Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Екологічна компетентність особистості в умовах фундаменталізації освіти

Тематика: ГЛОБАЛІСТИКА




Людмила Липова, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Академії педагогічних наук України

Тетяна Лукашенко, доцент кафедри хімії та новітніх хімічних технологій Університету «Україна»

Віктор Малишев, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії та новітніх хімічних технологій Університету «Україна»

УДК 373.5.018.8:0/9378.015.31

 

Статтю присвячено модернізації змісту екологічної освіти, вона розкриває особливості екологічної компетентності особистості в умовах фундаменталізації освіти.

Ключові слова: зміст екологічної освіти, фундаменталізація освіти, компетентнісний підхід, екологічна компетентність.

 

Статья посвящена модернизации содержания экологического образования, она раскрывает особенности экологической компетентности личности в условиях фундаментализации образования.

Ключевые слова: содержание экологического образования, фундаментализация образования, компетентностный подход, экологическая компетентность.

 

The article reveals the modernization of content of environmental education, peculiarities of ecological competence of individual taking into account the current conditions of fundamentalization of education.

Key words: content of environmental education, fundamentalization of education, competence approach, ecological competence.

 

Модернізація освіти сьогодні — не просте реформування попередньої освітньої системи, а принципова зміна парадигми навчальновиховного процесу. Парадигма у сучасній філософії науки визначається як «система теоретичних, методологічних і аксіологічних настанов, прийнятих як зразок розв’язання наукових завдань» [4, с. 504]. Тобто це така теорія, яка інтегрує три наведені складові, що тісно пов’язані, взаємозумовлені і мають велике значення в сучасному навчальновиховному процесі.

Серед них чи не найважливіше значення має орієнтація на цінність знань («знання — сила»), рух особистості від незнання до знання. Тому, як вважає доктор педагогічних наук О. Я. Савченко, розроблення змісту освіти належить до найбільш важливих, складних і вічно актуальних проблем модернізації школи, тож сьогодні дедалі гостріше постає проблема реалізації системного і більш результативного підходу до оновлення

змісту загальної освіти відповідно до сучасних умов, чимраз актуальнішим стає компетентнісний підхід у відборі і структуруванні змісту [7, с. 3–4]. Водночас, залишаючись однією з основних складових змісту освіти, знання визнаються потрібними не самі по собі, а для розв’язання важливих життєвих проблем [2, с. 9]. Тобто потрібні не знання заради самих знань, а їх засвоєння пов’язується із здатністю компетенто використовувати їх у процесі діяльності.

Адже сьогодні суспільство потребує випускника, який не лише оволодіває знаннями, а й реалізує себе завдяки їм: розвиває свій творчий потенціал, виявляє свідоме ставлення до природи, суспільства тощо. Отже, підвищується цінність особистості. При цьому найбільш цінними для особистості і обов’язковими для засвоєння нею є фундаментальні теоретичні положення, які визначають розуміння світу загалом і конкретної дійсності зокрема. Сьогодні відбувається фундаменталізація освіти як вищої, так і середньої.

У цьому зв’язку в освіті зростає значення класичних методів точних наук (спостереження, експеримент, аналіз, синтез, узагальнення тощо), що дає змогу педагогу їх використовувати як відповідний «підхід» (певну сукупність взаємопов’язаних понять, ідей і способів педагогічної діяльності) для досягнення бажаних результатів навчальновиховного процесу [1, с. 9]. Тому до наукової бази сучасної педагогіки увійшло поняття «компетентнісний підхід», як сукупність заходів, що приводять до набуття компетентності того, хто навчається, і яка інтегрує цілий спектр особистісних якостей: «поняття компетентності включає не тільки когнітивну й операційнотехнологічну складові, але й мотиваційну, етичну, соціальну і поведінкову» [11, с. 58–64]. Звідси випливає, що зміст компетентності визначається вимогами, які ставить до власної освіченості учень чи студент, що набуття компетентності — особисте завдання особистості і сформувати її нав’язуванням ззовні неможливо, оскільки компетентність набувається самою людиною і зумовлена її ставленням до власної навченості та вихованості, розумінням необхідності компетентності в житті, тобто відіграє роль особистісносмислової складової компетентності, що є компонентом особистісно орієнтованого навчання. Тож, для формування компетентності особистості необхідне злиття двох складових: знань і свідомості. Отже, компетентність — особистісно усвідомлена система знань, умінь, навичок, що має особистісний смисл і суб’єктивний досвід. Вона має універсальне значення і може використовуватись людиною в різних видах діяльності для розв’язання життєво важливих для неї проблем. Розгортання змісту освіти навколо особистісно значущих компетенцій, їх включення до змісту і є шлях переходу до ціннісного ставлення до знань [1, с. 8–9].

