Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Освітньо - педагогічна діяльність філантропів Німеччини (XVIII ст.)





 

Світлана Ревуцька, асистент кафедри іноземних мов Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем'янчука (м. Рівне)

УДК 37. 013. 73 (430) «17»

 

У статті проаналізовано освітньо-педагогічну діяльність педагогів-філантропів Німеччини ХVIII ст., їх основні педагогічні ідеї, навчально-виховний процес у філантропічних навчальних закладах.

Ключові слова: філантропи, філантропіни, методи навчання, напрями виховання, мета та завдання учителя.

 

В статье проанализировано образовательно-педагогическую деятельность филантропов Германии XVIII ст., их основные педагогические идеи, учебно-воспитательный процесс в филантропических учебных заведениях

Ключевые слова: филантропы, филантропины, методы обучения, направления воспитания, цель и задания учителя.

 

In the article the author tells about the educational and pedagogical activity of teachers-philanthropists in Germany in the ХVIII century, analyses their basic pedagogical ideas and studies the educational process in philanthropic educational establishments.

Key words: philanthropists, philanthropic educational establishments, methods of studies, directions of education, the tasks of teacher's activity

 

Актуальність дослідження. У складних умовах динамічного реформування середньої та вищої освіти України відповідно до європейських стандартів актуалізується потреба глибокого вивчення і творчого застосування напрацювань

вітчизняних і зарубіжних педагогів минулих століть, ціннісних у науково-пізнавальному та практичному сенсі педагогічних ідей та концепцій відомих учених. Ретроспективне узагальнення, творче осмислення еволюції освітніх систем, ідей, теорій, концепцій, підходів до навчання та виховання - методологічний орієнтир у процесі ефективної реалізації стратегічних напрямів розвитку на сучасному етапі освітньої галузі України.

Методологічним підґрунтям, здійсненням поступальних перетворень у системі сучасної вітчизняної освіти є, зокрема, освітньо-педагогічна спадщина учених XVIII ст., як-от: Й. Г. Базедова, К. Х. Вольке, Х. Г. Зальцманна, Й. Г. Кампе, Е. Х. Траппа та ін. В історії німецької, як загалом і світової, науки й культури названі особистості відомі не лише як педагоги-філантропи, а й як видатні діячі доби Просвітництва. Значним досягненням діяльності філантропів було заснування навчально-виховних закладів нового типу, так званих філантропінів, в яких навчалися представники багатьох країн Європи XVIII ст.

Освітньо-педагогічну спадщину філантропів досліджували: Н. Анастасіу (N. Anastassiu), Р. Цільхерт (R. Czilchert), В. Гасс (W. Hass), Д. Греффе (D. Hreffe), Е. Гундерт (E. Hundert), Л. Краусольд (L. Krausold), Р. Кюбель (R. Kьbel), К. Мартенс (K. Martens), А. Мессер (A. Messer), Й. Міллер (J. Miller), Е. Моллер (E. Moller), Х. Морф (Ch. Morf), Д. Мюллер (D. Mьller).

Педагогічну спадщину німецьких просвітителів вивчали російські науковці, зокрема В. І. Бондар, Н. К. Крупська, Н. І. Новиков, Л. Образцова, В. С. Підшивалов, А. И. Піскунов, П. А. Соколов, Х. А. Чєботарьов та ін.

Окремі аспекти епохи німецького просвітництва досліджували українські учені: Л. Ц. Ваховський, А. Р. Завальнюк, М. Лемківський. Попри підвищеного інтересу науковців до педагогічної думки Німеччини XVIII ст., освітня діяльність та педагогічні погляди німецьких філантропів залишаються недостатньо дослідженими.

Завданням нашої роботи є дослідження педагогічної спадщини філантропізму Німеччини у XVIII ст.

