Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Професійна творчість головного редактора як керівника редакційного колективу та організатора творчого процесу видавництва





Юлія Бережко-Камінська, аспірантка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

УДК 007 : 304 : 655

 

У статті розглядається творча складова діяльності редактора, значення творчого підходу у вирішенні виробничих питань, розкривається взаємозвязок професійної творчості і майстерності у діяльності редактора, окреслюється специфіка професійної творчості головного редактора як керівника редакційного колективу та організатора творчого процесу видавництва.

Ключові слова: редактор, творча особистість редактора, редактор як керівник, редактор як організатор, творчість, творчий процес, професійна творчість редактора, редакторська майстерність.

 

В статье рассматривается творческая составляющая деятельности редактора, значение творческого подхода в решении производственных вопросов, раскрывается взаимосвязь профессионального творчества и мастерства в деятельности редактора, очерчивается специфика профессионального творчества главного редактора как руководителя редакционного коллектива и организатора творческого процесса издательства.

Ключевые слова: редактор, творческая личность редактора, редактор как руководитель, редактор как организатор, творчество, творческий процесс, профессиональное творчество, творчество редактора, редакторское мастерство.

 

The creative part of editor activity and creative approach significance in solution of manufacturing tasks are considered in the article, also it is viewed the professional creative work and mastery in editor activity interconnection, as well as it is displayed the specification of professional creative work of chief editor as a head of editorial collectivity and creative process publishing organizer.

 

Постановка проблеми. Інформаційна ера, як науковці іменують наш сьогоднішній час, знаменується значною кількістю задіяних у виробленні, структуруванні, зберіганні та розповсюдженні інформації фахівців. За широким розповсюдженням інформаційних технологій відбувся помітний сплеск у видавничій діяльності. З кожним роком відкриваються все нові друкарні і видавництва, які на високому технологічному рівні виконують різноманітні замовлення; збільшується кількість друкованих ЗМІ. Проте, як показує досвід, започаткувати власне видання чи навіть видавництво зазвичай набагато простіше, аніж завоювати симпатії серед споживачів і втриматися у світі жорсткої конкуренції. Тому особливої значущості та актуальності набуває особистість головного редактора як керівника редакційного колективу та організатора творчого процесу, його компетентність, професійні і особисті якості, здібності та вміння, творчий підхід до діяльності, рівень професійної майстерності.

Мета статті — дослідити взаємозв’язок творчого підходу до вирішення професійних завдань у редакторській діяльності і фахової майстерності редактора, виділити елементи та функції його творчої праці як редактора і керівника видавничого процесу.

У ринкових умовах під тиском економічних обставин робота редактора набула нового звучання. Редактор став більше оцінювачем і організатором, все менше місця у його діяльності зостається технічній складовій справи, більші довіру   право на власну позицію отримав автор. Від уміння головного редактора налагодити творчий процес колективу на належному професійному рівні, задати тон усій його діяльності, об’єднати спільні устремління та прагнення, створити доброзичливу атмосферу, а також «відчувати нове, передбачати розвиток подій у галузі науки, освіти, культури» [14, с. 164] залежать не тільки результати виробництва, а й сама можливість успішного функціонування підприємства. «Подібне поки що можливе тільки людині творчій. У цьому і полягає основа професійної гордості редактора — людини, яка допомагає записувати історію» [14, с. 164]. Тому вивчення діяльності редактора як творчої особистості, аналіз творчих сторін цієї професії, розробка ключових засад його роботи як керівника редакційного колективу та організатора творчого процесу, як майстра своєї справи, і є об’єктом нашого дослідження.

Творчість і творча діяльність головного редактора. Поняття творчості уже давно вийшло за межі розгляду його у сфері мистецтва: особисті прояви творчості поширюються на багато галузей людської діяльності. Поєднання високого інтелекту з високим рівнем творчості допомагає людині добре адаптуватися до середовища, бути активною, емоційно врівноваженою, незалежною [6, с. 200].

