Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Феномен психологічного захисту особистості у хворих на гіпертонію





 

Євген Рябой, аспірант кафедри практичної психології Запорізького національного університету

УДК 159.923.3:616.8-009.12

 

Стаття присвячена теоретичному вивченню сутності, структури та функцій психологічного захисту особистості у хворих на гіпертонію. Подана психологічна характеристика гіпертонії як хронічного захворювання психосоматичної етіології.

Ключові слова: гіпертонія, психологічний захист особистості, психосоматика, здоров'я.

 

Статья посвящена теоретическому изучению сущности, структуры и функций психологической защиты личности у больных гипертонией. Дана психологическая характеристика гипертонии как хронического заболевания психосоматической этиологии.

Ключевые слова: гипертония, психологическая защита личности, психосоматика, здоровье.

 

The article is devoted to the theoretical study of the nature, structure and function of psychological defense of the personality of the hypertension patients. Psychological description hypertension as a chronic disease of psychosomatic etiology is given.

 Key words: hypertension, psychological defense of the personality, psychosomatics, health.

 

Постановка проблеми. Гіпертонія є найбільшою в історії людства неінфекційною пандемією, яка визначає структуру серцево-судинної захворюваності і смертності. Згідно з епідеміологічними дослідженнями, в Україні серед 4074 обстежених гіпертонія реєструється в 34% випадків. Це масове захворювання психосоматичного походження переважно вражає осіб молодого працездатного віку, погіршуючи якість їхнього життя та скорочуючи вік. Оскільки на сьогодні збереження та зміцнення здоров'я населення є необхідною складовою, яка інтегрована в розвиток благополучного суспільства, вирішення кола питань стосовно психопрофілактики, психодіагностики та психокорекції психологічних чинників, що детермінують процес виникнення та розвитку гіпертонії у здорових осіб, є актуальним для медичної психології.

Аналіз актуальних досліджень. Питання психодіагностики, збереження та відновлення психосоматичного здоров'я за допомогою методів психопрофілактики та психотерапії у хворих на гіпертонію розглядається у працях багатьох вітчизняних та іноземних психосоматологів, а саме: Ф. Александера, В. В. Захарової, Н. Пезешкіана, П. І. Сидорова, А. Г. Соловйова, Е. М. Сохадзе, І. А. Новікової [8]. Аналіз психологічних досліджень цих авторів дає нам підстави констатувати, що серед чинників, які сприяють виникненню та розвитку гіпертонії психосоматичного ґенезу, виокремлюються інтрапсихічні та міжособистісні конфлікти, психоемоційний стрес, преморбідні особливості особистості та обставини її формування у співвіднесенні з травматичною життєвою ситуацією. Також у нечисленних сучасних медично-психологічних дослідженнях висуваються концепти, в яких саме дезадаптивне функціонування психологічного захисту особистості у поєднанні з іншими генетичними та психологічними чинниками детермінує розвиток і тяжкий перебіг гіпертонії, оскільки кожна концептуальна модель стресу та глибинно-зовнішнього конфлікту розглядається з урахуванням захисних механізмів, які використовує особистість для їх подолання [4].

Тим часом поміж вітчизняних науковців також існують різні точки зору на природу та функції психологічного захисту. Так, М. В. Кирюхіна, Р. Р. Набіулінна, Б. Д. Циганков розглядають психологічний захист особистості як непродуктивний патологічний феномен, який не спроможний розв'язати внутрішньо-зовнішній конфлікт [4]. Інші автори, зокрема Ф. В. Бассін, В. К. Мягер, В. Н. Цапкін, - як нормальну адаптаційну систему, що повсякденно забезпечує збереження особистості [7]. Суперечливість цих підходів дає підстави для виокремлення, теоретичного обґрунтування та емпіричного вивчення сутності, структури та функцій психологічного захисту особистості, оскільки своєчасна психодіагностика та психокорекція його дезадаптивного функціонування може попереджати прогресування захворювання.

