Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Ольвія на місці Трої





       Гарачук, лауреат премії імені Пантелеймона Куліша (м. Ананьїв, Одеська область)

       УДК 902 (477)

       

       В статті доводиться, що насправді Ольвія  знаходиться на місці літописної Трої, а літописні Афіни - на місці сучасного Мелітополя.

       

        Ключові слова: археологічна культура, Ольвія, Троя, Гіссарлик, Афіни.   

           

           Про українську Трипільську археологічну культуру написано безліч статей. І те сонмище публікацій і думок переконливо узагальнив Ю. Шилов у своїй праці «Прародина ариев», головним висновком якої є те, що «арійська спільнота виникла як специфічний прояв розгортання в Циркумпонтійській зоні («навколо Чорного моря») більш древньої і просторої євроіндійської спільноти.., що сформувалась у VI тис. до н. е. в Подунав‘ї і перемістилася протягом V-IV тис. до н. е. на Правобережжя Середньої Наддніпрянщини (де відома нині як «трипільська археологічна культура») [1, с. 615].

Існування на території України ще більш древньої людської спільноти підтверджено фундаментальною працею Анатолія Кифішина «Каменная Могила: опыт дешифровки протошумерского архива XII-IIІ тысячелетий до нашей эры», в якій подаються письмові докази існування кам'яного архіву протошумерської культури, що передувала всім раніше відомим археологічним культурам планети [2].

Кам‘яна Могила (Шу-Нун) розташована поблизу м. Мелітополя, що на Запоріжжі, а її печери і скелі зберегли знання матері всіх наук - Еллінської Академії Наук (ЕАН). Не виключено, що Кам'яна Могила входила до території міста, адже на карті Древніх Атен на північний захід від Атен, центр яких позначено «Меліта», від агори показана дорога до Академії [3, с. 63]. Сама ж Академія знаходилася північно - західніше Кам‘яної Могили у напрямку селищ Спаське та Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області.

Древні Авини - така, на нашу думку, правильна назва міста, котре ми звикли називати Атени, або Афіни (етимологія на основі еллінської мови за джерелом [4, т. 2, с. 127] неможлива), що дістали назву від імені стародавньої богині Авани. Згадка про неї збереглася в арійському слові авані - «потік, ріка».

Знали арії й Аванті - країну з одноіменною столицею, а також її мешканців. Ці назви пішли від реєстрового санскритського слова авана - «прихильність, заступництво, берегиня». Це слово аріїв дало і низку українських слів: від слова авангард до слова авантюрність, в яких коренева основа авана вказує, на прихильність, а друга частина слів вказує до чого саме.

На плані «Древніх Афін» [4] показано величезне місто в межах, близьких до центру міста, показані й ріки Ерідан (та сама таємна ріка, яку називають іще й «Рікою життя», однозначно ототожнена з рікою Юшанли) та Ілліс (ототожнена з рікою Арабкою). А відстань між мурами міста cтановить 14-20 кілометрів, що за підрахунками дає близько 290 квадратних кілометрів площі згаданого міста.

Є чимало свідчень, що древнє місто Авини розміщувалося північніше сучасного міста Мелітополя Запорізької області. Притому південна околиця села Семенівка була і південною межею Древніх Атен. Інакше кажучи, північна околиця м. Мелітополя близька до південно - західної околиці Древніх Атен.

Можливо, що м. Мелітополь займає місце під колишньою назвою Койле, де були Північна Довга стіна, Філерська стіна, дорога до Пирею а Мілетські ворота. До речі, місто Мілет знаходилося навпроти Лебединих островів в Каркінітській затоці.

Показана на плані «Древніх Афін» дорога до Мілету викриває (грецьких чи римських?) фальсифікаторів, котрі примудрилися показати місто Мілет у Малій Азії, тобто в протилежному від показаного на плані Древніх Афін напрямку.

Щодо трипільців, як прабатьків наших, то навіть затятий супротивник історичної давності української людності Л. Л. Залізняк під тиском наукових фактів вимушений визнати, що «було б невірно абсолютно заперечувати роль трипільців в українському етногенезі. Як і інші стародавні народи України (скіфи, сармати, фракійські балти тощо), трипільці не були українцями, але певною (правдиво було б сказати: повною - П. Г.) мірою були їхніми пращурами» [5, c. 97].

У своїй книзі «Мимо острова Буяна» ми вже довели неправдивість версії офіційної історії (за вигадкою Г. Шлімана) про те, що Троя знаходилася на пагорбі Гіссарлик (сучасна Туреччина) [6]. Насправді, оглянувши план «Древніх Афін» та наклавши його на топографічну карту Запорізької області, ми маємо підстави стверджувати, що знамените місто Троя існувало на правому березі української ріки Південний Буг поблизу селища Парутине Очаківського району Миколаївської області, саме там, де знайдено археологічну Ольвію, яка простягається аж до Чорного моря. Відтак, з урахуванням повідомлення античного «батька географії» Стратона (що Троя в поперечнику мала п'ять кілометрів), якраз і вимальовується, що це славне місто займало територію селища Парутине і мало довжину щонайменше десять кілометрів.

