Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Розвиток особистісного досвіду майбутнього психолога під час його професійної підготовки у вищій школі





 

Наталія Михальчук, кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практики англійської мови Рівненського державного гуманітарного університету, професор кафедри;

Наталія Хупавцева, кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського державного гуманітарного університету      

 

У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу з метою висвітлення питань професіоналізму, компетентності, кваліфікації в діяльності психолога. На підставі власних висновків і узагальнень побудовано модель особистісного досвіду психолога, яка вміщує такі складові: а) категоріальний простір; б) компоненти; в) функції, які характеризують роль кожного компонента.

 Ключові слова: професіоналізм, компетентність, кваліфікація, особистісний досвід психолога, категоріальний простір, компоненти особистісного досвіду психолога (ціннісний досвід, досвід рефлексії, операціональний досвід, досвід спілкування та діалогічної взаємодії).

 

`           В статье проанализирована психолого-педагогическая литература с целью описания сущности профессионализма, компетентности, квалификации в деятельности психолога. На основании собственных выводов и обобщений сконструирована модель личностного опыта психолога, которая содержит следующие составляющие: категориальное пространство; компоненты; функции, которые характеризируют роль каждого компонента.

Ключевые слова: профессионализм, компетентность, квалификация, личностный опыт психолога, категориальное пространство, компоненты личностного опыта психолога (ценностный опыт, опыт рефлексии, операциональный опыт, опыт общения и диалогического взаимодействия).

 

In this article scientific pedagogical and psychological literature was analyzed. The definitions of professionalism, competence, qualification in the activity of psychologist were presented. It was build the model of personal experience of the psychologist. This model includes such structural components, as: categorical space; components; functions which characterize the role of each component.

Key words: professionalism, competence, qualification, personal experience of the psychologist, categorical space, components of personal experience of the psychologist (value experience, reflexive experience, operational experience, experience of communication ad dialogical interaction).

 

У науковій літературі неодноразово зазначалося, що ефективність професійної діяльності психологів забезпечується багатьма факторами. Окрім якісної професійної підготовки (оволодіння необхідною системою знань, практичними навичками, технологією та методами професійної діяльності), важливим є врахування індивідуально-психологічних особливостей фахівця (здатності до професійної діяльності, сформованості професійно-важливих якостей, системи ціннісних орієнтацій тощо). При виділенні професійно-важливих якостей, необхідних для роботи фахівців із спеціальності «практичний психолог», серед дослідників є певні розбіжності щодо переваг тих чи інших якостей, а загалом існують певні сумніви стосовно конкретних вимог до психофізіологічних особливостей працівника, що визначають його професійну придатність. Проте у низці праць [4, 5, 9] науковці виділяють такі професійно-важливі якості та особливості фахівця в галузі психології, як любов до людей та бажання допомагати їм; здатність до самоаналізу й аналізу інших, адекватна самооцінка, сенситивність, емпатійність, толерантність; комунікативні вміння (слухати іншого, встановлювати контакт, здійснювати рефлексію особистої діяльності); знати і мати певні властивості психічних процесів (здатність до тривалої концентрації, широти та обсягу уваги, оперативності та гнучкості процесів сприймання та мислення); володіти навичками психічної саморегуляції; мати сформованість системи професійних ціннісних орієнтацій та мотиваційних структур тощо. З-поміж найбільш значущих особистісних якостей практичного психолога науковці найчастіше називають «емоційність» (А. В. Прохоров, Т. Г. Сиріцо, В. П. Трусов та ін.), товариськість (Н. В. Кузьміна, В. І. Генецинський та ін.), пластичність поведінки (Н. В. Кузьміна та ін.), здатність розуміти учнів та керувати ними (Е. А. Гришин, Ф. Н. Гоноболін та ін.), любов до дітей (Ш. А. Амонашвілі, І. М. Поспєловта ін.), емпатію (В. Н. Козієв та ін.), соціальну зрілість особистості (І. А. Зязюн, Н. П. Лєбєдик та ін.) тощо. Професіоналізм психолога, на думку багатьох авторів [4; 5; 9], залежить, насамперед, від комунікативних умінь фахівця, від розвитку рефлексії, потреби в самореалізації та самовдосконаленні, особливостей самовираження, самоактуалізації тощо.

