Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Психологічні особливості ставлення сучасної молоді до власного майбутнього у контексті життєвої самореалізації





              Олександр Посацький, кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

УДК 159.922

 

У контексті соціально-психологічних проблем життєвого шляху особистості розкривається ставлення сучасних молодих людей до власного майбутнього. Вирішення названої проблеми передбачає розуміння молоддю образу власного перспективного майбутнього в особистісному й соціальному вимірах самоактуалізації.

Ключові слова: молодь, життєвий шлях особистості, життєва перспектива, часові параметри буття, образ майбутнього.          

 

В ракурсе социально-психологических проблем жизненного пути личности раскрывается отношение современных молодых людей к собственному будущему. Решение названной проблемы предусматривает понимание молодежью образа собственного перспективного будущего в личностном и социальном измерениях самоактуализации.

 Ключевые слова: молодежь, жизненный путь личности, жизненная перспектива, часовые параметры бытия, образ будущего.

 

In foreshortening socially psychological problems of vital way of personality attitude of modern young people opens up toward the own future. The decision of the adopted problem foresees understanding the young people of appearance of the own perspective future inthe personality and social measurings of actualization.

 Key words: young people, vital way of personality, vital prospect, sentinel parameters of life, offenses of the future.

 

Постановка проблеми. Складні перипетії сучасного буття вітчизняного соціуму спонукають до віднайдення психологічної суті багатьох феноменів. Одним із найскладніших для пізнання психологічним об'єктом є проблема рецепції часових екзистенційних параметрів буття людини. Тому актуальність нашого дослідження убачаємо в потребі докладного вивчення психологічних особливостей образу власного майбутнього в особистості, адже вирішення цієї проблематики є вкрай необхідним як у площині теорії, так і в ракурсі практичного заземлення та вирішення. У широкій палітрі питань, пов'язаних із дослідженням внутрішнього світу людини, проблема репрезентації в її самосвідомості суб'єктивної картини майбутнього життєвого шляху, образу бажаного майбутнього, посідає особливе місце, оскільки прямо і безпосередньо пов'язується з найактуальнішою потребою сьогодення - потребою виховання особистості як суб'єкта власної життєдіяльності. У цьому контексті етап раннього юнацького віку має виняткове значення, адже в цей період відбувається глибокі внутрішньособистісні трансформації, формуються психологічні новоутворення, які визначають подальший зміст і напрям розвитку особистості, її майбутню життєву лінію, врешті, повноту її самоінтеграції і самоздійснення як неповторної цілісності. Особливої значущості набуває проблема у системі збереження психологічного здоров'я особистості [2; 3; 5]. Соціологічні й психолого - педагогічні дослідження фіксують стан речей, за якого майбутнє переживається молоддю в дихотомійному ключі, тобто в категоріях «невпевненість», «аморфність», «фрустраційність», «психоемоційна нестабільність» тощо [2; 4].

Варто зауважити, що ставлення особистості до різних часових модусів, передусім до прийдешнього, розглядається як один з стрижневих складових її структури, неодмінна умова її повноцінного психосоціального розвитку, важливий критерій її зрілості, врешті-решт - як універсальний принцип буття особистості як такої. Попри наявність певних досягнень у згаданому напрямку концептуальні засади останніх полишають доволі широке поле для дискусій. З позиції порушеної проблеми дискусійним, як зазначає Л. Дідковська, залишається питання щодо можливості включення в контекст дослідження вибірок досліджуваних із соматичними порушеннями. Натомість дослідження феноменології поведінки учнів із цими формами психосоматичних порушень, характеру та специфіки їхніх уявлень про власне майбутнє, здійснюється представниками клінічно-орієнтованих дисциплін, що не може не накладати серйозних обмежень на результати таких досліджень [2].

Теоретичний аналіз проблеми. Окреслена проблематика була предметом наукового вивчення багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників - таких, як К. А. Абульханова-Славська, А. Адлер, Б. Г. Ананьєв, О. Г. Асмолов, Г. О. Балл, М. А. Бердяєв, Л. С. Виготський, М. Вебер, Е. Дюркгейм, І. С. Кон, Д. О. Леонтьєв, С. Д. Максименко, А. Маслоу, В. О. Моляко, К. Роджерс, С. Л. Рубінштейн, В. Франкл, Е. Фромм та ін. Праці названих учених мають велике значення для вивчення названої проблеми саме на загально-методологічному рівні, оскільки надають змогу цілісно осмислити як у контексті соціально-психологічних проблем життєвого шляху відбувається усвідомлення ставлення людини до власного майбутнього.

