Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Контекст перебудови та питання зарождення медія - ринку України: корреляційний апект





Володимир Брадов, кандидат економічних наук, доцент кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету

УДК 007 : 304 : 001

 

Досліджено вплив контексту перебудовних процесів, які відбувалися напередодні розпаду СРСР, на зародження в подальшому часі вітчизняного медіа – ринку як соціально – комунікаційної структури незалежної України.

Ключові слова: партійно – радянська медіа – система, перебудова, медіа – ринок, передумови, медіа – контент.

 

Исследовано влияние контекста перестроечных процессов, которые происходили накануне распада СССР, на зарождение в дальнейшем отечественного медиа!рынка как социально – коммуникационной структуры Украины.

Ключевые слова: партийно – советская медиа – система, перестройка, медиа – рынок, предпосылки, медиа – контент.

 

The article examined the influence of Perestroika processes that occurred on the eve of the Soviet Union collapse on the origin of further called home media market as a social – communicative structure of Ukraine.

Key words: party soviet media – system, Perestroika, media – market, prerequisites, media – content.

 

Постановка проблеми. Проголошення Україною незалежності привело до радикальних змін в укладі громадсько – політичного життя країни, а також до відповідних трансформацій багатьох соціальних інститутів, у тому числі й засобів масової комунікації (ЗМК). Актуальні проблеми формування і функціонування системи вітчизняних мас – медіа загалом, а також окремих її сегментів знайшли відображення у працях таких українських вчених. як А. Москаленко, В. Ризун, В. Іванов, В. Владимиров, В. Здоровега, І. Михайлін, В. Лизанчук, О. Гоян, А. Мелещенко та ін. У багатьох роботах йдеться і про діяльность ЗМК в ринкових умовах, але сам медіа – ринок, як складна комунікаційна система соціально – економічних відносин із взаємозалежностями всіх її елементів, комплексно не досліджувався. Тим часом умови його зародження й особливості формування багато в чому визначили як сучасну ситуацію, так і багатоаспектность існуючих сьогодні на медіа – ринку окремих проблем.

На наш погляд, наразі, коли вирішується одне з найважливіших завдань сучасного періоду становлення української державності — подальше розширення в умовах глобалізації й інтеграції національного інформаційного простору, його інформаційно – комунікативної інфраструктури [8], дедалі важливішим стає комплексний підхід до вивчення вітчизняної медіа – системи, її комунікаційних структур, їх впливу на вироблений контент, що неможливо без урахування взаємозв’язку проблем сучасного розвитку мас – медіа й умов їх діяльності в попередній період. Особливу увагу в цьому аспекті привертає вітчизняний медіа – ринок, де діє й одержує розвиток ринковий механізм виробництва, розподілу, обміну і споживання інформаційного продукту.

Актуальність. Зростання комунікативної ролі мас – медіа і посилення залежності результатів професійної діяльності самих ЗМК від стану зовнішнього середовища вимагають системного вивчення процесів, що відбуваються на вітчизняному медіа – ринку, без цього неможливо домогтися ефективності подальшого його розвитку. Гостра практична потреба у вирішенні наявних проблем і недостатня розробленість їх у теорії визначають актуальність цієї роботи, її наукове і практичне значення.

Метою статті є дослідження впливу контексту перебудови, що відбувалася напередодні розпаду СРСР, на подальше зародження медіа – ринку незалежної України; визначення можливих передумов цього процесу, які б мали «перебудовні» корені.

Виклад основного матеріалу. Умови зародження українських ЗМК нової формації багато в чому визначилися особливостями функціонування попередньої медіа – системи і, зокрема, роллю та місцем, що відводились засобам масової інформації і пропаганди під час панування КПРС. Партія першочергово розглядала їх як свою бойову зброю, потужний ідеологічний засіб впливу на маси, доводячи журналістам, як своїм ідеологічним бійцям, творчі завдання, певні рамки професійної свободи, позбавляючи керівництво редакцій самостійності навіть у дрібних питаннях.

Засоби масової інформації та пропаганди, як вони того часу іменувалися, були цілком підконтрольні їх засновникам і видавцям — партійним і радянським органам. Головне їх завдання полягало в досягненні ідеологічних цілей. Для випуску друкованих партійних органів була створена розгалужена видавнича індустрія з потужною матеріально – технічною базою. У редакції планово поставлялася необхідна для творчого процесу оргтехніка; друк накладу забезпечували

видавництва, що одержували, відповідно до рознарядки, папір та інші поліграфічні матеріали; розповсюдженням централізовано займалися поштові експедиції та роздрібні мережі. Не було особливих проблем зі створенням затверджених партійними комітетами програм та їх трансляцією через державні передавальні центри й у телерадіоорганізацій.

