Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Роль мас - медіа в розвитку інформаційного суспільства в умовах глобалізації





Віра Дабіжа, здобувач кафедри суспільно_політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

УДК 316.774.+070.1

 

У статті розглядаються витоки становлення інформаційного суспільства як фактора загального глобалізаційного процесу, а також роль і значення масових комунікацій в умовах кризового періоду розвитку людства.

Ключові слова: інформація, інформаційне суспільство, глобалізація, мас – медіа, розвиток, кризи.

 

В статье рассматриваются источники становления инфармационного общества как фактора глобализации, а также роль и значение масовых коммуникаций в условиях кризисного периода развития человечества.

Ключевые слова: информация, информационое общество, глобализация, масс – медиа, развитие, кризис.

 

In the article the sources of information society as a factor of general globalization process and the role and importance of mass communications in a crisis period of human development.

Key words: іnformation, informative society, globalization, mass_media, development, crises.

 

Процес глобалізації світового господарства впливає на взаємозв’язок і взаємозалежність національних політекономічних систем. Він призводить до загострення існуючих і виникнення нових суперечностей, які мають різні форми. Наприклад: світові та регіональні банківські, фінансові та економічні кризи (приміром, 1997–1998 рр., 2008–2010 рр., та наступні), геополітичні протистояння у вигляді загострень міждержавних і міжнародних відносин, локальні та громадянські війни, повстання та інші соціальні заворушення (Південь Африки, Близький Схід).

Вказані глобальні суперечності почали охоплювати всі сфери суспільної життєдіяльності, оскільки диверсифікуються форми і напрями міжнародної конкуренції (наприклад, у сфері боротьби за володіння і контроль за природними, технологічними, інформаційними, інтелектуальними, трудовими та іншими ресурсами [1, с. 101]).

Мас – медійні системи світового і національного рівнів не залишаються осторонь цих всеохоплюючих процесів. Вони опинились у стані подвійного та потрійного тиску всіх сучасних викликів, що характерні для світової спільноти. Як «четверта влада», як засоби масової інформації та комунікації, як одна з господарчих структур і як система зворотного зв’язку мас – медіа водночас віддзеркалюють у світовий інформаційний простір усі прояви сучасних світових протиріч і кризових явищ. Суспільство вимагає від ЗМІ відображення жорстких глобальних протиріч, катастроф та інших негативних явищ, осмислення сутності та причин цих явищ.

Саме тому теоретична база мас – медіа постійно поширюється за допомогою методології різних галузей знань — політології, соціології, правознавства.

Медіа є практикою, яка збагачує науки, стає джерелом нових наукових дисциплін, наприклад соціології ЗМІ, психології ЗМІ (медіа психології). Виникає ефект комплексних досліджень, які повинні здійснювати безперервний аналіз соціальної динаміки, надавати матеріали для трактування змін у суспільстві. Саме тому зростає значення, роль і вплив інформаційно – комунікаційної компоненти. Вона має динамічний характер через вплив на взаємодію з аудиторіями.

Осмислення сутності соціальних, техніко технологічних та політекономічних змін дає підстави наблизитись і до розуміння необхідних трансформацій в управлінні процесами формування інформаційного суспільства, яке є однією з головних ознак сучасного часу.

Становлення інформаційного суспільства почало змінювати не лише світову та національні економіки й форми господарювання, життя людей, відносини, комунікативну складову на всіх рівнях діяльності, виробництва, у сферах науки, культури, освіти, релігії. Тобто почалися зміни безпосередньо у способі влаштування сучасного світу.

