Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Про деякі аспекти «європеїзації» болгарського політичного життя в контексті президентських виборів





Марія Мілова, доктор політичних наук, професор кафедри політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І. І. Мечникова

УДК 328.1(497.2):327.39

 

Автор зробив спробу проаналізувати нові тенденції та визначити основні проблеми політичного життя Республіки Болгарія, які позначилися у період підготовки та проведення президентських виборів у жовтні 2011 р. Вони стали першими виборами президента після приєднання Болгарії до Європейського Союзу в 2007 році.

Ключові слова: Республіка Болгарія, президент, президентські вибори, Європейський Союз, «європеїзація», політичне життя.

 

Автор предпринял попытку проанализировать новые тенденции и определить основные проблемыполитической жизни Республики Болгария, которые обозначились в период подготовки и проведения президентских выборов в октябре 2011 г. Они стали первыми выборами президента Болгарии с момента её вступления в Европейский Союз в 2007 г.

Ключевые слова: Республика Болгария, президент, президентские выборы Европейский Союз, «европеизация», политическая жизнь.

 

The attempt to analize new tendencies as well as to define main problems characteristic to the Republic of Bulgaria’s political life that became evident in the presidential elections’ preparatory period and during the elections themselves in October 2011.These were the elections to be the first ones after Bulgaria’s joining the European Union in 2007.

Key words: the Republic of Bulgaria, president, presidential elections,the European Union, «europeanization», political life.

 

23 та 31 жовтня 2011 р. в Республіці Болгарія (РБ) у два тури відбулися президентські та місцеві вибори, у яких узяло участь чотирнадцять політичних партій, одна коаліція та шість ініціативних комітетів. На найвищу посаду в державі претендувало 18 кандидатських пар (за чинним законодавством і політичною традицією президент Болгарії обирається в одному списку з віце – президентом). Кандидатами у президенти були висунуті представники різних політичних сил. У другому турі перемогу здобув кандидат правлячої партії ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії) Росен Плевнелієв з віцепрезидентом Маргаритою Поповою, міністром правосуддя в теперішньому уряді Бойко Борисова (52,58%). Кандидати — представники Болгарської соціалістичної партії (БСП) І. Калфін і С. Данаїлов — посіли друге місце у політичному змаганні (47,42%) [1]. Отже, місцеві вибори залишилися на другому плані. Основну увагу

в суспільстві, політичних та наукових колах було зосереджено на виборах глави держави — президента Республіки Болгарія.

Формування урядової влади на ґрунті вільних, конкурентних і загальних виборів є необхідним мінімумом, без якого країна не може вважатися демократичною, наголошував відомий дослідник демократії Л. Даймонд [2, с. 11–13]. Практика посткомуністичних транзитів довела, що на процеси демократизації суттєво вплинули зовнішні та внутрішні чинники, зокрема виборчі системи, за якими здійснювалися президентські, парламентські та місцеві вибори.

Аналіз президентських виборів 2011 р. являє інтерес з точки зору організації, проведення та їх впливу на політичний, соціально – культурний стан суспільства, визначення перспектив розвитку держави як члена європейської спільноти, а також багатьох проблем політичного, наукового та соціо – психологічного характеру, які потребують подальшого розв’язання. Дослідження болгарського політичного процесу є актуальним науковим завданням для української політичної науки, яке зумовлене тотожністю політичних процесів обох країн і визначенням шляхів ефективної модернізації політичних інститутів України в контексті євроінтеграційних процесів.

Враховуючи те, що президентські вибори відбулися не так давно, хід самої кампанії та її результати ще й дотепер становлять предмет дискусій і аналізу з – поміж політиків, експертів та самих учасників перегонів. Усе це свідчить про складність проведення об’єктивного глибокого дослідження, систематизації, адже можливі нечіткі і невиважені думки експертів, аналітиків, науковців загалом.

