Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Зміст і цілі музикотерапії в соціально - педагогічній роботі з дітьми - інвалідами





Леся Кузьмінська, кандидат педагогічних наук, доцент

УДК 376.23;78; 371.486

 

У статті здійснено спробу узагальнення сучасного практичного досвіду, систематизації основних теоретичних положень використання музикотерапії в соціально-педагогічній роботі з дітьми-інвалідами.

Ключові слова: музикотерапія, соціально-педагогічна робота, діти-інваліди.

 

В статье предпринята попытка обобщения современного практического опыта, систематизации основных теоретических положений использования музыкотерапии в социально-педагогической работе с детьми-инвалидами.

 Ключевые слова: музыкотерапия, социально-педагогическая работа, дети-инвалиды.

 

In the article author makes an attempt to generalize modern practical experience, to systematize bassic theoretical positions, to use musical therapy in sociopedagogical work with disabled children.

Key words: music therapy, socio-pedagogical work, disabled children.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями.

Сучасні наукові дослідження і практика в системі соціальної роботи та соціальної педагогіки аргументують основну філософію життя: дитина з особливими потребами може і має бути такою ж щасливою, як і кожна інша. І якими б не були фізичні, розумові чи психічні обмеження, у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких суттєво поліпшує якість її життя. Особливої актуальності ця теза набуває в умовах збільшення кількості дітей-інвалідів в Україні з кожним роком.

При цьому поряд зі значними науковими і практичними досягненнями в медицині виникає нагальна потреба знайти альтернативні методи та засоби лікування, реабілітації та соціально-педагогічної роботи з дітьми-інвалідами. Саме тому дедалі важливішого значення набуває музикотерапевтичний підхід у лікувальній реабілітації та педагогіці — через засоби мистецтва сформувати гармонійну особистість і сприяти соціальній адаптації дитини.

Використання музики в лікувальній та педагогічній практиці має багатовікову історію. Сучасний науково-технічний прогрес сприяв вивченню на високому рівні фізіологічних реакцій організму людини на звук і музику. Клінічні дослідження довели, що музика активно впливає на функції усіх життєво важливих фізіологічних систем. Музика має ще багато непізнаних можливостей. Однією з них є активізація резервних сил людини, що стимулюють самозцілення. Існує багато прикладів такого прояву музики. Дітям з функціональнми обмеженнями музикотерапія допомагає збагатити знання про оточуючий світ, прищепити любов до мистецтва, навчити слухати та розуміти музику, підтримувати внутрішню гармонію та відкрити в собі глибоку духовну природу. Здатність музики моделювати поведінку дає можливість оволодівати навичками самоконтролю і в проблемних ситуаціях реагувати найбільш сприятливо для себе і для оточуючих.                   

Формулювання цілей статті (постановка завдання).

Загальновідомими є можливості музикотерапії цілісно впливати на організм. Адже звук (його електромагнітні коливання) діють не на окремі органи — печінку, селезінку чи серце, а на мозок, де міститься інформація про розбалансованість тих чи інших органів і систем, а часто й криється першопричина патологій. Мозок посилає імпульс-команду до проблемних ділянок. Таким чином запускається механізм саморегуляції організму — очищення від шлаків, токсинів, оновлення крові, посилення обмінних процесів. Як наслідок, зникають запалення, новоутворення, нормалізується стан опорно-рухового апарату, підвищується імунітет тощо.

У соціально-педагогічній роботі з дітьми з різними функціональними обмеженнями також використовується музикотерапія. Грамотно підібрана музика сприяє загальній гармонізації психічних станів дітей. Засоби музикотерапії здатні сприяти загальному розвитку особистості дитини, включенню в соціальні цінності. Емоційність і розвинений музикальний слух надають змогу дітям із різними порушеннями в доступній формі відгукнутися на позитивні почуття і вчинки, допомагають активізувати розумову діяльність, постійно вдосконалюючи рух до загального оздоровлення всього організму в цілому.

Методичні особливості використання музикотерапії в соціально-педагогічній роботі з дітьми-інвалідами вимагають постійного вдосконалення та інноваційних пошуків, «ювелірного» застосування особистісно-орієнтованого підходу та врахування багатьох соціально-динамічних чинників сьогодення. Узагальнення та спроба концептуалізації сучасного практичного досвіду, систематизація основних теоретичних положень використання музикотерапії в соціально-педагогічній роботі з дітьми-інвалідами і є основною метою даної статті.                                                                  

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття.

