Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Теоретичний аналіз психологічних аспектів явища ксенофобії





                 Ірина Борейчук, викладач кафедри психології Рівненського інституту Університету «Україна»

УДК 159.9-316.6

 

У статті автор здійснює спробу теоретичного аналізу психологічних аспектів ксенофобії в умовах сучасного суспільства. Зроблено акцент на розгляді ксенофобії саме як соціально-психологічному явища. Визначено основний підхід у психічній адаптації особистості.

Ключові слова: гармонійний розвиток, етнофункціональний підхід, інстинктивна ксенофобія, ідеологічна ксенофобія. 

 

В статье сделана попытка проанализировать психологические аспекты ксенофобии в условиях современного общества. Внимание акцентируется на ксенофобии именно как социально-психологического явления. Определен основной подход в психической адаптации личности.

Ключевые слова: гармоничное развитие, этнофункциональний подход, инстинктивная ксенофобия, идеологическая ксенофобия.

 

In the article author make attempts a theoretical analysis of the psychological aspects of xenophobia in contemporary society. The emphasis is on consideration of xenophobia as a social and psychological phenomenon. Defined / selected main approach in mental adaptation.

Key words: harmonious development, etnofunctional approach, instinctive xenophobia, ideological xenophobia.

 

Постановка проблеми. Провідне місце у сталому розвитку державотворчих процесів в Україні належить гармонізації суспільного життя, громадській злагоді, збалансованому розвитку міжетнічних стосунків. Однак сучасний етап розвитку людства характеризується великою кількістю негативно забарвленої інформації, локальними військовими конфліктами, відчуттям тривоги, невпевненості у завтрашньому дні, підвищення темпу суспільних змін у світі тощо. Людина стає носієм постійного стресового напруження. У зв'язку з цим чималого значення набуває питання психічної адаптації людини в усіх сферах її існування. Одним із важливих факторів який сприяє або ускладнює цей процес, є етнічний (А. Сукосолов, M. Hannan, F. Nielsen та ін.).

Етнічний фактор стає одним з основних у процесі інтенсифікації глобалізації сучасного світу. Аналіз етнопсихологічних вивчень показав, що адаптація системи життєдіяльності людини до зміни тих чи інших етнічних умов переважно пов'язана з депресивними проявами - як ознаками його психічної дезадаптації (А. Александровський, Н. Лебедєва, S. Bochner та ін.). О. Сухарєв, розкриваючи етнофункціональний підхід психічної адаптації людини, зазначив, що в теоретичному узагальненні елементи психіки розглядаються з точки зору їх етнічної функції [3, с. 74].  Отже, етнічна складова психіки в сучасному світі виходить на одне з основних місць у соціогенезі індивіда (див. табл. 1).    

Становлення людини як особистості відбувається шляхом гармонійного поєднання особистісного розвитку та самоствердження в соціумі.Особистісний розвиток, як процес, що триває впродовж усього життя, змінюючись тільки за напрямом, характером, інтенсивністю та якістю, забезпечує можливість різних форм самоствердження на всіх стадіях самостановлення (Б. Ананьєв, Е. Еріксон, О. Запорожець та ін.) [8, с. 5].

Розглядаючи самоствердження, як стійке прагнення людини до високої оцінки і самооцінки своєї особистості, що спонукає її до активної діяльності і поведінки, важливо відмітити вплив етносередовища на цей розвиток [6, с. 315]. Домінування самоствердження у поведінці людини створює особливу власну направленість діяльності, що підпорядкована реалізації самоутвердження індивіда в групі, є характерною ознакою технократичного суспільства, що відображається на психологічних проявах особистості.

Задоволення цієї потреби відбувається по-різному: в результаті підвищення дієвої активності і досягнення вагомих результатів в якійсь діяльності або лише імітацією досягнень, коли суб'єкт прагне виявити себе такою людиною, якою волів би бути, хоч насправді таким не є [6, с. 315]. Інший шлях веде до дисгармонійного розвитку особистості, під час якого обмеженість світогляду провокує підвищену тривожність, яка в поєднанні з етнічною неприязню й урбанізацією може призвести до ксенофобії як деструктивного явища сучасного суспільства.

Отже, понятійний аналіз дає підстави стверджувати, що ксенофобію можна розглядати як прояв соціальної компетентності в процесі розвитку особистості, вираження якої можливо визначити як стан неприйняття.

Метою статті є узагальнення наявних теоретичних і емпіричних досліджень, вивчення соціально-психологічних аспектів ксенофобії в Україні.

Для досягнення мети дослідження нами висувалися такі завдання:

1. Дослідити теоретичні основи психологічного аспекту явища ксенофобії.

2. На підставі аналізу визначити основні функціональні особливості розвитку ксенофобних станів індивіда.

