Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Соціалізація молоді в українському суспільстві: стан, особливості становлення





 

Марія Пірен, доктор соціологічних наук, професор кафедри соціальних технологій Університету «Україна», заслужений діяч науки і техніки України,

Анна Ясенова, магістрант кафедри соціальної роботи Університету «Україна»

УДК 323.212

 

У статті розглянуті особливості соціалізації молоді в українському суспільстві, соціально-психологічні чинники соціалізації та представлені результати дослідження соціально-психологічної адаптації учнівської молоді.

Ключові слова: молодь, соціалізація, адаптація, освіта, суспільство.           

 

В статье рассмотрены особенности социализации молодежи в украинском обществе, социально-психологические аспекты социализации также представлены результаты исследования социально-психологической адаптации ученической молодежи.

Ключевые слова: молодежь, социализация, адаптация, образование, общество.

 

The article describes the features of socialization of youth in Ukrainian society, socio-psychological aspects of socialization and the results of research on the socio-psychological adaptation of student youth.

 Key words: youth, socialization, adaptation, education, society.

 

Актуальність теми. Незважаючи на значний інтерес до проблеми соціалізації, досі питання соціально-психологічних чинників, що забезпечують успішний перебіг процесу соціалізації учнівської молоді, досліджені недостатньо. Існує певне протиріччя між загальною потребою ефективного впливу на соціалізацію молоді через розуміння соціально-психологічних чинників цього процесу, недостатнім теоретичним та емпіричним дослідженням питань, пов'язаних із соціальним становленням особистості. Ідея формування механізмів соціалізації через засвоєння соціальних знань, цінностей, умінь та навичок поведінки в соціальному житті визначає пошук таких основ, знання яких дозволило б оптимізувати процес становлення інтересу та участі молодого покоління в сучасному українському суспільстві.

Метою статті є дослідження процесу соціалізації, а також виявлення рівня соціально-психологічної адаптації та соціально-психологічних чинників, що зумовлюють специфіку соціалізації молоді в українському суспільстві.

У зв'язку з цим постає низка проблем, безпосередньо пов'язаних із процесом соціалізації: причини змін ціннісних пріоритетів суспільства та особистісних змін, виявлення соціально-психологічних чинників, що зумовлюють особливості перебігу процесу соціалізації. Певний інтерес викликає юнацький період соціалізації, оскільки саме цей вік є найбільш «чутливим» до соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Психологічні дослідження дають підставу стверджувати, що саме юнацький вік характеризується інтенсивним формуванням ціннісних орієнтацій як фундаментального психологічного новоутворення, що детермінує розвиток найбільш значущих особистісних рис [1, с. 18].

Соціалізація молоді дуже важлива сьогодні для України, бо від її успішності залежить майбутнє українського суспільства.

Молода людина - це особистість, а особистість - це результат соціального становлення індивіда шляхом подолання труднощів і накопичення власного життєвого досвіду. Вроджена геніальність автоматично не гарантує того, що людина стане великою особистістю. Вирішальну роль відіграє соціальне середовище, в яке потрапляє людина після народження. Особистість - це поєднання індивідуальних особливостей і виконуваних нею соціальних функцій, особлива якість, отримана індивідом завдяки суспільним відносинам. Відповідно, між розвитком особистості і суспільством існує пряма залежність.

Аналіз проблем і особливостей соціалізації молоді не можна не почати з уточнення терміна «молодь». Якщо висловлюватися буденно, то молодь - це не тільки майбутнє, але й «живе сьогодення». Тож важливо зрозуміти, наскільки вже сьогодні молоде покоління визначає зміст і характер майбутнього, наскільки несе в собі «дух нового часу». Проте слід дати наукове визначення терміна «молодь». Отже, молодь - соціально-демографічна група із характерними для неї віковими, соціально-психологічними особливостями і соціальними цінностями, які обумовлюються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві. Серед факторів соціологічного визначення «молоді» вчені виділяють: вікові межі і соціально-педагогічні особливості; специфіку соціального статусу, рольових функцій, соціокультурної поведінки; процес соціалізації як об'єднання соціальної адаптації молоді та індивідуалізації.

