Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Рівневий підхід у дослідженні афективної поведінки





Ангеліна Терещук, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України

УДК 159. 942

 

Висвітлено основні причини та наслідки виникнення афективних проявів особистості, представлено короткий огляд структури афективної сфери та рівневий підхід у дослідженні афективної регуляції поведінки особистості.

 Ключові слова: [ключові слова].

 

Освещены основные причины и последствия возникновения аффективных проявлений личности, представлены короткий обзор структуры аффективной сферы и уровневый подход в исследовании аффективной регуляции поведения личности.

 Ключевые слова: [ключевые слова].

 

The article covers the main causes and conseguences of affective manifestations of personality, a brief overview of the structure of affective sphere and level approach to study the regulation of affective behavior of individual.

 Key words: affect sphere, affect displays, levels of affect conduct.

 

Постановка проблеми. Складна й багаторівнева система афективної регуляції лежить в основі всієї психічної діяльності особистості. Афективна система починає формуватися на найраннішніх етапах розвитку особистості [1]. Її роль у психічному розвитку людини, в її особистісному становленні уявляються зовсім поособливому, якщо ми звернемося до досліджень афективної сфери особистості, до того, як це представлено в рівневому підході до організації афективної регуляції поведінки. Ці рівні є однією зі складових емоційно-афективної сфери.

Аналіз наукових джерел. Теорія афективної регуляції була розроблена в школі К. С. Лебединської, В. В Лебединського, О. С. Нікольської [2–3]. Під афективною сферою автори розуміють цілісний клас явищ, що охоплює і примітивні потяги, і складні форми емоційного життя, як необхідної умови адаптації, реалізації життєвої програми індивіду. Поняття «афект» при цьому не протиставляється примітивним формам психічного життя вищим, раціональним, емоційним, особистісним, не розглядається як патологічний стан. Автори виходять із положення про конструктивну роль афекту, з того, що афективна сфера обов’язково бере участь у регуляції поведінки та її адаптації. Даний підхід припускає, що афективна організація поведінки протікає на різних рівнях, кожний з яких має свій адаптаційний зміст, свій тип вражень, для якого має бути сенсибілізований даний рівень, свої форми орієнтування в навколишньому світі, організація пристосувальної поведінки. Існують своєрідні афективні механізми переживань, що трансформують адаптивне завдання в адаптивну поведінку. Відповідна кожному рівню структура афективного переживання організує відповідну картину навколишнього світу й відповідні форми життя в ньому. Саме це дає змогу говорити про рівні афективної організації свідомості та поведінки.

Без сформованості необхідного афективного переживання відповідний тип поведінки виникнути не може. Реконструюючи рівні афективної поведінки в нормі, автори змогли описати типи переживань, що формують свідомість і поведінку кожного рівня: як ці переживання розрізняються суб’єктивно, як організується структура переживання, як вона розвивається при переході до більше активних і складних форм взаємодії із середовищем, як різні типи переживань взаємодіють один з одним. У підході також розглядаються форми афективної саморегуляції, які здійснюються на кожному рівні: як при розв’язанні різних адаптивних завдань відбувається піднесення активності, підвищується афективний тонус, стабілізуються самі афективні процеси. Працюючи над реконструкцією рівнів, автори відмічають, що кожний рівень афективної організації поведінки, першочергово направлений на розв’язання вітальних завдань, в онтогенезі здійснює культурний розвиток, що подібний до культурного розвитку окремих психічних функцій. Рівні афективної поведінки складаються в єдину саморегулюючу систему зі складними ієрархічними взаєминами. «Відносини» між рівнями в реальності дуже складні й динамічні, оскільки людина повинна водночас розв’язати одразу полярні адаптивні завдання. У цьому автори не убачають протиріччя, а, навпаки, вбачають гармонічну конструкцію різнопланових тенденцій, що відкривають закони організації свідомості та поведінки. Закони даної структури відповідають основному алгоритму організації живої системи.

