Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Сучасні інтерпретації категорії «інтерес» у суспільно – орієнтованих науках в Україні





Сергій Рудницький, кандидат філологічних наук, доцент, докторант кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

УДК 316.334.3

 

На основі аналізу праць представників української політології, філософії, соціології, правознавства розглядаються особливості використання категорії «інтерес» у різних галузях наукового знання. Звертається увага на множинність інтерпретації даної категорії. Закцентовано увагу на спільних і відмінних тенденціях у розумінні характеру інтересу, які впливають на різне розуміння співвідношення категорій «інтерес» та «потреба», «інтерес» й «ідеологія», «соціальні інтереси» та «політичні інтереси», «інтереси» і «цінності».

Ключові слова: інтерес, політичні інтереси, соціальні інтереси, потреби, цінності, ідеологія.

 

На основе анализа работ представителей украинской политологии, философии, социологии, правоведения рассматриваются особенности использования категории «интерес» в разных направлениях научных знаний. Обращается внимание на множественность интерпретации данной категории. Акцентируется внимание на совместных и отличительных тенденциях в понимании характера интереса, которые влияют на разное понимание соотношения категорий «интерес» и «потребность», «интерес» и «идеология», «социальные интересы» и «политические интересы», «интересы» и «ценности».

Ключевые слова: интерес, политические интересы, социальные интересы, потребности, ценности, идеология.

 

Works of the Ukrainian representatives of the political science, philosophy, sociology, jurisprudence have been analyzed. On the basis of the given analysis the usage peculiarities of the category «interest» in various fields of scientific knowledge have been studied. The attention is drawn to the multiplicity of the given category interpretations. Common and distinctive tendencies in the understanding of the interest nature that affect different understanding of the category correlations «interest» and «necessity», «interest» and «ideology», «social interests» and «political interests», «interests» and «values» have been emphasized.

Key words: interest, the political interests, the social interests, necessity, values and ideology.

 

Категорія «інтерес», з огляду на її пояснювальні можливості, є важливою для опису явищ і процесів суспільно – політичного життя, правової системи, функціонування суспільства. Важливою вона є також для обгрунтування інтересів польської національної меншини, як однієї із численних етнонаціональних спільнот, що існують у сучасній українській державі.

Дана категорія використовується в українській політології з моменту її виникнення на початку 90х років ХХ ст. Звернення до інтересів обумовлювалося, насамперед, увагою до груп інтересів як важливих акторів політичного життя України. Так, О. Семченко дослідила ціннісний аспект груп політичних інтересів в Україні [1], Ю. Сабанадзе розглянув у своїй монографії групи інтересів в умовах перехідного суспільства [2], О. Ліснічук сконцентрував увагу на групах інтересів у багатоскладовому українському суспільстві [3], Я. Боренько присвятила дисертаційне дослідження групам інтересів у сучасній теорії політики [4], В. Биковець здійснив типологізацію груп інтересів у політиці [5], О. Коляса присвятив дисертаційне дослідження політичному інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин [6], Л. Радченко розглянула об’єктивносуб’єктивну детермінацію і механізми реалізації політичних інтересів [7], О. Демченко зосередила увагу на групах інтересів у засобах масової інформації [8], Т. Балута розглянула групи інтересів у політичному процесі України [9], В. Дубінін дослідив роль інтересів народу в становленні політичної системи [10], А. Волинський звертався до категорії «політичний інтерес» у процесі аналізу політичного процесу [11].

Українські науковці аналізують економічні інтереси (Д. Щербина) [12], правове забезпечення публічних і приватних інтересів (О. Вінник) [13], підприємницький інтерес (В. Зубов) [14], вищу освіту в системі суспільних інтересів (Л. Антошкіна) [15]; М. Туленков використав вказану категорію у процесі розгляду організації і самоорганізації соціуму [16].

