Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Проблеми становлення людини як суб'єкта соціальної політики в Україні





Лисенко Ю. В., ассистент кафедри політології і соціології ДВНЗ
"Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"
УДК 316. 77 (477)

 

Аналізується концепція взаємозалежності розвитку громадянського суспільства і людини (особистості), адаптована до умов соціально - політичної практики політичного життя сучасної України.

Ключові слова: соціальна політика, соціальна активність, людина, гуманізм, соціальна держава, суб'єкти соціальної політики.

 

Реалії сучасного політичного життя українського суспільства окреслюють потребу і необхідність у максимальному наближенні держави до людини. Актуальність статті визначається тим, що визнання людини як суб'єкта політики вкрай необхідне у концепціях політичного, економічного, соціального, культурного реформування українського суспільства. Проблема постає не тільки у забезпеченні стабілізації політичної ситуації, підвищенні рівня довіри громадян до діяльності держави, але і  взаємодії і взаємовідповідальності між людиною та політичними інститутами як суб'єктами політики. Ця проблема на сьогодні є особливо актуальною і стосується абсолютно всіх рівнів і напрямів реалізації політики.

На думку В. Бабкіна, нашій державі «бракує розроблення її концепції, усвідомлення значення гуманізації суспільства, забезпечення людського виміру політики і права» [1, с. 3]. Доцільно акцентувати увагу на ситуації, що склалася в соціальній політиці, адже саме соціальна політика - це, насамперед діяльність держави для збалансованого розвитку суспільства, забезпеченню стабільності державного правління й соціального захисту населення [2, с. 621]. Соціальна політика розглядається як система цілеспрямованої діяльності суб'єктів соціально - політичного життя, сукупність принципів, норм, правил, рішень, дій, спрямованих на забезпечення ефективного, оптимального функціонування та розвитку процесів соціального буття, насамперед, формування та реалізацію соціальних потреб людини та суспільства, забезпечення їх соціальної безпеки. Проте, з іншого боку констатуємо, що соціальна політика в сучасному політичному житті розробляється і реалізується без активної участі громадян, які, переважно, не бажають виявляти активності, погоджуючись на роль «спостерігача» чи «споживача». Важливо максимально змінювати систему уявлень масової свідомості про незначну роль пересічної людини в політиці.  

Ступінь дослідження проблеми. Проблема людини в політиці, участі людини в політичному житті завжди хвилювала мислителів. Ідея взаємовідносин людини і політики тією чи іншою мірою розроблялася та висвітлювалася у творах Арістотеля, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Ж..Ж. Руссо,Ш. Л. Монтеск'є, І. Канта, Ф. Гегеля, М. Вебера, К. Ясперса, Т. Парсонса, Е. Фромма та багатьох інших.  Дослідження проблем теорії і методології політичної діяльності, місця людини і особистості в політичній системі суспільства на сучасному етапі проводять В. Бабкін, В. Горбатенко, В. Воронкова, І. Алєксєєнко, І. Кресіна, Особливого значення набувають дослідження, які містять елементи комплексного аналізу громадянського суспільства і соціальної держави, їх взаємодії та ролі в такій взаємодії людини, міра реалізації соціально - політичних прав і свобод громадян. У цьому питанні викликають інтерес праці О. Скрипнюка, В. Баркова, В. Співака, Ю. Корнілова, Т. Семигіної, А. Сіленко, Е. Гансової, В. Римського, Т. Сидоріної, С. Смирнова, Н. Волгіна та ін. Аналізуючи досвід і результати попередніх досліджень, варто узагальнити, що сучасний етап державотворення і розвитку українського суспільства неможливий без врахування гуманістичної основи трансформаційних процесів.

