Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Зміст і структура психологічної готовності до професійної діяльності студентів з інвалідністю





Людмила Сердюк, кандидат психологічних наук, доцент, Надія Петрученко, аспірантка Університету «Україна»

УДК 159.923.2

 

У статті розглядаються особливості формування і структура психологічної готовності до професійної діяльності студентів з інвалідністю.

Ключові слова: психологічна готовність, структура готовності, професійна діяльність, студенти з інвалідністю.

 

В статье рассматриваются особенности формирования и структура психологической готовности к профессиональной деятельности студентов с инвалидностью.

 Ключевые слова: психологическая готовность, структура готовности, профессиональная деятельность, студенты с инвалидностью.

 

The article deals with the characteristics and structure of psychological preparedness for future professionals to the profession.

Key words: psychological readiness, structure of psychological readiness, professional activities, students with disabilitie 

 

Існують різні підходи до моніторингу якості підготовки майбутніх фахівців, але головне місце серед них посідає визначення психологічної готовності до професійної діяльності.

Аналіз досліджень проблеми готовності до професійної діяльності студентів з інвалідністю свідчить, що дана проблема не отримала належної уваги в психологічних дослідженнях. Лише деякі її аспекти опосередковано розглядались під кутом зору адаптації студентів до навчання, особливостей трудової діяльності інвалідів тощо.

Розгляд особливостей розвитку та формування готовності майбутнього фахівця до професійної діяльності є надзвичайно актуальною проблемою, оскільки в період професійної підготовки засвоюються основні ціннісні уявлення, що характеризують професійну спільноту, знання, вміння, навички, важливі для майбутньої професійної діяльності та для успішного «професійного старту». У період навчання у ВНЗ в людини формуються та розвиваються професійно важливі якості особистості, починає формуватися професійна самосвідомість, що досить часто виявляється і в успішності навчальної діяльності.

В основі формування готовності студентів до професійної діяльності лежить становлення професійних умінь особистості, що формуються на основі її властивостей — як вроджених, так і набутих під час навчання та самостійної діяльності. Як зазначав Г. С. Костюк, професійні вміння є результатом поєднання теорії та практики, поєднанням знань з діями і навичками, набутого зі спадковим. У процесі навчання завжди повинні враховуватися індивідуальні особливості студента, їх ігнорування в навчальному процесі може стати причиною неякісного оволодіння професією [1].

Психологічна готовність — це вирішальна умова швидкої адаптації до умов праці і подальшого вдосконалення кваліфікації майбутнього спеціаліста. За своєю суттю, готовність — це поєднання стійких і ситуативних установок на активні і цілеспрямовані дії (як під час навчання, так на старті професійної кар’єри) [2].

Значною мірою стан психічної готовності зумовлений стійкими психологічними особливостями, властивими конкретній людині. На стан психологічної готовності мають значний вплив і ті конкретні умови, в яких відбувається діяльність. Слід зазначити, що до внутрішніх і зовнішніх умов, що зумовлюють психологічну готовність, поряд зі складністю завдань діяльності, її новизною, прикладом оточуючих, особливостями стимулювання дій і результатів, необхідно віднести і самооцінку власної підготовленості, нервово-психічний стан, стан фізичного і психічного здоров’я. У зв’язку з цим, очевидно, що процесуально-динамічні характеристики психологічної готовності до професійної діяльності студентів з інвалідністю матимуть певні специфічні особливості.

Визначення поняття готовності пов’язується з дослідженням феномену установки (О. Г. Асмолов, О. М. Леонтьєв , Д. О. Леонтьєв, Ш. А. Надірашвілі, О. С. Прангішвілі, Д. М. Узнадзе та ін.). Відомо, що активність особистості безпосередньо залежить від її установок, оскільки вони мають скеровуючий вплив на всю її життєдіяльність. Установка є джерелом активності суб’єкта в будь-який момент його діяльності [3; 4; 5].

У психологічних дослідженнях значну увагу приділено конкретним проявам та видам готовності: установці (Д. М. Узнадзе), передстартовому стану перед змаганням (А. Ц. Пуні, О. А. Чернікорва, В. А. Алатворцев, А. Д. Ганюшін та ін.), готовності до виконання бойового завдання (М. І. Дьяченко, А. М. Столяренко та інші), мобілізаційній готовності у спорті (Ф. Генов та ін.), стану уважності оператора (Л. С. Нерсеян, В. Н. Пушкін та інші) тощо. Разом з тим більшість авторів схильні до думки, що готовність передусім — це особливий психічний стан.

Низка психологічних досліджень зробили вагомий внесок для ширшого розкриття змісту поняття готовності до професійної діяльності, велике значення серед яких мають професіограмні дослідження (І. Н. Шпільрейн, С. Г. Геллерштейн та ін.), дослідження профпридатності до діяльності (К. М. Гуревич, Г. М. Зараковський та ін.), а також дослідження професійного самовизначення (Є. А. Клімов, П. Р. Атутов, Є. А. Шумілін, М. І. Крилов, В. В. Чебишева та ін.).

