Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Специфіка міжособистісної взаємодії студентів з обмеженими можливостями в інтегрованому освітньому середовищі





Мирослава Барна, аспірантка Інституту психології імені Г. С. Костюка

УДК 159.9:316.77

 

У статті досліджувались особливості міжособистісної взаємодії студентів з обмеженими можливостями в інтегрованому освітньому середовищі у контексті побудови їхньої індивідуальної стратегії самореалізації. З’ясовано, що особливості взаємодії студентів з обмеженими можливостями з мікросоціальним середовищем в умовах інтеграції у ВНЗ накладають суттєвий відбиток на специфіку самореалізації молоді та на побудову їхніх стратегій самореалізації.

Ключові слова: студенти-інваліди, самореалізація, стратегія самореалізації, інтеграція, інтегроване освітнє середовище, особистість.         

 

В статье исследовались особенности межличностного взаимодействия студентов с ограниченными возможностями в интегрированной образовательной среде в контексте построения их индивидуальной стратегии самореализации. Выяснено, что особенности взаимодействия студентов с ограниченными возможностями с микросоциальной средой в условиях интеграции в вузе накладывают существенный отпечаток на специфику самореализации молодежи и на построение её стратегий самореализации.

 Ключевые слова: студенты-инвалиды, самореализация, стратегия самореализации, интеграция, интегрированая образовательная среда, личность.

 

This article investigates features of interpersonal interaction of students with disabilities in an integrated educational environment in the context of building their individual strategies of self-realization. It was found that the characteristics of the interaction of students with disabilities with environment in terms of integration in the university imposes a significant impact on specific of young people self-realization and on building their self-realization strategies.

 Key words: students with disabilities, self-realization, self-realization strategy, integration, integrated educational environment, personality.      

 

Постановка проблеми. В сучасних реаліях гостро стоїть проблема інтеграції людей з особливими потребами в соціум, а також надання їм можливості на рівних правах з усіма розвиватись, навчатись, працювати на користь суспільству, реалізовувати свій потенціал. Саме в інтегрованому освітньому середовищі є широкий простір для надання можливостей молоді з обмеженими можливостями для здобуття певної професії, саморозвитку й самореалізації. Неабияку роль під час самореалізації студентів з інвалідністю відіграє встановлення взаємовідносин із мікросоціальним оточенням, яке забарвлює різні сфери життєдіяльності особи, таким чином детермінуючи її включеність. Особливості взаємодії студентів з обмеженими можливостями з мікросоціальним середовищем в умовах інтеграції у ВНЗ накладають суттєвий відбиток на специфіку самореалізації молоді та на побудову її стратегії самоздійснення. Тому наразі важливого значення набуває вивчення специфіки міжособистісної взаємодії студентів з інвалідністю в інтегрованому освітньому середовищі з метою надання вищими навчальними закладами підтримки та допомоги в оптимізації їхньої самореалізації.

Аналіз досліджень і публікацій. Реферування наукових праць сучасних дослідників (В. Б. Большов, П. М. Таланчук, К. О. Кольченко, Г. Ф. Нікуліна, Т. О. Комар, О. О. Чуєва, В. А. Чернічкіна, І. Б. Іванова, Н. В. Агеєва, О. В. Бєлозерова, Г. В. Дудкін, В. О. Колесніков, Л. В. Калмикова) дає підстави стверджувати, що освітнє середовище чинить значущий вплив на процес життєтворення молоді з обмеженими можливостями, на їхню самореалізацію й інтеграцію у суспільство. Інтегроване освітнє середовище багато вчених (П. М. Таланчук, К. О. Кольченко, Н. В. Агеєва, Л. З. Сердюк та ін.) вважають найбільш оптимальним простором для максимального розкриття особистісного потенціалу студентів з інвалідністю. Проте дослідники (Н. В. Голіков, Т. О. Шилін, К. С. Сошнєва, А. В. Бутенко, Є. П. Синьова, В. Т. Ганжін, А. В. Суворов) звертають увагу також і на те, що процес інтеграції людей з особливими потребами в освітній простір супроводиться низкою соціально-психологічних проблем, котрі ускладнюють взаємодію молоді з мікросоціальним оточенням. Тому важливим завданням науковців сьогодні є виявити специфіку міжособистісної взаємодії молоді з обмеженими можливостями в інтегрованому освітньому середовищі з метою поліпшення їхньої інтеграції в соціум та сприяння у самореалізації. Аналіз сучасної наукової літератури дає підстави також констатувати часткове розроблення досліджуваного питання.