Водночас на функціонування медіа – системи, як складової частини політичного і соціально – економічного устрою радянського суспільства, мали вплив і ті негативні процеси, що характеризують той період [1]. У них знайшли відображення неефективність багатьох державних інститутів, догматизм існуючої комуністичної ідеології, поширення метастазів застійних явищ, неконкурентоспроможність діючої в умовах системи адміністративно – командної економіки, що, зрештою, спонукало партійних функціонерів вищого рівня зробити низку певних кроків у напрямку лібералізації різних сторін життя суспільства і, не в останню чергу, до зміни підходів до діяльності преси, телебачення й радіомовлення.

Із проголошенням горбачовського курсу на перебудову, демократизацію і гласність, як відмічають у своїй роботі В. Бебик і О. Сидоренко, «політика гласності та відкритості виступила каталізатором демократичних процесів і в українському суспільстві, а відтак і в національній пресі» [3, с. 7]. Починається процес видозміни «моделей відображення й програмування суспільних, політичних, ідеологічних рухів» [11, с. 54], що вимагає «нових і непростих істин для журналістів» [13, с. 70].

У першу чергу процеси перебудови торкнулися контенту періодичних видань: після зняття більшості заборон почала розширюватися тематична палітра публікованих матеріалів, певних змін набула їх інформаційна насиченість, емоціогенність і сугестивність. На рівні партійних вимог необхідно було змістити акцент убік прийомів переконання, а не нав’язування різного роду ідеологічних стереотипів. Журналісти українських друкованих видань почали спроби пошуку шляхів переходу від усталеної системи подання одноманітних матеріалів до іншого, більш живого і «читабельного» змістовного наповнення видань. Якісні зміни призвели до зростання кількісних показників діяльності друкованих медіа: у пресі відмічалося безпрецедентне збільшення накладів.

Аналогічні процеси реально відчувались і в електронних ЗМІ, де раніш «застійна модель «Останкіно — глядач» чи «УТ — телеаудиторія» була копією адміністративно – командної системи «держава — суспільство» [17, с. 164]. Дослідники того періоду української журналістики акцентують увагу на поверненні в епоху гласності на ТБ і радіо прямого ефіру за участю глядачів і слухачів, на появі нової форми подання телевізійного контенту — відеоканалу. Значення прямого ефіру полягало не тільки в гарантії визначеного рівня вірогідності і повноти інформації, а й у вирішенні актуального завдання, що стояло перед телебаченням: «відновити паритет між сторонами, які перебувають по різні боки «блакитного екрана» [17, с. 166]. Не телемовлення, а телеспілкування припускав відеоканал. Тут змінювався статус не тільки адресата, але й, власне, телекомунікатора: на відміну від повсякденних і однотемних монопередач відеоканал виглядав прогресивною формою контактів із телевізійною аудиторією. Як зазначає дослідник українського телебачення А. Яковець, прямими трансляціями ТБ і радіо «повернуло свою найпотужнішу зброю — прямий ефір» [20, с. 14].

            Першопрохідниками в освоєнні нових підходів організації мовлення стала молодіжна студія «Гарт» (Київ), а пізніше — дискусійний клуб «Плеяда». Це були перші спроби діалогового спілкування з до цього фактично «безсловесною» аудиторією. Досліджуючи той період, Ю. Усенко визначає його часом «активного створення міжнародних телемостів як символів гласності» [18, с. 13–14]. Вони виходили найчастіше в режимі прямого ефіру. Перший український телеміст — «Київ – Братислава» відбувся у травні 1986 р., а всього таких програм вийшло в ефір близько 20 [17, с. 166].

Однак перебудова і гласність, ініційована лідерами компартії, більш нагадували спробу своєрідного «перезавантаження» з метою відновлення партійного іміджу, додання сучаснішого вигляду комуністичній ідеології в цілому, а в підсумку — збереження за партією ролі «керівної і направляючої сили» у політичній системі радянського суспільства. Певною мірою це стосувалось і відносин із ЗМІ.

Паралельно із гаслами перебудови у програмах радіомовлення проводилися пропагандистські кампанії, присвячені пленумам ЦК і XXVІІ з’їзду партії; ідеологічні відділи парткомів різних рівнів, як і раніше, контролювали передплатні кампанії періодичних видань і «регулювали» їхні тиражі; на ТБ переважав диктат московського

Центрального телебачення; цензура «пом’якшилася», але залишалася тим самим наглядовим органом контенту ЗМІ [7, с. 19; 12, с. 104–113; 15, с. 19; 19, с. 81]. О. Баришполец наводить приклад, в якому Кримський обком партії, вже в перебудовний період, контролював «багато чи мало уваги приділяють журналісти Криму» проблемам, поставленим останніми пленумами ЦК КПРС [2, с. 11]. Аналогічну роботу проводили у 1987 році, в розпал перебудови, також Полтавський, Харьківський, Тернопільский та інші обкоми партії.

На зустрічі М. Горбачова з керівниками засобів масової інформації, ідеологічних установ і творчих союзів, що проходили «традиційно» у ЦК КПРС, головний виконроб перебудови відкоригував одне з актуальних гасел того часу, заявивши, що партія вітає безмежну гласність, але тільки в інтересах соціалізму [16]. Дискусія на XІХ Всесоюзній партконференції КПРС (1988) показала «необхідність повсюдно відновити ленінську норму про те, що журналістика є складовою частиною ... партійної роботи» [2, с. 85].