Інтерес виступає базовою категорією у відомій монографії В. Сіренка «Інтереси і влада» [17], Н. Коноваленко аналізувала потреби й інтереси громадянина України у державотворчих процесах [18], В. Муляр розглядав інтереси у контексті самореалізації особистості [19]. Звичайно, перелік праць, що використовують дану категорію, далеко не обмежується вище переліченими — навпаки: на думку О. Вінник, важко знайти наукову роботу із суспільних наук, в якій би тією чи іншою мірою не згадувалася вказана категорія [13, с. 27].

Історії становлення даної категорії присвячена окрема праця Д. Александрова [20]; варто також зазначити, що окремі розділи праць згадуваних уже О. Лісничука [3], Л. Радченко [7, с. 11–27], О. Коляси [6, с. 11–16], Я. Боренько [4, с. 7–8] присвячені історії становлення даної категорії в суспільнополітичній думці. Так само О. Вінник розглянула становлення категорії «інтерес» у правових науках [13, с. 24–54], Д. Щербина

і Л. Антошкіна проаналізували розвиток категорії «економічний інтерес» [12, с. 10–30; 15,

с. 116–132], В. Зубов висвітлив погляди на підприємницький інтерес в історії суспільствознавчої думки, насамперед філософської [14, с. 19–37]. Про філософів, здебільшого радянського періоду, які зверталися до інтересів, писав В. Муляр [19, с. 140].

Представники суспільно орієнтованих наук в Україні — політологи, економісти, правознавці, філософи, соціологи — активно користуються напрацюваннями західноєвропейської політичної думки, використовують також здобутки радянського суспільствознавства, яке, попри ідеологічні обмеження, мало серйозні напрацювання у даній галузі. Все це спричиняє множинність інтерпретацій категорії «інтерес» у сучасній українській науці, що ускладнює її використання у процесі наукового аналізу, тому метою даної розвідки є аналіз та інтерпретація даної категорії у сучасних суспільно орієнтованих науках і виділення основних проблем, що її стосуються.

Насамперед, варто звернутися до праць українських політологів. Так, О. Семченко, аналізуючи ціннісний вимір діяльності груп політичних інтересів, концентрується насамперед на цінностях, але описує елементи діяльності груп інтересів, до яких відносить артикуляцію, агрегацію, узгодження інтересів, формування групових цілей, інформування про інтереси [1, с. 40]; згадує про державу, як орган, що акумулює імпульси, які надходять від груп інтересів [1, с. 85–86], розглядає моделі функціонального представництва інтересів [1, с. 88–90]. До важливих моментів, що стосуються інтересів, варто віднести питання співвідношення цінностей та ідеології. Автор уважає, що ідеологічний чинник потрібно виключити з числа детермінант ціннісного виміру діяльності груп політичних інтересів[1, с. 64]. Це означає, що неправомірно продовжувати ряд «потреби» — «інтереси» — «цінності» ідеологією, як це робить частина дослідників, які займаються проблематикою інтересів.

Інший український політолог О. Коляса звертається до політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин. Він слушно звертає увагу на той факт, що інтерес у політології розглядається переважно у площині певних процесів з огляду на його функцію і роль, зокрема, у теоріях груп інтересів [6, с. 34]. При визначенні інтересу автор спирається на категорію «потреба». На його думку, інтерес є своєрідною функцією потреби, це спосіб задоволення потреб [6, с. 41, 44], але системозапочатковуючим елементом у формуванні будьяких політичних інтересів він уважає цінності [6, с. 16]. При визначенні політичного інтересу автор також звертається до категорії «політика» і робить висновок про те, що політичний інтерес — це інтерес, що стосується відносин регулювання, контролю, впливу, розподілу; політичний інтерес є своєрідним способом реалізації потреби у владі [6, с. 145].