Показово, що ні Геродот, ні Фукідід, ні Амман Марцеллін не згадували Ольвію, яка існувала в їхні часі [7; 8; 9]. Навіть Павсаній, який нібито жив у 2 ст. н. е., згадав Ольвію на острові Сардинія [4].

Офіційна ж історія, написана німцями в середні віки, поселила в Ольвії греків-колоністів: «Ольвія .., мілетська колонія в гирлі Гіпаніса (Буга) і Бористена, в 5 та 4 ст. до н. е. - квітучий центр торгівлі (пшеницею і рабами) та рибальства... У 60- х роках була завойована дакським царем Буребістою» [4, с. 395].

Захопившись переписуванням «всесвітньої історії», вони геть забули, що Буребиста був царем даків.

Вони, зокрема, вказали, що «мізерні дані джерел дають змогу визнати, що серед північно-дунайських племен на початку 1 ст. до н. е. провіднестановище займали племена гетів. Їх енергійний правитель Біребіста, що правив у 60-45 рр. до н. е. підкорив своїй владі не лише північно - дунайські, а й частину південно - дунайських фракійських племен і навіть деякі дрібні грецькі поліси... Біребіста провів реорганізацію гетського війська і побудував численні фортеці по всій країні. Царство Біребісти... трималось на військовій могутності, якої досягли гети за Буребісти. Але підйом Гетського царства був недовговічним: в 45 р. до н. е. Біребіста був убитий повсталими проти нього гетами» [7, с. 145-146].

Чому це «мізерні дані джерел» дали можливість зробити такі принципово важливі висновки про Гетське царство Біребісти? Чи не тому, що існував гетський, а не дакський цар Буребіста, той самий, що завоював Ольвію?

Що ж до гетів, то їх фракійський союз нібито був переможений царем Дарієм під час його скіфського походу в 513 р. до н. е. Гети потрапляли в залежність від скіфів, македонців, галатів, в 1 ст. до н. е. вони входили до дакської держави Буребісти, пізніше - до складу Римської

імперії...» [7, с. 37].

Знову ж таки виникають питання: тож яким було царство - Дакським чи Гетським? І хто ж був царем: Біребіста чи Буребіста?

Німецькі середньовічні хроністи пишуть, що «даки, фракійський народ, споріднений з гетами...За Буребісти... були об'єднані, їхній вплив поширився і на інші країни (як приклад наводиться їхня перемога над бойями)», а «Дакія... приблизно відповідає території Румунії. Після завоювання Трояном вона стала римською провінцією... Перший загарбницький похід проти дакського царя Децебала здійснив у 85 - 88 р. Доміціан...» [3, с. 121]. Отже, «німці» не знають

дакського царя Буребісти. В «Словаре античности» про нього - мовчок [3]. Відтак Буребіста був царем Гетського царства.

Німецька мова дає таке ім'я Буребісти: bure - «бур» та bies -  «бестія». А разом вони показують таку бестію (звірюку), яка бурить, риє, розриває. Як же могло статися так, що Геродот (484-425 до н. е.), Фукідід (460-396 до н. е.) і Павсаній (2 ст. н. е.), писавши про ріки Тіпаній (Бог) та Бористен, не згадали про Ольвію, яка існувала в їхні часи?

Щоправда, Геродот писав: «Якщо перейти Борісфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея, а якщо йти ще вище, там живуть скіфи - землероби, яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті

елліни називають ольвіополітами» [7, IV: 18].

За картою А. І. Зуєва [10], Ольвія входила до Гілеї, кордони якої знаходилися між рікою Гіпаній (Буг) та Інгул. Острів Бористен і місто з такою самою назвою знаходилося поблизу міста Очакова.

Написавши, що Ольвія -  це рештки Трої, Геродот згадував: «Єгиптяни запевняють, що зачинателем філософії, збережуваної жерцями і пророками, був Гефест, син Нілу; від нього до Олександра Македонського сплинуло 48 863 роки... А від магів... і до падіння Трої, за підрахунками Гермодора (в книзі «Про науки»), сплинуло 5 000 років; за підрахунками ж Ксанта Лідійського, від Зороастра до переправи Ксеркса сплинуло 6 000 років, причому після Зороастра йшов довгий ряд магів - наступників: Остан, Астрампсіх, Гобрій, Пазат - аж до розтрощення Персії Александром Македонським» [8].

На давність Троянської війни Геродот вказував, пославшись на перекази прасойців про те, що «в третьому поколінні після смерті Міноса сталася троянська війна, в якій крітяни (давні мешканці Криму - П. Г.) виявилися досить

хоробрими помічниками Менелая. Проте, коли вони повернулися з - під Трої, їхню країну спіткали голод і смертельна пошесть серед людей і тварин так, що Кріт спустошився вдруге» [8, УП:171]. Повідомлення Батька історії наводжу, аби показати, що троянська війна - реальність, давність якої сягає 50 з гаком тисяч років від нашого часу.

Велику давнину часу Троянської війни підтверджує і такий вислів: «Оце кажуть єгипетські жерці, а я і сам цілком погоджуюся з їхніми оповіданнями про Єлену... Коли б Єлена була в Іліоні, то її віддали б еллінам, чи хотів би це Олександр, чи не хотів, бо, звичайно, не могли бути настільки безглуздими Пріам та ... його родичі, щоб вони бажали наражати на небезпеку своє життя і життя своїх дітей і саме існування міста».