До системоутворювальних і ціннісноорієнтованих компетенцій сьогодні відносять життєві компетенції, різновидом яких є екологічні компетенції. Набуття таких компетенцій забезпечить особистості й екологічну компетентність. Екологічні компетенції ґрунтуються на транспредметних знаннях і сукупно є основою фундаменталізації освіти. Адже саме процес фундаменталізації освіти забезпечує високий освітній рівень населення, екологізацію виробництв, вироблення жорстких екологічних стандартів, використання безвідхідних технологій і загалом набуття людиною ноосферного мислення.

Підготовка висококваліфікованих фахівців неможлива без фундаменталізації освіти. Саме фундаментальна освіта дає можливість у короткі терміни опановувати нові технології, а людині ставати мобільною, конкурентоспроможною серед спеціалістів певного фаху. Ідея фундаменталізації освіти спочатку декларувалася для вищої школи. Вважалось, що вища освіта має базуватись на фундаментальних наукових дослідженнях, проголошувався обов’язковий розвиток науки у ВНЗ. Проте з часом із зростанням наукової інформації виникла необхідність її структурування і відповідного відбиття в навчальних дисциплінах, що зрештою перетворило фундаментальну освіту на самостійну і важливу галузь інтелектуальної діяльності людини. З часом це завдання перемістилось і в середню школу. Було сформульованопринцип раціональної фундаментальності, який означав необхідність фундаменталізації набутих знань [3].

Концепція фундаментальної освіти була вперше сформулювана німецьким природодослідником О. Гумбольдтом, який зробив значний внесок у розвиток природничих наук (вчення про життєві форми, ідея вертикальної зональності тощо). Його праці вплинули на розвиток еволюційних (екологічний напрям у географії рослин) ідей і порівняльного методу в природознавстві [8]. Розроблені ним методологічні принципи про

матеріальність та єдність природи, взаємозв’язки явищ і процесів, їх взаємозумовленість слугували розвитку матеріалістичного напряму в природознавстві. О. Гумбольдта можна вважати провісником сучасного екологічного світогляду, йому належить провідна роль у розробленні системного й еволюційного підходу до розуміння розвитку людства, адже він увів поняття «сфера життя» та «сфера розуму» фактично за крок до сучасних уявлень про біо- та ноосферу, тобто вчення В. І. Вернадського. Останній обґрунтував нову світоглядну парадигму розвитку людства, розробку проблеми глобальної діяльності людини, що приводить до змін природного середовища загальнопланетарного масштабу.

Ідеї фундаменталізації освіти продовжують розвиватись, вони ефективно сприяють формуванню креативного мислення, адже лише творча людина може бути конкурентоспроможною на ринку праці, екологічно компетентною у ставленні до природи. Враховуючи значення екологічних знань у наш час, набуття екологічної компетентності особистістю набирає дедалі більшого значення. На підгрунті фундаментальних наук за останніх 2–3 десятиліття остаточно сформувався новий науковий напрям — сучасне природознавство. В. І. Вернадський емпірично обґрунтував модель Всесвіту, яка має потужну передбачувальну силу. Ця модель надає людині правильне уявлення про світ, в якому вона живе, місце і роль її в ньому, про принцип єдності всього живого, неживого і мислячого, коеволційний розвиток Природи загалом. Унаслідок вивчення природничих предметів, усі, хто навчається, мають усвідомити, що сучасна наукова картина світу, побудована фундамен тальними науками, стала невід’ємною частиною загальнолюдської культури.

Фундаментальні науки — це природничі науки (науки про природу в усіх її проявах), без яких неможливе глибоке осмислення знань про природу, а фундаментальні знання — це знання про природу, які є у фундаментальних науках. Фундаменталізація освіти — системне і всеохоплююче збагачення навчального процесу фундаментальними знаннями та методами творчого мислення, що вироблені фундаментальними науками. Фундаменталізація освіти передбачає її постійне збагачення досягненнями фундаментальних наук [6].

Відповідно до концепції розвитку педагогічної освіти, підготовка вчителя чи викладача ВНЗ також має здійснюватись через фундаменталізацію знань із предмета викладання. На жаль, досить часто доводиться чути, що вчителю не потрібні глибокі знання, оскільки в шкільній практиці вони не використовуються. Такі обмежені погляди на рівень фундаментальної, фахової підготовки вчителя не відповідають ні світовим тенденціям, ні державній політиці в галузі освіти в Україні.

В умовах фундаменталізації освіти і загрози екологічної кризи особливо актуальним є набуття учнями екологічної компетентності, яка, як зазначалось, є компонентом життєвої компетентності і водночас результатом засвоєння предметних і транспредметних знань, а в класах екологічного профілю ще й знань, одержаних у процесі вивчення екології як навчального предмета.

