Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Зміст і структурні складові поняття «медіа - діяльність»





Світлана Грицай, аспірантка кафедри бібліотекознавства і соціальних комунікацій

Харківської державної академії культури УДК 004.32.6

 

У статті розглядаються зміст поняття «медіадіяльність» та його структура. Проведено ретроспективний аналіз становлення даного поняття, розглянуто його характерні ознаки, виділено структурні компоненти.

Ключові слова: медіа – простір, медіа – діяльність, комунікація, структура, картина світу.

 

В статье рассматриваются содержание понятия «медиадеятельность» и его структура. Проведен ретроспективный анализ становления данного понятия, рассмотрены его характерные признаки, выделены структурные компоненты.

Ключевые слова: медиа – пространство, медиа – деятельность, коммуникация, структура, картина мира.

 

In this article author analyses a concept «mediaspace» from positions of different sciences. On the basis of this analysis an author gives determination a concept «mediaspace», which can be used in different sciences.

Key words: mediaspace, communication, psychology, sociology, theory of journalism, mix up disciplinarnyy approach, system.

 

Актуальність теми. Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи саму себе й умови свого існування. У діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало в природі. Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй вона виходить за межі своєї природної обмеженості, тобто перевершує свої генетично зумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру своєї діяльності людина створила знакові системи, вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, за допомогою яких з’явилися на світ нові предмети споживання, побудувала матеріальну і духовну культуру і в кінцевому рахунку перетвориласаму себе.

Прогрес у сфері інформатизації і масової комунікації, що мав місце за останні кілька десятків років, зобов’язаний своїм походженням саме діяльності, а не вдосконаленню біологічної природи людей.

Звідси зрозуміло, якого значення в сучасному світі надається медіа – діяльності — структурному компоненту медіасередовища, що становить її практичну основу. Разом з тим поняття «медіа – діяльність» та її структура до кінця не визначені в науковій літературі, і, таким чином, проблеми, підняті в даній статті, представляються актуальними.

Ступінь дослідженості проблеми. До змісту поняття «медіа – діяльність» зверталися у своїх роботах Дж. Г. Міда, Г. Блумера, Д. Рашкофф, Е. Денніс, які розглядали даний феномен з позицій соціальної психології.

Узагальнюючи їхні погляди на медіа – діяльність, даний феномен можна визначити як особливий вид людської діяльності, що характеризується через використання медіа та медіа – простору як інструменту і середовища здійснення. Структура медіа – діяльності найповніше розкрита у працях В. Ільганаєвої, яка розглядає дане поняття як багаторівневу соціальнокомунікаційну (інформаційну) структуру.

Разом з тим проблема медіа – діяльності комплексно не розглядалась у науковій літературі. Відсутні роботи, що розкривають змістовноструктурну складову цього феномену.

Таким чином, метою даної статті є аналіз змістовної сторони і структурних складових поняття «медіа – діяльність».

Основний зміст. Сучасні дослідники виокремлюють в діяльнісній теорії дві сторони — технологічну і смислову.

Перша являє собою аналіз будьякої діяльності, з точки зору процесів, які реалізують її. Вона добре розроблена: «Технологічний аналіз діяльності неможливо обійти при дослідженні трудової або навчальної діяльності, коли для навчання людини якоїсь професійної діяльності необхідно виділити всі дії, а в кожній дії — всі операції, що забезпечують успіх дії. Не випадково цей тип аналізу широко представлений у роботах теоретиків навчання (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна, В. В. Давидов та ін.)». Смислова сторона характеризує діяльність через відношення активності людини до її мотивів [2, с. 43].

Ці дві сторони містяться в текстах у синкретичному стані і можуть бути розрізнені тільки шляхом аналізу.

Простежимо, як вони прописані С. Л. Рубінштейном: «Будьяка діяльність складається зазвичай з низки актів — дій чи вчинків; будучи актами суб’єкта, вони мають за внутрішнім своїм змістом певну психологічну будову: вони виходять з тих чи інших мотивів і спрямовуються на визначену мету. Оскільки в різних умовах ця мета повинна і може бути досягнута різними способами («операціями») або шляхами («методами»), дія перетворюється на вирішення завдання. Оскільки єдність дії визначається єдністю результату, що є метою суб’єкта, а способи дії диференціюються залежно від відмінності умов, в яких ця мета досягається, одна і та сама дія може і повинна в різних умовах здійснюватися різними способами. У результаті з дії або у складі її виділяються окремі ланки, певні часткові операції, пов’язані з певними об’єктивними умовами. Закріплюючись, ці часткові операції автоматизуються і як навички переносяться з однієї дії до іншої. Диференціація умов, в яких відбувається дія, знаходження способів дії, адекватних умовам, закріплення зв’язку перших із другими і т.п. — все це пов’язано із включенням в дію цілої низки психічних процесів як підлеглих процесуальних його компонентів» [14, с. 172].