Навівши інші вагомі доводи, Геродот писав,що якби «навіть сам Пріам жив із Єленою, то він повернув би її ахейцям, коли б ішлося, звичайно, про врятування від цих страждань. Коли до цього додати ще і те, що царська влада не перейшла б до Олександра навіть тоді, якби дуже постарів Пріам, не Олександр одержав би владу, а Гектор, старший за нього і зовсім не схожа на нього людина, який став би царем після смерті Пріама, а Гекторові не було б вигідно дати своєму братові можливість робити що завгодно і, зокрема, коли через його провину сталося стільки лиха і йому самому і всім троянцям. Вони не віддали Єлени, бо її в них не було, але елліни їм не повірили, хоча троянці казали правду [8, 2: 120].

Як бачимо, Г. Шліман не мав необхідності доводити, що Троя насправді існувала, а не була вигадана.

Тепер уявімо, що той «Остан, який сидів у згаданому (Геродотом - П. Г.) кріслі (його батька Сісамна, котрий був царським суддею) та заступив Мегабаза на посаді стратега, оволодів Візантією, за часу Камбіса, Калхедоном.., Антандром, тим, що в Троаді» [8, 5: 26].

Важливо, що «збереглися руїни храму Атени, збудованого в ранній період доби еллінізму, і серед них метопа з зображенням Геліоса (Пергамон - музей)» [3, с. 589], адже на пагорбі Гіссарлик Г. Шліман і К° не знайшли жодних слідів храму Атени.

Але «німці» проговорилися й про те, що храм Атени існував в Ольвії - Трої. Це спростовує версію, згідно з якою ця богиня була захисницею греків - ахейців і постійним ворогом Трої [11, т. 1, с. 127]. У Гомера достатньо доказів того, що Авина (Атена) вшановувалася в Трої, адже, буду чи донькою Зевса і Метопи, вона була пошанованою в усіх містах і селах Древньої Еллади. Тому і в Трої - Ольвії  мав бути храм Атени.

Дослідник Ольвії Г. Соколов відмічає, що там «була знайдена рідкісна пам'ятка - величезний вапняковий вівтар.., засипаний землею під час реконструкції святилища... на агорі серед залишків мармурових колон... [12, с. 82].

Відомо, що під час Троянської війни для захисників міста Атена була рівною Зевсові, а іноді й переважала його. На головне значення цієї богині вказує й те, що той храм напевне був присвячений Палладіумові «..що упав з Неба в Трою. Місто Троя впало, коли Палладій був викрадений Одіссеєм та Діомедом» [13, с. 548].Тому є підстави вважати, що головний вівтар Трої - Ольвії належав саме Авині (Атені).

 

Щодо міста Ольвії, то воно, мабуть, узагалі не існувало. Його вигадали для того, щоб заховати під ним Трою.

               

Свого часу «директор Одеського археологічного музею Е. Р. Штерн виступав на X - му  Російському археологічному з'їзді зі спеціальною доповіддю «Про підробки класичних древностей на півдні Росії». Йшлося про те, що фірма підробляла все. На плитах мармуру вирізувалися «древні» надписи... (деякі з плит з надписами в 1892-1893 рр. були куплені Одеським музеєм).

«Древній мармур добували з розкопок в Керчі, збивали (!) справжні надписи і на їх місце вписували тексти, відповідаючі ніби древній ольвійській історії, приблизні гіпотези про яку черпались із популярних підручників» і писалися переважно німцями [11, т. 1, с. 302].

А серед них був, за визначенням А. Вільяма Колдера, професора античної філології Університету штату Колорадо, «егоцентрик, зухвалий фантазер і патологічний брехун Шліман» [14,c. 105].

Отже, на турецькому пагорбі Гіссарлик «нічого «гомерівського»... не було і в згадці». Знайдені там археологами «кістки диких і домашніх тварин, хлібні зерна, горох, боби і кукурудза, глиняний посуд» [19, с. 102] підтверджують нашу версію про те, що на пагорбі Гіссарлик був античний елеватор, який напевне мав зв'язок зі стародавньою Троєю, що була центром торгівлі хлібом і худобою.

Після видання у 1875 р. «Атласу античних древностей» і до смерті у 1892 році Г. Шліман мав «... роки знущань і насмішок на його адресу, обвинувачень у брехні...» [14, c. 10].

Після викриття німців у фальсифікації світової історії на вигідну їм історію ця країна матиме ганьбу і знущання аж доки не визнає своїх тяжких гріхів та доки не поверне Україні усе награбоване на древніх українських землях шліманами та його «колегами»...

Досліджуючи вісторію Трої, слід знати, що протягом тривалого часу існувало багато троянських війн, а лиш одна з них зазнала світової слави тому, що тоді Трою не було знищено.

Якщо брати до уваги те, що Гефест був зачинателем філософії і він же кував обладунки для Ахіллеса, та що «від нього до Олександра Македонського (356 р. до н. е. - П. Г.) сплинуло 48 863 роки», то від часу Гефеста (48 863 р. + 356 р. + 2008 р.) сплинуло 51 227 років.