До категорії «інтерес» звертається і А. Волинський, який використовує її у контексті аналізу політичного процесу. Автор говорить про те, що політичний інтерес може бути описаний у термінах загальних і сукупних політичних пріоритетів достатньо великих груп індивідів, які формуються навколо найбільш впливових у тому чи іншому суспільстві політичних програм, причому зазначає, що цьому підходу закидають уніфікаційність [11, с. 110]. А. Волинський концентрується на носіях політичного інтересу, звертає увагу на обмеженість підходу, за яким носіями інтересу є всі суб’єкти політичних відносин [11, с. 110–115], наводить класичну модель конституювання політичного інтересу (політичний інтерес з’являється тоді, коли на суб’єкт впливає рішення влади) [11, с. 110–113], вказує на співвідношення суспільних і політичних інтересів та перехід суспільних інтересів у політичну сферу [11, с. 115], звертає увагу на первинні (носять суб’єктивний характер і формуються на індивідуальному рівні) та вторинні (мають ознаки інтегративності і артикульованості, практичну спрямованість та груповий характер) політичні інтереси, говорить про співвідношення ідеології й політичного інтересу [11, с. 116–117].

Побіжно торкається питання інтересів і Я. Боренько, який аналізує групи інтересів у сучасній теорії політики. Авторка, класифікуючи групи інтересів, подає також їх класифікацію з огляду на стиль артикуляції інтересів. Артикуляція інтересів може здійснюватися явно (передбачає висунення чітко сформульованих вимог) або приховано (проявляється у формах поведінки), спеціально (конкретно сформульовані вимоги) або дифузивно (узагальнені вимоги), загально (у специфічній груповій/класовій лексиці) або партикулярно (на індивідуальному рівні), інструментально (інтерес має форму умови) або афективно (інтерес має форму простого відношення) [4, с. 61].

На відміну від вищеназваних політологів, Л. Радченко дисертаційне дослідження присвятила саме політичним інтересам — їх об’єктивносуб’єктивній детермінації і механізмам реалізації. Авторка наводить визначення політичних інтересів, що виступають у політологічній та філософській літературі, які трактують інтереси як відношення між потребами і умовами існування; як спосіб раціоналізації потреб регулювання, розподілу, впливу й виконання; як особливий вид суспільних відносин; як спонукальні мотиви діяльності; як ставлення суб’єкта до об’єкта, який є засобом задоволення певної потреби індивіда або соціальної спільноти. Вона вважає політичним інтересом інтерес соціальної групи, особистості, пов’язаний із проблемою задоволення, утримання і використання влади, що виконує роль особливого стимулу дій усіх компонентів політичної системи суспільства — держави, політичних партій, суспільних організацій, пов’язаний із механізмом та із способами здійснення влади у суспільстві [7, с. 36, 41–43, 45]. Авторка поділяє ряд посилань В. Сіренка, які приймаються при розгляді інтересів (зв’язок із необхідністю, суспільними відносинами, місцем людини у суспільстві, потребами, свідомістю, волею і діяльністю); розглядає методи, що застосовуються для визначення інтересів, надаючи перевагу змістовному та системному підходу, спираючись на який установлює взаємозв’язок категорій «політичні потреби» — «політичні інтереси» — «політичні цінності», вважає інтерес системним утворенням, говорить про дуалістичну (об’єктивно – суб’єктивну) природу політичного інтересу [7, с. 43, 44, 50–52]. Відповідно, дослідниця розглядає взаємозв’язок інтересів і потреб, інтересів та цінностей [7, с. 33, 46], що є усталеною схемою розгляду інтересів у вітчизняній соціальній філософії. Л. Радченко звертає також увагу на співвідношення політичних інтересів і політичної свідомості, політичних інтересів та ідеології. Вона вважає політичну свідомість уявленням про власні політичні інтереси, цілі і способи їх досягнення, хоча й зазначає, що вироблення політичної свідомості вимагає чималих знань та політичного досвіду [7, с. 86]. Ідеологію авторка не вважає безумовним продовженням ряду «інтереси» — «потреби» — «цінності»: інтереси є лише передумовою політичної ідеології, а об’єктивні політичні інтереси однієї й тієї ж соціальної спільноти припускають різноманітні ідеологічні інтерпретації [7, с. 67, 158–159]. Важливе місце у дослідженні Л. Радченко займає проблематика потреб і інтересів у політичній площині, суспільних та політичних інтересів. Насамперед, вона наводить думки стосовно співвідношення суспільних і політичних потреб та інтересів — тих, хто вважає, що потреби соціальних суб’єктів породжують політичні інтереси; тих, хто пише про політичні потреби і політичні інтереси, і тих, хто пише про суспільні інтереси й політичні інтереси [7, с. 64–67]. Більшість авторів говорить про політичні потреби і політичні інтереси, й саме цю точку зору приймає сама Радченко [7, с. 77, 105]. Вона окреслює політичні інтереси, які є частиною соціальних інтересів, через формулювання їх ознак: політичний інтерес пов’язаний із механізмами і способами здійснення влади у суспільстві; має певну самостійність стосовно інтересів соціальних груп; формується в результаті взаємодії інтересів соціальних груп; має своєрідну модель функціонування, що включає стадію його інституціоналізації у певних політичних структурах [7, с. 68–70]. Л. Радченко також розглядає роль політичних інтересів, їх функції і типологію, шляхи (канали, форми, засоби) реалізації інтересів [7, с. 70, 71–73, 75, 94 105, 131–133, 136–137]. Авторка також говорить про такі властивості інтересів, як їх перехрещення і взаємовиключення, суперечливість та взаємопов’язаність, що виникає з їх багатоманітності [7, с. 105–107, 155–156, 158], розглядає стадії розвитку інтересів — їх формування (усвідомлення й актуалізацію), реалізацію (пошук варіантів задоволення потреб, вибір форм і методів задоволення, опредметнення задоволення потреби — споживання матеріальних та духовних благ), їх поєднання, узгодження і узагальнення (з’ясування стану взаємозв’язку між інтересами), артикуляцію і агрегування інтересів, пише про відмову від реалізації інтересу, пов’язану зі зміною ситуації, про приховування приватних інтересів у загальних [7, с. 32, 75, 128–135, 140–141], причому стосовно процесуального характеру інтересів у авторки простежуються інтерпретації, що склалися і у соціальній філософії, і в теорії груп інтересів.

