Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Проблеми та можливості міжнародного спостереження за виборами в Україні, Росії та Білорусі





Вероніка Круглашова, аспірантка кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

УДК : 341/324

 

У статті автор аналізує роботу міжнародних спостерігачів на різних етапах виборчої кампанії. Розкриває основи короткострокового та довгострокового спостереження, окреслює можливості та проблеми, із якими стикаються міжнародні спостерігачі при роботі у країнах пострадянського простору (Україна, Росія, Білорусь).

Ключові слова: спостереження, вибори, виборчий процес, пострадянський простір.

 

В статье автор анализирует работу международных наблюдателей на различных этапах из бирательной кампании. Раскрывает основы краткосрочного и долгосрочного наблюдения, объясняет возможности и проблемы, с которыми сталкиваются международные наблюдатели при работе в странах постсоветского пространства (Украина, Россия, Беларусь).

Ключевые слова: наблюдение, выборы, избирательный процесс, постсоветское пространство.

 

In the article author analyses the work of international observers at different stages of election process. Author reveals bases of longterm and shortterm observations, to describe opportunities and problems, faced by international observers in post!soviet countries (Ukraine, Russia, Belarus).

Key words: monitoring, elections, observation, the electoral process, the post – Soviet space.

 

Збільшення уваги до демократичних стандартів і зростаюче поширення заходів, спрямованих на підтримку демократичних реформ, призвели до особливого фокусування уваги низки міжнародних організацій на інституті виборів. Такого роду тенденція перетворила спостереження за виборами на загальноприйнятий тип міжнародної діяльності, який, зазвичай, уважають способом підтримки і поширення демократії.

Розвиток процесу спостереження за виборами та початок оформлення його в окремий міжнародний інститут розпочався з кінця 1980х років. З того часу міжнародні організації здійснюють підтримку та моніторинг виборчого процессу у різних країнах світу. Спостереження за виборами не є деюре необхідною нормою проведення виборів, воно не проводиться у закритих суспільствах. Проте, дефакто, інститут спостереження став сталою міжнародною нормою, а також вагомою умовою легітимізації на міжнародній арені для тих держав, які позиціонують себе як демократичні країни.

Метою статті є окреслення проблем та можливостей міжнародного спостереження за виборами на різних етапах виборчого процесу. З огляду на те, що тема міжнародного спостереження за виборами є маловивченою, особливо, на пострадянському просторі, можливість використання широкого кола праць із теоретичним осмисленням даної проблеми є вкрай обмеженою. До тих нечисленних, але, безумовно, важливих праць, що стосуються міжнародного спостереження, можемо віднести книги Сьюзан Хайд «Псевдодемократична дилема: чому спостереження за виборами стало міжнародною нормою», Еріка Бьйорнланда «Поза свободою та чесністю: спостереження за виборами та побудова демократії», колективну монографію під редакцією Міхаеля Альвареза «Виявлення та стримування виборчих маніпуляцій». Проте основним матеріалом нашого дослідження є проміжні та заключні звіти місій спостереження, що вже другий десяток років працюють на виборах в Україні, Росії, Білорусі.

Основним призначенням міжнародного спостереження за виборами є надання незалежної оцінки виборам, визначення їх відповідності загальновизнаним стандартам, виявлення фактів фальсифікації і, при можливості, запобігання їм, а також підвищення рівня довіри громадян до виборчого процесу.

У зв’язку з такими доволі широкими функціями інституту міжнародного спостереження за виборами постає запитання: наскільки ефективною є такого роду діяльність? Однозначну відповідь на нього дати вкрай важко.

Тим не менше, доктор Йєльського університету Сьюзан Хайд у своїй монографії стверджує, що існує пряма кореляція між присутністю міжнародних спостерігачів на виборчій дільниці та кількістю випадків шахрайства [10, c. 202]. З точки зору соціальної психології, це можна пояснити тим, що будьяка особа поводитиметься більш обачно і діятиме в межах закону у випадках, коли знає, що перебуває під постійним наглядом. Підтвердженням цього може стати дослідження, проведене в США, яке показує, що люди з більшою охотою голосують у тому випадку, коли їхні сусіди знають про те, що вони взяли участь у голосуванні [7, c. 33–34]. Крім того, дослідження засвідчують, що встановлення більшої кількості поліцейських постів у криміногенних районах мають хорошу превентивну дію та можуть стимулювати зменшення випадків протиправної поведінки. Подібним чином функціонує й інститут спостереження за виборами, діяльність якого спрямована на максимальне зменшення фальсифікацій та маніпуляцій під час виборчого процесу.