Тоді ж відбувалася описана Гомером Троянська війна, в ході якої Троя не була переможена. Лише через 6 000 років після магів, першимз яких був Зороастр, сталося падіння Трої. Те могло відбутися не пізніше 5 000 років перед часом Олександра Македонського. А Гомером описана Троянська війна сталася понад 51 000 років тому.

Важливо відмітити, що молода Західна Європа воліє показати себе більш давньою і перебирає на себе творіння прабатьків наших. А дещо старша від Західної Європи Московія (Російська Федерація) прагне показати себе старшою сестрою України.

Вчені Російської Федерації Г. В. Косовський та А. Т. Фоменко зробили багато для історії і для її хронології. Водночас поряд із багатьма неоціненно - важливими  доказами в їхніх книгах маячить намагання заперечити античність так, ніби до Московії історії людства узагалі не було [15].

Провівши гірші від хижих звірів дикі війни з нищенням людей і творінь Стародавньої України, гунни/татаро - монголи/москалі (гунни - славні  захисники Київської Русі) в союзі з готами і без них, очевидно, зберегли відомості про ті давні і не дуже давні події.

Не надбавши бажаних перемог у війнах, вони та німці, пограбувавши багатотисячолітні надбання нашого краю, надбали таку нелюдську заздрість, яка змусила їх помститися нашій людності спробою відібрати нашу в історію, культуру, мистецтво, мову, віру в богів, традиції.

Постає питання: «Чому це німці перекладають вину германців на персів, готів на даків та вказують інший час завоювання Ольвії?» А тому, що поєдналися - зроїлися  з нашими північно - східними сусідами. Прагнули звоювати.

Але «тут Русь піднялась своєю силою і відбила ієгунштів, сотворивши Край Антів і Скуф Київську» [16, с. 145]. «І тьми лихих (воїнів Аттіли) неслись на нас із Віньї - Сибіру. І вони нападали і на ворогів наших, і на нас» [16, с. 153].

Хто ж такі гунни, які об'єдналися - зроїлися з готами?

«1. Плем'я гуннів, про яких древні письменники  поінформовані дуже мало, мешкає за Меотійським болотом в бік Льодовитого океану і перевершує своєю дикістю будь - яку  міру.

 2. Вони доживають до старості без бороди, бридкі... Члени тіла у них мускулисті і міцні, шиї товсті, вони мають вигляд чудовиськ, так що їх можна прийняти за двоногих звірів, або уподібнити до тих грубо обтесаних на зразок людини бовванів, які ставляться на краях мостів.

3. За такої дикої потворності людської подоби, вони такі загартовані, що не потребують ні вогню, ні в пристосованої для смаку людини їжі; вони живляться коріннями диких трав і напівсирим м'ясом різної худоби, яке кладуть на спини коней під свої сідниці і дають йому трішки попріти.

4. Ніколи вони не ховаються в якійсь будівлі; навпаки, вони уникають їх, як гробниць, далеких від звичайного оточення людей. У них неможливо зустріти навіть вкритого очеретом намету. Вони кочують горами і лісами, з колиски привчені терпіти холод, голод і спрагу.

5. Тіло воїни прикривають одягом лляним чи зшитої зі шкірок лісових мишей. Немає у них різниці між домашнім платтям і вихідним; один раз одягнута на тіло туніка брудного кольору знімається або замінюється іншою не раніше, ніж вона розповзеться в лахміття від тривалого гниття.

6. Голову покривають вони кривими шапками, свої оброслі волоссям ноги -  козячими  шкірами; взуття, яке вони не виробляють ні на якій колодці, обтяжує їх вільний крок. Тому вони не годяться для пішої битви; зате вони ніби приросли до своїх коней, витривалих, але бридких на вигляд, і часто, сидячи на них на жіночий манер, займаються своїми звичайними заняттями. День і ніч проводять вони на коні, займаються купівлею і продажем, їдять і п'ють , схилившись на міцну шию коня, засинають і сплять так міцно, що навіть бачать сни.

7. Не знають вони над собою суворої царської влади, але, вдовольняючись випадковим водійством кого - небудь  зі своїх старійшин, трощать все, що трапляється на шляху.

8. Інколи, будучи чимось скривджені, вони вступають в бійку, в бій вони кидаються, вишикувавшись клином, і вигукують завиваючий крик. Легкі і рухливі, вони раптом спеціально розсіюються і, не вишикувавшись в бойову лінію, нападають то там, то тут, чинячи жахливе вбивство. Внаслідок їхньої надзвичайної рухливості ніколи не доводилося бачити, щоб вони штурмували чи грабували ворожий табір.

9. Вони заслуговують на те, щоб визнати їх відмінними вояками, тому що здалеку ведуть бій стрілами, оснащеними вправно зробленими наконечниками з кістки, а зійшовшись врукопашну з супротивником, б'ються з беззавітною відвагою мечами і, ухиляючись від удару, накидають на ворога аркан, щоби позбавити можливості всидіти на коні або йти пішки.

10. Ніхто у них не оре і ніколи не торкнувся плуга. Без визначеного місця мешкання, без дому, без закону чи усталеного способу життя кочують вони, ніби вічні втікачі, з кибитками, в яких проводять життя; там жінки тчуть їх жалюгідний одяг, злягаються з чоловіками, народжують, годують дітей до змужніння. Ніхто у них не може відповісти на питання, де він народився: зачатий він в одному місці, народжений - далеко звідти, виріс - іще далі».