Щодо спроб наукового аналізу, то автор спирається на експертні оцінки авторитетних болгарських професорів політології (П. Карасимеонова, О. Мінчева, Т. Буруджиєвої, Р. Коларової), соціологів (В. Тончева, Г. Гилибова), а також на результати соціологічних опитувань, проведених відомими болгарськими та зарубіжними інституціями (НЦІОМ, Інститут Гелепа та ін.). Однак теоретичну основу статті становлять наукові праці зарубіжних і вітчизняних дослідників із проблем виборчого процесу, аналізу виборчих систем та політичних інститутів, особливостей їх легітимації в умовах демократичного транзиту і болгарського зокрема (В. Бурдяк, Елкліт Й., Л. Кочубей, А. Пахарєв, О. Романюк, Ф. Рудич та ін.) [3].

Метою статті є аналіз президентських виборів у Болгарії, які виявили окремі аспекти «європеїзації» і деякої «балканізації» політичного життя. Основними завданнями дослідження в контексті зазначеної мети є:

— проаналізувати зміст нового Виборчого кодексу як базового закону проведення президентських та місцевих виборів;

— описати політичні портрети і програми кандидатів у президенти;

— розкрити нові тенденції у розстановці політичних сил;

— дослідити окремі аспекти політичної культури суспільства, зокрема сприйняття виборчої кампанії як елемента суспільного життя Болгарії в контексті європейських цінностей;

— з’ясувати основні проблеми, які виявлено за період підготовки та проведення виборів і є актуальними для України.

Особливістю цих президентських перегонів вважаємо те, що вони відбулися вперше після приєднання Болгарії до ЄС і проводилися за новим Виборчим кодексом [4], який, на думку представників багатьох партій, не є досконалим. Деякі положення, вважають представники БСП, мають бути розглянені у Конституційному суді на предмет відповідності до норм Конституції РБ. Особливу увагу звернено на такі положення, як скасування виборів голів районів у великих містах, скасування виборів мерів у містах з кількістю менш від 500 тисяч населення, на ценз осілості, що обмежується 12 місяцями, а також на те, що болгарські громадяни за кордоном можуть обирати тільки президента та ін. [5]. Крім того, Виборчий кодекс доповнено рядом вимог до кандидатів: ідеться про болгарське громадянство батьків, відсутність терміну позбавлення волі, законодавче підтвердження дієздатності та ін. Вето президента щодо прийняття Кодексу було переборене голосами правлячої більшості і радикальної партії «Атака».

Новообраний президент Росен Плевнелієв — 47 – річний бізнесмен, мільйонер, прагматик, консерватор та політик без політичної біографії, що відіграло одну з найважливіших ролей у виборчій кампанії. Фахівець із технічною освітою — він 1989 року закінчив Технічний університет в Софії за спеціальністю «Інформатика і обчислювальна техніка»; з 1990 р. — організував власний бізнес, з 1994 р. — заснував ще одну будівельну компанію «Лінболгарія», а з 1998 р. — очолив болгарське відділення німецької компанії «Лінднер», яка спеціалізується у сфері розробок управління та інвестицій у нерухомість. У 2007 р. Плевнелієв стає членом ради Конфедерації роботодавців і промисловців Болгарії. З липня 2009 р. його обрано міністром регіонального розвитку в теперішньому уряді Б. Борисова. Він один із небагатьох політиків, що досконало володіє німецькою і англійською мовами [6].

Передвиборча програма Р. Плевнелієва була дещо амбіціозною та привабливою для виборців. Він демонстрував образ політика нового типу — прагматичного, незалежного, відкритого та «чистого» (газета «Фігаро»), тобто бізнес якого не пов’язаний із корупційними скандалами, схемами та тіньовим розподілом. Плевнелієв пообіцяв працювати для того, щоб Болгарія стала «середньорозвиненою європейською державою». Цікавою заявою стало прагнення «провітрити» коридори влади, а саме інститут президентства, щоб там «легко дихалось молодим людям й був простір для креативних ідей» [7].

Р. Плевнелієв сформулював десять пріоритетів перспективного розвитку країни, починаючи з консультацій щодо національної згоди, зупиняючись на ключових проблемах майбутнього розвитку країни, яка вже пройшла етап уходження до європейської спільноти і потребує усталеної довготермінової програми як європейського партнера. Першим пріоритетом у країні має стати справедливість, тобто ефективна система правосуддя, «щоб довести, що Болгарія є надійним місцем для інвестицій і розвитку бізнесу». В цьому аспекті співпраця зМ. Поповою як віце – президентом та колишнім тепер уже міністром правосуддя дає конкретний шанс.