Враховуючи етимологію терміна ксенофобії, його прийнято сприймати як страх стосовно чужих людей або чужого взагалі. Також це може бути відразою, неприязню, неприйняттям тощо [2]. Однак ксенофобія - це не тільки страх перед «чужими», а й ще реакція на потенційну зустріч з такими «чужими» або ворожість, ненависть до осіб іншої віри, культури, національності, до іноземців чи просто незнайомих.

Тим часом ксенофобія залишається дуже розмитим поняттям і має досить обмежені аналітичні можливості (D. Canetti-Nisim, E. Pedhazur, 2003) [2]. Це поєднується з використанням при дослідженні схожих або одних і ти самих явищ

таких термінів, як етнічна інтолерантність, етноцентризм, дискримінація, міжетнічний конфлікт тощо (І. Кон, 2008) [2] (табл. 2).

Далі спинимось власне на теоретичному аналізі загальних закономірностей генезису ксенофобії, який виявляється у двох аспектах, а саме:

- пробудження архаїчних інстинктів (інстинктивна ксенофобія);

- систематизація соціальних фобій, суспільних криз та інстинктів (ідеологічна ксенофобія) [4].

Так, інстинктивна (расова) ксенофобія - це той самий базальний страх, який допомагає людині жити безпечно. Однак коли цей страх переходить у несвідомий соціальний рефлекс, це називається ксенофобією. Вона характеризується підвищеною нервовою збудженістю (збудливістю), вмиканням соціальних захисних механізмів та спробами витіснення страху до «чужих» шляхом персоніфікації об'єкта тривожності.

Ідеологічна (соціальна) ксенофобія - це перехід індивідуальних базальних емоцій на рівень ідей. Тобто ксенофобія стає психологічним інструментом маніпуляцій певних осіб, що здійснюється завдяки об'єднанню спільною ідеєю. Це

може бути певний спільний образ «ворога» (група, нація, політична партія тощо), акумулювання ненависті до якого надає можливість контролювати суспільною свідомістю.

В основі ідеологічної ксенофобії лежить інстинктивна ксенофобія. Однак остання визначається лише біологічними інстинктами і при усуненні агресивності «чужий» може стати «своїм». А в ідеологічній ксенофобії архаїчні інстинкти підживлюються ідеєю спільного ворога певними особами заради досягнення своїх особливих цілей. Всесвітня економічна криза, зниження рівня життя та посилення міграційних процесів лише сприяють створенню «потрібного образу ворога» у свідомості.

Узагалі «чужими» можуть вважатися представники будь-яких соціальних груп або категорій, які сприймаються людиною як відмінні від її соціальної групи, до якої відбувається її віднесення в конкретний момент. Тому формами ксенофобії також можна вважати, наприклад, гомофобію чи ісламофобію. Але найчастіше під ксенофобією розуміють різні етнофобії, що «детермінують упередженість та дискримінацію проти осіб, які належать до іншої раси або етнічної групи» (Г. Солдатова, 2006), та споріднене до них негативне сприйняття іммігрантів (мігрантофобію) [2].

Ксенофобія як соціально-психологічне явище виникає при взаємодії соціального середовища, особистості та групи. Для прояву стану ксенофобії характерним є поєднання негативних установок, актуалізації захисних інстинктів, та загальносуспільних криз. Пошук шляху виходу зі стану тривожності підкріплюється психологічною маніпуляцією у виборі «чужого».

Об'єктами ксенофобії можуть бути як конкретні групи - представники чужої релігії, раси, нації, держави тощо, так і взагалі всі «чужі» («узагальнений Чужий») (І. Кон, 2008) [2].

Суб'єктами ксенофобії найчастіше стають молоді люди. За даними соціологічного дослідження «Толерантність як шлях до Європи» (2008), 37,49% молоді вважає, що проживання людей інших національностей та інших поглядів в їхньому місті робить життя цікавим і насиченим. Водночас життєдіяльність поряд із представниками «інших» є такою, що насторожує багатьох опитаних. Так, 65,23% молоді вбачають небезпеку своєму спокою в сусідстві з ромами, 20,95% - з афроамериканцями. Невдоволення в співжитті поруч із неформалами виявили 37,15% респондентів, 39,41% - з особами нетрадиційної сексуальної орієнтації. Виняткову увагу в даному соціологічному дослідженні привертає те, що 63,8% опитаних констатували факт наявності в Україні ксенофобії та расової нетерпимості [7].

Особливо демонстративно це спостерігаємо в юнацькому віці, коли розвиток особистості характеризується інтенсивною соціалізацією, становленням інтелектуальної системи, розвитком вищих психічних функцій (В. Чайка, А. Гройсман, В. Стоногіна та ін.) [8, с. 9].  

