Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Давня міфологія як інформативна сфера історичної пам’яті людства





 

Любов Чуб, дослідниця української історії та проблем сучасної цивілізації (м. Хмельницький)

УДК 316.32+32

 

У статті автор робить спробу відшукати факти, які вказували б на реальне існування у далекому минулому тих осіб, які є головними героями прадавньої міфології. В результаті дослідження інформації, що міститься в деяких міфах та легендах як Заходу, так і Сходу, доходить висновків: а) є велика вірогідність існування в історії людства осіб, котрі, будучи фактично представниками попередньої цивілізації (цивілізації так званих атлантів), передали естафету життя (культурного, духовного, фізичного) теперішній цивілізації у період її зародження; б) передача цієї естафети відбулася на теренах, де розташована сучасна Україна. Крім того, проведений автором аналіз окремих топонімів та архетипів слів під! тверджує висновки багатьох інших дослідників стосовно того, що прапредки сучасних українців зробили суттєвий внесок у формування і розвиток нинішньої цивілізації.

Ключові слова: міфологія, культура, Аполлон/Полель, Гор/Ор, прапредки, атланти.

 

В статье автор пытается найти факты, указывающие на реальное существование в далеком прошлом тех лиц, которые являются главными героями древней мифологии. В результате исследования информации, содержащейся в некоторых мифах и легендах как Запада, так и Востока, приходит к выводам: а) есть большая степень вероятности существования в истории человечества лиц, которые, являясь фактически представителями предыдущей цивилизации (цивилизации так называемых атлантов), передали эстафету жизни (культурной, духовной, физической) нынешней цивилизации в период ее зарождения; б) передача этой эстафеты состоялась на землях, где расположена современная Украина. Кроме того, проведенный автором анализ отдельных топонимов и архетипов слов подтверждает выводы многих современных исследователей о существенном вкладе прапредков украинцев в формирование и развитие нынешней цивилизации.

Ключевые слова: мифология, культура, Аполлон/Полель, Гор/Ор, прапредки, атланты.

 

In the article an author makes attempt to find the facts about real peoples, who lived a lot of years ago and have been the mythical heroes.

Key words: mythology, culture, Apollo/Polel, Hor/Or, ancestors, atlantes.

 

Міфологія, за визнанням багатьох учених, є винятково цінною інформативною сферою історичної пам'яті людства. Разом з тим, наразі методологія наукового дослідженняцієї вкрай важливої сфери відсутня, хоча підстави для розробки такої методології є. Це - результати численних досліджень історії минувшини людства, що проводяться і науковцями, і ентузіастами на базі тієї інформації, яка стала доступною за умов демократизації суспільства, насамперед, через мережу Інтернету. Отримані дослідниками висновки багато в чому збігаються, і головний збіг полягає у визнанні того, що розвиток нинішньої цивілізації розпочався з території, на якій розташована сучасна Україна, а культура прадавніх предків українців суттєво вплинула на розвиток культур багатьох народів світу [1-9, 11]. З урахуванням того факту, що першорядним геополітичним завданням нашої молодої держави і запорукою її національної та інформаційної безпеки є створення власної концепції української історії, такі висновки є дуже важливими для подальшого утвердження України в світі.

Розвідки минулого, глибина якого вимірюється тисячоліттями, виводять багатьох дослідників на головних персонажів міфів, легенд та переказів. І це є закономірністю, бо як вважає відомий дослідник історії розвитку грецьких міфів Роберт Грейвс, «значна частина грецького міфу є політико - релігійною історією» [1. с. 10], бо в ті давні часи «цар вважався намісником Зевса, Посейдона або Аполлона і називався одним із їхніх численних імен», а «всі найдавніші міфи, що повідомляють про те, як боги зваблювали німф, говорять, вочевидь, про шлюби еллінських вождів з місцевими жрицями» [1. с. 11].

Більш того, добуваючи первинну, закладену в міфології інформацію шляхом очищення її від нашарувань та викривлень, зумовлених часом та ідеологічними і політичними чинниками (кожна імперія в період свого розквіту мала за мету вивищити власну культуру, в тому числі за рахунок присвоєння чужих надбань), дослідник має змогу пересвідчитися в істині, що містить Велескнига стосовно Богів, «які суть отці наші, а ми сини їхні...» [17, с.71]. Боги ці, а також інші персонажі міфів, легенд, переказів, багатьох біблійних історій, як виявляється, є засновниками перших родів нинішньої людської спільноти і їхні імена увічнено в назві племен, держав, природних об'єктах [7-9, 11, 17].

