Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ЧИННИК ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ





               Марія Боднар, кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри психології, проректор з навчальної роботи Кременецького обласного Гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка

УДК 316.6-057.875

 

У статті розкривається сутність понять «психічно здорове суспільство» та «самоактуалізація» особистості. Розглянуто особливості трансформації етнічної ідентичності під впливом зміни соціальних умов. Представлено психологічні чинники самоактуалізації студентської молоді, недостатньо актуалізовані в етнічній самосвідомості.

Ключові слова: психічно здорове суспільство; самоактуалізація; етнічна самосвідомість; етнічна ідентичність; студентська молодь. 

 

В статье раскрывается сущность понятий «психически здоровое общество» и «самоактуализация» личности. Рассмотрены особенности трансформации этнической идентичности под влиянием изменений социальных условий. Названы психологические факторы самоактуализации студенческой молодежи, недостаточно актуализированы в этническом самосознании.

Ключевые слова: психически здоровое общество; самоактуализация; этническое самосознание; этническая идентичность; студенческая молодежь. 

 

The article reveals the essence of concepts «psychologically healthy society» and «self"actualization» of personality. The features of the transformation of ethnic identity under the influence of changing social conditions are investigated. The psychological factors of self"actualization of student youth, which have not been enough actualized in ethnic self"consciousness, are represented.

Key words: psychologically healthy society; selfactualization; ethnic self-consciousness; ethnic identity; student youth.

 

 

Постановка проблеми. На сьогодні, коли Україна переживає системну кризу соціально-політичного, економічного та духовного життя, особливою актуальністю вирізняється потреба у побудові «психічно здорового суспільства», яке б слугувало запорукою формування повноцінної, гармонійно розвиненої, самодостатньої, самоактуалізованої особистості. У наш складний і суперечливий час різнобічно виявляється ресоціалізація цінностей у молодіжному, зокрема студентському середовищі. У період глобальних трансформаційних змін утруднюється, інколи навіть унеможливлюється розвиток «психічно здорового суспільства», а як наслідок - практично нівелюється повноцінне особистісне зростання молодої людини. Ускладнюючим фактором при цьому є і вплив підсвідомого архетипного пласта психічного складу українського етносу, як от: вияви комплексу меншовартості, переважання екстернального «локусу контролю», трансформація етнічної ідентичності, превалювання емоційно-естетичної домінанти над раціонально-вольовою складовою психіки та інші аспекти генетичної матриці.

Аналіз останніх досліджень. Вітчизняна та зарубіжна теорія і практика оперують різновекторними положеннями про особливості психічно здорового суспільства, його вплив на особистісне зростання, формування цінностей людини, її смислів, ставлення до любові, творчості, свободи, відповідальності, автономії. Ще Р. Бенедикт свого часу писала про культури аморальні та високоморальні [2]. Вчена ввела в науковий обіг поняття «високо синергічне суспільство», близьке за змістовим наповненням до «психічно здорового суспільства». Використовуючи поняття «небезпечна» і «безпечна» культури, Р. Бенедикт протиставлялись ненависть та агресія, з одного боку, та доброзичливість і любов - з іншого. У науковому світі було висловлено припущення про те, що високо синергічне суспільство підвищує шанси для саморозвитку, самовдосконалення людини. А низько синергічне суспільство їх унеможливлює. Пізніше ці наукові постулати знайшли свій розвиток та обґрунтування в теорії самоактуалізації А. Маслоу. Було зазначено, що люди із високим рівнем самоактуалізації найздоровіші в психічному плані.

Проте розуміння психічно здорового суспільства і дотепер не є однозначним. Проблема полягає в тому, що дуже проблематично вирізнити критерії такого соціуму. Виходячи з парадигми гуманістичних теорій, одним із шляхів до такого суспільства є формування якомога більшої когорти самоактуалізованих особистостей. У психологічній науці недостатньо розроблено питання про взаємозв'язок між особливостями особистісного зростання та впливом культури, менталітету, етнопсихологічних життєвих орієнтацій. Вивчаються лише окремі особистісні конструкти та культурні змінні. Означені проблеми переважно мають лише дотичні вектори. Було б доцільним простежити кореляційний зв'язок між ступенем розвитку високо синергічного суспільства і рівнем задоволення метапотреб.

Таким чином, у сучасних умовах проблема дослідження як процесу формування психічно здорової особистості (С. Джурард, А. Маслоу, К. Роджерс), так і з'ясування особливостей психічно здорового суспільства видається нам значущим і доволі актуальним.

