Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Синергетичні ідеї формування сфери свідомості особистості

Тематика: ФІЛОСОФІЯ




Віталій Циба, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соціальної роботи Університету «Україна»

УДК 159.923

 

Розглянуто синергетичні ідеї щодо механізму самоорганізації сфери свідомості особистості в системі «Особистість — соціальне середовище». За запропонованою регулятивно-детерміністською концепцією, структура сфери свідомості — це комплекс набутих, пов’язаних у цілісність соціогенних параметрів — соціогенних інформаційних потреб, формальних і неформальних соціальних настанов (норм), рис характеру, професійної і життєвої компетентності та ін. Синергетика роглядається як методологічна основа розроблення теорії особистості та соціальної психології.

Ключові слова: синергетика, синергетична психологія, самоорганізація, свідомість особистості, соціогенні параметри, інформаційні потреби, соціальні настанови.

 

Рассмотрены синергетические идеи относительно механизма самоорганизации сферы сознания личности в системе «Личность — социальная среда». Согласно предложенной регулятивно-детерминистской концепции, структура сферы сознания представляет собой комплекс приобретенных, увязанных в целостность социогенных параметров — социогенных информационных потребностей, формальных и неформальных социальных установок (норм), черт характера, профессиональной и жизненной компетентности и др. Синергетика рассматривается как методологическая основа разработки теории личности и социальной психологии.

Ключевые слова: синергетика, синергетическая психология, самоорганизация, сознание личности, социогенные параметры, информационные потребности, социальные установки.

 

Synergetics ideas about the mechanism of self-organization of consciousness sphere of personality in the system «Personality — social environment» are considered. After the offered regulation-determination conception the structure of consciousness sphere is the complex of acquired, linked in integrity, social-gene parameters — social!gene informative necessities, formal and informal social settings (norms), character traits, professional and life competence and other. Synergetics is considered as a methodological basis of development of theory of personality and social psychology.

Key words: sinergetics, sinergetics psychology, self-organization, consciousness of personality, social-genetics parameters, information needs, social settings.

 

У попередніх публікаціях нами аналізувалися ентропійні й антиентропійні тенденції у природно-техногенному й інформаційно-соціальному ціннісному середовищі. Застосування методології системного підходу до вивчення фізичних і соціальних явищ — це шлях до розроблення відповідних теорій, зокрема теорії особистості і теорії соціальної психології.

Сфера свідомості особистості розглядалась як еволюційна структура антиентропійного процесу творення матеріальних (тілесних) та ідеальних (духовних) цінностей. Із часом антиентропійні тенденції творювального характеру відбрунькувалися в окремий напрям теорії систем — теорію синергетики. За визначенням, синергетика — «наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримання стійкості та розпаду структур найрізноманітнішої природи» [1]. Синергетичний підхід як різновид системного підходу в теоретичних дослідженнях досить інтенсивно поширюється останні кілька десятиріч. У питаннях використання синергетики як методології розроблення теоретичної психології — психосинергетики — на базі принципів теорії самоорганізації привертають увагу підходи В. Є. Клочка [2]. Автор позначив контури теорії психології не на основі інтеграції існуючих концепцій і парадигм, а на принципах самоорганізації синергетики. Саме таким шляхом пішли ми при розробленні теорії особистості та соціальної психології [3]. Системно-синергетичний підхід у дослідженні мотивації учіння студентів використала Л. З. Сердюк [4].

Нинішню статтю присвячено проблемі формування соціогенних параметрів особистості на підставі запропонованої нами регулятивно-детерміністської концепції [5; 6] із застосуванням ідей синергетики. За цією концепцією, людина, як біосоціальна істота, має психіку, що характеризується комплексом природжених біогенних, а з часом як наслідок соціалізації — комплексом набутих соціогенних параметрів. Ув’язані між собою певними функціями в цілісність, вони становлять структуровану систему сфери свідомості особистості.

Розглядаючи людину як біосоціальну істоту, її виникненння і розвиток, зважимо на наявність двох механізмів — генетичної спадковості і соціального наслідування — структуралізації матеріальних елементів як антиентропійних, тобто синергетичних, процесів. Відомо, що спадковість забезпечує стійкість існування біологічного виду, середовище — його мінливість і можливість пристосовуватися до змінюваних умов життя. Спадковість міститься в генах, передаваних батьками ембріону при заплідненні. А в межах успадкованого формуються усвідомлені соціогенні інформаційні структури — «архетипи».

