Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Симптоматика переживань кризи 13 років дівчатками





               Валерій Поліщук, кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри психології Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка

УДК 37.015.3

 

Симптоматика переживань кризи 13 років - це позитивні і негативні симптоми (всього - 34) зі своєю специфікою (типові, супутні, фонові), що даєзмогу встановити місце особистості у віковому розвитку. Необхідна умова диференційованого підходу до неї: активізація позитивної симптоматики, а не локалізація негативної. Для прикладу розглядається динаміка окремих симптомів, зокрема домагання ролі дорослого, прагнення до самостійності, дратівливість. Аргументується позиція про двофазовий перебіг перехідного періоду з умовною назвою «криза 13 років», який в часі співвідноситься більше з 11-14 роками (у хлопчиків - з 12-15 роками) і є закономірністю вікового розвитку.

Ключові слова: криза 13 років, переживання, симптомокомплекс, фаза.

 

Симптоматика переживаний кризиса 13 лет - это положительные и отрицательные симптомы (всего - 34) со своей спецификой (типичные, сопутствующие, фоновые), что позволяет определить место личности в возрастном развитии. Необходимое условие дифференцированного подхода к ней: активизация положительной симптоматики, а не локализация негативной. В качестве примера рассматривается динамика отдельных симптомов, в частности притязания на роль взрослого, стремление к самостоятельности, раздражительность. Аргументируется позиция о двухфазовости переходного периода с условным названием «кризис 13 лет», который соотносится с 11-14 годами (у мальчиков - 12-15 годами) и есть закономерностью возрастного развития.

Ключевые слова: кризис «13 лет», переживания, симптомокомплекс, фаза.

 

The author suggests structural symptomatic of experience of 13 year-old - positive and negative symptoms (34 components) with its specific features (typical, attendant, background) that helps to establish the place of personality in the system of age development. This is the necessary condition of differentiated approach to it, essence of which is in the development of positive symptomatics, but not a localization of separate negative one. The author writes about the dynamics of separate sym ptoms, trying to get the role of a grown-up, aspiration for independence, irritableness. The author finds out the position about two-phage course of transitionaperiod with definition «crisis of 13», which compared with the 11-14 year-old age (12-15 - for boys) and is a predictable phenomenon of age development.

Key words: crisis of 13, experience, symptomocomplex, phage.                                        

 

Постановка проблеми. Цю статтю присвячено окремим симптомам переживань дівчатками кризи 13 років. Виокремлення умовних інтервалів названої кризи як перехідного періоду між суміжними стабільними періодами (молодшим шкільним і підлітковим віком) з властивим лише їй переживаннями є необхідною умовою для реалізації в ній особистісно орієнтованого підходу; попередження підміни понять типу «перехідний вік», «підлітковий вік», що впливає на практику педагогічної діяльності тощо.

Зв'язок проблеми з важливими завданнями. До низки таких завдань, зокрема, належать: 1) умовне встановлення вікових меж між кризою 13 років і суміжних з нею стабільних періодів; 2) диференціація її переживань та їх наступне розмежування з переживаннями суміжних стабільних періодів; 3) доведення положення, згідно з яким криза 13 років є обов'язковою складовою вікового розвитку і відображає, за Л. С. Виготським, внутрішню логіку розвитку, а не залежність від навчально-виховної системи; 4) з'ясування залежності переживань кризи 13 років від впливових ситуативних, але стійких, переживань як результатів несприятливої соціалізації (переживання ненормативних криз) тощо.

Аналіз останніх наукових праць. Проблема вікових криз потребує переосмислення у річищі раніше актуалізованих (М. С. Єгорова, Т. М. Марютіна, 1992; та ін.) і останніх досягнень генетики і психогенетики (О. О. Александров, 2006; Л. І. Авраментова, 2008; Р. Л. Аткінсон, 2007 та ін.); прикладної реалізації генетичного підходу (С. Д. Максименко, 1998; 2009), принципів людиноцентризму (В. Г. Кремень, 2010) і особистісного орієнтованого підходу (І. Д. Бех, 1998; 2008); наукових уявлень про життєві кризи (Т. М. Титаренко, 2007; 2008).

