Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Критерій моральності як імперативна вимога для обрання на посаду судді





І. А. Гетьман - П'ятковська, кандидат юридичних наук,
доцент Херсонського державного університету
УДК 316.75

 

               Стаття розглядає проблему відповідності критерію, щодо призначення суддів. Запропоновано критерієм добору на суддівські посади визнати критерій моральності як імперативну вимогу, що є першоосновою для обрання суддів Міжнародного та Європейського Суду.

Ключові словакритерій моральності, імперативна вимога, імперативна норма, особа високих моральних якостей, правова норма.

 

Україна робить дієві кроки по шляху до вступу в Європейський Союз. Одним із таких кроків є прийняття та ратифікація Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Це перший міжнародний договір, спрямований на імплементацію Загальної декларації прав людини 1948 року.

Ця Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом N 11 - є основоположним європейським договором, що має вищу політичну, моральну та юридичну силу. Конвенція була прийнята радою Європи 4 листопада 1950 року і набрала юридичної сили 3 вересня 1953 року після її ратифікації вісьмома державами. Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію у вересні 1997 року і з цього часу вона набрала чинності на території нашої держави і є обов'язковою для виконання всіма органами державної влади [1].

В зв'язку з цим Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про виконання рішень й застосування практики Європейського суду по правам людини» від 23 лютого 2006 року, що стало підтвердженням серйозного наміру України впроваджувати європейські міжнародні стандарти щодо дотримання прав та основоположних свобод людини. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України [2].

Імплементація європейського права в національну правову систему є, безумовно, нагальною. Імплементація (від лат. implere - досягати, виконувати, здійснювати) - це організаційно - правова  діяльність держав з метою реалізації своїх міжнародно - правових зобов'язань. Визнаючи примат міжнародного права, Україна визнає за Європейською конвенцією первинність, порівняно з національним законодавством. Отже, матеріальна норма міжнародного права повинна обов'язково бути матеріалізованою, тобто втіленою, реалізованою в сучасну життєву дійсність.

В зв'язку з цим, на нашу думку, є ще одне завдання, яке слід виконати Україні з метою наповнюваності та відповідності європейським та міжнародним стандартам. Це завдання - втілення критерію моральності щодо обрання або призначення суддів. Порівнюючи міжнародні, європейські та національні норми, відзначимо різні критерії та вимоги щодо обрання на посаду суддів в міжнародному, європейському та національному праві.

В Європейській Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини зазначені критерії та вимоги до кандидата на посаду судді Європейського суду. Відповідно до пункту 1 статті 21 посадовими критеріями є наступні: «Судді повинні  мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу суддівську посаду, чи бути юристами з визнаним рівнем компетентності».

У Статуті Міжнародного Суду ООН зазначено, що Міжнародний Суд є головним судовим органом Об'єднаних Націй, створюється і діє у відповідності до свого Статуту. У главі 1 «Організація Суду» зазначені вимоги та критерій до судді Міжнародного Суду. Відповідно до частини 1 статті 2 обов'язковим є наступне: «Суд складається з колегії незалежних суддів, обраних незалежно від їх громадянства, з числа осіб високих моральних якостей, які задовольняють вимоги, що пред'являються в їх країнах для призначення на вищі судові посади, або вони є юристами з визнаним авторитетом в галузі міжнародного права» [3].

Відзначимо поєднання критеріїв до кандидата на посаду суддів Міжнародного суду ООН та Європейського Суду - це вимога мати високі моральні якості і бути особою високих моральних якостей. Отже, це імперативна вимога, тобто обов'язкова, як для суддів, так і для держав, які пропонують кандидатури для обрання на посаду судді.

Стаття «Україна обирає собі суддю» в газеті «Дзеркало тижня» від 8 грудня 2007 року пропонує тему для роздумів над цією проблемою. Кількість рішень Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), за якими Україна повинна відшкодувати зі свого Державного Бюджету суму від 1 до 625 тис євро, тільки починає зростати [4]. Тому розуміючи, що від того, хто обійматиме посаду судді, хто представлятиме Україну у найближчі шість років в цьому суді багато в чому залежатиме доля справ проти України, які розглядатимуться Європейським судом.  

З 1997 року Україну в Європейському Суді представляв Володимир Буткевич, повноваження якого закінчилися у листопаді 2007 року. Вибори судді від України відбувалися під час сесії ПАРЄ у січні 2008 року і як стало відомо з сайту Європейського Суду, знову від України суддя не був обраний [5]. Суддя від України Володимир Буткевич пішов, не дочекавшись свого наступника. Нарешті Україна визначилася з суддею Європейського суду (хоча поки що тимчасово). Обов'язки судді виконуватиме Станіслав Шевчук [6]. У січні 2009 року він склав присягу, після чого активізував розгляд Європейським судом з прав людини заяв від українських громадян.

