Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Професійна адаптація викладача - початківця педагогічного ВНЗ у контексті психічного здоров’я особистості





                Володимир Палагнюк, аспірант кафедри практичної психології і психотерапії Рівненського державного гуманітарного університету

УДК 159.923:057.875

 

У статті розглянуто теоретико-методологічні аспекти конструкту  рофесійної адаптації викладача-початківця педагогічного ВНЗ у контексті психічного здоров'я особистості. Здіснено аналіз базових підходів до проблематики психічного здоров'я особистості. Проаналізовано взаємозв'язок понять «професійна адаптація викладача ВНЗ» і «психічне здоров'я викладача ВНЗ»

Ключові слова: адаптація, професійна адаптація викладача-початківця педагогічного ВНЗ, психічне здоров'я особистості, критерії психічного здоров'я особистості.

 

В статье рассматриваются теоретико-методологические аспекты конструкта профессиональной адаптации начинающего преподавателя педагогического вуза в контексте психического здоровья личности. Осуществлен анализ базовых подходов к проблематике психического здоровья личности. Проанализирована взаимосвязь понятий «профессиональная адаптация преподавателя вуза» и «психическое здоровье преподавателя вуза»

Ключевые слова: адаптация, профессиональная адаптация начинающего преподавателя педагогического вуза, психическое здоровье личности, критерии психического здоровья личности.

 

In the article the professional adaptation of teacherbeginner of pedagogical university are examined in the context of psychical health of personality. Аnalysis of the base going near problems of psychical health of personality have made. Analysed intercommunication of concepts «professional adaptation of teacher of university» and «psychical health of teacher-beginner of pedagogical university».

Key words: adaptation, professional adaptation of teacher-beginner of pedagogical university, psychical health of personality, criteria of psychical health of personality.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді. Сучасне суспільство в умовах безперервного розвитку всіх його сфер (культурної, освітньої, соціальної і т.д.) висуває дедалі вищі вимоги до якості підготовки фахівців із вищою освітою. Модернізація системи вищої освіти, зокрема входження України до Болонського процесу, значною мірою реформує характер педагогічної діяльності загалом і педагогічного досвіду зокрема.

Кардинально змінюються базові парадигми освітнього процесу, ламаються усталені підходи і схеми підготовки фахівців для педагогічних ВНЗ. Нестабільність (інколи навіть непередбачуваність) соціальних процесів висуває підвищені вимоги до особистості викладача-початківця, якому доводиться враховувати зовнішньо зумовлені соціальні вимоги, тобто змінюватись, і зберігати при цьому базові власні установки і переконання, - інакше кажучи залишатись у відносно стійкій рівновазі. З огляду на це можна досить обгрунтовано констатувати, що розроблення проблеми адаптації особистості загалом і професійної адаптації зокрема стає одним із ключових завдань вітчизняної психології.

Мета дослідження - проаналізувати проблему професійної адаптації викладача-початківця педагогічного ВНЗ в контексті психічного здоров'я особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Адаптаційна проблематика і, зокрема, проблема професійної адаптації викладачів ВНЗ займає центральне місце у фундаментальному предметному полі психолого-педагогічної науки. Відповідній проблематиці присвячено численні праці як вітчизняних (Г. О. Балл, К. К. Платонова, К. М. Гуревич, О. О. Реан, А. А. Началджан, К. А. Абульханова-Славська, В. Т. Ащепков, А. Р. Кудашев, О. О Баранов), так і зарубіжних (К. Чарнецкі, А. Маслоу, Л. Філіпс) вчених.

Більшість авторів сфокусували свої наукові дослідження на вивчення різноманітних компонентів видової структури адаптації особистості, тобто:

- соціального (Д. В. Ольшанський, В. А. Солоніцин, О. О. Реан);

- професійного (М. А. Кузнецов, А. Г. Мороз, Л. М. Мітіна);

- психологічного (О. М. Лєонтьєв, Б. Ф. Ломов, Н. Ф. Тализіна, А. К. Маркова, А. В. Мудрик, В. Т. Ащепков).