Головна мета статті. На підставі експериментального дослідження продемонструвати окрему симптоматику переживань кризи 13 років дівчатками як показників її місця в системі вікового розвитку.                                                                                 

Виклад основного матеріалу з обгрунтуванням отриманих результатів (примітка: скорочення Р.П. означає «рейтингова позиція»). Нами встановлена структура симптомів кризи 13 років, яка співвідноситься з умовно фіксованим 11-14-річним періодом з концентрацією негативних симптомів після 13 років. Всього симптомів 34 (по 17 позитивних і негативних, розділених за блоками, що є темою іншого викладу). Окремі з них, як основні, визначили структуру кризи: 1) типові (найбільш часті) - впливають на зміст усієї симптоматики; 2) супутні (відносно нечасті) - які, однак, істотно підсилюють типову симптоматику; 3) фонові (тло), або ситуативні, - приховані, але активні каталізатори переживань.

Аритмічна динаміка переживань демонструє наявність у кризі 13 років двох фаз, де перша (сильна) формується в 11-12 років: 1. Позитивні симптоми: 1) типові: усвідомлення ролі школяра, прагнення до самостійності, домагання ролі дорослого; 2) супутні: старанність, уміння співпрацювати, переживання власних успіхів або невдач, оптимізм, відповідальність, гордість за власні досягнення, вміння співпереживати. 2. Негативні симптоми: 1) типові: дратівливість, хитрощі, зарозумілість, упертість як неслухняність, недбалість, байдужість; 2) супутні: хвалькуватість, лінощі, індивідуалізм, негативізм.

Друга фаза (слабка) незначно зміцнює попередню появою та стабілізацією до 14 років нових симптомів: 1. Позитивні: 1) типові: уміння співпереживати; 2) супутні: організованість. 2. Негативні: 1) типові: зухвалість, лихослів'я, корисливість, пізнавальна обмеженість, лінощі; 2) супутні: пристосовництво, жорстокість.

Отже, до кінця 14 років встановлюється така структура кризи 13 років: 1. Позитивні симптоми: 1) типові: усвідомлення ролі школяра, прагнення до самостійності, домагання ролі дорослого, вміння співпереживати; 2) супутні: старанність, уміння співпрацювати, переживання власних успіхів або невдач, оптимізм, гордість за особисті досягнення, відповідальність, організованість. 2. Негативні симптоми: 1) типові: блок «АС», або активне самоствердження у взаєминах (дратівливість, хитрощі, зухвалість, лихослів'я, корисливість); блок «ПС», або пасивне самоствердження у взаєминах (упертість як неслухняність, зарозумілість, пізнавальна обмеженість); блок «НС», або нейтральне самоствердження у взаєминах (недбалість, байдужість, лінощі); 2) супутні: індивідуалізм, хвалькуватість, негативізм, пристосовництво, жорстокість.

Інші симптоми - фонові (тло). Водночас зауважимо, що названий двофазовий перебіг, який відображає виникнення і формування симптоматики переживань, потрібно відрізняти від трифазового процесу її накопичення і розпаду, хоча тут багато спільного: 1-ша фаза - вступ у кризу (до 11 років); 2-га фаза - перебіг кризи (11-14 років); 3-тя фаза - вихід із кризи (після 13 до 14 років). Вхід і вихід окремих симптомів відбувається нерівномірно, однак тут важливе інше: 1) в 11-14 років полярна симптоматика справді прискорено зростає на базі активної взаємодії своїх складових; 2) встановлення її змісту - це компетентна концентрація навчально-виховних впливів у конкретному віковому інтервалі; 3) знання про неї не має обмежуватись лише інтервалом кризи, а кількома роками - з суміжних періодів - з тим, щоб визначитися з особливостями попередніх тенденцій та визначити їх перспективи. Як приклад проілюструємо динаміку окремих полярних симптомів (типових, супутніх, фонових), заодно простеживши їхні витоки й особливості у суміжних стабільних періодах.

