Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

СПРЯМОВАНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК СТРАТЕГІЯ СОЦІАЛЬНО - ПОЛІТИЧНОГО МАРКЕТИНГУ





             Олег Агарков, кандидат соціологічних наук, доцент, завідувач кафедри соціальної роботи Запорізького національного технічного університету

 

В статті розглядаються особливості спрямованості соціальної політики в сучасних соціальних державах в умовах глобалізаційних процесів і становлення сучасних економік, заснованих на знаннях. Визначається роль соціальної політики як стратегії соціально - політичного маркетингу у функціонуванні сучасних соціальних держав. Аналізуються можливості застосування соціально - політичного маркетингу в розвитку української соціальної держави.

Ключові слова: соціальна держава, соціальна політика, модель соціальної політики, маркетинговий підхід, соціально - політичний маркетинг.

 

В статье рассматриваются особенности направленности социальной политики в современных социальных государствах в условиях глобализационных процессов и становления современных экономик, основанных на знаниях. Определяется роль социальной политики как стратегии социальнополитического маркетинга в функционировании современных социальных государств. Анализируются возможности применения социально - политического маркетинга в развитии украинского социального государства.

Ключевые слова: социальное государство, социальная политика, модель социальной политики, маркетинговый подход, социально - политический маркетинг.

 

In the article the features of orientation of social policy are examined in the modern social states in the conditions of processes and becoming of the modern economies based on knowledges. The role of social policy concernes as socio - political marketing strategies in functioning of the modern social states. Possibilities of application of the socio - political marketing are analysed in development of the Ukrainian social state. 

Key words: social state, social policy, model of social policy, marketing approach socio - political marketing.

 

Розглядаючи соціально - політичний маркетинг як сучасну управлінську технологію слід визначити його сутність через поняття соціального і політичного маркетингу.

Сутність соціального маркетингу і його роль в управлінні соціальною сферою досліджується в працях таких авторів як: С. Андреєв, Б. Голодець, В. Гордин, Є. Горяєва, С. Захарова, Ф. Котлєр, В. Мелиховський, А. Решетніков, Л. Роберто, Є. Смирнова, К. Фокс, О. Холмз, О. Щьокова та інші [2]. Аналіз їхніх праць вказує на те, що соціальний маркетинг можна ефективно застосовувати як технологію просування соціально значущих проблем, коли спеціальні маркетингові механізми застосовуються з метою реалізації в суспільстві важливих ідей та конкретних проектів.

Визначення і особливості політичного маркетингу розкрито в працях таких науковців, як: В. Бебик, Дж. Б'u1102 юкенен, Г. Грачов, Г. Ділігенський, В. Дубицький, К. Еррсу, Ф. Ільясов, С. Куніцин, B. Лапкін, Є. Морозова, Д. Нежданов, В. Полторак, Г. Почепцов, В. Халіпов та інші [8]. Політичний маркетинг - це різновид некомерційного маркетингу, діяльність, спрямована на створення, підтримку чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадського значення, спрямованості розвитку держави загалом.

Виходячи з цього, соціально - політичний маркетинг, на нашу думку, виступає як технологія для просування пріоритетної і ефективної моделі соціально - політичного та соціально - економічного розвитку держави. Його можна розглядати:

- по - перше, на рівні проведення окремих політичних кампаній, виборів, програм;

- по - друге, на рівні державотворчого процесу;

- по - третє, на рівні просування моделі розвитку соціальної держави в умовах глобалізаційних процесів і становлення суспільства знань (інформаційного суспільства).

Очевидно, що реалізація даних завдань пов'язана із формуванням соціальної політики держави як втілення її соціальності і спрямованості на підвищення добробуту громадян. Саме соціальна політика визначає соціальність держави, модель взаємодії держави і суспільства, економіки і людини. Вказуючи на те, що головною метою соціально - політичного маркетингу виступає сприяння формуванню рис соціальності в державі, треба зазначити, що як управлінська технологія, соціально - політичний маркетинг пов'язаний з напрямом реалізації соціальної політики, яка, до речі, на нашу думку, і визначає стратегію маркетингу. Тобто визначення спрямованості соціальної політики визначає і стратегію соціально - політичного маркетингу. Розглянемо сутність соціальної політики і її співвідношення із соціально - політичним маркетингом.