Творчість як об’єкт наукових досліджень перебуває у полі зору багатьох як сучасних науковців, так і їхніх попередників. На сьогодні зафіксовано уже понад 120 філософських дефініцій творчості. Завдяки вагомим науковим внескам Л. С. Виготського, Дж. Гілфорда, С. Л. Рубінштейна, Г. Костюка, Я. Пономарьова, М. Бердяєва, Е. Ноймана, А. Маслоу, Ж. Піаже, Е. Торренса, З. Фрейда, В. Новікова, Д. Б. Богоявленської, А. Пуанкаре і багатьох інших, як вітчизняна, так і зарубіжна наука напрацювала чимало матеріалів щодо проблем творчості, пошуків її визначення, проявів і методів розвитку тощо, хоча ще чимало незакритих питань. Найбільш розповсюдженими критеріями визначення творчості є пояснення цього явища як діяльності, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Творчість, будучи за своєю сутністю явищем культурно-історичним, має особистісний і процесуальний психологічні аспекти. Вона передбачає в особистості наявність здібностей, мотивів, знань і вмінь, завдяки яким створюється продукт, відрізняючись від інших своєю оригінальністю та унікальністю [10, с. 440].

Будь-який тип творчості (матеріально-практичний, духовно-практичний, духовно-теоретичний) завжди пов’язаний із формоутворенням, виходом за межі даного, спрямованістю на реалізацію можливостей буття, перетворення їх у дійсність. Творчість є головною ознакою людської сутності. Саме спроможність до творчої діяльності характеризує особистість, підкреслює своєрідність її психології, тобто «залежно від рівня діяльності можна говорити про найбільший і, відповідно, найменший рівень психічного розвитку» [7, с. 5–6]. Дотик до творчості розкриває нові потенції та можливості, сприяє народженню ніби нової людини. Здійснюється ж вона на основі відповідного духовного-теоретичного і соціокультурного грунту, минулого практичного досвіду.

Як зазначає Н. Д. Вінник, творчість може проявлятися відносно таких категорій, як: норми («нормотворчість»), традицій, породжень нових особистісних змістів («переоцінка цінностей», смислотворчість), знань (відкриття, теорії та ін.), нових способів діяльності (технологій), власного життя (життєтворчість), себе самого (визначення перспектив особистісного росту, самовдосконалення) та ін. [2, с. 99]. Поняття «творчість» автор застосовує не тільки відносно «продукції», але і таких характеристик, як проникливість та чутливість до проблем, нестандартність і оригінальність, гнучкість, швидкість та різноманітність асоціативних зв’язків і вказує на два критерії творчості: 1) новизни результату або способу діяльності; 2) якості процесів мислення та уяви, що характеризуються як креативність [2, с. 98].

Немає такої професії, де не можна було б проявити творче начало. Професія редактора належить, передусім, до ряду творчих професій, тому розуміння природи творчості, основ творчого процесу, його особливостей і характеру допоможе редактору (особливо молодому) ефективніше керувати цим процесом, краще знаходити спільну мову із творчим колективом, у першу чергу з авторами, легше переживати власні кризові психологічні стани, пов’язані з творчою стороною роботи. У зв’язку із цим виникає необхідність у розгляді творчої діяльності, її змісту, стану, стилю і ролі у здійсненні професійних обов’язків редактора.

Творча діяльність, на думку І. М. Білої, — одне із найбільш цікавих, складних і найменше вивчених психічних явищ. Вона «є потребою людини, що забезпечує її адаптацію у середовищі, а також прогрес, еволюцію самого середовища, суспільства. Творча діяльність — це не лише відкриття у певній галузі науки, художні досягнення, створення чогось нового, це — народження нових цілей, планів, критеріїв аналізу, оцінок. Їх формування і функціонування включено в структуру розумової чи інших видів діяльності» [1, с. 64].

Вище вираження своєї індивідуалізації людина знаходить у творчій діяльності. Саме повсякденне життя вимагає творчого підходу, і вирішення людиною життєвих завдань творчими методами є потужним поштовхом до переживання їх як відкриття, як «створення оригінального продукту, як новий підхід до відомого» [1, с. 64]. Важливими процесуальними рисами творчої діяльності, яка має пряме відношення до професійної діяльності головного редактора, можна виділити такі складові: 1) самостійне здійснення ближнього і дальнього, внутрішньосистемного та міжсистемного переносу знань, умінь у нову ситуацію; 2) бачення нової проблеми в традиційній ситуації, структури об’єкта та нової функції об’єкта на відміну від традиційної; 3) врахування альтернатив під час розв’язання проблеми; 4) комбінування та перетворення раніше відомих способів діяльності у розв’язанні нової проблеми; 5) відкидання всього відомого та створення принципово нового підходу (способу, пояснення) [5, с. 52].

