Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Запобігання корупції: українська версія





В. Ю. Кулеба, аспірант кафедри глобалістики,
політології та паблік рилейшинз Університету "Україна"
УДК 327.3 (477)

 

В статті розглядаються проблеми застосування українського законодавства у боротьбі з корупцією, яка стала однією з найвідчутніших проблем українського суспільства.

Ключові слова: корупція, боротьба з корупцією, невіра суспільства, політична воля лідерів.

 

До історії питання

На державному рівні приймається чимало законів, видаються укази, розробляються концепції із запобігання корупції. Перші задекларовані спроби боротьби з корупцією в Україні з'явилися ще на зорі незалежності. У грудні 1992 року тодішній прем'єр - міністр України Леонід Кучма заявляв, що «уряд України встановить жорсткий контроль за незаконними прибутками, вже зараз веде важку боротьбу з корупцією». Поступово процес боротьби з корупцією в Україні почав здобувати інституційних форм. За часів президентства Леоніда Кравчука, у листопаді 1993 року, згідно з указом № 561/93, було створено Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, на чолі якого став Президент України.

Перші кроки у формуванні антикорупційного законодавства було зроблено Верховною Радою України дванадцятого скликання. А правовою основою українського законодавства у зазначеній сфері став Закон України «Про боротьбу з корупцією», який було введено в дію Постановою Верховної Ради України від 5 жовтня 1995 року.

Пізніше до закону неодноразово вносилися зміни. Зокрема, згідно з редакцією Закону від 3 квітня 1997 року, до переліку «суб'єктів корупційних діянь», які несуть за них відповідальність, було включено народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Криму, депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад народних депутатів, сільських, селищних, міських голів та голів районних та обласних Рад.  

Не бракувало й відповідних програм у цій царині. Так, у лютому 1997 року Президент Леонід Кучма оголосив про заходи у боротьбі з корупцією, які він порівняв з проведеною раніше в Польщі кампанією «Чисті руки». 24 квітня 1997 року на засіданні Координаційної ради при Президенті України по боротьбі з корупцією і оргзлочинністю було оголошено про підписання Президентом України указу про створення Національного бюро розслідувань (яке було ліквідовано 15 грудня 1999 року згідно з указом того ж Президента України). Наступним етапом боротьби з корупцією став указ «Про концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки», підписаний Президентом 28 квітня 1998 року. У документі передбачалося, що цей указ і нова концепція доповнять існуючу юридичну базу боротьби з корупцією. Серед ключових положень указу містилися заходи, спрямовані на обмеження можливостей використання коштів, здобутих шляхом зловживань, передусім, так званий «аналіз анонімних валютних рахунків».

Окрім цього, указ передбачав «анулювання депутатської недоторканності, забезпечення прозорості фінансування політичних партій, контроль за прибутками та витратами лідерів і активістів політичних партій», а також перевірку виборцями правомірності їхніх прибутків та витрат. На підставі Концепції боротьби з корупцією на 199882005 роки щороку повинна розробляється система конкретних заходів, які необхідно здійснити центральним та місцевим органам виконавчої влади, правоохоронним структурам у контексті забезпечення більш активної та ефективної боротьби з корупцією. Головні зусилля державних органів повинні спрямовуються не лише на подолання наслідків корупції, а передусім, на усунення об'єктивних та суб'єктивних причин цього зла [1, c. 101].

При Президентові України було створено Раду з питань іноземних інвестицій, до якої ввійшли представники найбільших світових фірм, де двічі на рік розглядають подібні проблеми. Нарешті, 11 вересня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видає Указ №742/2006 «Про Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» [3].

Незважаючи на всі ці та інші заходи, Україна стала однією з найкорумпованіших країн світу, а масштаби корупції в державі не тільки не зменшуються - навпаки, вона наскрізь пронизує всі сфери життя. Україна посідає 1188те місце зі 180 країн світу за індексом сприйняття рівня корупції. Про це свідчать результати дослідження корумпованості країн світу, проведеного Міжнародною громадською організацією з протидії корупції Transparency International. Так, індекс сприйняття рівня корупції України складає 2,7 пункта з 10.

Згідно з методологією дослідження Transparency International, бал індексу сприйняття корупції відображає сприйняття рівня корупції підприємцями та аналітиками і оцінює його за шкалою від 10 (корупція майже відсутня) до 0 (дуже високий рівень корупції). Як сказано у звіті організації, така ситуація з корупцією в Україні пов'язана з відсутністю прозорості у процесі впровадження антикорупційних заходів, а також з вибірковістю у боротьбі з корупцією. «Більшість судових справ за корупційні діяння порушуються зазвичай проти дрібних чиновників або політичних опонентів владної більшості» ,- йдеться у звіті [2].