Різноаспектними підходами до вивчення проблем адаптації особистості характеризуються роботи зарубіжних авторів (Г. Сельє, З. Фройд, Е. Еріксон, Х. Хекхаузен, К. Роджерс, А. Маслоу, Т. Кокс) [8].

При відносній дослідженості і теоретико-емпіричному обгрунтуванні конструкту професійної адаптації недослідженою залишається проблема пристосування викладача-початківця ВНЗ в контексті психічного здоров'я, а також теоретико-методологічне співвідношення понять «професійна адаптація викладача-початківця педагогічного ВНЗ» і «психічне здоров'я викладача-початківця ВНЗ».

Дослідження конструкту професійної адаптації викладача-початківця в контексті психічного здоров'я особистості надасть змогу вирішити наступні завдання:

- теоретико-емпіричним шляхом удосконалити концептуальну модель професійної адаптації викладача-початківця ВНЗ;

- виявити актуальні взаємозв'язки професійної факторів і явищ, що сприяють успішній адаптації викладача;

-проаналізувати механізми функціонування професійної адаптації викладача-початківця в контексті збереження психологічного здоров'я особистості;

- оптимізувати систему заходів для збереження психологічного здоров'я викладачів-початківців ВНЗ.

Виклад основного матеріалу. Специфічність адаптації особистості полягає в тому, що в процесі своєї життєдіяльності їй доводиться активно пристосовуватись до актуальних елементів соціального оточення. Особистість одночасно функціонує в виробничій, культурній, побутовій, сімейній та інші модальності, що передбачає уніфікування адаптаційних стратегій з метою зниження психічного напруження. Серцевиною процесу адаптації особистості виступає професійна адаптація - як провідна діяльність особистості. Вона має свою структуру, форму, зміст, механізми, рушійні сили, траєкторію, тенденції і закономірності розвитку, котрі функціонують у контесті інтрапсихічних і екстрапсихічних чинників.

Найповніше визначення процесу професійної адаптації належить К. К. Платонову, який вважав, що професійна адаптація до нових умов діяльності відбувається шляхом систематичного виконання ускладненої діяльності в цих нових умовах. На думку С. Г. Вершловського, під час професійної адаптації проходить інтеграція професійних знань, умінь і навичок у професійну діяльність. О. А. Шиян вважає, що професійна адаптація є процесом інтеграції в професію, оволодіння майстерністю, застосування професійних знань, умінь і навичок до конкретних ситуацій. М. О. Дмитрієва розвиває і конкретизує поняття професійної адаптації, розглядаючи виявлення цього феномену в професійній діяльності. Під професійною адаптацією вона розуміє процес становлення і збереження динамічної рівноваги в системі «людина - професійна діяльність».

Процес професійної адаптації особистості безпосередньо залежить від професійного середовища, що безпосередньо детермінується специфікою ВНЗ (у даному разі педагогічного ВНЗ). Професійне середовище включає в себе суб'єктів діяльності, об'єкт і предмет праці, засоби праці, цілі і професійні завдання, умови праці і соціального середовища. Особливим видом професійної діяльності виступає професійна діяльність викладачів-початківців ВНЗ, що зумовлюється особливою складністю процесу і динамічним реформуванням умов професійно-педагогічної діяльності, встановленням інноваційних методів навчально-виховного процесу в педагогічних ВНЗ.

А. Г. Мороз розглядає професійну адаптацію до педагогічної діяльності як складний динамічний процес повного засвоєння професії й оволодіння педагогічною майстерністю на базі сукупності раніше набутих і постійно поновлюваних знань, умінь і навичок, в результаті чого проходить активна видозміна як педагога, так і педагогічного колективу з метою професійного функціонування [4]. П. А. Шептенко визначає процес професійної адаптації викладача ВНЗ як процес удосконалення ним отриманих у ВНЗ знань, умінь і навичок, педагогічної майстерності, як вміння в процесі діяльності здійснювати оптимальний вибір методичних прийомів залежно від конкретної ситуації навчально-виховного процесу, передбачати результати педагогічного впливу колективу і окремої особистості, пристосування до конкретних умов діяльності.

