Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Зовнішні і внутрішні інформаційні війни у медійному просторі України

Тематика: РУССКИЙ МИР




 

Олександр Маруненко, здобувач кафедри політології Одеської національної академії зв'язку ім. О. С. Попова

УДК 007:304:659.3

 

У статті досліджуються інформаційні війни у медійному просторі України. Аналізуються факти внутрішніх і зовнішніх інформаційних війн проти України з метою виявлення причин уразливості України в інформаційній війні. Пропонується ряд відповідних заходів протидії іноземній інформаційній експансії.

Ключові слова: інформаційна війна, інформаційні атаки, внутрішня і зовнішня інформаційна війна, інформаційна політика України.

 

В статье исследуются информационные войны в медийном пространстве Украины. Анализируются факты внутренних и внешних информационных войн против Украины с целью выявления причин уязвимости Украины в информационной войне. Предлагается ряд соответствующих мер противодействия иностранной информационной экспансии.

Ключевые слова: информационная война, информационные атаки, внутренняя и внешняя информационная война, информационная политика Украины.

 

The article examines the information war in the media space of Ukraine. Analyzed the facts of internal and external information warfare against Ukraine in order to identify the causes of vulnerability of Ukraine in the information war. Proposes a number of relevant measures to counter foreign information expansion.

Key words: information warfare, information attacks, internal and external information warfare, information politika Ukrainy.

 

Актуальність статті обумовлена тим, що в умовах демократизації суспільства відкриваються його інформаційні границі. А це значить, що усе більше доступними для негативного зовнішнього інформаційного впливу стають масова свідомість, соціальна психіка, мораль і моральність як головні цілі нанесення інформаційно - психологічних ударів.

Україна виявляється перед загрозою широкомасштабних акцій інформаційної війни, спрямованих на її інформаційні ресурси, систему прийняття рішень органами державної влади, а також на масову свідомість населення. І дійсно, останнім часом у світовому інформаційному просторі значно збільшилася кількість негативної інформації про Україну, що зачіпає різноманітні аспекти політичного, економічного, соціально - гуманітарного життя українського суспільства. Ця інформація є не випадковою, а цілеспрямованою, створеною за певним сценарєм. Мета такої інформації - маніпулювання суспільною думкою українців. Інформаційні атаки проти України проводить не тільки Росія, але й інші країни, наприклад, Румунія, Бельгія і, звичайно ж, США.

Мета статті: досліджувати інформаційні війни у медійному просторі України. Завдання статті: розглянути приклади інформаційних атак на Україну; проаналізувати факти внутрішніхі зовнішніх інформаційних війн проти України; виявити причини вразливості України в інформаційній війні; запропонувати ряд відповідних заходів протидії іноземній інформаційній експансії.

Як зазначають дослідники, сам характер інформаційної війни найчастіше не дозволяє об'єктивно оцінити те, що відбувається, громадянам, не тільки рядовим, але й фахівцям. Примітна думка російського дослідника В. Коровіна, яку дозволимо собі процитувати повністю: «Мережна війна ніколи не ведеться прямо. Замовник ніколи прямо не пов'язаний із виконавцем. І навіть якщо провести лінію через безліч посередників від виконавців до замовника - прямої не вийде. І кривої не вийде. Сукупність проведених ліній утворить мережа. Якщо у вас вийшла пряма або навіть крива - то перед вами не мережна операція, а звичайна, класична операція епохи модерну, в якій зв'язок між замовником і виконавцем, навіть при відсутності деяких проміжних елементів, цілком установима. Звичайно, між США та багатьма подіями по всьому світі можливо встановити зв'язок, недвозначно визначивши замовника того або іншого процесу. Але цей зв'язок буде сугубо умоглядним. Сучасний інформаційний контекст такий, що Америці можна пред'явити все, що завгодно, починаючи від «помаранчевої» революції в Україні або закінчуючи руйнівним цунамі в Південно - Східній Азії. І навіть якщо всі фактори будуть на користь пред'явлених версій, вас у найкращому разі обсміють або відправлять у божевільню, тому що у вас не буде жодного прямого факту, а всі докази й ланцюжки будуть вести вас у нескінченні нетрі мереж, переплітаючись, сходячись і розходитись у довільному порядку. Мережна війна ведеться на більш тонкому рівні, із використанням інформаційних технологій, дипломатичних мереж, неурядових організацій, з підключенням журналістів, політиків, ЗМІ. Це багаторівнева операція, в якій звичайній зброї немає місця, але, проте, результатом її стає відторгнення територій - конкретна «воєнна» перемога» [1, c. 55, 114].