1. Типові:

1.1. Прагнення до самостійності - динаміка схожа на перебіг домагання ролі дорослого. Наприклад, найменша частота проявів, які поступово трансформуються з прихованих у неприховані, властиві для віку 9-10 років як періоду «рівних можливостей», де вони однаково спроможні прогресувати або регресувати. Допомога і розуміння дорослих потенційно започатковує з 10 років їх стрімке зростання з незначним спадом в 11-12 років, що значно перевищує показники 9-10 років (що пояснюється здебільшого ситуативним розчаруванням від власних невдач як результату передусім власної самостійності). Зовні такі тенденції не впливають на здобуття домінуючих Р.П., засвідчуючи ілюзію благополуччя, але насправді - це прогресування прихованого, часто невдалого самостійного прагнення до самореалізації, системне ігнорування (навіть, немотивоване: щоб «зробити по-своєму», навмисне або просто так «дошкулити») пропонованої дорослими допомоги. Як наслідок, в 11-12 років очікується тимчасовий відхід від шкільних навчальних інтересів через переорієнтацію у життєвих цінностях (пошук успіху в інших сферах життєдіяльності). Може не передбачати партнерських взаємин з дорослими, але, передусім, потребує в самостійному плануванні діяльності та прийнятті рішень, тому в 13-14 років трансформується з прихованого у неприхований, супроводжуючись стрімким зростанням (3-тя Р.П. - після вмінь співпрацювати і переживання власних успіхів чи невдач), перебуваючи у стійкому зв'язку із уміннями співпереживати. Після 14 років, незалежно від визнання (невизнання) дорослими власних самостійних прагнень, очікується спад з втратою провідної Р.П. (до показників 11-12 років), як результат першого досі усвідомленого визнання абсурдності у потребі постійного доведення дорослим необхідності самостійного планування своєї діяльності і такого ж самого виконання прийнятих рішень.

1.2. Домагання ролі дорослого підсилюється впертістю як наполегливістю. Активізується через оптимістичне ставлення до оточуючої дійсності. Сприятливо впливає на вміння самоконтролю, переживання власних успіхів чи невдач. Одна з причин конфліктності з соціальним оточенням, передусім з батьками, які ігнорують партнерські взаємини. Може бути основою для формування зарозумілості. Найменша частота - у 9-10 років (нижчі, ніж прагнення до самостійності), тобто вони легко диференціюються: і така тенденція зберігається протягом періоду 9-15 років. Головне тут - відсутність цілеспрямованих претензій на права дорослих (на відміну від віку 10-11 років), де їхнє стрімке зростання започатковує саме ці тенденції, сягнувши максимальних проявів в 11-14 років. Кульмінація припадає на 13 років, коли ситуативні спроби привернути до себе увагу інших осіб (ровесників, батьків) як до дорослого трансформуються у системні, а домагання на права дорослих домінують порівняно з усвідомленням необхідності виконання їх обов'язків. З 14-15 років очікується стрімкий спад як результат поступового збалансованого усвідомленого розуміння прав і обов'язків, який може повернутися до показників 10-11 років як «домагань заради домагань», але вже з набутим досвідом, виваженим ставленням до вимог оточення, що означає своєрідний другий етап дорослішання (усвідомлення його неминучості).

2. Супутні:

2.1. Уміння співпрацювати залежить, зокрема, від реакцій дівчаток на шкільні успіхи та невдачі, які часто не знаходять відгуку у найближчому соціальному оточенні, передусім у батьків. Не співвідноситься з усвідомленням ролі школяра, яке відображає індивідуальні тенденції в навчанні. У 9-10 років, як оптимальна (2-га Р.П. - після гордості за власні досягнення), започатковується тенденція стабілізації власної динаміки. Інакше вони потенційно будуть знижуватися. Як наслідок, їх максимальна частота властива для 11-12 років (3-тя Р.П. - після переживання власних успіхів чи невдач, гордості за власні досягнення). Потім очікується незначне зниження, що істотно не впливає на втрату провідних Р.П., наприклад, у 12-13 років - 2-га (після переживання власних успіхів чи невдач), а в 13-14 років - 1-ша (на тлі загального зниження позитивної симптоматики). Невикористання можливостей цих інтервалів, як оптимальних для розвитку, ймовірно, призведе після 14 років до повторного, але вже стрімкого зниження частоти проявів як свідчення втрати інтересу до колективної праці, започаткування стрімкого прогресування індивідуалізму, меркантильності у взаєминах з будь-яким оточенням.

