Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Їсус Христос: реінкарнації Божого сина





               Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації»

УДК 316.32+32

 

У статті розглядається життєвий шлях та реінкарнації пророка Їсуса Христа.

Ключові слова: цивілізація, пророк Їсус, реінкарнація.

 

В статье рассматривается жизненный путь и реинкарнации пророка Йисуса Христа.

Ключевые слова: цивилизация, пророк Йисус Христос, реинкарнация.

 

The article is considered of Proroc Isus live and his reincarnations.

Keywords: Civilization, Proroc Isus, reincarnations.

 

Перший прихід на землю пророка Їсуса Христа («коптська» версія)

Якщо подивитися в контексті історії єгипетських коптів на окремі твердження так званої канонічної християнської Біблії, виникає дуже багато запитань щодо першого приходу пророка Їсуса Христа, який після своєї «земної смерті» отримав безсмертя і статус бога.

Відомий єгиптолог Жан - Франсуа Шампольон (1820 р.), лише оволодівши староскіфською - сколотською мовою - мовою коптів (сформувалися у VІ-ІІІ тис. до н.е. шляхом змішування сумерів/шумерів, кушанів та африканських аборигенів), зміг розшифрувати зміст древніх єгипетських папірусів [16].

А автор кількох сенсаційних книг із стародавньої історії України [9; 10] Павло Гарачук (м. Ананьїв Одеської області) помітив, що лише в коптській, староукраїнській та еллінській мовах є такі літери і звуки, як Ж, Є, Ї та Щ.

Окрім того, коптська і українська мова мають однакову кількість літер в їх абетках - по 32 та інші, притаманні лише українській та коптській мовам, особливості й закономірності, які свідчать про те, що українська та коптська писемності і мови народжені одним і тим же народом [9]!

На думку П'єра дю Бурге, який написав книгу «Копти» (Софія, 2006р.), «копти це чисто і просто єгиптяни». Він, зокрема, відмічає, що їхнім головним храмом і досі є храм Хет - ка - Птах (Het-ka-Ptah) у Мемфісі [42]. Той самий храм, який був збудований фараоном Менесом на межі ІІІ тис. до н.е. і який дав назву Єгипту [29]!

Бог Птах став центральною фігурою розробленої жрецями Мемфісу (столиці фараонів першої династії) філософської теологічної (тео - бог, логос - слово) системи. Вона була викарбувана у VII ст. до н.е. за часів правління фараона Шакбе (Сакса?) у вигляді священного тексту - «Мемфіської теології», написаного ще за 2 тисячі років до того!

Як стверджує цей 5 - тисячолітній космогонічний текст: «Птах творить своїм розумом (своїм «серцем») і словом (своїм «язиком»)», він «дав богам існування». Після цього інші боги набули свої тіла, увійшовши «в кожний вид рослин. Кожен вид каменю, кожну глину, у все, що росте на її (землі) поверхні і в чому вони (боги) можуть проявитися» [68].

Згадаймо класичну біблійну фразу: «Спочатку було Слово, і слово було - Бог», написану через 3 тисячі років після «Мемфіської теології», і переконаємося, що біблійний текст дублює зміст релігійно - філософського тексту, створеного набагато раніше жерцями - лелегами!

Нагадаємо, що нащадки «племені бога Птаха» - копти (християни) відрізняються від арабів (мусульман), що захопили Єгипет у середні віки нашої ери. Вони мають більш світлу шкіру і, як свідчить Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Ефрона, відзначаються особливими бюрократичними талантами і «заповнюють собою всі єгипетські канцелярії». Вони успішно займаються землеробством (нащадки оріїв - В. Б.), ремеслами і торгівлею [60].

Вже багато століть копти (як раніше євреї та українці) не мають своєї державності, хоча їх налічують 7 млн. в Єгипті і понад 1 млн. людей по всьому світові. За довгі роки бездержавності ці корінні єгиптяни практично втратили свою мову і в побуті говорять арабською, проте мова їхніх далеких предків залишилася в церковних богослужіннях [42].