Дослідження проблеми соціалізації, її сутності і змісту аналізуються в роботах Ананьєва Б. Г., Андреєнкова Н. В., Батеніна С. С., Буєвої Л. П., Москаленко В. В., Немировського В. Г., Паригіна Б. Д. та ін. [3].

Постановка проблем соціалізації особистості викладена в працях Кона І. С., Шкаратіна О. І., Коршунова А. М., Давидова Ю. Н. і Роднянської І. Б., Мяло К. Г., Іконникової С. Н., Чередниченко Г. А., Шубкіна В. Н. та ін. [14].

Стадії і етапи процесу соціалізації, їх характеристики та критерії виділення розглядаються в роботах Антипова Л. А., Гилінського Г. І., Кузнецової А. Я., Кона І. С. та ін. Інститути соціалізації аналізують Андреєнкова Н. В., Титаренко В. Я. та ін. [4].

Досить цікаві та корисні роботи західних учених, в яких розкрито взаємозв'язки між поколіннями в сучасних умовах. Це зокрема, монографії, авторами яких є Розак Т., Кройц Х. Унікальним за своїм енциклопедичним характером є видання під редакцією Д. Гозлінга, яке охоплює близько тридцяти проблем соціалізації [7].

Аналізу процесу соціалізації в сучасному динамічному світі присвячені роботи Таллмана І., Маротц-Бадена Р., Піндаса П. Але, незважаючи на досить гарну розробленість, сьогодні в наших гуманітарних науках проблеми соціалізації скоріше намічені, ніж глибоко проаналізовані [5].

Проблема даної теми полягає в тому, що поява нових і радикальна зміна традиційних каналів соціалізації підростаючого покоління в сучасному перехідному українському суспільстві привели до збільшення кількості людей, що ведуть асоціальний, аморальний спосіб життя.

Сьогодні, коли в нашій країні радикально змінюються всі суспільні відносини і соціальні інститути, вивчення особливостей соціалізації молоді стає актуальною дослідницькою проблемою, що привертає увагу не тільки вчених, а й практичних працівників різного рівня - від політиків до батьків та вчителів.

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадянської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений - за деякими аспектами він продовжується все життя. Основними етапами соціалізації особистості вважають: дитинство, юність, батьківство, зрілий вік та старість.

Важливу роль у тому, якою зростає молода людина, як проходить її становлення, відіграють люди, у безпосередній взаємодії яких минає її життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. На різних вікових етапах зміст агентів специфічний. Агенти первинної соціалізації молоді - близькі та далекі родичі, друзі родини, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних організацій. Агентами вторинної соціалізації молоді виступають представники адміністрації школи, університету, організації, армії, церкви, суспільства, співробітники телебачення, радіо, партії.

Соціалізація молоді у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою ряду «механізмів». Традиційний механізм соціалізації молоді являє собою засвоєння норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім'ї та найближчого оточення.

Інституціональний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії молоді з інститутами суспільства і різними організаціями. Слід мати на увазі, що засоби масової комунікації, як соціальний інститут, впливають на соціалізацію не тільки за допомогою трансляції конкретної інформації, але і через представлення зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач.

Стилізований механізм соціалізації молоді діє в рамках конкретної субкультури. Під субкультурою розуміється комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей конкретного віку чи конкретно професійного, культурного прошарку, який у цілому створює конкретний стиль поведінки та мислення тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи.

 Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії молодої людини із суб'єктивно значущими для неї особами, - ними можуть бути батьки, викладач, друг-одноліток.

Проблеми соціалізації молоді пов'язані із глибокими та швидкоплинними соціальними змінами, зокрема із зміною ідеологічних орієнтирів у вихованні особистості і посиленням дії стихійних чинників, що впливають на становлення сучасної молодої людини як соціальної особистості.