Особливого значення питання формування екологічної компетентності людини набуло у зв’язку з концепцією сталого розвитку. Адже вже перейдена межа самовідновлювальних природних процесів, порушено екосистеми планети. Необхідність сталого розвитку зумовлена тим, що нині спостерігаються суперечності між потребами глобального світу і неможливістю біосфери забезпечити ці потреби. Сучасна економіка «не влаштовує» біосферу, а «біосферосумісна» економіка — сучасну цивілізацію. Критерієм сталого розвитку є досягнення стратегічного балансу між діяльністю людини і підтриманням відновлювальних можливостей біосфери, тобто діяльність людини не повинна призводити до незворотних порушень у природі.

Отже, щоб не справдилося загрозливе пророцтво, написане на піраміді Хеопса: «люди загинуть від невміння користуватися силами Природи і від незнання справжнього світу», треба дослухатись до слів К. Е. Ціолковського про те, що людина на те й має розум і науку, щоб запобігти всіляким бідам. Тобто, щоб не загинути разом із природою, треба шукати шляхи спільної еволюції (коеволюції). Адже вже минули часи І. В. Мічуріна, який писав, що ми не можемо чекати милості від природи — взяти їх у неї — наше завдання. Такий підхід відносно природи сьогодні вважається споживацьким. Тепер же

відомий вислів, який, жартуючи, перефразовують так: ми не можемо чекати милості від природи після того, що ми з нею зробили. Адже справді довкіллю завдано величезної шкоди, в деяких випадках невиправної. Тому сьогодні розв’язок суперечностей між потребами людини і можливостями природи здійсненний лише за умови зміни всієї системи цінностей людини, її еко логічної компетентності й екологічної культури загалом, формування якої в молоді набуває дедалі більшого значення. Нині спостерігається нова парадигма взаємодії людини з довкіллям — парадигма спілкування, ідеї рівного партнерства у взаємозв’язку біосфери та інтелектуальної сфери — ноосфери («ноос» — розум). За сучасними уявленнями, ноосфера — це сфера гармонійної взаємодії природи і суспільства, у межах якої розумна діяльність стає головним, вирішальним чинником розвитку біосферних процесів. Перехід до ноосфери — ідеальний варіант майбутнього, в основі якого лежить гармонізація відносин між біосферою та господарською діяльністю людини. Для цього необхідне набуття людиною у процесі навчання екологічної компетентності, значна ціннісна перебудова екологічної свідомості людей, зміна споживацьких настроїв на духовні, естетичні, пізнавальні мотиви відносно довкілля. Результатом набуття екологічної компетентності підростаючим поколінням є розуміння первинності законів природи щодо соціальних законів, усвідомлення зростання взаємозалежності і взаємовпливу природи і суспільства, особистої відповідальності за екологічні проблеми не лише свого освітнього простору, свого регіону, а й світу загалом (глобальне сприйняття) [5, с. 7–10].

Хоча компетентнісний підхід є одним з актуальних освітніх підходів, завдання формування екологічної компетентності учнів чи студентів не зазначено у сконцентрованому вигляді в нормативних документах МОН України, за винятком класів екологічного профілю у профільній школі та спеціалістів екологічних спеціальностей (інженерівекологів) у ВНЗ. Окремі риси і складові екологічної компетентності визначені

у «Концепції екологічного виховання», проте екологічні відомості розпорошені у шкільних

природничих курсах, тому учні мають із цієї проблеми фрагментарні знання, хоча, як уже

зазначалось екологічна компетентність є складовою життєвої компетентності учнів, а надалі і складовою їх майбутньої професійної компетентності, тобто є конче необхідною у житті.

Екологічна компетентність — здатність особистості до ситуативної діяльностів побуті та природному оточенні, за якої набуті екологічні знання, навички, досвід і цінності актуалізуються в умінні приймати рішення, виконувати відповідні дії, нести відповідальність за прийняті рішення, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля [10]. На відміну від екологічної культури, яка може стосуватися як спільноти, так і окремої особистості, екологічна компетентність, як і компетентність загалом, стосується лише певної особистості. Набуття компетентності об’єднує нормативний, когнітивний, емоційний, аксіологічномотиваційний і практичний компоненти, забезпечує на їх основі екологічну рівновагу у відносинах з природою, попереджає екологічно небезпечні ситуації.