Вони мають свого папу - це, до речі, коптське, а точніше - санскритське слово. А своїх священиків, за свідченням І. Кузич - Березовського, готують в українських семінаріях у Канаді. Якщо ж подивитися на коптський символ життя, викарбуваний у VI ст. на стіні одного з коптських храмів, то він дивовижно схожий, як свідчить - ратичними талантами і «запов_В. Мойсеєнко, на берегині українців (рис. 1 і 2).

Задамо собі запитання: і чому це Мене(а)с і Христос (рис. 3) зображені на одній і тій же коптській іконі? І чому це Христос тримає руку на плечі Менеса? - Погодьтеся, це не дуже логічно, розміщувати на одній іконі людей (богів?), які жили з інтервалом у 3 тисячі років! Більше того, коли нащадок дещо «зверхньо» поклав руку на плече предка, хіба це не дивно?..

Зазвичай, на церковних іконах відображаються люди (боги) з однієї епохи. То, можливо, воно так і є?!. Якщо так, тоді Їсус Христос (саме - через коптсько!українське «Ї») жив щонайменше на 3 тисячі років раніше і міг бути верховним жерцем храму бога Птаха при царі Менесі?!.

Хоча, не виключене ще й таке тлумачення цієї невипадковості: згадана ікона символізувала певну ідеологічно - релігійну чи етнічно - міфологічну правонаступність від Менеса - до Їсуса Христа. Але, у будь - якому випадку, цілком зрозуміло, що зв'язок Менес - Христос має, безумовно, коптську природу!

І ще одне. «Чомусь» коптський ієрогліф анх (символ життя) зливається з іменем Христа (рис. 2. і 4). Якщо вже цей символ/ім'я потрапив до абетки, він повинен мати тисячолітню історію!..

Копти на своїх іконах дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї стародавньої історії - Менаса і Христоса. Принаймні, дивлячись на ікону VI ст. н.е., ми можемо в тому пересвідчитися (рис. 3).

Зафіксуємо собі такий факт: Менес і Христос зображені на одній і тій же середньовічній (VІ-VII ст. н.е.) коптській іконі, яка і досі зберігається в єгипетському монастирі в Бауїті.

Якщо мова іде про фараона Менеса, який у 3100 р. до н.е. об'єднав Верхній і Нижній Єгипти і збудував храм Бога - творця Птаха (Хет - ка - Птаха), то чи не надто зухвало (на зображенні) «поводить» себе Їсус Христос, який жив на 3 тисячі років пізніше?

Погодьтеся, це не дуже логічно розміщувати на одній іконі людей чи богів, що жили з таким величезним інтервалом! Більше того, коли нащадок дещо «зверхньо» поклав руку на плече предка, який жив за 3 тисячі років до нього, хіба це не дивно?..

Знаючи тогочасну суспільну ієрархію, важко собі уявити, щоб хтось (навіть і Син Божий) дозволив собі покласти руку на плече фараона (який сам вважався Богом для своїх підданих)!

Інша справа, коли мова іде про верховного жерця країни, який має абсолютні повноваження здійснювати комунікацію людей з Богом (слово релігія з латини означає зв'язок з богом). З історії Стародавнього Єгипту ми знаємо, що навіть і фараонам доступ до священних книг предків дозволявся лише після відповідної ухвали ради жерців.

Більше того, як свідчать історики - сходознавці Л. Васильєв [5] та О. Крижанівський [29], на перших етапах становлення доісторичної державності сакральна влада жерців - волхвів домінувала над світською владою, і в більшості випадків царями новостворюваних держав ставали верховні жерці племен.

Красномовний факт: найпопулярнішим чоловічим ім'ям у сучасних коптів є ім'я Менас! І це ім'я дивовижно співпадає з ім'ям Мени/Менаса - першого «чернігівського» царя об'єднаного Єгипту!

Повертаючись до церковних справ, варто зауважити, що у коптів великою повагою «чомусь» користуються зображення кінних святих (рис. 5).