Представники економічних наук, наприклад Д. Щербина, розглядаючи у дисертації закономірності формування й реалізації економічних інтересів на рівні суб’єкта, звертає увагу на те, що дана категорія виступає як базова у філософії, соціології, соціальній психології і економічній теорії, й саме ця обставина детермінує багатоманітність визначень інтересу, оскільки в різних галузях наукового знання за основу беруться різні властивості інтересу [12, с. 10–12]. Автор уважає інтерес соціальним феноменом та обстоює тезу про те, що в основі інтересів лежать потреби [12, с. 11–12]. Звертаючись до проблематики об’єктивного чи суб’єктивного характеру інтересу, Д. Щербина здійснює огляд відповідних інтерпретацій категорії у історії економіки, філософії і психології; розглядає дискусію стосовно характеру інтересу в радянському суспільствознавстві й доходить висновку, що на сучасному етапі розвитку проблеми домінує синтетичний підхід, згідно з яким інтереси розглядають як єдність об’єктивного (суспільних відносин, умов реалізації інтересів) і суб’єктивного (ідеальних мотивів). Однак дану проблематику автор вважає предметом філософії, а економічним інтересом вважає мотив, що змушує суб’єкта інвестувати дохід, а не споживати його [12, с. 15–21], хоча й економічний інтерес трактує згідно із синтетичним підходом [12, с. 33–34]. Автор розглядає рівень економічного інтересу, окреслює співвідношення категорії «інтерес» із категоріями «потреба», «мотив» і «діяльність», говорить про обмін інтересами у процесі соціальної взаємодії, у тому числі — у контексті теорії соціального капіталу Дж. Коулмана [12, с. 39, 69–84].

Л. Антошкіна, розглядаючи вищу освіту у системі суспільних інтересів, розуміє під інтересами суб’єктивне вираження об’єктивних потреб людини, їх груп чи інших об’єктів суспільних відносин, що спонукають їх за умови наявності відповідних стимулів здійснювати практичні дії для досягнення поставленої мети. До схеми моделі поведінки людини автор включає стимул і представляє схему дій таким чином: потреба (внутрішній збудник діяльності) — інтерес (усвідомлене прагнення задовольнити певну потребу) — мотив (зовнішні спонукальні принципи дії) — стимул (подразники, спонукання до дії) — дія — результат (задоволення потреби, часткове задоволення, відсутність задоволення), наводить різноманітні класифікації інтересів [15, с. 75, 80–81].

