Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Психологічні детермінанти формування основ ціннісної системи дітей старшого дошкільного віку





                Ірина Стовбун, асистент кафедри психології Бердянського державного педагогічного університету

УДК 373.21:37.017.92

 

Піддано аналізу різні теоретико-методологічні підходи до формування ціннісної системи дошкільників, які презентовані у науково-методичній літературі. Обґрунтовується необхідність виховання початків альтруїзму в дітей старшого дошкільного віку.  

Ключові слова: духовність, цінності, ціннісні орієнтації, альтруїзм.                                          

 

Анализируются различные теоретико-методологические подходы к формированию ценностной системы дошкольников, представленные в научно-методической литературе. Обосновывается необходимость воспитания основ альтруизма у детей старшего дошкольного возраста. 

Ключевые слова: духовность, ценности, ценностные ориентации, альтруизм. 

 

This article considers different theoretic-methodological approaches to of forming valued orientations for the children of senior preschool age which are represented in scientific-methodical literature. Also is explained the necessity of education the base of altruism of preschool children.

Key words: spirituality, value, valued orientations, altruism. 

 

               Постановка проблеми. Провідною стратегічною тенденцією розвитку суспільства на сучасному етапі є глобалізація й інтеграція різноманітних світових спільнот в єдиний полікультурний простір. Цей процес характеризується амбівалентністю, протиріччям у духовно-моральних цінностях людства. Морально-духовні цінності як найбільш значущі для розвитку особистості дитини поступаються інтелектуальним, матеріальним та егоїстичним цінностям. Унаслідок цього відбуваються деструктивні зміни як у внутрішньому, так і в зовнішньому світі дитини. Усе це потребує докорінної перебудови ставлення людини до життя, переорієнтації технократичного, егоцентричного мислення, яке спустошує духовну сферу особистості, призводить до ототожнення морального вчинку з технічним актом. Особливої актуальності набуває проблема пошуку єдиної загальноприйнятої ціннісної системи, яка утворила б фундаментальну основу для формування світової спільноти. Саме тому проблеми духовності, моралі протягом значного проміжку часу перебувають у центрі досліджень багатьох галузей науки [1, 2, 3].

Зважаючи на таке становище в суспільстві, сьогодні державою приділено значну увагу означеній проблемі. У низці законодавчих і нормативно-правових освітніх актів (Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Закон України «Про дошкільну освіту», Базовий компонент дошкільної освіти та ін.) пріоритетним напрямом розвитку освіти проголошено формування духовності та виховання моральності підростаючого покоління: розвиток у дитини духовності як домінуючої засади у структурі особистості, всебічний розвиток особистості на засадах національних і загальнолюдських цінностей, формування відповідно до віку основних норм загальнолюдської моралі, формування духовності та моральної культури; прищеплення загальнолюдських морально-етичних цінностей, організація умов для духовного зростання особистості.

У всіх документах підкреслюється, що саме дошкільний вік є сензитивним для формування основ духовності, бо на даному віковому етапі виникає нормативна ціннісна регуляція власної поведінки, формуються високі соціальні мотиви та шляхетні почуття. Визнання самоцінності дошкільного дитинства, розуміння даного періоду як першого етапу становлення особистості потребують перегляду методів педагогічної роботи з дітьми. Як зазначають науковці (І. Бех, О. Кононко та ін.), вирішення проблеми вдосконалення духовності дітей не передбачає лише руйнування негативних поведінкових стереотипів, а зумовлює необхідність гармонізації відносин між людиною та світом, яка визначається як суб'єктивними, так і об'єктивними умовами виховного процесу [2; 7].

Як виконання вимог державних документів, сучасна наука торує шлях у напрямку демократизації та гуманізації освіти. Директивна педагогіка поступово поступається місцем особистісно орієнтованим технологіям, які надають змогу розвивати духовний потенціал дітей, формувати в них певні способи моральної поведінки. З огляду на це перед науковцями постають питання розроблення методологічних, методичних основ особистісно орієнтованого виховання, пошуку ефективних психолого-педагогічних засобів і технологій збагачення духовного світу особистості, оптимізації особистісно-розвивального середовища, які б забезпечували виховання в дітей суспільно значущих соціальних і морально-духовних цінностей.