У ряді досліджень передбачається, що так звані «оксамитові» революції є результатом інформаційних війн. «Немає формальних підстав стверджувати, що події 1989-1990 років, що ввійшли в історію за назвою «оксамитових» революцій, були ініційовані з - за кордону. Однак хід подій, гасла, тактика, застосовуване в даних подіях, дивно нагадують те, що мало місце в період руху «Солідарності». У наступному сценарії, що ведуть до зміни влади, були успішно реалізовані в Сербії, Грузії й Україні. Не можна не звернути увагу на те, що всі ці події розвивалися за тим самим сценарієм, немов під копірку. Очевидно, у недалекому майбутньому будуть відомі безсумнівні факти, що розкривають справжніх ініціаторів усіх «оксамитових» і «кольорових» революцій, але відомо, що події в Тбілісі й Києві фінансував фонд Сороса» [2, c. 266-270].

Цікава точка зору британського вченого Марка Алмонда щодо моделі «помаранчевої» революції в Україні: «Будь - яка політика коштує грошей, а щодня передані з Києва сцени коштують більших грошей. Ринкова економіка, можливо, і восторжествувала б, але якби Мілтон Фрідман нагадав тим, хто на Майдані Незалежності задурно одержує їжу й напої, що «не існує такої речі, як безкоштовний ланч», його, безсумнівно, охрестили б сталіністом. Здається, далеко не всі ставлять собі питання, чого хочуть люди, які платять за «владу народу» в обмін на спонсорство всіх цих рок - концертів. Будучи старим кур'єром холодної війни, що перевіз десятки тисяч доларів дисидентам радянського блоку, а також і куди більше шановним ученим, я мабуть, зможу пролити світло на те, що один мій румунський приятель називає «нашим таємним періодом» [3, c. 13]. Як вважає Е. Афанасьєва, «і Ющенко, і Саакашвілі, і Карзай в Афганістані, і нинішній формальний лідер Іраку - аж ніяк не самостійні політики, що стали президентами завдяки власним зусиллям. Вони - менеджери - називайте, як хочете, - яких просунули на президентські пости («демократичними» передвиборними сценаріями або військовою силою - вже технічні деталі). Робота цих персонажів - точно та беззаперечно виконувати отримані інструкції, інакше той же сценарій, що привів у президентські крісла їх самих, буде запущений знову, але вже проти них» [4, c. 30].

Відомо, що задовго до виборів в Україні в західних засобах масової інформації почалася масована інформаційна кампанія за участю провідних західних експертів і лідерів суспільної думки, у тому числі й колишніх глав держав. Метою цієї інформаційної кампанії було переконати світову суспільну думку в тому, що правлячий режим у країні є недемократичним, корумпованим, авторитарним і має намір підробити результати майбутніх виборів заради втримання влади. Чесних виборів при такому режимі в Україні бути не може за визначенням, тому що на чесних виборах корумпований режим не переможе. Щоб запобігти фальсифікації, Захід повинен натиснути на владу України, аж до загроз конфіскації закордонних активів і власності лідерів режиму та членів їхніх родин, заборони видачі їм віз. Після виборів, у яких офіційно переміг провладний кандидат, місії міжнародних спостерігачів (ОБСЄ, ПАСІ, західні НПО) виступають із офіційними заявами, у яких вибори оцінюються як недемократичні, несправедливі і як такі, що не відповідають міжнародним стандартам. Це є підставою для офіційних заяв влади США й керівництва ЄС про невизнання оголошених результатів голосування в Україні й необхідності проведення нових «чесних виборів». Цей ключовий момент - невизнання результатів виборів провідними державами світу - перетворює Україну і її владну еліту в міжнародних ізгоїв. Конституційна влада в країні стає теж нелегітимною, а її скинення, у тому числі насильницьке, - цілком виправданим [5, c. 29-31].

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок про глобальний характер інформаційної війни, розгорнутої проти України в період «помаранчевої революції». Однак, вважаємо, правильніше буде називати таку інформаційну війну глобальнодержавною. Оскільки паралельно із зовнішньою, велася й внутрішня інформаційна війна. Під гаслом «Чесних виборів при злочинній владі бути не може» опозиція вела виборчу кампанію, результат якої вже заздалегідь відомий і запрограмований: вибори будуть сфальсифіковані, перемога влади офіційно оголошена, але насправді опозиція знає, що перемогла вона. Цей висновок тиражується на всіх рівнях і у всіх форматах, у тому числі за допомогою контрольованих опозицією ЗМІ. Юристи опозиції подають у виборчкоми й суди всіх інстанцій позови щодо найнезначніших відхи лень від виборчого законодавства. Інформація про нібито численні порушення тиражується як доказ масової фальсифікації, що готується. Ключовим моментом є швидке оголошення результатів виборів за даними екзитполів, у яких фіксується впевнена перемога опозиції. Розбіжність цих даних із попередніми результатами Центр - виборчкому на користь влади використовується як підстава для звертання опозиції до своїх прихильників із закликом вийти на вулицю та блокувати урядові будинки (при цьому технології «виходу на вулицю» опрацьовуються заздалегідь).

