Він наділяв збіднілих громадян землею. За Перікла, Афінський морський союз перетворився на морську державу, в якій афінські громадяни повинні були не тільки користуватися перевагами, але й брати активну участь в її управлінні» [11]. Низка джерел додає, що при Періклові в Афінах жили і працювали поети Софокл і Евріпід, скульптор Фідій, історик Геродот, філософ Анаксагор.

Що насправді слід розуміти під «афінською державою», ми достеменно не знаємо, але щодо того «АΘНNАІОΣ», що пропонується читати як «афінський» чи «атенський», трохи не співпадає. Сантінов теж, між іншим, подають не так, як читаємо на пам'ятнику, а саме Ксантінов. Очевидно, нам просто намагаються нав'язати своє тлумачення. Але однакова абетка та збіг деяких назв говорять про однакове походження не лише пам'ятників, а й дійових осіб. Не виключено навіть, що Пертон (Пер-тин - захист) - це той самий Перікл (Пер-коло - укріплення).

Але ми звернули увагу на Перікла тільки тому, що він жив на період створення ольвійського пам'ятника. Однак назва Перірати найімовірніше пов'язана з іменем одного із Сімох мудреців античності, тирана Коринфа Періандра. Саме в такому варіанті дійшло до наших часів це ім'я, але не помилимося, якщо підкоригуємо його на Періант (перший ант), Адже цілком можливо, що місто Перінт (Періант) було названо на честь великого державного діяча. Жив Періандр приблизно 627-586 р. до н. е. За його правління Коринф (чи не та сама Карія?) досяг найбільшого господарського та культурного розквіту. Ось за які заслуги він названий серед наймудріших: піднесення торгівлі, ремесел, керамічного виробництва, наділення найбідніших селян землею, припинення «втечі селян від землі», забезпечення людей роботою, заборона займатися работоргівлею, введення закону про розкіш, підтримка мистецтва і науки. Періандр також заснував Істмійські ігри, створив потужний флот.

Що ж стосується Періклового пам'ятника, то найімовірніше він був вивезений свого часу з нашої землі, як і пам'ятник Артеміді з Криму, як зображення богів_покровителів із зруйнованої Трої до Риму, про що прямо стверджується в мітах древніх Греції та Риму тощо.

У самій назві Атен (Афін), в яких володарював Перікл, теж нічого немає грецького. Тлумачать, що Атена Паллада - покровителька міст і держав, також богиня мудрості, покровителька землеробства та наук у стародавній Греції, але її ім'я має той самий корінь, що й ім'я бога расенів Тіні (Тин). І друга частина імені має виразне праукраїнське походження - «Пали Лади». Зображення Атени Паллади як захисниці міст зберігалось у багатьох містах, що зайвий раз підтверджує походження від слова «тин» - захист. Низка українських жіночих імен, до речі, й донині зберігає цей компонент: Устина, Пестина, Харитина, Хотина, Валентина, Христина і т. ін. Додам, що мій колега, дослідник давньої історії України Павло Гарачук [12] взагалі вважає, що місто Атени розташовувалося на українській землі. Трохи далі ми теж вийдемо на такі висновки, щоправда, наші дослідження вкажуть на інше місце знаходження, ніж його показує Павло Федотович.

Але повернемося до ольвійського пам'ятника, де є ще одна річ, яка може наблизити нас до розгадки таємниць минулого - це Скаяндра. Вона не тільки дає відповідь на запитання, де була «кузня народів світу», про що ми вже говорили, а й змушує переглянути ряд теорій, які нібито вважалися остаточно визнаними.

Перше. Чи справді Троя (Іліон) знаходилася в Малій Азії? В «Іліаді» річка, яка протікає біля Трої, у своїй назві має всі складові Скаяндри - Скамандр, головна брама міста називається Скейською. Інша назва Скамандри Ксант - це лише результат перекидки двох перших літер, тобто міняємо їх місцями і бачимо те саме - Скант - Скаяндр.

Друге. Компонент «кая_кий» маємо повне право розглядати як основу назви головного міста на Скаяндрі (Дніпрі), і навіть піти дальше. Згадаймо, що Чорне море древні греки називали океаном (як і Дніпро, до речі), тобто бачимо один і той самий логічний ланцюжок творення назв: Чорне море - Окиян, його син Дніпро - Скаяндр і, мабуть, - онук Київ. Пам'ятаємо також, що Чорне море називалося ще Евксинським Понтом, де є той самий компонент «ксан». А в імені скитського і мідійського царя 653-613 рр. до н. е. Кияксара наявні Скаяндровські і Ксантинські компоненти (Кий_кса).

Третє. Скаяндра привертає увагу до ще одного давнього імені - Каїна, убивці Авеля. Чи не на берегах Дніпра трапилася трагедія, що згадується в Біблії, і чи не символізує вона насправді громадянську братовбивчу війну, яка описана в «Іліаді»?

 

Статья посвящена исследованию истоков Перираты

как древнего украинского государства. На основании исторических

памятников, используя семантические и фонетические методы,

автор пытается осмыслить связь между Ольвией, Троей и Периратой.



Номер сторінки у виданні: 11

Повернутися до списку новин