У зв'язку з цим метою, на розгляд якої спрямована наша стаття, може бути сформульована в контексті специфіки і особливостей соціалізації учнівської молоді як соціально-демографічної групи в сучасному суспільстві.

Актуальність проблем соціалізації молоді пов'язана із глибокими та швидкоплинними соціальними змінами, зокрема із зміною ідеологічних орієнтирів у вихованні особистості та посиленням дії стихійних чинників, що впливають на становлення сучасної людини як соціальної особистості.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що навчання - процес соціальний, який обов'язково включає в себе виховні функції і спрямований на виховання людини, розвиток її задатків, здібностей, формування гармонійно розвинутої особистості, її моральних, культурних якостей, відповідної поведінки в суспільстві. Складовими процесу соціалізації виховання, навчання, які образно кажучи, можна назвати окультуренням людини, тобто прищепленням їй раніше заданих культурних рис.

На основі проаналізованих сутності та структури процесу соціалізації випливає, що соціалізація - процес освоєння ролей та очікуваної поведінки в стосунках із сім`єю, суспільством і розвитком задовільних зв`язків з іншими людьми. Виділяють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні.

Процес соціалізації має свої механізми, які впливають на його реалізацію. Перша група механізмів соціалізації - соціально-психологічні як окремої особистості, так і молоді в цілому. До таких механізмів належать:

- імпринтинг;

- наслідування;     

- екзистенціальний натиск;

- ідентифікація;

- рефлексія.

Другою групою механізмів соціалізації, яка більшою мірою торкається такого соціально-виховного процесу, є соціально-педагогічні, до яких належать:

- інституційний;

- традиційний;

- стилізований;

- міжособистісний.

Отже, соціалізацію можна розглядати як процес становлення соціальної особистості, навчання та засвоєння індивідом соціальних норм і культурних цінностей, установок та зразків поведінки того суспільства, соціальної групи і громади, до яких він належить [6, с. 38].

Розглянувши сучасні підходи у дослідженні та вирішенні проблем соціалізації молоді, нами визначено, що теорія соціалізації переживає «друге народження». Це стало можливим завдяки виникненню певних соціальних та теоретичних передумов.

Соціальні передумови полягають у суспільних змінах, які відбуваються в сучасному українському суспільстві в період його трансформації. Ці зміни впливають на всі складові і хід соціалізації особистості.

На основі досліджень у галузі когнітивної соціальної психології можна зробити висновок про те, що індивід є творцем соціального простору, ненормованого в момент свого становлення. Нормативні моделі, які засвоює індивід у процесі соціалізації, змінюються через їх смислову інтерпретацію ще до того, як він застосовує їх у певних ситуаціях.

Розвиток ситуаціоністських теорій, в яких акцентується увага на суб'єктивній інтерпретації ситуації і її впливові на людину, обумовило зміни у поглядах на соціалізацію. З точки зору ситуаціоністського підходу, соціалізація - це процес, який включає готовність особистості до переходу в нові і нові ситуації соціального розвитку.

Розвиток когнітивістських теорій у соціальній психології обумовили появу нових характерних тенденцій у теорії соціалізації, головною з яких є домінування конструктивістського підходу в аналізі соціалізації. Конструктивістський підхід повинен вирішувати проблему знаходження характеристик особистості, які забезпечують майбутній успіх. У процесі соціалізації формуються передумови для виконання завдань наступного етапу розвитку особистості.

Нові підходи до вирішення проблем соціалізації молоді обумовлені зростанням інтересу різних галузей гуманітарного знання до проблеми взаємовідносин «суспільство - дитина». Це сприяло активізації досліджень закономірностей соціалізації не тільки дітей, але й інших вікових груп. У результаті цього сучасна тенденція в аналізі соціалізації виявилась у тому, що в якості об'єктів дослідження все частіше вибираються не тільки дитинство і батьківство, але й інші вікові етапи. Реалізується ідея про безперервність процесу соціалізації, якому ми підлягаємо протягом усього життя.

