Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Ціннісно-нормативні детермінанти ефективності легітимаційних технологій





Олександр Висоцький, доктор політичних наук, професор кафедри історії та українознавства Національної металургійної академії України (Дніпропетровськ)

УДК 32.019.51

 

Розкривається роль цінностей та норм у процесі легітимації політичної влади. Визначається, що ефективність легітимаційних технологій залежить від урахування тих цінностей і норм, які мають першорядну значущість для більшості суспільства.

Ключові слова: цінності, норми, технології легітимації, політична влада, ефективність.

 

Раскрывается роль ценностей и норм в процессе легитимации политической власти. Определяется, что эффективность легитимационных технологий зависит от учета тех ценностей и норм, которые имеют первостепенную значимость для большинства общества.

Ключевые слова: ценности, нормы, технологии легитимации, политическая власть, эффективность.

 

The role of values and norms in the process of legitimation of political power is recovered. It is determined that the effectiveness of legitimational technologies depends on account the values and norms which have paramount importance for the majority of society.

Key words: values, norms, technologies of legitimation, political power, effectiveness.

 

Легітимація політичної влади багато в чому залежить від норм і цінностей, які панують в суспільстві загалом чи в межах його окремих груп. Норми та цінності мають зобов’язувальну силу щодо сприйняття політичних суб’єктів як легітимних і вартих підтримки. Можна стверджувати, що норми і цінності виступають критеріями, на основі співвіднесення з якими визначається легітимність влади чи претензій на неї політичних суб’єктів. Тому імплантація в суспільну свідомість чи актуалізація значущості певних норм і цінностей виступає важливим моментом забезпечення легітимації політичної влади. Норми та цінності мають велику силу забезпечення легітимації влади, оскільки здатні з’єднувати та мобілізовувати суспільні сили, а також регулювати та спрямовувати політичну поведінку.

З огляду на вищевикладене, мета статті — з’ясувати цінніснонормативні детермінанти ефективності технологій легітимації політичної влади.

За В. Бакіровим, цінності слід розглядати «як будьякі предмети людських поривань, прагнень, бажань, що сприймаються в якості таких свідомістю особистостей, соціальних груп, спільнот» [2, с. 8]. Завдяки сприйнятим і засвоєним цінностям об’єкти навколишнього світу стають потрібними, важливими, значущими, бажаними, легітимними, приваблюючи людей та спонукаючи їх до певних дій. В. Бакіров виокремлює дві групи цінностей: 1) критеріальну групу, яка включає стійкі уявлення про різні види і типи значущості явищ, тобто те, якими повинні бути предмети і явища, їхні властивості й якості для того, щоб найкращим чином задовольнити потреби людей, слугувати їхнім інтересам; 2) оцінну групу, яка включає уявлення про справедливе, прекрасне, корисне [2, с. 9].

Цінності можуть репрезентуватись у суспільній свідомості знаками, символами, абстрактними поняттями (рівність, свобода, справедливість, безпека, демократія і т.ін.), образами та ідеями, які утворюють соціально привабливий світ можливої та бажаної дійсності — ідеальну реальність. Причому через інтерналізацію цінностей людина набуває не лише відповідні потреби, але й засвоює способи їх задоволення, які визначають алгоритми її індивідуальної та колективної поведінки [2, с. 38].

У політичній сфері цінності визначають значущість об’єктів, явищ, ідей, процесів політичного життя та їхніх властивостей, до яких людина ставиться як до засобів задоволення своїх соціальних потреб, інтересів, залучаючи їх до сфери своєї життєдіяльності [6, c. 292]. Варто зазначити, що ціннісне сприйняття політичних об’єктів може зумовлюватись як об’єктивними умовами розвитку суспільства, його соціострукурними особливостями, наявними соціальноекономічними та політичними відносинами, так і технологічним впливом політичних суб’єктів на громадську думку.

Цінності знаходять вираження в нормах. Політичні норми являють собою правила досягнення політичних цінностей, регулювання політичних відносин, засоби впливу на свідомість та поведінку учасників політичного процесу. Як вказує П. Катценстейн, норми — це «колективні очікування щодо належної поведінки акторів з даною ідентичністю» [9, с. 5]. У цьому визначенні слід звернути увагу на слово «належна», яке вказує на контролюючу та підпорядковуючу роль норм. За C. Краснером, «норми є стандартами поведінки, визначеної у термінах прав і зобов’язань» [10, с. 2].