Оскільки розгляд заяв без участі судді від країни неможливий, правило 29 Регламенту Суду передбачає призначення судді аd hoc (для розгляду кожної окремої справи або для виконання обов'язків упродовж певного часу). Зазначимо, що Україна посідає четверте місце за кількістю звернень до цієї установи і тому Україна обрала другий варіант, а суддею ad hoc став Станіслав Шевчук, один із претендентів на пост судді Європейського суду з прав людини від України.

Відповідно до Регламенту Суду суддя ad hoc повинен мати належну кваліфікацію, згідно з пунктом 1 статті 21 Конвенції.

Процедура добору кандидатів проводилася, відповідно до указу Президента України «Питання добору кандидатур для обрання на посаду судді Європейського суду з прав людини від України» № 869 / 2007 від 14 вересня 2007 року [7]. Конкурс проводиться відповідно до Порядку проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду з прав людини від України, затвердженого Указом Президента України від 1 листопада 2007 року № 1043. Відповідно до нього, кандидатом на посаду судді Європейського суду з прав людини може бути громадянин України, який:

• має повну вищу юридичну освіту та стаж роботи у галузі права, в тому числі на посаді судді, або досвід наукової чи викладацької діяльності у цій сфері не менш як десять років, або досвід діяльності у сфері захисту прав людини і основоположних свобод;

• має ґрунтовні знання положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколів до неї та практики Європейського суду з прав людини;

• вільно володіє однією з офіційних мов Ради Європи (англійською або французькою).

Отже, переконуємось в тому, що серед вимог до кандидатів для обрання суддею Європейського суду з прав людини від України, відсутній основоположний критерій «мати високі моральні якості».

Далі розглянемо українське законодавство щодо зазначеної проблеми.

У Законі України «Про статус суддів» глава друга присвячена обранню суддів для здійснення правосуддя [8]. Зокрема стаття 7 встановлює право на зайняття судової посади.

1. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. (Частина перша статті 7 в редакції Закону N 25344III (2534-14) від 21.06.2001)

2. Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законом, може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п'ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді. (Частина друга статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 25344III (2534414) від 21.06.2001)

3. Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п'ять років на посаді судді. (Статтю 7 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 25344III (2534414) від 21.06.2001)

4. Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як десять років, в тому числі не менш як п'ять років на посаді судді. (Частина четверта статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 25344III (2534-14) від 21.06.2001)

5. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь - якого суду, вказаного у частині 1 цієї статті, є складання кваліфікаційного екзамену.

Звернемось до Закону України «Про Конституційний Суд України» зокрема до глави 3 «Судді Конституційного Суду України». В стаття 16 визначені вимоги до судді Конституційного Суду України [9].  

«Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років».

Ще раз переконуємось у тому, що немає жодного слова про моральний імператив щодо особи судді. Очевидним стає той факт, що до суддів національного правосуддя такої імперативної вимоги, як мати високі моральні якості та бути особою високих моральних якостей, законодавець не ставив. Є підстава припустити, що правосуддя, яке є синонімом справедливості, може бути несправедливим? Отже, суддя беручі «подяку» за неправові рішення, вочевидь не порушує українське законодавство, адже імперативна норма бути особою високих моральних якостей відсутня у національному законодавстві? І тому прикрими є непоодинокі факти щодо суддів - хабарників, кількість яких зростає з кожним роком, починаючи з року незалежності і суверенності України. На нашу думку, справедливість рішень суддів залежить не від певного рівня їх матеріального статку, а від відсутності внутрішньої культури, дотримання професійної етики, розуміння цінності життя, духовного сумління та відсутності просто совісті. Законодавчо закріплений статус суддів підвищив їх не тільки в очах суспільства, як осіб призначених для здійснення правосуддя, але, на превеликий жаль, надав їм величі в їх особистих думках, аж до переконання безкарності. Замість людей, що належно виконують свої посадові функції, ми побачили суддів, які, одягнувши мантії, відірвалися від землі, залишивши там честь і совість і «злетіли» на суддівський Олімп, забувши, що вони є простими земними істотами і буде час повернення на землю.  

За матеріалами СБУ, за перший квартал 2009 року щодо суддів були порушенні 24 кримінальні справи. Глава СБУ Валентин Наливайченко підкреслив, що переважна більшість цих кримінальних справ порушено за ознаками хабарництва суддів за заздалегідь неправомірні рішення. Крім того, глава СБУ додав, що по відношенню до суддів складенні 59 адміністративних протоколів про дії, зв'язані з корупцією. Для довідки глава СБУ вказав, що в 2006 році по відношенню до суддів було порушено 29 кримінальних справ, у 2007 році - 43, в 2008 році - 52 [10]. Отже, статистичні дані свідчать про тенденцію до збільшення фактів хабарництва та корумпованості суддівського апарату.  