Освіта у буквальному сенсі слова - «формування образу» думок, дій людини в суспільстві. Це процес засвоєння знань, умінь і навичок. Основний шлях отримання освіти - навчання у різних навчальних закладах.

Таким чином, освіта вирішує завдання ідеалізації особистості, її культури, фізичного та морального розвитку, отримання загальної і професійної освіти.

Навчання - двосторонній процес вчення та викладання, процес передачі і засвоєння знань, умінь та навичок, способів пізнавальної діяльності. У навчанні дитина пізнає навколишній світ, а викладання - керівництво педагогом пізнавальної і навчальної діяльності дитини.

Навчання дає знання, вміння та навички. Проте в процесі отримання знань здійснюється і виховання, прищеплюються навички поведінки в суспільстві, ставлення до праці, до людей [8, с. 41]. При розгляді процесу навчання потрібно не забувати, що цей процес носить соціальний характер, так як він протікає при спілкуванні, взаємодії вчителя й учня, учня і учнівського колективу.

Забезпечення соціально-педагогічних умов соціалізації учнівської молоді у виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу включає в себе моделі та підходи.

Основу структурно-функціональної моделі становили такі компоненти процесу соціалізації молоді: функціонально-цільовий, змістовний; критеріальний та результативний. Системотворчою ідеєю цього є думка про те, що серед чинників, які впливають на ефективність соціалізації молоді, провідна роль належить соціально-педагогічним умовам. З можливої множини умов, які впливають на соціалізацію учнівської молоді можна виділили провідні: а) гармонізація використання педагогічних підходів у процесі виховної діяльності; б) переорієнтація на якісні характеристики організації й оцінки виховної діяльності.

Вибір саме таких умов не випадковий, у його основу покладено концептуальні ідеї, орієнтовані, по-перше, на сучасні тенденції розвитку системи освіти в Україні, по-друге, на досвід і практику реалізації освітнього процесу в країнах Євросоюзу, по-третє, на культурно-історичні традиції соціалізації учнівської молоді, що склалися в нашій країні. Розробляючи ці умови, з усього розмаїття наявних у педагогіці підходів вибирають ті, які активно використовуються в сучасній виховній практиці. Такими є: системний, діяльнісний, середовищний, особистісно-орієнтований і компетентнісний підходи. З технологічного погляду жоден із них не може бути визнаний єдиним і самодостатнім, бо лише посвоєму висвітлює частину педагогічної дійсності, не охоплюючи її цілком. Таким чином, гармонізація наявних підходів є не тільки стратегічною лінією, але й найважливішою умовою ефективності виховного процесу у навчальних закладах, а, відповідно, й соціалізованості особистості.

Так, специфіка застосування системного підходу полягає в тому, що він орієнтований на використання в знеособлених абстрактно-логічних сферах педагогічної дійсності, там, де йдеться про системні об'єкти, елементи, структури, різні середовища, чинники, умови та ін. Тобто там, де особистість як об'єкт педагогічної дії безпосередньо не присутня. Саме тому вважається, що застосування системного підходу найбільш продуктивне на етапі планування виховної діяльності.

Вибір діяльнісного підходу продиктований такими міркуваннями. По-перше, у вітчизняній педагогіці на основі діяльнісного підходу традиційно вибудовувалася логіка виховного процесу в різних типах навчальних закладів; по-друге, класичними стали уявлення про те, що особистість, увесь процес її формування й соціалізації реалізується через участь у різних видах діяльності. У загальній схемі застосування підходів він перебуває на позиції практичної організації виховного процесу.

Середовищний підхід базується на комплексі соціально-педагогічних уявлень про те, чим є особистість і середовище, як вони пов'язані один з одним. Середовище активно впливає на особу - багате середовище збагачує молоду людину новими знаннями, відносинами, емоціями; бідне - обідняє; вільне робить вільною, здорове - оздоровляє. Тому найважливіше завдання середовищного підходу полягає в створенні у навчальному закладі такого соціально-виховного середовища, яке б розвивало особистість, забезпечувало її повноцінну позитивну соціалізацію.