Таким чином, під професійною адаптацією викладача-початківця педагогічного ВНЗ ми розуміємо складний, системний, неперервний процес активної взаємодії особистості та професійного середовища, що забезпечує ефективність професійної педагогічної діяльності та є основою професійного саморозвитку та самовдосконалення викладача; процес, засобами якого індивід, з одного боку, задовольняє свої потреби й очікування, що висуваються до педагогічної професії і умов її реалізації, і, з другого боку, підпорядковується тим вимогам, які до нього ставлять структура і зміст діяльності, умови її реалізації і ті соціальні групи, під контролем і участю яких відбувається відповідна професійна діяльність. Професійна адаптація викладача-початківця ВНЗ має багатофункціональний характер і є необхідною умовою, етапом професійного становлення, розвитку фахівця, на якому здійснюється оволодіння особистістю професійною діяльністю, усвідомлення цінностей професії; формування готовності до її успішної реалізації.

Будучи комплексною і багатогранною, проблема професійної адаптації може бути розглянута в різних аспектах. На жаль, досить мало уваги приділяється професійній адаптації викладача-початківця в контексті психічного здоров'я, взаємозумовленості і детермінації відповідних чинників. Комплекс стресових факторів, що впливають на особистість викладача-початківця педагогічного ВНЗ, під час професійного становлення безумовно коригує процес професійної адаптації.

На нашу думку, доцільно розглянути теоретичні аспекти процесу професійної адаптації в контексті психічного здоров'я викладача-початківця педагогічного ВНЗ. Це зумовлюється такими чинниками:

- відсутністю теоретико-емпіричних напрацювань, що стосуються безпосередньо психічного здоров'я викладача-початківця ВНЗ;

- динамічними змінами у системі освіти загалом, що більшою мірою нівелюють діючі програми підготовки викладачів педагогічних ВНЗ;

- відсутністю у викладачів-початківців сформованих і апробованих адаптаційних стратегій, які згладжують вплив стресогенних факторів на особистість у процесі професійного розвитку та діяльності.

Психічне здоров'я - сукупність установок, якостей і функціональних здібностей, які дають змогу індивіду адаптуватись до середовища. Психічне здоров'я - стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам дійсності регуляцію поведінки та діяльності [7, c. 216-217].

Психічне здоров'я не є просто відсутністю психічного розладу, воно характеризується як стан благополуччя, при якому суб'єкт може реалізувати свій особистісний потенціал, здолати звичайні життєві стреси, продуктивно і плідно працювати, а також вносити вклад у життя відповідного суспільства.

У науковій праці «Соціальна психологія в запитаннях і відповідях» під редакцією В. А. Лабунської психічне здоров'я визначається як «одна з інтегральних характеристик особистості, пов'язана з її внутрішнім світом і зі всією багатоманітністю стосунків з оточуючими. Основними показниками наявності психічного здоров'я в особистості є її внутрішня цілісність і узгодженість структурних компонентів, гармонічна включеність у соціум і прагнення до самоактуалізації».

А. Ф. Лазурський стверджував, що здоров'я особистості найбільшою мірою забезпечує ідеал безкорисливого ставлення до іншого. Альтруїзм є формою, засобом і показником найкращої гармонії між особистістю і середовищем [2]. На думку С. Д. Максименка, психічне здоров'я потрібно розуміти як аспект здоров'я загалом, який наголошує на етапі душевного комфорту, відсутності патологічних психічних виявів і здатності до ефективної діяльності та саморегуляції відповідно до власних (відрефлексованих) цілей і інтересів людини [3, c. 819]. Як слушно зазначає І. В. Дубровіна, психологічне здоров'я найбільш евристично зрозуміло з погляду повноти і розмаїття розвитку особистості.