Екологічна компетентність виявляється в систематичному прийнятті рішень щодо врахування екологічних наслідків власної діяльності, що чинить певний вплив на довкілля. Якщо цей вплив буде позитивним, він не порушить крихкої динамічної рівноваги у біосфері. Основою екологічної компетентності є екологічні знання, досвід практичної діяльності в довкіллі. Набуті екологічні знання є власним надбанням особистості, вони формуються під впливом екологічної інформації. Таку інформацію учні дістають на заняттях із природничих предметів. Наприклад, на уроках біології вони дізнаються про необхідність збереження рослин і тварин, що занесені до Червоної книги України (зокрема, про збереження першоцвіту, який щовесни знищується тоннами); на уроках хімії — про перенасичення ґрунтів та природних водойм нітратами на уроках хімії — про перенаси_від невмілого користування добривами, забруднення довкілля продуктами хімічної і нафтохімічної промисловості; на уроках фізики — про спроби побудови атомних електростанцій у сейсмічно активних зонах (на щастя прийдешних поколінь, припинено будівництво такої станції в Криму); на уроках географії — про випадки нераціонального використання природних ресурсів, виснаження малих річок, обвали ґрунту тощо.

У класах екологічного профілю на уроках екології та у ВНЗ при вивченні відповідних спецкурсів ті, хто навчається, ознайомлюються із «законами» Б. Коммонера: 1) все пов’язано з усім, тобто все в природі взаємопов’язано; 2) все повинно кудись діватись; 3) природа «знає» краще; 4) ніщо не дається задарма. Наводяться приклади дії цих «законів». Зокрема, про взаємозв’язок у природі: знищення в Китаї горобців, які буцімто скльовували врожай зернових, привело до появи великої кількості сарани, яка знищувала не лише зерна, а й навіть повістю всі рослини. Довелося знову завозити і розводити горобців. Другий «закон» «спрацьовує», коли вирішується питання будівництва безвідхідних підприємств. Третій «закон» говорить про те, що поки немає абсолютно достовірної інформації про механізми і функції природи, не варто прагнути поліпшити її, бо легко можна зашкодити природним системам. Добре, що вчасно зупинили спроби повороту північних річок на південь, бо це б порушило природну рівновагу. Стосовно четвертого «закону» треба сказати, що якщо людина не хоче вкладати кошти в охорону природи, то доведеться платити здоров’ям — як власним, так і здоров’ям нащадків. Дії людини мають бути спрямовані не на підкорення природи, а на адаптацію до неї.

Набуття екологічних компетентностей не повинно обмежуватись закінченням навчального закладу. До програми перепідготовки вчителів і викладачів ВНЗ має входити курс «Неоекологія», який дасть новітні екологічні знання слухачам курсів. Зокрема, на конференції міністрів освіти при Раді Європи (Люблін, Словенія, 2010) було зазначено, що основна вимога нині має ставитися не стільки до підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ, скільки до питань підвищення кваліфікації вчителів і викладачів, їхньої професійної перепідготовки. Це стосується значною мірою і набуття екологічної компетентності [9, с. 53].

Важливою умовою формування екологічної компетентності є перетворення зовнішніх мотивів і стимулів у внутрішні мотиви особистості, що сприятиме формуванню природобезпечної діяльності без контролю із зовнішнього боку. Треба довести до відома тих, хто навчається, що сучасні тенденції розвитку взаємодії суспільства і природи підтверджують справедливість прогностичної ідеї нашого співвітчизника В. І. Вернадського про становлення біосфери як сфери свідомого, гармонійного перетворення людиною природного оточення. Вона несумісна з антропогенною деградацією природного середовища. Тому однією з перших ознак створення ноосфери буде ліквідація небезпеки глобальної екологічної кризи, збереження життя на Землі, оптимальний взаємозв’язок усіх компонентів природної, соціальної і технологічної сфер.

Спеціальна комісія ООН (Резолюція ООН IVA 38/54, 1997) розробила «глобальну програму змін», основний зміст якої Комісія позначила терміном «sustainable development» — «підтримуючий розвиток», «сталий розвиток». Це такий розвиток, за яким задовольняються теперішні потреби, але не ставиться під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Нова стратегія розвитку цивілізації орієнтована на досягнення гармонії між людьми і природою, яка спрямована як на виживання людства, так і на збереження природи як основи всього життя на Землі, надання їй можливості вільно еволюціонувати. Критерієм сталого розвиткує досягнення стратегічного балансу між діяльністю людини та підтриманням відновлювальних можливостей біосфери, тобто діяльність людини не повинна призводити до незворотних порушень у природі.

Резюмуючи, зазначимо, що, за трактовкою ООН, проблеми екології є основними для життя на Землі. Саме тому формування екологічної компетентності особистості в умовах фундаменталізації освіти є одним із найважливіших завдань останньої.



Номер сторінки у виданні: 277

Повернутися до списку новин