Але, якщо згадати, що гіксосам/скіфам вдалося підкорити у ІІ тис. до н.е. Єгипет, - завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї, яких не знали негроїдні автохтони давнього Єгипту, то розшифровка цієї таємниці лежить на поверхні: скіфи, вони і в Африці - скіфи!

До речі, дослідники помітили, що на коптських іконах, які містять зображення кінних, начебто, «християнських святих», намальовані шпори. - Ну то й що, скажете ви? - Вся справа в тому, що візантійська (римська) кіннота не використовувала шпор. Це - скіфський винахід! Така ось цікавинка: на, начебто, «християнських» іконах коптів зображені «язичницькі» святі «скіфської національності» - чи не дивина?!.

Ця маленька дрібничка може бути розгадкою великої історичної таємниці: чому це візантійські імператори так жорстоко (аж до фізичного знищення і взаємних анафем) переслідували коптський народ, який, судячи з усього сказаного, дав світові Їсуса Христа!

Можливо тому, що в таємних келіях «візантійського відділу пропаганди і агітації» вже готувалася спецоперація «Біблія» (приблизно V ст. н.е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого сина, якого до того ж зробили молодшим на 3 тисячі років?..

Якщо це так, тоді так звана «наша ера» має розпочатися на межі IV-III тис. до. н.е. і повинна бути прив'язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христоса, котрі належали до богообраного народу, що й досі зветься коптами!

Але ж копти, «ну дуже схожі» (за Страбона) на скіфів, котрі, за словами римлянина Помпея Трога: «...завжди вважалися найдавнішими, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...» [34, с. 91].

До речі, Менес не довго протримався на посаді фараона і явно достроково загинув. Можливо тому, що змінив головний пантеон Богів автохтонів Єгипту на домінування єдиного Бога Птаха (див. Мемфіську теологію)?

У будь - якому випадку очевидним є те, що інформаційний спецпроект «Біблія», реалізований у ІV-V ст. н.е. правлячою на той час у Візантії та Римі християнською церквою, був певним «перезавантаженням» інформаційного коду людської цивілізації, результати якого ми споживаємо і досі.

Отже, якщо взяти до уваги шумерські/сіверські/самарські/шумерські, коптські й зороастрійські джерела Біблії та «дивний» сюжет згаданої коптської ікони, вірогідною є гіпотеза, що насправді перший прихід Сина Божого - Їсуса Христа на землю міг відбутися у ІІІ тис. до н.е.

Сам Їсус Христос у цей час міг бути верховним жерцем коптського (скіфського) храму Бога Птаха в Мемфісі. А царем Єгипту в згаданий час був фараон Менес, родове коріння якого, швидше за все, було на скіфо - трипільській Чернігівщині...

Скептики, однак, можуть зауважити, що, мовляв, українці до скіфів не мають ніякого відношення. Проте російський історик З. Рагозіна (ХІХ ст.) так писала про скіфів: «Із зовнішністю та одягом цих предків малоросів ми знайомі головним чином за надзвичайно красивими і художньо оформленими речами, знайденим в царській могилі поблизу Керчі (древньої Пантикапеї)...» [46].

Важко звинувачувати цю поважну авторку в «українському буржуазному націоналізмові», яка однозначно стверджує: скіфи є предками українців, а Керч є здавна - українським містом!..

Саме тому, «коптська» версія про перший прихід на землю Божого сина Їсуса Христа на межі IV-III тис. до н.е. (під час розквіту пелазгійсько/лелегського культу Бога Птаха) є досить переконлива. 

- Друге пришестя: Христос з роду Хрисів - жерців солярного Бога Аполлона? (перша, «еллінська» версія)

Якщо досліджувати походження імені Їсуса Христа, виникає теж чимало запитань, на які не дає нам відповідей так звана канонічна Біблія.

Можливо, це є «співпадінням», але від Гомера ми знаємо про існування Хриса - жерця храму Аполлона на острові Хрис, що був поблизу Трої (ХІІІ ст. до н.е.).