Другий пріоритет стосується різкого покращення бізнес – середовища. «Якщо Болгарія зараз посідає 74_е місце за розвитком підприємництва, то у 2020 р. вона має піднятися до 50 – го». Третій напрям — це адміністративна реформа та електронний уряд. Четвертим є інфраструктура, а п’ятим — енергетична ефективність та незалежність і відкритий ринок. Все це гарантує правила, конкурентне бізнес – середовище і рівні умови старту, а також дасть змогу підготувати десятки тисяч робочих місць. Шостий пріоритет — це розвиток регіонів, сьомий пов’язаний із формуванням іміджу та репутації Болгарії. Наука, освіта, інновації — саме на них робить ставку уряд, орієнтуючись на досягнення економічного зростання. Поряд із цим, до пріоритетів діяльності нового президента включено культурний та духовний розвиток нації. І нарешті, останнім пріоритетом є допомога галузям, які є локомотивами економічного зростання.

Р. Плевнелієв підкреслив позитивні тенденції болгарської економіки, яка «за останні два роки довела власну гнучкість й перейшла від надання кредитів, будівництва торгових центрів і квартир до економіки, що націлена на експорт. За останні три роки експорт збільшувався на 40% щорічно. Це великі досягнення болгарської економіки і комплімент бізнесменам, які реагували адекватно» [8].

Аналізуючи президентську кампанію і місцеві вибори 2011 р., відомий професор політології Г. Карасімеонов зазначає, що ці вибори «окреслили новий політичний пейзаж. Сформувався інший тип політичної культури». Політолог наголошує, що всі основні претенденти на президентську посаду продемонстрували «новий європейський стиль поведінки» та культури політичного діалогу [9], який проявився в дебатах, риториці, суперечках із супротивниками, особливо із представниками націонал – патріотів. Крім того, всі кандидати – інтелектуали добре знаються на європейських цінностях, освічені, володіють іноземними мовами, мають досвід роботи в європейських структурах, у тому числі розуміються на відносинах з європейськими інституціями.

Водночас значна частина аналітиків вважає, що за результатами виборчих показників ГЄРБ і БСП досягли потенційного максимуму підтримки свого електорату. Це підтверджується певною мірою наявністю підтримки третього кандидата Меглени Кунєвої, яка очолювала міністерство з європейської інтеграції та добре обізнана з європейськими структурами. Іншими словами, з’явилась ніша для нової альтернативи.

Багато аналітиків оцінюють такий її результат як успіх, тим більше, що саме вона змогла порушити, на їхній погляд, гегемонію двох великих партій (ГЄРБ і БСП), не маючи за собою ані політичної сили, ані солідної фінансової підтримки. На переконання Г. Карасімеонова [10], якщо вона спробує створити партію, то у неї є всі шанси зайняти важливе місце в політичній системі та позитивно впливати на політичний процес у країні.

Таким чином, М. Кунєва стає альтернативою для тих, хто не сприймає стиль і зміст політики ГЄРБу та БСП. Незважаючи на те, що ці партії намагаються бути сучасними та проєвропейськими, в їх поведінці спостерігаємо минуле, пов’язане із деформованою олігархічною економічно – політичною моделлю розвитку держави. Болгарське суспільство повільно починає «європеїзуватися» в тому значенні, що хоче обирати нових «чистих» політиків, які не мають «родимих плям» минулого. М. Кунєва, на відміну від них, не пов’язана з боротьбою за поділ, перерозподіл власності та корупційними схемами періоду демократичного транзиту. Як уважають експерти, наразі у болгарському політичному просторі є місце для такої нової формації, яка може стати центристською або ліберальною, але повинна засновуватися на європейській цивілізованості, толерантності, розумній політиці без крайнощів і без популізму. На думку німецького політолога Й. Даймєл («Дойче Велле»), на загальному тлі байдужості з боку суспільства, в якому проходили вибори, Кунєва — це добрий знак для Болгарії [11].