Поняття «психічного здоров'я особистості» широко використовується в гуманістичному напрямку психології, в межах якого була запропонована нова концепція «позитивного психічного здоров'я» у працях К. Гольдштейна, А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франкла та інших вчених. Вона базується на концепції життєтворчої активності. А. Маслоу, погоджуючись с К. Гольдштейном, у своїх останніх роботах «Психологія буття» і «Дальні межі людської психіки» зазначає, що патологічні порушення людського здоров'я - неврози і психози - є наслідком помилкового, хибного розвитку особистості. Психічно здорова особистість, на думку А. Маслоу, - це людина зріла з високим ступенем самоактуалізації, яка має реальні життєві досягнення і розвинула власні особистісні можливості. А. Маслоу виділяє такі показники психічного здоров'я: повнота і високий ступінь розвитку особистості, її потенції і прагнення до гуманістичних цінностей - присутність і розвиток таких якостей як прийняття інших, автономність, спонтанність, інтенційність, альтруїзм, креативність [9]. Близькі ідеї розвиваються в «метапсихології» (Д. Андрєєва), логотерапії (В. Франкл), соціальній логотерапії (С. І. Григорьєв) та ін.

Г. Олпорт ототожнював психічне здоров'я і особистісну зрілість. Він вважав, що зріла особистість є здоровою. Відповідно Г. Олпорт виокремлював такі риси психічно здорової особистості: широкі межі «Я», самосприйняття, здатність до самопізнання, емоційна стабільність, почуття гумору, реалістичне сприйняття і досвід, схильність до теплих соціальних стосунків, єдина життєва філософія [9].       К. Г. Юнг першим із теоретиків довів, що для досягнення психічного здоров'я, різноспрямовані тенденції особистості повинні бути інтегровані в узгоджену цілісність. Результатом такої єдності стає «отримання самості». Сам процес інтеграції багатьох протидіючих внутрішньо-особистісних сил і тенденцій дістав назву «індивідуація». Коли досягнуто інтеграцію всіх аспектів душі, людина відчуває єдність, гармонію і цілісність.

Когнітивна психотерапевтична традиція трактує психічне здоров'я як «процес адекватної інтерпретації й оцінювання власного досвіду», що акцентує спосіб відновлення тієї самої цілісності. А прихильники біхевіористської психотерапевтичної традиції, на відміну від гуманістичної, навпаки, формують «цілісність» (адаптованість) індивіда шляхом розв'язання протиріччя між вродженим і набутим на користь останнього.

Тому психічне здоров'я в їхньому розумінні - це оволодіння новою поведінкою з метою адаптації до середовища.

Однак, як зазначає Ч. Райкрофт, психічне здоров'я нерідко плутають із поняттям норми, однак «здоров'я має стосунок до стану цілісності й інтеграції, тоді як нормальним вважають стан, що відповідає будь-якій нормі, яку автор обирає як стандарт для порівняння» [3, c. 819].

У радянській і пострадянській психології проблема психічного здоров'я багатогранно відображена в працях Б. С. Братуся [2]. Він розглядає психічне здоров'я як структуру, котра має складну, багаторівневу будову. Б. С. Братусь виділяє три рівні психічного здоров'я:

1. Найвищий - особистісно-смисловий, або рівень особистісного здоров'я, що визначається якісними характеристиками смислових стосунків людини.

2. Рівень індивідуально-психологічного здоров'я, показниками якого виступають здібності особистості побудувати адекватні й ефективні способи реалізації смислових переконань і прагнень.

3. Рівень психофізіологічного здоров'я, що визначається особливостями внутрішньої, нейрофізіологічної організації актів психічної діяльності особистості загалом [1, c. 72].

