Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ — МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ





                Олена Кайріс, кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної  психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка

УДК 378.147

 

Стаття присвячена актуальній проблемі вдосконалення системи професійної підготовки студентів, зокрема майбутніх психологів. Йдеться про інтеграцію компетентнісного і акмеолоічного підходів у навчально-виховному процесі у вищій школі. Така інтеграція вимагає внесення істотних змін у навчальний процес.

Ключові слова: компетентнісний підхід, акмеологія, акмеологічний підхід, інтеграція, рефлексія, смисл життя, саморозвиток, самоактуалізація.

 

Статья посвящена актуальной проблеме усовершенствования системы профессиональной подготовки студентов, в частности будущих психологов. Речь идет об интеграции компетентностного и акмеолоического подходов в учебно-воспитательном процессе в высшей школе. Такая интеграция требует внесения существенных изменений в учебный процесс.

Ключевые слова: компетентностный подход, акмеология, акмеологический подход, интеграция, рефлексия, смысл жизни, саморазвитие, самоактуализация.

 

The article is devoted the issue of the day of improvement of the system of professional training of students, in particular, future psychologists. The question is about integration of сompetenсе and aсmeology approaches in an in the educational process at high school. Such integration requires making substantial alterations in an educational process.

Key words: сompetenсе approach, aсmeology, aсmeology approach, integration, reflection, meaning of life, self development, self-actualization


В умовах соціально-політичних та соціально-економічних перетворень сучасного суспільства чільне місце у галузі вищої освіти займає проблема якості підготовки майбутніх фахівців. Ринок праці вимагає високий рівень професіоналізму та компетентності кадрів, досягнення якого можливе лише за умови трансформації національної системи вищої освіти, внесення істотних змін, які призведуть до вдосконалення професійної підготовки спеціалістів.

З кінця XX століття з'явився великий інтерес до психології розвитку людини в цілому і до вивчення її зрілості. Саме в цей період особливої гостроти набула соціальна потреба у фахівцях різного профілю із високим рівнем професіоналізму і майстерності. У зв'язку із цим стало необхідним вивчення особливостей становлення успішної, творчої особистості, умов її життя і розвитку. Вирішенням даних проблем стала займатися молода наука акмеологія.

Як відомо, акмеологія вивчає закономірності і механізми розвитку людини при становленні її зрілості і особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку. (А. О. Деркач, О. О. Бодальов). Дана наука інтенсивно розвивається останнім часом у взаємодії із теорією управління, педагогікою і психологією, істотно змінюючи акценти у сфері професійної підготовки і в системі безперервної освіти. У публікаціях різних авторів уже не раз зазначалося те, що в організації навчальновиховного процесу вищої школи найбільш прогресивним і ефективним є акмеологічний підхід, у контексті якого студент розглядається як суб'єкт, що прагне саморозвитку, досягнення вершин у професійній та інших сферах життєдіяльності.

В наш час відбувається активне запровадження в навчальну систему й іншого, не менш значимого підходу - компетентністного. Цей новий підхід також є невід'ємним елементом модернізації освіти, що передбачає якісну зміну педагогічної системи. Він має значний потенціал для розвитку особистості майбутнього фахівця.

Загальною ідеєю компетентністного підходу є компетентністно-орієнтована освіта, яка спрямована на комплексне засвоєння знань та способів практичної діяльності, завдяки яким людина успішно реалізує себе в різних галузях своєї життєдіяльності. Компетентнісний підхід полягає в зміщенні акценту із накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування та розвитку у студентів здатності практично діяти, творчо застосовувати набуті знання, індивідуальні техніки і досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності. Він вимагає змінити модель поведінки студента: від пасивного засвоєння знань до дослідницько-активної, самостійної та самоосвітньої діяльності. Від викладача цей підхід вимагатиме змістити акценти у своїй навчально-виховній діяльності з інформаційної («ретранслятор знань») до організаційно-управлінської площини. [1; 2]. Викладач повинен перетворитися на організатора навчальної діяльності студентів, у помічника і наставника, що реалізовує творчий підхід, схвалює у кожному конкретному випадку нестандартні рішення. Такі вимоги до діяльності викладача сучасної вищої школи орієнтують розгляд його професіоналізму в акмеологічному контексті [3].