За спостереженнями автора статті, саме М. Кунєва на момент виборів мала політичну біографію європейського політика, на що вказують такі факти. За період з 1981 по 2000 роки вона здобула вищу юридичну освіту в Софійському університеті, захистила кандидатську дисертацію з проблем екологічного права, спеціалізувалася в університетах Вашингтона та Оксфорді, працювала журналісткою, експертом із правових питань у Кабінеті Міністрів (Міністерська Рада) Республіки Болгарія. У 2001 р. була призначена керівником групи про приєднання Болгарії до ЄС та заступником міністра закордонних справ, а в травні 2002 р. обрана першим болгарським міністром з європейських питань у правоцентристському уряді Симеона Сакскобургготського і залишалася на посаді міністра після виборів 2005 р. у складі коаліційного уряду соціалістів С. Станішева. Саме цей уряд в особі прем’єра офіційно делегував її єврокомісаром у Європейський парламент наприкінці 2006 р. Починаючи із січня 2007 р. по 2009 р., вона член Європейської комісії (ЄК) із питань захисту споживачів; з 2010 р. — працює політичним радником Сима Каласа, віце – президента ЄК та єврокомісара з питань транспорту. На посаду президента РБ її висунув Ініціативний комітет громадян, на основі якого можливо створення нової політичної партії.

Фахівці підкреслюють, що соціальна база нової формації, яка підтримує М. Кунєву, — одна з найперспективніших соціальних груп, оскільки до її складу входять молоді люди, мешканці великих міст і болгари з високим рівнем освіти. Поряд з цим до цієї групи належить ще частина болгар (мається на увазі 50%, які не брали участі у виборах). Відомі болгарські політологи, розмірковуючи над політичною ситуацією в країні, вважають перспективними формації, які закликають до боротьби з монополіями та пропонують програми захисту навколишнього середовища і які можна схарактеризувати як більш європейські. Отже, уМ. Кунєвої, безумовно, є переваги порівняно з лідерами інших формацій.

Разом з тим, політологи Р. Коларова і Ж. Георгієв зазначають, що на порядку денному залишається націоналістична складова, адже, нез важаючи на поведінку націоналістичної «Атаки», відсоток її підтримки не знизився, тому поява нової формації націоналістичного напряму також може стати реальністю. Створення нових партій імовірно, проте вони не будуть такими, як ГЄРБ чи НДСВ і тоді основна боротьба точитиметься, радше, між правлячою партією та БСП [12].

На цих виборах визначилась більш зрозуміла картина двополюсної політичної моделі, через те що після марґіналізації традиційних правих сил, які уособлювала «Синя коаліція», правляча партія ГЄРБ стає безумовним гегемоном у правому просторі. Як зазначає політолог Ж. Георгієв, у лівому політичному секторі БСП, що на парламентських виборах 2009 р. поступилася місцем ГЄРБу, також «повернулася до гри» за європейськими правилами. На лівому фланзі визначився «Рух за права і свободи», який підтримують етнічні турки Болгарії і який позиціонує себе як центристську ліберальну партію. До того ж, за результатами парламентських виборів 2001, 2005 та 2009 рр. рейтинг її постійно зростає.

Така позиція дає підстави вважати, що практично немає політичних перспектив і у Синьої коаліції як одного з провідних політичних об’єднань періоду демократичного транзиту, однак простежується тенденція до об’єднання навколо персон євродепутатів, а відтак, підвищуються шанси об’єднання М. Куневої, попри те що її створення проблематичне і розглядається як альтернатива Б. Борисова, теперішнього прем’єр – міністра.

Болгарські виборці вже неодноразово спостерігали подібні проекти і розуміють, що нові проекти також пов’язані з різними груповими інтересами, оскільки, як пояснює Р. Коларова [13], складно уявити, що невелика група громадян, натхненна лише бажанням та ентузіазмом щось змінити, може створити партію, яка забезпечить себе відповідним організаційним, соціальним і фінансовим ресурсом та повноцінно проіснує до наступних виборів (2013 р.). Шанси нових партій увійти в політику, як і поява нових лідерів, оцінено наразі як невеликі.

Перспективи нових партійних об’єднань значною мірою залежатимуть від стабільності політичної системи та самих партій, що представлені в парламенті, підкреслює Р. Коларова  [13]. Користуючись таким підходом, за результатами останніх виборів, у тому числі місцевих, Болгарія входить до певного циклу стабілізації, що свідчить про те, що окремі більш крайні партії сходять з політичної арени, зокрема РЗС

(Порядок,законність, стабільність) і «Атака».