Водночас крізь призму безпосередніх теоретико-експериментальних і практичних досліджень проблеми життєвого шляху й образу майбутнього були предметом праці таких дослідників, як Л. Ф. Бурлачук, Є. І. Головаха, О. О. Кронік,

В. А. Роменець, Л. В. Сохань, О. Б. Старовойтенко, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, Ю. М. Швалб та ін.

У багатьох підходах до вивчення проблеми життєвого шляху особистості, зокрема в межах психологічних підходів, для яких є характерним намагання відійти від позитивістської концепції, тобто не обмежуватись встановленням загальних закономірностей, простежується первинність власне психічних особливостей людини в рецепції майбутнього.

Як відомо, у теоріях психоаналізу З. Фройда, індивідуальної психології А. Адлера, аналітичної психології К. Юнга, логотерапії В. Франкла, транзактного аналізу Е. Берна та ін. Особистість не тільки вивчається, але й піддається психотерапевтичним впливам і корекціям, які здійснюються на основі усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними. Саме це дає можливість охопити пласти майбутнього життєвого потенціалу й оптимізувати його. Зауважуємо, що в межах гуманістичного підходу в працях А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франка, Ф. Перлза уявлення про людину полягають у тому, що це істота, яка перебуває у стані розвитку, прагне самоактуалізації, їй притаманна свобода волі, вона має можливість приймати рішення і брати на себе відповідальність, а отже, може (і повинна) творити й осмислювати своє майбутнє.

Дослідники відмічають, що категорія життєвого шляху особистості є однією із найважливіших категорій практичної психології. Найближчими до неї за змістом є такі поняття, як «психологічна проблема» і «психологічна ситуація», «життєва ситуація», «життєва криза», «життєва перспектива», «доля» та ін., які входять до категоріальної системи практичної психології [2; 3; 4; 5].

Категорія життєвого шляху є узагальнюючою щодо таких понять, як «життєвий цикл», «онтогенез», «час життя» і «віковий розвиток». Вона створює можливості для пояснення численних тенденцій у межах однієї біографії. Жива людина має життєвий світ - відкриту систему, яка поряд із більш-менш визначеною лінією розвитку має численні «чернетки», гіпотези, варіації і навіть несподівані імпровізації. Загалом категорія життєвого шляху стає найбільш узагальнюючою і ефективною насамперед тому, що вона дає змогу звернути головну увагу на здатність людини бути особистістю, бути самостійною, самоактуалізованою, на те, що, врешті-решт, тільки вона сама є творцем власної біографії, головним режисером своєї унікальної долі. Такі положення становлять основу концепції подієво-біографічного підходу (Є. І. Головаха, О. О. Кронік, Л. В. Сохань та ін.). Названа категорія дає можливість вказати на залежність досягнутого від минулого людини, яке безпосередньо або опосередковано впливає на неї, а також від об'єктивних умов, в яких відбувається її життя. Це дає підстави врахувати той факт, що вплив минулого людини та сучасних умов існування на її майбутнє має багатоаспектний, багатовимірний і багатоваріантний характер. Однак категорія життєвого шляху уможливлює розширення поняття умов існування людини за рахунок їх включення у широкий культурно-історичний контекст, у певну низку суспільно-історичних подій, традицій, звичаїв, що стосуються етносу, держави, поєднуючи біографічне з історичним [3; 4; 5].

Образ майбутнього відображає потенційні можливості особистості, і його сформованість шерега дослідників розглядає як один із показників успішної соціалізації старшокласників (О. М. Дубовська, Є. І. Головаха, О. П. Белінська, Н. В. Скотна та ін.). Спрямованість у майбутнє є характерною рисою юнацького віку (В. Г. Асєєв, Л. І. Божович, І. С. Кон, Н. С. Лейтес). В юності на передній план висуваються мотиви, пов'язані з далекою перспективою, побудовою життєвих планів. Це визначається самою ситуацією розвитку в цьому віці - наступним закінченням школи і необхідністю життєвого самовизначення. Хлопці та дівчата, які входять у доросле життя, відчувають на собі неоднозначний вплив зовнішньої ситуації: змінилися вимоги, які ставить суспільство перед молоддю, а умови сучасного життя кардинально відрізняються від умов життя 20-30 років тому. Шерега авторів описують соціально-економічну ситуацію в суспільстві як несприятливу, «психогенно-напружену». Суспільна криза відображається в масовій психології як «руйнування надій», незадоволеність життям, зниження віри у завтрашній день, безвихідь [2; 5].

Майбутнє - це своєрідне психологічне утворення, результат внутрішньої роботи особистості, спрямованої на створення неперервної особистої історії, цілісності «Я», перспективи життєвого шляху. У психологічній літературі можна зустріти велику кількість термінів, які описують уявлення особистості про майбутнє.

