Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Куликовська битва: великий українець Хан Мамай — проти московсько - татарських орд

Тематика: РУССКИЙ МИР




 

Валерій Бебик, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»

УДК 323.15

 

В статті розглядається українська версія походження хана Мамая та «неканонічна» версія Куликовської битви (1380 р.).

 Ключові слова: великий українець хан Мамай, Куликовська битва.

 

В статье рассматривается украинская версія происхождения хана Мамая и «неканоническая» версия Куликовской битвы (1380 г.).

Ключевые слова: великий украинец хан Мамай, Куликовская битва.

 

The article is considered of Ukrainian version of khan Mamai ethnics and «non canonic» version Kulikov's battle.

Key wordsgrate Ukrainian khan Mamai, Kulikov's battle.

 

У нас уже було чимало можливостей переконатися, що вся так звана «російська історія» - суцільний фальсифікат, поставлений на службу імперської ідеї «руського світу», відродженої нині з небуття керівництвом сучасної Росії і золотоординського (московського) православного патріархату [1].

Усе це, починаючи з міфів про «великих руських» письменників, а насправді:

- українців (М. Гоголь, А. Чехов, М. Нєкрасов, А. Ахматова, П. Гребінка, Ф. Достоєвський, Ф. Сологуб, В. Маяковський, М. Волошин);

- казанських татар (Г. Державін, О. Радищев, М. Огарьов, Д. Давидов, І. Тургенєв, К. Бальмонт, О. Купрін);

- євреїв (О. Пушкін, Л. Толстой, В. Брюсов, О. Блок, О. Мандельштам, Б. Пастернак, О. Толстой, К. Паустовський, І. Бродський);

- поляків (А. Грибоєдов, Ф. Булгарін, Є. Баратинський, М. Кукольник); - німців (Д. Фонвізін, А. Фет, М.Салтиков - Щедрін) і закінчуючи так званою «великоруською історією».

Візьмемо, хоча б, «хрестоматійну» Куликовську битву, в якій московсько - казанські війська, що «захищаються», «чомусь» опинилися на «канонічній» території Золотої Орди [3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10], очолюваної великим українцем ханом Мамаєм [2; 11].

Вас, до речі, не дивує, чому ім'я легендарного Українського Козака Мамая (рис. 1, 2), який здавна ходить по білому світу, бореться за правду і допомагає людям у біді, збігається з ім'ям видатного полководця Золотої Орди хана Мамая (рис. 3)?

Як свідчать численні перекази українського народу, образ Козака Мамая - це збірний образ козака й українця в одній особі за часів Козацької Української Держави. Його зображення українці здавна поміщали в своїх хатах поруч з іконами, з його ім'ям пов'язано поняття «мамаювати» - подорожувати, вести козацький спосіб життя, а «ходити на мамая» означало - кочувати, йти, куди очі дивляться.

Як писав відомий філолог Борис Грінченко: «Мамай, мамая - камінна статуя в степу» [4], що дало підстави для тверджень, що здавна термін «мамай» вживався українцями у двох значеннях: як ім'я конкретної людини (роду - племені) і як кам'яна статуя в степу (кам'яна баба), які щедро розставлені в українських степах [8].

В принципі, одне одному не суперечить, оскільки так звані «кам'яні баби» є, по суті, зображеннями богів племен, яким молилися наші предки тисячі років тому.

Як зазначає Сергій Павленко: міграція половців, у яких прізвища з доважком на -ук, -юк, -ак, -як є домінуючими, суттєво вплинули на утворення українських прізвищ на кшталт - Поліщук, Іванюк, Павлюк.

Сучасні нащадки половців живуть нині у Волинській (33,6% прізвищ від загальної кількості з указаними суфіксами), Рівненській (38,5%), Хмельницькій (21,5%), Житомирській (33,5%), Івано - Франківській (19,5%), Брестській (50%) та інших областях. Серед нинішніх прізвищ, що несуть пам'ять про половецький етнічний компонент в українській історії, вказаний дослідник називає і прізвище Мамай, яке досить поширене в усіх регіонах України, Росії і Білорусі [9].

Саме тому, абсолютно не випадково ми скрізь зустрічаємо топоніми «Мамаєва слобода» (Київ), «Мамаєв курган» (Волгоград), численні села з назвою «Мамаївка», «Мамаї» і т. ін.

Повернімося, однак, до російського (православного) міфу про те, що, мовляв, на Куликовому полі (1380 р.) билися росіяни з татарами. Росіяни (православні) перемогли. Татари (мусульмани) програли. Але першоджерела чомусь дотримуються зовсім іншої думки. Навіть із московських православних джерел ми виявляємо, що хан Кият (киянин - В. Б.?) Мамай - не татарин!

Попри все, російська імперська пропаганда переробила справжню історію по - своєму, перетворивши своїх союзників татар на споконвічне антиросійське зло. Подивіться лише на картину Іллі Глазунова (1979), який виписав хана Мамая в чорних, трагічних фарбах, в типово «монголо - татарському» стилі, дуже схожому на зображення «антихриста» (рис. 5).

Проте, зверніть увагу, в «Оповіді про брань благовірного князя Димитрія Івановича з нечестивим царем Мамаєм еллінським» Кият Мамай називається московськими тогочасними істориками еллінським царем! А його військо, виявляється, складалося із черкас (українців. - В. Б.), половців, поляків, латишів, естонців, іспанців, енуезців (фрязів), венеціанців, тюрків (кримських татар - В. Б.), вірмен та грузин [2; 11; 13].