Компетентність людини має вектор акмеологічного розвитку (Н. В. Кузьміна, А. О. Деркач, В. Г. Зазикін, І. О. Зимня). Постійне вдосконалення професійної компетентності дає можливість досягти акмевершин професіоналізму. Отже, можна говорити про інтеграцію компетентнісного і акмеолоічного підходів у навчально-виховному процесі у вищій школі. Основу даних підходів становить ідея гуманізації освіти з орієнтацією на розвиток студентів як особистостей і суб'єктів діяльності з високим рівнем професійної компетентності.

Акмеологічний підхід сприяє формуванню у студентів установки на найбільш повну професійну самореалізацію і як особистості, і як професіонала, усвідомлення індивідуальних стратегій і траєкторій руху до професіоналізму. Компетентнісний підхід припускає пріоритетну орієнтацію на цілі - вектори: навчання, самовизначення, самоактуалізацію, соціалізацію і розвиток індивідуальності [по 4].

Перспективність як компетентнісного, так і акмеологічного підходів полягає в тому, що вони обидва передбачають високу готовність випускника вищого навчального закладу до успішної самостійної діяльності.

Інтеграція акмеологічного і компетністного підходів вимагає внесення істотних змін у навчальний процес, які сприятимуть удосконаленню системи підготовки майбутніх фахівців. Саме розгляду деяких таких змін присвячується дана стаття.

Зі вступом до вищого навчального закладу молода людина набуває більше самостійності, провідними видами діяльності стають навчально-професійна, науково-дослідна. Набуті знання, вміння, навики виступають для неї як засоби майбутньої професійної діяльності, тому головною для студента повинна стати спрямованість на підготовку до обраної професії, вироблення відношення до професійної діяльності як способу самореалізації.

Студенти із перших днів навчання отримують загальну інформацію про те, як саме можна успішно навчатися у вищій школі. Кожен викладач, починаючи читати свій предмет, пояснює особливості вивчення своєї дисципліни, умови її успішного засвоєння. Таким чином, як досягати вершин в навчальній діяльності студенти знатимуть. Що ж до знань про досягнення вершин у професійній діяльності, то ця проблема ясна далеко не кожному.

Вищий навчальний заклад повинен випускати студента не тільки із певним багажем знань, а із умінням ці знання використовувати, та ще так, щоб досягти при цьому найкращих результатів. Тому проблема розробки і засвоєння алгоритмів продуктивного рішення професійних завдань і шляхів оволодіння майстерністю, професійною культурою стає зараз особливо актуальною. Необхідно визначити критерії, рівні, етапи, ступені просування до професіоналізму, чинники, що сприяють і перешкоджають професійному зростанню, розквіту творчої активності, становленню професійної майстерності.

Впровадження компетентнісного підходу в навчальний процес припускає вивчення міждисциплінарних галузей знань. У процес навчання студентів можна ввести такі нові предмети, як, наприклад, «Основи акмеології», «Основи професійного становлення». Вивчаючи їх, студенти отримуватимуть знання про те, як ставати професіоналами, як намічати і реалізовувати сценарії свого майбутнього життя, професійного просування (кар'єри), де розкриватимуться алгоритми шляхів досягнення найвищих результатів в опановуваній професії.