Особистісно-орієнтований підхід, на наше бачення, є центральним. Це пояснюється тим, що він визначає головну складову виховного процесу, а саме технологію, спрямовану на формування суб'єктного досвіду учня та його успішну соціалізацію.

Використання компетентнісного підходу пов'язане, по-перше, з необхідністю інтеграції педагогічного і соціального компонентів соціалізації, тобто її внутрішньої та зовнішньої сторін. По-друге, з необхідністю виходу на новий рівень оцінки результатів виховного процесу, що дозволить оцінювати не застиглі статистичні показники, а динаміку розвитку особистості.

Другою соціально-педагогічною умовою визначено переорієнтацію на якісні характеристики щодо оцінки результатів виховної діяльності у навчальному закладі. Вибір якості як найважливішої умови ефективності виховного процесу обумовлено тим, що вона останнім часом набуває все більше рис універсальної характеристики [2, с. 59-72].

Характерна риса підлітків - прагнення жити в своєму суспільстві. Причому в такому, де тебе приймають і де є особливі правила життя, яким хочеться слідувати і створювати самому. Такі умови здатна створити школа. Але негативним фактором можуть виступати різні варіанти авторитарного стилю педагогічного керівництва, неправильна чи нераціональна організація виховного процесу і навчальної діяльності. Відповідно, слід ураховувати як інтереси учнів, так і педагогів, бо єдиний шлях досягнення цілі лежить у співпраці.

Вивчення процесу соціалізації учнівської молоді показало, що це складний соціальний феномен, завдяки якому особистість здобуває та розширює палітру соціальних якостей; у сучасній школі соціалізація не зводиться до оволодіння тільки знаннями, сьогодні актуальними стають проблеми різнобічного розвитку особистості і передусім її суб'єктності; у процесі соціалізації учні не тільки засвоюють та відтворюють соціальні цінності, але й піднімаються до найвищого ступеня соціального розвитку - здатності до соціальної творчості; особливістю соціалізації молоді у навчальних закладах є її органічне включення до цілісного навчально-виховного процесу, що, у свою чергу, визначає характер управління нею, яке відбувається не прямо, а опосередковано - через організацію виховного процесу; соціалізація в умовах демократичних перетворень у системі освіти передбачає надання молоді більших прав та відповідних обов'язків, що змінює традиційне співвідношення між прагненнями молодого покоління та реальними можливостями для їх реалізації.

Установлено, що соціалізація учнівської молоді відбувається у виховному процесі, який становить собою спеціально організоване педагогічне середовище, збагачене соціальною реальністю. Виховний процес розглядається як цілісна система, що містить єдність цілей, технологій і результатів формування особистості, як соціокультурний педагогічний феномен, у якому немає єдиного руху до поставленої мети, а є складна сукупність різноманітних рухів, які розгортаються не тільки всередині процесу, але й поза ним - у широкому соціальному контексті. Це дає можливість використовувати у виховному процесі соціально-педагогічну імітацію як аналог реального соціуму. Імітування у виховному процесі реального життя з усіма його складностями і суперечностями дозволяє молоді оволодівати не сурогатними знаннями, а отримувати свій особистий суб'єктний досвід.

Соціалізація і соціальна адаптація особистості нерозривно пов'язані між собою, а школа виступає, як найважливіший інститут створення умов для успішної соціалізації та адаптації особистості.

Соціально-психологічна адаптація - це пристосування людини як особистості до існування в суспільстві у відповідності з вимогами цього суспільства і власними мотивами, потребами й інтересами [10; 47].

У психологічному словнику пропонується інше розуміння соціально-психологічної адаптації. Це інтегрований показник стану людини, відображає її можливості виконувати визначені психосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишньої дійсності і власного організму; адекватна система відносин та спілкування з оточення; здатність до праці, навчання, організації вільного часу та відпочинку; здатність до самообслуговування і взаємообслуговування в сім'ї та колективі, зміни поведінки у відповідності з рольовими очікуваннями інших [8].