2.2. Переживання особистих успіхів чи невдач у 11-14 років - детермінанта усвідомлення шкільного статусу (зокрема, основна умова усвідомлення ролі школяра). Найменші прояви - у 9-10 років (3-тя Р.П. - після гордості за власні досягнення, вмінь співпрацювати), де вони підсилюються старанністю. Як наслідок, надалі започатковується їх стійке прогресування, тому вони більше ніколи не повертаються до проявів 9-10 років. Це доводить у 10-13 років 1-ша Р.П. (друга - спочатку у гордості за власні досягнення, потім - у вмінь співпрацювати). У 13-14 років очікується їх незначне зниження з наближенням до проявів 11-12 років. Найбільше дівчатка переживають власні шкільні досягнення на переході від школи I ст. до школи II ст., що пояснюється приходом нових педагогів, які змінюють класовода, збільшенням кількості навчальних предметів. Стрімко зростає тривожність, яка потенційно може вплинути на шкільну успішність. Навчально-виховна ситуація ускладнюється, якщо сімейний контроль за шкільними досягненнями навіює страх, погрози, залякування тощо. Водночас часті навчальні невдачі знижують переживання, оскільки формується стійка звичка до неуспіху, стабілізується меншовартість, соціальна апатія, зрештою, стрімко послаблюється пізнавальні шкільні інтереси. Після 14 років очікується зростання як свідчення значущості комплексу переживань, спрямованого на досягнення задоволення у взаєминах, можливого на основі самостійної роботи, оскільки соціальне оточення, передусім батьки, несхильні до активної співучасті у шкільному навчанні.

3. Фонові: відвертість найменша у 9-10 років (незначущість інтимно-особистісного спілкування). З 10 років поступово частішає, сягнувши максимальних проявів у 13-14 років - періоді,оптимальному для розвитку (6-та Р.П. - після вміння співпереживати, переживання власних успіхів чи невдач, гордості за власні досягнення, усвідомлення ролі школяра, оптимізм). Часто ситуативна, зумовлюючись взаємною, а ще більше - односторонньою приязню, сподіваючись у майбутньому на обов'язкову взаємність (причина розчарувань у можливості довірливих стосунків). Тоді виокремлюється потреба у вибірковому спілкуванні, однаково спрямованого на дорослих чи ровесників, реалізація якої після досягнення 14 років однаково може бути задоволеною чи незадоволеною. Аналогічно продемонструємо особливості деяких негативних симптомів:

1. Типові:

1.1. Дратівливість - ознака переважно агресивних взаємин, коли, наприклад, кілька дівчаток об'єднуються на основі помсти конкретній особі. Виявляється в бійках, погрозах або імітації фізичного нападу. Необов'язковий показник мужності, радше навпаки - боягузтва. Чітка аритмічна динаміка, наприклад: стрімко прогресує за допомогою постійних супутніх ознак - лихослів'я, зухвалості, пристосовництва, індивідуалізму; частота менша, ніж у хлопчиків, тобто ситуативна, слабко прогнозована, прихованіша, однак характеризується грубою демонстрацією сили, прагненням більше публічно принизити інших осіб, особливо ровесниць, як правило, фізично слабших або таких, що не вміють ефективно захищатися, до яких відчувається неприязнь. Відчутно активізується за межами шкільної території. Відсутні зв'язки з усвідомленням ролі школяра. У 9-10 років найменша, однак, через недооцінку оточенням, в 11-12 років започатковується стрімке зростання (4-та Р.П. - після хвастощів, лінощів, впертості як неслухняності), посилюючись хитрощами, внаслідок чого істотно впливає на негативну симптоматику. Стабілізується в 12-13 років, але через можливу протидію оточення може трансформуватися з неприхованої у приховану. Тоді очікується значний спад як переоцінка можливостей її застосування, започатковуючи у 13-14 років повторне стрімке зростання до проявів 10-12 років (5-та Р.П. - після зарозумілості, хитрощів, впертості як неслухняності, індивідуалізму). Надалі - ймовірне прогресування прихованої дратівливості (адресної і глумливої) як засобу самоствердження у ровесників і ровесниць.