Виклад основного матеріалу. Далі поданий короткий огляд структури афективної сфери, що дає змогу схарактеризувати тип відносин з оточуючим на кожному рівні.

Перший рівень афективної регуляції є рівнем пластичності. Він бере участь у розв’язанні найбільш базальних завдань захисту організму від руйнівних впливів зовнішнього середовища, а також здійснює примітивне оцінювання самої можливості контакту. Оцінюється не сам контакт, а інтенсивність зміни параметрів, за якими відбувається «зчитування» інформації про навколишній світ. «Зчитується» все для того, щоб зайняти позицію найбільшого комфорту та безпеки. Просторові пропорції об’єктів сигналізують про ступінь їх стійкості, рівноваги, можливості руху між ними» [2, с. 10]. Рівень оцінює кількісні характеристики можливого впливу: «Найважливішим афективним релізером є зміна інтенсивності впливу, в зв’язку з чим особливий афективний зміст для об’єкта здобуває рух об’єктів щодо нього» [2, с. 10]. Афективне переживання на цьому рівні ще не носить позитивного чи негативного оцінювання отриманого враження. Воно пов’язано із загальним відчуттям комфорту чи дискомфорту в психічному полі. Відчуття дискомфорту короткочасне. Воно викликає миттєву рухову реакцію та переміщення індивіда в просторі. Вважається, що вербалізувати враження цього рівня досить складно. Ця форма афективного оцінювання обмежена безпосередньою ситуацією, визначається лише зовнішніми впливами та не оцінює якість впливу. Разом з тим примітивний механізм першого рівня обов’язково бере участь у розвинених формах емоційної регуляції, там, де необхідне переживання інтенсивності. Наприклад, при регуляції процесу спілкування, де він, визначаючи дистанцію контакту, забезпечує індивідуумі безпеку й емоційний комфорт. Рівень бере участь у творчому процесі, оскільки симультанний характер орієнтування, здійснюваний цим рівнем, дає змогу бачити в неусвідомлених рішеннях красу, відчути гармонію, які є першими сигналами правильності рішення. Як і інші, цей рівень робить свій внесок у підтримку психічної активності. Як нижчий рівень, він забезпечує найменш енергоємні пасивні реакції, відповідає за зняття надсильного напруження, підтримує стан спокою. Підтримка такого стану спокою забезпечується стимуляцією людини специфічними, значущими для цього рівня враженнями, які виникають при переживанні афективного комфорту в просторі, від вражень, одержуваних від сприйняття динаміки інтенсивності зовнішніх впливів. Наприклад, зачарованість від відблисків, тіні та вогню, рухів листя, хмар, вулиці за вікном, споглядання орнаменту на шпалерах, гармонійного пейзажу, усього, що відбувається через зміну освітленості, просторових відносин у навколишньому. Ця динаміка «подиху» зовнішнього світу через свою незначну інтенсивність спонукає людину не до рухової реакції, а навпаки, занурює її у стан зачарованості, породжуючи глибоке почуття афективного спокою. На основі першого рівня формуються активні психотехнічні прийоми стабілізації афективного життя.

Другий рівень емоційної регуляції є більш довершеною формою взаємодії з навколишньою дійсністю. Основною функцією цього рівня є регуляція процесу задоволення соматичних потреб. Процес впорядкування психосоматичних потреб, фіксація способів їх задоволення, встановлення зв’язку із зовнішніми сигналами дають змогу суб’єктові адаптуватися до постійних умов існування, виробити афективні сенсорні контакти у формі стереотипів. Афективний контакт при цьому ускладнюється. З’являються позитивні переживання з приводу задоволення вітальних потреб організму, тобто з’являється якісна оцінка психічного поля, активність у виділенні й відтворенні певних вражень. Вибірковість у контакті з навколишнім здійснюється за рахунок того, що позитивні враження стають більш стійкими, і будь-яке порушення процесу задоволення потреби призводить до переживання невдоволення. Другий рівень надзвичайно чутливий до різних ритмічних впливів, оскільки зосереджений на регуляції ритмічно організованих соматичних потреб.