Сьогодні питання визначення суті соціальної політики в українській науковій літературі вивчено недостатньо. На нашу думку, це пов'язано з тим, що комплекс заходів, який традиційно вважали соціальною політикою в Радянському Союзі, є набагато вужчим від того феномену, що існує сьогодні. Тому проблемі з'ясування суті соціальної політики присвячено праці багатьох сучасних науковців, які розпочали дослідження феномену соціальної політики. Так, Б. Ракитський, визначає соціальну політику як відносини соціальних груп з приводу збереження і зміни соціального стану населення загалом і класів, що його становлять, прошарків, соціальних, соціально - демографічних, соціально - професійних груп, соціальних спільностей (сім'ї, народи, населення міста, регіону і т. п.). А. Сіленко вважає, що, з одного боку, соціальна політика - це мистецтво поєднання людських інтересів, інтересів індивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин, а з іншого - це система взаємодії державної влади, що постійно оновлюється, недержавних структур, самої особистості щодо життєзабезпечення та розвитку людини [5 - 6]. Досліджують цю проблему і такі вчені, як Л. Лебедєва, Е. Лібанова, Н. Мельникова, О. Палій, В. Скуратівський.

Існують загальносоціологічні теорії, які, аналізуючи соціальну політику, спираються на концепцію солідарності Е. Дюркгейма, підхід В.Зомбарта, структурно - функціональний аналіз Т. Парсонса, аналіз класових відносин та ідею зменшення ролі держави К. Маркса, системний підхід Н. Лумана до інституціоналізації форм допомоги у розвитку суспільства, аналіз взаємодії системного і життєвих світів, проаналізованих Ю. Хабермасом. Глибоко проаналізована проблематика соціальної політики і перспектив її розвитку в роботах таких західних соціологів, як П. Абрахамсон, П. Алкок, П. Бурдьє, Н. Дікін, П. Розанваллон, Р. Титмусс, С. Хорт, Г. Еспін - Андерсон.

Ми виходимо з розуміння, що під соціальною політикою загалом необхідно розуміти регулювання й узгодження взаємодій різних секторів суспільства, інтересів різних соціальних груп, людини й суспільства з метою стійкого й збалансованого розвитку, до якого включене все населення. Таке розуміння поступово сформувалося в процесі тривалого розвитку всього комплексу соціальних наук.

В цьому зв'язку під соціальною політикою в державі розуміється діяльність органів державної влади й суспільних інститутів, яка спрямована на узгодженням інтересів різних соціальних груп і соціально - територіальних спільнот у сфері виробництва, розподілу й споживання, що дозволяє узгодити інтереси цих груп з інтересами людини й довгостроковими цілями суспільства [7].

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Тобто, соціальна політика - це суспільний феномен, що поєднує різноманітні багатофакторні складові: конституційно - правові, інституціональні, управлінські регулятивні та саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні та ін. Зазначене зумовлює багатоаспектність засад соціальної політики як суспільного явища. Розрізняють вузьке та широке розуміння соціальної політики.

У цьому зв'язку завдання соціальної політики - забезпечити чітке функціонування системи соціально - політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики, здійснення координації, узгоджувальної діяльності елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль, формування оптимального співвідношення й підтримання необхідних пропорцій між цими елементами, приведення до стрункої системи різноманітних дій усіх її учасників, спрямування різних форм, методів і засобів соціальної політики на досягнення очікуваних результатів, насамперед на досягнення адекватності цілеспрямованої діяльності суб'єктів соціальної політики, пов'язаної із освоєнням і творенням соціального буття, розвитком соціальної сфери, вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу, сучасною логікою розвитку цивілізації.

Виходячи з аналізу поняття «соціальна політика», можна констатувати декілька положень.