Оскільки нами було вжито терміни «фальсифікації і маніпуляції під час виборів», то необхідно підкреслити той аспект, що термінологія, якою оперують міжнародні спостерігачі, є нібито простою для розуміння, але часом складною у вимірі її інтерпретацій та практичного використання. Для прикладу, двояке значення можуть носити такі терміни, як «виборчий обман», «маніпуляції», «чесність та свобода вибору», чим часто й користуються ті учасники виборчого процесу, котрі зацікавлені у викривленні їх кінцевого результату. Більш зрозумілим та прийнятним на пострадянському просторі є термін «виборчі фальсифікації», який передбачає кримінальну відповідальність за вчинення протиправних дій такого характеру. Ширшим, у даному контексті, є поняття «порушення виборчого права». Варто зазначити, що після подій 2004 року в Україні було передано до суду 1610 кримінальних справ за порушення виборчого права громадян, а 261 особа була засуджена [5]. Із подібними закликами про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, котрі були причетні до випадків фальсифікації, виступають мітингуючі у Російській Федерації після виборів до Державної Думи у грудні 2011 року.

Міжнародні спостерігачі беруть участь у різних етапах виборчого процесу. На кожному із них одним із завдань спостерігачів є фіксація порушень, які в сукупності можуть свідчити про те, що вибори були сфальсифіковані. Проте не всі порушення виборчого права становлять однакову загрозу для оцінювання якості виборчого процесу. Крім того, часом буває складно міжнародним спостерігачам зрозуміти відмінність між ненавмисними адміністративними помилкамийого учасників та відвертими спробами маніпулювати результатами виборів. Тому більшість міжнародних організацій, що здійснюють спостереження за виборами, вважають, що немає підстав ставити під сумнів чесність виборів, якщо існували тільки окремі, епізодичні порушення.

Загалом, робота міжнародних спостерігачів за виборами є складною справою. Перш за все, це можна пояснити тим, що особи, котрі перебувають при владі, зазвичай намагаються адаптувати законодавство таким чином, щоб максимально зменшити можливості успіху на виборах опозиційних груп. В той же час, опозиційні сили інколи можуть удаватись до створення провокаційних ситуацій на виборах або надають міжна родним спостерігачам неправдиву інформацію про перебіг виборчого процесу [10, c. 203]. Адже збір інформації про перебіг виборчої кампанії із різних джерел є однією з основних функцій довгострокового спостереження. І саме такого роду інформація, разом із моніторингом ЗМІ та спостереженням за процесом голосування, слугує основою для загальної оцінки виборів, написання кінцевого звіту та надання рекомендацій країні, що запрошує міжнародних спостерігачів.

Ще на початку 90х років минулого сторіччя, коли інститут міжнародного спостереження за виборами починав своє становлення, основний акцент було зроблено на навчанні у пострадянських країнах самому механізмові проведення виборів, де основна увага була зосереджена на дні голосування. Проте упродовж двадцяти років ситуація змінилась таким чином, що саме довгострокові місії міжнародних спостерігачів стають усе більш актуальними. Пов’язано це, перш за все, із тим, як зазначає у свій книзі професор Сьюзан Хайд, що на теренах колишнього СРСР досягли «найвищої майстерності» у проведенні «вільного та чесного» дня голосування, в той час, як загальний політичний контекст, у якому проводяться вибори, є невільним та нечесним [11, c. 3]. Підтвердженням цього можуть слугувати події останніх президентських виборів

у Російській Федерації, коли на всіх виборчих дільницях було встановлено веб - камери, до спостереження добровільно залучились тисячі громадян, загальна кількість фальсифікацій, начебто, є невисокою, оскільки їх так і не вдалось відстежити. Водночас близько 35% громадян Російської Федерації вважають, що вибори були сфальсифіковані [1]. Таку ж позицію висловлюють міжнародні спостерігачі від Парламентської Асамблеї Ради Європи, БДІПЛ ОБСЄ та Парламентської Асамблеї ОБСЄ у своєму попередньому звіті від 5 березня 2012 року [14].

З огляду на складність забезпечення належного спостереження за всім виборчим процесом, необхідно взяти до уваги особливості циклів виборчого процесу: реєстрація кандидатів/партій, виборча кампанія, день голосування та післявиборчий період.