Серед педагогічних течій кінця XVIII ст. слід відзначити філантропізм (від. грецьк. philes - «люблю» та anthropos - «людина»), що виник у Німеччині під значним впливом ідей французького просвітництва і передусім ідей Ж.Ж. Руссо. Своїм завданням педагоги-філантропи ставили докорінну заміну існуючої системи освіти і виховання, яка, на їхню думку, не відповідала тогочасним суспільним вимогам, на нову, прогресивнішу. З метою подолання неуцтва людей та зміни суспільних відносин філантропи намагалися на практиці здійснити «революцію у педагогіці» [2, с. 63].

Найбільшою популярністю серед представників цієї педагогічної течії, виразників її основних вимог користувалися І. Базедов - засновник першого філантропіну; І. Кампе - автор першої німецької педагогічної енциклопедії і книг для дітей і юнацтва, що не втратили свого значення для теперішнього часу; Е. Трапп - великий історик і теоретик педагогіки філантропізму; І. Зальцманн - керівник філантропіна в Шнепфентале, чиї ідеї втілювалися у зразковій Тюрингській школі-інтернаті, автор книг і посібників для батьків по вихованню дітей.

Першу навчально-виховну установу - філантропін, що стала праобразом нової національної німецької школи, було відкрито у Дессау в 1774 р. вождем німецького філантропізму Іоганном Бернхардом Базедовим (1723-1790). Філантропін у Дессау був школою-інтернатом для вихованців від 6 до 18 років. Навчальний план, складений І. Б. Базедовим, відповідав прогресивним вимогам молодої німецької буржуазії та інтелігенції у підготовці дітей до життя. Він включав такі навчальні предмети, як математика (арифметика і алгебра), геометрія, фізика, креслення, німецька, англійська і французька мови, література, географія, історія, природознавство, релігія, бухгалтерія, фізкультура, танці, ручна праця. Навчальний план включав також підготовку до наук, які потрібні в суспільстві, до вступу в університет, а також до гімназійних чи училищних предметів [3, с. 3; 11-13]. Базедов звертав увагу на постійне поповнення бібліотеки філантропіну книгами і наочними посібниками. Проводилися екскурсії, подорожі і походи в пізнавальних і виховних цілях.

І. Б. Базедов надавав великого значення вихованню чесності, порядності, старанності, акуратності, ввічливості, слухняності, соромливості. Засобами етичного виховання він вважав читання і бесіди етичного вмісту, позитивний приклад старших, тренування дітей в етичній поведінці у повсякденному житті. Широко використовувалася система заохочень і стимулювання добрих вчинків.

У перші роки існування філантропіну кількість пожертвувань від приватних осіб постійно зростала. У школу часто приїжджали письменники і вчителі, які воліли тут працювати. Серед них виявилися енергійні, талановиті філантропи: Х. Г.Зальцманн (1744-1811), К. Х. Вольке (1745-1806), І. Г. Кампе (1746-1818), Е. Х. Трапп (1745-1818) та інші, що внесли чималий вклад у теорію і практику виховання і вчення не лише в Германії, а й далеко за її межами. Найбільшим реформатором німецької школи і педагогіки кінця XVIII ст. по праву вважається Християн Готтхільф Зальцманн (1744-1811). У 1784 році педагог заснував філантропін у Шнепфентале (поблизу Готи). На його думку, така навчально-виховна установа повинна була надати рівні можливості для тих, хто навчається в ній, незалежно від стану та соціальної належності батьків (даний навчальни заклад існує і в нашй час - на початку XXI ст. - як школа-інтернат. У ній відкрито музей-філантропін і меморіал педагогів-просвітителів XVIII ст). Головною метою своєї школи Зальцманн вважав широку підготовку, яка спрямована на професійну діяльність шляхом самодіяльності, активності, фізичного, розумового й етичного вдосконалення. До навчального плану школи включалися латинська і грецька, французська, данська, португальська і німецька мови, література, історія релігії, математика і фізика, загальна природна історія, основи технологій ремісничого і промислового виробництва, гімнастика, верхова їзда, танці, музика і спів. Представники нового руху намагалися змінити загальний стиль старої школи, оскільки неминуче постало питання про доцільність проведення релігійних занять [1, с. 177]. На заняттях рідною мовою рекомендувалося використовувати зовнішню і внутрішню наочність, відкидався «граматичний метод вчення мови» у школі. «Дитина повинна мати можливість відразу ж вибрати користь від наочного вживання своїх сил, знань і здібностей» [7, с. 14].