Аналіз літератури з даної проблеми дає підстави виокремити такі основні підходи у вивченні феномену готовності до професійної діяльності:

1. Функціональний підхід, який розглядає готовність як певний стан психічних функцій людини, в межах якого психологічна готовність характеризується як певний психічний стан, що є умовою високих результатів під час виконання того чи іншого виду діяльності. Даний підхід передбачає пояснення психологічної готовності як певного стану людини, як вибіркової активності, що спонукає її до діяльності; як стану, що передує усвідомленій поведінці; як установки, що функціонує на загальному фоні активності людини; як типову поведінку людини в соціальному житті (О. Г. Асмолов, А. Д. Ганушкін, Н. Л. Коломінський, Є. C. Кузьмін, М. Д. Левітов, Ш. А. Надірашвілі, К. К. Платонов, А. Ц. Пуні, С. Л. Равікович, Д. М. Узнадзе, В. Ядов та ін.).

2. Особистісний підхід, що розглядає готовність, як набір індивідуально-особистісних якостей, який включає в себе пізнавальний, мотиваційний і вольовий компоненти та зумовлений характером виконуваної діяльності. У межах особистісного підходу психологічна готовність розглядається як підготовка людини до певного виду діяльності. Відповідно до цього підходу, готовність є стійким, складним ієрархічним утворенням особистості. Окрім готовності, як психічного стану, існує і проявляється готовність як стійка характеристика особистості. Її називають по-різному: підготовленістю, довготривалою і стійкою готовністю [2].

У межах даного підходу готовність розглядається як прояв індивідуально-особистісних якостей, що зумовлені безпосередньо характером діяльності (К. О. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьев, Л. І. Божович, Л. С. Виготський, І. С. Кон, Є. Г. Козлов, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, В. С. Мерлін, В. В. Столін, І. І. Чеснокова, Є. В. Шорохова та ін.).

Психологічна готовність є важливою складовою професіоналізму. Звичайно, готовність проявляється на всіх етапах професійного становлення, розвивається залежно від професійних досягнень, стає їх умовою і засобом організації резерву активності. Готовність можна розглядати не тільки як робочу мобілізацію професійних і психологічних можливостей, а й як високий професіоналізм [3], який ґрунтується на різноманітних, відібраних соціальним досвідом і професією резервах, породжений самовдосконаленням природних даних, особистісним досвідом і практикою, педагогічною школою і власною професійною орієнтацією.

Теоретичний аналіз феномену готовності свідчить про те, що це явище є багаторівневою системою психічних особливостей людини, які виступають суб’єктивними умовами її успішної професійної діяльності, має складну вертикально-горизонтальну структуру.

Визначенння структурних компонентів феномену психологічної готовності до професійної діяльності має важливе теоретичне, але особливо важливе його прикладне значення для адекватного виконання діагностичної та корекційно-розвивальної функцій.

Виділяють різні складові компоненти структури психологічної готовності та різні засади її формування. У наукових дослідженнях зазвичай вирізняють дві складові підструктури готовності до професійної діяльності: морально-психологічні компоненти (спрямованість на професійну діяльність, усвідомлення цілей діяльності, потреби та інтереси особистості) та конкретні якості, що забезпечують якісне виконання професійних функцій (навчальна підготовка, індивідуально-психологічні особливості та ін.) [6].

Найгрунтовніше структуру психологічної готовності до професійної діяльності подано в роботі [2], де Дьяченко М. І. та Кандибович Л. А. зазначають, що психологічна готовність до професійної діяльності, будучи передумовою виконання будь-якої професійної діяльності, є водночас і її результатом. Структура готовності включає такі компоненти: 1) мотиваційний — позитивне ставлення до професії, інтерес до неї, стійкість поглядів і намірів стосовно майбутньої професії; 2) орієнтаційний — знання й уявлення про особливості та умови професійної діяльності, її вимоги до особистості; 3) операційний — володіння способами та засобами професійної діяльності, необхідними знаннями, навичками, вміннями; 4) вольовий — самоконтроль, уміння керувати своїми професійними діями; 5) оцінний — самооцінювання своєї професійної підготовки стосовно вимог професійної діяльності; 6) мобілізаційно-настрієвий — мобілізація сил, оцінювання труднощів, що можуть виникнути на професійному шляху [2].

Зміст психологічної готовності до професійної діяльності становлять інтегральні характеристики особистості, що включають в себе інтелектуальні, емоційні, вольові властивості, професійно-моральні переконання, потреби, звички, педагогічні здібності, знання, навички, вміння. Готовність до діяльності складається з трьох блоків (Н. В. Кузьміна, В. О. Моляко): сенсорна організація індивіда; показники, що відповідають різноманітним умовам виконання професійної діяльності; психічні властивості, стани і процеси суб’єкта діяльності.

Зміст мотиваційного компонента становлять професійні установки, інтереси, прагнення займатися педагогічною діяльністю; орієнтаційний компонент — це ціннісно-професійні орієнтації, професійна етика, ідеали, переконання, готовність діяти відповідно до них; до пізнавально-операційного компонента відносять професійну спрямованість уваги, уявлення, сприймання, пам’ять, мислення; емоційно-вольовий компонент включає почуття, вольові процеси, що забезпечують успішний перебіг і результативність діяльності спеціаліста; емоційний тонус, емоційна сприйнятливість; оцінний компонент передбачає самооцінку своєї професійної підготовки і відповідність процесу розв’язання професійних завдань відповідно до професійних зразків.