Звичайно, дане нововведення вимагатиме часу, але вже зараз можна починати робити в цьому напрямі певні кроки. Вже зараз студентам можна давати початкові уявлення про акмеологію. Так, до змісту навчальних дисциплін філософського, психолого-педагогічного плану можна включати матеріал про акмеологію, розкривати зміст таких категоріальних понять, як «смисл життя», «акме», «творчість», давати аналіз проблем самоактуалізації, самореалізації, самовдосконалення. Зокрема, це можна робити при вивченні студентами-психологами курсу загальної психології в темі «Особистість», де розкриваються основоположні поняття «Особистість, суб'єкт діяльності, індивідуальність», «образ Я», «самосвідомість», «самоудосконалення» тощо. При вивченні курсу вікової і педагогічної психології можна давати уявлення про те, що акмелюдина має вікові характеристики, тобто на кожному віковому етапі у дитини є різні можливості самореалізації. Майбутнім психологам необхідно знати чинники, умови, шляхи виходу на вершини (мікроакме) дитини певного віку. Однією із умов для розвитку інтелектуальної, мотиваційної, емоційної, духовноетичної сфер особистості учнів є продуктивний особистісно-професійний розвиток педагога. Тільки педагог, котрий прагне до висот професіоналізму може виробити в своєму учневі прагнення до висот у навчанні, а потім - і в професійній діяльності.

Акмеологічну інформацію можна включати і в процесі читання курсів «Мотиваційно-потребна сфера», «Теорії особистості» й ін., тобто там, де даний матеріал може вдало вписатися в зміст курсу, що читається.

Особливо актуальною для людини в студентські роки стає проблема пошуку смислу життя, що сприяє розквіту її індивідуальності. Викладач може і повинен допомогти студентові в рішенні цього непростого завдання.

Проблема смислу життя у всі часи була надзвичайно значуща. Вона, як відмічає В. Е. Чудновський, має не тільки загальнотеоретичну, але і практичну значущість: становлення смисложиттєвих орієнтацій - одна із найбільш фундаментальних складових процесу становлення особистості. «У системі вищої і, зокрема, вищої педагогічної освіти, ця «складова» до сьогоднішнього дня практично відсутня, що негативно відбивається на процесі особистісної підготовки студентів до вибраної професії» [5].

На семінарських заняттях можна виносити на обговорення такі теми, як «Сенс життя і вік», «Оптимальний сенс життя», «Сенс життя психолога» тощо. Як уже говорилося іншими авторами, викладачам для прикладів можна зробити підбірку життєописів видатних людей і показати деякі загальні тенденції і закономірності їхнього життя і творчості. Це викличе інтерес, буде стимулюючим чинником становлення мотивації досягнення.

Становлення смислу життя сприяє виникненню і розвитку рефлексії: від рефлексії на окремий вчинок, через рефлексію на окремі фази, періоди життя - до рефлексії на власне життя в цілому [5]. Рефлексія є головним механізмом оволодіння професійною майстерністю.

Технологією рефлексії, на нашу думку, повинна володіти кожна людина, якщо вона хоче добитися високого рівня професіоналізму: постійно бути готовою до рефлексії, займатися самоспостереженням і самоаналізом. Особливо це стосується психологів, для яких володіння технікою рефлексії є обов'язковим. Цьому треба навчити студента, сформувати потребу, зробити дану діяльність необхідністю.

Здібності до рефлексії можна розвивати в індивідуальній формі (при самостійному рішенні творчих завдань), а також у діалоговій та груповій (при сумісних дискусіях, у тренінгах). Важливо розвивати різні види рефлексії: інтелектуальну, особистісну, комунікативну, кооперативну, екзистенціальну, культуральну. Інтелектуальна обслуговує когнітивну діяльність, особистісна - індивідуальну поведінку в ситуаціях, комунікативна - міжособистісне спілкування, кооперативна - спільну діяльність, екзистенціальна - життєве самовизначення і існування, культуральна - залучення до культури, до її творення [6]. Для успіху творчої діяльності і досягнення її акме-форм, професіоналові важливо не лише освоїти всі види рефлексії, але і розвинути їх оптимальну взаємодію.

При акмеологічному і компетентнісному підходах домінує проблематика розвитку творчих здібностей майбутнього професіонала. Формування компетентності в освітньому процесі висуває на перше місце не інформованість учня, а його уміння вирішувати проблеми в різних сферах, що вимагатиме актуалізації творчості. Викладачам треба потурбуватися про збільшення проблемності в навчанні студентів.