Психолог, на відміну від фахівців інших галузей, також повинен мати свій, неподібний, індивідуальний, ми б сказали специфічний особистісний досвід. К. Роджерс називає такий досвід «постання особою», «свобода бути», «мужність бути», «учіння бути вільним» [3, с. 38].

Цей досвід, стверджує К.Роджерс, має низку характеристик. Клієнт рухається від стану, коли він боїться своїх внутрішніх почуттів і захищається від них, до стану, коли дозволяє цим почуттям бути, існувати в ньому як прийнятим ним самим елементом самого себе. Недоторкання до деяких аспектів свого досвіду поступається місцем більш вільній внутрішній комунікації, кращому усвідомленню того, що відбувається в самій людині у проміжку між двома часовими моментами. Клієнт каже: «Насправді я не такий лагідний і терплячий, яким намагаюся виглядати. Часом я роздратований і різкий з людьми, а іноді почуваюся егоїстом. І я не знаю, чому маю удавати, що я не такий, який я є насправді» [3, с. 46].

Але, на жаль, проблему розвитку особистісного досвіду психолога недостатньою мірою розкрито в науковій літературі. Крім того, залишається не до кінця розв'язаним питання структури особистісного досвіду майбутнього фахівця. Тому завданнями нашої статті є:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з метою висвітлення питань професіоналізму, компетентності, кваліфікації в діяльності фахівця, що дасть змогу акцентувати увагу безпосередньо на проблемі розвитку особистісного досвіду майбутнього психолога.

2. На базві власних висновків і узагальнень побудувати модель особистісного досвіду психолога, яка вміщує такі складові: а) категоріальний простір; б) компоненти; в) функції, які характеризують роль кожного компонента.   У межах нашого дослідження слід передусім розглянути питання визначення професіоналізму, компетентності, кваліфікації в діяльності фахівця, що дасть змогу акцентувати увагу безпосередньо на проблемі розвитку особистісного досвіду майбутнього психолога.

Термін «професіоналізм» використовується в науковій літературі в різних сенсах:

1) професіоналізм як певні нормативні вимоги професії до особистості людини - це сукупність особистісних характеристик людини, необхідних для успішного виконання праці. Отже, це так званий нормативний професіоналізм;

2) професіоналізм як мінімальний необхідний набір психічних якостей, тобто професіоналізм як внутрішня характеристика особистості людини. Це реальний професіоналізм [4].

У психологічній літературі компетентність постає у вигляді індивідуальної характеристики ступеня відповідності вимогам професії; психічного стану, який дає змогу самостійно та відповідально виконувати ту чи іншу діяльність; здатності людини виконувати певні трудові функції - так звана дієва компетентність. Щодо останньої, то про неї можна говорити з огляду на результати праці [5].

Професіоналізм - це не лише досягнення високих професійних результатів, але й наявність певних психологічних компонентів її особистості - внутрішнього ставлення людини до праці, розвиток її психічних якостей. Тому виокремлюють дві сторони професіоналізму:

1. Мотиваційна сфера, що вміщує такі складові: захопленість, менталітет, смисл, спрямованість професії на допомогу іншим людям, бажання залишатися в професії; розуміння значущості професії; професійний світогляд; володіння етичними нормами професії; професійне домагання; професійне покликання; професійні наміри; професійні мотиви (не тільки зовнішні - цікавість до заробітку, але й внутрішні - бажання самореалізації); наявність реальних для людини мотивів; мотивація високих рівнів досягнення у власній діяльності; індивідуальність як самобутність професійного світогляду, системи оцінок, ставлень; позиція професіонала - визнання себе як професіонала; прагнення розвивати себе як професіонала, використання всіх шансів для професійного зростання, цілепокладання, мотивація до різних видів підвищення кваліфікації; готовність до гнучкої переорієнтації як в своїй професії, так і поза її межами; внутрішній локус професійного контролю (причин успіху/неуспіху); гармонійність всіх етапів професіоналізації, починаючи від адаптації і завершуючи майстерністю; відсутність конфліктних ситуацій і ситуацій когнітивного дисонансу; задоволеність діяльністю та усвідомлення відповідності свого рівня домагань, результатів, які людина вже досягла, вимогам власної професії.

