Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Підтримка малого і середнього бізнесу в контексті соціальної політики: основні поняття і категорії





 

Людмила Мазуренко, здобувач кафедри політології Одеської національної академії зв'язку ім. О.Попова

УДК 316.48

 

У статті аналізуються основні поняття й категорії проблеми підтримки малого й середнього бізнесу в контексті соціальної політики. Розглядаються поняття: соціальна політика, соціальна держава, бізнес, малий бізнес, середній бізнес, підприємництво, підприємець, суб'єкт малого підприємництва.

Ключові слова: соціальна політика, соціальна держава, діяльність держави, малий і середній бізнес.

 

В статье анализируются основные понятия и категории проблемы поддержки малого и среднего бизнеса в контексте социальной политики. Рассматриваются понятия: социальная политика, социальное государство, бизнес, малый бизнес, средний бизнес, предпринимательство, предприниматель, субъект малого предпринимательства.

 Ключевые слова: социальная политика, социальное государство, деятельность государства, малый и средний бізнес.

 

                This article analyzes the basic concepts and categories of problems for small and medium-sized businesses in the context of social policy. We consider the concept: social policy, welfare state, business, small business, medium business, enterprise, entrepreneur, small business entities.

Key words: social policy, welfare state, government activities, small and medium bіznes

 

Постановка проблеми у загальному вигляді. Найважливішим завданням державної влади є забезпечення інтересів населення, досягнення його добробуту. Соціальну політику можна визначити як діяльність держави й інших суспільних інститутів, спрямовану на прогресивний розвиток соціальної сфери, вдосконалення умов, способу і якості життя людей, забезпечення певної частини їхніх життєвих потреб, надання громадянам необхідної соціальної підтримки, допомоги і захисту. Одним із напрямків соціальної політики слід вважати підтримку держави малого та середнього бізнесу. В межах статті розглянемо такі поняття: «соціальна політика», «соціальна держава», «бізнес», «малий бізнес», «середній бізнес», «підприємництво», «підприємець», «суб'єкт малого підприємництва». 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями розкриття сутності понять і категорій досліджуваної проблеми займалися багато вчених, як зарубіжних, так і вітчизняних. У даній статті використано наукові надбання таких дослідників: А. Крупнік, А. Сіленко, М. Каргалова, В. Скуратівський, Д. Єрмоленко, Б. Райзберг, Р. Слав'юк, А. Мохненко, З. Варналій, В. Сахаров, Р. Кантільйон, Е. Дж. Долан, Д. Ліндсей, Р. Хизрич, Т. Кондратюк та ін.

Метою статті є дослідження понятійного апарату «соціальна політика», «соціальна держава», «бізнес», «малий бізнес», «середній бізнес», «підприємництво», «підприємець», «суб'єкт малого підприємництва».

Виклад основного матеріалу. Зупинимось на аналізі понять вищезгаданих науковців детальніше.

Так, наприклад, на думку А. Крупніка, соціальна політика - це комплекс заходів, що здійснюються державними інститутами та недержавними суб'єктами з метою виявлення, задоволення та узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад [1, с. 9].

А. Сіленко вважає, що соціальна політика з одного боку, - це мистецтво поєднання людських інтересів індивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин, а з іншого - це система взаємодії державної влади, що постійно оновлюється, недержавних структур, самої особистості із питань життєзабезпечення та розвитку людини [2, с. 120].

М. Каргалова зазначає, що соціальна політика - це і засіб залучення народу до вирішення найважливіших проблем суспільства, до створення добробуту країни та збереження її безпеки [3, с. 100-111].

Очевидно, що соціальна політика держави найбезпосереднішим чином враховує соціальну активність й інших суспільних інститутів, перебуваючи з ними в різних відносинах взаємозумовленості. Безсумнівно й те, що кінцевий результат державної соціальної політики досягається завдяки діяльності не тільки держави та її інститутів, але й інших суб'єктів, що здійснюють власну соціальну політику, яка так чи інакше співпадає з державною в рамках існуючого правового поля.

При цьому важливо зазначити, що у ряді суб'єктів соціальної політики ключова роль належить саме державі, оскільки інші приватні суб'єкти державної соціальної політики виступають як інститути досягнення поставлених державою цілей і функціонують у рамках, заданих державою. Таким чином, держава для досягнення своїх цілей діє через багатьох суб'єктів різних видів діяльності, які можуть вважатися суб'єктами державної соціальної політики тільки в тій мірі, в якій вони забезпечують поставлені державою соціальні цілі.

Соціальна держава - це держава, політика якої спрямована на створення умов, які забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини [4]. Д. О. Єрмоленко пропонує розглядати соціальну державу як «засновану на принципах соціальної справедливості, рівності і свободи надкласову, правову державу з розвиненим громадянським суспільством, в якому всебічно гарантовані прожитковий мінімум, гідний людини, соціальне забезпечення, загальне піднесення добробуту та інші соціально-економічні права громадян, існує налагоджений, нескладний і досяжний механізм їх практичної реалізації і захисту» [5, с. 82]. На думку цього автора, «... поняття соціальної держави відображає суть держави, тобто стійку загальну спрямованість діяльності, пов'язану із забезпеченням загальносоціальних інтересів» [5, с. 77-78].