Кожна творча діяльність має свою структуру, яка також простежується у професійній діяльності редактора. В. А. Моляко запропонував подібну структуру, за допомогою якої легко окреслити особливо також значущі риси творчого потенціалу редактора. Вона вибудовується на основі таких показників, як задатки і схильності, інтереси та їх спрямованість; допитливість, прагнення до створення нового, схильність до розв’язку та пошуку проблем; швидкість засвоєння нової інформації, створення асоціативних масивів, схильність до постійних порівнянь, вироблення еталонів для наступного відбору інформації; прояви загального інтелекту (розуміння, швидкість оцінок, вибору шляхів розв’язку); емоційна забарвленість процесів пізнання та емоційне ставлення, креативність (уміння комбінувати, знаходити аналоги, реконструювати, схильність до заміни варіантів, раціональне використання засобів, часу тощо); інтуїтивізм (здатність до швидких оцінок, рішень, прогнозів) тощо [5, с. 16].

Творчість редактора, як і літератора та журналіста, позначається, перш за все, його індивідуальністю, гостротою розуму, підходами до оцінки життєвих явищ, умінням правдиво і оригінально виражати свої думки і погляди [3, с. 50]. В. О. Карпенко у своїх дослідженнях звертає увагу на суть творчої праці як редактора, так і журналіста. «Творчий процес це у першу чергу інтелектуальна діяльність, безпосередньо пов’язана із психічною сферою людини… Творча робота є не тільки вкрай напруженою, а й нерідко пекельною» [3, с. 50]. Каталізатором творчості вчений називає ерудованість, яка є свідченням високого рівня інтелектуальної підготовки і виробляється у процесі навчання. «Серйозний студент, який прагне стати справжнім… редактором, повинен бути передусім ерудованою людиною» і ніколи не полишати самоосвіти [3, с. 23]. Діяльність фахівця творчої професії, наголошує В. О. Карпенко, залежить від двох складових: рівня інтелекту та стану психічної сфери людини. Знання — основа творчості, її двигун — натхнення. Творчі аспекти роботи редактора закладені в основу його функціональних обов’язків, які умовно можна поділити на два основних напрями: організаційний (адміністративний) і творчий [13, с. 212].

Творчий напрям включає у себе як підготовку текстової та ілюстративної частин майбутнього видання до друку, так і прояв креативних маркетингових підходів у пошуках видавничих тем і необхідного автора; спільну роботу з автором над удосконаленням твору під час редакційно-видавничого процесу; залучення його до реалізації видрукуваного видавничого продукту та до пошуку невикористаних цікавих ідей. Творчі функції редактора також полягають і у взаємодії з рецензентами, читачами, працівниками книгорозповсюдження, а також у середині самого редакційного колективу. Елементи творчої праці редактора обумовлені специфікою редакційно-видавничого процесу, який проходить у конкретних умовах і за реальної виробничої ситуації, що перебуває в залежності, перш за все, від якості авторського оригіналу, від його придатності до можливості здійснення редакційно-видавничих процесів. «Автори, зазвичай, надають недостатньо підготовлений матеріал навіть для первинного редакторського опрацювання. Нерідко вони подають у видавництво оригінали частинами, а якщо й завершеними, то в процесі видавничої підготовки доводиться робити доволі вагомі виправлення: дописувати, переписувати, скорочувати розтягнуті частини тексту тощо» [8, с. 56].

Закріплення певних функціональних обов’язків редактора, передусім, залежить від структури видавництва, в якому він працює. Ю. А. Сисоєва наводить приклад структури видавництва американського типу, побудовану за принципом менеджменту, в якій дуже чітко проглядається розподіл обов’язків між керівниками підприємства. За виконання творчої частини відповідає керівник програми (управляючи робочим процесом редакцій, беручи безпосередню участь у створенні оригінал-макетів, художньо-технічному оформленні, підтримуючи зв’язки з пресою, громадськістю, проводячи творчі акції тощо), а комерційний директор контролює адміністративні, технічні, фінансові, кадрові, виробничі питання [12, с. 23].