Розвиток особистості може передбачати існування відхилень і порушень, які пов'язані із проявами соціальної дезадаптації чи соціальної некомпетентності. Фрустрації, постійні стреси, нервово-психічні навантаження - реалії нашого сьогодення, які позначається і на студентах. Фактором перешкоди особистісного розвитку (Г. Олпорт, К. Хорні, З. Фрейд, К. Юнг та інші) студентів виступає тривожність.

Підвищена тривожність особистості як носія соціальної ролі - студента є результатом дисгармонійного розвитку. Цьому сприяє також замкнутість індивіда, що вказує на проблеми в розвитку особистості, а саме на процес психічної дезадаптації.

Для дисгармонійної особистості характерні різні порушення емоційної, пізнавальної, поведінкової та моральної сфер: безпричинні страхи, невмотивована агресивність та ін. Такі порушення можуть зумовлювати гіперкомпенсації, неадекватні самооцінки і рівень домагань [1, с. 926]. Це відповідно призводить до ксенофобних реакцій. Адже індивід намагається компенсувати власні свідомі чи підсвідомі недоліки шляхом приписування їх «іншим», тим, хто відрізняється за певними зовнішніми або внутрішніми ознаками.

Трансляція проявів особистості у способі життя, в образі соціального буття, було розглянуто М. Варієм [1, с. 215]. Так, при дисгармонійному розвитку особистість стверджує себе саме в негативних нормах і цінностях, які є в людській культурі.

При дисгармонійному розвитку особистості в індивідів виникає потреба виправдати свої особливості, і тоді вони починають перетворювати «вади у доброчинності». У цих випадках «неузгодженість» між свідомістю і поведінкою залишається: у таких дітей постійно виникають конфлікти з оточуючим світом, сумніви і почуття незадоволеності, пов'язані з удаваною недооцінкою їхньої особистості. Інші діти продовжують засвоювати моральні цінності, що, перебуваючи у конфлікті з особливостями їхньої особистості, спричинюють у них постійний внутрішній розлад і з собою. В результаті з дітей із нездоланним афектом формуються особистості, які завжди перебувають не в злагоді з навколишніми, з собою і мають багато негативних рис характеру [1, с. 926].

У студентському віці такі особи є найбільш схильними до участі в об'єднаннях деструктивних субкультур та радикальних національних партій, що стає способом їх самовираження. Вікова психологія молоді характеризується незрілістю мислення, пошуками власного місця у світі, безвідповідальністю дій, конституюванням своєї соціокультурної «території», що сприяє стану фрустрації й акумулює намагання відокремлення від усіх «інших», «чужих», начебто ворожих.

Сучасна молодь виражає егоцентричну спрямованість, а відтак дуже категорично розподіляє соціальне оточення на «своїх» і «чужих». Основною детермінантою конструювання цих відносин у студентському середовищі виступає етнічна приналежність, котра, з одного боку, сприяє внутрішній згуртованості групи, а з іншого, у випадку неповаги до «іншості», зумовлює небезпеку протиставлення її представникам «чужих».

Вибір символу ворожості (ненависті) зумовлений, з одного боку, власною приналежністю суб'єкта та характером його виховання в дитинстві, коли формуються основні соціальні установки та стереотипи, а з іншого - ситуативними факторами, включаючи пропаганду [5].

Студентський вік сенситивний до основних суспільних процесів. А тому саме молодь найлегше піддається психологічним маніпулюванням за допомогою створення уявного штучного образу «ворога». Пошук спільного об'єкта ворожості деіндивідуалізує та створює ефект підміни власних бажань загальними, не завжди своїми. Це відповідно надає можливість використання студентів як легкого інструменту досягнення особистих цілей певними політичними силами. Дану реальність ми можемо прослідкувати на прикладі як власної держави, так і сусідньої. Майже завжди і скрізь представники цієї соціальної групи виступають як організована сила, здатна не тільки ставити, а й здійснювати соціально-політичні перетворення.

Отже, вивчаючи аналіз психологічних аспектів явища ксенофобії, доходимо висновку, що ксенофобія прогресує (розвивається) на всіх етапах дисгармонійного розвитку особистості. Усвідомлення причин вибору об'єкта ненависті та неприязні до «чужих» - складова гармонійного розвитку особистості. Особливістю ксенофобії як соціально-психологічного явища є поєднання архаїчних інстинктів, соціальних фобій та реакції особистості на суспільні кризи. Використовуючи етнофункціональний підхід психічної адаптації індивіда, можна визначити зміст і методи навчання та виховання толерантності, а також розробляти концепції та методи профілактики ксенофобії в студентському середовищі.



Номер сторінки у виданні: 112

Повернутися до списку новин