Таким чином, соціальна значущість проблеми, новизна, необхідність поглиблення дослідження у даному напрямку і визначили мету статті — вивчити особливості міжособистісної взаємодії студентів з обмеженими можливостями в інтегрованому освітньому середовищі у контексті побудови їхньої індивідуальної стратегії самореалізації.

Виклад основного матеріалу. Освіта є не лише важливим фактором успішної соціалізації, професіоналізації, інтеграції в соціум студентів з обмеженими можливостями, але й необхідною умовою побудови ефективних стратегій самореалізації молоді. У цьому аспекті інтегроване освітнє середовище є найоптимальнішою формою забезпечення молоді з особливими потребами умовами для їхнього самовираження, самовдосконалення, самотворення, для реалізації рівних прав і можливостей, для формування відчуття особистісної значущості й повноцінності. Встановлення взаємовідносин із мікросоціальним середовищем відіграє неабияку роль у процесі самореалізації студента з інвалідністю, адже це вносить певні зміни у різні сфери життєдіяльності особистості, таким чином детермінуючи її включеність. Зовнішні аспекти самореалізації студентів з інвалідністю та становлення індивідуальних стратегій самореалізації студентів-інвалідів виявляються в особливостях їхньої взаємодії з соціальним оточенням.

Коли мова йде про інтегроване соціальне середовище, постає проблема розгляду не лише специфіки взаємовідносин, взаємовпливу між членами змішаного (здорових молодих людей та інвалідів) чи однорідного колективу, але й пристосованості, реагування молоді з обмеженими можливостями на зовнішні впливи цього середовища. Зважаючи на те, що соціальна система володіє такими якостями, як мінливість і нестійкість розвитку, людині досить часто доводиться пристосовуватись до неї — адаптовуватись до нових умов життя і змін у різних сферах суспільства [1]. Варто відмітити, що у студентів з обмеженими можливостями адаптаційні процеси носять специфічний характер, оскільки спричинені наявністю інвалідизуючого дефекта — чинника, який їх ускладнює, детермінуючи обмеженість у соціальних контактах, у взаємодії з соціумом через діяльність, життєтворення, самоздійснення, провокуючи формування комплексу неповноцінності, негативних особистісних утворень, егоцентричних та антисоціальних тенденцій. Актуальність даної проблеми в межах психологічної науки підтверджують дослідження сучасних науковців [2; 4; 5, 6; 7].

Процес адаптації, який проходить кожен студент з обмеженими можливостями під час інтеграції в освітній простір, у студентську групу і, водночас, в соціальну систему, супроводиться інтенсивною роботою механізмів психологічного захисту. Досить часто в людей з інвалідністю неправильне або гіпертрофоване використання механізмів призводить до виникнення перешкод на шляху до самореалізації, а також до викривлень у виборі стратегій самореалізації. Це підтверджують дослідники Т. М. Чурєкова, В. Л. Назімок: при оптимальному рівні активації несвідомі інтрапсихічні механізми є ефективними у короткотривалому періоді, виконуючи мобілізуючу і стабілізуючу функції. У разі підвищення інтенсивності і при розгляді довгострокової перспективи (в тому числі самопізнання особистості, реалізації її можливостей) психологічний захист стає неконструктивним адаптаційним способом, призводячи до різних типів соціально-психологічної дезадаптації [8]. Тому актуальною є необхідність дослідження та вивчення найпоширеніших серед молоді з обмеженими можливостями механізмів психологічного захисту та виявлення найоптимальніших з них, які б сприяли успішній інтеграції в соціум і побудові ефективних стратегій самореалізації.

Аналіз та інтерпретація результатів проведеного нами емпіричного дослідження дали підстави вивчити й охарактеризувати психологічні особливості міжособистісної взаємодії студентів з обмеженими можливостями в інтегрованому освітньому середовищі в контексті побудови їхніх індивідуальної стратегії самореалізації. Так, базуючись на положеннях теоретичної моделі стратегії самореалізації особистості та враховуючи відповідні показники самореалізації особистості, нам вдалося виділити типи стратегій самореалізації студентів з обмеженими можливостями, які відображають основні особливості стратегій самореалізації молоді з інвалідністю, а також на їх підставі дослідити специфіку міжособистісної взаємодії з мікросоціальним середовищем.