«Страшно те, - вважає народний депутат України, колишній заступник міністра внутрішніх справ Микола Джига, - що наше суспільство змирилося з цим явищем, і ще страшніше, що корупцією охоплено всі гілки влади. Корупція в бюджетній сфері, приватизації, у системі освіти, медицини, будівництві, правоохоронних органах. А що сьогодні відбувається в судовій системі. Суми які! Йдеться про мільйони доларів... Одні купують вілли, яхти й літаки, інші - ледве зводять кінці з кінцями» [5].

На його думку, в правому полі України до цього часу немає конкретного і прозорого визначення, хто й за що повинен відповідати, терміни розслідування дуже стислі. Діючий Закон України «Про боротьбу з корупцією» практично зводить корупційні явища до рівня адміністративних порушень. Істотним недоліком є те, що Україна до цього часу не має спеціалізованого органу по боротьбі з корупцією.

У той же час боротьбою з корупцією займаються всі гуртом і ніхто персонально. Спалахи активності спостерігаються особливо напередодні виборів, котрі в нашій державі останнім часом проходять щороку. Для пересічного «маленького» українця корупція починається з відвідин жеку чи поліклініки, не кажучи вже про БТІ чи ДАІ. Всюди треба «нести» - куди коробку цукерок з пляшкою коньяку, а куди, як, приміром, щоб потрапити в партійний список - від 5 мільйонів доларів США. Велика біда, якщо доля близьких чи особисто ваша, залежить від лікаря чи адвоката: «добрі» дяді й тьоті за здорово живеш можуть запустити по колу свої колег, і тоді гаманця явно не вистачить. Міністри «сидять» на процентах від завізованих і підписаних документів. Депутати лобіюють інтереси приватних фірм. СБУ й МВС кришують сумнівні оборудки. Генеральна прокуратура, твердить Юлія Тимошенко, «сидить на прикупі», маніпулюючи порушеними кримінальними справами. В секретаріаті президента, подейкують, розроблені розцінки за нагородження й присудження почесних звань.

Як свідчать численні опитування, головна причина поширення такого ганебного явища як корупція, передусім, у відсутності політичної волі і реальних дій з боку вищого керівництва держави, помножена на громадянську пасивність і зневіру суспільства в антикорупційну налаштованість політичної еліти. Тільки в поєднанні обох чинників може блиснути промінь світла в довгій туманній млі.

 

Поняття корупції, її масштаби в Україні.

Серед українських вчених - правознавців, а також практиків немає повної єдності у визначенні поняття «корупція». Окремі енциклопедичні словники слово «корупція» визначають як похідне від латинського «соrruptio», що означає «псування», «розбещення», тобто може розумітися як розбещення окремих посадових осіб державного апарату.

Термін «корупція» в політичному лексиконі означає «підкуп» і «продажність» службових осіб, охоплюючи тим самим два взаємозв'язаних аспекти однієї із форм відчуження «слуг народу» від самого народу.

Взагалі ж корупція спостерігається в будь - якій політичній і економічній системах і є складовою механізму експлуатації суспільства бюрократичними структурами. В умовах нормального функціонування демократичних інституцій забезпечення нормальної життєдіяльності соціуму корупція є другорядним явищем, яке істотно не впливає на загальнодержавну ситуацію або ж стає більш - менш контрольованою. Проте в умовах як авторитарних, так і демократичних режимів, вона може перетворюватися на структуротворчий елемент політичного та господарського життя суспільства. Це можливо в умовах повної безконтрольності й безкарності, коли влада зрощується з тіньовим капіталом, а суспільство втрачає моральні орієнтири, внаслідок чого серед широких верств населення переважає нестримне користолюбство.

Боротьбу з корупцією декларують держави практично усіх типів. Більше того, вони змушені тією чи тією мірою боротися з нею. Така боротьба може полягати у створенні системи надійних правових та інституціональних ґарантій суспільного і політичного контролю (демократичного чи автократичного) діяльності державних органів, різного роду організацій і окремих осіб, а може зводитися лише до вимушених заходів владних структур, спрямованих на відновлення елементарного порядку в суспільстві, перерозподіл сфер впливу поміж різними кланами панівної олігархії і формуваннями мафіозного типу тощо [6].