Це сталось у другій половині XX ст., коли країни Західної Європи, Північної Америки, Японії здійснили якісний прорив у своєму розвитку і відчули необхідність переходу від індустріального типу розвитку своїх суспільств до якоїсь нової форми соціального існування. З іншого боку, нинішня боротьба двох соціальних систем, двох супердержав (СРСР і США) вимагає пошуку нових, теоретично обґрунтованих концепцій розвитку людства. Однією з таких концепцій є концепція «інформаційного суспільства», що виникла та поширилась наприкінці 60–х — початку 70–х рр. XX ст. Поняття інформаційного суспільства було альтернативою концепції індустріального та постіндустріального суспільства. Проте з успіхами та доповненнями інформаційно – технологічної революції 90 – х рр. XX ст. воно набуло домінуючого значення, увійшло до стратегічних планів перспективного розвитку держав, зокрема на початку XXI ст. і в Україні [2].

Таким чином, у постіндустріальну добу, коли сфера важкої індустрії витискалась сферою послуг, насамперед інформаційних, почали формуватись і нові ідеї про інформаційну та комунікаційну природу суспільства, виникнення всесвіту. Вперше ідея і термін «інформаційне суспільство» були сформульовані в Японії професором Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші та були підтримані урядом, який вважав дуже важливим для країни, для її економіки в першу чергу визначити принципи і перспективи розвитку комп’ютерних технологій. До розроблення цієї тематики, хоча і з вузьких економічних позицій в Японії, підключились декілька дослідницьких груп вчених. Це викликало поштовх до порівняння й аналізу нового напрямку в економічних конкурентів Японії — американців, оскільки в цей час з початку 1962 р. до 1973 р. набули поширення ідеї постіндустріалізму американського соціолога Деніела Белла [3; 4]. За Беллом, постіндустріальне суспільство будується на теоретичних знаннях, які є його визначальним принципом, а також джерелом інновацій та основою формування загальної політики (тобто знання є базисом політики).

Це означає, за Д. Беллом, що новим домінуючим класом є клас професіоналів (виконавців), а в усіх сферах діяльності (економічній, політичній і соціальній) підготовку матеріалів, управлінських рішень за допомогою новітніх інтелектуальних технологій основний вплив на їх обґрунтування здійснює новий інтелектуальний клас. У 1973 р. вийшла книга Д. Белла «Прихід постіндустріального суспільства», що завершила формування цієї теорії [3].

Водночас на початку 70 – х рр. XX ст. відбулось оформлення ідей інформаційного суспільства, що призвело до злиття цих двох теоретичних концепцій як нових ідеологій, в яких не змінилась назва, запропонована Хаяші, але принциповими положеннями залишились напрацювання Белла. Тобто американські ідеологічні концепти знову залишились домінуючими.

Соціальні, психологічні, політичні, культурологічні аспекти цієї ідеології склали основу цивілізаційної теорії «Третьої хвилі» викладеної Е. Тоффлером [5]. Відтоді зусилля теоретиків були спрямовані на обґрунтування основних положень інформаційного суспільства, виявлення основних факторів впливу його основних характеристик на людину.

Теорія Белла і його теоретичні розробки мали штучний характер. Тобто теоретичні положення виступали як «паралельний світ» без будь – якої ув’язки з реаліями загального соціального буття. Таким чином, у теоретичних розробках інформаційне суспільство існувало осторонь від усієї сукупності соціальних комунікацій, реальної соціальної взаємодії.

У 80–90-ті рр. XX ст. відбувається переоцінка поглядів і теорій стосовно промислового виробництва. За рахунок інтенсивного фінансування, наукових розробок у дусі теорій Белла, розпочинається активне просування в політичний та ідеологічний простір ідеї розбудови інформаційного суспільства у форматі неоліберальної ідеології. У цей час нові інформаційні технології стрімко розвиваються і згодом охоплюють увесь