11. Коли немає війни, вони віроломні, непостійні, легко піддаються всілякому подихові сподіваної надії, в усьому покладаються на дику лють. Подібно до позбавлених розуму тварин, вони перебувають у повному незнанні, що чесно, що нечесно, ненадійні у слові і темні, не пов'язані повагою ні до якоїсь релігії чи марновірства, полум'яніють дикою пристрастю до золота, до того мінливі і гнівливі, що інколи в один і той самий день відступаються від своїх союзників. Без будь - якого підбурювання, і так само без чийого б то не було посередництва знову миряться» [17, с. 491-492].

Так правда в історії відвела нас від Трої - Ольвії  в дикі степи хунну - татаромонголів - москалів - руських...

Микола Карпенко в «поясненнях і доповненнях» до книги «Троя и троянцы» [18, с. 177] вказує, що Германаріх, Гулларіх - готські князі 4 ст. н. е. Там само знаходимо, що «Троянь - вал, перша лінія оборонних валів слов'ян біля Дунаю». А «Землі Трояні - землі троїстого союзу полян - укрів, древлян і роксолан на середньому Дніпрі (4 ст. н. е.)».

Знову те саме четверте століття. А в середині п'ятого століття було знищено вічне місто України - Рим. І постало місто Кия...

Василь Хитрук пише: «...Нашу Праукраїну автор «Слова о полку Ігоревім» називає Землею Трояна, шлях на полудень - тропою Троянню».

Наводячи відповідні докази, стверджує, що «...ТРОЯ ЗНАЙДЕНА. Це нинішні руїни міста Ольвії, недалеко від міста корабелів на річці Бог (нинішній Південний Буг), котрий слід відіменувати назад... Так, Троя - на Тропі Троянній у Землі Троянній. Саме так, як писав невідомий автор «Слова о полку Ігоревім». У гуслистих струнах нашої Етноісторії бринить віковічна пісня Істини, Правди, і Краси. Прислухаймося до них усією нашою Душею - тоді й відкриється Зелена Брама власної мудрості і благочестя» [14, с. 146-153].

Тепер маємо повернутися до Остана, який зайняв крісло царського судді, аби підтвердити, що його ім'я від арійського слова астган - «кістка». Таке, на перший погляд, дивне ім'я, пов'язане з останками, синонімами якого є рештки, залишки людини, кістки.

Знаючи етимологію імені «Остан» (сучасне - Остап?), можемо стверджувати, що він був останнім із стародавніх землян, які загинули під час великої катастрофи (Чорноморського потопу), і зачинателем філософії після бога Зороастра, Діоген Лаертський назвав Остана першим [10].

Що ж до етимології назви «Ольвія», то словники еллінської та латини не дають підстав визначити цей топонім у традиційному баченні, адже еллінське «олбісо /олбіос/» не тотожне еллінському «макарісо», як на те орієнтує нас, наприклад, А. Д. Вейсман, тому що «макарісо» означає «тішитися, ублажатися», а не «щаслива».

А «Латинко - русский словарь» інформує нас про те, що існувало три міста з назвою «Ольвія»: у Памфілії, у Віфінії та на північному сході острова Сардинія.

Напевне, творці «всесвітньої історії» навмисне зробили так, що замість Трої в Україні відкопали Ольвію. При цьому вони використали закономірність того, що українська мова має слово альбія у значеннях: «корито» та «русло». Це слово нібито запозичено з італійських мов [18, т. 1, с. 64].

Таке ж значення має молдавське слово албіє: Чи не древні римляни дали латинську назву місту Алба, адже вона має реєстрове слово алб, яке і в латині, і в молдавській мові означає «білий».

Арійська (досанскритська і санскритська) мова повідомляє, що «алпіяс» похідне від «алпа» «маленький, обмежений». І За Діоном Хрисостомом, Ольвія - маленьке і бідне місто [19]. У цьому сенсі Ольвія може репрезентувати собою рештки давньої Трої, адже така назва могла закріпитися за частиною поселення Трої через те, що, знамените місто було великим і ніколи не було повністю знищеним.

Нагадаємо, що за Страбоном, справжня Троя у поперечнику мала 5 км і була у 42 рази більша за пагорб Гіссарлик, який мав площу всього 120 × 120 м2 [14, c. 104].

Цікаве й те, що арійське слово алі означає «бджола» і є тотожним з молдавським словом аль6 біне. Важливим є й те, що бджола є маленькою комахою, яку арії називали «алпа». Отже, одне із значень слова «альбія» - русло вказує, що Ольвія - рештки Трої біля русла ріки Південний Буг або ж біля головного водогону міста, який називали «Ольвія», українською - «корито, русло».

Розташування Ольвії біля с. Парутине, де, за книгою [7], знаходилися Скейські ворота Трої, вимагає етимології назви селища на базі санскриту, оскільки ні еллінська, ні латина її не дають.

Арійські «пару, 1/член /тіла/ 2 /суглоб/ та «утена» - що виходить з води, дають такі варіанти назви селища: «Член /тіла/ 2/суглоб, що виходить з води». Така незвична для нас назва була цілком закономірною для стародавніх прабатьків наших, які володіли магічним способом мислення, згідно з яким «подібне породжується подібним «або «наслідок по діючій за своєю причиною».