Спробуємо прояснити й визначити період, коли реально могла існувати й ким була особа, інформацію про народження та життя якої зберегли міфи та легенди багатьох народів і чиє ім'я, трансформоване під дією часових та мовних чинників, відоме як «Аполлон». Цей популярний персонаж міфології, зокрема давньогрецької, дуже часто був у центрі подій, з яких складалося життя міфічних героїв.

Аполлон - бог гіперборейців, що був народжений дочкою титанів на ймення Літо від бога Зевса; ототожнюється з єгипетським Гором - сином царя - жерця Осіріса і богині Ісіди (Літо - у греків); мав сестру - близнючку Артеміду [1]. Гіперборейці - племена скитів, що мешкали за античних часів в Гіпербореї/Ніпербореї (Дніпербореї) (територія сучасної України) [5, 7-9].

Зазначимо, що грецькі міфи могли виникнути не раніше ІІ тис. до н.е., коли на території Греції, як стверджує офіційна історична наука, почали створюватися перші держави з протогрецьких племен - ахейців та іонійців. Ці племена витіснили і піддали асиміляції представників інших племен, зокрема носіїв Трипільської культури - пелазгів, які заселили південь Балканського півострова на дві тисячі років раніше.

Племена пелазгів мешкали на територіях сучасної Південно - Західної України і далі на південний захід аж до Пелопоннесу і Апеннін, тоді як у верхньому Подніпров'ї і Подністров'ї мешкали лелеги [2]. Власне, пелазги (у перекладі з давньогрецької - «лелеки», «журавлі», «лебеді») - це ті ж самі лелеги, які становили населення півдня і заходу квітучої протоукраїнської держави Аратти/Оріяни (VI тис. - поч. ІІІ тис. до н. д.) [3, 4]. Тому початки так званої давньогрецької міфології треба шукати в міфах, легендах та переказах саме цих племен. І оскільки «пелазги... були неолітичними людьми, носіями культури «розмальованої кераміки», (які) ... прийшли в материкову Грецію приблизно в середині ІV тис. до н.е.» [1, с. 16], то їхні міфи є тими культурними джерелами людства, котрі були старшими не менше, ніж на одне тисячоліття, за давньогрецькі та іудейські. Тож із урахуванням того, що пелазги і лелеги - це прадавні предки сучасних українців, прототип давньогрецького Аполлона маємо шукати в прадавній українській міфології.

Одним із центральних персонажів давньоукраїнських міфів і легенд є богиня Лада, яку давні греки називали Літом. «Як уособлення першопричини галактичного життєтворення і життєвого початку природи Лада породжує два системні начала - близнюків Полеля і Лелю. Полель - бог Сонця, втіленого світла (вогню), а Леля (Дана) - богині, втіленої води» [2]. Збіг історій народження давньоукраїнського Полеля і давньогрецького Аполлона (але Полель старший за Аполлона більше ніж на тисячу років), однаковий корінь у словах - іменах обох божеств («пол») дає право на їх ототожнення. Походження Полеля/Аполлона з берегів Дніпра підтверджує й напис на пам'ятнику ІV ст. до н.е. з прадавньої української Ольвії, який повідомляє про те, що Аполлон - татуньо Дніпра [7]. Напис, зроблений староукраїнською мовою, вказує на те, що ім'я «Аполлон» є трансформацією первинного імені «Пол - Е(О)л» (Полель). Буква «А» на початку імені «А - поллон» не є складовою частиною первинного імені, а означає звернення до когось (або чогось). Крім того, між двома буквами «л» усередині імені має бути голосна, скоріш за все - «е» (відомо, що в староукраїнських письменах між двома приголосними часто - густо голосна не писалась, але прочитувалась).

Враховуючи той факт, що староукраїнська мова є найдавнішою мовою серед інших мов [5-11] і певне інформаційне навантаження несе не лише кожне слово, а й буква [8,11], маємо право припустити наступне. В іменах «Полель» і «Леля» відображено формування життя на планеті Земля під впливом двох складових, а саме: інформаційно_енергетичного поля Всесвіту, яке древні називали словом «пол», і супутника Землі - Місяця (Луни, Се - лени). Звідси - походження слів «поле», «полум'я», «полюс» та ін. Принагідно зазначимо, що відомості про інформаційно - енергетичну субстанцію «по» зберегла міфологія африканського племені догонів, чиї жерці мають певне уявлення про будову Всесвіту і, зокрема, про потрійну зоряну систему Сіріусу [12]. Зберегла також інформацію про субстанцію «по» давня релігія Тибету «Бон - по», яка вважається буддистами релігією магії [15, с. 828].