На президентських виборах в Україні восени 2004 р. всі традиційні передвиборні процедури - спостереження за ходом виборів, юридичний супровід, заперечування результатів, «конвеєр скарг», кампанії в ЗМІ - уперше задіяні як єдина система, що забезпечує тотальну мобілізацію ресурсів для досягнення потрібного результату - визнання нелегітимності виборів. «Вторгнення в інформаційний простір країни прозахідних, у першу чергу американських, ЗМІ або оплачених за рахунок західних грошей джерел інформації й, з іншого боку, російських ЗМІ робило вагомий вплив на хід виборчої кампанії. Про вторгнення говорити буде навіть неправильно, оскільки більшість із цих джерел масової інформації перебували в Україні й раніше, але у вирішальний період кінця 2004 року вони запрацювали на повну потужність для досягнення єдиної мети, у кожної сторони - природно своєю, що й стало «інформаційною агресією» [6].

Про факт інформаційного впливу на Україну з боку Росії пише український дослідник Г. Перепелиця. На його думку, з метою російської політики - повернути Україну в лоно російської державності, з боку Росії активно застосовуються засоби інформаційної війни, що має переваги через прихований характер використання її основних інструментів: їх легко замаскувати або додати їм вигляд боротьби ідей, висловлень, приватних поглядів, конструктивної критики.

Г. Перепелиця пояснює пріоритетність застосування засобів інформаційної війни тим, що Росія має всі технічні, мовні й ментальні можливості для інформаційного впливу на населення України. «І не випадково, що законодавче закріплення в Україні української мови як державної розглядається багатьма в РФ як погроза її національним інтересам. Адже поширення української мови скорочує використання російської мови як засобу спілкування в Україні й у такий спосіб звужує поле російського інформвпливу. Це, до речі, є однією із причин того, що Росія так наполегливо домагається впровадження в Україні російської мовияк державної. Що ж стосується проявів інформвійни з боку Росії, то неважко помітити, як за допомогою передач ДРТ останнім часом створювався негативний політичний імідж керівництва України, дискредитувалися ідеї країнської державності» [7].

Однак інформаційна війна ведеться не тільки одними державами проти інших. Ще не дуже давно існування «інформаційних війн» у медійному просторі України ставилося під сумнів. Однак, політичні події показують, що інформаційні війни в Україні ведуться.

Можна констатувати, що останнім часом політико - інформаційний простір України став місцем проведення інформаційних атак, викликаних протистоянням політичних опонентів і олігархів. Досить згадати протистояння помаранчевих Президента й Прем'єра, влади й опозиції, відносини України і Росії, російсько - грузинський конфлікт, паливно - енергетичні питання й т.д.

Таким чином, характерною рисою сучасного українського інформаційного простору стала наявність внутрішніх інформаційних війн. За межами своєї держави це може бути «образ ворога» або «не ми», а усередині - кожного, хто протистоїть або недостатньо підтримує керівництво («лідера»), що управляє засобами інформаційної війни. Якщо члени групи не підтримують мети «лідера» у ході «бойових дій», внутрішня інформаційна війна (яка включає пропаганду, неправду, терористичні акти і слухи) може бути використана для їхнього примусу бути більше лояльними стосовно «лідера» і його цілей [8].

Така ситуація, звичайно ж, характерна не тільки для України, але й для інших пострадянських держав, зокрема Росії. Як зазначає російський дослідник С. Ткаченко, іноді політична еліта використовує інформаційну війну проти власного народу. Як приклад, він приводить вибори в Росії, за допомогою яких правлячим політичним силам вдається зберігати політичну владу й одночасно проводити політику, що прямо суперечить інтересам більшості населення. «Свідомість, а виходить, і політичний вибір російських виборців піддається справжній інформаційній атаці. Для досягнення сприятливого результату застосовуються навіть методи нейролінгвістичного програмування (НЛП), що дозволяють впливати на підсвідомість, минаючи розум. Так, крок за кроком нормальне мислення російського виборця блокується, а потім і повністю руйнується. Люди втрачають можливість об'єктивно оцінювати політичне життя й адекватно реагувати на те, що відбувається в ній» [9, c. 19]. У результаті цього виборчий процес перетворюється в дійство, що не допускає ніякого вільного вибору. ЗМІ ж тільки сприяють тому, що довіра рядових громадян до політичних інститутів і політиків продовжує падати. Однак це не бентежить апологетів існуючої російської політичної влади, до яких належать і політичні експерти, і так звані дослідники, які роблять вигляд, що все в порядку. Вони наполегливо переконують громадськість у тім, що вибори в Росії «перестали бути фіктивною процедурою. Постійною практикою стала наявність декількох кандидатів на виборні пости й реальну боротьбу між ними» [10, c. 4]. Така свідома омана є елементом інформаційної війни.