світ. Новий масштабний розвиток, що стимулювався запровадженням комп’ютерних технологій вже наприкінці 90 – х рр. XX ст., змусив внести корективи в теоретичні положення і в завдання реального формування інформаційного суспільства у форматі соціальної модернізації. Це було зумовлено тим, що інформаційні технології вже глибоко впровадились в економіку і стали рушійною силою її розвитку. Відбулися зміни у співвідношенні між традиційними та новими галузями виробництва. Тобто інформація в нових умовах перетворюється на товар, який має власний ринок і визначає ціну на нього на інших ринках. Марксистська формула «товар – гроші – товар» доповнюється інформаційною складовою, що почала відігравати дедалі значнішу роль у всіх системах світового обміну. В умовах інтенсифікації інформаційних обмінів, трансформації регіональних і світових комунікацій змінюються міжнародні та соціальні співвідношення, що почали впливати на внутрішнє становище окремих країн та позначатись на їх стартових можливостях у соціально – політичному й економічному плані, що призвело до зрушень інтелектуального потенціалу націй, змін у сферах науки та освіти.

Тому назва основного інформаційного ресурсу стала передумовою широкого використання терміна «інформаційне суспільство» — як цифрового глобального, що спирається на мережеві когнітивні комунікації, на принципи безперервного навчання (протягом усього життя) і на новітні високі технології.

На початку XXI ст. процес формування інформаційного суспільства вийшов на широкий міжнародний рівень, привівши до прийняття відповідних декларацій, постанов, рішень та інших принципових документів. Це призвело до роз гортання в багатьох країнах рухів на підтримку й упровадження основних положень і принципів існування та розвитку інформаційного суспільства. У грудні 2003 р. на Світовому саміті з питань інформаційного суспільства був прийнятий проект «Декларації принципів» такого суспільства, під яким поставили підписи представники 161 – ї країни [2, с. 266].

Серед основних принципів інформаційного суспільства можна виголосити такі: представлення всіх можливостей сучасної цивілізації для використання на благо конкретної людини за для розкриття її можливостей та цілковитої самореалізації; генерація, впровадження й обмін нових продуктивних ідей та знань як основного національного капіталу і основи стабільного розвитку держави; гармонійне поєднання високих темпів технологічного розвитку з принципами гуманізму, відкритості та відповідальності суспільства за всіх його членів.

На жаль, це декларативне осмислення необхідних принципів розвитку людства не призвело до реального втілення його змісту в практику розвитку глобалізації.

Отже, комунікаційна складова всіх форм життєдіяльності людства є в сучасних умовах визначальною щодо розуміння глобалізації. Це викликає постійне зростання соціального напруження. Логічно виникла спокуса застосування мас – медійного потенціалу щодо зменшення загального світового напруження. Але в середовищах, які зацікавлені в розростанні хаосу й невпевненості мас і урядів деяких країн погляди на мас – медіа є прямо протилежними.

Виникла значна кількість наукових публікацій і наукових досліджень у різних галузях знань (політології, права, філософії, соціології), які присвячені як схваленню, так і жорсткій критиці глобалізації. Такі праці з’явились на Заході, в країнах СНД [6; 7; 8].

На початку другого десятиріччя XXI ст. виникли ще новіші ознаки сценаріїв подальшого розвитку людства як процесу перманентних неминучих кризових і посткризових явищ, що впливають на психічне здоров’я мас. Перші ознаки такого впливу були визначені ще напередодні криз сьогодення і отримали назву медіа – парадоксальних [9; 10]. Це було викликано відчуттям погіршення соціально – економічного становища багатьох країн світу, наслідком значного зростання безробіття, яке не вдається подолати навіть у розвинутих країнах, на які фінансово – економічна криза мала значний вплив (США, Італія, Іспанія, Ірландія, Греція). Намагання вирішити ці проблеми або хоча б їх нівелювати в межах неолібералізму, на чому наполягають правлячі кола та апологети й ідеологи такого світового устрою, особливо в США, не дає і не може дати апріорі довгострокових позитивних результатів. Не можуть вирішити ці проблеми й заходи жорсткої економії, скорочення бюджетних робочих місць, наступ на соціальні досягнення минулих років тощо [10]. Ці засоби гальмування спаду та продовження стану застою світового економічного розвитку не можуть призвести дорадикальних позитивних зрушень загально – світового соціально – економічного та морально – психологічного стану країн, жорстко пов’язаних з глобалізацією [7, с. 4].