Що стосується біогенних механізмів формування структури і параметрів людини, то з ними можна ознайомитись у публікації відомого фізика-теоретика Е. Шредінгера «Що таке життя? З погляду фізики» [7]. Уявлення про сутність життя випливає з його відповіді на це запитання, згідно з якою життя організму підтримується живленням негативною ентропією з навколишнього середовища. Нагадаємо, що ентропія є мірою хаотичності, неупорядкованості, дезорганізованості, а негативна ентропія — мірою упорядкованості, організованості: «Життя — це впорядкована і закономірна поведінка матерії, базована не тільки на одній тенденції переходити від впорядкованості до невпорядкованості, але й частково на існуванні впорядкованості, яка підтримується увесь час» [7, с. 70]. Мається на увазі те, що складні структури виникають не тільки з хаосу зі зменшенням показника ентропії, а й з простіших молекулярних структур в бік ускладнення зі зменшенням ентропії, що є народженням і розвитком організму. У протидії антиентропійних і ентропійних процесів утримується стабільність відкритих органічних систем, якими є організми. За поясненням Шредінгера: «Так і живий організм безперервно збільшує свою ентропію, або, інакше, виробляє позитивну ентропію і, таким чином, наближається до небезпечного стану максимальної ентропії, що є смертю. Він може уникнути цього стану, тобто залишатися живим, тільки постійно витягуючи з оточуючого його середовища негативну ентропію, яка є чимось вельми позитивним… Негативна ентропія — це те, чим організм живиться. Або, щоб виразити це менш парадоксально, істотно в метаболізмі те, що організму вдається звільнятися від всієї тієї ентропії, яку він вимушений виробляти, поки живий» [7, с. 73]. Автор не вживає термін «синергетика» (який ще не був у вжитку), але, по суті, він говорить про антиентропійний мимовільний механізм творення складних біоструктур.

Зауважимо, що якщо йдеться про ентропійні тенденції прямування систем до хаотичного стану, то під цим розуміємо не лише енергетико-матеріальний хаос, а й хаос інформаційно-ідеальний і хаос будь-якої іншої природи (наприклад, вартісний в економічних системах). Логічно, що антиентропійний процес — синергетичний — спрямований до упорядкування, до структурування, до системотворення.

Задамося питанням: за допомогою яких механізмів людина як розумна істота включена у навколишній матеріальний і соціальний простір? Очевидно, за допомогою психіки. Психіка є природженою регулятивно-управлінською системою людини.

Слідом за І. Павловим, для виокремлення набутої частини психіки в процесі соціалізації представимо систему психіки у формі двох підсистем — першої і другої сигнальних систем мозку. Всі процеси організму людини щодо управління внутрішніми органами й інстинктивного пристосування до зовнішнього ціннісного середовища регулюються автоматично за допомогою першої сигнальної системи мозку, базованою на безумовно-рефлекторних механізмах. Із розвитком психіки під впливом сигналів зовнішнього середовища формується система вищих психічних функцій (Л. Виготський), і регулювання дій людини щодо зовнішніх об’єктів відбувається на рівні свідомості шляхом мислення за допомогою другої сигнальної системи мозку — мовленнєвої і мисленнєвої, базованої на умовно-рефлекторних механізмах. Виникає можливість мисленнєвого пізнання навколишнього світу, моделювання опосередкованої адаптації особистості до природного і соціального середовища, а також зворотної «адаптації» — цінностей середовища до матеріальних й духовних потреб особистості (й інших соціальних суб’єктів) та конструювання об’єктів середовища у формі символьних моделей засобами мови.

Під соціалізацією людини як біосоціальної істоти розуміємо структурування тієї частини психіки (другої сигнальної системи мозку), де формуються смислові мовні утворення, що становлять основу соціогенних параметрів, пов’язаних у цілісну інформаційну систему, яку називаємо мотиваційною сферою свідомості особистості. Тут доречно згадати вислів А. Ухтомського про те, що йдеться не про створення морфологічної структури в результаті соціаліації, а про мовленнєві інформаційні структури на нейронній основі — «архетипи». «З ім’ям «органа» ми звикли пов’язувати уявлення про морфологічно утвореного, статично постійного утворення. Це абсолютно необов’язково. Органом може бути будь-яке тимчасове поєднання сил, здатне здійснити певне досягнення» [8, с. 279].

