Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Проблема визначення поняття «медіа - тероризм»





Тетяна Єрохіна, аспірантка кафедри суспільно – політичних наук, глобалістики

та соціальних комунікацій Університету «Україна»

УДК 316.16

 

У статті розглядається проблема визначення поняття медіа!тероризму. Аналізуються актуальні аспекти теорії тероризму, у т.ч. питання використання інформаційних технологій у процесі терористичної діяльності, стан дослідження проблеми.

Ключові слова: тероризм, інформаційне суспільство, медіа_тероризм, інформаційний тероризм, масові комунікації, глобалізаційні процеси.

 

В статье рассматривается проблема определения понятия медиа – терроризма. Анализируются актуальные аспекты теории терроризма, в т.ч. вопросы использования информационных технологий в процессе террористической деятельности, состояние исследования проблемы.

Ключевые слова: терроризм, информационное общество, медиа – терроризм, информационный терроризм, массовые коммуникации, глобализационные процессы.

 

In the article the problem of media!terrorism definition is under consideration. The aspects of the theory of terrorism, including the questions of informational technologies use while assassinating are analyzed. The state of the question research is described.

Key words: terrorism, informational society, media – terrorism, informational terrorism, mass communications, globalization processes.

 

Суть «классического» терроризма

предельно точно отражена в старинном

китайском афоризме: «Убить одного —

запугать сотни».

После 11 сентября 2001 года она не изменилась.

Изменилось число жертв:

«убить тысячи — запугать миллиарды».

В. Цыганов

 

Серед безлічі глобальних проблем сучасності проблема тероризму займає особливе місце, адже живучість тероризму і його небезпечність становлять сьогодні загрозу не тільки для безпеки окремої країни, але й для всієї світової спільноти.

Події початку XXI ст. вимагають пояснень щодо появи і поширення в суспільному житті феномену сучасного тероризму та його проявів. При цьому успіх антитерористичної діяльності не в останню чергу залежить від знання причин, умов і передумов виникнення й активізації тероризму, вироблення ґрунтовної теорії сучасного тероризму та його форм.

Наразі термін «тероризм» застосовується для позначення багатьох видів насильницьких дій, спрямованих на досягнення економічних, соціальних, релігійних, політичних та інших цілей. Для характеристики цих видів науковцями було запропоновано різні визначення поняття «тероризм», яких на сьогодні понад 100. Консенсусу, утім, і дотепер не досягнуто, однак такі спроби досягнення не припиняються, всупереч думці одного з провідних теоретиків тероризму, що спільної дефініції тероризму взагалі «...не існує» і вона «не буде знайдена в найближчому майбутньому» [1].

Визначення тероризму варіюються від найзагальніших, до яких належать, наприклад, такі: «тероризмце незаконне використання сили проти невинних людей для досягнення політичних цілей» [2]; «тероризмце використання або загроза використання сили, спрямованої на досягнення політичних змін» [3] — до розширених: «тероризмсуспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоровя ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей» [4].

К. Сімонсен і Дж. Спіндлав у 2007 р. у роботі «Terrorism today: The past, the players, the future» здійснили аналіз різних визначень тероризму, що характеризували це явище, з точки зору його цілей, методів, мотивів тощо, і на підставі аналізу запропонували таке визначення: тероризмце незаконне застосування сили (загроза такого застосування), субєктом якого є угруповання або окрема особа і яке спрямовано на невинних громадян (як правилоцивільних) з метою досягти якоїсь конкретної (зазвичай політичної) мети або вплинути на урядові організації [5].

Науковці України, зокрема В. Ємельянов, визначають тероризм як «загальнонебезпечні дії або загроза ними, що вчинюються публічно і посягають на суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, неспокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь_якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних» [6]. В. Коршунов вважає, що треба під тероризмом розуміти не тільки суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей, але й «вчинення значних матеріальних збитків чи для настання інших суспільно небезпечних наслідків, що здійснюються з метою порушення громадської безпеки» [7]. З погляду С. Телешуна, «тероризм можна визначити як засіб використання недержавного насилля або загрозу насиллям для того, щоб спричинити тотальну паніку в суспільстві, послабити або повалити урядові структури і викликати політичні зміни, спровокувати в населення стурбованість своєю беззахисністю перед насиллям, а, отже, й призвести до зміни державної влади та задовольнити нові політичні, соціальні, релігійні й етнічні вимоги» [8]. На підставі аналізу існуючих визначень тероризму І. Томбулатов робить висновок, що «тероризм — це різні форми запланованого прояву агресії, спрямованої на конкретні публічні особи або випадкові скупчення людей, результатом якої має стати формування почуття страху та пригніченості у певних групах або у всього населення країни заради досягнення політичних, економічних та інших цілей» [9].