Інформація про Місяць та Сіріус була відома багатьом древнім культурам, які виникали, розквітали й зникали у період із ІV по І тис. до н. е. (Древній Єгипет, Шумер, Вавилон). Та набагато раніше, ще у ХІІ тис. до н.е., нею володіли мешканці землі, на якій розташована сучасна Україна. Про це свідчить запис на скелі розташованого поблизу Мелітополя на Запоріжжі храму - святилища Кам'яна Могила, який стосується конкретної дати - 11582 року до нової доби. Цю дату жерці найпершого в світі храму позначили шляхом співставлення циклів Місяця й зорі Сіріус [3]. Таким чином, є підстава для твердження про те, що вже в ХІІ тис. до н. е. прапредки українців володіли глибокими знаннями, зокрема з астрономії.

Безумовно, жерці храму Кам'яна Могила протягом багатьох століть і, вочевидь, тисячоліть мали тісні зв'язки з жерцями інших храмів, зокрема, мемфіського храму «Хет - кА - Птах» (Древній Єгипет, ІV-І тис. до н.е.), на що вказує факт особливого ставлення єгипетських жерців до Сіріусу, який, власне був основою релігійноастрономічних уявлень древніх єгиптян до ІІ тис. до н.е., допоки такою основою не стало Сонце. Саме з ІІ тис. до н.е. символ «Анх» (нескінчене життя, щастя), що зображувався древніми єгиптянами у вигляді хреста з еліпсом - краплею (знак бога Птаха і богині Ісіди, яких давні єгиптяни пов'язували із зорею Сіріус і водою [13]), починає змінюватися на хрест із колом (солярний знак). І це ще раз доводить факт безпосередньої участі лелегів у формуванні культури Древнього Єгипту [6]. Тож звернімося до персонажа єгипетської міфології бога Гора (Хора), який є прототипом героя грецьких міфів - бога Аполлона.

Як відомо, у V ст. до н.е. в Єгипті побував «батько історії» Геродот і, зустрівшись із тамтешніми жерцями, присвятив цій давній країні Другу Книгу своїх «Історій», що має назву «Євтерпа». В цій книзі, зокрема, знаходимо отриману Геродотом від жерців інформацію про тривалість певного історичного періоду існування Єгипту - від першого єгипетського царя і до жерця, що царював останнім. Зробивши нескладні розрахунки, Геродот визначив тривалість цього періоду - 11340 років. Як доказ, йому були показані колосальні дерев'яні статуї всіх верховних жерців Єгипту, число яких цілком відповідало розрахованому Геродотом періоду. При цьому зазначалося, що це був час, коли правили люди. А ось перед їхнім царюванням правили Єгиптом боги, останнім з яких був син Осіріса - Гор (Ор). Саме Гора/Ора, як повідомляє Геродот, елліни зовуть Аполлоном [14, с. 121-122]. Звісно, за тим, кого єгипетські жерці називали богом, стояла конкретна фізична особа. Таким чином, спираючись на свідчення Геродота, маємо змогу визначити приблизну дату правління Ора/Гора в Єгипті - ХІІ тис. до н.е.

Але ж куди подівся Гор/Ор та його Божественна династія? Про це нам повідомляє праця видатного російського діяча культури М. Реріха «Переказ про Атлантиду». В цьому творі, який є результатом проведених всесвітньо відомим художником і філософом багаторічних досліджень культури Сходу, йдеться, зокрема, про таке: перед тим, як в Єгипті почали правити людські династії, Божественна династія перестала існувати, бо Ложа Посвячених, яка складалась із представників попередньої цивілізації людства - атлантів, перебралася до іншої країни [15, с. 667].

На жаль, М. Реріх не повідомляє, куди саме перенесли своє помешкання атланти. Але з відкриттям та розшифровкою записів, зроблених на скрижалях безцінної кам'яної пам'ятки українців - храму - святилища Кам'яна Могила, цілком можливим могло бути переміщення Божественної династії атлантів на територію сучасної України. І аргументи на користь цього існують.