Для посилення орієнтації студентів на творчість, по-перше, як було сказано вище, потрібно використовувати змістовний потенціал учбових дисциплін: приділяти більше уваги темам, присвяченим творчості, творчому відношенню до діяльності, до самого себе. Подруге, під час проведення занять так організовувати процес навчання, щоб постійно стимулювати студентів до прояву ініціативи, фантазування, прагнення знаходити щось нове. Дуже цікавою є пропозиція ведення щоденника особистісно-професійного зростання студентами-психологами під час вивчання психологічних дисциплін [7, с. 79], де студент описує власні самозміни, особливості власного зростання, перспективи вдосконалення в процесі навчання. Добрий результат також дає застосування портфоліо [8, с. 83], які відображають процес професійного зростання студента, демонструють його зусилля й успіхи. Розвитку творчості також сприяють вже відомі заходи: організація щорічних наукових студентських конференцій, олімпіад (внутрішньовузівських, з виходом на регіональні, всеукраїнські), періодична робота студентських наукових гуртків, творчих груп, проведення круглих столів, зустрічей із успішними професіоналами, науковцями тощо. Тут треба поміркувати над засобами стимулювання студентів для більш активної участі у цих заходах.

Розвиток людини у вищій школі як особистості і суб'єкта діяльності обов'язково повинен включати і розвиток самостійності, автономії. Цьому можуть сприяти різні варіанти проблемного навчання, самостійна робота із навчальною і науковою літературою; написання різних самостійних робіт: дослідних, курсових, дипломних. Студентам необхідно більше давати можливості мислити самостійно, не боятися висловлювати свою оригінальну, несподівану точку зору, по-своєму аналізувати і вирішувати різні наукові і навчальні проблеми.        

Необхідно також формувати знання, вміння і навики самостійної діяльності із самовиховання і саморозвитку. Особливо дієвим методом активізації процесів самовиховання, як стверджується в [8, с. 83] вважається складання студентами програм життєтворчості, оскільки саме цей вид роботи активізує мотиваційну, когнітивну, рефлексивну сфери студента, сприяє усвідомленню суб'єктом особистісно-професійного розвитку.

Особливістю навчання студентів-психологів є те, що, вивчаючи такі дисципліни, як психодіагностика, експериментальна психологія, проходячи у процесі навчання через ряд тренінгів і практикумів, вони мають можливість вивчати себе, свої індивідуальні особливості, отримати знання про свої ресурси і можливості. Викладачам треба допомогати студентам виробляти вміння об'єктивно їх оцінювати і використовувати при розробці індивідуальних програм самокоректування, подальшого саморозвитку. Самодіагностика може стати механізмом зіставлення актуальних даних і професійних норм. Студент повинен знати професійно значущі і особистісні якості фахівця, які відповідають вимогам професіограм і акмеограм, свідомо спрямовувати свої зусилля на їх формування.

Більш того, для того, щоб ще на етапі навчання зорієнтуватися в своїй майбутній професії і побудувати траєкторію власного професійного зростання та самовдосконалення, студентам можна запропонувати складання власної персонограми і кар'єрограми [9]. Персонограма є уточненим ранговим списком здібностей конкретного студента, які фігурують у професіограмі фахівця, розставлених зао ступенем їх розвине ності. Кар'єрограма розкриває перед студентом можливі варіанти особистісного зростання. Показано, що персонограма і кар'єрограма є одними із основних акмеологічних інструментів, які забезпечують ефективність розвитку професійної компетентності фахівця на етапі його навчання у вищому навчальному закладі [9].

Контроль і самоконтроль мають стати чинниками розвитку і саморозвитку особистості студента. Самопізнання - саморозвиток - самореалізація - на таку творчу роботу над собою необхідно орієнтувати студентів.

Фахівцеві психолого-педагогічного профілю таку роботу над собою, вдосконалення себе необхідно зробити постійною, зробити звичкою. У цій нелегкій справі студентові також повинен допомагати педагог: де треба - підказати, спрямувати в потрібне русло. Але починати треба із формування мотивації саморозвитку, якщо така не склалася раніше.