Мова йшла про те, щоб парткоми розглядали роботу з ЗМІ як частину своїх постійних функцій.

Перебудова «зверху», у тому вигляді, як вона трактувалася і реалізовувалася партійними ідеологами, на наш погляд, не внесла кардинальних змін у функціонування партійно – радянської медіа – системи. Вертикально вибудована ієрархічна організаційна структура насаджувана пріоритетність низки функцій ЗМК та і в цілому вона залишалися майже одною і тою самою: як і раніше пропагандистською машиною, тільки орієнтованою тепер на підтримку проголошених реформ. У другій половині 80 – х партія продовжувала цілком контролювати, використовуючи будь – які важелі, всі процеси, що відбувалися в медіа_системі. Автор згідний з думкою групи дослідників медіа-, які стверджують, що засоби масової інформації, незважаючи на гасла перебудови, залишилися частиною багатоступінчастого механізму партійного управління суспільством, продовжували слугувати інструментом ідеологічної роботи партії, були їй підконтрольні, вільно чи мимоволі сповідували принцип комуністичної партійності [6, с. 129; 9, с. 26, 36; 10, с. 233; 11, с. 54].

Один із дослідників української преси Ю. Колісник справедливо констатує, що, попри певні позитивні зміни, які відбулися в діяльності, «право на життя мали лише ті видання, що виражали ортодоксальну комуністичну ідеологію» [11, с. 54]. Розподіл паперу для газет і журналів, монопольний диктат на використання виробничих потужностей поліграфічних підприємств, відмовлення друку для неугодних видань — ось ті партійні важелі «управління процесом», які зводили нанівець прогресивні гасла [5, с. 136; 12, с. 188].

Водночас, аналізуючи вплив періоду перебудови на мас – медіа -, їх подальший розвиток, треба відмітити, що завдяки процесам, які відбувалися в той час, стала можливою поява неформальних видань — «Українського вісника», «Кафедри», «Голоса відродження», «Вибіру», «Поступу», «Віче». Перші ластівки недержавно – партійних електронних ЗМК з’явилися і в телерадіоефірі — телекомпанії «Тоніс», «ТВА», «Незалежне телебачення України», на радіостанції «Незалежність» та ін. [4, с. 62; 12, с. 128; 14, с. 307]. Позитивно позначився контекст перебудовних перетворень на змістовній частині діяльності тодішніх засобів масової інформації: значно зменшилася кількість заборонених тем, набули змін моделі відображення громадського життя, різноманітнішими стали способи взаємодії з аудиторією. Але загалом кореляційний зв’язок між тим, що відбувалось у професійній діяльності українських медіа- за часів перебудови і як вони функціонували надалі, після проголошення незалежності, в умовах зародження медіа – ринку, не можна назвати тісним.

До певної передумови сучасного розвитку вітчизняної медіа – системи, з її своєрідною інформаційною індустрією та інтегрованим медіа – ринком, можна віднести лиш те, що перебудова стала своєрідним початком знакових у майбутньому подій — краху радянської імперії, руйнування існуючої медіа – системи, з її жорсткою централізацією, партійною належністю і пропагандистською спрямованістю. Під тиском демократичних сил у березні 1990 р. була скасована стаття 6 Конституції СРСР, що визнавала тільки за КПРС «керівну і направляючу» роль в управлінні суспільством, тим самим ліквідувалося і монопольне право партійного контролю над пресою, телебаченням і радіо. Через три місяці, у тому ж році, був прийнятий Закон СРСР «О печати и других средствах массовой информации», що скасовував цензуру, надавав широкі права на заснування ЗМІ, вводив їх реєстрацію. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт про проголошення незалежності України. І лише у суверенній державі починають створюватися умови для розвитку власного інформаційного простору та його організаційно – комунікаційних структур, формується правова основа для діяльності ЗМК нової формації.

Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що перебудова внесла значний вклад у кардинальну зміну соціально – політичного розвитку країни, в трансформацію багатьох соціальних інститутів, в тому числі й засобів масової комунікації. Але фактично до заключного етапу перебудовного процесу вся потужна, жорстко централізована медіа – система, з її видавництвами, друкарнями, підприємствами – виробниками паперу, інформаційними агенціями, розгалуженою мережою передавальних телерадіоцентрів та ретрансляторів, експедиціями та «союздруками», перебувала в одній — партійно – державній — власності, виконувала доведені до неї функції, була часткою інформаційно – пропагандистського комплексу авторитарного режиму, що унеможлювало будь – яку альтернативу. Тому реальні передумови для зародження нині діючих вітчизняних медіа – структур, серед яких і медіа – ринок з його динамічним розвитком, були створені вже в суверенній державі, що й визначає напрямок наступних розвідок.



Номер сторінки у виданні: 260

Повернутися до списку новин