Тому закономірно, що термін «інформаційна війна» став звичним як у засобах масової інформації, так і в лексиці політичних сил. Часто даний термін сприймається як «злив компромату», якому значною мірою сприяє новий засіб масової комунікації - Інтернет. Саме через Інтернет безконтрольно поширюються компрометуючі матеріали, «вкидається» у суспільство потрібна й своєчасна інформація, яку друковані і електронні ЗМІ тиражують, уже посилаючись на джерела в Інтернеті.

Розглянемо проблеми, що роблять Українську державу вразливою в інформаційній війні. По - перше, глобальні інформаційні мережі, що перебувають поза контролем, продовжують стрімко розвиватися. Буквально щодня з'являються нові електронні ресурси, серед яких засоби масової інформації, сайти різних радикальних угруповань та ін.

По - друге, вдосконалюються засоби і способи доставки інформаційно - пропагандистських матеріалів до аудиторії у ході інформаційно - психологічних операцій. У цих цілях усе більш активно використовуються такі нові медійні засоби, як супутникове телебачення і радіо,  цифрове телебачення, електронна пошта, засоби віртуальної реальності й ін.

По - третє, зростає кількість засобів спеціального програмно - математичного впливу на ресурси інформаційних систем, при цьому самі ці засоби з розвитком глобальних мереж стали широко доступні, що веде збільшення хакерських атак на інформаційні системи міністерства оборони й інших органів влади. У багато разів збільшилася кількість комп'ютерних вірусів, через що наявна антивірусна промисловість уже не повною мірою справляється зі зрослим навантаженням.

По - четверте, стає усе більше систем супутникового зв'язку, технічні характеристики яких усе більше вдосконалюються. Росте й число операторів супутникового зв'язку.

По - п'яте, розвиваються науково - дослідні програми щодо створення технічних засобів маніпулювання свідомістю. За заявою ряду інформаційних агентств, за останні роки отриманий ряд позитивних результатів щодо створення технічних засобів дистанційного управління тваринами (включаючи й людей), що в найближчій перспективі загрожує появою нового класу загроз, пов'язаних із прихованим впливом на підсвідомість вищого військового й політичного керівництва країни.

По - шосте, недостатньо ефективною є підготовка випускників вищих навчальних закладів за спеціальностями, пов'язаними з інформаційними технологіями. Крім того, спостерігається їхній масовий виїзд за рубіж. У результаті цього Україна може залишитися без кваліфікованих фахівців, які займаються розробкою і впровадженням нових інформаційних технологій у систему оборони країни.

По - сьоме, низький рівень розвитку комунікацій. Падіння рівня промислового виробництва, у тому числі інформаційних технологій в Україні, спричинило різке скорочення можливості створення конкурентоспроможних вітчизняних засобів інформатизації. У результаті українські засоби обчислювальної техніки не тільки не одержали місця на міжнародному ринку, але й у самій Україні переважно використовуються апаратно - програмні засоби і зв'язкове устаткування, що зроблено за рубежем. У підсумку для України в цей час стала актуальною проблема використання практично винятково закордоних інформаційних засобів і технологій.

На наш погляд, інформаційну політику України необхідно адаптувати до нових умов, суть яких полягає в тому, що як постійне соціальне явище інформаційну війну на даному етапі розвитку суспільства усунути не можна, але можна контролювати на певному рівні соціальної небезпеки за допомогою державного регулювання.

Ситуація, що склалася в сучасному світі і в Україні, змушує до вживання відповідних заходів протидії іноземній інформаційній експансії. Зокрема, необхідно:

- підвищити ефективність політики інформаційної безпеки в галузі оборони, для чого вдосконалити відповідні структури;

- перешкоджати маніпулятивним технологіям, застосованим для впливу на суспільну свідомість; - активно розробляти власні інформаційні технології;

- вдосконалювати методи безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем, а також систем та засобів інформатизації озброєння і військової техніки, систем управління військами і зброєю;

 - готувати фахівців у сфері ведення інформаційної війни.

Викладене дозволяє зробити висновок, що через відставання в сфері інформаційно - комунікаційних технологій Україна поки ще програє в інформаційній війні найбільш розвиненим країнам миру, що найбільше в цій ситуації шкодить міжнародному іміджу України.



Номер сторінки у виданні: 91

Повернутися до списку новин