Пропонуючи порівневий підхід до розгляду психічного здоров'я, Б. С. Братусь, окрім того, зазначає, що застосування терміна «рівень» є в достатньому ступені умовним. У конкретному значенні про рівні доцільніше говорити при зміні якої-небудь властивості чи якості, коли кожний новий ступінь підйому вбирає в себе, ніби «затоплює», підпорядковані, пройдені, залишені вже рівні (зазвичай такий підхід трапляється при підвищенні рівня освіти чи культури). У даному разі розглядаються радше складові психічного здоров'я, що існують одночасно. Незважаючи на те, що ці складові взаємопов'язані і взаємозалежні, вони не поглинають і не замінюють одна одну [1].

Власну концепцію психічного здоров'я особистості пропонують Н. Д. Лакосіна і Г. К. Ушакова. Вони вирізняють п'ятнадцять критеріїв особистісного здоров'я, поєднуючи тріаду фізичних, психологічних і соціальних показників: детермінованість психічних явищ і їх упорядкованість; зрілість почуттів, що відповідає віку особистості; максимальна наближеність суб'єктивних образів відображеним об'єктам дійсності; відповідність реакцій (фізичних, психічних) силі і частоті зовнішніх подразників; відповідність рівня домагань реальним можливостям індивіда; відчуття постійності і ідентичності переживань в однотипних ситуаціях; можливість планувати свій життєвий шлях.

С. Ю. Головін виокремлює такі основні критерії психічного здоров'я особистості:

1. Відповідність суб'єктивних образів об'єктам дійсності і характеру реакцій, що відображаються (зовнішнім подразникам, значенню життєвих подій).

2. Адекватний віку рівень зрілості пізнавальної та емоційно вольової сфер.

3. Адаптивність у мікросоціальних відносинах.

4. Здатність саморегуляції поведінки, планування життєвих цілей і підтримання активності в їх досягненні [8, с. 216-217].

Є. В. Снєдков (професор кафедри психіатрії і наркології СПбДМА) зазначає, що важливу частину психічного здоров'я особистості становить соціальна поведінка, продуктивність праці, міжособистісні відносини, світогляд, особистісні цінності, творчість, еволюція особистості, можливість реалізації її духовного й інтелектуального потенціалу. Особливого значення серед критеріїв психічного здоров'я надається ступеню її інтегрованості, гармонічності й урівноваженості, а також таким складовим її спрямованості, як духовність (доброта, справедливість), орієнтація на саморозвиток, збагачення власної особистості.

Таким чином, більшість психологічних концепцій психічного здоров'я розглядають психічно здорову особистість, як таку, що здатна ефективно і швидко інтегруватись і адаптуватись до соціальних процесів і діяльності. Для психічно здорової особистості викладача-початківця ВНЗ властиві базові адаптивні якості, що сприяють пристосуванню останнього як до умов професійного середовища, так і для входження в інші сфери суспільної життєдіяльності.

Висновки. Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що психічне здоров'я викладача ВНЗ - сукупність професійних установок, якостей і функціональних психолого-педагогічних здібностей, які надають змогу індивіду адаптуватись до професійного середовища і успішно функціонувати в межах останнього. Під професійною адаптацією викладача-початківця ми розуміємо процес, засобами якого викладач-початківець, з одного боку, задовольняє свої потреби і очікування, що висуваються до педагогічної професії і умов її реалізації, і, з другого боку, відповідає тим вимогам, які до нього ставлять структура і зміст професійно-педагогічної діяльності, умови її реалізації і суспільство, під контролем і участю якого перебігає відповідна професійна діяльність. 

Отже, ефективність і швидкість перебігу процесу професійної адаптації викладача початківця безпосередньо залежить від психічного здоров'я останнього. Тобто професійну адаптацію доцільно розглядати як один із суб'єктивних проявів психопрофесійного здоров'я особистості. Перспективним залишається напрямок дослідження коригування адаптаційних процесів викладача-початківця педагогічного ВНЗ з метою збереження та повноцінного функціонування психічного здоров'я особистості.



Номер сторінки у виданні: 303

Повернутися до списку новин