У світлі магічного способу мислення топонім «Парутине» міг виникнути як назва поселення, наприклад, збудованого поблизу скелястого пагорба, який виходить із води і проходить мимо поселення. Можливо, там проходила дорога (стежка) з води до поселення.

Якщо ж брати до уваги ще й те, що на рельєфній карті України поблизу с. Парутине є пагорб у формі зігнутої в коліні людської ноги, та те, що арійська назва ноги - «скея» співзвучна (якщо не тотожна) з українським «скеля», то маємо підстави стверджувати, що Скейські ворота Трої знаходилися поблизу с. Парутине.

І вельми ймовірно, що ворота були в скелі чи між двох скель, перекритих зверху, або ж прорубані в скелі. Якщо етимологія топоніма «Парутине» правильна, то поблизу селища мають бути скельні, тобто Скейські, ворота. Знайдення під час розкопок скельних воріт поблизу с. Парутине буде прямим доказом того, що Троя була на місці археологічної Ольвії.

До того ж, перший склад топоніма «Парутине» та ім'я «Паріс» об'єднані реєстровим словом «пар», яке означає «жертвувати; виконувати (обітницю). Звідси назва поля, залишеного під пар, пожертвуваного для майбутнього врожаю.

Арійсьське пару і Тана/Дана - ім'я богині річок, озер, морів, узагалі води дають назву «Парутине». Первісно воно означало: «Виходить з води Тана (Дана)». І нині видно її «ногу».

За Гомером, Троя існувала на кількох пагорбах. На кількох пагорбах знайдено і Ольвію, а не на одному пагорбі Гіссарлик, як вигадав Г. Шліман.

Одним із доказів на користь того, що Троя і Троада знаходилися на узбережжях річки Бог (Південний Буг) і Чорного моря, є в «Іліаді» Гомера такі слова: «Пухкий, тричі зораний пар, на якім землероби

Гонять яремних волів.... Нива, хоча й золота, чорніється позаду орачів» (Гомер, Іліада в перекладі Н. Гнєдича. пісня 18, рядки 541-542 та 548-549).

У Малій Азії, на пагорбі Гіссарлик, як відомо, грунт пампи має червоно - коричневий колір. Ще одним доказом є те, що карбувальна і ливарна справи, за офіційною версією історії, у Середземномор'ї стали відомі з VI-V ст. до н. е., після

офіційної версії про час життя і творчості Гомера.

Крім того, ми знаємо, що все Середземномор'я перебувало в умовах кам'яної доби до кінця 1 ст. н. е. [17, с. 516]. Відтак жодна з країн, включаючи греків, італійців і африканців, до кінця 1 століття н. е. не знала міді. Є й інші докази того, що Троя знаходилася на Півдні України. Докладніше їх подано у книзі, присв'яченій обґрунтуванню того, що Троя знаходилася в Україні на місці археологічної Ольвії і с. Парутине Очаківського району Миколаївської області [6].

Гомерова «Іліада» починається з повідомлення про те, що жрець Хріс «на чолі мав красний вінок Аполлона». Цей вінок та інші речі, призначені для викупу Хрісеїди, були золотими. В Ольвії, між іншим, знайдено 28 надписів про нагородження золотими вінками. А серед нагороджених золотим вінком був Каллісфен, син Каллісфена, а також Каллістен, син Дада, якого тричі обирали архонтом» [20, с. 99].

Латиняни знали Каллістена, історика і філософа, родом з Олінфу, племінника Арістотеля» [13,с. 14]. Нагородження золотими вінками було поширене по всьому Північному Причорномор'ї: «Тіра, Херсонес, Боспор, Істрія, Томи, Каллатіс, Одесс, Синопа, Гераклея, Амастрія, Нікея, Візан$ тій і кілька малоазійських міст (Апамея, Кізик,

Нікомедія, Пруси, Нікея) [Там само, с. 100].

А тепер звернімося до повідомлень Карла Блегена, який протиставляє Трою Гомера і «Трою» Шлімана, бо остання аж ніяк не вписується ні в розміри, ні в ансамбль справжньої Трої, в якій тільки «розміри головного палацу» величезні: окрім залів для державних засідань з портиками з ретельно підігнаних обтесаних каменів та особистих покоїв царя.., в палаці було 50 кімнат, де жили сини Пріама зі своїми вінчаними дружинами...

Через дворик розташовувались покої доньок Пріама та їхніх чоловіків, це дванадцять кімнат, стіни яких також були складені з відмінно обробленого каменя.

Поряд розміщувалися інші палаци, у тім числі й складений із багатьох приміщень дім Гектора  - дуже зручний, з просторими холами...Неподалік стояв гарний дім, де жив Олександр, або Паріс, з красунею Єленою... В мегароні Єлена зазвичай працювала за ткацьким верстаком.

Іще один дім - палац... із кількох кімнат (дома та) належав синові Пріама Дейфобові... Гомер згадує і про деякі громадські будівлі. Одна з них  - храм Афіни у верхній частині міста» [18, с. 7-8].