По - перше, соціальна політика полісуб'єктна: не тільки держава є суб'єктом соціальної політики (як це було за радянських часів). Окрім держави, існує низка недержавних суб'єктів соціальної політики. У демократичному суспільстві соціальна політика становить сумісну функцію демократичної держави і недержавних суб'єктів громадянського суспільства. Суб'єктами соціальної політики є: державні установи; органи місцевого самоврядування; позабюджетні фонди - суспільні, релігійні, доброчинні; недержавні об'єднання, комерційні структури та бізнес; профспілки, громадяни. Отже, можемо говорити про те, що суб'єктом соціальної політики є як держава, так і громадянське суспільство. Навіть більше, саме це дає нам один з аспектів соціальної держави: розвинене громадянське суспільство, яке бере активну участь у житті суспільства.

По - друге, соціальна політика є втручанням в економічну, соціальну сферу, вона має єдину мету - забезпечення добробуту суспільства, що передбачає як захист незаможних верств населення, так і підтримку та зростання рівня добробуту середніх верств населення. Характерним для соціальних держав є спрямування їх соціальної політики на прошарки суспільства з низьким та середнім рівнем доходу.

По - третє, головним суб'єктом реалізації соціальної політики в сучасному світі традиційно є держава. Саме держава гарантує можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного системного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Тобто держава є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб'єктом. Поєднання у державі функцій гаранта реальних можливостей для регулярного здійснення соціальної політики та функцій одного зі суб'єктів соціальної політики - маловірогідне, яке рветься, якщо держава не функціонує в реально багатосуб'єктному (громадянському) суспільстві, а діє безконтрольно. Отже, у громадянських суспільствах, які традиційно і в країнах Заходу, державна соціальна політика здійснюється у багатосуб'єктному середовищі. Її цілі і зміст формуються як результат взаємодії держави із суб'єктами громадянського суспільства та їх представниками.

Четверте, головне завдання державної соціальної політики - забезпечити соціальну стабільність суспільства, його соціальну безпеку. Упродовж ХХ століття в країнах Заходу сформувався великий досвід підтримкисоціальної безпеки шляхом компромісу інтересів країн і класів, налагодження механізмів соціальної спрямованості антагоністично суперечливих процесів. Власне, соціальна держава і виникла як механізм для досягнення цих цілей. Центральним пунктом є масштабний владний (державний) перерозподіл частини ефекту на користь бідних, що й компенсує їхнє потенційне масове незадоволення соціальною несправедливістю системи. Відомий теоретик і практик соціального ринкового господарства, у минулому канцлер ФРН В. Брандт - коментував це так: «Суспільство може більш - менш повно задовольнити вимоги всіх громадян на гідне життя лише тоді, коли воно покладає обов'язок піклуватися про це на державу, краще сказати, на соціальну державу... Ми розглядаємо соціальну державу як інституційний гарант людської гідності і людської гідності простого чоловіка та простої жінки...» [1, c. 345]. Отже, соціальне ринкове господарство пом'якшує соціальну нерівність в обмін на соціальне партнерство різноманітних груп, прошарків, класів.

Загальновизнано, що хоча держави загального добробуту об'єднує високий рівень життя населення, який забезпечує ефективна соціальна політика, однак різним соціальним державам притаманні різні моделі соціальної політики. Іншими словами, держави загального добробуту різняться між собою, насамперед, моделями соціальної політики. Існує кілька класифікацій держав загального добробуту, які розробили українські та зарубіжні науковці. Ми впевнені, що ці класифікації, які вважають класифікаціями держав загального добробуту, можна трактувати і як класифікації соціальної політики цих держав.

Згідно з класифікацією Г. Віленського і Ч. Лебо, держави загального добробуту можна представити за допомогою двох моделей соціальної політики: «інституціональної» та «залишкової».

«Інституціональна» модель соціальної держави передбачає, що держава перерозподіляє матеріальні блага на державному рівні. За таким підходом, соціальна підтримка населення є природною функцією держави, роль громадянського суспільства мінімізовано, з акцентуацією на ролі держави.

«Залишкова» (резідуальна) модель передбачає надання державної допомоги тільки в тому разі, коли людина не може вирішити своїх проблем індивідуально або за допомогою інститутів громадянського суспільства: сім'ї, громади, доброчинних фондів. Ця модель орієнтована на активну діяльність громадянського суспільства. Тобто державну допомогу надають лише тоді, якщо людина потрапила у важку ситуацію і припиняють, коли вона знову здатна піклуватися про себе самостійно [3 - 4].