Інтереси відіграють важливу роль у правових науках. Так, О. Вінник, розглядаючи правове забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів у господарських товариствах, з’ясовує природу інтересу як загальнонаукової категорії, роль інтересів у праві, де вони виконують ряд важливих функцій, зокрема у контексті окреслення правового статусу особи, суб’єктивних прав, розмежування законних і незаконних, публічних та державних інтересів [13, с. 11–12]. Інтерес, за О. Вінник, формується на підставі потреб, але, на відміну від потреб, що детермінуються біологічною або соціальною необхідністю, інтерес має суто соціальний характер. Автор визнає неправомірним як марксистське ототожнення інтересів і суспільних відносин, так і ототожнення інтересів з благом чи користю [13, с. 31–33]. Представляючи розуміння інтересу психологами, соціологами й представниками правових наук, О. Вінник відповідно розглядає питання їх об’єктивного чи суб’єктивного характеру, пов’язуючи його з усвідомленим чи неусвідомленим характером інтересів, розрізняє «психологічний» (суб’єктивний) і «соціологічний» (об’єктивний) інтереси, надаючи перевагу об’єктивному розумінню інтересу: інтерес — це об’єктивно існуюча орієнтація на створення та засвоєння предмета потреб [13, с. 38]. Автор наводить ряд аргументів на користь об’єктивного підходу до інтересів, який, зрештою, має практичне значення в праві, бо дозволяє говорити про можливість непрямих позовів, установлення інституту опіки і піклування чи про інші форми захисту інтересів особи [13, с. 33–38]. На нашу думку, визнання об’єктивного характеру інтересу є ілюстрацією тези про те, що з множинності інтерпретацій інтересу представники різних наук вибирають трактування, зручне саме для цієї галузі наукового знання. О. Вінник на основі прийнятого визначення пише про розмежування суспільних, публічних і державних інтересів [13, с. 47–49, 61–62], розглядає роль інтересів у теоріях соціальних систем, де вони виступають центральним елементом соціальної групи, слугують підставою класифікації систем; автор також говорить про співвідношення індивідуальних та групових інтересів у соціальних групах і про інтереси у контексті соціального обміну [13, с. 74–88].

Філософія традиційно приділяє велику увагу інтересам та потребам. В. Зубов, здійснюючи соціально – філософський аналіз підприємницького інтересу, розглядає його як невід’ємний елемент людської активності протягом соціальної історії та як основний мотив трудової діяльності особи, обумовлений розвитком ринкової економіки [14, с. 35]. Розглянувши словникові дефініції інтересу і його визначення у політології, автор детально зупиняється на даній категорії. Згідно з традиціями соціальної філософії, він пов’язує інтереси, що виступають особливого роду суспільними відносинами, із потребами. Інтерес виступає в нього як позиція суб’єкта відносно людей, суспільства, яку він утверджує у своїх діях, і яка виявляється на всіх рівнях активності суб’єкта [14, с. 42]; інтерес є усвідомленою потребою, він спрямований не стільки на предмет задоволення, скільки на ті соціальні інститути, норми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл соціальних благ, що забезпечують задоволення потреб соціальних суб’єктів та набуття соціально – престижних статусів і ролей, вміщує інтерес у категоріальний ряд «потреби» — «інтереси» — «мотив» — «ідея» [14, с. 41–44]. Автор також торкається теорій груп інтересів, у тому числі розглядає такі функції груп, як артикуляція, агрегування, трансляція інтересів та участь у процесі формування політичних еліт, владних структур суспільства [14, с. 49–50], говорить про ідеологію підприємництва (підприємницьку ідеологію) як корпоративну ідеологію, що виникає на основі корпоративних інтересів [14, с. 56–58]. Підприємницький інтерес автор розуміє як матеріальний інтерес, причому звертає увагу на те, що якщо раніше принципово підкреслювалася особлива роль матеріального виробництва й вирішального значення економічних і, зокрема, виробничих відносин у формуванні інтересів тих чи інших соціальних суб’єктів, то зараз треба вести мову про однакову значущість усіх видів виробництва (духовного виробництва, виробництва певного типу особистості та виробництва певних суспільних відносин) [14, с. 14].