Зальцманн вперше в історії філантропізму висуває основне положення, яким повинен керуватись учитель у вихованні - принцип етичної автономії. Це означало спонуку учнів робити іншим добро і чинити по відношенню до них добре не тому, що його до цього змушують, забороняють чинити інакше, обіцяють винагороду чи піддають страху бути покараним, а тому, що вчиться сам робити добро» [6, с. 119]. Зальцманн звертав увагу на те, що далеко не кожна людина може стати вчителем. Вчителеві необхідно мати «внутрішню схильність» до виховання дітей.

Видним філантропістом кінця XVIII - початку XIX ст. був І. Г. Кампе (1746-1818). Метою виховання Кампе вважав формування особи відповідно до її індивідуальних особливостей і життєвого призначення. Лише той стане корисним для суспільства громадянином і щасливою людиною, хто з дитинства живе у згоді з самим собою, стверджував він.

Одним із найважливіших завдань виховання Кампе називав формування почуття обов'язку і громадянської свідомості. Втілення цього завдання Кампе, як і Руссо, відносив до періоду між закінченням дитинства і вступом у доросле життя. Вчитель повинен приділяти дитині в цей період основну увагу, незалежно від її статевої приналежності. Молода людина повинна знати свої права і обов'язки, стати громадянином, патріотом своєї країни, старанним, діловим і тим, хто уміє добитися успіху у всіх своїх розумних починаннях.

Кампе докладно аналізував значення позитивного прикладу батьків у вихованні дітей і створенні міцної сім'ї, підкреслюючи, що «який витік, такий і струмок». Батьки, за його словами, повинні не лише дотримуватися єдиних думок про виховання дітей, але й поводитися так, щоб їхні поведінка і манери були вкрай гармонійними. У статті «Про якнайранішнє формування дитячої душі» він одним із перших серед філантропістов ставив питання про те, що починати виховання дитини слід ще в утробі матері, «через її органи чуттів і думок», вимагав якомога раніше спілкуватися з дитиною, надавати їй свободу, не допускати примусу і непотрібного обмеження, дозволяти «душі жити, слідуючи природі». Як основний засіб розвитку фізичних і розумових сил новонародженого Кампе називає «самостійність».

Кампе намагався дати відповідь на питання, як розвинути сили дитини для того, щоб вона могла протистояти будь-яким труднощам життя: починати потрібно із спостереження за поведінкою дитини, аналізувати її індивідуальні особливості, укріплювати спочатку закладені природою здібності. Водночас не допускати посиленого розвитку талантів в ранньому віці, оскільки це може шкідливо позначитися на подальшому фізичному і розумовому розвитку дитини. Велику увагу Кампе приділяв питанням громадянського виховання молодого покоління. Виховання відчуття свободи, самостійності, активності, самодіяльності повинно готувати молодих людей не лише до прийняття нових ідей, модернізації суспільства, але й зробити їх здатними самим здійснювати цивільні права і свободи, відкрито і незалежно викладати свої думки.

З вимогами про виховання нової людини виступив наприкінці XVIII століття Ернст Християн Трапп (1745-1818). Теолог, домашній вихователь, пастор-педагог, він з самого початку самостійного життя обрав для себе педагогічну професію. У 1778 р. за ініціативою Траппа при Галльському університеті було відкрито інститут з підготовки вчителів, У ньому читали лекції провідні професори університету. Трапп, відповідальний за навчальні програми, включив до навчального плану найбільш цікаві університетські курси, лекції з теорії і практиці виховання і навчання, лабораторні та практичні заняття в школі. Його метою стало «абстрагування педагогічної теорії з кращого педагогічного досвіду і чітка дефініція абстрактних філософських понять у педагогіці». Трапп обстоював необхідність створення світських шкіл, незалежних від держави і церкви. Він пропонував виділити основні ланки процесу навчання і представити їх у вигляді системи.