На думку Ж.М. Куако, цінності визначають легітимність політичної влади, оскільки виступають конституюючою субстанцією прав й обов’язків, основою соціальної згоди та ідентичності суспільства й індивіда [8, с. 14]. «Політична функція координації та спрямовування суспільства є легітимною лише тоді, коли вона виражає ідентичність цього суспільства. Але легітимність влади перебуває у нерозривному зв’язку з розповсюдженням [дифузією] групових цінностей на усю систему його дій. Від досягнення цього завдання дифузії залежить право управляти, а також стан нормативної енергії політичної влади. Вказівки цієї влади зобов’язують індивідів лише в тій мірі, в якій вони відповідають ідентичності співтовариства» [8, с. 14], — стверджує Ж.М.Куако.

Як бачимо, у зв’язку з необхідністю забезпечення легітимності політичної влади постає проблема ствердження, захисту та просування таких цінностей, які можуть бути значущими для суспільства, виступаючи основою дій та їх оцінок соціальними суб’єктами. Велику роль в інституціоналізації цінностей як правових норм відіграє державна влада через законодавчі органи, які встановлюють закони, та судові й правоохоронні органи, що забезпечують виконання законів. Тут можна говорити про організаційні чи інституційні технології встановлення зобов’язуючої ролі цінностей. Але, крім згаданих установ, значний вплив на інтерналізацію цінностей справляють політичні суб’єкти через пропагування ідей, використання символів, образів, емоційні чи добре аргументовані висловлювання. У просуванні та ствердженні цінностей значну роль відіграють такі технології легітимації, як міфологізація, сакралізація, ідеологізація та віртуалізація, оскільки вони мають достатній потенціал для непомітної об’єктивації й онтологізації цінностей, коли видимість чи штучно сформована уявна значущість об’єктів політичного світу сприймається як їх сутність.

Однією з ефективних технологій легітимації цінностей є сходження від глибинних, спільних для усіх цінностей, пов’язаних з інстинктом самозбереження та потребою самореалізації (безпека, самоповага, батьківщина, свобода, порядок, робота, родина, статок), до більш абстрактних (права людини, національні інтереси, демократія, ринок, правова держава і т.ін.). Ефективність цієї технології базується на тому, що глибинні цінності осмислюються більшістю суспільства як первісні та необхідні життєві потреби, безпосередньо пов’язані з повсякденним досвідом, мають високу інтегративну здатність щодо суспільних сил незалежно від ідеологічних орієнтацій та соціальнокласових характеристик їх учасників. Ефективною технологією захисту та просування цінностей виступає драматизація реальності через актуалізацію загрози, яка активізує страх втрати однієї чи декількох життєвих цінностей (безпеки, свободи, порядку), що, відповідно, тягне за собою страх втрати особистістю й суспільством своєї ідентичності та одночасно впевненості у майбутньому.

Велику роль в обґрунтуванні й легітимації норм, зокрема проблематичних, К. О. Апель надавав аргументативному дискурсу всіх можливих учасників: «аргументативний дискурс усіх можливих учасників є ідеальною інстанцією обґрунтування та легітимації норм, що стали проблематичними» [1, c. 235]. Аргументативний дискурс як інстанція легітимації політичної влади має вагоме значення як механізм досягнення соціальної згоди, у тому числі і стосовно ієрархій цінностей, що використовується вже згадуваними нами селективними технологіями легітимації влади. Як відомо, селективні технології здійснюються через тематичне обмеження та контроль складу учасників публічного політичного дискурсу.

Для формування ієрархії цінностей громадськості особливе значення мають технології встановлення порядку денного, праймінгу та фреймінгу.