Основні підходи до розуміння корупції, на думку І. Жданова, можна звести до наступного:

• корупція розуміється як підкуп - продажність державних службовців;

• корупція розглядається як зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів;

• корупцію розуміють як використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб;

• корупція розглядається як елемент (ознака) організованої злочинності.

Нормативно - правові акти України також не дають єдиного визначення поняття корупції. Так, у Законі України «Про боротьбу з корупцією» наводиться таке формулювання: «Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, направлена на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг» [7].

Інше визначення корупції дається в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр.: «У правовому відношенні корупція - це сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних дій, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно - правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних зі здійсненням цих дій».

Аналіз міжнародно - правових документів також свідчить про існування різних підходів розуміння корупції. Так, у Резолюції «Практичні заходи боротьби з корупцією», розповсюдженій на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинності» (Гавана, 1990 р.), корупція визначається як «порушення етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримінального характеру, що проявилися в протизаконному використанні свого службового становища суб'єктом корупційної діяльності». Інший документ ООН («Довідковий документ про міжнародну боротьбу з корупцією») формулює поняття корупції як «зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях» [1].

Корупцію, вважає З. Гладун, можна визначити як складне соціальне (а за своєю суттю асоціальне, аморальне і протиправне) явище, що виникає в процесі реалізації владних відносин уповноваженими на це особами, що використовують надану їм владу для задоволення особистих інтересів (інтересів третіх осіб), а також для створення умов здійснення корупційних дій, приховування цих дій та сприяння їм.

Корупція, на думку дослідника, є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави, вона негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу громадську свідомість, міжнародні відносини.

Корупція є не стільки кримінологічною та правовою проблемою, скільки соціально - політичною. Вона містить у собі величезну руйнівну силу як для правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу з цим явищем, так і для держави в цілому. Це обумовлює потребу глибокого вивчення ганебного явища з метою всебічного утримання процесу в певних рамках, які забезпечують дієздатність органів державної влади. «Корупцію провокують і підтримують непорядок в економіці, повільність і незавершеність реформ. Та економічні реформи як слід і не підуть, якщо на їхньому шляху стоять особистий корисливий інтерес чиновників» [4].

Корупцію вважає М. Мельник, можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому [8, с 7]. У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно - правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь.

Корупційні діяння мають наступні види:

- зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових становищ, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів, або інтересів інших осіб;

- розкрадання державного, колективного, приватного майна з використанням посадового становища;

•-    незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;

- одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права;

•-    хабарництво;

•-               здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов'язаних з ними

можливостей;

- сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних чи інших благ, пільг та переваг;

- неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних орган» чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;

- використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов'язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації;

- надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки І прийняття нормативно - правових актів чи управлінських рішень;

- протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.

Останнім часом з'явилися нові види корупційних діянь (які не підпадають під покарання в кримінальному порядку). Це безпосередня участь посадових осіб, державних службовців та депутатів усіх рівнів і членів їх сімей у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової) з державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації, для здобуття особистої чи корпоративної влади; лобіювання при прийнятті нормативних актів на користь зацікавлених угруповань. Цілком очевидно, що вказані діяння потребують своєї чіткої правової оцінки і, відповідно, внесення змін до чинного законодавства [4].

 

Український феномен?

Незважаючи на те, що кількість розмов, публікацій, декларацій, прийнятих рішень навколо корупції на всіх рівнях зростає, сам феномен нашої української корупції залишається мало дослідженим і осмисленим. Навіть достеменно вивчений і задокументований зв'язок між рівнем корупції та незадовільною роботою економічної і політичної системи залишається без вичерпного аналізу: що є причиною, а що - наслідком? В Україні неофіційні «правила гри» давно вже домінують над державними інституціями, а систематична політична корупція на найвищому рівні створила прихований політичний режим, що конфліктує з конституційною діяльністю державних інститутів. Дослідники Світового Банку навіть запровадили новий термін - «захоплення держави», - щоб вказувати на незаконне перепідпорядкування держави через тіньові, непрозорі канали приватним інтересам чиновників [11].

Існує універсальне пояснення хронічних невдач у реформуванні будь - чого в нашій країні: корупція. Л. Кравчук, йдучи в президенти, обіцяв боротися з корупцією, як наслідок - з'явились «червоні директори». Л. Кучма вважається «хрещеним батьком» олігархів. Після приходу до влади В. Ющенка пролунало багато декларацій з приводу необхідності наведення порядку в країні. Проте, і цього разу, констатуємо з жалем, все залишилося без змін. Навіть більше: за часів президентства Ющенка у корупції з'явилися нові означення - куми, любі друзі...