В. Ліпкан виділяє такі ознаки тероризму:

1. Тероризм є однією з форм організованого насильства.

2. При тероризмі здійснюється примус більш широкої соціальної групи, ніж безпосередні жертви насильства. 3. Формування цілей здебільшого не пов’язано з конкретними проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв’язку.

4. Тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегічна — досягти певних соціальних змін.

5. Акти тероризму самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злодіянь.

6. Тероризм паралізує протидію з боку громадськості.

7. Знаряддям впливу тероризму є психологічний шок, який супроводиться усвідомленням того, що будь – хто може стати жертвою незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.

8. Будь – які правила чи закони не визнаються — жертвами терористичних актів можуть бути як дорослі чоловіки, так і жінки та діти.

9. Розрахунок робиться на ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності.

10. Публічність виступає як основна ознака тероризму.

11. Демонстративність актів тероризму — бажання справити враження на широкий загал.

12. Тероризм припускає «політичне вимагання», тому він не пов’язаний із стихійними повстаннями та виступами населення.

13. Тероризм вимагає негайного задоволення висунутих вимог, інакше він вдається до реалізації погроз та ескалації насильства.

14. Може бути використаний організаціями будь – якого спрямування.

15. Практично завжди бере на себе відповідальність за вчинені акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю.

16. Становить антитезу політичного вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу селективності при політичному вбивстві.

17. Розрив між безпосередньою жертвою насильства та групою, яка становить об’єкт впливу, мету насильства [10].

Як видно з поданих вище дефініцій і характеристик тероризму, ключовими елементами при визначенні терміна «тероризм» є такі: насильство, страх, залякування. Центральним з них (орієнтуючись на етимологію власне терміна «тероризм», який походить від французького «terrorisme», що, в свою чергу, утворений від латинського дієслова terre — «Я боюся»), є слово «страх».

Той факт, що стратегія тероризму розрахована не так на безпосередні фізичні наслідки застосування сили, заподіяну нею матеріальну шкоду чи значну кількість загиблих, крах систем життєзабезпечення тощо, а радше на досягнення психічного ефекту, спричиненого терактом, був зауважений аналітиками застосування сили вже у 70 – х рр., адже саме тоді відбувся терористичний акт, який став класичним прикладом ефективності використання терористами мас – медіа для поширення почуття страху.

Мова йде про події 1972 р., коли під час Олімпійських ігор у Мюнхені група з вісьмох палестинських терористів з організації «Чорний вересень» увірвалася в Олімпійське селище й захопила в заручники одинадцять ізраїльських спортсменів, убивши двох, коли ті спробували чинити опір. Урешті терористів разом із заручниками відвезли на гелікоптері до військового аеропорту в Фюрстенфельдбруку, звідки вони повинні були вилетіти в одну з арабських країн. Унаслідок невдалої спроби звільнення заручників, до якої вдалися німецькі власті, всі ізраїльські заручники загинули.

За драматичними подіями, що відбувалися в Олімпійському селищі, та за кривавою драмою в аеропорті спостерігали близько 800 млн людей в усьому світі. Завдяки широкій інформаційній кампанії загал дізнався про цю терористичну групу, мотиви та цілі її насильницьких актів. Не викликає сумніву, що «Чорний вересень» обрав Мюнхен під час проведення Олімпійських ігор як поле для терористичного акту не випадково — високі технології, якісне обладнання, професійний

персонал гарантували досі небачений медіа – супровід цим подіям та ефективне донесення меседжу терористичного угруповання до адресатів.

«Where the press is free (...) all is safe» («Там, де преса вільна, всі в безпеці»). Близько 200 років тому Томас Джефферсон написав ці слова — і дотепер свобода засобів масової інформації є ознакою демократичного суспільства. Проте як оцінювати ситуації, подібні до описаних вище, коли мас – медіа є інструментом або перебувають під впливом організації, яка має на меті зашкодити цьому демократичному суспільству?

Адже, на відміну від тероризму минулого, який являв собою своєрідне «тріо», учасниками якого були «терористи + їхні жертви + влада», сучасний тероризм найчастіше виступає у вигляді «квартету», партії якого виконують «терористи + їхні жертви + влада + ЗМІ» [11].

Специфіка сучасного тероризму визначена інформаційною революцією та розвитком мас медіа, які використовуються як інструмент маніпулювання масовою свідомістю [12]. Завдяки типовій для сучасної демократії комунікативній інтенсивності досягаються небачені досі

психічні ефекти терористичних актів [13]. При цьому досягнення сучасних науки і техніки дають змогу для того, щоб значно збільшити можливості руйнівних дій окремо взятої людини, так і, водночас, підсилити суспільний резонанс від цих її дій [14].