Проте найважливішою творчою функцією редактора вважається здатність до продукування видавничих ідей, на основі яких не тільки програмується і розвивається підприємство, а й знаходить свої ніші для повноцінного існування у конкурентному середовищі. Високим рівнем креативних проявів у керуванні видавництвом характеризується діяльність Івана Малковича. В основі успіху його дітища — «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» — не лише працелюбність, упертість, підприємницький талант і винахідливість керівника, а й — бурхливий потік виробничих ідей. «Як відомо, саме добрі ідеї ведуть до добрих справ, які далі можуть обернутися й добрими грошима». Розпочинаючи свою видавничу діяльність, І. Малкович прекрасно розумів, що «дитяча література не може обходитися без високих ідеалів та симпатичних персонажів, радість спілкування з якими надихатиме дитину й далі — упродовж життя. (…) Словом, потрібні були ангели. І. Малкович почав саме з них» [11, с. 8]. Оригінальність ідей Малковича як організатора видавничого процесу захоплює своєю простотою і талановитістю: костюмовані карнавали-презентації чергової книжки про Гаррі Потера, вихід одногривневих зменшених копій книг, які може дозволити собі придбати кожна родина, записи віршів і казочок на касетах і дисках тощо. Всі ці творчі рішення поширювали не тільки добру славу про видавництво, а й приносили прибутки.

Дослідники зазначають прямий зв’язок між творчим підходом до вирішення виробничих завдань і майстерністю працівника. Взяти, наприклад, усім добре відомий найпростіший поділ на ремісників і майстрів. В. О. Карпенко вказує на метаморфозу, яка відбувалася з поняттям «ремісник»: «щоб відрізнити посереднього фахівця від висококласного спеціаліста, того, хто працює шаблонно, стали називати ремісником, а того, хто вкладає у виріб душу, вогонь натхнення, вважають справжнім майстром, митцем» [3, с. 5]. Майстер — це фахівець будь-якого виду ремесла, який оволодів досконалістю у своїй діяльності і творчості, досяг певних успіхів, став майстром своєї справи. Майстер — «не просто фахівець з якого-небудь ремесла, а той, хто досяг високої майстерності, досконалості в своїй роботі, творчості, віртуоз, артист» (курсив автора) [3, с. 5]. У діяльності редактора В. О. Карпенко виділяє такі головні аспекти майстерності: 1. організаційні (організація випуску видавничого продукту; розробка концепції видання та його змістового наповнення; вироблення ідеологічного спрямування; робота з фінансами та вирішення проблем самоокупності; виконання адміністративних, матеріальних та моральних важелів управління колективом; створення морального клімату в колективі та ін.); 2. Творчі (необхідність забезпечення повноцінного творчого процесу; застосування системи заохочень творчості; дотримання прозорості у спілкуванні тощо); 3. технологічні (вміння забезпечити технологічний процес випуску продукції); 4. комунікативні (підтримання зв’язку зі споживачами; вивчення та врахування у діяльності громадської думки). Науковець виводить формулу майстерності редактора: професіоналізм, помножений на талант. Спільний складник — світогляд (професіоналізм при цьому знання (ерудиція) плюс практика (навички), що спираються на талант) і підсумовує: «редакторська майстерність випливає з майстерності журналістської і є її продовженням». Редактор — і ремісник (професіонал), і митець (представник вищого рівня професіоналізму) [3, с.12–13].

Розглядаючи особистість редактора як керівника редакційного колективу та організатора творчого процесу видавництва, не можемо не торкнутися деяких основних професійних аспектів його діяльності, які б допомогли розкрити суть його професійної творчості.

Отже: головний редактор є першим заступником директора за штатним розкладом і здійснює керування всім редакційно-видавничим процесом. Це загальний керівник видання, який визначає його обличчя, змістове наповнення, ідеологію, загальну стратегію, цільову аудиторію, слідкує за дотриманням обраних критеріїв, координує та забезпечує роботу підпорядкованих структурних одиниць, визначає кадрову політику, а також є ланкою між редакцією і власниками видання [13, с. 212]. Він відповідає не лише за себе, а, перш за все, за той засіб інформації, в якому працює, та за кожне слово, яке виходить на шпальтах. Тому прагнення редактора — організувати діяльність редакції таким чином, щоб уся необхідна інформація не проходила повз його увагу і контроль [3, с. 5]. Від головного редактора пресового видання залежить тематико-змістове наповнення, грамотно вибудувана архітектоніка видання, цілісне відтворення картини суспільного життя.