Тому, спираючись на результати діагностичного дослідження, положення теоретичної моделі стратегії самореалізації студентів-інвалідів, а також на концепцію типології видів компенсації А. Адлера, пропонуємо подані дані чотири типи стратегій самореалізації студентів з обмеженими можливостями здоров’я, а також їх характеристики. Отже, це:

1) стратегія адекватної компенсації (повна компенсація за А. Адлером)

2) стратегія гіперкомпенсації (надкомпенсація за А. Адлером);

3) стратегія псевдокомпенсації (псевдокомпенсація за А. Адлером);

4) стратегія гіпокомпенсації (неповна компенсація за А. Адлером).

Носіями певних стратегій самореалізації є респонденти із визначених нами чотирьох груп, які умовно позначені на рисунках, як g1, g2, g3 та g4, у такій відповідності: групі g1 відповідає стратегія адекватної компенсації, групі g2 — стратегія гіперкомпенсації, групі g3 — стратегія псевдокомпенсації та групі g4 — стратегія гіпокомпенсації.

Далі подаємо коротку характеристику виділених нами типів стратегій самореалізації студентів з обмеженими можливостями здоров’я.

Стратегія адекватної компенсації (група g1) відображається у позитивному самоприйнятті й адекватному усвідомленні дефекту, виробленій компенсаторній поведінці, котра сприяє подоланню почуття неповноцінності, заміщенню обмеженості, недоліку активністю в інших сферах та задіяння інших функцій організму. Представники даної стратегії переживають даний момент життя в усій його повноті, тобто володіють здатністю до трансспективи, відчувають нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього. Вони ставлять досяжні, адекватні цілі з урахуванням інвалідизуючого дефекту, стратегія самореалізації зорієнтована на перспективу. Реалізація ж цих цілей достатня, що свідчить про задоволеність здійсненим, прожитим, реалізованим упродовж певної частини життя.

Стратегія гіперкомпенсації (група g2) — це використання підсиленого компенсаторного механізму, що чинить руйнівний вплив на особистість, підсилюючи егоїстичні прояви та прагнення до маніпулятивної поведінки з метою здобуття особистої вигоди. Особистість, яка обирає дану стратегію, намагаючись переживати життя не просто як фатальний наслідок минулого або підготовку до майбутнього «справжнього життя», а цілісно, в усій його повноті, ставить перед собою надто високі або ж нереалістичні цілі без врахування, а може й всупереч інвалідизуючому дефекту. Проте нездатність їх реалізувати сповна викликає досить часто почуття незадоволеності життям і самим собою. Стратегія псевдокомпенсації (група g3) — це прийняття людиною позиції відмови від боротьби, пасивна реакція на наявність значущого інвалідизуючого дефекту, спекулювання недоліками, орієнтація на почуття суспільної жалості до її інвалідності. Даний тип стратегії характеризує орієнтацію людини лише на один із відрізків часу (минуле, теперішнє або майбутнє) і свідчить про дискретне сприйняття свого життєвого шляху. Поставлені життєві цілі занижені, тому й реалізація цілей достатня, задовільна. Особистість із такою стратегією переконана, що більшого в житті їй не досягнути через перешкоди інвалідності, і вона робить все, на що здатна, тому самозвинувачення немає, натомість — задоволеність досягнутим.

Стратегія гіпокомпенсації (група g4) — презентує індивідуальний шлях самоздійснення особистості, котрий базується на розвиненому почутті неповноцінності, котре спричинює прояви невпевненості в особистісній цінності та у можливостях до самостійної реалізації особистісного потенціалу. Орієнтуючись на один із часових вимірів (минуле, теперішнє або майбутнє), представники даної стратегії самореалізації обмежують себе у цілісному сприйнятті дійсності і власного життя. Ставлять низькі, незначні цілі, але через невпевненість у власних силах не завжди досягають або неповністю їх реалізовують, що спричинює особистісну незадоволеність і підсилює почуття неповноцінності.