2. Операціональна сфера, що вміщує: професійні та психологічні знання про власну діяльність; професійне самопізнання, образ професіонала; професійні та психологічні дії, способи, прийоми, вміння, навички, техніки діяльності людей; професійна навченість, здатність до навчання, вмілість, майстерність; професійні здібності (загальні та спеціальні), професійна придатність; професійне мислення; результативність, ефективність діяльності; психологічна цінність результатів діяльності; працездатність; досягнення високого статусу в професії, посади, категорії; оволодіння на високому рівні прийомами професійного зростання; оволодіння декількома видами діяльності, спілкування в межах професії; самокомпенсація суб'єктом діяльності певних недостатньо розвинених здібностей, якостей іншими, не менш важливими; використання способів реалізації професійної діяльності в мінливих та особливих, екстремальних ситуаціях; оволодіння новими способами професійної діяльності, здатність до творчості та інновації в професійній сфері; залучення інтересу суспільства до результатів власної діяльності [4; 5].

Ураховуючи особливості професійного становлення майбутніх психологів, а також існуючі в науковій літературі уявлення щодо структури особистісного досвіду людини, О. К. Осницький пропонує такі компоненти досвіду практичного психолога: 1) ціннісний досвід (пов'язаний, передусім із формуванням інтересів, етичних норм, ідеалів, переконань). Його функції - орієнтувати і спрямовувати зусилля психолога з метою допомоги клієнтові; 2) досвід рефлексії (що накопичується шляхом співвідношення фахівцем знань про свої можливості та можливі перетворення в оточуючому світі та в самому собі з огляду на вимоги до діяльності й завдання, що розв'язуються психологом). Функція досвіду рефлексії - встановлювати взаємозв'язки всіх компонентів суб'єктного досвіду особистості; 3) досвід активізації (передбачає попередню підготовленість, оперативну адаптацію до умов діяльності, які постійно змінюються, врахування нестандартних ситуацій та бажаного рівня досягнення успіху). Цей досвід орієнтує психолога у власних можливостях і допомагає кращою мірою спрямовувати власні зусилля на розв'язання значущих завдань; 4) оперативний досвід (містить загальнотрудові, професійні знання та вміння, а також уміння саморегулювання). Такий досвід синтезує існуючі засоби перетворення ситуацій та власні можливості психолога; 5) досвід співпраці (існує у разі взаємодії з іншими учасниками спільної діяльності). Цей досвід сприяє об'єднанню зусиль психолога та клієнта, спільному розв'язанню завдань і передбачає виникнення попередньої позитивної установки на співпрацю [10].

Н. В. Чепелєва вважає індивідуальний досвід буття особистості відображенням картини світу, яка сприймається самою людиною як певним чином змодельована інтерпретаційна смислова система. Остання репрезентується суб'єктом для самого себе та для інших у формі наративу. Наратив, у свою чергу, виступає ідеальним транслятором особистісного досвіду, що дає людині можливість осмислити і усвідомити його в межах особистісної інтерперсональної сфери [11, с. 102-108].

О. М. Лактіонов також зазначає, що у наративі особистості втілюються особливості комплексу інтерпретацій, що створюють тріаду «Я - інші люди - світ», і це тією чи іншою мірою зумовлює розвиток досвіду людини [6]. Близькою до цієї позиції є думка І. В. Нікітіної, яка аналізує особистісний досвід через реалізацію смислового виміру людини. Авторка презентує його як простір «освітленості» особистості смислом (неначе сонцем). Людина, формуючись у тривимірному просторі (минуле, теперішнє і майбутнє, або кількість, якість, глибина), розвивається так само (набуваючи життєвого смислу), як дерево росте під сонцем.

Особистісний досвід людини висвітлюється засобами реконструктивної інтерпретації, яку Н. Ф. Литовченко розглядає як ситуацію відтворення суб'єктивного локусу переживання особистістю психологічної ситуації, а також її реальних параметрів і детермінант. Тому особистісний досвід чітко висвітлюється через техніку «розповіді про себе», коли зворотний зв'язок, що стимулюється психологом, активізує нарації клієнта. Н. Ф. Литовченко стверджує, що особлива «своєрідність процесу породження наративу полягає в тому, що клієнт, претендуючи на об'єктивність у висвітленні подій, намагається максимально точно в усіх деталях передати характеристики реальної життєвої ситуації, але фактично транслює власні суб'єктивні надцінні смисли цієї ситуації» [7, с. 198]. У такому трансльованому клієнтом наративі людина приймає образ «динамічного тексту самого себе», вважає П. Рікер, а «інтегруючі враження» постають засобом відтворення особистісного досвіду (К. Роджерс).