Н. Коноваленко, яка аналізувала потреби й інтереси громадянина України як складові державотворчих процесів сучасного суспільства, джерелом інтересу вважає потребу, причому відділяє усвідомлений інтерес від об’єктивного і реалізованого. Усвідомлений інтерес — це уявлення суб’єкта про те, як найкраще задовольнити свою потребу. Цей інтерес може співпадати з об’єктивним (оптимальним шляхом та напрямом до задоволення потреби), може від нього істотно відрізнятися, а може взагалі займати альтернативне місце. Саме усвідомлений інтерес є безпосередньою причиною дій людини. Реалізований інтерес — це той шлях до задоволення потреби, яким пішов суб’єкт, він може співпадати з усвідомленим інтересом, а може йому суперечити [18, с. 57–58]. Автор говорить також про соціальний інтерес (це об’єктивно і суб’єктивно оптимальний шлях до задоволення потреби в соціальному просторі), про інтерес як джерело поведінки членів соціальних груп, про закон піднесення потреб (потреба породжує інтерес, а реалізований інтерес викликає появу нової потреби). Н. Коноваленко також розглядає співвідношення інтересів і цінностей (під цінністю, як предметом інтересу діяльності вона розуміє будьякий об’єкт, у тому числі й ідеальний, що має життєво важливе значення для суб’єкта), державні і суспільні інтереси, законодавче закріплення загальних інтересів [18, с. 25, 58–59, 98]. У поглядах Н. Коноваленко привертає увагу той факт, що вона приймає існування щонайменше двох рядів інтересів — об’єктивних та суб’єктивних.

На відміну від Н. Коноваленко, В. Муляр, який звертався до категорії «інтерес» для потреб аналізу самореалізацї особистості, інтерес розглядає як конкретну форму відображення потреби на певні об’єкти і форми діяльності, здатні її задовольнити. Інтерес спрямований на ті соціальні відносини, інститути, установи, від яких залежить розподіл предметів, цінностей, благ, що забезпечують задоволення потреб. В. Муляр пише про усвідомлення потреб, про мету, яка опосередковує реалізацію інтересу та яка визначає спосіб і характер дій людини, про суб’єктивність її вибору [19, с. 140, 147, 149].

В. Сіренко, який багато років займається проблематикою інтересів, в останній своїй монографії присвятив інтересам чи не найбільше місця з – поміж усіх перелічених вище авторів. Звичайно, в межах статті неможливо переказати зміст видання, спеціально присвяченого інтересам, тому ми обмежимося лише основними моментами. Насамперед, автор розглядає проблему характеру інтересу і говорить про трактування інтересу як суб’єктивного, об’єктивного й суб’єктивнооб’єктивного явища, акцентуючи увагу на перевагах і недоліках кожного підходу. На думку автора, перевагою об’єктивносуб’єктивного підходу є той факт, що інтерес не зводиться ні до потреби, ні до мети, становить діалектичну єдність суб’єктивного та об’єктивного [17, с. 8–9]. Автор виступає за єдине трактування інтересу в різних науках, оскільки категорія позначає одне явище, що виступає у реальності, а підкреслені соціологами, психологами і економістами ознаки та якості інтересу виступають в органічній єдності [17, с. 10–12, 25]. Посилання, що приймаються при аналізі даної категорії (зв’язок з об’єктивною необхідністю, із суспільними відносинами, зі становищем людей у суспільстві, із суспільним виробництвом, із потребами, зі свідомістю, волею і діяльністю, з категорією «можливість») є органічно пов’язаними елементами даної категорії [17, с. 13–14, 21]. Підставою формування інтересу, за підходом автора, є об’єктивна необхідність задоволення потреби, яка здійснюється у процесі цілеспрямованої діяльності, що передбачає усвідомлення потреби [17, с. 19 40], причому усвідомлення є основним моментом, навколо якого відбуваються дискусії у розумінні природи інтересу [17, c. 37 38]. Учений детально розглядає проблематику формування інтересу, реалізацію інтересу і її передумови, поняття «форма інтересу» та «форма вираження інтересу», «форма взаємозв’язку інтересу», засоби вираження, формування й реалізації інтересів, умови формування і реалізації інтересів, розглядає пріоритет інтересів і їх узгодження [17, с. 85 92, 97–108]. В. Сіренко не тільки здійснює глибокий філософськоправовий аналіз категорії «інтерес», супутніх категорій та понять. Він чи не єдиний з відомих нам авторів розглядає питання забезпечення інтересів. Науковець уважає правомірним застосування поняття «забезпечення інтересів» і до всього процесу руху інтересів (від формування до реалізації), і до окремих етапів руху (наприклад, можна говорити про забезпечення формування інтересів чи забезпечення реалізації інтересів) [17, с. 91–95].