У зв'язку з цим під час парламентських слухань про стан правосуддя, що відбулися 18 березня 2009 року, голова Верховного Суду України Василь Онопенко слушно зауважив, що «слід удосконалити механізм добору суддівських кадрів та порядок притягнення їх до відповідальності» [11]. Судді повинні бути людьми з бездоганною репутацією. Така репутація для майбутнього судді - чи не найбільше його надбання, про чистоту якого потрібно піклуватися впродовж усієї майбутньої суддівської діяльності [12].

Постає питання: Що може стати мірилом моральності людини, тією «лінійкою»? Вважаємо, слід звернутися до світової та української правової і філософської спадщини, зокрема до праць М. К. Ренненкамфа, проф. Гіжитського, М. І. Палієнка, Ф. В. Тарановського, Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта та інших видатних мислителів минулого і сучасності, і знайти відповідь.

Звернемось до світової та української правової і філософської спадщини.

Ренненкамф Микола Карлович - відомий юрист II половини ХIХ ст., очолював кафедру енциклопедії права університету св. Володимира, а з 1883 по 1890 рр. був ректором названого університету. Серед правової творчої спадщини знаходимо, що «почуття правди і процес мислення складають явно суб'єктивний момент в утворенні права; так би мовити особистий, суб'єктивний погляд, тобто моральне переконання».[13]

Професор Гіжитський в роботі «Основи моралі» визначає різницю між моральною людиною і аморальною.  

Ця різниця, на думку науковця, полягає в тому, що «у моральної людини поняття обов'язку, справедливого, доброго, благородного, великого викликають сильні приємні почуття при думці про дії, що відповідають їм, і навпаки, почуття хворобливі виникають при думці про протилежні дії, а в аморальної людини поняття обов'язку, справедливості не викликає ніяких почуттів, або ж вони є настільки незначними, що їх вплив не може викликати серйозного опору почуттям іншого роду» [14]. Як право, так і моральний закон не входять в протиріччя, за своєю ідеєю, одне одному, тому що «моральний закон вимагає посилення правових вимог, а право краще всього виконується з морального почуття» [14].

Тарановський Федір Васильович (1875-1936) підводить нас до думки, що необхідно завжди мати на увазі раціональний характер природного права, а ідея природного права є необхідним доповненням позитивної науки.

Природне право як явище суспільної науки підлягає причинному вивченню і поясненню. А в суспільному житті немає статичності, змінюються конкретні явища, обумовлені причинами зв'язку і, більш того, виробляються абстрактні моральні цінності, які стають міцним і незмінним надбанням культури. Тарановський Ф. В. показує це на прикладі однієї моральної цінності -  індивідуальної волі. Вчений пише, що «індивідуальна свобода, породжена відомими конкретними умовами і причинами, стає незалежно від них визначною моральною цінністю», перетворюючи її на мету подальшого розвитку. Такі моральні цінності служать джерелом ідеї справедливості, яка визначає природне право.[15]

Палієнко Микола Іванович (1869-1937), академік Всеукраїнської академії з 1930 р., науковий інтерес вченого - у галузі теорії держави і права. Теоретико - правові погляди вченого викладені у науковій праці «Предмет і завдання енциклопедії права та ідея права».  

Справедливість, на думку вченого, це правильна оцінка чогось згідного з відомим мірилом, принципом належного. Віддавання кожному належного на основі і в силу цього мірила. Цим належним у співжитті людей є правові і моральні начала. Отже, під поняттям «належне» Палієнко М. І. має на увазі «право» і «моральність». Ми поділяємо думку Палієнка М. І. і в тому,що право, як і мораль, нематеріальні, невидимі, невідчутні на дотик, але відчутні внутрішнім переконанням. З поняттям права ототожнюється уява про щось належне, справедливе. Джерелом моральних норм, на думку науковця, є внутрішній авторитет людського сумління [16]. Узагальнюючи погляди та переконання академіка Палієнка М. І. приходимо до наступних висновків:

1. Чим довершенішим буде право, чим більше буде розвинутим почуття законності у людей, тим менше буде необхідність у примушенні;

2. Завданням права є установлення миру і порядку між людьми і сприяння найбільш досконалому розвитку їх добробуту тут, на землі;  

3. Право є відображенням людського в кожну мить його розвитку, посильне примирення, компроміс людських прагнень, інтересів.