Термін «музикотерапія», який найчастіше використовується у літературі, має греко-латинське походження і в перекладі означає «зцілення музикою». При визначенні поняття «музикотерапія» ми зустрілися з багатьма різними, іноді протилежними, поглядами вітчизняних і зарубіжних авторів, які беруть участь у теоретичному і практичному розвитку цієї відносно молодої науки.

Із давніх-давен музика використовується як лікувальний чинник. Інтерес до музикотерапії лікарів, психологів, педагогів, які в основі своїх власних досліджень пізнали терапевтичну цінність музикотерапії, постійно зростає.

Наукові праці сучасних дослідників а саме О. А. Мєдвєдєвої, Левченко І. Ю, Голик А. М., Вайноли Р. Х., Коршакової І. Ю., Науменко С. І., Грищенко Г. І., Гаврилюка В. М., та багатьох інших розкривають і обгрунтовують поліфункціональність та всебічність впливу на людину мистецтва загалом та музики зокрема.

Найпоширенішим визначенням музикотерапії є розуміння її як виду арттерапії, де музика використовується з лікувальною або з корекційною метою. Сьогодні музикотерапія є цілим психокорекційним напрямом, який має в своїй основі два аспекти: психосоматичний і психотерапевтичний.

У процесі дії музичної терапії це призводить до бажаної активізації порушеного способу переживань і поведінки.

У XX ст., особливо в другій його половині, музична терапія як незалежна дисципліна стала широко практикуватися в різних країнах Європи. Сучасні дослідження у сфері музикотерапії розвиваються за кількома напрямами — це: 1) вивчення художньо-естетичних закономірностей музичного сприйняття; 2) дослідження психофізіологічних аспектів музикотерапії та ін.

Перші наукові роботи, що досліджують механізм дії музики на людину, з’явилися наприкінці XIX – на початку XX ст. У працях М. Бехтерєва, І. М. Догеля, І. Р. Тарханова та інших з’являються дані про благотворний вплив музики на ЦНС, дихання, кровообіг [3, 10, 26]. У другій половині XX ст. інтерес до музичної терапії і механізму її дії істотно зріс. Мабуть, це можна пояснити науковотехнічним прогресом, що надав можливість вивчати фізіологічні реакції, які виникають в організмі у відповідь на музично-терапевтичну дію, на новому, вищому рівні. Водночас цей інтерес зумовлений можливістю використання музики як одного із засобів запобігання і зняття втоми, стресів, а також для підвищення працездатності.

Сутність нашого розуміння музикотерапії полягає в тому, що ми вважаємо її лікувально-виховним і соціалізуючим засобом. Своїми специфічними формами, засобами, методами вона впливає на осіб із соціальними, соматичними, психічними відхиленнями, виховуючи і перевиховуючи їх, готуючи до позитивної адаптації у нормальних життєвих умовах.

Наступним важливим для музичної терапії поняттям є те, що ми не тільки визнаємо можливість лікувального впливу творів музичного мистецтва, який позитивно позначається на патологічно змінених функціях організму людини, але й, передусім, використовуємо виховні можливості музики, за допомогою яких стало можливим цілеспрямовано і систематично впливати на особистість з тим чи іншим захворюванням. «Ритм, мелодію, гармонію, які втілені в музичному творі, можна вважати прямими носіями лікувально-виховного впливу» [33, c. 108].                                                                                                      

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Поступово зростаюче визнання ефективності музичної терапії привело до необхідності розроблення академічної програми підготовки професійних музикотерапевтів. Перша навчальна програма у Великобританії була реалізована в Лондоні 1961 р., а в 1975 р. там вже було засновано Центр музичної терапії. Надалі навчальні музично-терапевтичні програми були упроваджені у низці інших країн Європи.

Музична терапія як незалежна дисципліна широко практикується у США; сфера її використання постійно поширюється в Австралії, Японії, Новій Зеландії, Південній Америці та інших країнах. У США терапевтичне використання музики вперше отримало визнання після Другої світової війни, коли музика була з успіхом застосована при лікуванні емоційних розладів у ветеранів. У Росії та Україні ще не існує системи підготовки професійних кадрів у сфері музикотерапії, хоча необхідність у цьому є нагальною.