Корупція все більше притаманна українській системі державного управління, яка сформувалася за роки незалежності. В деяких завуальованих формах вона узаконена і, звичайно, підтримується деформованою мораллю суспільства, яке сприймає корупцію як частину «правил гри», за якими воно існує. Дискредитуючи саму мету створення суспільних інститутів і громадянського суспільства в цілому, корупція підриває ефективне управління й демократію і в свідомості громадян.

Останнім часом корупція розповсюдилася не тільки на державний апарат, але й на систему політичних партій. В нашій країні фактично найкорумпованішими стали партії, які відіграють все більшу роль у державі, зокрема, парламентські. Вони корумповані як на рівні вищого керівництва, так і на рівні середньої ланки. Це виявляється у продажу місць у виборчому списку, посад у державних структурах. Найнебезпечнішим та найдорожчим у політичному сенсі стала купівля - продаж результатів парламентських виборів, адже у великій політиці кожен куплений голос виборця на п'ять років деформує та фальсифікує конфігурацію влади, а кожен куплений політик - дезорієнтує загальний курс держави. І хоча більшість політиків усвідомлює, що подібна система прискорює процес самознищення і економіки, і політики, і державного управління, проте не може стримати свій корупційний апетит, та й імунітету, до наслідків якого українське суспільство досі не набуло. На жаль, з тим рівнем політичної еліти, яка є зараз, побороти корупцію неможливо, оскільки партії і окремі політики відрізняються лише гаслами, а не своєю суттю.

Зловживання владою та корупція заслуговують на дуже пильну увагу не через їхнє поширення і навіть не через відчуття безпорадності перед їхніми могутніми можливостями. Скоріше, дослідників веде відчуття, що ті суспільні відносини, які складалися впродовж 17 років незалежності України, зазнали значної корозії, а суспільний консенсус готовий розпастися на порох. За деякими оцінками на хабарі витрачають кошти, які перевищують державний бюджет у кілька разів. При цьому корупція підриває засади, на яких будуються демократичні режими, такі як влада закону, вільна і чесна конкуренція на виборах, свобода слова, відповідальне представницьке управління.

Водночас корупція, як і діяльність в тіньовому секторі економіки, є цілком раціональною відповіддю на економічні репресії держави та на відсутність в країні економічних свобод. Адже відомо, що коли зникає економічна свобода, настають часи розквіту корупції. За статистикою, рівень моральності (на противагу корумпованості) в економічно вільних країнах в середньому вчетверо вищий, ніж в країнах де вільна економіка відсутня, і майже на 60% вищий, ніж у переважно вільних економіках.

За тотальної влади напівкримінальної і просто кримінальної олігархії, пересічний українець продовжує вимушено користуватися традиційною корупцією як засобом збереження «народної тіньової економіки». Саме на тіньовій економіці поступово постав український середній клас, вона формує реальні споживчі ціни в країні. Експерти вважають, що саме завдяки корупції населення багатьох країн пострадянського простору, держав Латинської Америки змогло забезпечити собі гідне економічне існування в умовах колосальної відсталості та неефективності механізмів державного управління, а економічний прогрес відбувається в цих країнах завдяки тому, що за допомогою корупційних механізмів економіка захищається від хижацьких амбіцій державних чиновників.

Помітно підсилюється корупція і тіньовий сектор економіки в країнах, де погано виконуються закони. Це одна з найсерйозніших проблем, які сьогодні постали перед усім світом. Те, наскільки готова українська еліта не на словах, а на ділі вести боротьбу з корупцією, має стати головним показником зміцнення не лише законності і демократії, але й ринкової економіки країни. І справа ця повинна стати дійсно всенародною. Щоб обмежити вплив корупції на розвиток країни, їй треба протидіяти хоча б у тих больових точках, де її руйнівна складова є максимальною. Про це явище треба говорити, писати, вивчати, його потрібно знати в усіх проявах [11].

 

Що таке антикурупційне бюро?