Мас – медіа, що оперують, трансформують і дозують інформацію, стали головним інструментом впливу в сучасному суспільстві. Для підвищення ефективності здійснення стратегій терористичних актів використовуються найсучасніші інформаційні технології, які допомагають перетворити публіку на об’єкт маніпулювання.

Сучасні мас медіа можуть подавати інформацію під необхідним кутом або додавати кольорів сюжетам. Вони можуть приховувати справжні відомості або керувати громадською думкою [15]. Без резонуючого ефекту громадської думки терористичні стратегії не змогли б функціонувати настільки ефективно, але як можна обмежити свободу мас – медіа в демократичній країні? На виклик проблем сучасності увага багатьох науковців зосереджена на проблемах відносин між тероризмом та мас – медіа, ролі мас – медіа в наслідках терористичних актів [16].

Зважаючи на швидкий розвиток інформаційних технологій та їх успішне використання терористами, в науці, починаючи з середини минулого століття, набула поширення теорія щодо наявності «симбіотичного звязку» між тероризмом та мас медіа, згідно з якою терористичні організації використовують мас медіа як провідник для своїх меседжів до широкого загалу, водночас постачаючи «гарячі новини» мас медіа [17].

В. Коршунов, повязуючи сучасний етап розвитку суспільства (інформаційне суспільство) з еволюцією тероризму, зазначає, що останній орієнтований на «використання різних форм і методів тимчасового або необоротного виведення з ладу інформаційної інфраструктури держави або її елементів, а також за допомогою протиправного використання інформаційної інфраструктури для створення умов, що тягнуть за собою тяжкі наслідки для різних сторін життєдіяльності особистості, суспільства та держави» і характеризує його як насильство проти мирних та неналежних до «адресата» терору людей, з обовязковою систематичною демонстрацією суспільству катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації та, через громадську думку, як через передавальний механізм, — лідерам країн для подальшого предявлення через ті ж ЗМІ суспільству і владі мотивів терору та умов його припинення [18].

Д. Кислов виокремлює такі напрями використання мас – медіа терористами:

1. Психологічний та ідеологічний вплив на свідомість мас (основні прийоми: посилання на безвихідь, що веде до такого типу боротьби (імперативність терору); демонстрація насилля як протидія насиллю могутніших країн; використання гасел ненасилля, спрямованих до жалю, та інших свідомих методів порушення правил доведення чи спростування, що відомі з теорії аргументації чи логіки).

2. Пошук ресурсів, засобів, інвестицій, резервів та прибічників.

3. Збирання та розміщення інформації здійснюються через пошук й аналіз мап, схем, планів, місць особливо небезпечних об’єктів, отруйних та інших речовин, боєприпасів тощо.

4. Координація дій та планування терактів. Використання досягнень ІТ для спрощення, здешевлення та ефективності завуальованої координації шляхів, використання відео-  та аудіоможливостей засобів масової комунікації [19].

З метою визначення способів використання мас – медіа терористами була вироблена модель білатеральних відносин між медіа та тероризмом [20], яка передбачає шість типів відносин між чотирма учасниками:

уряд ↔ терористи;

терористи ↔ публічна думка;

публічна думка ↔ медіа;

уряд ↔ медіа;

медіа ↔ терористи;

публічна думка ↔ уряд.

Зарубіжні науковці в результаті аналізу способів використання мас – медіа терористами доходять висновку, що форми «симбіотичного зв’язку» між тероризмом та мас – медіа за моделлю «медіа ↔ терористи» можуть відрізнятися залежно від стратегій терористів — від «абсолютної індиферентності» до «медіа – орієнтованої стратегії» та «примусу» [21] (останні форми зустрічаються найчастіше);  для позначення такого зв’язку

використовують термін «медіа – тероризм».

На сайті, присвяченому проблемам медіа – тероризму [22], подано таке визначення терміна: якщо тероризм — це незаконне застосування сили або загроза такого застосування, суб’єктом якого є окрема людина чи угруповання, з метою залякування або примусу часто з ідеологічною або політичною метою, то медіа – тероризм — це використання страху, що спричинений реальними або вигаданими подіями, з метою залякування або примушення до дії людських мас, позбавлення людей можливості думати самостійно.

Д. Кіслов відмічає, що медіа тероризм (дослідник також використовує термін «медіа інформаційний тероризм») характеризується такими ознаками: «демонстрацією реально віртуальних сцен жаху; поширенням глядацької аудиторії на весь світ; передачею реальних трагедій в режимі онлайн і багаторазовим повтором та широким розповсюдженням сцен руйнувань, насилля, загибелі» [23].