Логічно стрункіша структура діяльності як технологічного процесу міститься у працях О. М. Леонтьєва, що публікувалися з 40х рр. XX ст. Погоджуючись із С. Л. Рубінштейном у визначенні операції як способу здійснення дії у певних умовах, О. М. Леонтьєв чітко розрізняє поняття діяльності та дії: перше він співвідносить з мотивом, друге — з метою. Отже, діяльність, за О. М. Леонтьєвим, — це процес, який «характеризується психологічно тим, що те, на що спрямований даний процес загалом (його предмет), завжди збігається з тим об’єктивним, що спонукає суб’єкт до даної діяльності, тобто мотивом» [8, с. 288].

Таким чином, перша і головна ознака діяльності (на відміну від конкретніших її одиниць — дій) — збіг предмета з мотивом. Інша важлива психологічна особливість діяльності — специфічний зв’язок з нею особливого класу психічних переживань — емоцій і почуттів: «Ці переживання залежать не від окремих, приватних процесів, але завжди визначаються предметом, перебігом і долею тієї діяльності, до складу якої вони входять» [8, с. 289].

Дія ж, за О. М. Леонтьєвим, — «це такий процес, мотив якого не збігається з його предметом (тобто з тим, на що він спрямований), а лежить у тій діяльності, в яку цю дію включено» [8, с. 289]. Що в такому випадку змушує суб’єкта вчинити дію? «Оскільки предмет дії сам не спонукає діяльність, то для того, щоб дія виникла і могла відбутися, необхідно, щоб його предмет виступив перед суб’єктом у своєму ставленні до мотиву діяльності, в яку ця дія входить. Це ставлення і відображається суб’єктом, причому в абсолютно певній формі: у формі свідомості предмета дії як мети. Таким чином, предмет дії є не що інше, як визнана безпосередня мета» [8, с. 290].

Подальша теза О. М. Леонтьєва дуже важлива: мотиви і цілі не є статичними утвореннями. Так, мотив діяльності може, зрушуючись, переходити на предмет (мету) дії. У результаті цього дія перетворюється на діяльність. «Саме цим шляхом, — упевнений О. М. Леонтьєв, — і народжуються нові діяльності, виникають нові ставлення до дійсності» [8, с. 290].

Перенесемо абстракції О. М. Леонтьєва в цікаву для нас сферу. Про медіа – діяльність як автономну діяльність можна, з точки зору діяльнісної теорії О. М. Леонтьєва, говорити лише тоді, коли її предмет є для особистості значущим з точки зору конкретних історичних умов, що визначають мотиви поведінки суб’єктів медіа – діяльності. Вважаємо, що сьогодні мотиви медіа – діяльності як соціального феномену визначаються тим фактом, що науковотехнічна революція й інформатизація всіх сфер суспільного життя призвели до глобальних змін світу, наших уявлень про нього, мотивів поведінки. Нескінченний потік всеосяжної інформації, що обрушився на людину у ХХ ст. і продовжує зростати у третьому тисячолітті, надав можливість індивідам отримати доступ до будьяких ідей, поглядів, цінностей. Людина обирає їх за своїм смаком і будує відповідно до них свою поведінку. Переглядаються кардинальні наукові концепції, розширюються межі нашого пізнання. З одного боку, поточні зміни сприяють прогресу в усіх сферах соціального життя, з іншого — ускладнюють орієнтацію людини в світі. Сучасна людина знає, що світ величезний, нескінченний (вшир і вглиб)і характеризується нескінченною різноманітністю форм і видів, серед яких є і вона — людина [5, с. 82]. У всі століття люди прагнули звести гетерогенну різноманітність світу до системи, доступної для розуміння. Таким гомогенним узагальненням для індивіда завжди була і є картина світу.

У зв’язку з розвитком технічних засобів масової комунікації інформація стала з’являтися перед людиною в найрізноманітніших образах, картина світу стає різноманітною і складною. Інформаційний вибух, поява різних теорій інформації, загальної теорії систем, кібернетики дали змогу усвідомити значущість інформаційних процесів.

Таким чином, визнання гегемонії засобів масової інформації в усіх сферах соціального життя дало можливість деяким ученим стверджувати, що сучасна людина репрезентує реальність переважно під впливом медіа – діяльності.

Слід зауважити, що поняття «медіа – діяльність» як особливий вид соціальної діяльності формується насамперед під впливом специфічних уявлень про медіасередовище.