По - перше, згаданий нами напис на ольвійському пам'ятнику про те, що Аполлон (Гор/Ор) - татуньо Дніпра. І це цілком відповідає інформації, що містять міфи про Аполлона як бога мешканців Гіпербореї (Ніпербореї/Дніпербореї). Подруге, саме в цей період - ХІІ тис. до н.е., а точніше, як нами вже зазначалось, у 11582 р. до н.е., - зроблено запис на скелі храму Кам'яної Могили. І чи є випадковістю присутність у цих розрахунках Місяця і зорі Сіріус, зважаючи на те, що Гор/Ор був сином богині місячної тріади Ісіди, яку давні єгиптяни ототожнювали із голубою зорею Сіріус? І чому наші предки називали своїм отцем саме Ора (Оря, Орія)? А про це ж нам повідомляє безцінна пам'ятка українського народу «Велескнига»: «Од отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас...» [17, с. 16].

Не випадковим є й те, що давня держава, до якої входили також землі сучасної України, кілька тисячоліть тому називалася Оріяною, закарбувавши в своїй назві пам'ять про засновника українських родів - атланта Ора. На території цієї колись могутньої держави були побудовані піраміди, що збереглися досі і давно, потребуючи належної уваги з боку археологічної і історичної наук, мали б бути ретельно досліджені. Це - так звані Гераклові Стовпи біля Хортиці та 220 - метрова піраміда в Боснії (гора Височиця). Безсумнівно, обстеження науковцями цих унікальних своєю древністю об'єктів дасть науковцям багато матеріалу для роздумів. Так, якщо виявляться на них сліди від морської води, то це буде доказом того, що вони були побудовані до потопу, тобто 11,5 тисячі років тому.

Маємо ще один аргумент - аргумент етимологічного характеру на користь того, що атланти саме на землі сучасної України передали понад чотирнадцять тисяч років тому естафету життя нинішній цивілізації. Попередньо зазначимо, що помешканням Божественної династії (Посвячених, Світлих Сил) вважається Схід, Тибет, і іменується це місце словом «Шамбала» [15, 16]. Також візьмемо до відома наступне: а) назва «Тибет» співзвучна з іменем давньоукраїнської богині Табіті; б) сакральне вчення буддизму про досягнення просвітлення протягом одного життя, принесене в Тибет із Індії бенгальським мудрецем Аттішею (982-1054), іменується словом «Калачакра» (колесо часу) [15, с. 827], що вказує на українське походження і слова, і вчення: Коло_Час_К(людська сутність) Ра (Світло, бог Сонця); в) священний закликзапрошення до Шамбали - «Калагийя» [15, с. 819] - є явним сполученням суто українських слів і означає запрошення у коло (У коло, гейя!).

Українське походження наведених слів очевидне, а це значить, що ці слова були принесені на Схід прапредками українців п'ять тисяч років тому на шляху до Індії [11] (або згодом із Індії в Тибет, що узгоджується з інформацією про те, що цар Шамбали Сучандра отримав вчення «Калачакра» від Будди Сак'я Муні [21] - пророка скіфського походження). Власне, саме слово «Шамбала» також має українське походження. «Ямболі» - так називалась у давні часи місцевість кримської Балаклави [18], а бухта Балаклава йменувалась словом Сімболон (згадується у Страбона, Плінія Старшого, Птолемея, Аріана та інших античних авторів) [19]. У 14 ст. н.е. слово «Сімболон» трансформувалось у «Чембало» [18, 19] і, вочевидь, пізніше - у слово «Шамбала».

На те, що представники попередньої цивілізації - атланти - безпосередньо брали участь у формуванні родів прапредків сучасних українців, вказують назви прадавнього племені антів та Краю Антів (Антії), про які йдеться, зокрема у Велескнизі [17, с. 27, 64]. Антське царство займало землі, на яких нині розташовані Вінницька, Одеська, Хмельницька, Чернівецька області та Молдова [5]. Основа «ант» збереглася у багатьох українських іменах і топонімах.

Підтверджує факт походження протоукраїнців від атлантів і те, що аркадська космогонія має низку суттєвих відмінностей від космогонії древньогрецької (Аркадія - частина території Древньої Еллади, розташованої у Північному Причорномор'ї, що мала таку назву за кілька тисячоліть до замешкання пелазгами грецьких територій [7]). Греки вважали, що всі люди створені «із землі» (однак мешканців Аркадії землянами вони не вважали, назвавши їх «просоленами», тобто «домісячними людьми»). Аркадійці ж були впевнені: спочатку були створені душі майбутніх людей за числом зір Всесвіту, а потім Земля [1]. Власне, про це повідомляє нам і М. Реріх, оповідаючи легенду про створення людей нашими Місячними Предками [15]. Принагідно згадаймо Влескнигу: «Се бо Дажбо створив нам Яйце, що є Світ - Зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбо Землю нашу. Аби вона удержана була - то се Душі пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру...» [17. с. 6].