Ж. Бодрийяр звернув увагу на те, що цінності більшості суспільства дедалі більше формуються під впливом технологій видовищності, які завдяки знакам, символам та образам, що здатні заворожувати й зачаровувати, дають можливість індивідам протистояти «терору схематизації» та, тим самим, вислизати від примушення та здобувати примарну «свободу» [3, c. 15]. У технологія видовищності поєднуються технології драматизації, естетизації та стереотипізації політичного світу. Якщо технологія драматизації ґрунтується на прищепленні громадськості сприйняття політичного світу як арени боротьби, то технологія естетизації — на активізації прагнення мас до прекрасного та надання естетичному критерію статусу інтерпретативного критерію оцінки політичних суб’єктів, у тому числі в політичних відносинах, а технологія стереотипізації — на прагненні мас до спрощеного та емоційно насиченого погляду на політичні явища та об’єкти.

Слід також відмітити роль «значущих Інших», лідерів думок, зокрема політичних експертів, які через те, що користуються особливою довірою до них суспільства, мають соціальну владу сприяти просуванню та ствердженню цінностей у масовій свідомості. Варто підкреслити, що легітимність політичної влади може протистояти законності, коли легітимність забезпечується через актуалізацію певних цінностей, що сприймаються в межах певного співтовариства як достатнє підґрунтя для того, щоб виразити підтримку політичним суб’єктам, дії яких суперечать вимогам чинних правових норм. Фактично це створює підґрунтя для ефективності технологій легітимації влади, які за рахунок ціннісних суджень авторитетних осіб (значущих інших) актуалізують у сприйнятті громадськості цінності, взяття до уваги яких є достатнім обґрунтуванням для будьяких владних практик політичних суб’єктів. Найяскравіший приклад фіксації протистояння легітимності та законності через актуалізацію цінностей становить Доповідь Незалежної міжнародної комісії по Косово, в якій операція НАТО в Косово визначалась як «незаконна, але легітимна» на підставі таких ціннісних принципів, як захист людського життя та гідності [11, с. 4, 167].

Особливу роль в актуалізації цінностей, як підґрунтя для забезпечення легітимації влади, відіграють ідеологічні доктрини та грунтовані на них концепції захисту прав людини. Так, відомо, що ліберали роблять акцент на гарантуванні негативних прав людини (громадянських і політичних свобод), зневажаючи позитивними (такими, як право на працю, соціальне забезпечення, гідний рівень життя). На відміну від лібералів, комуністи, недооцінюючи негативні права людини, традиційно захищають точку зору, відповідно до якої навіть із усієї сукупності позитивних прав єдино важливим визнається право на соціальну захищеність. Соціалдемократи вважають, що однаково та повністю повинні реалізовуватись як негативні, так і позитивні права, оскільки вони перебувають у відношеннях взаємодоповнення. На думку соціалдемократів, в інтересах людської гідності права людини не можуть бути ні чимось зумовлені, ні протиставлені одне одному — вони неподільні. Права і свободи особи, демократичне право брати участь у прийнятті рішень та права на соціальний захист взаємообумовлені, і лише їх сума спроможна гарантувати свободу людині. «Лише там, де реалізовані соціальні права людини, всі члени суспільства можуть реально користуватися індивідуальними правами. Лише там, де пошана індивідуальних прав людини припускає плюралізм думок та політичну активність, люди можуть скористатися своїм правом на достатнє харчування, житло, роботу та освіту. Лише сукупність індивідуальних і соціальних прав людини робить можливим створення гідних людини життєвих умов» [5, с. 235]. Людина завжди вельми болісно реагує на обмеження чи порушення своїх прав, оскільки це безпосередньо стосується її гідності. Ось чому як достатня реалізація, так і зневажання правами людини незмінно впливають на долю легітимності політичного режиму, в першому випадку — позитивно, другому — негативно.

Цінності у формі норм та у формі ідеалів визначають різні типи легітимації політичної влади — відповідно процедурну та субстантивну. Так, процедурна легітимація залежить від дотримання норм у ході реалізації того чи іншого процесу, який пов’язаний із здійсненням або здобуттям політичної влади. Порушення процедурних норм може призвести до визнання нелегітимними рішень або влади політичних суб’єктів, що допустили такі порушення. Субстантивна (основоположна) легітимація пов’язана зі змістом рішень, результатами володарювання певних політичних сил, які мають відповідати ціннісним орієнтаціям більшості суспільства та наближати втілення в життя її суспільнополітичних ідеалів.