Основні зусилля держави в реалізації соціальної політики зосереджені на забезпеченні соціальної стабільності суспільства, його соціальної безпеки. Саме малий та середній бізнес значною мірою сприяє мінімізації соціальної напруги, соціальних конфліктів і суперечностей у суспільстві, стає інструментом забезпечення та гарантування соціальних стандартів життя, що є одним із завдань формування дієвої, активної, конструктивної державної соціальної політики. Партнерство держави та малого бізнесу дозволить зміцнити інститути державності, вирішити низку соціальних проблем у частині зниження рівня безробіття, подолання зубожіння населення. Водночас, успішне виконання сферою малого та середнього бізнесу своїх соціальних функцій неможливе без її всебічного сприяння і підтримки з боку держави.

У Законі України вiд 19.10.2000 № 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва» [6] мале підприємництво розглядається як «провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства», як одна із сфер «забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю та створення нових робочих місць».

Проте, сьогодні в літературних джерелах знаходимо різні терміни трактування понять «бізнес», «малий бізнес», «середній бізнес», «підприємництво», «підприємець», «суб'єкт малого підприємництва», іноді ототожнюючи їх, а іноді вкладаючи різний зміст у розуміння цих понять.

У науковій літературі не існує однозначного тлумачення сутності бізнесу, його мети, організаційних і правових форм, сфер функціонування.

Найпростіше визначення бізнесу можна дати, виходячи з етимології самого поняття «бізнес» (від англ. business - діло, справа). Як науковий термін поняття «бізнес» було введене Р. Кантільйоном на початку XVIII ст.

За короткий історичний проміжок часу в нашій країні змінилася офіційно-наукова позиція щодо трактування сутності термінів «підприємницька діяльність», «бізнес». У радянський період термін «бізнес» у повсякденному обігу та в науковій літературі мав негативне означення, очевидне засуджуване навантаження. Так, у «Радянському енциклопедичному словнику» бізнес визначено як «підприємницька діяльність, справа, заняття, що є джерелом наживи» [7, с. 140].

На етапі посткомуністичних перетворень у переважній більшості країн, у тому числі і в Україні, встановилося розуміння «бізнесу» як справи, заняття, яке приносить дохід підприємницькій або комерційній діяльності [8, с. 87-88].

Існує і таке визначення, що «бізнес - це підприємницька діяльність, спрямована на виробництво і реалізацію товарів, послуг, цінних паперів, грошей або інших видів дозволеної законом діяльності з метою одержання прибутку» [9].

Таким чином, у загальному визначенні термін «бізнес» - це будь-який дозволений законодавством вид діяльності, що приносить дохід.

Як зазначає Б. А. Райзберг, бізнес у невеликих маєтках на малих фірмах називають малим. «Малий бізнес», - відмічає автор - «це бізнес, здійснюваний у малих формах, що спирається на підприємницьку діяльність приватних підприємців, невеликих фірм, малих підприємств.Малий бізнес характерний для деяких видів і форм виробництв торгівлі, сфери послуг» [10]. Слав'юк Р. А. визначає поняття «малий бізнес» як «самостійну, систематичну господарську діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), здійснюваної на власний ризик із метою отримання прибутку» [11, с. 456].

Отже, дається визначення не малого бізнесу як такого, а будь-якої комерційної діяльності в цілому.

У свою чергу Мохненко А. С. трактує категорію «малий бізнес», як сукупність особливих соціально-виробничих відносин щодо отримання прибутку в межах розвитку регіональної економіки [12]. Таке визначення, на його думку, дає можливість скасувати невизначеність різниці між категоріями «мале підприємництво» і «малий бізнес» та ще дає зрозуміти, що категорія «малий бізнес» вища за своїм рівнем, ніж категорія «мале підприємництво».

Визначення поняття «малий бізнес», дане Варналієм З. С., на нашу думку, можна вважати узагальненим: малий бізнес - це діяльність будьяких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу, яка не обов'язково має бути особливо ризиковою та інноваційною діяльністю на засадах нової економічної відповідальності [13, с. 45-46].

Вважаємо, що наведені визначення є неповними. У найзагальнішому вигляді малий бізнес характеризують як підприємництво (в деяких літературних джерелах надається перевага терміну «мале підприємництво»), здійснюване суб'єктами господарської діяльності, яких визнано суб'єктами саме малого бізнесу відповідно до законодавства певної країни.

Загалом сьогодні у світі не існує загальноприйнятого визначення щодо підприємництва.

На думку Сахарова В. Є., підприємництво - це один із видів економічної активності людини, пов'язаний із виробництвом і реалізацією благ. Це вільна діяльність, витрата життєвої енергії, розумових та творчих сил, яка здійснюється під певним, але не абсолютним, тиском обставин [14]. У цьому визначенні переплітаються сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин.

Р. Кантільйон розумів підприємництво як своєрідну економічну функцію та звертав увагу на ризик як основну властивість підприємництва [15].