Найважливішим елементом мотивації саморозвитку є мотивація учіння, пізнання. Закладка даної мотивації повинна відбуватися ще в школі. Але, як показують багато досліджень, дана мотивація у учнів слабо диференційована або взагалі відсутня; деякі учні (навіть випускники) слабо усвідомлюють зв'язки між навчальними предметами і явищами швидкозмінного навколишнього світу.

За моделлю А. Маслоу, в ієрархії базових потреб на вищій сходинці потреби у визнанні і у самоактуалізації. Потреба у визнанні включає як зростання особистісної самоповаги, значущості, так і пошану від інших, завоювання визнання, престижу. В рамках навчальної діяльності задоволення цієї потреби досягається, в основному, за рахунок успішного навчання. Причому, не лише завдяки своїм природним здібностям, але і завдяки силі мотивації.

У дослідженнях вже виявлено, що висока позитивна мотивація навчальної діяльності може компенсyвати дефіцит спеціальних здібностей або недостатній запас знань, умінь і навиків, граючи роль компенсаторного чинника (А. О. Реан, В. О. Якунін, Н. І. Мєшков) [10]. А успішність у навчанні, як відомо, є запорукою успішності у майбутній професійній діяльності. Отже, головним у вищому навчальному закладі є формування позитивної мотивації навчальної діяльності, мотивації пізнання.

Що стосується самоактуалізації, то, за А. Маслоу, це становлення людини тією, якою вона хоче і може стати. Це процес розгортання і дозрівання спочатку закладених в організмі і особистості задатків, потенцій, можливостей. Як уже було сказано вище, студент-психолог має можливість виявити їх у себе завдяки роботі із діагностичними методиками, а, значить, має більше можливостей для усвідомленого вирішення проблеми самоактуалізації.

Немає нічого важливішого для психолога, ніж володіння практичними навиками своєї роботи. Компетентнісний підхід, як було зазначено вище, акцентує увагу на результатах освіти, причому як результат розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти в різних проблемних ситуаціях у реальному житті для розв'язання практичних завдань. Саме тому особливу увагу треба приділяти проходженню студентами різних видів психологічної практики. Можливо, треба внести деякі зміни в зміст і кількість годин практики, особливо виробничої. Після закінчення практики студенти повинні набути практичних навичок професійної діяльності, отримати первинний досвід роботи, можливо, виробити свою позицію і стиль. Практика повинна давати студентам - майбутнім психологам упевненість у тому, що вони стануть конкурентоздатними фахівцями, затребуваними на ринку праці.              

В організації взаємодії викладача і студента також необхідні якісні перетворення. Професіоналізм педагога визначається його здатністю технологічно проектувати освітній процес щодо власного саморозвитку і розвитку студентів. Технології цього типу передбачають перетворення взаємодії педагога і студентів в особистісно-рівноправні, суб'єктно - дійові, індивідуалізовані відносини. Таке перетворення пов'язане із тим, що педагог-вчений, педагогпрактик не стільки навчає, скільки актуалізує мотивацію учнів, стимулює їх до загального і професійного розвитку і самоосвіти, створює умови для їхнього розвитку. А це вимагає включення у взаємодію демократичних, гнучких форм спілкування педагога і учня [11].

Рівноправні, гуманістично орієнтовані, демократичні стосунки допоможуть студентам у пошуку смислу життя, розвитку рефлексійних здібностей, створенні програм самовдосконалення, в реалізації творчої активності і самостійності, прояву духовного та інтелектуального потенціалу.

Нововведенням, що сприяє впровадженню акмеологічного підходу у вищому навчальному закладі, може стати організація психолого-акмеологічної служби, психолого-акмеологічний супровід навчально-виховного процесу. Для цього необхідно розробити ефективну систему функціонування даної структури, науково-методичне її забезпечення.

Отже, впровадження певних нововведень у навчально-виховний процес дозволить удосконалити систему професійної підготовки студентів - майбутніх психологів.



Номер сторінки у виданні: 429

Повернутися до списку новин