З метою виявлення індивідуальних тенденцій поведінки студентів-інвалідів у зовнішньо-внутрішніх вимірах взаємодії з оточенням, а також для дослідження особливостей операційно-діяльнісного компонента стратегії самореалізації особистості було проведено дослідження на вибірці з 145 студентів з обмеженими можливостями (79 хлопців (54,5%) і 66 (45,5%) дівчат віком від 17 до 25 років різних груп інвалідності (І група — 7,6% (11 осіб), ІІ група — 42,7% (62 особи), ІІІ група — 49,7% (72 особи), різних нозологій захворювань, котрі спричинили інвалідність) за допомогою таких методик: тест-опитувальник «Конструктивність мотивації» В. А. Якуніна, «Індекс життєвого стилю» Г. Келлермана і Р. Плутчика (ІЖС), тест дослідження вольової саморегуляції А. В. Звєрькова та Е. В. Ейдмана.

Так, результати опитування за тестом-опитувальником «Конструктивність мотивації» В. А. Якуніна дали змогу визначити основні типи мотиваційної стратегії обстежуваних (екстернально-об’єктна, екстернально-суб’єктна, інтернально-об’єктна, інтернально-суб’єктна). На рис. 1 бачимо, що загалом уся вибірка студентів-інвалідів зсунута у бік «Левів», які представлені найбільшою кількістю респондентів. Основний спосіб взаємодії «Левів» — «так так», тобто переважає мотив взаємного прийняття внутрішнього і зовнішнього, їхнього взаємного позитивного заперечення, що зумовлює можливість саморозвитку особистості. Прагнення до співпраці, яке притаманне для людей із таким типом соціальної взаємодії, є результатом конструктивної єдності мотивації досягнення і мотивації ставлення. Врівноваженість внутрішнього і зовнішнього у взаємодії є основою  балансу цілей і відносин як у зовнішньому, так і у внутрішньому планах особистості. В ідеалі «Лев» на основі інтернальності й екстравертності спрямований до сумісної творчості в усіх основних видах діяльності і в подоланні розбіжностей, що більшою мірою сприяє саморозвитку й ефективній самореалізації.

 

При цьому розподіл типів конструктивності мотивації по групах виявляє такі тенденції: найбільший відсоток «Левів» (інтернально-суб’єктна) спостерігаємо у групі g3, більше половини респондентів груп g1 і g2 також обрали саме цю стратегію, а найменшу кількість виявлено у групі g4. На противагу цьому типу мотиваційна стратегія «Ведмідь» (екстернально-об’єктна стратегія) найбільше представлена у групі g 4 і найменше спостерігається у групі g 1. Основний спосіб взаємодії із соціальним оточенням і його мотив — «ні-ні», тобто мотив взаємного заперечення внутрішнього і зовнішнього, негативного заперечення, яке зумовлює певну стабільність і рівновагу ґрунтовного, неспішного розвитку особистості. У принципі інструктивне — це єдність мотивації ставлення і мотивації досягнення, яка в реальності виражається у двох взаємодоповнюючих формах «пристосування». Перша з них — це форма придушення, владарювання над іншими і над собою у взаємному запереченні внутрішнього світу — як свого, так і світу інших людей; друга форма — пристосування до звичаїв інших людей і до власних звичок, що забезпечує відому стабільність існування.

Припущення про те, що представники типу «Лев» володіють ефективнішою стратегією самореалізації та вміють конструктивніше взаємодіяти із мікросоціальним оточенням, на противагу представникам типу «Ведмідь», підтверджується позитивною кореляцією середнього бала успішності студентів з обмеженими можливостями із типами мотиваційної стратегії респондентів (рис. 2). Результати порівняльного аналізу свідчають про наступне: найвищий бал середньої успішності спостерігається у студентів-інвалідів, котрі обрали інтернально-суб’єктну стратегію («Лев»), найнижчий результат отримали респонденти груп, котрі віддали перевагу екстернально-об’єктній стратегії («Ведмідь»).