Реальний вияв проблем у соціальній сфері можливий тільки за умови позиціонування людини як суб'єкта політики. Завдання соціальної політики неможливо вирішити, не поставивши в центр уваги людину, не забезпечивши умов для її належного розвитку і самореалізації. Досвід країн Європи свідчить, що політичні прагнення здійснити демократичні перетворення в державі можуть бути марними, якщо вони не наділені духовними, зокрема гуманними, етичними і моральними вимірами, орієнтованими на обов'язкове врахування приватних інтересів людини і громадянина, їх гармонізацію з публічними інтересами суспільства, на гарантії прав і свобод людини та механізм їх захисту [3, с. 62].

На думку Ф. Хоффера, саме недовіра і недостатня участь людей у сфері реформ були до цього часу одними з головних недоліків соціально -  економічної політики влади. Аналізуючи стан і перспективи соціальної політики в Росії [4, с. 77], Ф. Хоффер зазначає, що народ виявивився об'єктом, а не суб'єктом соціальних процесів, тоді коли в світі стало аксіомою - без активної участі людей в суттєвих змінах умов їхнього життя неможливо забезпечити прогрес і згоду в суспільстві. Характеризуючи проблеми становлення людини як суб'єкта соціальної політики в Україні, беручи до уваги досвід розвинутих європейських країн і країн пострадянського простору, які розвиваються, не слід забувати й того, що українська держава є постсоціалістичною й, відповідно, її населення зможе активно включитися у процес реформування суспільства лише за умови забезпечення конституційно закріпленого втілення ідей, цінностей і потенціалу соціальної держави [5, с.144-145].

Таким чином, на даному етапі соціальну політику України не можна охарактеризувати з позицій її ефективності. Оскільки розуміння сутності соціальних інтересів, їх політичного змісту в сучасних умовах пов'язано з осмисленням і усвідомленням суб'єкта, насамперед, як носія інтересів, то розкриття певних параметрів самореалізації людини в соціальній політиці передбачає актуалізацію особистісних життєвих мотивів і політичних орієнтацій. Вітчизняний науковець В. Горбатенко зазначає, що раніше відчужені від державного управління носії соціальних інтересів активно заявили про своє прагнення брати участь у демократичному механізмі їх реалізації [5, с. 138-140], хоча реальні механізми демократичної участі продовжують бути малодоступними для населення. Можна припустити, що в Україні проблема становлення людини як суб'єкта соціальної політики обумовлена тривалим процесом реформування і трансформації політичної системи. За таких умов особистісний потенціал людини частково обернувся відчуженням, правовим нігілізмом, апатією, деструктивністю і спогляданням. Головними принципами у взаємодії між людиною і державою у сфері соціальної політики можна назвати законність, політичний, плюралізм, соціальну справедливість, демократизм, гуманізм. Гуманітарний підхід у трактування змісту соціальної політики набуває особливої значущості, оскільки реалізація відповідних заходів на практиці вимагає формування установок і цінностей індивіда як компетентного і активного учасника політичного життя суспільства. Практика сьогодення виявляє тенденції небажання і невміння формування активної соціальної політики на галузевому і місцевому рівнях. Як зазначає вітчизняний дослідник В. Соболєв, це свідчить про невисокий рівень компетентності й професіоналізму людей, зайнятих формуванням і впровадженням соціальної політики [6, с. 156], не кажучи вже про участь пересічних громадян у її формуванні і реалізації. А тому саме держава (як суб'єкт) займає пріоритетне місце у здійсненні і реалізації соціальної політики.

Вітчизняна дослідниця Л. Четверикова підтримує ідею про те, що соціальна політика - полісуб'єктна, оскільки не тільки держава є суб'єктом соціальної політики (як це було за радянських часів). Окрім держави, існує низка недержавних суб'єктів соціальної політики. У демократичному суспільстві соціальна політика є спільною функцією демократичної держави і недержавних суб'єктів громадянського суспільства. Суб'єктами соціальної політики є: державні установи; органи місцевого самоврядування; позабюджетні фонди - суспільні, релігійні, доброчинні; недержавні об'єднання, комерційні структури та бізнес; профспілки, громадяни. Отже, можемо говорити про те, що суб'єктом соціальної політики є як держава, так і громадянське суспільство. Навіть більше, саме це дає нам один із аспектів соціальної держави: розвинене громадянське суспільство, яке бере активну участь у житті суспільства. [7].