Як інтегральне утворення, яке включає три взаємозумовлені та взаємозалежні підструктури, визначила психологічну готовність до професійної діяльності О. С. Тарновська [7]. Отже, це підструктури:

1) функціональна, до якої входять компоненти: мотиваційний — мотиви вибору професії, орієнтація на цінності діяльності; когнітивний — знання спеціальності; операційний — наявність умінь і навичок, необхідних для вирішення професійних завдань, моделювання власної діяльності;

2) емоційна — налаштованість на вирішення завдань, упевненість у собі, стан задоволеності професією, задоволення від роботи;

3) особистісна — професійно значущі якості особистості.

Низка авторів вважають, що головною складовою психологічної готовності до професійної діяльності є професійне мислення, тому формування готовності відбувається через навчання людини прийомів аналізу.

Розглядаючи готовність особистості до професійної діяльності як регулятор та передумову ефективної і творчої діяльності, найбільш важливими її факторами вважають мотивацію, підготовку, самомобілізацію знань, установку на діяльність, властивості особистості, задоволеність працею [8]. 

При розгляді змісту та структури психологічної готовності до професійної діяльності не слід позбавляти уваги роль навчального закладу як одного з інституцій безпосереднього формування готовності. Звертаючись до тези Є. А. Клімова про те, що готовність є складовою професіоналізму, стає зрозумілим, що професійна придатність до будь-якої професії може бути повністю сформована лише в діяльності, а професійна діяльність для людини, яка ще не працює, — це діяльність майбутнього. Оскільки зовнішні впливи завжди діють через внутрішні, тобто через особистісні умови, то готовність людини до дії є усвідомлення нею своїх потреб, для задоволення яких необхідно активізувати особисті психічні і фізіологічні потреби (С. Л. Рубінштейн).

Виходячи з позицій методології системного підходу в дослідженні формування психологічної готовності до професійної діяльності студентів із соматичними вадами, розглядаємо її як структурне особистісне утворення, що є обов’язковою передумовою цілеспрямованої діяльності та забезпечує ефективне включення та успішне виконання діяльності. Враховуючи, що особистість студента, розвиток якої ускладнений соматичною хворобою, не просто менш розвинена ніж інші, а по-іншому розвинена, ми пропонуємо в структурі психологічної готовності до професійної діяльності студентів з соматичними вадами виділяти такі основні компоненти:

Основний акцент у наведеній моделі пов’язаний зі специфікою самоставлення, самосприйняття, оцінки своїх можливостей, життєвих домагань людини з проблемами здоров’я.

Таким чином, мотиваційний компонент психологічної готовності до професійної діяльності студентів із соматичними вадами включає професійні інтереси та схильності, мотиви вибору професії та мотиви навчання. Вважаємо, що якщо мотиви вибору професії та мотиви навчання співвідносяться із життєвим сценарієм особистості, то в такому разі даний компонент позитивно впливатиме на готовність до діяльності загалом.

Оскільки професійна діяльність є окремим соціальним проявом особистості, ми можемо характеристики та складові особистісного компонента умовно поділити таким чином:

1) ставлення до себе як до суб’єкта (самосприйняття, стилі компенсації дефекту, механізми самозахисту, самоцінність, самоповага);

2) ставлення до себе як до суб’єкта професійної діяльності (співвідношення самооцінки (оцінка своїх професійних вмінь і навичок), співвідношення між «Я-реальним» і «Я-ідеальним» (тим, яким себе студент бачить у професійному плані і яким він бачить ідеального фахівця в даній галузі).

Операційний компонент включає в себе рівень розвитку комунікативних навичок, особистісної гнучкості та лабільності як важливих якостей в будь-якій професійній діяльності.

Досить важливим у структурі готовності до професійної діяльності студента з вадами здоров’я є емоційно-вольовий компонент. Адже почуття та настрої чинять суттєвий вплив на успішність і результативність діяльності. Емоційно-вольовий компонент представлений такими складовими: психічні стани, локус-контроль, вольова саморегуляція, ставлення до оточуючих та очікування стосовно них.

Отже, стан психологічної готовності до професійної діяльності студентів — майбутніх спеціалістів — має складну динамічну структуру, що є вираженням сукупності інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і вольових якостей їхнього психічного складу і співвідноситься з зовнішніми умовами і завданнями.

Виходячи з усвідомлення сьогоденної складності освітнього процесу, важливості його побудови на гуманістичних засадах, які передбачають орієнтацію цього процесу на актуалізацію можливостей особистості, заклади освіти повинні формувати особистість, здатну до саморозвитку, свідомого професійного самовизначення, вільного входження у новий трудовий етап життя, що потребує перебудови змісту навчання та виховного процесу, зокрема й у питаннях формування у студентів готовності до професійної діяльності.



Номер сторінки у виданні: 140

Повернутися до списку новин