Стосовно походження пелазгів, то саме Пелазг, за Павсанієм, предок усіх пелазгів, був першою людиною на землі і вихідцем з Аркадії; його батьком був, за Аполлодором, титан Фороней (за іншими джерелами - Інах), тобто один із представників спільноти титанів, серед яких - Атлант, Прометей, дочка титанів Літо (мати Аполлона), Антей, Бусіріс та інші [1]. Зазначимо, що Антей, який був царем Лівії /Лідії, що розташована на території сучасної України [7], і Бусіріс, який царював в Єгипті, були братами. Звернімо увагу на ці імена, в яких бачимо корені «ант» і «бус», які є також і коренями українських слів «анти», «Антія» та «бусел» (лелека).

За усіма ознаками, титани - це представники попередньої цивілізації, яких прийнято називати атлантами. Мешкали атланти понад 14 тис. років тому на землях сучасної України.

Питання причин зникнення попередньої цивілізації, як і питання численних реально існуючих у теперішній час фактів, що підтверджують її існування десятки тисячоліть тому, є окремою темою і в даній роботі не розглядаються.

Таким чином, право на існування має така версія стосовно початку розвитку нинішньої цивілізації: на території Північного Причорномор'я, зокрема південних земель сучасної України, та у Подніпров'ї понад чотирнадцять тисячоліть тому мешкали представники попередньої цивілізації - атланти. Саме тут було передано людності, що лише почала свій розвиток як нова планетна спільнота, геном та світоглядні знання представників попередньої цивілізації. Використання цього спадку стало рушійною силою розвитку сучасної цивілізації.

 

ДЕЯКІ ІЗ ЗІБРАНИХ АВТОРОМ СТАТТІ

ДОКАЗІВ СТОСОВНО ІСНУВАННЯ

У МИНУЛОМУ РОЗВИНЕНОЇ

ЦИВІЛІЗАЦІЇ АТЛАНТІВ

 

Чи є випадковістю збіг трьох (!) фактів, що стосуються пристрою, за допомогою якого, вочевидь, атланти літали над землею (згадаймо польоти Аполлона, Перуна/Арджуну, Єноха та інших) і, можливо, в космосі? Справа в тому, що в місцині Чавін - де - Уінтара (перуанські Анди) знайдено камінь - стелу з малюнком дуже складного незрозумілого пристрою, невідомо як, ким і коли викарбуваним. Камінь назвали «Стелою Раймонді». Зображення схоже на дерево з гіллям без листя, натомість із ЗАО кругленнями на кінцях - вісім з правої сторони від стовбура й стільки ж - зліва. А тепер розкриймо книгу М. Реріха «Сім великих таємниць космосу»: в легенді про атлантів бачимо досить детальний опис їхнього літального апарата, що має вісім труб (із клапанами), які використовувались для підйому судна. Зазначивши, що ці труби могли мати симетричні виходи з одного й іншого боку, звернімося до легенди індіанців каяпо. Легенда повідомляє про появу в їхньому племені прибульця, який міг підніматися у небо на «особливому дереві із сучками» і приносити племені невідому їжу... Тож які ще потрібні аргументи на користь присутності атлантів серед первісних людей? Зразки літальних пристроїв або зброї? Занотовані документи, в тому числі з описом технологій? Але ж пристрої і зброя за тисячоліття перетворились у пил. Стосовно занотованих їхніми безпосередніми нащадками описів, то, може, щось подібне й було, та згоріло чи то в підпалених невігласами бібліотеках, чи то в «очищувальних» багаттях інквізиції, коли горіли не лише книги, а й живі люди. Але залишилися летовища і розмічені території у Південній Америці, мегалітичні споруди, розкидані по всій планеті (в тому числі на дні океанів), нарешті, езотеричні знання про можливості людини, що довго не були доступними загалу, але потроху виходять на поверхню з глибини тайників пам'яті людської. Та чи потрібні ці знання теперішньому людству, увага якого зосереджена на вирішенні питань споживацтва, влади, задоволення тваринних інстинктів? Після нас хоч потоп?



Номер сторінки у виданні: 68
Автор:

Повернутися до списку новин