 

Метою статті є спроба наблизитись до осмислення вагомості самоактуалізації особистості у розбудові психічно здорового суспільства, виокремлення окремих чинників особистісного зростання студентської молоді, з'ясування етнопсихологічного аспекту досліджуваної проблеми.

 

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на численні напрацювання, аналіз сучасного стану проблеми демонструє термінологічну невизначеність понять «психічно здорове суспільство» та «самоактуалізація» і відсутність концептуальної єдності у розумінні їх природи.

Обґрунтування основних підходів до психічно здорової особистості знайшло відображення в гуманістичній психології, предметом вивчення якої є цілісна людина в її вищих виявах, рушійні сили становлення і розвитку особистості, її потреби і цінності, розвиток самоактуалізації (Ф. Баррон, Ш. Бюлер, А. Маслоу, В. Франкл). Ензистенціальна психологія (Л. Бінсванггер, М. Босс, Р. Мей, Е. Мінковскі,

В. Франкл), як одна із гілок гуманістичної психології, порушує проблеми, які є дотичними до нашого дослідження, як от: ставлення до часу, життя і смерті; свободи, відповідальності і вибору; спілкування, любові та одинокості; пошуку смислу життя тощо.

Поняття «самоактуалізація» за психологічним наповненням близьке до поняття «особистісне зростання». У науковому світі його трактують як активний процес становлення, в якому людина бере на себе відповідальність за свій майбутній життєвий шлях [6]. І хоча традиційно теорію самоактуалізації асоціюють з іменем А. Маслоу, термін цей запозичено ним у К. Гольдштейна, який трактував його з нейрофізіологічних позицій. На його думку, організм на певний час може відкласти сон, споживання їжі, інші біологічні потреби, якщо виникають важливіші для життєдіяльності мотиви. За К. Гольдштейном, функціонування організму має три вияви: процес вирівнювання (організм прагне розподілити енергію рівномірно); самоактуалізація (основний мотив організму); узгодження із середовищем (адекватним для процесу самоактуалізації).

Як же характеризував А. Маслоу самоактуалізовану особистість? На його думку, це звичайна людина, в якої нічого не забрано, а не особлива людина, якій що-небудь додано [4, с. 8]. Для самоактуалізації особистості необхідно повною мірою розкрити свої здібності, таланти, можливості. Безумовно, що для цього необхідні певні соціальні умови та внутрішні рушійні сили. Розкриваючи сутність своєї концепції, А. Маслоу виділив дефіцитарні мотиви та мотиви росту, які він ще назвав метапотребами. Саме вони, на його думку, викликають прагнення людини до самоактуалізації. Перманентне незадоволення метапотреб суттєво гальмує особистісне зростання, а як наслідок - і процес самоактуалізації. Вчений виділив такі основні характеристики самоактуалізованої особистості: правда, краса, гармонія, унікальність, досконалість, необхідність, завершеність, справедливість, порядок, простота, багатство, спокій, свобода, гра, самодостатність. Різниця полягає лише в ступені вираження, яскравості. Пізнання власної ідентичності, досягнення аутентичності, повна самореалізація людини неспроможні автоматично позбавити її від проблем. Однак високий рівень самоактуалізації значно полегшує їх розв'язання.

У своєму дослідженні ми спробували знайти відповідь на питання: «Чи можуть бути зреалізовані метапотреби у низько синергічному суспільстві?», «Як це виявляється в студентському середовищі?». Зазначимо, що такі сумніви наскрізно пронизують і теорію самоактуалізації: «Що ж відбувається із самою сутністю людини, змушеною жити в нечесному світі, в розщепленому, дезінтегрованому світі, в мертвому, статичному світі, де правлять підлість і стереотипи, в світі обмеженості і дефіциту, в світі беззаконня та несправедливості, в безтиповому чи навмисно простому, надмірно абстрагованому світі, в напруженому світі, в світі, позбавленому гумору, в світі, де немає місця задумливому усамітненню в тихій гордості?» [4, с. 153]. Відповідь напрошується доволі невтішна - у такому світі шанси для самоактуалізації молодої людини просто мізерні. Низький рівень розвитку суспільства принижує людину. Життя в ньому є патогенним фактором для психічного здоров'я.