Афективні стереотипи другого рівня беруть участь у найскладніших формах поведінки. Наприклад, афективна фіксація суб’єктом способів контакту із середовищем надає можливість суб’єктові виробити оптимальну для себе манеру взаємодії з оточуючими людьми та виробити індивідуальні стереотипи взаємодії із середовищем. Це сприяє формуванню індивідуальності, оскільки другий рівень має стійку афективну пам’ять. Звички багато в чому визначають поведінку людини, роблять її несхожою на іншу. Внесок другого рівня в тонічну регуляцію психічних функцій дуже суттєвий. Підсилюючи, фіксуючи задоволення від сприятливого протікання внутрішніх соматичних потреб і сенсорного контакту зі світом, механізми рівня підтримують активність, стійкість у контактах зі світом. На основі тонізованої соматичної потреби розвиваються численні способи аутостимуляції, що підтримують радість від вражень навколишнього світу та власних проявів у ньому: задоволення від здоров’я, кольорів, запахів, звуків, смаку, дотику. У процесі культурного розвитку афективні механізми тонізованої соматичної сфери перетворилися на складні психотехнічні прийоми підтримки емоційних станів. Ритмічна організація сенсорних вражень лежить в основі народних пісень, танців, ритуалів, релігійних обрядів. Музика, живопис, література також містять у собі психотехнічні прийоми цього рівня, оскільки їх вплив на людину також ритмічний. Другий рівень афективної регуляції, пристосовуючи людину до звичних умов, виявляється неспроможним у нестабільних умовах, а відтак повинні існувати більш

складні механізми емоційного контакту із середовищем.

Цими механізмами є механізми третього рівня — так званого рівня експансії. Пристосувальним змістом цього рівня є переживання з приводу досягнення афективно значущої мети, подолання перешкод, оволодіння невідомою і небезпечною ситуацією. Переживання носять стенічний і астенічний характер: несподіване враження, небезпека, перешкода викликають зацікавленість, азарт, гнів, мобілізують і бадьорять суб’єкт. Переживання безпорадності, нездатність боротися зумовлюють астенічні реакції. Активна взаємодія з навколишнім світом спонукає індивіда до необхідності оцінювати свої сили. Завдяки механізмам третього рівня суб’єкт значно поповнює знання про себе. Афективний досвід успіхів і невдач породжує самовідчуття «можу» і «не можу», розвиваючи рівень домагань. Диференціація переживання бажання та можливості його здійснення вперше породжує передумови виділення себе із ситуації як суб’єкта. Відрив на цьому рівні афективного переживання від безпосередньої сенсорної основи надає можливість індивіду жити в уяві. Тонічна регуляція здійснюється третім рівнем специфічно. Тут негативні враження перетворюються на позитивні.

Четвертий рівень — рівень контролю, що забезпечує життя індивіду в суспільстві. Пристосувальний зміст цього рівня полягає в тому, щоб налагодити емоційну взаємодію з людьми, сформувавши правила взаємодії з ними. На цьому рівні відбувається ускладнення структури поля. Враження оцінюється як позитивне чи негативне, або навіть як нейтральне, якщо його відповідно оцінює інша людина. Орієнтування цього рівня спрямовані на виділення афективних проявів іншої людини як сигналів, найбільш значущих для адаптації до навколишнього світу.

Разом з емоційним контролем виникає емоційне переживання «добре» — «погано», «смію» — «не смію», «повинен — «не повинен», почуття сорому, провини, задоволення від успіху. Емоційна пам’ять фіксує індивідуальний досвід переваг і заборон у контактах з оточенням. На цьому рівні суб’єкт відчуває безпеку й затишок навколишнього світу, якщо має емоційну впевненість у силі інших, в їхніх знаннях, в існуванні емоційних правил поведінки, що гарантують адаптацію без раптових зривів.