Мета статті - здійснення теоретичного аналізу наукової літератури щодо визначення сутності, структури та функцій психологічного захисту особистості у хворих на гіпертонію.

Виклад основного матеріалу. Визначаючи та характеризуючи гіпертонію, підкреслимо, що насамперед це - патологічний стан, при якому підвищений артеріальний тиск зумовлений не природними реакціями організму на ті або інші фізіологічні ситуації, а є наслідком розбалансування систем, які регулюють артеріальний тиск. При підвищеному артеріальному тиску можуть виникати головний біль у ділянці потилиці і в очних яблуках, нудота, запаморочення.

У медичній літературі можна зустріти такі терміни, як гіпертонія, гіпертензія, артеріальна гіпертензія, гіпертонічна хвороба, які є синонімами. Так називається підвищення артеріального тиску, який може бути проявом великої групи захворювань.

Наразі ВООЗ (WHO) та Міжнародне товариство з гіпертензії (International Society of Hypertension, ISH, 1999) визнали за доцільне класифікувати артеріальну гіпертензію залежно від:

1) рівня артеріального тиску;

2) ураження органів-мішеней;

3) причини виникнення гіпертензії.

Вказується, що гіпертензія буває двох видів: первинна і вторинна.

Первинною артеріальною гіпертензією (гіпертонією) називають підвищення кров'яного тиску тільки при ГХ. Проте 5% всіх хворих страждають на так звану вторинну артеріальну гіпертензією. Вторинна артеріальна, або симптоматична, гіпертензія (гіпертонія) не пов'язана з ГХ, а викликана іншими причинами. Вторинна гіпертензія є симптомом інших захворювань, наприклад, запалення нирок або ураження ниркових судин.

На відміну від вторинних гіпертензій, первинна або есенціальна гіпертонія, більш відома під назвою гіпертонічної хвороби, є самостійним хронічним захворюванням.

Клінічна характеристика ГХ дає можливість побачити різноманітність впливу її складових. Для першої стадії характерним є короткочасне підвищення кров'яного тиску, що виникає зазвичай після перевтоми або нервового перенапруження. Кров'яний тиск швидко нормалізується без застосування спеціальних лікарських засобів під впливом відпочинку або заспокійливих (седативних) препаратів. У цей період хворі скаржаться на підвищену нервову збудливість, головний біль, запаморочення, серцебиття. Відмічається незначне збільшення серця, іноді систолічний шум на його верхівці.

Другу стадію розділяють на дві фази. Для 1-ї фази (лабільна гіпертонія) характерні коливання рівня кров'яного тиску від незначного підвищення до високих цифр. До цієї фази відносять захворювання, коли кров'яний тиск знижуєтьсяв умовах спокою застосуванням звичайних заспокійливих засобів. У 2-й фазі (стабільна гіпертонія) кров'яний тиск стійко встановлюється на високих цифрах. Крім характерних для ГХ симптомів - шуму у вухах, запаморочень, головного болю, серцебиття, можуть з'являтися ознаки серцевої недостатності (задишка, набряки, тахікардія, аритмія) і коронарної недостатності (болі за грудиною і в ділянці серця), розвиток.

Третя стадія характеризується розвитком артеріолосклерозу з ураженням нирок, серця і судин мозку на тлі високої і стійкої гіпертонії. У цій стадії можливий розвиток ниркової недостатності, рубцюватих змін у міокарді, порушення кровопостачання мозку.

Дотримуючись концепту, що кожна психосоматична і соматична хвороба має відображення у психічному стані людини, насамперед у її ставленні до навколишнього середовища, до власного майбутнього та зміні структури її самооцінки, слід виокремити такі особливості особистісних змін хворих на ГХ.