Управлінською діяльністю вважається «сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації» [9]. Організаційно-управлінська функція редактора полягає у забезпеченні творчих і виробничих процесів видавництва під час здійснення роботи над авторським оригіналом та готовим виданням, а також «усіх творчих, ділових контактів, що їх доводиться здійснювати у процесі книговидання» [8, с. 56] і полягає у забезпеченні зовнішнього рецензування, допомозі автору у покращенні рукопису, плануванні і розподілі обов’язків під час його редакційно-видавничої підготовки, у контролі та перевірці виконання поставлених завдань, коригуванні виробничих процесів, консультуванні співробітників суміжних відділів і служб, залученні та використанні необхідних технічних засобів та ін. [8, с. 56].

У безпосередньому підпорядкуванні головного редактора перебувають редакції видавництва (книжкові і періодичних видань), коректорат, відділи художнього та технічного оформлення, комп’ютерний відділ, відділ маркетингу.

Характер роботи головного редактора поєднує у собі чотири напрямки: редактор як літературний працівник; редактор як керівник редакційного колективу; редактор як менеджер; редактор як організатор малої видавничої структури певного профілю [13, с. 426].

Діяльність редактора як керівника редакційного колективу характеризується, перш за все, готовністю до активної комунікативної складової свого фаху. Це передбачає вміння розбиратися в людях, правильно їх оцінювати, знаходити до кожного свій підхід, проявляти повагу, розуміння і терпіння, знати їхні можливості та потреби, бути діалогічно налаштованим. Керувати людьми під час здійснення виробництва набагато складніше, аніж фізичними об’єктами, тому що під час праці неможливо уникнути реакції людини на зауваження чи вимогу керівника, передбачити всі прояви емоцій, розгледіти істину суть мотивів. Редактор повинен уміти відчувати поведінку і реакції своїх підлеглих, знаходити підходи до кожного та спрямовувати на забезпечення найкращого результату виробничої діяльності. Робота керівника завжди передбачає самодіяльність і творчість суб’єктів та об’єктів управління. У ній без творчого підходу до справи не обійтися. Важливими є «творчість і керівника, і підлеглих, вияв ними індивідуально-психологічних особливостей (здібностей, обдарованості, таланту, геніальності), впливи, яких зазнає особистість у творчій групі, система психологічних методів, що цілеспрямовано впливають на формування творчої активності людини» [9, с. 156–164].

Творчість редактора як керівника характеризує вияв його здібностей, уміння створювати нове, інноваційність поведінки. «Непрофесіоналізм, закостенілість форм і методів діяльності спричинюють значні втрати у всіх сферах життєдіяльності особистості, породжують міжособистісну напругу, конфлікти і психологічний дискомфорт, унеможливлюють досягнення професійних, життєвих вершин. Саме тому з поняттям «високий професіоналізм людини» пов’язують не тільки глибокі та широкі знання, ділові навички, вміння технологічно діяти у найскладніших ситуаціях, а й яскравий прояв здібностей, здатність креативно мислити, перебувати у пошуковій активності, що є запорукою творчого вирішення управлінських проблем [9, с. 156–164].

Висновки. Отже, як бачимо — творчість, професійна майстерність і особистісний розвиток — явища взаємопов’язані та взаємозалежні. Розглянуті позиції спонукають до висновків, що справжній успіх (на основі моральних засад) у царині видавничої справи і редагування, як загалом і в будь-якій іншій професії, можливий за умови всебічного становлення особистості, розкриття її здібностей і талантів, зрощення духовного потенціалу та, звичайно ж, у напрацюванні професійних навичок. Творчий підхід у фаховій діяльності — це, передусім, духовне поняття і свідчить воно про рівень внутрішньої зрілості особистості. Робота редактора розуміє під собою не тільки значний обсяг різноманітних справ та обов’язків, а й велику відповідальність за діяльність видавництва в цілому, за якість результатів виробництва — духовного продукту. Тож, готуючись присвятити себе цій професії, необхідно не тільки вивчати курс визначених дисциплін, а й постійно працювати над собою як над особистістю. Недаремно В. Клименко наголошує: «Творча людина — зрячий серед сліпих. Коли вона відкриває задачу (нерозгадану таємницю) і відчує її гострі кути, то вона знає, куди йти і над чим працювати, бачить те, що не бачать і не відчувають інші» [4, с. 13].



Номер сторінки у виданні: 388

Повернутися до списку новин