Аналіз науково;методичної літератури показав, що в дослідженнях із педагогічної та вікової психології проблема формування ціннісної системи дітей дошкільного віку займає особливе місце. У них зазначається, що саме ціннісні орієнтації є стрижнем особистості, регулятором життєдіяльності людини. Так, у вітчизняній філософії вивчення ціннісної системи людей відбувалося як у культурологічному (В. Андрущенко, Н. Чавчавадзе та ін.), так і в методологічному (І. Бичко, К. Мірне та ін.), соціальному (С. Попов, О. Ручка та ін.) аспектах. Так, у працях П. Сорокіна цінності розглядаються як провідна рушійна сила розвитку суспільства. На думку Е. Дюркгейма, цінності засвоюються людиною лише за умови зовнішнього примусу, а на більш пізніх етапах онтогенезу починають виступати регулятором поведінки людини у суспільстві. У працях М. Вебера цінності розглядаються як певні установки епохи, а у пряцях М. Шелера - як ідеально прості незалежні та невзаємопов'язані якості, які ми пізнаємо за допомогою почуттів [3]. Зробивши спробу узагальнення результатів дослідження ціннісної системи людини, М. Рокич запропонував інтерпретувати поняття «цінності» як позитивні або негативні абстрактні ідеї, які зовсім не пов'язані з певним об'єктом чи ситуацією, а лише є вираженням переконань людини про способи та цілі її поведінки, яким вона віддає перевагу.

Як психолого-педагогічна проблема ціннісна система розглядалась у працях К. АбульхановоїСлавської, Л. Балашова, І. Беха, Б. Братуся, Л. Виготського, В. Ядова та інших. Науковцями цінності розглядаються в аспекті формування та розвитку особистості. Дослідники підкреслюють, що фундаментальною характеристикою особистості є її спрямованість. Тому психологами найчастіше використовується поняття «ціннісні орієнтації», маючи на увазі спрямованість особистості на певні цінності.

Наразі науковцями досліджуються проблеми генезису морального вчинку (Т. Авдулова та ін.), умови формування духовності особистості у виховній діяльності (Л. Врочинська, Ю. Ковальчук та ін.), структура та розвиток моральної свідомості та самосвідомості (О. Дробницький, Р. Павелків та ін.), психологічні закономірності духовного сходження особистості (Е. Помиткін та ін.), процес духовного саморозвитку особистості (О. Колісник та ін.), розробляються зміст, форми та методи виховання моральної поведінки (О. Кошелівська, Т. Фасолько та ін.) тощо. Предметом спеціальних досліджень стали окремі цінності - такі, як альтруїзм (І. Багмет), гуманізм (Л. Артемова), турботливість (М. Тимошенко), краса (Г. Кузьменко), любов (В. Жулай), доброзичливість (Г. Панкратова), щедрість і безкорисливість (Р. Павелків), взаємодопомога (Т. Поніманська), милосердя (І. Княжева), співчуття та співпереживання (Г. Кошелєва, Л. Стрелкова), чуйність (М. Воробйова), піклування, підтримка, ціннісне ставлення до однолітків (Р. Калинина, Г. Лаврентьєва, В. Павленчик, Ю. Приходько) та ін. У деяких дослідженнях (І. Багмет, І. Мангутова та ін.) зазначається, що саме альтруїзм є фундаментом для формування інших цінностей, які, взаємно збагачуючись, забезпечують гармонійність функціонування особистості. Надзвичайно важливими є також думки А. Шопенгауера щодо необхідності розвитку альтруїзму в дітей. Філософ наголошував на тому, що дитина повинна співчувати всім, хто цього потребує. Потім ця якість, на його думку, поступово переросте в альтруїзм, який повинна виявляти кожна людина [1].

