Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Система шкільної освіти Галичини другої половини XIX століття як фактор становлення української національної свідомості

Тематика: ГЛОБАЛІСТИКА




Руслан Яковишин, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри педагогіки Кременецького обласного гуманітарнопедагогічного інституту імені Тараса Шевченка

УДК 37. 034 (477)

 

У статті на підставі характеристики історії розвитку педагогічної освіти в Галичині впродовж досліджуваного періоду проаналізовано формування теоретичних засад організації навчальновиховного процесу, визначено основні тенденції вдосконалення змісту та форм виховання учнів.

Ключові слова: система освіти, педагогічні теорії, навчально_виховний процес, педагогічна освіта, Галичина, національна свідомість.

 

В статье на основании характеристики истории развития педагогического образования в Галиции на протяжении исследуемого периода проанализировано формирование теоретических основ организации учебно!воспитательного процесса,

определены основные тенденции совершенствования содержания и форм воспитания учащихся.

Ключевые слова: система образования, педагогические теории, учебно –воспитательный процесс, педагогическое образование, Галичина, национальное сознание.

 

The article is based on the characteristics of the history of teacher education in Galicia during the study period, analyzed the theoretical foundations of the educational process, the main trends to improve the content and forms of education of students.

Key words: education, educational theory, educational process, teacher education, Galicia, the national consciousness.

 

Мета статті проаналізувати особливості становлення та розвитку системи шкільної освіти і педагогічних теорій Галичини другої половини ХХ ст. задля з’ясування значущості доробку педагогів цього краю для розвитку її теорії та практики у сучасних вітчизняних умовах.

Творчу спадщину видатних педагогів Галичини (О. Барвінського, О. І. Бартошевського, Т. Біленького, Г. Врецьони, О. Духновича, C. Коваліва, К. Федькова, І. Ющишина та ін.) належно поціновано педагогічною наукою не лише України, а й за її рубежем.

Теоретичну основу дослідження становлять праці сучасних дослідників з питань становлення та розвитку національного шкільництва Галичини ІІ половини ХІХ ст. (В. Верига, Т. Завгородня, І. Курляк, С. Лаба, Б. Ступарик та ін.).

На сучасному етапі вдосконалення національної системи освіти України в навчальновиховному процесі загальноосвітніх закладів вважаємо за доцільне творчо використовувати не лише теоретичні здобутки, а й практичний доробок науковців і педагогів Галичини досліджуваного періоду в царині організації виховного процесу. Насамперед йдеться про адаптацію процесу становлення особистості (як чинника виховної системи сьогодення) в руслі інтеграційних процесів в європейському освітньому просторі з подальшим акцентуванням гуманізації змісту навчальних програм; а також удосконалення діяльності загальноосвітніх шкіл в царині виховання учнів тощо.

Перспективними напрямами її подальшого дослідження вважаємо порівняльний аналіз змісту виховної роботи в різних типах навчальних і позашкільних закладів Галичини та інших регіонів України в різні історичні періоди.

Становлення національного українського шкільництва має базуватися на історичному досвіді народу, на досягненнях у галузі освіти та виховання. Тому важливим завданням сучасної педагогічної науки є вивчення й аналіз розвитку власного шкільництва, виявлення тих провідних ідей, на яких воно базувалося, розроблення рекомендацій щодо використання корисного досвіду в розбудові сучасної школи.

1948й рік є пам’ятним в історії тим, що під впливом проголошених у XVIII ст. нових ідей європейські народи почали домагатися самоврядування, рівноправності всіх суспільних верств та інших прав і свобод. Не оминув цей рух і українців Галичини. Результатом цього став артикул 17 Конституції від 21 грудня 1867 року, який надавав державі право управління та нагляду за освітою і різноманітними шкільними справами, визнавав можливість створення навчальних і виховних закладів. Народна школа перетворилась у інтерконфесійний заклад, з якого було усунуто вирішальний духовний вплив церкви. У 1867 р. Галицький Сейм прийняв закон про створення Ради шкільної крайової, яка керувала всіма навчальними закладами, що знаходились у сфері її впливу [5, 7].