Включення студентів-інвалідів до системи «Я-інтегроване середовище» передбачає не тільки специфіку міжособистісної взаємодії, але й особливості адаптації, пристосування та реагування молоді на зовнішні впливи. У цьому контексті відбувається інтенсивне задіяння механізмів психологічного захисту, які детермінують вектор перебігу процесу їхньої інтеграції в соціум, визначають індивідуальні тенденції захисту «Я» особистості при несприятливих обставинах, а також характеризують операційно-діяльнісний аспект стратегії самореалізації молоді з інвалідністю (стратегічна поведінка особистості в умовах акту самореалізації). З урахуванням викладеного доцільним є дослідження найпоширеніших серед молодих інвалідів механізмів психологічного захисту відповідно до обраних ними стратегій самореалізації.

 

У цьому контексті на особливу увагу заслуговують результати тесту «Індекс життєвого стилю» Г. Келлермана і Р. Плутчика (ІЖС), які відображають рівень напруженості і типи механізмів психологічного захисту студентів з обмеженими можливостями здоров’я.

Як видно з рис. 3 а, загальний показник напруженості психологічного захисту високий для груп g3, g4 і низький для груп g1, g2. При цьому мінімальна напруженість психологічного захисту спостерігається у респондентів групи g2. Якщо ж окремо розглянути напруженість психологічного захисту по найбільш деструктивних психологічних захистах (проекція і витіснення), то помітною є перевага групи g3 і g4 (рис. 3 б). Нижчий показник застосування деструктивних механізмів спостерігаємо у студентів групи g2, а мінімальний рівень — у респондентів групи g1.

Таким чином, використання студентами з обмеженими можливостями стратегій адекватної компенсації та гіперкомпенсації надає змогу зменшити психологічне напруження, знизити тривожність у процесі взаємодії із соціальним оточенням, пом’якшити незадоволеність ситуацією, пов’язаною з інвалідністю, а також забезпечує ефективну боротьбу із несприятливими обставинами, негативними зовнішніми впливами. На противагу їм стратегії псевдо- і гіпо- компенсації провокують у молоді підвищений рівень напруженості психологічного захисту і деструктивних реакцій на небажані стимули, що підтверджує їх низьку ефективність у сфері міжособистісних відносин.

 

Для виявлення домінуючих механізмів психологічного захисту студентів з обмеженими можливостями з різними стратегіями самореалізації та особливостей їх стилю реагування на зовнішні впливи соціального середовища розглянемо результати загального розподілу психологічних захистів вибірки для кожної групи (рис. 4). Порівняльний аналіз даних із результатами для вибірки здорових студентів [3] свідчить, що загальною для всіх груп студентівінвалідів тенденцією є підвищений рівень механізму проекції, суть якого полягає у зовнішній локалізації неусвідомлених і неприйнятних для особистості почуттів і думок, приписуванні їх іншим людям. Поряд з цим були понижені рівні заміщення, інтелектуалізації та витіснення (рис. 4, а). Для решти механізмів між групами є суттєві відмінності, тому розглянемо профілі груп по кожному механізму психологічного захисту окремо.

Заперечення. Для груп g1 і g3 досить високим є рівень використання механізму заперечення, показники відповідають рівню асоціальних осіб («алкоголіки»). Це свідчить про те, що респонденти, котрі обрали стратегію адекватної компенсації та псевдокомпенсації, найчастіше заперечують неприйнятні та фруструючі аспекти зовнішньої реальності, які є очевидними для оточуючих, тим самим спотворюючи сприйняття дійсності. Водночас для представників груп g2 і g4 цей показник нижчий за результати здорових. Витіснення. У респондентів усіх чотирьох груп показник по даному механізму досягає рівня для здорових осіб, а в представників групи g2 він навіть нижчий. Звідси виходить, що студенти-інваліди не зловживають витісненням небажаної інформації чи психотравмуючих обставин зі своєї свідомості, використовуючи цей механізм психологічного захисту нарівні зі здоровими.

Регресія. Високими є результати для респондентів груп g3 і g4, низький рівень спостерігаємо у студентів-інвалідів груп g1 і g2. Особливо значна різниця спостерігається у рівнях регресії для груп g1 та g4. Зауважимо, що респонденти групи g1, котрі обрали більш ефективну стратегію самореалізації, ніж студенти-інваліди групи g4, не намагаються уникати тривоги завдяки переходу на більш ранні стадії розвитку лібідо. На противагу цьому обстежувані групи g4 у фруструючих ситуаціях схиляються радше до заміни суб’єктивно складних завдань на більш прості і доступні, що значно збіднює можливий арсенал виходу із ускладнених ситуацій й обмежує можливості прояву особистісного потенціалу. Цей факт ще раз підтверджує дані про низьку ефективність виділеної стратегії гіпокомпенсації.