Здавалося, крига могла б скреснути після прес - конференції радника міністра внутрішніх справ, першого заступника голови парламентського комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю Геннадія Москаля, яку він провів на початку лютого 2008 року. Щоб підвищити рівень ефективності боротьби з корупцією, генерал запропонував ліквідувати УБОЗ, передавши його функції новоствореній структурі - Антикорупційному бюро (АКБ). Про необхідність створення спеціального уповноваженого органу, керівник якого призначається главою держави, говорив на початку вересня 2007 року Юрій Луценко, тоді - лідер НУНСу. Згідно законопроекту, розробленому в МВС, контролювати його роботу повинен секретаріат Президента і профільний парламентський комітет. До складу АКБ ввійдуть співробітники центральних главків по боротьбі з організованою злочинністю МВС і СБУ. АКБ, за задумом авторів законопроекту, займатиметься не тільки оперативно - розшуковою діяльністю, а й вестиме слідство (зараз, як відомо, виявлення і розслідування корупційних і посадових злочинів знаходяться в компетенції  Генпрокуратури).

Таким чином, майже всю слідчу функцію планується зосередити в МВС, бо ще раніше, в результаті внесення змін до КПК, міліції вже передано слідство у справах по розкриттю особливо тяжких злочинів. «У правоохоронній системі, - вважає Геннадій Москаль, - повинна бути нормальна конкуренція» [10].

Конкуренція, звичайно, річ прогресивна, тільки чи доречна вона, коли йдеться про таку тонку й делікатну справу, як, скажімо, збір матеріалів про особисте життя людини, перевірка діяльності чи пакету статутних документів комерційного банку чи фірми? Адже перевірятимуться не тільки фінансові нюанси й платіжки, а й, наприклад, нажите в минулому майно, походження нерухомості, досліджуватимуть майнові декларації чиновників високого рангу, народних депутатів, лідерів політичних партій, керівних посадовців, доходи членів сім'ї, близьких родичів.

Крім того, Антикорупційне бюро здійснюватиме контроль за фінансуванням політичних організацій і партій в ході передвиборчих кампаній. Геннадій Москаль пояснює: «Ми ні в якому разі не будемо перетворюватись в орган політичного тиску на опонентів». [10].

Добре, якщо так. Тільки в усіх на пам'яті діяльність деяких керівників МВС останніх років. Оскільки нова структура знаходитиметься в складі МВС, де гарантія, що АКБ не почне активно пресувати своїх політичних противників, активно шукати ознаки корупції, у той час, як до симпатиків своєї політичної сили - ставитися поблажливо? Хто може дати гарантії? Секретаріат Президента? Парламентський комітет?

Гіпотетично припустимо, що все робитиметься з добрими намірами і «чистими руками», та завтра політична ситуація зміниться, і до влади прийдуть опозиціонери, ті, кого переслідували, чи варто гадати, якими будуть їхні дії?

Генерал Москаль пояснює: «Є суд, в якому кожен буде доводити свою правоту. АКБ передаватиме матеріали до суду, а вже він вирішуватиме, винна людина чи ні». (З нашими судами, де на рішення кожної інстанції встановлена такса? - В. К.). І далі: «Всі матеріали по лінії АКБ повинні розглядатися спеціальною судовою палатою у складі Апеляційного суду Києва. Судді та члени їхніх сімей будуть мати цілодобову охорону» [10]. Уявляєте, - цілодобова охорона протягом усього життя! І що це будуть за люди - такі бездоганно чисті і чесні? Звідкіля вони візьмуться в країні, де за звичайну консультацію лікарю треба нести «презент»? Те саме, до речі, стосується і працівників апарату Антикорупційного бюро, чий рівень фахової підготовки має бути бездоганним, а спроможність протистояти різним життєвим звабам і спокусам - не викликатиме жодних сумнівів апріорі. Адже достеменно ясно: щедрим пропозиціям з боку об'єктів, які потрапили «під ковпак» Антикорупційного бюро, меж не буде. І якщо сьогодні за кожен «голос» чи за місце в прохідній частині партійного списку пропонуються мільйони доларів, можна уявити, які суми називатимуться, коли йтиметься не про політичну кар'єру - про загрозу вироку з конфіскацією.

 

В статье рассматриваются проблемы применения украинского законодательства в борьбе с коррупцией, которая стала одной из самых больших проблем украинского общества.

Ключевые слова: коррупция, борьба с коррупцией, неверие в обществе, политическая воля лидеров.

 

In the article attention to growing problems оf Ukrainian lowers fighting against corruption in Ukraine still remains one of the top problems threatening economic growth and democratic development.

Key words: corruption, fighting against corrupttion, high tolerance for corrupt practices among the  population,political will of leaders.



Номер сторінки у виданні: 65
Автор:

Повернутися до списку новин