Аналіз наукових досліджень дає підстави зробити висновок, що альтруїзм є однією з головних духовних чеснот людини, від рівня сформованості якої залежить подальше формування стійких духовно-моральних цінностей, визначення сенсу життя людини. Проблема виховання альтруїстичної спрямованості особистості розглядалась у працях Н. Агаджаняна, І. Багмет, Л. Балашова, М. Боришевського, К. Бюлера, Т. Гольцової, О. Єрмакової, В. Кім, П. Кропоткіна, І. Лаверичевої, Д. Майєрса, І. Мангутової, О. Насиновської, Р. Немова, О. Овчиннікової, Е. Фромма та інших дослідників, що підкреслює її актуальність.

Метою статті було здійснити аналіз основних напрямів досліджень щодо вивчення психологічних детермінант формування основ альтруїзму як провідної цінності дітей старшого дошкільного віку. Важливим є той факт, що проблема виникнення, формування та виховання альтруїзму була поставлена досить давно. Її першооснови ми знаходимо ще у працях античних філософів (розробка категорій співпереживання, блага для іншого у «Нікомаховій етиці» Арістотеля; заповідь Конфуція «Не роби людині того, чого не бажаєш собі» тощо). Буддизмом, стоїцизмом, християнством альтруїзм проголошувався як основний напрям морального розвитку людини («полюби ближнього твого...», «любіть ворогів ваших...»). Пізніше феномен альтруїзму був предметом досліджень учених у царині філософії (О. Конт, Г. Лейбніц, Л. Фейєрбах, Е. Фромм, А. Шопенгауер, Д. Юм, А. Яроцький та ін.), біології (Б. Астауров, Ч. Дарвін, Ф. Добржанський, В. Ефроїмсон, І. Павлов, М. Р'юїз, Г. Спенсер, Дж. Холдейн та ін.), психології (Р. Байярд, Б. Братусь, Ш. Бурн, Е. Ільїн, О. Лазурський, Д. Майєрс, С. Рубінштейн, З. Фрейд та ін.), педагогіки (Л. Балашов, Н. Бондаренко, І. Мангутова та ін.), етики (П. Кропоткін, А. Швейцер, А. Шефтсбери, Ф. Хатчесон, А. Смит та ін.). Значна кількість праць, звернених до проблеми альтруїзму, свідчить про необхідність виховання даної духовної цінності в кожної людини, адже альтруїзм є необхідною умовою побудови взаємин як на міжособистісному, міжгруповому, так і на міждержавному рівнях. Це не тільки допомагає задовольнити найважливіші життєві потреби людини, а й сприяє прогресивній життєтворчості всього людства, у якій особистість виступає як творець, організатор та керівник безконфліктним процесом суспільних змін, спрямованих на міжособистісну, групову або навіть державну єдність [4]. Без сформованості цієї цінності майже неможлива адаптація людини до суспільного оточення.

Подальший критичний аналіз феномену альтруїзму неможливий без чіткого визначення сучасного розуміння поняття альтруїзму, оскільки ця особистісна цінність детермінує ставлення людини до оточуючого світу та до самої себе протягом усього життя. Категорія альтруїзму розглядається науковцями з різних позицій: як норма суспільного життя, яка протистоїть і пригнічує егоїзм та ворожнечу, надає людині змогу досягти співдружності, надавати взаємодопомогу (П. Сорокін, Ф. Фомін та ін.); як вміння все пробачати, ставити бажання інших людей вище за власні (А. Швейцер); як рису характеру, яка заохочує людину допомогати людям і тваринам (Р. Немов); як вроджений інстинкт, який забезпечує адаптивність людини до реалій життєдіяльності (В. Гарбузов); як абсолютна доброта, турбота про близьких, емпатія, здатність віддавати все іншим людям (В. Адамс); як група емоцій, які змушують людину здійснювати вчинки, які особисто для неї безпосередньо некорисні і навіть небезпечні, але які приносять користь іншим людям (В. Ефроїмсон) [5]. У низці досліджень (Г. Міронова, В. Шердаков та ін.) альтруїзм визначається як моральний принцип, у відповідно до якого добробут іншої людини є більш значущим, ніж власне благо, власні бажання. Згідно з таким підходом, на передній план виступають ставлення однієї людини до іншої. Тому, говорячи про альтруїзм, мають на увазі альтруїстичне ставлення один до одного.