Президентські вибори виявили ряд проблем зі станом справ у сучасній опозиції правого спрямування. Справа в тому, що окрему опозицію становлять так звані ліві сили на чолі з БСП, яка також не є цілком лівою. СДС (Союз демократичних сил), колишні «сині», напередодні виборів склали коаліцію з новою ОДС (Об’єднані демократичні сили), до якої ввійшли «Радикали», «Гергьовден», ССД на чолі з колишнім мером Софії С. Софіянським та Демократична партія і висунули свого кандидата в президенти Р. Христова. Логіка політичних відносин розвивалася таким чином, що СДС мав іти на вибори разом з партією ДСБ (Демократи за сильну Болгарію) на чолі з колишнім прем’єром І. Костовим. Однак цього не сталося, і СДС увійшла до нової коаліції. Такий хід розвитку подій свідчить про подальшу кризу, яка віддавна триває й поглиблюється в синій коаліції. Відомі політологи О. Мінчев і Т. Буруджиєва, констатуючи факт цієї кризи в правому політичному секторі, визначають її як політичну ерозію старих політичних сил і наголошують на її безперспективності. Спроба реанімації старої політичної сили, радше, спрацювала на посилення позицій ГЄРБу, тобто кандидатів, яких вона підтримала [14].

Підтвердженням іміджу європейського політика можна вважати перший робочий день новообраного президента РБ Р. Плевнелієва, який виклав на президентському сайті передвиборну програму та закликав громадян слідкувати за її виконанням. Власне цей крок був відмічений як перше виконання обіцянок. Наступним кроком стало відкликання всіх керівників дипломатичних місій, які раніше співпрацювали з органами держбезпеки соціалістичного періоду. Варто підкреслити, що ця проблема залишалася нерозв’язаною протягом усього демократичного транзиту й неодноразово обговорювалась у парламенті та уряді, однак президент Г. Пирванов згоди на подібні дії не давав, що породжувало деяку напругу у відносинах між різними гілками влади. У перші дні президентства Р. Плевнелієва МЗС Болгарії оприлюднило прізвища 24 майбутніх послів, які представлятимуть країну в Європі і в світі. До речі, в Україну призначено послом авторитетного політика Красимира Мінчева. Таким чином перші дії нового президента були визнані як ще одне виконання його передвиборних обіцянок і підтримані суспільством.

Одним із доказів бажання «провітрити» президентство є нова команда президента, до якої ввійшли молоді політики і експерти, що склали громадські Ради при президенті та мають стати генераторами нових ідей перспективного розвитку країни. Перший зарубіжний візит новий президент здійснив до Брюсселя, що також є підтвердженням оголошеного стратегічного курсу і знайшло широку підтримку з боку суспільства [15]. Крім того, Р. Плевнелієв — перший із чотирьох президентів Болгарії, який відмовився переїхати до державної резиденції — він мешкає у власному будинку, підкреслюючи, що це важливо для дітей, якім зручніше спілкуватися зі своїми друзями, ніж перебувати весь час під пильним оком держохоронців. Все вищезазначене підтверджує європейськість нового президента і дає підставу розглядати такі кроки, як створення нового образу усталеного інституту влади.

Поряд з ознаками «європеїзації» болгарського політичного життя, на останніх виборах виявилися й негативні моменти, а саме рух у бік деякої «балканізації», як уважає соціолог В. Тончев, представник агенції «Сова – Харис». За його спостереженнями, безпрецедентно високою була частка так званого «контрольованого голосування». Йдеться про куплені голоси та голосування під адміністративним, корпоративним, політичним та іншим тиском. За поглядом соціолога, який спостерігав за ситуацією на багатьох виборчих дільницях по всій території країни, воно становило близько 15%. Викликає стурбованість і те, що у виборах до місцевих органів влади таку порочну практику використовували всі політичні партії — учасниці перегонів [16].