Така ситуація неминуче веде до зростання соціального напруження та нових соціальних конфліктів, що вже яскраво дали про себе знати в Греції, Великобританії, Франції, Іспанії, в країнах, що були колоніями деяких цих метрополій. Це яскраво позначилось на подіях, що розпочались в Алжирі та Тунісі (як колишніх колоніях Франції, які й досі пов’язані з її сучасною економічною системою).

Протягом кількох місяців заворушення і протиборства охопили практично все Південне Середземноморя: Лівію, Єгипет, Сирію та країни Перської затоки.

У Лівії спалахнула і 8 місяців тривала кривава й руйнівна громадянська війна, яка своїми наслідками зачепила Італію, Іспанію, Португалію, Францію. За принципами внутрішньої логіки подій, це віддзеркалилось на США, що опинились на межі фінансового дефолту і втратили вперше за останні 65 років (післявоєнні) свій фінансовий рейтинг (знецінення державних облігацій); на деяких країнах ЄС, які були найблагополучнішими (Великобританія, Норвегія, Бельгія тощо) та на інших країнах світу (наприклад, Ізраїль), що не можуть розглядатись за єдиною схемою внутрішнього регулювання та зовнішніх зв’язків.

При досягнутому рівні глобалізації країни світу не можуть уникнути впливу негативних факторів. Через щільну комунікативну складову будь – яке суттєве явище національного чи регіонального масштабу відбивається у багатьох інших місцях планети. Глобалізаційні процеси безпосередньо впливають на стан безпеки окремих держав та міжнародної спільноти загалом [8, с. 19–26].

Переосмислюючи напрацювання багатьох наукових шкіл глобалістики, можна сформулювати її деяке сучасне кредо:

1. Світ і все людство — це єдиний глобальний організм.

2. Глобалізація — це об’єктивне історичне явище і процес, що піддається впливу та можливості управління.

3. Управління глобалізацією в однобічному егоїстичному національному або наднаціональному порядку не веде до кардинального та раціонального вирішення її проблем.

4. Вирішення принципових проблем глобалізації можна здійснити лише об’єднаними солідарними та рішучими зусиллями всього людства.

5. Глобалізація привносить всесвітній цивілізації як великі можливості розвитку, так і загрози її існуванню.

6. Глобальну системну кризу можливо подолати.

7. Можлива глобальна катастрофа — як наслідок невирішених глобальних проблем сьогодення. Її можна попередити.

8. Виник глобальний категоричний імператив нового підходу до вирішення проблем, що стосуються всього людства, його виживання. Старі системи (ООН, Рада безпеки тощо) адекватно не спрацьовують.

9. В основу організаційних засад та методологій вирішення глобальних проблем має бути покладена парадигма ноосфери за В. Вернадським.

10. У центрі процесів глобалізації повинна бути людина, її інтереси в системі глобальної інтеграції, яка захищена не тільки законодавчо, але й механізмами реалізації цих прав [6; 9; 10].

Із позицій інформаційно – комунікаційного розвитку, глобалізація — це процес всесвітнього поширення інформаційних технологій, продуктів систем, що передбачає економічну та культурну інтеграцію. Вказані процеси глобалізації можуть привести до формування глобального менталітету як умови запобігання міжцивілізаційним конфліктам [11; 12].

Прихильники теорії і практики інформаційного суспільства вважають, що подальша глобалізація можлива за умови становлення всесвітнього (глобального) інформаційного суспільства, але опоненти такого підходу попереджають, що це веде до суттєвих небезпек щодо національних культурних традицій.



Номер сторінки у виданні: 193
Автор:

Повернутися до списку новин