Отже, під набутим у результаті навчально-виховної дії чинників соціалізації «органом» розуміємо деяку нейронну «матрицю» (субстрат сфери свідомості), в якій на мовленнєвій основі сформовані соціогенні інформаційні параметри особистості: соціогенні потреби, соціальні настанови (моральні й політичні норми), риси характеру, компетентність та ін. [3, с. 75]. За синергетичною концепцією, йдеться про структурування мотиваційної сфери або системи свідомості особистості, тобто про зародження і розвиток набутих соціогенних інформаційних параметрів.

За регулятивно-детерміністською концепцією, йдеться про творення матеріальних й ідеальних (духовних) цінностей середовища, з якими спряжені біо- і соціогенні параметри людини. За цією концепцією теорії соціальної психології, складовою якої є теорія особистості, об’єктом вивчення є система «Особистість ↔ ціннісне середовище», яка є підсистемою більш загальної системи «Людина ↔ техногенно-природне й інформаційно-соціальне ціннісне середовище». Особистість, як набута соціогенна структура, «занурена» у сукупність матеріальних і духовних цінностей середовища, зокрема соціального середовища. Ядро особистості — мотиваційна сфера свідомості — структурується, тобто живиться негативною ентропією (упорядкованістю, точніше її логарифмом), під соціальним впливом зовнішніх соціальних суб’єктів (осіб і організацій).

Механізм формування та розвитку соціогенної структури психіки особистості доцільно розглядати як антиентропійний процес із використанням ідей синергетики. Як відомо, різні атомні і молекулярні структури під дією сил теплового руху руйнуються, деструктуруються, тобто прагнуть до хаотичного, неупорядковаого стану. Нейронні структури, субстратом яких є саме високомолекулярні структури, теж піддаються тенденції розпаду, тобто спрямовуються до стану зі збільшенням показника ентропії. Явище «забування» також є явищем руйнації, зникнення певних інформаційних структур, тобто є явищем переходу сфери свідомості особистості до стану з більшим показником ентропії (логарифму неупорядкованості). Процес соціалізації особистості пов’язаний із протилежною антиентропійною тенденцією — утворенням з неупорядкованих упорядкованих інформаційних утворень — психоструктур.

Гіпотетично мотиваційну сферу свідомості особистості можна представити як підсистему психіки у вигляді «інформаційного імітаційного апарату», за допомогою якого конструюються і моделюються реальні і віртуальні явища зовнішнього та внутрішнього світу. Людина оперує у сфері свідомості не реальними предметами, а їхніми образами та мовними композиціями. Мимовільно уві сні, під дією гіпнозу або суґестії людина може «спостерігати» віртуальні події у внутрішньому світі («Я-концепції»).

Задамось питанням: у чому полягає механізм зародження інформаційних структур у сфері свідомості особистості? Цей механізм починає працювати відразу після народження дитини в колі батьків і родичів — перших зовнішніх джерел інформації. Дитина навчається мови, мовлення і мислення. Засобами мови «закарбовуються» у сфері свідомості смислові утворення, які залежно від належної їм функції в життєдіяльності особистості являють собою її параметри інформаційної природи, як от: соціогенні інформаційні потреби, формальні і неформальні соціальні настанови, риси характеру, професійні та життєві компетентності та ін. [3, с. 75]. Ув’язані всі ці параметри в єдину систему вербально мотивами становлять структуру мотиваційної сфери свідомості особистості. Адже мотивація як реалізація мотивів — спонук задоволення тих чи інших потреб — враховує і регулюючу дію соціальних настанов (норм) та передбачає необхідну компетентність (знання) особи і її риси характеру та інші її параметри.