Згідно з думками А. В. Квасенко і Ю. Г. Зубарева, на початковій стадії ГХ більшість хворих адекватно оцінює стан свого здоров'я, правильно розуміє рекомендації лікаря. Частина хворих з тривожно-недовірливими рисами в преморбіді підвищення кров'яного тиску вже сприймають як трагедію, катастрофу. Настрій залишається пригніченим, увага зосереджена на больових відчуттях, коло інтересів обмежується хворобою. У другої групи хворих діагноз ГХ не викликає ніякої реакції, вони ігнорують хворобу, відмовляються від лікування. Таке ставлення до хвороби, зокрема, притаманно людям, що зловживають алкоголем [3, с. 84].

На думку авторів, пацієнти, які тривалий час страждають від ГХ, можуть звикнутись з нею і більше не звертати уваги на необхідність її лікування. Прогресування захворювання може призвести до виникнення астенічного симптомокомплексу, що попереджує органічні зміни психічної діяльності. Астенія супроводиться вираженою тривожністю та переоцінкою тяжкості хвороби. Якщо на першій стадії хвороби гостро виражена афективна нестійкість та почуття власної неповноцінності, то у випадках повільно наростаючої гіпертонії можна помітити іпохондричну налаштованість [3].

Вивчаючи особливості хворих на ГХ, В. Д. Тополянський та М. В. Струковська зазначають, що навіть на ініціальній стадії захворювання мають місце порушення психічної сфери з підвищеною дратівливістю і особливою чутливістю до певних зовнішніх вражень, які є афективно значущими для хворих. Характерною є також швидка втомлюваність і зниження працездатності, порушення сну і схильність до вазоконстрикторних реакцій, чітко виявляються різні дратівники. З посиланням на J. Reykovski автори констатують, що дані його спеціальних психологічних досліджень свідчать про перевагу у цих хворих (нерідко ще в преморбідному періоді) егоцентричної регуляції емоційної діяльності і поведінки. Багатьом хворим притаманна переважно «споживча» поведінка, спрямована на задоволення лише власних інтересів. Водночас ці хворі відрізняються значно більшою пасивністю у досягненні своїх цілей та більш низьким (порівняно зі здоровими особами) ступенем самосхвалення. Неможливість активно реалізувати цілу низку своїх претензій і необхідність постійно контролювати свою поведінку відповідно до вимог суспільства стають постійним джерелом емоційного напруження хворого [11, с. 130].

Наводячи опис стадій перебігу ГХ та особистісних змін, до яких вона призводить, Г. В. Старшенбаум зазначає, що початок захворювання перебігає непомітно і виявляється у вигляді періодичних станів запаморочення і оглушеності, ослаблення психічних і фізичних можливостей, нападів головного болю. Підвищення артеріального тиску частіше виявляється при випадковому вимірюванні, проте хворі за наявності високих цифр, але відсутності гіпертонічних криз відмовляються від серйозного тривалого лікування [9].

У разі відмови від послуг лікарів та медикаментозної гіпотензивної терапії, у хворих на гіпертонію спостерігається астенія, розвивається тривожно-тужливий настрій, істероформні вегетативні або дисфоричні напади, сенесто-іпохондричний синдром і судинна депресія [9].

На подальших стадіях перебігу захворювання формується психоорганічний синдром, який характеризується погіршенням пам'яті і кмітливості, творчих здібностей і працездатності. З'являються паранойяльні тенденції: хворі приписують тим, хто їх оточує, упереджене, недоброзичливе ставлення до себе, убачають злий намір в поведінці товаришів по службі. На пізніх стадіях ГХ виникають органічні зміни в судинах головного мозку, серця, нирок, які призводять врештірешт до інсульту або інфаркту [9].

Загальноприйнятим у психосоматичній медицині є положення щодо провідної патогенної ролі психоемоційного стресу у виникненні та перебігу психосоматозів, у тому числі й гіпертонії. Однак теоретичний аналіз наукової психологічної літератури дає підстави вказувати на наукову обмеженість виключної орієнтації на концептуальну модель стресу як загального чинника психосоматичних порушень, оскільки вона не враховує індивідуальних і культурно-історичних відмінностей, і тому у цьому контексті є обмеженою. Дослідження ж іноземних і вітчизняних науковців у галузі психологічних захисних механізмів Его, з яких більш зрілі механізми забезпечують психобіологічний гомеостаз і пом'якшують ефекти стресу та інтрапсихічного конфлікту, а незрілі та невротичні механізми призводять до соматизації невротичних порушень, - є найбільш популярними й актуальними у психосоматичній медицині [8, с. 42], що є надійним підґрунтям для нашої наукової роботи.