Розглядаючи різні підходи до інтерпретації означеного феномену, вважаємо за необхідне звернутися ще до одного підходу (О. Гуйснов, Ф. Ніцше, Г. Сельє та ін.), згідно з яким людина розглядається як егоїстична істота. Альтруїзм - це лише засіб соціалізації людини, необхідний спосіб співіснування з іншими людьми. Найкращий спосіб отримати увагу та повагу інших людей - це зробити їх вдячними тобі, тому люди і роблять на перший погляд альтруїстичні вчинки, тим самим маючи з цих вчинків певну користь. Роблячи людям добро, ми формуємо позитивне ставлення до себе [6]. А потім, при нагоді, користуємося цим позитивним ставленням для задоволення власних потреб. До прихильників цієї теорії також можна віднести психоаналітичну концепцію З. Фройда. Як вказує О. Єрмакова, З. Фройд розглядає альтруїзм як невротичну компенсацію егоїзму, який певним чином був витіснений із свідомості.

Таким чином, тлумачення поняття «альтруїзм» характеризуються значними розбіжностями. Деякі підходи призводять до обмеженого розуміння природи та сутності альтруїзму як вродженої якості особистості, яка є лише передумовою адаптації людини в суспільстві. В інших визначеннях акцент робиться лише на семантичному значенні слова, тому альтруїзм тлумачиться як емпатія, турбота, розуміння, що не враховує мотиваційний аспект діяльності. У всіх рідходах до розуміння поняття «альтруїзм» можна виокремити загальні положення про те, що альтруїзм виявляється у безкорисливості, здатності жертвувати своїми інтересами, відданні переваги суспільно значущому, самовіддачі.

Ми дотримуємося точки зору Т. Гольцової, згідно з якою альтруїзм розглядається як необхідність і готовність допомагати іншій людині. Альтруїзм є складовою частиною системи духовно-моральних цінностей особистості, тобто відображенням уявлень про різні форми емоційно-ціннісних ставлень (відповідальності, гідності, справедливості, взаємодопомоги тощо) [7]. На відміну від більшості праць (О. Корнієва, Т. Пометун та ін.), в яких зазначено, що альтруїзм передбачає відмову від власних інтересів, ми не наполягаємо на цьому. Тому таке тлумачення альтруїзму дещо схоже з поняттям «поведінка, що допомагає», яке використовується у гуманістичній психології (Д. Бьюдженталь, Р. Мей та ін.). Таким чином, предметом нашого подальшого дослідження будуть тільки ті альтруїстичні уявлення, які виявляються у ціннісних орієнтаціях, мотивації вчинків і мають вираження в судженнях, висловлюваннях дошкільників, спрямованих на допомогу іншим людям.

Отже, аналіз філософських, психолого-педагогічних ідей допоміг уточнити зміст поняття альтруїзму, під яким ми розуміємо таку особистісну цінність, яка має виявлятися в реальній моральній діяльності як мотивована безкорислива допомога тому, хто її потребує. При цьому центральним мотивом виступають інтереси іншої людини чи соціальної спільноти.

Відповідно до означених напрямів оновлення процесу виховання особистості, трансформується і зміст сучасної дошкільної освіти як першої ланки освітньої системи України, інтенсивно переорієнтовуючись на ідеї гуманітарної культури, в основу якої покладено формування духовності дітей. Саме духовна культура дитини дошкільного віку є основою для сходження підростаючої особистості до ціннісних вершин людства [2].

Метою виховної діяльності дошкільного закладу є духовно багата, морально вихована людина, яка готова до здійснення елементарних актів допомоги, діє за законами добра з власної ініціативи, приймає безкорисливі рішення, здатна налаштовувати себе на іншу людину, не розраховувати на схвалення чи винагороду за кожний свій вчинок, правильно реагувати на емоції та почуття іншого (О. Барабаш, Н. Бондаренко, Н. Химич та ін.).