Насамперед це поняття «життєва перспектива». У психології склалася певна парадигма, в межах якої життєва перспектива розглядається переважно як суб'єктивний образ майбутнього. Інше поняття - «часова перспектива» - ширше, ніж образ майбутнього, воно означає цілісне бачення людиною свого життя - як у минулому, так і в майбутньому. Тому а психології найчастіше, коли заторкується тема майбутнього, кажуть про майбутню часову перспективу, за допомогою якої характеризується часова впорядкованість подій майбутнього у свідомості людини.

Поняття часової перспективи часто розглядається як ієрархія цілей особистості. Часова перспектива - це послідовність подій із певними інтервалами між ними, представлених у сприйманні, у свідомості людини в певний конкретний момент часу. При цьому часова перспектива, на відміну від просторової, може бути представлена тільки «ментально», у свідомості людини. Наявність у внутрішньому плані різновіддалених у часі об'єктів-цілей створює часову перспективу. Таким чином, часова перспектива виступає як функція її мотиваційних об'єктів, які належать до її складу і які визначають її глибину, структуру, міру реальності, змістові характеристики тощо. Особливу увагу потрібно приділяти перспективі майбутнього, зокрема необхідні дослідження локалізації мотивації у часі, наприклад за допомогою розробленого Ж. Ньюттеном «методу мотиваційної індукції».

Розглядаючи історичні аспекти проблеми сприймання часу, зокрема таких категорій, як «минуле», «теперішнє» і «майбутнє», К. О. Абульханова-Славська стверджувала: «Перспективи особистого життя людини ототожнювалися з райдужними перспективами життя суспільства, що призвело до уявлення про другорядний характер власного життя... Віра в суспільний ідеал ... закрила реальні життєві проблеми, труднощі та недоліки життя» [1, с. 12].

Варто зауважити, що саме міни, що відбулися в суспільстві, наклали відбиток на формування особистості загалом і на уявлення про майбутнє зокрема. Ми насамперед намагалися з'ясувати особливості образу майбутнього в ранній юності та чинники, які зумовлюють прояв тих чи тих специфічних його рис. Зіставлення результатів нашого дослідження з одержаними раніше результатами свідчить про існування суттєвих відмінностей в образі майбутнього юнаків та дівчат із плином часу (у межах двадцяти останніх років).

Нами встановлено, що майбутнє усвідомлюється старшокласниками як найгостріша проблема. Це відбувається внаслідок виникнення протиріччя між суб'єктивно бажаним (наміром побудувати своє життя певним чином) і об'єктивно можливим (умови і можливості, що надаються суспільством, державою). Усвідомлення юнаками і дівчатами перепон, які можуть виникнути при реалізації ними значущих подій у майбутньому (вступ до ВНЗ, працевлаштування тощо), відображається на їхньому ставленні до свого майбутнього: майбутнє переживається старшокласниками як проблема. Подібні узагальнення були зроблені і в зарубіжних дослідженнях, що свідчить про те, що сприймання майбутнього як проблеми є загальною характерною рисою юнацького віку незалежно від місця проживання (регіон, країна). У більшості юнаків та дівчат емоційне ставлення до майбутнього є тлом, необхідним для нормального планування майбутнього, тобто виконує активно-пристосувальну функцію. Однак частина молодих людей (близько 30% вибірки) мають високу міру переживання майбутнього як проблеми. Вони гостро переживають труднощі й перепони, які можуть виникнути при реалізації ними значущих подій у майбутньому.

У ракурсі вивчення психологічних особливостей збереження психологічного здоров'я нами було встановлено, що образ майбутнього юнаків та дівчат має такі особливості: а) у часовій перспективі старшокласників значно переважає далека перспектива - початок дорослого життя. Найбільша кількість очікувань юнаків і дівчат припадає на третє десятиріччя життя (це такі життєві події, як працевлаштування, створення сім'ї тощо); б) змістовна наповненість образу майбутнього випускників школи відрізняється переважанням орієнтацій на себе, своє особисте життя, яке вони розглядають як головну цінність. Юнаки і дівчата мало замислюються про свою участь у житті суспільства, з іншого боку, вони не розраховують на підтримку держави.

Звичайно, що тема майбутнього є емоційно значущою для старшокласників. Опис майбутнього старшокласників з високою мірою переживання майбутнього як проблеми нагадує набір формальних ознак «вдалого життя», які, по суті, не пов'язані між собою, не відображають внутрішні прагнення, здібності та схильності молодих людей. Відсутність уявлень про способи реалізації бажаного також характерна для молодих людей із високою мірою переживання майбутнього як проблеми. Молоді люди з різною мірою переживання майбутнього як проблеми показали відмінності за такими параметрами, як рівень усвідомленості цілей, відповідність цілей внутрішнім особливостям, а не зовнішнім ознакам, сформованість уявлень про способи реалізації своїх цілей.