Ф. Барнард називає норми, від яких залежить процедурна легітимація, «службовими цінностями» (agency values), оскільки вони слугують стандартами, за якими робиться політика [7, с. 28]. Вони визначають, хто, як, в який спосіб приймає державні рішення, чи в межах визначеної компетенції та юрисдикції, чи за наявності достатньої кількості консультацій, чи подоланий конфлікт інтересів. Проте, за Ф. Барнардом, дотримання процедурних норм, хоча і призводить до правильності прийняття та реалізації державних рішень, але не визначає сутнісної справедливості цих рішень тією мірою, як це досягається через відповідність загальноприйнятим самодостатнім цінностям, що є своєрідними критеріями субстантивної легітимації та є незалежними від конституційних умов чи результатів виборів [7, с. 27–28]. Так, можна стверджувати, що процедурна й субстантивна легітимації доповнюють одна одну.

Відповідно до процедурної й субстантивної легітимацій можна розрізняти і різні за принципом дії технології легітимації влади — поперше, процедурнонормативні технології, які здійснюються через впровадження та зміну процедурних норм, подруге, ідеалвстановлюючі технології, засновані на обґрунтуванні чи актуалізації в якості основ реалізації та здобуття політичної влади суспільнополітичних ідеалів. Серед процедурнонормативних технологій легітимації влади особливу увагу слід звернути на прийняття законодавчих актів, які змінюють компетенцію політичних інститутів залежно від інтересів політичних сил, які через розширення повноважень певних владних інститутів підсилюють свій вплив на керівництво політичним процесом. Ще одним прикладом використання процедурнонормативних технологій легітимації є зміна виборчого законодавства, що створює більше можливостей для здобуття влади політичними силами, які ініціюють таку зміну. Варто зауважити, що здійснення процедурнонормативних технологій легітимації влади є вельми поширеним в Україні. При цьому зміна процедурних норм обґрунтовується, як правило, прагненням досягти демократичного ідеалу чи ідеалу правової держави. Тобто, як бачимо, процедурнонормативні технології на практиці доповнюються ідеалвстановлюючими технологіями.

Слід звернути увагу на те, що демократія водночас виступає і як сукупність нормативних принципів, і як суспільнополітичний ідеал. Це дає їй змогу відігравати визначну роль у здійсненні як процедурнонормативних, так і ідеалвстановлюючих технологій. Можна стверджувати, що демократія має величезний легітимаційний потенціал щодо різноманітних політичних практик і порядків. Недарма майже всі політичні режими прагнуть об’явити себе демократичними, втім, як і велика частина політичних суб’єктів, які борються за владу. Як правильно зазначає С. Наумкіна, «практично кожна держава будьякого режиму вважає себе сьогодні демократичною (хоча з усіх незалежних країн приблизно третина може називатися справді демократичними. Але й вони далекі від ідеалу, оскільки якнайменш третина їх населення приречена на маргіналізацію)» [4, c. 163].

Значна легітимаційна роль демократії пояснюється тим, що в основу демократії покладена низка цінностей, що надають життєві смисли соціальним суб’єктам як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. До таких цінностей, безумовно, належать свобода, рівність та визнання людської гідності.

Демократія — поняття вельми багатозначне. Етимологічним його значенням є влада народу. Але різні теоретики, ідеологи та політики під ним розуміють достатньо широкий спектр явищ, які намагаються зробити прийнятними та соціально визнаними. Це дає можливість через його використання легітимізувати будьяку соціальнополітичну реальність, утверджуючи її як основу для визнання суспільством політичної влади.