Інтереси також присутні у соціології, де вони виступають однією з базових категорій. М. Туленков, аналізуючи організаційну взаємодію в соціальному управлінні, звертався до інтересів у процесі розгляду організації і самоорганізації соціуму, звертаючи увагу на особливі інтереси людей та спосіб їх реалізації у групі. Особливі інтереси людей, що базуються на необхідності задоволення потреб є за своєю природою відображенням їх специфічного становища в суспільній системі, а також пов’язаних із ним їх особистих якостей. Ці інтереси є основою самодіяльних соціальних утворень, які виступають інструментами реалізації особливих інтересів. У процесі соціальної взаємодії відбувається складне узгодження особливих інтересів індивідів, причому чим більшою є соціальна значимість особливого інтересу, тим більшу кількість людей він здатний об’єднати навколо себе, а також тим більшою мірою надати діям індивідів загальної спрямованості, яка, у свою чергу, є важливим засобом ретрансляції особливого інтересу та подальшого його поширення в рамках певної соціальної системи. Група, що акумулює соціальні й матеріальні ресурси, впорядковує дії і взаємодії окремих людей, надає їм певної спрямованості, сприяє підсиленню впливу особливих інтересів людей на зовнішнє соціальне середовище, є важливим інструментом захисту цих інтересів. Засоби реалізації інтересів, що використовуються окремими індивідами, можуть не відповідати особливим інтересам інших індивідів; індивіди, вступаючи у взаємодію з іншими індивідами з приводу реалізації своїх особливих інтересів, намагаються досягти результату не тільки шляхом узгодження, але й шляхом однобічного чи взаємного придушення інтересів один одного. Залежно від співвідношення особливих і групових інтересів, самодіяльні соціальні утворення або організаційно зміцнюються, або руйнуються [16, с. 261–271].

Д. Александров, який присвятив категорії «інтерес» як об’єкту протосоціологічної та соціологічної рефлексії дисертаційне дослідження, звертає увагу на етимологічне значення інтересу (з лат. «interessе» — «між», «посередині» й «існувати», «знаходитися») і при розгляді становлення категорії в різних науках звертає увагу на лексичну полісемію категорії, що міститься в її «ядрі» (значення спрямованості як протиріччя між потребою і можливістю її задоволення, що передує переходу до активності) й семантичному «полі» — спектрі формальних значень, обумовлених контекстом уживання категорії [20, с. 17, 176–177]. Спектр цих значень настільки широкий і настільки обумовлений специфікою різних галузей науки, які досліджують різні сторони суспільного життя, що виникає враження існування багатьох категорій, що мають назву «інтерес», але не пов’язані між собою [20, с. 21 22]. Значення категорії конкурують між собою, витісняють одне одного й можуть накладатися на себе, тому різні дослідники намагаються визначати зміст категорії в рамках моністичних або еклектичних підходів; широкі можливості інтерпретації можуть також призводити або до відмови від використання категорії, або до вибору «зручного» трактування інтересу [20, с. 174]. Автор звертається до проблеми об’єктивносуб’єктивної проблематики інтересів, говорить про те, що в процесі розвитку суспільно орієнтованих наук склалися філософське, психологічне, економічне, політологічне, правове і соціологічне трактування інтересу. Специфіка психологічної інтерпретації полягає у тому, що інтерес розуміється як спрямованість уваги суб’єкта, емоції, свідома увага. Розуміння інтересу як економічної категорії базується на термінах користі й прагнення до блага, які окреслюють характер і специфіку виробничих відносин, існують у свідомості людей у вигляді мети та мотивів її досягнення. Політологи трактують інтерес як вибіркове ставлення інституційних і соціальних суб’єктів політики до суспільнополітичних процесів та явищ.