У психолого-педагогічних дослідженнях розкриті питання вікових можливостей моральнодуховного розвитку дошкільників (І. Бех, А. Богуш, Л. Виготський, О. Запорожець, О. Кононко, В. Котирло та ін.), що важливо для нашого дослідження. Науковці зазначають, що найбільш ранньою усвідомленою нормою моральної поведінки є норма милосердя, яка починає формуватися ще в ранньому дитинстві. Пізніше на її основі формується альтруїстична спрямованість особистості, яка має більш інтелектуальний характер (вимагає врахування та порівняння різних сторін дійсності, здатності стати на точку зору іншої людини, спрогнозувати можливий розвиток ситуації), передбачає певний рівень розвитку емоційної та мисленнєвої децентрації [7; 8].

Подовжуючи аналіз проблеми, зазначимо, що, за даними досліджень (І. Бех, Б. Додонов та ін.), прагнення до моральної дії з'являється у вихованця лише за умови виховання альтруїзму як складової ціннісної системи особистості, адже саме за таких умов реалізується безкорислива поведінка, зовнішній соціальний контроль перетворюється на моральне самообмеження, дитина свідомо приймає рішення щодо морально-ціннісної регуляції своєї поведінки. Як наслідок, успішність виховання альтруїзму у дошкільників багато в чому залежить від ефективності організації виховного процесу в дошкільному закладі. Тому поряд із вивченням особливостей і закономірностей розвитку альтруїзму в дітей необхідно забезпечити систематичне впровадження у педагогічний процес засобів його виховання.

Висновки. Як свідчать результати багатьох досліджень (І. Бех, А. Богуш, О. Запорожець, В. Мухіна, Т. Поніманська та ін.), у старшому дошкільному віці формуються ціннісна регуляція поведінки, специфічна моральна мотивація діяльності, а також такі базові якості особистості, як емпатія, доброта, людяність, справедливість, відповідальність, щирість, доброзичливість тощо. На шостому році життя діти стають здатними виконувати непривабливу діяльність, керуючись лише власними моральними переконаннями, внаслідок усвідомлення вихованцем невідповідності своїх вчинків прийнятим у суспільстві нормам і вимогам моралі виникає почуття сорому (Л. Божович, Г. Кошелєва, В. Ягловська та ін.). У старшому дошкільному віці досить яскраво виявляються основні тенденції морального розвитку: невідповідність між моральною свідомістю та моральними вчинками, формування певного ставлення до різних духовних цінностей, свідомі спроби перевірки можливості порушення моральних імперативів (Т. Абдулова, Т. Лаврентьєва та ін.). Дитина стає суб'єктом власної життєдіяльності, починає ставити цілі, підкорятися власним бажанням і прагненням, враховуючи вимоги інших (І. Бех, Р. Павелків та ін.); у неї формуються вміння оцінювати свої вчинки та вчинки інших людей, супідрядність мотивів довільної поведінки, здатність до співпереживання, співчуття, що зумовлює засвоєння моральних еталонів поведінки (Л. Виготський, О. Запорожець, Д. Ельконін та ін.).

Отже, старший дошкільний вік є найсприятливішим для морально-духовного розвитку особистості. У процесі спілкування з дорослими й однолітками відбувається засвоєння дитиною соціальних норм, формування моральних суджень, розвиток кооперації та співробітництва, що в сукупності сприяє формуванню у вихованця просоціальних мотивів, які є основою альтруїзму. Все це зумовило вибір вікової групи нашого експериментального дослідження.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених формуванню духовності підростаючої особистості, майже невивченими залишаються проблема виховання альтруїзму в дітей старшого дошкільного віку, проблема розроблення кількісних та якісних критеріїв оцінювання рівня вихованості альтруїзму, проблема невідповідності між теоретичними знаннями та реальною альтруїстичною поведінкою вихованця. Таким чином, вивчення вищезазначених аспектів досліджуваної проблеми, важливість її теоретичної розробки та експериментальної перевірки визначили підходи до проектування моделі навчально-виховного процесу як однієї з умов формування альтруїзму в дітей старшого дошкільного віку.



Номер сторінки у виданні: 181

Повернутися до списку новин