Американський дослідник Д. Рашкофф, що вживає поняття «інфосфера» і «медіапростір» як синоніми, виокремлює дві актуальні для медіа – діяльності концепції медіасередовища, перша з яких передбачає прийняття медіапростору як породження природи, друга — зводиться до фундаментального твердження, що медіасередовище є в певному сенсі відокремленим від соціальної реальності, однак при цьому перебуває в активній двосторонній взаємодії з нею, а також має здатність до самоорганізації завдяки вже відомим механізмам самореференції [12, с. 323].

Таке розуміння медіасередовища сходить до розробленої у 60х рр. XX ст. І. Пригожиним теорії динамічного хаосу [11].

Виходячи з такого розуміння медіа – діяльності, Дж. Г. Мід особливо підкреслював ті специфічні зміни, які відбуваються у свідомості індивідів як наслідок їхньої діяльності. Він вказував на утворення «тотожності значень» комунікативних актів у свідомості індивідів під впливом ЗМІ внаслідок того, що досвід продуцента, трансформуючись, постає перед реципієнтом у редукованому вигляді, так що для нього стає можливим відчути себе на місці «іншого», що й робить досвід одного загальнозначущим і загальнодоступним [17].

Подібні міркування і стали предтечею уявлення про медіа – діяльність.

Розвиваючи ідеї Дж. Г. Міда, Г. Блумер увів визначення діяльності як елементарного спонтанно виникаючого колективного угруповання під впливом повідомлень, які щоденно передаються пресою, сконструйовані на основі врахування того рівня, який досягнутий її колективною (масовою) свідомістю [15].

Однак потрібна була поява інших (крім преси) засобів масової інформації, аби поняття «медіадіяльність» стало загальноприйнятим. Найважливішим елементом теорії медіа – діяльності, завдяки якому вона набула особливої значущості, стало поняття «публіки», або «аудиторії», поза якою медіа – діяльність втрачає сенс [9, с. 5].

Це поняття було запроваджено ще в роботах Е. Сепіра, який вважав, що публіка не прирівнювалася до маси, а радше протиставлялася їй, оскільки під цим словом малася на увазі така сукупність індивідів, яка, усвідомлюючи свої

інтереси, діє в контексті публічно здійснюваної державної влади. Так було покладено початок як вивченню аудиторії медіа – діяльності, так і тієї взаємодії, що виникає між медіа – діячем і аудиторією [14].

Слід зауважити, що багато досліджень у руслі теорії медіа – діяльності оперують поняттями «громадська думка» і «масова свідомість», тобто конструктами, необхідними для розуміння глобальних процесів, що відбуваються в соціумі, і ставлення до них більшості його членів. У цьому сенсі масова свідомість протиставляється індивідуальній, ніби масова настільки ж реальний феномен, що й індивідуальна. У даному випадку правомірно говорити про те, що носієм свідомості може бути тільки конкретний, реальний

індивід, а «масова свідомість» — це конструкт для вивчення тенденцій сприйняття соціальної реальності, характерних для великої кількості індивідів, що належать одному соціуму [10].

У зв’язку з цим видається доречним навести висловлювання О. О. Леонтьєва, що підтверджує цю точку зору: «Ніяке знання не може стати громадським перш, ніж воно пройде через «індивідуальну голову», і з психологічного боку байдуже, наскільки результат пізнання суспільно значущий» [7, с. 123].

Можна з певністю говорити про той чи інший ступінь близькості картин світу індивідів, що належать одній і тій самій соціальній групі, але не про ідентичність. Тому не слід випускати з уваги, що медіадіяльність впливає на індивідів, а не на «масу», причому індивіди і самі впливають на медіа – діяча за принципом зворотного зв’язку. Це міркування підводить нас до дуже важливого і до цього дня дискусійного питання про те, наскільки ефективною може бути медіа – діяльність у своєму впливі на реципієнта.

Сучасні уявлення про ступінь впливу медіадіяльності на свідомість і поведінку індивідів дуже неоднорідні. Існують, принаймні, три точки зору на те, якою мірою картина світу, а отже, і поведінка реципієнта детерміновані медіавпливом. Поперше, залишаються сильними позиції тих, хто вважає, що індивідперебуває під масованим пресингом з боку ЗМІ, які, впливаючи на його свідомість, значною мірою зумовлюють його політичну та соціальну поведінку. Так, Е. Денніс стверджує, що мислення індивіда формується ЗМІ, які, впливаючи на його думки й установки, змушують його реалізовувати певні види поведінки [16].