Музичне мистецтво як засіб регулювання станів людини вивчається різними науками, у тому числі медициною, соціологією, психологією, психіатрією та багатьма іншими.

Зокрема, В. І. Петрушин [23] пропонує музикотерапевтам узагальнити досвід, накопичений різними напрямами психотерапії. Специфічна особливість музики релаксувати стан людини або ж за допомогою ритморухів стимулювати м’язову енергію виявиляється вельми прийнятною для використання в різних видах життєдіяльності людини.

Теоретики і практики — музиканти, психологи і лікарі — висунули нормативні рекомендації, що стосуються виявленої дії на людину певних тембрів, динаміки, темпів, регістрів, ритмоформул, танцювальних рухів, музичних форм і стилів. За допомогою спеціально дібраних за законами композиції звукосполучень музика, організована за законами психофізіологічної дії, може успішно відображати, передавати й регулювати найрізноманітніші психологічні стани та настрої.

Докладний аналіз літератури, присвяченої різним аспектам музикотерапії, представлений в роботах Л. С. Брусиловського, В. Ю. Завьялова [5, 12] та ін., доводить, що музикотерапія може слугувати допоміжним засобом встановлення контакту між психологом і клієнтом і засобом, що полегшує емоційне відреагування під час корекційної роботи.

Як психологічні механізми коригувальної дії музикотерапії дослідники вказують: катарсис — емоційну розрядку, регулювання емоційного стану; полегшення усвідомлення власних переживань; конфронтацію з життєвими проблемами; придбання нових засобів емоційної експресії. Залежно від активності клієнтів, міри їхньої участі у музикотерапевтичному процесі і поставлених завдань музикотерапія може бути представлена у формах: активної — коли клієнти активно виражають себе в музиці і пассивною — коли клієнтам пропонують лише прослухати музику.

Пасивна музикотерапія має таку форму корекції як регулятивна, що сприяє зниженню нервово-психічного напруження. При груповій психокорекційній роботі використовується активний варіант музикотерапії. Для використання активного варіанта потрібен набір нескладних музичних інструментів: дзвіночки, барабан, цимбали. Клієнтам пропонуються певні ситуації, теми, схожі із темами програвання

ролей, малюнка. Клієнт вибирає музичний інструмент і інструмент для свого партнера, і потім за допомогою звуків створюється діалог.

Аналіз літератури і дані власних досліджень на матеріалі багаторічної виконавської та психолого-педагогічної практики свідчать про те, що різноманіття психофізіологічних реакцій, що виникають в організмі людини в результаті музично-терапевтичних дій, передусім зумовлюються механізмами яскравої акустичної рецепції, оскільки терапія «живим звуком» впливає на психофізіологію людини найпозитивніше. Виникаючі реакції слухової адаптації породжують певні асоціації, естетичні переживання, що активно впливають на психоемоційний стан людини. Емоції, динаміка яких завжди приводить до певних гормональних і біохімічних змін, опосередковано починають здійснювати вплив на інтенсивність обмінних процесів, дихальну і серцево-судинну системи, тонус головного мозку, кровообіг.

У сучасних дослідженнях достатньо розкриті можливості використання музикотерапії в лікувально-профілактичній медицині [8; 10; 12; 16; 20; 24] і розроблено програми: для зняття стресу і полегшення болю у дорослих і дітей; для підвищення резервних можливостей організму людини в центрах здоров’я; для хворих на бронхіальну астму; для дорослих із відхиленнями в розвитку; для контингенту психіатричних лікарень і клінік всіх вікових груп; для осіб, що страждають порушеннями мови і які відстають у розвитку, тощо.

Аналіз даних наукової літератури спонукає до формулювання щодо такої концептуалізації: «Музикотерапія — це система психосоматичної та духовної регуляції функцій організму людини завдяки впливам музично-організованих акустичних хвиль».

У багатьох країнах світу найбільшого поширення музикотерапія набула як лікувальна педагогіка, лікувально-виховний метод, оскільки містить у собі «систему диференційованих методів, способів і елементів лікувально-виховної дії, здійснюваної за допомогою активної і рецептивної діяльності», — зауважують чеські учені З. Матейова і С. Машура [17] в книзі «Музикотерапія при заїканні». Зв’язок цілющих і педагогічних методів базується на альтернативі активного чи пасивного стану індуктора або реципієнта, педагога або учня, властивих як педагогіці, так і медицині.