Отже, з цього ми знаємо, що Хрис - це жрецьтопонім або титул - посада (Христос, за свідченням православних церковних діячів, це теж - не ім'я, а титул).

Відповідно до сюжетної лінії «Іліади», цар Агамемнон (рис. 6) відмовився віддати за великий викуп Хрису (він же - троянський цар Менелай, порівняйте з іменем «чернігівського» фараона Єгипту - Менеса) його дочку Хрисеїду (рис. 7), захоплену в полон ахейцями.

До речі, на думку дослідника з Одещини П. Гарачука, цей же самий Хрис/Менелай є водночас і батькомусім відомого Одісея [9; 10]. Чи немає у вас аналогії з Христом і Менесом, які жили у ІІІ тис до н.е. в Єгипті?..

Загалом історія тих часів (ІІ тис. до н.е.) налічує щонайменше кілька десятків осіб, приналежних до жрецького стану Хрисів, а відомий античний літератор Софокл навіть написав трагедію «Хрис».

 

Античні джерела доносять до нас такі імена представників тогочасного релігійно - політичного бомонду: Хрис і Хрисаор - сини бога Посейдона, Хрис - син царя Міноса, Хрисолай - син царя Пріама, Хрисофеміда і Хрисіппа - дочки Даная, Хрисіпп - син Єгипта, Хрисогенія - народила сина Хриса від бога Посейдона, Хрисороя народила сина Корона від бога Аполлона і т. ін.

З цих імен явно простежується лінія: Хрис - Божий син, хіба ні?..

Більше того, епітети з цим коренем мали й самі еллінські боги: Хрисаорей - епітет бога Зевса (був розповсюджений в Лелегії/Карія) та Хрисеній - епітет підземного бога Аїда!

Отже, навіть верховний еллінський Бог Зевс (Деус/Теус, звідси й назва проукраїнського племені - теукри (рис. 8)) «вважав, що покращує імідж», якщо додає до своєї титулатури епітет Хрис, приналежний жерцям храму Бога Аполлона.

Між іншим, як свідчать теологи, Геракл (герой, син Зевса), котрий вважається прабатьком скіфів (а згодом і греків), теж належав до служителів солярного (сонячного) бога Аполлона, що пов'язувався еллінами із світлом, вищим розумом і вищою красою [43].

Таким чином, ми можемо зробити висновки, що в ІІ тис. до н.е. солярний культ Бога Аполло) на поступово набув найвищого релігійносоціального статусу і претендував на одноосібне лідерство в тогочасному пантеоні богів (ще одне свідчення продовження традиції однобожжя).

Якщо ми подивимося на спартанську фреску ІІ ст. н.е. із зображенням скіфо - еллінського Бога Аполлона (рис. 11), ми побачимо його в ореолі сонячного німба.

Митці, що зображали Їсуса Христа, «чомусь» брали в основу зображення саме цього бога. В цьому зв'язку правдоподібною є версія, що до «розкрутки» своєї власної релігії пророк, Божий син, а згодом - обожнений після відомого Нікейського собору (IV ст. н.е.) Їсус Христос міг належати до касти жерців сонячного бога Аполлона.

Порівнявши зображення Бога Аполлона із зображенням скіфського (Сак'я Муні - з роду саків) пророка Будди (рис. 12), ми можемо побачити в його особі не тільки антропологічно типові українські риси обличчя.

Над головою популярного скіфського пророка Будди ми теж бачимо аналогічний сонячний німб, який свідчить про вплив культу Бога Сонця (через пророка Зороастра та його вчення) на формування буддизму.

Відтак ми маємо достатньо вагомі підстави вважати, що другий прихід на землю Божого сина Їсуса Христа міг бути здійснений ним у ІІ тис. до н.е. (під час розквіту еллінської цивілізації, пов'язаної, насамперед, з культом сонячного бога Аполлона). 