Сучасні західні економісти пов'язують підприємництво з інноваціями, пошуком і використанням нових технологій. Так, Е. Дж. Долан та Д. Ліндсей під підприємництвом розуміють «процес пошуку нових можливостей використання нових технологій і нових сфер вкладання капіталу, подолання старих стереотипів та меж [16, с. 13-14].

Разом з тим, західні соціологи в своїх працях, присвячених всебічній характеристиці господарській діяльності, розкривають проблеми підприємництва певною мірою поверхово. Зокрема, в одній із книг, що стосується розвитку соціології США, підприємництво визначається як «здійснення комунікаційного підприємства (buziness enterpzise)».

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво визначається як «самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку» [17]. Іншими словами, ця діяльність здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями).

Розглянувши різні точки зору вітчизняних та зарубіжних науковців щодо поняття «підприємництва», вважаємо, що його суть така:

- по-перше, підприємництво - це ініціативна, творча, самостійна економічна діяльність, здійснювана на страх і ризик суб'єкта господарювання, який постійно шукає нові комбінації ресурсів з метою реалізації нових ідей, випуску нової продукції і отримання прибутку;

- по-друге, це організаційно-господарське новаторство, яке здійснене на використанні різних можливостей для випуску нових або існуючих товарів новими методами.

Уперше слово «підприємець» зафіксоване у французьких літературних джерелах XVI ст., де воно означало «капітана вдачі», який займався вербуванням вояків на платну службу до великих феодалів. Тільки у ХVIII ст. це поняття стали застосовувати щодо суб'єктів господарювання, які або укладали контракти на здійснення громадських робіт, або ризикували, вкладаючи свій капітал у розвиток промисловості.

Так, зокрема, Р. Кантільйон визначає підприємця «як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержання прибутків, і яка, беручи на себе зобов'язання з витрат, не знає, за якими цінами може статися реалізація» [15, с. 29-30]. До речі, вчений першим увів у науковий обіг поняття «підприємець».

На думку Р Хизрича, підприємець - це людина, яка витрачає на господарювання весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи як винагороду гроші і задоволення досягнутим [18, с. 20].

Окремі економісти, аналізуючи статус підприємця, більш детально представляють його як посередника між ринками чи «заповнювача прогалин», який миттєво використовує нові сприятливі можливості для діяльності [19].

В Україні лише указом Президента від 12 травня 1998 р. № 456/98 «Про державну підтримку малого підприємництва» [20] було чітко визначено поняття «суб'єктів малого підприємництва» в нашій. Згідно з указом, суб'єктами малого підприємництва є: «зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких: середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб; обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 гривень». Також було введено поняття мікропідприємств - суб'єктів малого підприємства із середньообліковою чисельністю працюючих за звітний період до 10 осіб включно та обсягом виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не більше 250000 гривень за рік.

Це визначення пізніше було уточнено Законом України від 19.10.2000 р. № 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва» [6], в якому визначено правові основи державної підтримки малого підприємництва. У статті 1 цього Закону дано визначення поняття «суб'єкта малого підприємництва», тобто встановлено, які суб'єкти підприємницької діяльності належать до категорії «суб'єктів малого підприємництва», а саме: фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. грн. Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, які працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Так, Т. В. Кондратюк вважає, що суб'єктами малого підприємництва треба вважати також фізичних осіб, які забезпечуються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи [21, с. 89-93]. Науковець зазначає, що в Україні з моменту введення до правового обігу цього терміна до малих підприємств зараховували утворювані та діючі підприємства, а саме:

- у промисловості й капітальному будівництві з чисельністю працюючих до 200 осіб;

- у інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб;

- у науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб;

- у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб;

- у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

При визначенні поняття «суб'єктів малого підприємництва» З.С. Варналій виділяє базові та похідні цього типу підприємницької діяльності. На його думку, малий бізнес - це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку [22, с. 23-25].

В деяких літературних джерелах категорії «бізнес» і «підприємництво» вживаються як синоніми. Окремі джерела пропонують розмежовувати поняття «малий бізнес» і «мале підприємництво». У вітчизняній традиції загалом ці дві категорії використовують як тотожні [23, с. 4, 18-19].

Так, професор В. Карсекін та інші автори зазначають, що «...дійсно, практично повсюдно проходить ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці та практиці терміна «мале підприємство» [24, с. 72].

Окремі автори зовсім не уточнюють поняття «бізнесу» та «підприємництва», а тому, на жаль, не існує чіткого визначення відповідних понять. Можна констатувати наявність суперечливих точок зору щодо природи і сутності цих феноменів [12].

Висновок. Підсумовуючи, зазначимо, що глибоке та всебічне вивчення зарубіжної та вітчизняної літератури дало змогу розкрити сутність понять і категорій досліджуваної наукової проблеми.

Вивчення понятійного апарату стало можливим за рахунок поєднання наукових точок зору, що притаманні різним галузям знання, насамперед - політичної економії, соціологічним наукам, науки з державного управління.



Номер сторінки у виданні: 249

Повернутися до списку новин