У теорії права інтерес виступає як прагнення до блага, зафіксованого законодавством у вигляді правової норми [20, с. 53]. Автор, відповідно, представляє специфіку і особливості використання категорії у вищеперелічених галузях наукового знання, вказує на збагачення категорії у цих науках та поглиблення її змісту [20, с. 8, 15–16, 21–23, 27, 31–37, 147–149], розглядає відповідно включення інтересу у категоріальні ряди і співвідношення категорії інтерес з іншими категоріями, такими, як «потреба», «благо», «мета», «цінність», «влада», «увага», «користь», «статус», «участь» та ін. [20, с. 145, 157]. На думку вченого, категорії взагалі не є логічно стислими і формалізованими, а є найшвидше засобами  продуктивної евристичної діяльності, тому вінпропонує сприймати «інтерес» як метакатегорію, яка пояснює своєрідну різницю, як наслідок порівняння об’єктів або суб’єктів у конкретно – історичних умовах, проблемних і предметних зрізах. Таке розуміння категорії будується на ідеї усвідомлення необхідності й закономірності співвідношення потреб суб’єкта і фактичних можливостей реалізації його потенціалу в рамках, обумовлених станом суспільного розвитку та місцем у ньому конкретного суб’єкта. Таке розуміння дозволяє пояснити використання категорії не тільки у соціології, але й в інших науках, має значний пояснювальний потенціал [20, с. 14, 18–19, 127].

Отже, категорія «інтерес» через свій евристичний потенціал є базовою у ряді суспільних наук, широко використовується представниками української політології, філософії, соціології, правознавства. Різноманітні визначення інтересу зумовлені тим, що вони належать представникам галузей наукового знання, які досліджували цю категорію з різних точок зору і з різною метою. Можна прийняти, що «інтерес» є матекате горією, яка пояснює різницю між потребою, що виникає у суб’єкта внаслідок його об’єктивного становища й можливостями задоволення цієї потреби, тезу про включення інтересу у категоріальний ряд «потреби» — «інтереси» — «цінності», про діалектичний характер категорії. Так само незаперечним здаються положення про такі властивості інтересу як їх множинність, суперечливість, мінливість, зв’язок із діяльністю, про виникнення на основі реалізованих інтересів нових потреб, про закріплення реалізованих інтересів у правовій системі як суб’єктивних прав чи законних інтересів, про те, що інтереси виконують групоутворюючу роль, є рушіями суспільних і політичних змін та багато інших, проголошених і розвинутих представниками суспільно орієнтованих наук.

Однак проблематичними, на нашу думку, є питання зв’язків інтересів та ідеології, місце цінностей у процесі виникнення інтересу, проблема переходу інтересів у політичну і правову площину. Окремо потрібно дослідити правомірність виокремлення політичних чи соціальних потреб й існування одночасно соціальних і політичних інтересів, викликаних цими потребами, що деякою мірою заперечує процесуальний характер інтересів, який підкреслюється багатьма науковцями. Всі ці та інші проблемні питання, на думку автора, унеможливлюють використання даної категорії повною мірою для опису інтересів польської групи в Україні, тому їх розгляду варто присвятити окремі розвідки.



Номер сторінки у виданні: 49

Повернутися до списку новин