У складній структурі суб'єктів соціального розвитку і здійснення соціальної політики безпосереднім і основним суб'єктом є людина, особистість. Демократизація суспільства передбачає здійснення політики людьми для людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має вагоме значення, особливо в соціальній політиці як важливому внутрішньому напрямку державної політики.

Соціальна держава у кожній країні формується, виходячи із специфіки національних, історичних, соціально - політичних, географічних умов та традицій співіснування в межах конкретного суспільства. Відповідно до цього створюється модель, яка дозволяє знайти соціуму власний, оптимальний шлях до соціальної держави [5, с. 148] Сучасна модель соціальної політики в Україна має ряд особливостей, які залишились у спадок ще з радянських часів, зокрема низька культура політичної участі населення, значний вплив держави по регулювання і фінансування соціального сектору, недостатній рівень публічності дій інститутів політичної влади в соціальній сфері тощо. Реалії політичного життя свідчать про низький рівень зацікавленості населення концепціями соціального реформування. Російський дослідник В. Римський, характеризуючи стан і перспективи розвитку соціальної політики в Російській Федерації, зазначає, що російські політики і державні діячі не вміють направляти активність громадян на вирішення реальних проблем, а самі громадяни не в змозі запропонувати рішення соціальних проблем на професійному рівні, що дозволило б їм конкурувати з пропозиціями чиновників у реалізації соціальної політики. Через домінування держави в галузі вироблення концепцій, ідеологій, стратегій і програм вирішення проблем таке розуміння політики нав'язується громадянам [8, с. 92-93]. В. Римський підкреслює, що в інших країнах реалії в галузі соціальної політики багато в чому аналогічні російській ситуації. З цією думкою важко не погодитися. Ситуація, що склалася в країнах пострадянського простору в соціальній сфері, багато в чому схожа. Характерними ці проблеми є і для України.

Особливістю сучасного етапу українського державотворення є те, що інституційні і функціональні проблеми забезпечення ефективної реалізації завдань соціальної політики доповнилися проблемами гуманістичного характеру. Досить проблемним в умовах політичної трансформації сучасного суспільства є процес перетворення особистості, людини, індивіда з об'єкта соціального розвитку на суб'єкт політики. Таким чином, людина, як суб'єкт соціальної політики має головною цінністю самореалізацію власного соціального потенціалу, вільний саморозвиток у сфері соціального буття. І хоча розвиток держави на сучасному етапі засвідчує тенденцію до розширення участі громадянських структур в управлінні різними сферами суспільного життя, але нашій країні ще не вдалося подолати ситуацію, за якої більшість населення усвідомлює себе як пасивні об'єкти політики, зауважує український науковець В. Горбатенко [5, с.152-153]. Соціальна держава реалізує свої соціальні завдання в умовах, коли у демократичному (громадянському) суспільстві багатоманітність ідеологій та суб'єктів породжує різноманітність та множинність стратегій соціальної політики.

Аналізуючи соціальну політику як фактор розвитку соціальної держави І. Савченко зазначає, що соціальна держава своєю соціальною політикою інтегрує цілі різних суб'єктів та прагне до підпорядкування їх діяльності своїм поставленим цілям, спрямованим на задоволення потреб більшості населення в соціальному прогресі. Зважаючи на суттєву роль поточної соціальної політики у визначенні характеристик держави, особливої ваги набуває організаційне забезпечення соціальної політики, насамперед управління нею. Якщо соціальна держава являє собою об'єктивну реальність, що склалася, властивості та функції якої виникли в процесі еволюційного державотворення як певне відображення розвитку виробничих сил та відносин, то соціальна політика, в якій і проявляється об'єктивна реальність держави, піддана не тільки ситуативному, але й суб'єктивному впливу. Суб'єктивні фактори, як вказує дослідник, значною мірою нівелюються в державах зі стійкою політичною системою й починають відігравати визначальну роль в умовах модернізації та революційних перетворень. Зрештою, ознакою зрілої соціальної держави є децентралізація й розподіл управлінських функцій, наявність розгалуженої соціальної мережі і громадських об'єднань, усталеність практики «олюднення» обставин людського буття на принципах взаємодопомоги, співчуття, толерантності [9, с. 440-441]. Таким чином, тільки та політична система, функціонування якої базується на принципах демократизму і гуманізму може забезпечити реалізацію невідчужуваних прав людини, створити умови для самореалізації та саморозвитку особистості в суспільстві. Активізація політичної участі є одним з показників розвитку політичного мислення і політичної культури в цілому. Гуманізація політичного життя - шлях до самовираження людини в політиці, становлення цивілізованого громадянського суспільства, правової і соціальної держави, вирішення протиріч особистості по відношенню до суб'єктів політичної системи, реалізація інтересів людини в політиці.