4. Чим вища культура і моральний розвиток суспільства, тим довершенішими будуть норми права.

Особистий світ людини, за Г. В. Ф. Гегелем - це мораль людини. Вона є як вища ідея, що всім володіє, у якій гармонійно поєднуються і зовнішні права людини, і розрізнені прагнення одиничних осіб і вимоги держави. Мораль, зв'язана з ідеєю права, виступає як єдина пануюча ідея, і окремій людині залишається тільки довірливо віддаватися її вимогам і без спротиву йти до керованої нею мети [17].

Наше авторське бачення моралі полягає у наступному. Мораль розглядаємо як усвідомлену, тобто засновану на знаннях, досвіді та звичаях, форму свідомості, зміст якої формує відчуття прагнення до належного, що формується з внутрішнього спонукання, з розуміння цінностей життя: любові, добра, миру, захисту, збереження та продовження життя і людського роду. Під мораллю розуміємо сукупність норм, а під моральністю - ступінь їх дотримання особою, рівень запровадження моральних принципів у праві.  

Виходячи із наведених вище різноманітних визначень моралі, на наш погляд, правомірно виокремити наступні ознаки цього явища, що вказує на її самостійний характер та значення. Таким чином, мораль:

- це форма людської свідомості, що визначає її рівень, який заснований на знаннях, сформованих еволюційно, з врахуванням життєвого досвіду;

- це категорія, що може бути усвідомлена людьми, поняття, що формується, та змінюється в залежності від рівня духовного, економічного, матеріального, технічного, культурного (духовного) суспільства, групи людей чи індивіда;

- це внутрішнє спонукання людини, яке націлене на досягнення належного, абсолютних цінностей, розумності, істинності; - це людське уявлення про належне, критерієм якого є добро і зло, чесність, порядність, справедливість, правда, кривда;

- це вияв загальнолюдської ідеології, направленої на захист свого роду, родини, сім'ї з метою збереження та продовження людського життя, як правило, у стабільному мирному співіснуванні;

- це той «стрижень», що об'єднує людей, визначає і впливає на їх психічні, емоційні, духовні відносини, які, можна стверджувати, визначають нас як людську істоту;

- це соціальний регулятор, вплив якого поширюється майже на всі сфери суспільної взаємодії людей;

- це внутрішнє переконання, що формується у свідомості людини під впливом виховання, освіти, оточуючого соціального середовища у вигляді норм, принципів, поглядів, оцінок взаємовідносин з іншими людьми та їх об'єднаннями.

Як моральні, так і правові погляди і принципи людей визначають подальший розвиток суспільних явищ, тому що вони мають відношення до найчутливіших сторін життя людства. Діяльність міжнародних організацій (ООН, Ради Європи та ін.) свідчить, що значна частина людської спільноти прагне виробити єдині, уніфіковані правила з метою узгодженої поведінки для життя в безпечному світі і тому Україні слід зважати на міжнародну практику і гармонізувати внутрішнє законодавство. Можливо, у зв'язку з цим 3 листопада 2007 р. у Верховній Раді України здійснено перереєстрацію законопроектів про внесення змін до законів України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів» (реєстр. № 0916 та № 0917), прийнятих у першому читанні.

 І тому, посилаючись на вище викладене та комплексне реформування судово - правової системи, пропонуємо внести зміни в національне законодавство шляхом доопрацюванням до другого читання і викласти норму в проектах законів про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» (реєстр. № 0916) та «Про статус суддів» (реєстр. № 0917) з урахуванням критерію моральності як імперативної вимоги при обранні чи призначенні на посаду судді, і ця вимога, на нашу думку, повинна стати імперативною нормою.  Викласти статтю 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» в наступній редакції: «Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який є особою високих моральних якостей, на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років». Погоджуємося з думкою, що судово - правову реформу не повинні здійснювати тільки судді, бо це навіть небезпечно [18], отже реформування судово - правової системи слід здійснювати всім суспільством, з обов'язковим залученням науковців.

 

В статье рассматривается проблема соответствия критерию относительно назначения судей. Предлагается указанным критерием подбора на судейские должности определить критерий моральности, как императивное требование, которое является первоосновой для обрания судей Международного и Европейского суда.

Ключевые слова: критерий моральности, императивное требование, личность высоких моральных качеств, правовая норм.

 

The article is associated with the corresponding criterion problem. It refers to judges' appointment. It is proposed to recognize moral criterion as imperative claim and it's the elements for International and European Court judges' election.

Key words: moral criterion, imperative claim, imperative norm, a high moral quality person, legal standard.



Номер сторінки у виданні: 53

Повернутися до списку новин