Фактично всі цінності, які мають

Доцільна, на наш погляд, дещо прояснити, з якими чинниками пов’язано прийняття соціальними та політичними суб’єктами цінностей і норм як основ мислення та діяльності. Спочатку звернемо увагу на той факт, що значна частина нинішніх політиківдемократів на пострадянському просторі була до розвалу СРСР за переконаннями комуністами та, відповідно, членами КПРС. Це, зокрема, стосується всіх президентів незалежної України. Після краху Радянського Союзу переважна більшість нинішніх політиківзмінила цінності, які визначали їхню соціальну та політичну поведінку. Безумовно, однією із причин переоцінки цінностей соціальними та політичними суб’єктами було банкрутство політичної системи, яка офіційно базувалась на комуністичних цінностях. Але, на нашу думку, однією із головних причин прийняття інших цінностей (замість комуністичних) соціальними та політичними суб’єктами була їхня об’єктивна потреба у довірі. Адже саме згода щодо цінностей є однією із вагомих підстав для оцінювання соціальних і політичних суб’єктів як гідних довіри. Іншими словами, демонстрація та повага до певних цінностей виступає як свідчення відповідної ідентичності та одна з головних підстав надання довіри та легітимності тими, для кого ці цінності є значущими. Відповідно до цього, політичні суб’єкти, щоб здобути легітимність, мають виступати як прибічники реалізації таких цінностей, які є (чи можуть бути) значущими для більшості суспільства, тобто можуть бути достатніми мотивами надання підтримки та легітимності політичним суб’єктам з боку більшості суспільства.

Фактично всі цінності, які мають великий мобілізаційний потенціал щодо легітимації політичної влади, можна звести до чотирьох основних груп. Перша група — це цінності безпеки, які базуються на інстинкті самозбереження людини та актуалізуються загрозами її біологічному виживанню. До цінностей безпеки належать такі права людини, як право на життя та на гідний його рівень, право на працю та соціальний захист. Друга група — це патріотичні цінності, які базуються на ототожненні індивіда з певним етносом, культурною групою, територією проживання, співтовариством у межах певної держави та актуалізуються загрозами колективним інтересам, відповідно етнічним, культурним, регіональним, національно_державним. Третя група — це цінності свободи чи вивільнення, які базуються на прагненні людини до звільнення від будь_якого примушення, гніту, тиранії, на потязі до самовираження, творчості та актуалізуються загрозами посилення державного контролю, проявів безкарного чиновницького свавілля, обмеження можливостей вільного просування чи самовираження, встановлення диктаторського політичного режиму. До третьої групи належать цінності, які знайшли втілення у негативних правах людини, зокрема свободі слова, релігії, зборів, пересування, недоторканності особистості, житла, праві на приватну власність, праві на опір злочинній владі. Четверта група — це цінності справедливого порядку, які базуються на вірі людини в можливість досягти справедливого влаштування світу та актуалізуються загрозами уповільнення чи припинення руху до реалізації на практиці ідеалів справедливого порядку. До четвертої групи належать такі цінності, як правова держава, соціальна демократія, деліберативна демократія, держава добробуту.

Аналіз програмних документів політичних сил різних ідеологічних напрямів дає підстави стверджувати, що цінності саме в межах цих чотирьох груп використовуються як головний арсенал впливу на громадську думку з метою отримання підтримки та легітимності цими силами у боротьбі за владу. Проте різні за ідеологією політичні сили надають неоднакову значущість кожній із цих груп цінностей. Так, ліві політичні організації традиційно віддають перевагу цінностям першої групи з акцентом на забезпеченні соціального захисту людини. При цьому вагоме значення вони надають формулюванню та реалізації на практиці ідеалу справедливого порядку. Певний сегмент лівих політичних сил, у тому числі соціалдемократи, намагається однаковою мірою з цінностями першої групи виступати і за втілення цінностей другої групи. Ліберали (чи центристи) виходять переважно з цінностей третьої групи, але намагаються повністю не нехтувати цінностями жодної із перерахованих груп. Праві політичні сили (зокрема націоналістичні й фашистські) основний акцент роблять на цінностях другої групи, надаючи іншим групам цінностей другорядного значення. У правих політичних сил також є суспільнополітичні ідеали, але дуже складно прирахувати до цінностей справедливого порядку Тисячолітній рейх (єдина Європа під проводом Німеччини) чи Americana pax (панування США у світі).

Цінності всіх чотирьох груп є значущими для громадськості, але різною мірою. Тут слід вести мову про те, що існують різні ієрархії цінностей, властиві різним сегментам громадськості. Відповідно переважну мотивуючу силу щодо легітимації політичної влади мають найбільш значущі цінності, що займають першу сходинку в ціннісних ієрархіях громадськості. У свою чергу, переважної значущості у більшості суспільства набувають ті цінності, реалізація яких перебуває під загрозою. А найбільшу легітимність та підтримку суспільства здобувають ті політичні сили, яким вдалось не просто актуалізувати значущість певних цінностей, а й переконати більшість суспільства у своїй здатності захищати та втілювати в життя ці цінності.