 

Компенсація. Найвищу напруженість (вище рівня для здорових осіб) цього механізму психологічного захисту спостерігаємо у представників груп g3 і g4, а найнижчу — у респондентів груп g1 і g2. Отримані результати дають право констатувати таке: студенти-інваліди груп g3 і g4, маючи почуття особистої неповноцінності, прагнуть знайти заміну реальному дефекту за допомогою привласнення (чи фантазування) собі достоїнств, властивостей, цінностей, поведінкових характеристик іншої особистості. Використання даного механізму психологічного захисту молоддю з інвалідністю дає змогу мінімізувати, зменшити вплив гнітючого почуття неповноцінності, скоригувати певні недосконалості, недоліки, проте це не забезпечує конструктивності вирішення особистісних проблем. На противагу цим респондентам, представники груп g1 і g2, рідше використовуючи компенсацію як механізм захисту, досягають кращих успіхів у самореалізації.

Проекція. Хоча підвищений рівень застосування механізму проекції притаманний усім обстежуваним, проте для груп g1 і g2 цей рівень все-таки нижчий, ніж для груп g3 і g4.

Заміщення. Найнижчі показники зафіксовані у представників груп g1 та g2. Такі дані свідчать про те, що студенти-інваліди груп g3 і g4 частіше застосовують заміщення як механізм захисту, спрямовуючи свої негативні пригнічені емоції на об’єкти, які є більш доступними і які становлять меншу небезпеку. Слід зазначити, що застосування заміщення, хоч і забезпечує у більшості випадків зняття емоційного напруження, проте не сприяє досягненню бажаної мети і не приводить до полегшення.

Інтелектуалізація. За рівнем напруженості психологічного захисту інтелектуалізації спостерігаємо низькі показники для всіх груп. Звідси можемо зробити висновок про те, що студентиінваліди рідко вдаються до логічних міркувань, маніпуляцій, застосування установок, аби зменшити та присікти переживання, викликані неприємною ситуацією, навіть за наявності переконливих доказів на користь протилежного. Здорові ж студенти частіше використовують інтелектуалізацію з метою захисту особистісного «Я».

Реактивне утворення. Високий рівень напруженості цього психологічного захисту спостерігається у респондентів груп g3 і g4. Низькі показники відмічено в студентів-інвалідів груп g1 і g2. Тобто студенти-інваліди груп g3 і g4 частіше, ніж представники груп g1 і g2, запобігають виникненню неприємних або неприйнятних почуттів, думок, вчинків за допомогою перебільшеного розвитку протилежних прагнень, трансформуючи внутрішні імпульси в суб’єктивно зрозумілу їх протилежність.

Отже, результати тесту «Індекс життєвого стилю» Г. Келлермана і Р. Плутчика (ІЖС) дають змогу описати домінуючі механізми психологічного захисту та основні поведінкові тенденції студентів-інвалідів — представників різних стратегій самореалізації особистості. Так, для стратегії адекватної компенсації (група g1) найбільш характерними є такі види механізмів психологічного захисту: заперечення, проекція (високі показники). Для стратегії гіперкомпенсації (група g2) характерною є проекція, для усіх інших механізмів показники низькі. Стратегію псевдокомпенсації (група g3) характеризують такі механізми психологічного захисту, як заперечення, регресія, компенсація, проекція, реактивне утворення. Основними механізмами для стратегії гіпокомпенсації (група g4) є: регресія, компенсація, проекція, реактивне утворення.

У процесі соціальної взаємодії і в межах кожного акту самореалізації важливими є здатність особистості свідомо керувати своїми діями, бажаннями і станами, а також вміння опановувати їх особистісною поведінкою в різноманітних ситуаціях. Це забезпечує невід’ємний елемент структури стратегії самореалізації — це вольова саморегуляція.