Розкриваючи проблему природи та функцій психологічного захисту особистості, ми орієнтуємось на концепцію Л. Ю. Субботіної [10], яка створена авторкою у контексті особистісного підходу вітчизняної психології. Орієнтація саме на цю концепцію зумовлена тим, що вона характеризується передусім інтегративним підходом, принципами комплексності та системності, а також онтогенетичною спрямованістю, виокремленням вагомої ролі соціалізації у формуванні психологічного захисту особистості.

На думку Л. Ю. Субботіної, за своєю природою психологічний захист є онтогенетично організованою структурно-функціональною системою особистості, яка складається з таких елементів, як несвідомі захисні механізми та поведінкові копінг-стратегії. З посиланнями на C. M. Aldwin, J. H. Amirkhan та C. S. Carver, авторка зазначає, що ці два елементи забезпечують дві фази одного й того самого процесу психологічного захисту від тривожності, детермінованої інтрапсихічним конфліктом або стресом, і відповідно реалізуються на несвідомому та регулятивно-поведінковому рівнях [10].

Проте варто зазначити, що багато науковців не поділяють концептів Л. Ю. Субботіної щодо структури психологічного захисту та розглядають його елементи як окремо диференційовані психологічні феномени. Л. І. Анциферова, наприклад, зазначає, що особистість, яка користується несвідомими захисними механізмами у ситуаціях фрустрації та стресу, має низький рівень самооцінки, песимістичні світогляд та світосприймання, а особистість, яка користується конструктивними копінг-стратегіями, характеризується стійкою позитивною самооцінкою, реалістичним підходом до життя, а також мотивацією, спрямованою на соціальні та особистісні досягнення [1].

Згідно з концепцією Л. Ю. Субботіної, психологічний захист пов'язаний з функціональною динамікою нервової системи та представлений нейродинамічно у темпераменті кожної людини [10]. Розвиваючи ідею авторки у психосоматичному напрямі, підкреслимо, що дослідження індивідуальних особливостей реактивності темпераменту у хворих на гіпертонію необхідне для встановлення конкретних захисних механізмів, що полягають у основі пристосування до навколишнього середовища. Оскільки особливості темпераменту визначають силу та специфіку емоційного реагування, він є тісно пов'язаним з такими емоційними вимірами як тривожність та інтроверсія-екстраверсія. Дослідження інтроверсії-екстраверсії у хворих на гіпертонію є також цілком доцільним, оскільки як відомо, у інтровертів значніше виражений зв'язок кори з лімбічною системою (міндаліною) -  труктурою, яка відповідає за емоційне напруження, реакції страху [8].

Л. Ю. Субботіна вважає, що функціонально психологічний захист особистості має, перш за все, забезпечувати адаптацію та здоров'я особистості, її емоційну стабілізацію, проте якщо інтенсивно діють лише його примітивні захисні механізми та неадаптивні копінг-стратегії створюючи таким чином певний стиль захисної поведінки, то це являє собою виключно його дезадаптивну функцію [10].

Розглянемо також погляди іноземних науковців на питання природи та функції психологічного захисту особистості.