Зазначимо, що ефективні іміджі політичних суб’єктів вибудовуються з урахуванням тих цінностей, які мають найбільш мобілізуюче значення щодо легітимації політичної влади. Так, забезпечення легітимації політичної влади з опорою на цінності першої групи передбачає формування іміджу політичного лідера з найбільш повним втіленням рис турботливого батька, деміурга (творця), милосердного захисника знедолених і нужденних. Цінностям другої групи відповідає імідж політика з яскраво вираженими рисами безстрашного воїна, цілеспрямованого вождя, самовідданого героя. Відповідність цінностям третьої групи вимагає іміджу, який вбирає в себе архетипові риси бунтаря, народного трибуна, трикстера, які, подібно до Прометея, виступають символами вивільнення людства від будьяких форм залежності та гніту. Опора на цінності четвертої групи передбачає формування іміджу з найбільш повним втіленням рис мудреця та святого.

Відповідно до подальших чотирьох груп цінностей можна вести мову про переважання патерналістської, патріотичної, активістськоемансипаторської чи утопічної свідомості серед більшості суспільства. Це переважання визначається конкретноісторичними та соціокультурними умовами життя кожного суспільства. Ефективне та успішне забезпечення легітимації політичної влади вимагає врахування кожної із виокремлених груп цінностей, наявності носіїв усіх названих типів свідомості, але при цьому особливої уваги до цінностей тієї групи, яка має

першорядну значущість для більшості суспільства.

Доречно зауважити, що цінності є найкращою репрезентацією політичних суб’єктів та водночас чинником забезпечення легітимації політичної влади. Саме проголошені та взяті на озброєння політичним суб’єктом цінності є одним із важливих інструментів структурування політичного простору за принципом «друг — ворог», «свій — чужий». Тому відданість проголошеним цінностям на практиці є однією із головних умов здобуття та підсилення легітимності політичним суб’єктом під час боротьби за владу. Якщо політики не дотримуються проголошених і обстоюваних цінностей, які стали важливим елементом їх іміджу у сприйнятті громадськості, вони втрачають довіру та позбавляються легітимності в масовій свідомості.

Висновки. Виходячи з того, що норми та цінності виступають критеріями, на основі співвіднесення з якими визначається легітимність влади чи претензій до неї політичних суб’єктів, можна стверджувати, що імплантація в суспільну свідомість чи актуалізація значущості певних норм і цінностей виступає важливим моментом забезпечення легітимації політичної влади. Легітимність політичної влади може протистояти законності, коли легітимність забезпечується через актуалізацію певних цінностей, що сприймаються в межах певного співтовариства як достатнє підґрунтя для того, щоб виразити підтримку політичним суб’єктам, дії яких суперечать вимогам чинних правових норм. Цінності у формі норм та у формі ідеалів визначають різні типи легітимації політичної влади — відповідно процедурну та субстантивну. Так, процедурна легітимація залежить від дотримання норм у ході реалізації того чи іншого процесу, який пов’язаний із здійсненням або здобуттям політичної влади. Порушення процедурних норм може привести до визнання нелегітимними рішень або влади політичних суб’єктів, які допустили такі порушення. Субстантивна легітимація пов’язана зі змістом рішень, результатами володарювання певних політичних сил, які мають відповідати ціннісним орієнтаціям більшості суспільства та наближати втілення в життя її суспільнополітичних ідеалів. Відповідно до процедурної та субстантивної легітимацій можна розрізняти і різні за принципом дії технології легітимації влади — поперше, процедурнонормативні технології, які здійснюються через впровадження та зміну процедурних норм, подруге, ідеалвстановлюючі технології, що базовані на обґрунтуванні чи актуалізації в якості основ реалізації та здобуття політичної влади суспільнополітичних ідеалів. Процедурнонормативні технології на практиці доповнюються ідеалвстановлюючими технологіями.



Номер сторінки у виданні: 172

Повернутися до списку новин