Як стверджував Лев Гумільов, татари не воювали на боці Мамая, оскільки «...дві партії склалися у двох частинах Золотої Орди: західницьку очолював темник Мамай, а партію прибічників Московської Русі - хан Тохтамиш» [5]. Тому й не дивно, що на монетах (рис. 6) Дмитрія Донського (проклятого православним митрополитом Кіпріаном) на одному боці зображений московський князь із зброєю та надписом «Печать Князя Великого Дмитрия», а на іншому боці - здравиця арабською в'яззю: «Султан справедливый Хан Тохтамыш да живет долго!» [17].

Як обгрунтовано стверджує Кость Бондаренко: «Русские летописцы длительное время отделяли Мамая от прочих татар. К примеру, в 1374 - м «князю великому Дмитрию Московьскому бышеть розмирие съ тотары и съ Мамаемъ». В 1376 году к Олегу Рязанскому пришли «татары и люди отъ Мамая» [2].

У справедливості цих геополітичних розкладів можна переконатися, подивившись на карту державних утворень ХIV ст. (рис. 7), на якій держава половецького хана Кията Мамая має кордон із своїми союзниками литовсько - руською державою та ворожими їм московськими і татарськими ордами.

Отже, волзькі та сибірські татари на чолі з ханом Тохтамишем воювали разом із московитами, очолюваними Дмітрієм Донським, проти коаліції українських держав - Литовсько - руського князівства Вітовта та українсько - кримської Орди хана Мамая.

Тохтамиш, як відомо, прагнув стати головним ханом Золотої Орди, яка в той час перебувала в перманентній боротьбі за владу, а Дмітрій - зменшити податки, сплачувані зазвичай в Золоту Орду [15].

Агресором у 1380 році виступило московсько - татарське військо, яке, як нам розповідають імперські російські історики [5; 6; 7; 12], боролося з «монголо - татарським ярмом». Саме тому бій відбувається «в землі половецькій», що і відмічається в так званих «пам'ятниках куликовського циклу» [11].

До цих половецьких земель, таким чином, ми можемо віднести Рязанське князівство, очолюване князем Олегом, який підтримував хана Кията Мамая (рис. 8).

Хан Мамай не очікував, що московські війська вдарять йому у 1380 році в тил у той час, коли він вів боротьбу з ханом Тохтамишем за лідерство в Золотій Орді. Тому він у поспіху зібрав ополчення, яке влаштувало «сталінград» московитам, не пропустивши їх у глиб українських земель.

Як відомо, московське військо Дмітрія Донського (який з переляку переодягнувся перед битвою рядовим воїном і, як кажуть, пересидів бій у кущах), далі не пішло в «землі половецькі» і 8 днів ховало убитих.

А військо хана Мамая, як нам свідчать імперські російські історики, «тікало» на південь України (ставка хана Мамая була біля м. Каховки Херсонської області), а через кілька днів якимось «незбагненним дивом» розбило московитів, відібравши у них все награбоване по дорозі в Мамаєв «Сталінград».

Насправді все дуже просто. Першу «сталінградську» битву на Куликовому полі великий українець хан Мамай «програв», а коли підійшли його основні війська московські «переможці» були розбиті і ще понад 100 років возили данину в Українське Причорномор'я.

Якщо кому і програв Кият Мамай, який очолював українців (черкасів та половців) і кримських татар, так це татарському хану Тохтамишу, який зумів скористатися великими втратами під час «куликовської кампанії» українсько - кримсько - татарського війська.

Хан, точніше беклярбек (прем'єр=міністр) Мамай, програв боротьбу за владу в Золотій Орді і не захотів кровопролиття, виїхавши до Феодосії (Кафи), де був підступно вбитий і... з царськими почестями похований Тохтамишем.

Від сина Кията Мамая ведуть свій рід князі Глинські, родові володіння яких були на землях Полтавської, Сумської та Черкаської областей України, з ним пов'язані родинними узами дворянські роди Острозьких, Вишневецьких, Ружинських та Шашкевичів [8; 9]...

І ще кілька цікавих фактів тепер уже із російської історії. Як відомо, київський митрополит Кіпріан (канонізований через кілька десятиліть після Куликовської битви) напередодні згаданої битви піддав анафемі і виключив з «православної партії» московського князя Д. Донського.

Проте в 1988 році офіційно відлучений від православної церкви і підданий анафемі «благоверный князь Дмитрий Донской» (який не брав участі в Куликовській битві), за рішенням Московського (золотоординського) патріархату став святим, долучившись таким чином до про клявшого його київського митрополита Кіпріана [15], котрий прокляв «благовірного князя» Такі ось кульбіти російської державної і православно - християнської історії...

Наостанок нагадаємо, що московські літописи недаремно називали хана Мамая еллінським царем. Це абсолютно зрозуміло, оскільки справжня Еллада - це Стародавня Україна (Причорномор'я, Приазов'я і Крим). А сам хан і козак Мамай походив із давнього скіфо - арійського роду Кият, який дав 16 династій царів Киянідів в Персії (ІІ-І тис. До н.е.), династію єгипетського фараона Кіяна (ІІ тис. до н. е.) і великого українця Чингізхана, про якого ми розповімо окремо.



Номер сторінки у виданні: 77

Повернутися до списку новин