Однак суспільний розвиток вимагав реформування шкільництва Австрії. Основний закон від 21 грудня 1867 р. та віросповідні закони створили законодавчі передумови для реорганізації системи освіти. Це дало можливість 14 травня 1869 р. прийняти закон про шкільництво в австрійській державі [5,7].

Крім того, реформи 60 70х рр. минулого століття були для українців несприятливими. На той час у краю діяла лише одна українська гімназія, яку було відкрито на базі Львівської німецької академічної гімназії. Порівняно з іншими провінціями Австрії шкільництво Галичини було слабо розвинутим. Станом на 1880 рік в 2410 (із 6321) гмінах краю не було школи, а 77,08% жителів не вміли ні читати, ні писати. Галичина продовжувала залишатися однією з найвідсталіших провінцій АвстроУгорщини за розвитком середнього шкільництва. Особливо при цьому страждали українці. Так, якщо у 1858/59 шкільному році по Австрії на 10.000 населення було 18 учнів середніх шкіл, то в Галичині їх було лише 12 [5, 19].

Важливою особливістю галицького шкільництва ІІ половини ХІХ ст. була переважаюча більшість у ньому малокласових шкіл. Так, станом на 1 вересня 1874 року в краї з 2.362 шкіл 2.058 були однокласними. У 1864 р. було затверджено «Положення про початкові народні училища», яке зберігало визначені різновиди їх поділу на публічні, конфесійні та приватні [4, с. 62].

Оскільки мережа шкіл не задовольняла потреб населення, а потяг до освіти був великий, передові педагогічні діячі почали організовувати громадські школи, в яких навчалися дорослі селяни, робітники, ремісники. Ці школи працювали у недільні та святкові дні, тому називалися недільними. Активними організаторами і вчителями у цих закладах виступали українські студенти.

Значні можливості для розвитку українського шкільництва сформувались після реформи 1869 р., яка проголосила обов’язковість і безплатність початкової 6річної освіти, право навчатися українською мовою, а також дозволила різним товариствам і релігійним організаціям утворювати приватні школи.

Перші (після реформи 1869 р.) уніфіковані навчальні плани та інструкції для всіх категорій народних шкіл були видані у Львові 1875 року. Чільне місце у списку обов’язкових навчальних предметів належало релігії. А вже за новим шкільним статутом 1895 р. початкові галицькі школи поділялися на два типи: нижчий (сільський), куди входили одно-, дво- і трикласні школи; та вищий (міський) — чотири-, п’яти- і шестикласні школи. В основу цього поділу поладена ідея наближення змісту освіти початкової школи до професійної школи з метою орієнтації учня на його майбутній фах [5, с. 97].

Аналізуючи стан шкільництва Галичини ІІ половини ХІХ ст., неможливо не звернути увагу на зміст, форми і методи навчання в гімназіях. Дослідження процесу виховання у них переконливо свідчить, що саме гімназії були чи не основним типом навчальних закладів, які забезпечували планомірну підготовку інтелектуальної еліти, незважаючи на складні умови, створювані відсутністю державності.

Стан освіти краю у цей період змусив українську інтелігенцію взятися за організацію власного шкільництва середньоготипу. Ознайомлення із практикою навчальновиховного процесу того часу дає підстави говорити про гімназії як освітні заклади, котрі увібрали в себе не лише елементи двох шкіл — європейської (зокрема, віденської) та староукраїнської (братські школи), а й зовсім нові складові. Уже наприкінці ХІХ ст. українська гімназія виявилась однією з найбільш досконалих й авторитетних систем, що забезпечувала потреби розвитку молоді.

Ці навчальні заклади Галичини вирішували дві проблеми: готували молодь до навчання в університетах і давали добротні загальноосвітні знання тим, хто не мав наміру продовжувати навчання далі [6, 19]. Вони (за австрійської навчальною системою) були восьмикласними і поділялись на класичні (з вивченням однієї або обох класичних мов) та реальні (де ці мови не вивчалися, натомість збільшувалася кількість годин на іноземні мови, природознавство, креслення, математику і фізику). Вихованці класичних гімназій могли вступати до університетів, а реальних — тільки до вищих технічних закладів [1, с. 71].