1.2. Хитрощі - одні з передумов формування обману як асоціального особистісного явища. Схожі на лінощі, однак, на відміну від них відзначаються активним опором дорослим і ровесникам, зокрема в бажанні будь-як потрапити у виграшну для себе ситуацію (бажано - тривалу і корисливу). Перебуваючи у зв'язку з лінощами, підпорядковуються їм і активно впливають на недбалість, яка може бути вихідним орієнтиром для їх розпізнавання. Найменші у 9-10 років, однак на тлі невиразної іншої негативної симптоматики (2-га Р.П. - після недбалості) цей інтервал оптимальний для розвитку. Як наслідок, у 10-11 років продовжують зростати, хоча втрачають попередню Р.П. на тлі вже прогресуючої негативної симптоматики (4-та Р.П. - після хвалькуватості, ліності, впертості як неслухняності), але посилюються дратівливістю. Це визначає розвиток усієї негативної симптоматики в 11-12 років, де їм належить провідна Р.П., тобто цей вік є повторно оптимальним. Надалі очікується тимчасовий стрімкий спад (до проявів 9-10 років) як результат їх трансформації з неприхованих у приховані: дівчатка швидко переконуються в їх ефективності як протидії впливам оточення, яке тлумачить таку поведінку як щирість і відвертість, обираючи для постійного самозахисту (3-тя Р.П. - після індивідуалізму, зарозумілості). Ймовірно, цей вік оптимальний також тому, що тут посилюється негативізм, внаслідок чого, наприклад, стрімко зростає публічне і непряме демонстрування переваг осіб, до яких почувається неприязнь. Стабільність прихованих хитрощів зберігається в 13-14 років, посилившись вже зарозумілістю (1-ша Р.П.), яка разом з негативізмом потенційно сприяє їхній трансформації у брехливість - як успішного засобу досягнення мети. Однак посилена протидія оточення, але особливо - накопичення через хитрощі особистих невдач, неприємного досвіду у взаєминах (осуду, відчуженості), споглядання невдач інших (передусім у референтних ровесників), зрештою, розчарування від них, потенційно сприяють з 14 років їх стрімкому зниженню, що означає: 1) справжню самостійну локалізацію з наступним усвідомленням небажаного використання; 2) посилену усвідомлену прихованість і активне формування в оточення ілюзій про їх відсутність, що властиво передусім ситуаціям авторитарного впливу з боку дорослих (постійний резерв для їх повторного прогресування, якщо застосування є успішним і непоміченим).

2. Супутні: індивідуалізм створює стійку систему з пристосовництвом, зухвалістю, дратівливістю. Передбачає досягнення мети будь-якими засобами. Активно впливає на розвиток упертості як неслухняності. Пригнічує інтереси, передусім ровесниць. Виявляється в емоційному апелюванні до соціального оточення, протиставленні себе опонентові з метою його покарання дорослими. У 9-11 років незначний, після чого в 11-13 років очікується стрімке зростання (1-ша Р.П). Вибірковий, спрямовуючись на конкретних осіб, з яких можна завжди отримати для себе зиск. Посилюється зарозумілістю, визначаючи розвиток усієї симптоматики. Після досягнення 13 років може відбутися незначний спад - як результат розчарування в ігноруванні допомоги оточення у разі невдач, тоді як успіхи підсилюють попередню переконаність. Загалом, перевищуючи показники 11 років (4-та Р.П. - після зарозумілості, хитрощів, впертості як неслухняності), тут стабілізується, надалі вже не зазнаючи істотних коливань.

3. Фонові: заздрісність, як і негативізм, має нестабільну динаміку - уповільнену, однак методично прогресуючу. До 9-10 років стрімко зростає (5-та Р.П. - після недбалості, хитрощів, лінощів, пристосовництва) як результат порівняння власних невдач з успіхами ровесників, особливо нереферентних. Посилюється втручанням дорослих, які апелюють до встановлення справедли вості (або самостійно, або з їхньою допомогою). До 10-11 років, виявляється здебільшого неприховано, виклично, а, зустрівши протидію оточення, може зачаїтися, але не знизитися. Водночас цей вік оптимальний для локалізації на підставі формування взаємоповаги. Інакше після 11 років очікується зростання до показників 9-10 років (знову демонстративне і неприховане). На основі повторної активної протидії оточення можливе повторення подій, як це було у 10-11 років У 12-13 років стабілізується на рівні проявів попереднього інтервалу як необхідна умова прогресування у 13-14 років, які, однак, вже неспроможні повернутися до показників 9-10 років.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок: 1. Симптоматика переживань кризи 13 років є унікальною: має чітку структуру, відзначаючись статевою диференціацією. 2. Динаміка її переживань відрізняється від переживань у суміжних періодах вищою частотністю, а також цілеспрямованим прагненням у дівчаток до їх суб'єктивної інтерпретації. 3. Зміст переживань - це спосіб діагностики місця особистості у системі вікового розвитку і можливість його прогнозування на найближчу перспективу: у стабільному (підлітковому) та кризовому періодах (кризі 17 років).



Номер сторінки у виданні: 147

Повернутися до списку новин