Нам імпонує думка Н. Акуліної, яка трактує самоактуалізацію як «тривалий процес, який нагадує буддійський шлях просвітлення» [4, с. 10 ]. Але, на жаль, не кожному дано його пройти. Варто зауважити, що поняття «самоактуалізована особистість» стосується не лише конкретної людини, але й того ідеалу, до якого вона прагне. Однак є велика прірва між детальним описом найбільш реалізованих людей (самоактуалізованих) і описом ідеального, збалансованого взірця. А. Маслоу образно пояснює це таким чином: «Жолудь є ціллю і кінцевим продуктом для дуба, яким він врешті-решт стане» [4, с. 145].

Зазначимо, що респонденти, відібрані авторами теорії самоактуалізації для дослідження, були людьми похилого віку, які успішно прожили значну частину свого життя. Тому зроблені висновки лише частково можна спроектувати на особливості самоактуалізації студентської молоді, що є предметом нашого дослідження. Можемо припустити, що ступінь самоактуалізації слід підвищувати вже у молодому віці, адже саме в цьому періоді гостро постає проблема ціннісного самовизначення, постійного вибору між особистісним зростанням і рухом назад, між самоактуалізацією та регресією. Це нам видається особливо актуальним і з тих причин, що молодь у сучасних умовах втратила віру в загальнолюдські цінності, відбулись майже незворотні зміни в змісті життєвих орієнтацій. Підви щення ж ступеня самоактуалізації студентської молоді якраз і сприятиме поверненню втрачених смислів життя. При цьому знизиться регулятивна функція захисних механізмів (десакралізації), спостерігатиметься відновлення морально-ціннісного насичення існування людини (оволодіння ресакралізацією).

Проаналізуємо деякі інші підходи до досліджуваної проблеми. Так, К. Роджерс, погоджуючись, що основним рушієм розвитку особистості є прагнення до самоактуалізації, розуміє її як потребу людини реалізувати можливості, потенційно закладені в ній генетично. Але такі шанси не є рівнозначними для всіх особистостей, адже, за його припущенням, два основні типи: «особистість, яка повноцінно функціонує», і «непристосована особистість».

Саме люди першого типу мають набагато більше шансів для успішної самоактуалізації, адже вони є відкритими для переживань, їм притаманний екзистенційний спосіб життя, організмічна довіра, емпірична свобода та креативність [5].

Аналізуючи проблеми самоактуалізації, Г. Олпорт розставляє дещо інші акценти. Зазначається, що в ситуації вибору особистість приймає не лише позитивні цінності, але й регресивні, які допомагають їй вижити в світі, адже світ дуже складний, неоднозначний і суперечливий. При цьому першу групу вчений називає цінностями росту, а другу - цінностями здорового регресу [8].

Дотепер залишається малодослідженим вплив підсвідомих механізмів на процес самоактуалізації. У парадигмі аналітичної психології К. Юнг, аналізуючи процес психічного дозрівання, виокремлює індивідуацію як досягнення душевної рівноваги. У його фундаментальних напрацюваннях важлива думка про те, що цей процес є довготривалим і здійснюється як на свідомому, так і на несвідомому рівнях.

На згаданий аспект пропонує звернути увагу і Ш. Бюлер, визначаючи як основу розвитку особистості інтенції, тобто наміри, які реалізуються через життєві вибори особистості. Але ці вибори можуть здійснюватись як усвідомлено, так і неусвідомлено. Щоправда, оцінка якості таких виборів здійснюється наприкінці життя людини.

За А. Адлером, найважливішим мотивом особистісного розвитку є прагнення до успіху, досконалості, яке зумовлюється вродженим комплексом неповноцінності, та соціальний інтерес, що сприяє співпраці з іншими людьми. Особистість у такій ситуації прагне до компенсації та надкомпенсації справжніх і уявних недоліків [1].

Проблеми, близькі до самоактуалізації чи самореалізації, досліджували також Е. Еріксон, В. Франкл, Е. Фромм, К. Хорні та ін. Так, питання особистісного зростання порушено в епігенетичній теорії Е. Еріксона. Вчений зазначав, що на кожному віковому етапі наступає криза як наслідок досягнення певної психічної зрілості. За умови позитивного розв'язання конфлікту можливе подальше особистісне зростання. В іншому випадку такий розвиток є проблематичним і може істотно гальмуватись [8].

Розробляючи теорію логотерапії, В. Франкл підкреслює роль прагнення особистості до пошуку смислу життя як вродженої мотивації, яка і є, на його думку, найбільшим рушійним джерелом розвитку особистості. Вчений виділяє три групи цінностей: творчість, переживання, відносини, які випливають із шляхів пошуку смислу, наша творча робота (те, що даємо життю); переживання цінностей (те, що ми беремо від життя); ставлення до долі (наша позиція в житті) [7].