Цю позицію займають ті автори, а їх більшість, які вважають, що ЗМІ маніпулюють індивідами за рахунок мультиплікації чиєїсь точки зору і надання їй тим самим статусу «громадської думки» [6, с. 88].

Однак ця точка зору на медіадіяльність поділяється не всіма вченими, що займаються маскомунікаційними проблемами. Зокрема, Д. Мерілл, спираючись на дані численних експериментальних досліджень, є представником діаметрально протилежного підходу: він вважає, що ЗМІ радше мають здатність фокусувати увагу реципієнта на певних фрагментах реальності, ніж спонукати його до безпосередніх дій. Згідно з Д. Меріллом, вплив ЗМІ полягає радше в тому, щоб вказувати суспільству, про що слід замислитися, а не в тому, щоб говорити йому, що слід думати [16].

Третю позицію по відношенню до того впливу, який чинить медіадіяльність на індивіда, можна охарактеризувати як проміжну, збалансовану і помірну. Ця концепція ґрунтується на компромісному підході до оцінок ступеня детермінованості змісту свідомості реципієнта функціонуванням ЗМІ. З одного боку, вона не заперечує істотного впливу ЗМІ на свідомість та поведінку індивідів — членів соціуму, а з іншого — визнає наявність певних обмежень могутності медіадіяльності [1].

Узагальнюючи дані позиції, можна констатувати, що медіадіяльність — це структурована система трансляцій інформації, яка пропонує відповідно до різних інтересів і потреб користувачів необхідне інформаційнопізнавальне середовище, вільне від диктату і комфортне для соціального вибору особистостей.

Разом з тим усі ці концепції медіадіяльності мають суттєві обмеження: трактуючи медіадіяльність як сферу психологічного контракту медіа – діячів і аудиторії, вони не розкривають структурних, змістовних сторін медіа – діяльності.

Істотний внесок у сучасну теорію медіадіяльності, з точки зору структурного змісту даного поняття, вносить В. Ільганаєва, вказуючи, що «сучасний інформаційнокомунікаційний простір охоплює кілька середовищ, що утворюють нові умови суспільного життя: техносферу, яка побудована на ІКТ; інфосферу, що базується на інформаційномережевих магістралях; соціоінфосферу, яка обіймає будьякі потоки інформації структури, що їх організують і управляють, створюють їх споживання і впливають на стан соціального інтелекту» [3].

Розвиваючи це положення, В. Ільганаєва зазначає, що «розгортання соціальнокомунікаційної взаємодії відбувається в певних глобальних процесах, що супроводять людську діяльність» [4]. На думку В. Ільганаєвої, структурними компонентами медіа – діяльності є наступні елементи, які об’єктивно існують у медіапросторі (табл. 1).

Загалом, на думку В. Ільганаєвої, «ці процеси поєднує глобальний процес медіатизації соціальноінформаційного простору, що є відображенням еволюції соціокомунікаційних процесів на основі розвитку методів, засобів, технологій та матеріалізацією їх генетичної єдності» [3]. У цьому контексті досить логічним є припущення, що медіасередовище, у свою чергу, включає в себе і діяльність, спрямовану на підтримку системи, тобто діяльність з виробництва, тиражування і розповсюдження інформації в будьякому її вигляді.

 

Таблиця 1 Структура медіа - діяльності в соціально – комунікаційному просторі (складено на підставі роботи В. Ільганаєвої «Інституалізація соціально комунікаційної сфери суспільства» [3])) 

Висновки. Медіа – діяльність є лише частиною медіасередовища, складаючи при цьому лише його технікотехнологічний бік.

Важливими змістовними складовими медіадіяльності, що виконують адаптуючу, соціалізуючу та соціальноінтегруючу функції в культурі, які впливають на адекватність трансляції духовних цінностей, є змістотворні світоглядні ідеї, ідеали, виражені в мові, традиціях, символах, образах, які транслюються в масову свідомість.

Можна припустити, що всі змістовні атрибути, що їх включає медіадіяльність, мають під собою певні ідеї — смисли, і в соціальному аспекті це відображення зовнішнього світу повинно вплинути на усвідомлення мети і перспективи його подальшого пізнання та практичного перетворення. По суті, будь_яка ідея, що виникла і отримала свій подальший розвиток в умах різних людей і прийнята ними на підставі сформованого ціннісного образу, є об’єктом медіадіяльності.

У зв’язку з цим можна припустити, що медіадіяльність — це особливим чином організована система, яка складається з різних рівнів і виконує функцію інформаційного супроводу всіх сторін життя суспільства всіма можливими медіазасобами.



Номер сторінки у виданні: 188

Повернутися до списку новин