Саме в цій частині Ольвії археологи відкопали головний вівтар на агорі. Тільки перераховані споруди не могли б поміститися на пагорбі Гіссарлик, не кажучи вже про інші будівлі міста.

У Трої було багато храмів. Саме такою бачимо Ольвію та все узбережжя Північного Причорномор'я. Так «у Нижньому Побужжі... до святилищ першого типу - urban, безумовно, можна віднести священні ділянки, відкриті в міських центрах Ольвії... і Бористені (о. Березань Миколаївської області - П. Г.). На Ольвійському західному теменоса досліджені залишки огорожі, святилище Аполлона Лікаря (Ієтрос) із залишками храму, Матері Богів, Гермеса і Афродіти, Діоскурів, залишки круглих і прямокутних вівтарів, тросів, есхар та інших культових споруд. Важливо відзначити, - пише С. Б. Буйських, - що Західний теменоса був закладений практично водночас із заснуванням міста (а на пагорбі Гіссарлик і в найближчій до нього окрузі не знайдено жодного храму - П. Г.). [19, c. 3].

Розташування святилища хтонічних богів, пов'язаних з продуктивною силою Землі та води й узагалі з землеробством, у західному передмісті Ольвії - Трої закономірне, адже саме там починаються хліборобські угіддя.

Троянські (Ольвійські) святилища розташовані: храм Ахілеєнка (за Лесею Українкою) на острові Левка (Зміїному), в Трої - Ольвії, Бористені (о. Тедедос, Святого Елефтерія, тепер - Березань), Атілеєнка Дромос (о. Тендерівськакоса, Гілея (Кінбурнський півострів), Гіпполаїв мис (м. Станіслав) та Бейкушський мис [19, c. 4].

Святилища навколо Буго - Дніпровського лиману, присвячені Ахіллові, підтверджують висновок моєї книги «Мимо острова Буяна» про те, що військо Ахілевса знаходилося саме в цьому місці, адже «на південному сході, у районі Гілеї... знаходилося святилище Гекати з однойменним гаєм богині... Надпис же на знайденому біля західного берега півострова кам'яному вівтарі циліндричної форми говорить про присвячення Ахіллу жертовника і плода кедра.

Віднесення інших ольвійських святилищ ехtrаurban, які знаходяться в цьому районі, до архаїчного часу мають надійні письмові свідоцтва. Так, виходячи з даних, що містяться у відомому «Листі жерця»... в Гілеї, в місцевості Халкена», існували вівтарі Матері Богів, Борисфена й Геракла.

Важливо зазначити, що із знахідок на Західному теменосі Ольвії відоме графіті на чорнолаковій чаші з присвятою «Матері Богів, володарці Гілеї. Про вшанування Матері Богів в Гілеї, а також легендарні пригоди там Геракла свідчить і Геродот...» [19, с. 5].

На Кінбурнській косі, поблизу Трої - Ольвії, «на Гіпполаєвому мисі.., який більшість учених ототожнює з мисом Станіслав між Дніпровським і Бузьким лиманами, знаходилося святилище Деметри, яке, виходячи з його розташування відносно міського центру полісу, також можна зарахувати до типу extra$urban... Тут, як відомо, знаходяться дві відомі нам пам'ятки південно - східного району ольвійської хори - Станіслав -1 і Станіслав - 2 ... У цьому зв'язку варто зауважити, що ольвійське присвячення.., в якому згадується «священна ділянка землі Деметри і Посейдона», можливо, пов'язано з Гіпполаєвим мисом» [19, c. 6].

Серед Матерів Богів були еллінська Деметра, аккадська Іштар, фригійська Кибела, єгипетська Ізіда та сумерська Інанна. Кибела мала імена Іудейської Великої Матері Богів, Диндимени, Опс, Апії, Мокші, Матері Землі...

Якщо на пагорбі Гіссарлик не знайдено культових предметів, які прямо вказували імена богів чи мали б їх зображення, то «в бейкушських комплексах, до них належать насамперед численні вотивні дари у вигляді керамічних, кістяних і кам'яних предметів... із графіті, які в тій чи іншій формі присвячені Ахіллу, а також з магічними знаками чи схематичними малюнками - Сонце, стріла, змія, меч, людські фігурки, решітка, загзаг, гілка, судно тощо...

Особливе значення в цій групі знахідок мають два кружки з трирядковими (символ Трої - П. Г.) написами, на одному з яких прокреслене схематичне зображення Ахілла в бойовому обладунку гопліта».

В одному з «вотивних керамічних кружків, знайдених на Беякушському мисі, накреслене еллінське слово гай, яким вони зазвичай називали будь - яку  священну ділянку землі» [5, c. 6].Необхідно додати, що накреслене слово прямо вказує на «священний гай», а не будь - яку  священну земельну ділянку.

Бачачи дії троянців «в масштабі регіону Нижнього Побужжя, не можна вважати (їх - П. Г.) нічим іншим, як результатом цілеспрямованих, заздалегідь спланованих і далекоглядних заходів... створеного полісу...», зважаючи на те,

що «характерні культові пам'ятки, засвідчені письмовими, археологічними та нарративними джерелами на південному, східному й західному пограниччі Ольвійського полісу (Тріади - П. Г.), а також... його сакрального захисту з пів$ ночі» [19, с. 10-11], можемо зійти на оборонні стіни Трої, знаючи, що за Гомером, «оборонна стіна була надійною спорудою зі звичайних будівельних блоків». Саме такі укріплення бачимо у Заячій Балці Ольвії [12, с. 8].