Апріорі можемо припустити, що перманентний метапатологічний стан відсутності мети і смислу життя є надзвичайно небезпечним для студентської молоді. Він часто супроводжується глибокою екзистенційною фрустрацією, виява

ми у молодіжному середовищі «фрустрованого ідеалізму». Результати досліджень студентської молоді Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка, що на Тернопільщині, доводять, що молоді люди, на перший погляд, відповідають усім критеріям самоактуалізованої особистості, досить добре реалізовують свої можливості, їхні базові потреби задоволені, немає жодних симптомів психічного нездоров'я, але при цьому очевидним є надлом і тотальне заперечення всього. Молоді люди часто не вірять у високі цінності, не сприймають таких понять, як любов, добро, справедливість, не впевнені, що можуть змінити навколишній світ, удосконалити його. У такій ситуації ними обирається позиція деструктивного протесту.

Наші багаторічні напрацювання базуються на концепції життєтворчості особистості, розробленої колективом українських учених під керівництвом Л. Сохань. Сутність її полягає у розумінні життя людини як творчого процесу. Особливу увагу ми приділяємо ролі суб'єкта, тобто студента, який є автором проектування власного життя, його сценарію та програми. Дотримуємось думки, що у кожному закладено активне прагнення до здоров'я, розвитку, до актуалізації власних потенцій. Проте отримані результати засвідчили, що не всі студенти можуть виявити їх повною мірою, досягти точки самоідентичності - «самості», вершини повної самоактуалізації. Причина часто криється у неадекватній самооцінці студентів, переважно заниженій, та у низькому рівні життєвих домагань. Йдеться про вияви комплексу меншовартості, як характерної ознаки українського етносу. Для молодих людей, які страждають від власної нікчемності, самоповага може стати важливим рушієм саморозвитку. Втікаючи інколи від себе самих, стримуючи не лише негативні, але й позитивні наміри, молоді люди бояться бути такими, як у найдосконаліші моменти свого життя. Важливим фактором покращення їх самопочуття та підвищення самооцінки міг би бути вибір для спілкування самоактуалізованих людей. Дуже хотілось би бачити в перспективі студентську молодь такою, яка точно знає, хто вона, куди йде, чого прагне, на що здатна. Це повинні б бути особистості із сильною ідентичністю, в тому числі й етнічною. Йдеться про силу їхнього «Я», про вміння аутентично будувати своє життя, узгоджуючи його із власною природою, про співпадання «Я хочу» із «Я повинен». Такі молоді люди у майбутньому рідше піддавалися б тривогам, страхові, почуттю незахищеності, відсутності коренів; вони не відчували б себе чужими, непотрібними, їх не тривожило б почуття власної неповноцінності, нікчемності, залежності.

Постає питання, чи має певні ознаки психічно здорового суспільства український соціум? Чи є шанси у молодих людей пройти цей «буддійський шлях просвітлення»? Не варто, мабуть, навіть вдаватись до глибокого аналізу українського суспільства, щоб гіпотетично припустити, що його чинники скоріше гальмують, аніж стимулюють саморозвиток, самореалізацію особистості. Тому з метою розквіту українського етносу так важливо дбати про особистісне зростання кожної молодої людини зокрема. Саме від питомої ваги таких особистостей значною мірою залежить психічне здоров'я українського суспільства.

Висновки та перспективи досліджень. Таким чином, успішна самоактуалізація стимулює різноплановий розвиток можливостей особистості. Успішне особистісне зростання найбільш ефективно здійснюється у психічно здоровому суспільстві, оскільки систематичне незадоволення метапотреб як мотивів росту уповільнює, а інколи навіть унеможливлює процес життєтворчості. Поза увагою дослідників залишається усвідомлення етнопсихологічного забарвлення життєвих орієнтацій молоді, без чого рівень самоактуалізації не буде достатньо високим, а сам процес реалізації власних потенцій відбуватиметься негармонійно. Оскільки самоактуалізована особистість, будучи громадянином світу, опирається на своє етнічне коріння, живиться певною культурою, то потребує подальшого дослідження проблема кризи етнічної ідентичності, зокрема в студентському середовищі, що і перебуватиме в континуумі наших наступних розвідок.



Номер сторінки у виданні: 315

Повернутися до списку новин