Окремо зауважимо, що уявлення про майбутнє у старшокласників з великого міста і старшокласників з малого міста має подібні та відмінні риси. Загальні закономірності сприймання майбутнього зумовлені тим, що респонденти належать до однієї вікової категорії і однієї культури: вони є українцями і проживають у місті. Відмінності уявлень про майбутнє ми пов'язуємо з особливостями процесу соціалізації у великому і малому місті і, зокрема, з особливостями сприймання простору і часу. Основними соціально-психологічними особливостями образу майбутнього у старшокласників великих і малих міст є відмінності у суб'єктивній значущості змістових характеристик образу майбутнього: уявлення про майбутнє старшокласників з малого міста більшою мірою ідеалізовані та орієнтовані на думку соціуму, плани випускників школи з великого міста конкретні, стереотипні, спрямовані на себе; для старшокласників з великого міста більшою мірою характерне планування майбутнього на найближчий рік, а для старшокласників з малого міста - міркування про цінності; старшокласники з великого міста бачать своє майбутнє насамперед «комфортним», а випускники з малого міста - великим і прекрасним. Старшокласники з великого і малого міста оцінюють сучасну соціальну ситуацію радше як стабільну, ніж як нестабільну; темп життя старшокласники з великого міста вважають швидким, старшокласники з малого міста - середнім.

Хлопці й дівчата, які мають високу працездатність, адекватну самооцінку, здатність обстоювати свою точку зору і високі комунікативні здібності, переживають своє майбутнє як проблему меншою мірою, ніж їхні ровесники з низькою працездатністю, низькою самооцінкою і низьким рівнем розвитку комунікативних здібностей. Крім того, була виявлена така тенденція: при підвищенні рівня особистісної тривожності зростає міра переживання майбутнього як проблеми. Міра переживання майбутнього як проблеми (висока, середня, низька) опосередкована психологічними, особистісними детермінантами: особливостями образу майбутнього і мірою гармонійності, позитивності «Я-концепції» молодих людей. Чим вища позитивність «Я-концепції», тим нижча міра переживання суб'єктом майбутнього як проблеми. Нами виявлено спільні та відмінні риси уявлень про майбутнє у старшокласників з великого і малого міста, а також у юнаків і дівчат, міра переживання молодими людьми майбутнього як проблеми і доведено, що міра (висока, середня, низька) переживання ними майбутнього як проблеми опосередкована психологічними, особистісними особливостями юнаків і дівчат.

Висновки. У контексті життєвого шляху переживання майбутнього як проблеми необхідне особистості насамперед для розвитку: у людини завжди повинна бути деяка часка сумнівів з приводу можливості реалізації значущих подій у майбутньому. Ми вважаємо, що таке переживання виконує активно-пристосовницьку функцію.

Однак, якщо переживання майбутнього як проблеми виходить за межі норми, то в цьому випадку юнакам потрібна допомога, оскільки висока міра переживання майбутнього як проблеми негативно позначається на процесі життєвого самовизначення молодих людей. Таким чином, в юнацькому віці на передній план висуваються мотиви, пов'язані з далекою перспективою. Юнаки і дівчата активно прогнозують майбутнє, будують життєві плани. Наміри людини та вимоги, умови життя часто утворюють протиріччя. Внутрішні (бажання, наміри, цілі, плани) вступають у взаємодію із зовнішніми (об'єктивними умовами й обставинами), в результаті чого деякі аспекти життя можуть сприйматися юнаками і дівчатами як проблемні. Усвідомлення перешкод, які можуть виникнути при реалізації значущих подій у майбутньому, позначаються на ставленні юнаків та дівчат до свого майбутнього. Така форма виявлення ставлення до майбутнього, яка виникає при усвідомленні протиріччя між суб'єктивно бажаним і об'єктивно можливим для реалізації значущих подій у майбутньому, визначається як переживання майбутнього як проблеми.

Змістово-семантичне наповнення образу майбутнього в юнацькому віці має психоемоційне забарвлення та є джерелом переживань особистості. Головними переживаннями, пов'язаними з образом майбутнього, є надія, сподівання і водночас тривожність, страх. Окреслена проблематика потребує задіяння виважених психоконсультаційних і психокорекційних зусиль з метою оптимізації впевненого сприймання сучасними молодими людьми свого майбутнього та їхньої успішної самоактуалізації на складних перипетіях власного життєвого шляху.



Номер сторінки у виданні: 349

Повернутися до списку новин