 

- Друге пришестя Їсуса Христа. Нефертіті, «солярна» жрекиня з м. Коптоса (друга «коптська» версія)

Напевно, не всі обізнані, що єгипетських принцес у стародавні часи за кордон заміж не віддавали [29]. Чому? Відповідь прозаїчна: чоловік старшої дочки попереднього фараона ставав за традицією новим фараоном. І доводився він їй рідним братом.

Фараон Аменхотеп ІV / АнхАтон (ХIV ст. до н.е.), наслідуючи приклад свого батька Аменхотепа ІІІ, цю традицію зруйнував. Він одружився на красуні Нефертіті (рис. 9), котра не була дочкою Аменхотепа ІІІ і, відповідно, не була за давньою фараонською традицією сестрою нового фараона.

Як свідчать єгипетські хроніки, цариця Нефертіті, чий неперевершений образ (поряд із образами пірамід та посмішкою фараона Тутанхамона (свого майбутнього зятя) став символом Древнього Єгипту, народилася в древньому (вже на ті часи) місті Коптосі!

Мало того, що Аменхотеп ІV порушив династійну традицію престолонаслідування. Він змінив ставку з чорножрецької релігії Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а себе проголосив Божим сином - АнхАтоном (AnkhAton).

Зверніть увагу на першу частину імені цього фараона - це ж коптський ієрогліф анх (символ життя), який «чомусь» зливається з іменем Христа! - Ще одна революційна загадка історії, достойна імені цього царя - реформатора!..

Все було добре, але у Нефертіті народжувалися лише дочки - цілих 6! Можливо це, а, можливо, інтриги жерців Бога Амона, але згодом її місце займає цариця - дублерка з того ж таки царського дому фараона Ехнатона.

Її ім'я теж нам здається глибоко символічним - Кия! На початку її політична кар'єра була не менш вражаючою, ніж у Нефертіті. Вона народжує Тутанхамона (рис. 10) і стає другим або молодшим фараоном, але закінчує свій життєвий і політичний шлях подібно своїй попередниці...

Напевно, жреці - чорнокнижники непогано зналися на інтригах і на... отруті, якою, подейкують, зрештою, нагодували і АнхАтона. Експеримент з однобожієм (очевидно, вдруге - після Менеса і Христа) довелося відкласти...

А ще через півтора тисячоліття він, напевно, був сповна реалізований на основі напрацьованого релігійно - політичного досвіду та відповідної міфології, сформованої зусиллями Менеса - Христа та АнхАтона - Нефертіті...

Наостанку звернемо увагу на такі цікаві «співпадіння». В Єгипті, як відомо, існує одне місто Каїр - колишній Мемфіс, де розташовано коптський храм Хет - ка - Птах [42]. В Україні було і є нині щонайменше п'ять населених пунктів, котрі називаються Каїри (Миколаївська, Одеська і Херсонська області).

До речі, назва поселень Каїри є доволі популярною в Україні. Окрім Херсонського, щонайменше чотири села на Одещині мали таку назву. Зокрема, у документах 1541 р. згадується: «...у «Каирь» низові козаки напали на перекопських татар». За свідченням філолога А. Коваля, це слово - тюркського походження, яке означає «землю вздовж каналів і розливів рік з високим рівнем грунтових вод» [27, с. 51-52]. Саме такі землі обробляли і українці (Дніпро, Дністер, Південний Буг, Інгул), і єгиптяни (Ніл) споконвіку.

В Єгипті є місто Коптос (там і досі компактно проживають копти). В Україні їх значно більше: Коптіве (Донеччина), Коптівидівка (Житомирщина), Коптівичівське (Київщина), Коптів (Полтавщина), Коптівка (Харківщина), Копти (Чернігівщина). І в кожній цій назві чітко простежується ім'я спільного для древніх єгиптян - коптів та українців бога Птаха. Хіба що в Україні «чомусь» таких населених пунктів значно більше.

А загалом, враховуючи десятки «співпадінь» наведених вище фактів, у нас практично не залишається сумнівів щодо древності та унікальності української цивілізації та її непересічного впливу на глобальний розвиток людства.