Результати тесту з дослідження вольової саморегуляції А. В. Звєрькова та Е. В. Ейдмана (рис. 5) свідчать про те, що лише студенти-інваліди з групи g1 володіють необхідним високим рівнем вольової саморегуляції, а респонденти групи g2 майже досягають даного рівня. Таким чином, обстежуваних із цих двох груп, які обрали стратегію адекватної компенсації та гіперкомпенсації, вирізняють такі характеристики: високий рівень емоційної зрілості, впевненість у собі, стійкість намірів, спокій, реалістичність поглядів, висока активність, незалежність, самостійність, розвинене почуття особистого обов’язку. Як правило, такі особи здатні до особистісної рефлексії, вміють планомірно втілювати особисті наміри, розподіляти зусилля і контролювати свої вчинки, володіють вираженою соціально-позитивною спрямованістю. Такі якості зазвичай сприяють конструктивній взаємодії із соціальним оточенням і адекватному пристосуванню до зовнішніх впливів і непередбачуваних обставин. У межових випадках у них можливе нарощування внутрішнього напруження, пов’язаного з прагненням контролювати кожен нюанс власної поведінки і з тривожністю з приводу найменшої її спонтанності. Відповідно представники груп g3 та g4 володіють відносно нижчим рівнем вольової саморегуляції (рис. 5, а), що перешкоджає їх повноцінній самореалізації та ефективній взаємодії в інтегрованому середовищі. Це визначається такими ознаками: чутливість, емоційна нестійкість, вразливість, невпевненість у собі, низький фон загальної активності (пасивність), невисока здатність до рефлексії, імпульсивність і нестійкість намірів, низька здатність до самоконтролю.

Гістограма з повзучим проміжком (рис. 5, б), яка констатує розподіл респондентів за гендерною ознакою, показує, що суттєвих відмінностей у значеннях рівня вольової саморегуляції у студентів з обмеженими можливостями чоловічої та жіночої статей немає.

Таким чином, отримані нами емпіричні дані за результатами тесту з дослідження вольової саморегуляції А. В. Звєрькова та Е. В. Ейдмана дають змогу зробити такі висновки: по-перше, підтверджується положення про те, що успіх самореалізації й інтеграції в соціальне середовище залежить від рівня розвитку вольової саморегуляції студентів-інвалідів (прямо пропорційна залежність), а тому стратегії самореалізації (адекватної та гіперкомпенсації), які відповідають високим показникам даного параметра, є більш ефективними, ніж інші дві стратегії; по-друге, отримані результати дають змогу констатувати й іншу взаємозалежність: параметр активності/пасивності впливає на рівень самореалізації особистості, її інтеграції в мікросоціум, а також на ефективність обраної стратегії; висока активність респондентів груп g1 і g2 відповідає високому рівню самореалізації і загальна пасивність представників груп g3 і g4 відповідає низькому її рівню; по-третє, для ефективної самореалізації та успішної інтеграції в освітнє середовище молоді з інвалідністю необхідно забезпечити відповідні умови для формування високого рівня вольової саморегуляції та загальної активності, адже це важливо однаковою мірою для представників жіночої та чоловічої статей.

Висновки. Студенти з обмеженими можливостями, прагнучи розкрити свій внутрішній потенціал, вступають у вищий навчальний заклад та включаються в інтегроване освітнє середовище, яке стає їх платформою для особистісного зростання та розвитку. Результати нашого дослідження дають підстави стверджувати, що особливості взаємодії студентів з обмеженими можливостями з мікросоціальним середовищем в умовах інтеграції у ВНЗ накладають суттєвий відбиток на специфіку самореалізації молоді та визначають спрямованість у побудові їхньої індивідуальної стратегії самореалізації. Визначено, що найефективнішими стратегіями самореалізації є стратегії адекватної компенсації та гіперкомпенсації, що забезпечують позитивний результат у міжособистіснй взаємодії та у самозвершенні молоді з інвалідністю. Такі дані свідчать про те, що на сьогодні важливо в контексті освітнього процесу забезпечити належні умови для успішної інтеграції студентів з обмеженими можливостями здоров’я в мікросоціальне середовище та сприяти побудові ефективних стратегій самореалізації. Це можливо здійснити шляхом розроблення й упровадження спеціальних програм у навчально-виховний процес ВНЗ.

 

З огляду на викладене, перспективою подальших розвідок є створення спеціальних програм і рекомендацій щодо оптимізації процесу інтеграції студентів з обмеженими можливостями здоров’я в освітнє середовище та їх ефективної самореалізації.



Номер сторінки у виданні: 144
Автор:

Повернутися до списку новин