Такі представники неофрейдизму та гуманістичної психології, як Е. Еріксон [2], В. Райх [6], Ф. Перлз [5], Е. Фромм [12], К. Хорні [13], вивчали питання впливу соціалізації на онтогенетичне формування захисних механізмів, які можуть мати адаптивні або дезадаптивні функції. Автори дотримувались загального положення, згідно з яким людський організм завжди реагує на різнорівневі порушення гомеостазу як цілісна система. Захисні механізми первинно розвиваються як засоби збереження біологічного, інтрапсихічного та поведінкового гомеостазу, вони мають сприяти адаптації особистості у суспільстві. Проте, якщо на ранніх етапах онтогенезу особистості нормальний процес соціалізації порушується через вплив хронічного стресу, деструктивні сімейні відносини і т.п., це може призвести до дезадаптивного функціонування захисних механізмів замість адаптивного. Діючи несвідомо захисні мехаізми детермінують девіантну поведінку особистості у суспільстві, невротичні та депресивні розлади, а також хронічні психосоматичні хвороби, такі, зокрема, як гіпертонія.

У вітчизняній медичній психології також існує думка, що суттєву роль у етіопатоґенезі гіпертонії відіграє дезадаптивне функціонування несвідомих механізмів психологічного захисту. Вітчизняні науковці орієнтуються виключно на мультифакторний підхід та генетичні дослідження щодо визначення причин хвороби та більшою мірою на концептуальні психодинамічні моделі, в контексті яких розглядається патогенна роль впливу психологічного захисту. Так, М. В. Кирюхіна, Р. Р. Набіулліна, Б. Д. Циганков наголошують на тому, що актуалізація таких несвідомих механізмів психологічного захисту, як «проекція», «компенсація», «реактивне утворення», «заміщення» зумовлює деструктивне психосоматичне реагування та впливає на розвиток та перебіг гіпертонічного захворювання. Дія «реактивного утворення» виявляється у придушенні та накопиченні агресивних імпульсів, а «заміщення» - у перенесенні цієї агресії з первинного об'єкта на самого себе. «Компенсація» запобігає прояву пригнічуваної агресії шляхом перебільшеного розвитку протилежних альтруїстичних спонукань. «Проекція» виявляється у перенесенні інфантильних стереотипів уникнення конфлікту з батьками у соціальну реальність конфліктних взаємовідносин у професійній діяльності, сім'ї, процесі навчання. Хворі на гіпертонію схильні також до «регресії», тобто інфантильної залежної поведінки [4].

Психологічні дані та генетичні дослідження свідчать про спроби розв'язання складної проблеми впливу психологічного захисту особистості на виникнення і розвиток гіпертонії. Варто зазначити, що дані цих досліджень були отримані переважно у хворих з 2-ю та 3-ю стадіями гіпертонії. На нашу думку, перспективним є дослідження, яке інтегрально вивчає дезадаптивні особливості психологічного захисту особистості у хворих як на ранній так і на більш пізніх стадіях гіпертонії, а також у осіб, що становлять «групу ризику» за цим захворюванням.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Психологічний захист особистості є онтогенетично організованою структурно-функціональною системою, яка формує регуляцію діяльності в ситуації стресу на всіх рівнях інтерактивної та когнітивної структур, функціонально забезпечуючи таким чином інтегральний соціально-особистісний рівень адаптації або дезадаптації людини. Психологічний захист особистості складається з таких структурних елементів, як несвідомі захисні механізми та регулюючі поведінку копінгстратегії. Нейродинамічно захисна система пов'язана з темпераментом та спрямуванням на установки інтроверсії або екстраверсії. Невід'ємною частиною психологічного захисту особистості є тривожність, оскільки саме вона актуалізує його дію у ситуаціях стресу та при переживаннях несвідомого чи міжособистісного конфлікту.

У хворих на гіпертонію з 2-ю та 3-ю стадіями найбільш актуалізовані такі несвідомі захисні механізми, як проекція, компенсація, реактивне утворення, заміщення та регресія, що впливають на дезадаптацію особистості та її деструктивне психосоматичне реагування, детермінуючи таким чином подальший розвиток та перебіг хвороби. Разом з тим не вистачає даних щодо особливостей копінг-стратегій та захисних механізмів на інших стадіях хвороби.

Проведення емпіричного досліждення, у межах якого визначатимуться особливості психологічного захисту особистості на свіх стадіях хвороби, є подальшою перспективою нашого наукового пошуку.



Номер сторінки у виданні: 276

Повернутися до списку новин