Показово, що спроба «коптського» відновлення солярного однобожжя Бога Атона в Єгипті (АнхАтон і Нефертіті, ХІV ст. до н.е.) за часом співпадає з поширенням впливу солярного культу Бога Аполлона (рис. 11) в українській та середземноморській Елладі (кінець ІІ тис. До н.е.) та Бога Митри (середина І тис. до н.е. - ІІ ст. н.е.) в північному Причорномор'ї, Аріані (Персії) і Римі (рис. 13).

Все це наводить на думку, що друге пришестя Сина Божого (Їсуса Христа) могло відбутися у середині ІІ тис. до н.е., а друга реінкарнація культу Бога Сонця відбулася у вигляді культу Бога Аполло) на (ІІ тис. до н.е.) та Бога Митри (І тис. до н.е.).  

- Третє (біблейно - апокрифічне) і четверте (біблейно - канонічне) пришестя Божого сина Їсуса Христа

Третє пришестя Їсуса Христа, на нашу думку, відбулося на початку І тис. до н.е. в Галілеї. Принаймні, канонічна Біблія свідчить, що Галілея як країна (державне утворення) існувала вже за часів Соломона (ІХ ст. до н.е.). Формувалася вона ще в часи теукрів/троянців і в етнічному плані складалася з представників скіфського етносу: галів/кельтів (галілеян) і сумерів/самарів (самаритян).

Саме в скіфській (пелазгійсько/лелегській) Галілеї, на березі Мертвого моря, де здійснював свою проповідницьку діяльність Іоанн (Іван?) Христитель, були знайдені у 1948 р. так звані Кумранські рукописи, написані за кілька століть до «канонічного народження» Їсуса Христа.

Український дослідник Ю.Канигін звернув  увагу, що ці Кумранські рукописи цілими фрагментами співпадають з Новим Заповітом, написаним, як вважає «біблійна традиція», за проповідями Їсуса Христа [23].

Ось так, Божий син ще, нібито, не прийшов, але його проповіді вже розходяться по світу у вигляді пергаментних списків. Повторюється та сама ситуація, що і у випадку з текстом Мемфіської теології!..

Проте, якщо виходити з тези, що Їсус Христос приходив кілька разів, тобто відбувалася його реінкарнація, як це було у випадках із скіфами Зороастром і Буддою, тоді все стає на свої місця.

І четвертий «біблейно - канонічний» прихід Божого Сина у І ст. н.е. не є чимось неординарним. А укладачі Біблії, напевно, мають рацію, запозичивши ідею реінкарнації у творців давньоукраїнських релігійних сонячних культів.

І в цьому зв'язку вельми показово, що згадані солярні (сонячні) релігійні культи Бога Птаха (ІІІ-І тис. до н.е.), Бога Аполлона (ІІ-І тис.до н.е.) і Бога Митри (І тис. до н.е.) своїм корінням мають культ Бога Сонця, котрий зародився в надрах Мезинської цивілізації України (ХІІ тис. до н.е.), символами якого є свастика і меандр!

 

* * *

Підсумовуючи, слід зазначити, що християнство (як і всі інші конфесії) є компілятивною релігією, що побудована переважно на скіфо - еллінських теологічних системах (мемфіській теології, зороастризмі, буддизмі, мітраїзмі, галілейсько - кельтському ессеїзмові та боспорській релігії «Бога Єдиного»).

Відтак ми маємо підстави висловити вірогідне припущення, що явище реінкарнації (божественного перевтілення) є характерним і для християнства. Інакше буде не зрозумілим, чому, скажімо, пророк Зороастр приходив на землю тричі, пророк Будда - щонайменше вісім разів, а пророк Їсус Христос (який згодом і сам став богом) - лише один раз. І нині ми вже третє тисячоліття поспіль чекаємо його другого пришестя?...

Хоча, напевно, пророк і Божий син Їсус Христос уже бував на цій прекрасній українській землі. Можливо, це не всі помітили?..



Номер сторінки у виданні: 7

Повернутися до списку новин