Загалом у Східній Галичині (за АвстроУгорщини) існували і діяли такі українські гімназії:

1. Державні чоловічі: Академічна гімназія (заснована 1784 року, у 1867–1874 рр. поступово перейшла на українську мову викладання) та її філія у Львові; у Перемишлі (в 1888 році відкрито 1 клас при польській гімназії, у 1895 р. вона стала самостійною); Коломиї (1893, 1900); Тернополі (1898, 1906); Станіславі (1905).

2. Паралельні українські класи були при польських державних гімназіях в Бережанах (1906) і в Стрию (1907).

3. Приватні гімназії були: в Копичинцях (заснована 1908 року); Яворові (1908); Городенці (1909); Рогатині (1909); Бродах (1909); Перемишлянах (1909); Збаражі (1910); Буську (1910); Долині (1910) і Чорткові (1911); жіноча гімназія с. Василіанок у Львові (1906) і жіночий ліцей (з 1918 р. — гімназія) уПеремишлі (1903) [2, с. 11].

Аналіз справ освіти Галичини ІІ половини ХІХ ст. показує, що певні елементи системи організації життя української школи були запозичені у німців. Інструкції, методика, підручники створювалися за німецьким зразком, базові компоненти педагогічної системи були розраховані на німецький розумовий тип і темперамент, а особливості населення Галицького краю не враховувалися. Учнів навчали чужою їм мовою, що вело до великих витрат часу, здоров’я і приносило погані результати в навчанні.

Усе викладене дає можливість відмітити, що в 90ті роки ХІХ ст. відбувалося зростання числа шкіл та учнів в них. Якщо в 1890 р. в Галичині відвідували школу 59,5 % дітей шкільного віку, то в 1900 р. — 71,4 % (в Австрії ці цифри відповідно 83,6% і 87,3%) [7, с. 3].

Розширювалася підготовка вчителів, зростала мережа фахових шкіл. Але поряд з цим посилювалася діяльність уряду з денаціоналізації українського населення, чому сприяли навчальні плани, програми та підручники для шкіл, збільшення мережі утраквістичних шкіл, зростання числа учителівнеукраїнців, створення умов, за яких українська молодь не могла закінчувати багатокласові й середні школи. Обов’язковість, безплатність початкової освіти існували лише на папері, а «пільги» для бідних дітей полягали в скороченні тривалості навчання. Наприкінці ХІХ ст. Галичина виявилася пригнобленою, безправною, з низьким рівнем грамотності [4, с. 62].

Згідно з переписом, станом на 31 грудня 1900 р., число анальфабетів у Галичині було 46,1%. Однак серед українців неписьменних було 62,44%, серед поляків — 33,41%. Зате в Галичині було два університети і чотири тюрми, 40 середніх шкіл і 692 гуральні, 4048 шкіл народних і 21036 корчм і кнайп. Масова неграмотність позначалася і на моральній поведінці населення. За статистичними даними, у Східній Галичині траплялись щороку 19–22% усіх злочинів, які мали місце в Австрійській імперії у 90х рр. ХІХ ст. [5, с. 49]. 

Висновки. Досліджуючи формування і розвиток освітньої галузі в Галичині, можна зробити висновок, що, на загал, закони, котрі приймалися у ІІ половині ХІХ ст., відображали певні здобутки в галузі освіти, визначали процес становлення української національної свідомості в підростаючого покоління. Оскільки мережа шкіл не задовольняла потреб населення, а потяг до освіти був великий, передові педагогічні діячі стали ініціаторами створення громадських шкіл, котрі працювали у недільні та святкові дні, і тому називались недільними. Активними учасниками і вчителями у цих закладах виступали українські студенти. Особливе місце у системі освіти Галичини ІІ половини ХІХ ст. належало гімназіям, що спромоглися стати осередками для підготовки інтелектуальної еліти в середовищі української інтелігенції. Ми визначили, що процес виховання учнів гімназій Галичини здійснювався за допомогою таких факторів: пріоритету релігії як навчального предмета, вигідності навчання, жорсткого відбору у гімназіях, добре продуманого змісту освіти, котрий відповідав особливостям соціальноекономічного і духовнонаціонального розвитку нашого краю, високого рівня професійної підготовки викладачів, традиційної поваги населення до знань та освіченої людини.



Номер сторінки у виданні: 264
Автор:

Повернутися до списку новин