Соціально значущими завданнями держави як суб'єкта соціальної політики в сучасних умовах політичного життя є створення умов і подолання перепон на шляху реалізації прав і свобод, можливостей і здібностей людини. Розширення ступеня довіри досягається шляхом підвищення рівня інформованості населення щодо підготовки і здійснення соціальних програм, розширенням участі населення посередництвом взаємних консультацій державних інститутів та структурних підрозділів громадянського суспільства. В Україні для поєднання реформаторських зусиль держави і сприяння цьому процесові суспільства вирішального значення набуває створення децентралізованої політичної системи, що дозволить підвищити якість управління й розширити представництво й реалізацію інтересів місцевих спільнот та окремих громадян [5; с. 143].

Варто зазначити, що соціальні інтереси формуються в рамках громадянського суспільства, але при безпосередньому впливі політичної сфери. Посилення динаміки політичного життя сприяє і диференціації форм самовизначення людей в політиці, дозволяє розкрити різноманітні варіанти політичної самореалізації індивідів і груп. Виходячи з цього, на думку російського дослідника А. Нагайчука, громадянське суспільство, впливаючи на механізм соціальної політики, виконує ряд важливих функцій, зокрема адаптації, цілепокладання, інтеграції. Як зазначає А. Нагайчук, функція адаптації дозволяє легітимно і оперативно корегувати процес входження в соціальні відносини, цілепокладання - втілювати ефективні моделі поведінки і взаємодії, створених на основі ідей співробітництва в рамках таких технологій, як переговори, консультування, закріплення договорів. Особливо важливою є функція інтеграції, головним завданням якої є перетворення людей з пасивних об'єктів впливу на суб'єктів, що захищають власні інтереси [10, с. 51]. Розглядаючи людину як суб'єкт соціальної політики, можемо зазначити, що активна політична позиція, свідоме самовизначення - необхідна умова розвитку і соціальної сфери суспільства, і особистості зокрема.

Отже, аналізуючи проблему місця людини в сучасному політичному житті країни, враховуючи реалії соціально - економічної ситуації, можемо вважати, що тільки за умов формування соціальної держави і відкритого громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на створення необхідних економічних, соціально - політичних, духовно - культурних умов можливий гармонійний розвиток особистості. Реалізація інтересів людини як суб'єкта політики визначається її соціальним становищем, здатністю впливати на діяльність політичної влади, а тому проблема становлення людини як суб'єкта соціальної політики в Україні існує. Головним завданням українського суспільства на сьогодні є формування свідомого, активного, відповідального громадянина як невід'ємної умови становлення і функціонування правової і соціальної держави.

 

Анализируется концепция взаимозависимости развития гражданского общества и личности, адаптирована к условиям социально - политической практики политической жизни современной Украины.

Ключевые слова: социальная политика, социальная активность, человек, гуманизм, социальное государство, субъекты социальной политики.

 

The author analysed the conception of interdependency of growth between civil society and person which has been adopted to modern conditions of sociopolitical practice of Ukraine.

Key words: Social policy, political activity, person, humanism, social state, subjects of social policy



Номер сторінки у виданні: 92

Повернутися до списку новин