На розвиток особистісного досвіду майбутніх психологів значно впливають переживання. Адже, зазначає О. Ф. Бондаренко, психолог завжди зіштовхується з переживаннями у своїй професійній діяльності. Тому, підкреслює вчений, переживання виявляються не лише актуалізаторами активності суб'єкта з метою чи то розв'язання проблемних завдань, чи знаходження смислу у будь-якій ситуації, а й постають складною інтегральною діяльністю людини [2].

С. Д. Максименко говорить про розвиток особистісного досвіду в процесі так званого трансіндивідуального дискурсу [8]. У даному разі, зауважує дослідник, досить інформативною є концепція Ж. Лакана щодо трьох основних регістрів психіки - Реального, Уявного і Символічного. Дана концепція виходить із того, що

розвиток людських (свідомих) форм відображення дійсності цілком детермінується сферами суспільства і культури. Отже, структура трансльованого клієнтом наративу постає проекцією особистісного досвіду та надає можливість психологу співвідносити реальні події життя клієнта з його актуальними переживаннями та проблемами. Кожен наратив має одну або декілька тем, які, в свою чергу, утворюються з сукупності текстових елементів, що репрезентують ієрархічну смислову структуру тексту [11].

Тому, зазначає Н. Ф. Литовченко, «психологу-професіоналу недостатньо «прояснити» текст, відтворити його смислову структуру; справді творчий процес інтерпретації передбачає обов'язкове врахування множинності смислів наративу та роботу з різноманітними контекстами, в яких створюється та функціонує «текст»

клієнта, тобто диференціацію у ході аналізу всіх смислових елементів дискурсу клієнта відповідно до різноманітних контекстів та відтворення всіх зв'язків між цими елементами» [7, с. 206]. Н. Ф. Литовченко розглядає інтерпретацію у процесі надання психологічної допомоги і як процес, і як окремий етап, і прийом, і техніку в діяльності психолога. При цьому операціональний аспект інтерпретації забезпечує когнітивне оперування (структурування та переструктурування смислової інтерпретації, компресію, семантичне зважування, згортання і розгортання висловлювання, диференціацію смислів, теоретизування тощо), прогнозування (формулювання гіпотез та їх верифікацію), діалог (встановлення зв'язків з різними контекстами) [7, с. 226-227].

Отже, аналіз наукової психолого-педагогічної літератури дає змогу стверджувати, що розвивати особистісний досвід майбутнього психолога слід в процесі професійної підготовки у вищій школі. Професіоналізм фахівця залежить передусім від його комунікативних вмінь, розвитку рефлексії, потреби в самореалізації та самовдосконаленні, особливостей самовираження, самоактуалізації тощо. Безперечно, сформованість цих чи інших важливих для психолога якостей значно впливають на процес розвитку його особистісного досвіду, хоча б в результаті того, що тією чи іншою мірою стимулюють цей розвиток. З іншого боку, сам по собі особистісний досвід вміщує певні підструктурні компоненти (зокрема, досвід рефлексії, досвід самооцінювання та ін.), які створюють цілісну модель досвіду людини. Опишемо цю модель більш детально. Ми вважаємо, що модель особистісного досвіду психолога вміщує такі складові: а) категоріальний простір; б) компоненти; в) функції, які характеризують роль кожного компонента.

Категоріальний простір особистісного досвіду складається з таких підструктур, як «життєдіяльність» та «професіоналізація майбутнього фахівця». Перша підструктура є найбільш значущою для формування особистісного досвіду психолога, адже особистісний досвід є перетвореною формою життєдіяльності. Під час свого життя людина в результаті особистої активності та діяльності стає активним чи пасивним учасником різних ситуацій, які й сприяють формуванню її особистісного досвіду. Щодо другої підструктури, а саме професіоналізації майбутнього психолога, то мається на увазі створення умов для ампліфікації особистісного досвіду фахівця. Одним з основних засобів ампліфікації вважається наратив, іншим - психологічний тренінг, під час якого відбувається моделювання

ситуацій, в які людина не потрапляла в реальному житті, але «проживає» їх протягом тренінгової роботи, що й сприяє розвитку в неї особистісного досвіду.