Він же додає, що, «незважаючи на крутизну високих, таких, що добре захищали місто на схилах «балок, мешканці (Трої - П. Г.) зміцнили їх і потужними стінами... Ранні і найбільші, заввишки 6-8 м та завширшки 3-5 м...» [12, с. 76].

Показані в книзі [6] Скейські ворота на захід від Трої та на схід від с. Парутине. «Саме до великої башти Іліону коло Скейських воріт пішла Андромаха зі своїм маленьким сином... Саме там, їх знайшов і попрощався з ними перед боєм Гектор. Через ці ворота проходила дорога в долину, і через них проїжджав на колісниці Пріам, коли направлявся дивитись поєдинок Паріса і Менелая...» [18, с. 9].

У Гомера читаємо, що стіна міста Троя мала три кути» [Там само, с. 10]. І археологічна Ольвія має три кути. Це пряме заперечення чотирикутного пагорба Гіссарлик. Споруди там із грубо обтесаного або й з необтесаного каміння,

все «разюче відрізняється від тієї колишньої могутньої цитаделі, описаної в епосі» [18, с. 17].

Адже справжня «Троя, це - «широко розпростерте місто», «з просторими вулицями; оточене фортечними стінами, над якими височать «гарні башти», в стінах - «великі ворота»; це - «велике місто», «місто троянців». Крім того, в місті «добра родюча земля» [18, с. 11].

Щодо Ольвії, то «на думку Б. В. Фармаковського, чітка сітка вулиць, пересічених під прямим кутом, виникла в кінці VI ст. до н. е. Можна думати, що вона створена одночасно з монументальними, згадуваними Геродотом (Насправді, Гомером - П. Г.) фортечними стінами Заячої Балки і північними та західними воротами. Ширина головних вулиць становила 6-10 м, решти - 2-3 м. Бруківки покривалися черепками і щебенем на глиняному розчині.., а інколи і ... булижниками... В районі теменосата агори (неподалік від кургану Зевса та храму Атени - П. Г.) збереглася й дотепер частина такої вулиці».

Додаймо до цього і те, що «громадські будівлі зосереджуватися, природно, в центрі міста, поблизу від торгової площі - агори, де зазвичай збирався народ. Знахідка поблизу головної стої бронзових дисків - псефів, що слугували для голосування під час судових розглядів, дала змогу припустити, що там у великому будинку (827 кв. м) (Це - 1/6 площі пагорба Гіссарлик -П. Г.) з дванадцятьма приміщеннями і величезним подвір'ям розміщалася судова установа» [12, с. 78-80], в якій, можливо, працював згаданий вже філософ і суддя Остан.

Та головне, зрештою, те, що Трою знайдено в Україні поблизу с. Парутине Миколаївської області.

А найважливіше - те, що, за свідченням В. Бебика, «у спорідненості українців - русів і троянців опосередковано можна переконатися, звернувшись до такої стародавньої літературної пам'ятки як «Слово о полку Ігоревім».

Зокрема, всі руські князі там іменуються Дажбож'їми онуками... Проте нас зацікавило зовсім інше. Власне князь Ігор у цьому стародавньому тексті називається онуком Трояна!...

Гадаємо, що коментарі зайві, оскільки праукраїнське троянське плем'я , що заселило Анатолію - територію сучасної Туреччини (там і досі в місті Бергам (Пергамон) стоїть храм бога Трояна, теж походить від самого племінного бога Трояна.

А останній був, за міфологією Стародавньої України, богом землі, підземелля і повітря (три в одному, звідси й ще одна версія символізму тризуба?). Йому поклонялися, зокрема, амазонки, які допомагали боронити Трою...»

«Чи не забагато «випадковостей?» - цілком слушно запитує В. Бебик. - Навряд, бо дуже схоже на закономірність. Якщо ми звернемо увагу, що в сучасній Україні проживає чимало людей з прізвищами «Троян», ми переконаємось, що в кожній «випадковості» виявляються свої історичні закономірності!... [22].

Повертаючись до висновків А.Кифішина, слід визнати правомірними його висновки, що Троя «запозичила» елементи своєї релігійно - філософської кульутри Стародавньому Єгиптові та Античній Греції... (Яка за того часу називалася Елладою - П. Г.).

Таким чином, ми переконуємося, що між Енеїдою, Шумером, Троєю, Єгиптом, Грецією і Римом історія протягнула досить міцний цивілізований ланцюг. І факти неупереджено свідчать про те, що він має праукраїнське походження! [21].

На завершення необхідно вказати, що в Північному Причорномор'ї не було грецьких колоній, бо за кілька тисяч років до греків на Півдні України існувала Древня Еллада, спадкоємиця Стародавнього Єгипту, який заступив місце

Стародавнього Сумеру. Сумерії, своєю чергою, передували Арії, від яких ми успадкували усе те, що дає нам право гордо називатися українцями.



Номер сторінки у виданні: 17

Повернутися до списку новин