Проаналізуємо роль ідей синергетики щодо самоорганізації стосовно сфери або системи свідомості особистості. Спинимось на механізмі формування чинника активності — соціогенній потребі, яка є складовою мотиваційної сфери свідомості і за регулятивно-детерміністською концепцією задовольняється матеріальними або інформаційно-ідеальними цінностями середовища. З позиції синергетики початок самоорганізації сфери свідомості починається з інформаційного зародка усвідомленого пошуку матеріальної або інформаційно-ідеальної цінності для задоволення певної потреби, яким є цілепокладання [10]. Інформаційне наповнення цілепокладання привноситься із зовнішніх джерел інформації безпосереднього оточення, основним з яких є насамперед батьки, а також вчителі, наставники тощо. На початковому етапі соціалізації дитини цілепокладання відбувається в локальній системі «Дитина ↔ родина», що є звуженням більш загальної системи «Особистість ↔ соціальне середовище». Підсистема «дитина» є відкритою в підсистемі «родина» і має можливість черпати цілеспрямовану інформацію завдяки спонукальній дії мотивів батьків, мотивація яких спрямована на задоволення власної соціогенної потреби у формуванні достойної творчої особистості як продовження себе в дітях. З цією метою батьки намагаються на ранніх етапах життя дитини виявити в неї здібності до певних видів творчої діяльності, будь то лінгвістичні, математичні, логічні, музичні, художні, фізичні та інші види. Залучення дитини до ігор привчає її до досягнення ігрової мети (ситуативне цілепокладання) щодо реалізації відповідної їй потреби. На пізніших етапах соціалізації дітей підліткового та юнацького віку має місце мотивоване цілепокладання, пов’язане з реалізацією соціогенних потреб щодо задоволення їх відповідними матеріальними або інформаційно-ідеальними цінностями середовища на тривалий час, можливо, стратегічних потреб сенсу життя з прицілом на самореалізацію в перспективі.

Але самого цілепокладання в мотиваційній сфері особистості недостатньо для того, щоб розпочалася успішна реалізація наміченої мети щодо майбутнього досягнення, як правило, у творенні оригінальних продуктів-цінностей, а отже, — синергетичного. Рушійною силою реалізації мети є механізм когнітивного дисонансу [9]. Сутність його полягає у тому, що в результаті незбігу у сфері свідомості особистості двох образів або двох думок виникає нервове напруження, що сприймається нею як психічний дискомфорт, якого вона намагається позбутися, тим самим наближаючись до здійснення мети. Порівняння відбувається між закодованим у мозку образом майбутнього продукту творчої діяльності і реальним станом справи, далеким від створеного образу (наприклад, написати книгу, дисертацію, сконструювати апарат, зробити винахід). Це намагання проявляється як інтенсивність домагання задовольнити потребу у творенні продукту-цінності. Тим самим особистість у процесі діяльності намагається виконати задум, звільняючись від психічного дискомфорту і доходячи до стану психічного комфорту — когнітивного консонансу.

Звернемо увагу на те, що з позиції синергетики ми не можемо стверджувати, що структурування інформації у системі «сфера свідомості особистості» є процесом самоорганізації, оскільки, як відкрита система, негативну ентропію вона черпає з соціального середовища, яким у дитинстві є родина, а в старшому віці — переважно малі групи різних соціальних інституцій, як то навчальна група, художня студія, трудовий колектив, спортивна секція тощо. Тому процес самоорганізації, тобто структурування мотиваційної сфери свідомості особистості, можна говорити, відбувається під впливом особистісної мотивації в локальних системах названого типу «Особистість ↔ мала група (середовище)», де малу групу належить розглядати як команду, тобто суб’єкт з окресленою метою щодо задоволення командної потреби, (зауважимо, що в природженій системі «ДНК ↔ ядро клітини» процес «самоорганізації» теж відбувається в подібній системі «об’єкт ↔ середовище»). Наприклад, батьки виявили в дитини лінгвістичні здібності. Мотивуючись цим, вони віддали дитину до спеціалізованої школи, скажімо, з поглибленим вивченням японської мови. З часом дитина під спонукальною дією особистісних мотивів долучається до ознайомлення з японською культурою, захоплюється, приміром, робототехнікою. В її мотиваційній сфері свідомості формуються соціогенні потреби щодо творення в цій галузі цінностей (наприклад, кібернетичних роботів), деякі з яких (потреб-цілей) можуть становити сенс життя і шлях до самореалізації.

Отже, формування сфери свідомості особистості як відкритої системи відбувається як організація її інформаційних параметрів в цілісну систему шляхом живлення негативною ентропією, джерелом якої є безпосереднє оточення, а синергетичний принцип самоорганізації стосується локальної системи «Особистість ↔ інформаційно-соціальне середовище».



Номер сторінки у виданні: 26

Повернутися до списку новин