Отже, соціальну політику можна розглядати як засіб координації взаємодій таких підсистем як держава, економіка, громадянське суспільство й людина. Збалансована взаємодія підвищує ступінь самоорганізації суспільства і ступінь участі самого населення в розв'язанні соціальних проблем, перешкоджає фрагментації й конфліктам інтересів, сприяє досягненню соціального миру. Самоорганізація суспільства й участь населення в розв'язанні власних проблем являють собою специфічні цілі соціальної політики, без якої недосяжна її пріоритетна мета - розвиток людини.

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що соціальна політика - взаємодія держави, економічних структур і громадянського суспільства з координації діяльності різних соціальних груп і соціально_територіальних спільнот у сфері виробництва, розподілу й споживання, що дозволяє узгодити інтереси цих груп з інтересами людини й довгостроковими цілями суспільства. Більш коротко, соціальна політика ця взаємодія трьох основних секторів суспільства для розвитку людини та суспільства в цілому. Соціум, із погляду системного підходу, являє собою сукупність інститутів і організацій, які типологічно утворюють три макроструктури: державу, ринок і громадянське суспільство. Збалансована взаємодія цих структур підвищує ступінь самоорганізації суспільства та ступінь участі самого населення в розв'язанні соціальних проблем, перешкоджає фрагментації й конфліктам інтересів, сприяє досягненню соціального миру.

Для визначення особливостей громадської думки щодо можливостей використання маркетингового підходу до реалізації завдань соціальної політики в Україні було проведено соціологічне дослідження серед соціальних працівників і держслужбовців м. Запоріжжя і Запорізької області. Вибірка охопила 450 респондентів.

Так, 42% опитаних вважають, що на даний момент в Україні існує необхідність застосування маркетингових методів в управлінні соціальною сферою. Близько 11% вважають, що в цьому немає потреби. Досить великий відсоток (44%) респондентів не визначили власну позицію, що при певних умовах та ефективній інформаційній кампанії може являти резерв у бік позитивного ставлення до маркетингу в соціальній сфері і сфері соціальних послуг.

На рис. 1 представлені результати оцінки можливостей застосування маркетингового підходу в наданні соціальних послуг.

Основними показниками дослідження стали спрямованість соціальної політики і роль держави, бізнес - структур та інституцій громадянського суспільства в формуванні соціальної політики. Як видно із діаграми, більшість респондентів притримуються патерналістської позиції держави в соціальній сфері, хоча є досить стійка тенденція до залучення бізнес - структур і некомерційних організацій.

У таблиці 2 наведені результати опитування за окремими напрямками реалізації соціальнополітичного маркетингу, які репрезентують основні форми реалізації соціальної політики в державах соціального типу. Слід зазначити, що на думку респондентів, пріоритет держави має бути в сферах соціального захисту, соціального страхування і реалізації соціальних програм. Тобто саме держава повинна виступати гарантом соціальної захищеності громадян України.

Втім, у деяких аспектах, таких як соціальна реклама і розвиток соціальної інфраструктури, спостерігається тенденція до позитивної оцінки часткової приватизації сфери послуг. Однак, слід зазначити, що майже третина опитаних не визначили власну позицію, що, як уже зазначалося, може бути ресурсом для подальшого втілення певної моделі соціальної політики.

Отже, на сьогодні в Україні зберігається інституціональна (соціал - демократична) модель соціальної політики, що дісталася у спадщину від радянської патерналістської моделі. Але в умовах сучасних глобалізаційних і євроінтеграційних процесів посилюється вплив ринкових механізмів регуляції соціально - політичних процесів у державі. Саме соціальнополітичний маркетинг як технологія управління соціальними процесами здатен ефективно вплинути на формування певної і конкретно визначеної соціальної політики, підсилюючи конкурентоспроможність держави в світовому просторі і добробут її громадян.



Номер сторінки у виданні: 79

Повернутися до списку новин