У мистецтві втілюється одна з відмітних властивостей людини — її здатність довільно включати механізми насолоди. Людина як «шукач задоволень» творить мистецтво для мистецтва, точніше заради тієї радості, яку надає приємне переживання краси і гармонії. Посилення переживань — одна з найважливіших функцій музики.

У музикотерапії, як і в музичній імпровізації, реалізується феномен персоніфікованого мистецтва, що виявляється як у мистецтві для себе і ради власного очищення, так і задля духовного оздоровлення. Цю проблему піднімає та по-своєму вирішує академік С. В. Шушарджан [28–31], який створив методику вокалотерапії, яка поєднує пасивне прослухування функціональної музики з активними вокальними вправами.

Можливості музичних творів, особливо класичних, широко використовуються для передання відчуттів, переживань, настроїв дитини з метою зміни структури її світовідчуття. При активній музикотерапії діти самі беруть участь у виконанні музичних творів (спів), при цьому застосовуються як звичайні музичні інструменти, так і незвичайні, наприклад, власне тіло. Цінність подібних знахідок полягає у задоволенні людської потреби до вираження душевного стану, до сублімації витіснених у підсвідомість «заборонених» для вираження в реальному житті комплексів і відчуттів.

Залучення до шедеврів мелодики часто супроводиться (при сеансі із заплющеними очима) появою зорових образів. Це ефект Чюрльоніса, співтворчість, розмова підсвідомості з вищими духовними цінностями на одному рівні і на своїй мові. При цьому спостерігаються прояви катарсису — під час сеансу імпровізації слухач із заплющеними очима бачить інколи вражаючі яскраві зорові образи, трагічно сумна маска змінюється сяянням очей, людина відчуває творче потрясіння. Якщо сеанс проведений правильно, знімається тривожність.

Такі музикотерапевтичні ефекти із застосуванням класичних шедеврів пояснюються тим, що класики завдяки написанню подібних творів самі отримували душевне вивільнення. Але твори музичного мистецтва повинні неодноразово перевірятися та добиратися з урахуванням прийнятності їх художньо-образних та інтонаціно-акустичних характеристик відповідно до кожного конкретного суб’єкта сприйняття. Цей важливий аспект віддзеркалено і в дослідженнях музикознавця РАМ ім. Гнесиних, д-ра пед. наук Д. К. Кирнарської: «люди не чують і не фіксують багато нюансів музичної структури і форми; суто естетичні особливості сприйняття недостатньо розвинені у більшості слухачів» [32] .

Однією з основних цілей музикотерапевтичних занять у соціально-педагогічній роботі з дітьми-інвалідами — інтеграція дитини в соціальну групу, оскільки в музичній співтворчості добре випрацьовуються різні комунікативні навички, усувається підвищена соромливість, формується витримка і самоконтроль.

Також, на думку К. Шваббе і представників лейпцизької школи [1, c. 114], музикотерапія має однакові права з іншими психотерапевтичними методами в межах усього комплексу методів комунікативної психотерапії. Згідно з цією думкою, музика є комунікативною системою. У ній важливу роль відіграє комунікативне напруження і розслаблення. Музику можна також вважати невербальною формою комунікації, яка у певних почуттях і людських взаєминах є більш результативною, ніж мовне спілкування [3, c. 69].

К. Шваббе вважає, що музична терапія — це спеціальний метод психотерапії, він будує свою концепцію на суспільній значущості музики.

Узагальнення і систематизація науково-практичного матеріалу з музикотерапевтичної проблематики дають підстави виокремити такі цілі музичної терапії:

– активізація емоційних процесів (інтроспекція) у вигляді стимуляції процесів, які викликають інтрапсихічний аналіз патопсихологічних конфліктів і їх усунення;

– активізація і викликання соціально-комунікативних взаємодій на невербальному та вербальному рівнях, які викликають подолання соціально-комунікативних порушень поведінки з патологічними ознаками;

– регуляція психо-вегетативно зумовлених порушень регуляції та інших станів психофізіологічного напруження;

– розвиток і диференціація здатності до естетичних переживань і насолоди, які сприяють руйнуванню обмежень, пов’язаних із патологіями переживань.