Педагогічні ідеї Траппа багато в чому поділяв викладач основного циклу мовних і природничо-математичних дисциплін у Дессау Християн Генріх Вольке (1741-1825). У будинку Базедова Вольке перевірив на практиці низку методик раннього навчання дітей рідної та іноземних мов, математики, природних наук, які згодом набули широкого визнання у педагогів Німеччини. Вольке був не тільки педагогом, а й різнобічно талановитою людиною. Він писав картини і гравюри, заслужив високу оцінку фахівців, чудово креслив. Велику увагу приділяв розробленню фонетичної системи писемної німецької мови та іншим мовним проблемам.

Велика заслуга в розробленні теоретичних основ і практики фізичного виховання в німецькій педагогіці належить відомому педагогу-філантропу Йогану Крістофу Фрідріху Гутс-Мутсу (1759-1839), який убачиє у гімнастиці не тільки заняття дітей корисною справою, а й необхідною умовою вдосконалення та розвитку краси тіла як найважливішого чинника всебічного та гармонійного розвитку особистості. Краса тіла, на його думку, - це основа здоров'я, правильної постави, фізичної сили і здорового духу [5, с. 5].

Й. Гутс-Мутс брав активну участь у проведенні фізичних занять і спортивних змагань. Заняття фізкультурою включали в себе біг, стрибки в довжину, через рів і перешкоди, метання списа, диска, ядра, стрільбу з лука в ціль, піднімання вантажів, ходьбу по гострому краю дошки і багато іншого. Для кожного вихованця він визначав види і кількість вправ, розподіляв навантаження, вів записи, аналізував хід занять і їх результат. Щотижня кожен вихованець обговорював з ним нову програму занять зі збільшенням або зменшенням навантаження. «Взимку та влітку, в будь-яку погоду заняття проводилися на свіжому повітрі, що зміцнювало здоров'я вихованців, позитивно позначалося на настрої учнів і загальної дисципліни в школі, сприяло успіхам у навчанні» [4, с. 63-65].

І. Гутс-Мутс правомірно вважав, що основи фізичного виховання повинні закладатися з моменту народження дитини. Вони починаються із загартовування її організму і привчання до елементарних правил гігієни. Він звертав увагу на роль правильного харчування для фізичного здоров'я організму. Його рекомендації містили відмову від солодкого, здобного, жирного в їжі. Харчування дитини має включати просту і поживну їжу: молочні продукти, фрукти, овочі, нежирне м'ясо, хліб. Він високо поціновував значення праці на свіжому повітрі, закликав займатися фізичною працею не менше двох годин щодня, не звертаючи уваги на спеку, холод, вітер і дощ, особливо якщо мова йшла про розбещених дітей.

Висновки. Отже, висловлюючи соціально-економічні потреби своєї країни, німецькі філантропи пропонували реформувати суспільні відносини, усунути соціальну несправедливість, витоки якої вони бачили в неосвіченості та невігластві всіх членів суспільства. Філантропи закликали вчителів вивчати повсякденне життя, виявляти особливості діяльності, вчинків, суспільних поглядів певних груп людей. Великою заслугою німецького просвітництва слід вважати створення нових експериментальних навчально-виховних філантропічних установ, у яких здійснювалася гуманна освіта і втілювалися передові методи навчально-виховної роботи.

Позитивним у філантропінах слід вважати однаковий підхід до виховання і навчання дітей різних соціальних верств, які готувалися до різних видів діяльності відповідно до своїх матеріальних можливостей.

Педагогічні ідеї просвітителів є ціннісною орієнтацією для виховання високоморальної особистості у сучасному суспільстві.



Номер сторінки у виданні: 455

Повернутися до списку новин