Місія БДІПЛ ОБСЄ (Бюро з демократичних інститутів та прав людини), до складу якої входили 11 міжнародних експертів та 10 довгострокових спостерігачів, що контролювала хід виборчої кампанії, опублікувала попередні висновки щодо результатів першого туру виборів, які заслуговують на позитивні оцінки, незважаючи на виявлені проблеми і порушення стосовно самого процесу голосування та діяльності ЦВК, яка своєчасно не реагувала й не приймала відповідних рішень, мабуть, через недостатню професійну підготовку персоналу, недостатність ресурсу та несвоєчасність прийняття рішень і т. п.

Найсерйознішою проблемою спостерігачі назвали роботу болгарських ЗМІ, що інформували про хід виборів. Критиці було піддано відсутність у Виборчому кодексі положень про надання кандидату безкоштовно ефірного часу на державних теле_ і радіоканалах. На думку експертів БДІПЛ ОБСЄ, за рахунок домінування в ефірі інформації про діяльність уряду, виграш був забезпечений правлячій партії. Негативно

оцінювалося положення, за яким друкарські ЗМІ розміщали тільки оплачену інформацію про кандидатів. Негативних оцінок міжнародних спостерігачів зазнали положення і про відсутність публікацій мовами нацменшин, що суперечить Копенгагенському документу СБСЄ 1990 р. та загальноприйнятим міжнародним стандартам і т. ін.

Претензії були пов’язані також з інформацією про «широку практику» підкупу виборців та здійснення тиску. Головним чином це стосується національних меншин, зокрема етнічних турків (8,8% загальної кількості населення та циган — 4,9% — М. М.). До порушень виборчого процесу належать факти відмови представникам громадянського суспільства відвідувати засідання ЦВК Болгарії, водночас представникам місії ОБСЄ було забезпечено вільний доступ на всі засідання комісії [17]. Отже, попри загальної позитивної оцінки виборчої кампанії, місія БДІПЧ ОБСЄ виявила низку серйозних недоліків, у тому числі і у виборчому законодавстві держави.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити такі висновки: по – перше, президентські вибори 2011 року відбувалися в умовах, коли Болгарія як член ЄС переживала пік фінансової та економічної кризи, що загрожувала не тільки болгарській економіці, але й стабільності всього Євросоюзу. Внаслідок цього дуже важливим є економічний блок програми нового президента. По – друге, ця ситуація актуалізувала проблему нових лідерів, й обрання нового президента з новою командою спричинило появу нових можливостей, застосування сучасних стратегій та народженню нових сподівань і очікувань з боку суспільства, оскільки Болгарія залишається однією з найбідніших членів європейської спільноти.

По – третє, президентська кампанія виявила нових лідерів з різними політичними складниками їхньої біографії. Позитивом тут можна визнати те, що саме урядовці з наявним управлінським досвідом як у національних структурах, так і в європейських, працюватимуть над виконанням окреслених проблем розвитку. Тому стратегічною перспективою нової президентської влади та болгарського суспільства є напрямок, який дає змогу, «залишивши позаду політичні пристрасті та вподобання, працювати на те, щоб зробити Болгарію розвиненою країною з конкурентоспроможною економікою, добре розвиненими регіонами та молоддю, яка бачить перспективу розвитку» (Р. Плевнелієв).

По – четверте, у цих виборах з новим наголосом постала проблема ефективності політичних інститутів і необхідності змінити ставлення громадян до інституту президентства як гаранта стабільності та балансу у відносинах різних гілок влади. Чи зможе болгарський президент виконати завдання щодо підвищення ролі інституту, які були заявлені, покаже час. Однак стартові кроки дають підстави для позитивних сподівань.

Щодо електорального аспекту президентських виборів, то важливо додати, що суспільство, з одного боку, вже давно не має довіри до старих традиційних партій, а з іншого, — ще не готове загалом від них відмовитися. Проте результати підтримки М. Куневої як сучасного європейського політика підтверджують тенденцію виходу з політичної арени старих партій і появи нових болгарських партій із проєвропейськими стратегіями та орієнтирами.

Незважаючи на те, що останніми роками в політичній науці України значно активніше почали вивчати політичні процеси в посткомуністичних країнах, зокрема в пострадянських республіках та деяких країнах Центрально – Східної Європи, однак дослідження досвіду долання багатьох проблем розвитку транзитивних посттоталітарних суспільств залишається науковою проблемою і потребує подальших розвідок учених.



Номер сторінки у виданні: 145

Повернутися до списку новин