А. Вольграфт (1975) вважає музикотерапію засобом лікування функціональних рухових, психогенних і соціальних відхилень. При визначенні цілей музичної терапії Е. Лекорд (1973) наводить шість аспектів використання музики [1, c. 114]:

– при блокуванні процесу комунікації із соціальним оточенням, наприклад при аутизмі;

– як підготовку до використання психотерапії i релаксації;

– для зняття тривоги і страху перед лікувальними процедурами;

– як підтримку при релаксації, що пов’язана з аутогенним тренуванням;

– при подоланні тяжких станів, що зумовлені неврозами.

При подоланні інституціонального неврозу Е. Гастон (1968) [1, c. 114] називає три мети музикотерапії: 1) утворення міжособистісних взаємин; 2) досягнення самосвідомості за допомогою самовираження; 3) унікальний ритмічний потенціал для досягнення організації, включення у структуру групи і в процес музичного життя.

На думку X. Г. Ядіке (1970) [1, c. 114], дія музикотерапії зумовлена тим, що музика впливає на більш глибинні психічні сфери, ніж ті, на які має змогу впливати слово.

Пробудження внутрішніх захисних сил організму у стані глибокої релаксації, своєрідне лікування організмом самого себе під спрямованою дією слова і музики, з одного боку, і формування зцілювального світогляду — з іншого боку, створюють головні принципи музичнообразної медитативної психотерапії [2, c. 27].

Висновки. Отже, сучасна музична терапія широко використовує засоби і методи, що знайдені в межах інших психотерапевтичних підходів. У ній можуть використовуватись елементи психоаналізу, гіпнокатарсису, аутогенного тренування, наркопсихотерапії, медитації та ін. Концепція музично-образної медитативної психотерапії ґрунтується на сприятливому впливі на душевний стан пацієнта слухових і зорових образів, які мають різне емоційне забарвлення.

Однак музика багатогранна і вона не може обмежитися лише терапевтичним ефектом, навіть якщо буде використовуватись у терапевтичних цілях, а обов’язково торкнеться усіх інших стурктурних компонентів свідомості дитини. Тому використання музикотерапії у соціально-педагогічній роботі з дітьми-інвалідами є цілком аргументованим.

Виходячи з цього, слід наголосити на тому, що музична освіта дитини-інваліда — важлива форма роботи і значний чинник, що сприяє соціокультурній реабілітації дитини, ізольованої від соціуму та його цінностей. Реабілітація дітей-інвалідів у формі надання дитині музичної освіти сприяє навчанню дитини довільно керувати своїми емоціями, допомагає в розвитку емоційної сфери дитини, вихованню естетичних емоцій, смаків. Важливим чинником є сприяння держави в розвитку музичних та інших творчих здібностей дітей-інвалідів: в Україні обдаровані діти-інваліди мають право безкоштовно оволодівати різними видами мистецтва: музичним, образотворчим, художньо-прикладним.

Цінним, на наш погляд, є положення авторів у праці «На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами». Вони висловлюють думку про те, що музика для дітей-інвалідів, навіть із вадами слуху, потрібна так само, як і для інших дітей. Включати в соціально-педагогічну роботу її варто з раннього віку [4, c. 23].

Практика роботи відділень та центрів реабілітації підтверджує: чим раніше починаються заняття музикотерапії, тим ефективніше їх психокорекційна дія на дитину. Корисність музикотерапії в роботі з дітьми з обмеженими можливостями полягає в тому, що вона допомагає зміцнити довіру, взаєморозуміння поміж учасниками процесу; прискорює прогрес терапії, оскільки внутрішні переживання легше виражаються за допомогою музики, ніж при розмові; музика підсилює увагу до відчуттів, слугує матеріалом, що підсилює усвідомлення; побічно підвищується музична компетенція, виникає відчуття внутрішнього контролю і порядку та ін.

 Таким чином, групова та індивідуальна, пасивна та активна музикотерапія в соціально-педагогічній роботі з дітьми з обмеженими можливостями здоров’я необхідна як спосіб емоційної дії з метою корекції наявних фізичних і розумових відхилень, як спосіб комунікації й соціалізації, а також як один із можливих способів пізнання світу. Музикотерапія може бути включена в індивідуальну програму розвитку дітей-інвалідів в поєднанні з іншими видами корекційної роботи та з успіхом використовуватися в установах соціальної сфери.



Номер сторінки у виданні: 152
Автор:

Повернутися до списку новин