До компонентів особистісного досвіду ми відносимо: 1) ціннісний досвід; 2) досвід рефлексії; 3) операціональний досвід; 4) досвід спілкування та діалогічної взаємодії.

Ціннісний досвід вміщує ідеальні норми, на які особистість орієнтується і до яких прагне в процесі своєї життєдіяльності. Ціннісне становлення є визначальним у формуванні особистісних поглядів і переконань, адже лише особистіснозначущі цінності можуть стати основою тих чи інших переконань. Компонент «ціннісний досвід» виконує пізнавальну функцію, адже сприяє пізнанню людиною невід'ємних для неї об'єктів та суб'єктів, їх співвіднесення зі сформованою ціннісною системою особистості, інтегративну функцію (визначення спільних рис, властивостей, які об'єднують окремі явища, предмети, що так чи інакше входять до сфери особистісного досвіду людини) та смисловизначальну функцію (надання цінностям певного смислу).

Проаналізуємо зміст наступного компонента

особистісного досвіду - досвід рефлексії. Термін «рефлексія» в перекладі з латинської означає «відображення». Це - осмислення людиною особистих дій і законів їх здійснення, діяльність, спрямована на самопізнання, адже рефлексія розкриває специфіку духовного світу людини. Це - самоаналіз, роздуми та розмірковування людини щодо власного душевного стану. Компонент «досвід рефлексії» виконує функцію пізнання людиною самої себе (пізнавальна тощо), смисловизначальну (визначення смислу своєї діяльності з огляду на самоставлення, самооцінку та самоприйняття), цілевизначальну (співвіднесення свого «Я - реального» з «Я - ідеальним», досягнення якого слід прагнути в майбутньому), коригувальну (здійснення впливу на власне життя, свою діяльність та особистість).

Наступним компонентом особистісного досвіду ми вважаємо операціональний досвід. Даний компонент вміщує такі складові, як досвід самореалізації, самовизначення, самоактуалізації та досвід активності. Центральним поняттям серед названих, безперечно, постає феномен самовизначення, яке розглядається в науковій літературі як структура вчинку самовизначення в суб'єктно-генетичній парадигмі. Операціональний компонент особистісного досвіду виконує такі функції: диференційну (виокремлення вчинків, дій та ситуацій, що сприяли становленню особистісного досвіду людини), інтегративну (визначення дій, вчинків, що сприяли становленню того чи іншого досвіду особистості), смисловизначальну (встановлення причинно-наслідковних зв'язків між діями суб'єкта, життєвими ситуаціями, які призвели до утворення особистісного досвіду людини, а також утворення смислів на підставі отриманого досвіду, співвідношення з ідеальним, абсолютним смислом), збереження (збереження досвіду, його «кодування»), пізнавальну (забезпечує отримання людиною нового особистісного досвіду).

І, нарешті, останній компонент особистісного досвіду - це досвід спілкування та діалогічної взаємодії. Під час участі у спілкуванні з іншими людьми суб'єкт отримує досвід володіння певними якостями, найбільш значущими для організації комунікації як виду діяльності. Це такі якості, як контактність, комунікабельність, стриманість, вміння контролювати себе під час взаємодії, здатність розуміти людей, впевненість у собі, авторитетність, здатність вислуховувати і враховувати думки інших тощо. Компонент особистісного досвіду «досвід спілкування та діалогічної взаємодії» виконує комунікативну функцію (забезпечення досвіду співробітництва, взаємодії, обміну інформації між людьми, оцінки власних комунікативних здібностей, на підставі яких формується комунікативна компетентність), пізнавальну (досвід отримання інформації від інших людей), перцептивну (досвід сприймання інформації від суб'єктів по діалогічній взаємодії).

На нашу думку, лише за умов формування всіх компонентів особистісного досвіду психолога фахівець буде здійснювати висококваліфіковану допомогу клієнтам, адже така структура досвіду даватиме змогу спеціалісту «володіти» так званим емфатичним розумінням (за К. Роджерсом). Останнє зумовлено передусім тим, що коли психотерапевт сприймає власні почуття та особистісні наміри, «сенси», потяги, властиві клієнтові саме в цей конкретний момент, то він повинен відчути їх «із середини», побачити ці наміри, «сенси», потяги такими, якими «вони постають перед клієнтом, і успішно передати клієнтові щось із цього розуміння» [3, с. 46].



Номер сторінки у виданні: 385

Повернутися до списку новин