Важливим засобом досягнення соціально-психологічної адаптації є загальна освіта і виховання, а також трудова та професійна підготовка. Основні її прояви - взаємодія (в тому числі і спілкування) людини з іншими людьми і її активна діяльність.

Ураховуючи те, що «соціально-психологічна адаптація» в традиціях зарубіжної психології виступає як синонім слова «соціалізація» в широкому значенні цього слова, було визначено, що доцільно використати «Методику діагностики соціально-психологічної адаптації Роджерса К. і Даймона Р.» (адаптована Ясеновою А. С.), в основу якої покладена концепція взаємовідносин людини з оточенням і з собою як суб'єкта власного розвитку, здатного відповідати за свою поведінку.

Дана методика дає можливість визначати рівень соціально-психологічної адаптації, спираючись на запропоновані ними параметри: 1) адаптація, 2) самоприйняття, 3) прийняття інших, 4) локус контролю (внутрішній-зовнішній), 5) емоційна комфортність. Додатково ця методика дає можливість визначити такі соціально-психологічні показники, як схильність до домінування та ескапізм (утеча від проблем).

Опитувальник складається зі 101 твердження, 36 з яких відповідають критеріям соціально-психологічної адаптованості особистості, 37 - критеріям дезадаптованості, 28 запитань мають нейтральний характер і включають в себе контрольну шкалу («шкалу брехливості»).

Отримані показники зіставлялися з межами норми, запропонованими у методиці. Результати «до» зони невизначеності інтерпретувалися як дуже низькі, а «після» найвищого показника у зоні невизначеності - як дуже високі.

Описана методика також дозволяє підрахувати інтегральні показники у відсотках, даючи змогу діагностувати низький (менше 40%), середній (40-70%) і високий (більше 70%) рівень соціально-психологічної адаптації.

Вибірка дослідження становила 50 учнів Києво-Святошинської районної класичної гімназії, а саме 25 учнів жіночої статі та стільки ж осіб чоловічої. Подальша робота з опитувальником полягала в аналізі сукупності інтегральних показників соціалізації. Високі результати за всіма базовими характеристиками дозволили зробити висновок про соціалізованість респондента. Співвіднесення кількості опитаних із характеристикою «соціалізованість» із загальною кількістю обстежених дало змогу отримати індекс соціалізованості респондентів у відсотковому виразі.

Виходячи з усіх розрахунків, можна визначити, що рівень соціалізованості осіб чоловічої та жіночої статі у віці 16-17 років однаковий. Однак головним завданням було визначити загальний рівень соціалізації учнівської молоді в цілому. Отже отримані результати вказують на те, що низького рівня соціально-психологічної адаптації немає у жодного з респондентів, а точніше:

серед осіб чоловічої статі:

20% опитаних - мають високий рівень соціально-психологічної адаптації;

80% опитаних - мають середній рівень соціально-психологічної адаптації.

Серед осіб жіночої статі:

20% опитаних - мають високий рівень соціально-психологічної адаптації;

80% опитаних - мають середній рівень соціально-психологічної адаптації.

Загальний аналіз отриманих даних усіх респондентів показав, що 40% респондентів мають високий рівень соціально-психологічної адаптації. І відповідно 60% усіх респондентів мають середній рівень соціально-педагогічної адаптації.

Висновок. Отже, можна сказати, що учнівська молодь у сучасному українському суспільстві має достатній рівень соціалізації, що свідчить про підготовленість молоді до подальшого життя, навчання, відновлення та створення нового сталого українського суспільства.

Так як молодь для кожного суспільства є його майбутнім, то національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення теорії та практики соціалізації молоді. Для покращення всіх показників соціалізації до найвищих необхідно поліпшення та налагодження педагогічного та соціально-психологічного впливу на учнівську молодь у навчальних закладах.



Номер сторінки у виданні: 267

Повернутися до списку новин