Деякі російські дослідники медіа тероризм пропонують розглядати як окремий тип інформаційно психологічного впливу в межах інформаційного тероризму, який поділяється на підвидиінформаційно психологічний (контроль над ЗМІ з метою розповсюдження дезінформації, чуток, демонстрації сили терористичних організацій) та інформаційно технічний (пошкодження окремих елементів або всього інформаційного середовища супротивника) тероризм, та зазначають, що власне медіа тероризм реалізується у відкритій (пропаганда, реклама, агітація, інформаційні повідомлення) та прихованій (аудіо - , відеосугестія, тобто візуальне та звукове навіювання, нейролінгвістичне програмування та інші технології) формах [24].

Точку зору щодо розгляду медіа тероризму як особливого виду інформаційно психологічного терору поділяє К. Герасименко і вживає паралельно з терміном «медіа тероризм» термін «медіа кілерство». При цьому, як вважає дослідник, сутність медіа – тероризму «полягає у спробах шляхом організації спеціальних медіа – кампаній дестабілізувати суспільство, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри суспільства до дій та намірів влади й особливо її силових структур, покликаних захищати суспільний порядок. Для цього використовуються не лише друковані ЗМІ та мережі ефірних й кабельних мас – медіа, але й Інтернет, електронна пошта, різноманітні електронні іграшки, компакт – диски, аудіокасети тощо» [25].

Автор «Словаря терминов по медиа – образованию, медиа – педагогике, медиа – грамотности, медиа – компетентности» А. Федоров [26] також вирізняє такі види тероризму, як «інформаційний тероризм» та «медіа – тероризм», проте не розділяє їх як, наприклад, родове та видове поняття, а ототожнює.

Медіа – тероризм як особливий вид інформаційного тероризму розглядає В. Циганов, він пропонує таке його визначення: медіа – тероризм являє собою цілеспрямоване, планомірне, систематичне використання можливостей засобів масової інформації для створення і тиражування почуттів страху (жаху, занепокоєння, тривоги)

і поширення їх в інформаційному просторі з метою маніпулювання суспільною свідомістю [27].

Загалом аналіз джерел свідчить, що досліджень, присвячених тим або іншим питанням медіа – тероризму, достатньо багато. Проте, порівнюючи англомовний доробок, що стосується різних аспектів зв’язку мас – медіа і тероризму, та результати досліджень вітчизняних науковців, варто визнати, що низка аспектів потребує подальшого розгляду.

По – перше, питання щодо визначення медіа – тероризму (втім, як і визначення тероризму) як окремого явища залишається відкритим, адже більшість авторів використовують його, не намагаючись надати визначення, або вказують на окремі його характеристики чи ознаки.

Так само потребує відповіді питання, чи розглядати медіа – тероризм як окремий вид чи як підвид інформаційного тероризму.

Крім того, незважаючи на появу достатньо ґрунтовних розробок українських науковців, присвячених проблемним питанням використання мас – медіа терористами, — у порівнянні з іноземними виданнями, — коло питань видається занадто вузьким. У більшості випадків розгляд стосується інформаційної складової національної безпеки країни. Поза увагою залишаються питання відповідальності мас – медіа, конфлікту між засадами демократії та необхідністю

контролю засобів масової інформації, виділення типів власне медіа – тероризму (на нинішньому етапі актуальність, як видається, для нашої країни становить електоральний медіа – тероризм), можливостей психологічного опору стратегіям залякування та багато інших.

Не намагаючись розв’язати всі визначені проблеми, є сенс зупинитись на питанні визначення терміна «медіа – тероризм». Наразі найвдалішим видається наведене вище визначення, надане В. Цигановим. Воно відображає як мету дії (маніпулювання суспільною свідомістю), так і спосіб, характеристику та засоби медіа – тероризму. Проте поза увагою науковця залишається власне першоджерело, на базі якого виникає явище медіа – тероризму — подія або її загроза, адже термін «медіа – тероризм» складається з двох слів, де кожне слово є рівноправним.

Поділяючи точку зору В. Лакера щодо неможливості вироблення універсальної дефініції тероризму у звязку з багатоманітністю та змінністю цього явища, для вироблення дефініції медіа тероризму можна запропонувати, як базове, таке визначення тероризму: тероризмце нелегітимне насилля або його загроза, що має на меті залякування для реалізації політичних, соціальних та інших цілей.

Ураховуючи те, що слово «медіа» позначає канали акумулювання/трансмісії інформації або даних чи засоби, використовувані для збереження чи передачі інформації, на основі напрацьованого визначення тероризму, пропонується таке визначення медіа – тероризму: медіа – тероризм — це цілеспрямоване залякування для реалізації політичних, соціальних та інших цілей шляхом викликання та поширення завдяки використанню засобів мас – медіа почуття страху, що виникає в результаті факту нелегітимного насилля (або його загрози).

При подальших розробках проблемних питань медіа – тероризму варто зосередити увагу на проблемі типологізації видів тероризму, а також на формах прояву медіа – тероризму як міжнародних, так і національних (українських, а також інших країн світу).



Номер сторінки у виданні: 202

Повернутися до списку новин