На даному рівні закладається основа довільної поведінки, яка дає змогу суб’єкту вступити в процес взаємодії, що стабілізує поведінку людини. Засвоєння форм комунікації, поведінки, взаємодії дає можливість дитині вже в ранньому віці наслідувати дії дорослої людини. Невдача на цьому рівні не викликає рухової реакції або агресії, тут дитина звертається до інших людей за допомогою. Необхідне піднесення активності на четвертому рівні забезпечується за рахунок стенічного афективного стану іншої людини. Вплив на динаміку афективних процесів здійснюється емоційним упорядкуванням вражень, їх організацією, емоційною оцінкою інших людей. Вони ніби доповнюють одне одного радістю емоційного контакту, інтересом до спільної справи, впевненістю в успіху, відчуттям безпеки, надійності використовуваних засобів. Тут виникає спеціальна потреба людини в емоційному контакті, гостре задоволення від радості інших. [2, 29]. У процесі психічного розвитку відбувається присвоєння культурних психотехнічних прийомів стабілізації афективного життя. Ці прийоми покладені в основу найдавніших форм фольклору, де афективно затверджується неминучість перемоги добра над злом, гарного над поганим, можливості переживання радості й жалю, перемога маленького й доброго над великим і злим. Ці ж самі традиції є у мистецтві, релігії, що мають гуманістичну спрямованість.

Розглядаючи спільну роботу всіх рівнів афективної системи за розв’язанням адаптивних завдань, автори відмічають, що в стабілізації афективного життя в нормі всі рівні та їх механізми узгоджено діють в одному напрямку. Наприклад, при нормальному функціонуванні афективна сфера бере активну участь у формуванні складних етичних і моральних переживань, що виникають у людини у зв’язку з участю в релігійному обряді. Вся налагоджена робота рівнів забезпечить подібне переживання: людина досягне афективного піднесення завдяки враженням першого рівня, які позитивно оцінять гармонійно організований простір храму, завдяки враженням другого рівня, «доставлених» сенсорними враженнями від кольору, музики, ритму, отримає позитивну емоцію від переживань, пов’язаних з героїчним сюжетом, де перемагає добро над злом, і т.п.

Як уже зазначалося, рівні починають функціонувати неодночасно. Порядок їх включення в ранньому онтогенезі зумовлюється необхідною послідовністю розв’язання низки етологічних завдань, що закономірно виникають у міру психофізичної зрілості дитини, розвиваючи й ускладнюючи її контакти з навколишнім світом. На кожному черговому етапі розвитку й адаптації до навколишнього світу в якості провідного, головного в регуляції поведінки може виступати новий рівень. При цьому відбувається тимчасова афективна дезадаптація. Нові, більш ефективні механізми рівнів визрівають поступово. Особливо складний перехід від домінування рівнів, що встановлюють стабільні зв’язки з оточенням (другий і четвертий рівні), до рівнів, що забезпечують пристосування до мінливих умов оточення. Гармонійний розвиток дитини припускає чергування стабільних і рухливих способів адаптації. Пропуск включення будь-якого рівня призводить до проблем в подальшому психічному розвитку.

Висновки. Дослідження емоцій з позицій рівневого підходу дає змогу досить чітко виявити симптоми первинної дефіцитарності афективного розвитку, недостатність певного рівня афективної організації поведінки, а також виділити формуючий на цій патологічній основі характерний тип порушення афективного розвитку загалом. Рівневий підхід припускає, що функціонування кожного рівня може бути представлено лише з позицій системи, тобто порушення функціонування одного з рівнів не може не позначитися на функціонуванні інших і всієї системи загалом. Рівень із порушеною функцією може порушити координаційні процеси, а в найважчих випадках перебудувати їх таким чином, що функціонування інших рівнів буде спрямовано лише на прояв «дефектного» рівня.



Номер сторінки у виданні: 111

Повернутися до списку новин