У міжнародній практиці спостереження існує умовний перелік порушень, які можуть впливати на результат виборів та свідчити про нечесність виборчого процесу. На основі даних монографії «Detecting and Deterring Election Manipulation. ElectionFraud» [10] та власного емпіричного досвіду автор виділяє такі ознаки, які безпосередньо та опосередковано вказують на порушення виборчих прав громадян.

 

 

З’ясувавши найбільш типові ознаки порушення виборчого процесу, необхідно перейти до відповіді на наступне питання: яким чином функціонує міжнародне спостереження за виборами у передвиборчий період? Загалом, його основним завданням є налагодження зв’язків із приймаючою країною, отримання офіційних запрошень від ЦВК, віз та подальша акредитація спостерігачів. Місії від Парламентської Асамблеї Організації з Безпеки та Співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ), Бюро Демократичних Інститутів та Прав Людини Організації з Безпеки та Співробітництва в Європі (БДІПЛ ОБСЄ), Парламентська Асамблея Ради Європи (ПА РЄ), а також ЕНЕМО та МПА СНД за масштабами, тривалістю та кількістю спостерігачів, які прибувають для здійснення довгострокового та короткострокового спостереження. Проте мета у них одна — визначення проблем, пов’язаних із організацією та проведенням виборів, а також з’ясування політичного контексту, в якому проводяться вибори. На передвиборчому етапі спостереження важливе значення має власне акредитація спостерігачів. Непоодинокими виявляються випадки, коли до приймаючої країни прибували міжнародні спостерігачі, але акредитували із них тільки половину від складу делегації.

У передвиборчий період більшість авторитетних міжнародних організації зі спостереження надсилають до приймаючої країни довготермінових спостерігачів. Мережа їх локалізації конструюється таким чином, щоб можна було вибудувати цілісну картину того, що відбувається у країні проведення виборів. Звичайною практикою також є те, що у регіони, які вважаються «проблемними»*, надсилається більша кількість спостерігачів, що часом призводить до нерівномірного розподілу працівників місії та провокує у суспільстві негативні оцінки стосовно упередженості представників міжнародної спільноти до певних територій певною країни.

Однією із найактуальніших проблем, з якою зустрічаються міжнародні спостерігачі є верифікація списків виборців, особливо у тому випадку, коли реєстрація є добровільною. Зазвичай, неточності, що містяться у такого роду документах, є механічними неточностями. Проте непоодинокі випадки, коли реєстрація виборців вибудовується таким чином, щоб змінити баланс політичних сил на виборах. Найбільш поширені форми шахрайства зі списками виборців є довільні включення/невиключення так званих «мертвих душ», а також унесення навмисних неточностей у дані про виборців, котрі підтримують політичних опонентів.

Перевірка списків є дуже коштовною процедурою, особливо, коли реєстрація виборців здійснюється добровільно. Міжнародні та внутрішні незалежні спостерігачі для даної мети вдаються до аудиту реєстрації виборців. Найпоширенішим методом є «двосторонній аудит», що проводиться шляхом порівняння точності інформації в двох випадкових вибіркових сукупностях населення, що має право голосу. Цей процес спрямований на пошук «виборцівпривидів», а також визначення проблем, з якими зіштовхуються виборці при реєстрації. Щоб визначити, скільки виборців, що включені до списку, не мають права голосу на даному окрузі, з реєстру виборців береться статистична вибірка імен та адрес, яка згодом верифікується шляхом особистих інтерв’ю. Щоб визначити співвідношення зареєстрованих виборців відносно до населення, що має право голосу, та щоб перевірити, чи виборці, які впевнені у наявності власних імен у списку, дійсно зареєстровані і навпаки, вибірка охоплює все населення, що має право голосу на певній території. В рамках співставлення особи виборця та правильності його включення до списку виборців на конкретній виборчій дільниці проводяться інтерв’ю з населенням, котре має право голосу, на предмет того, чи впевнені потенційні виборці в тому, що вони внесені до списку виборців (зареєстровані). Ця процедура є коштовною та вимогливою щодо часових ресурсів, проте забезпечує важливу можливість перевірки точності списку виборців. Тим не менше, міжнародні місії зазвичай проводять роботу із визначення точності списків виборців, оскільки вважається, що вони (списки) слугують основою для забезпечення подальшого достовірного результату виборів [10, c. 206–207].

Ще одним важливим моментом спостереження на передвиборчому етапі є реєстрація кандидатів чи політичних партій. Даний процес чітко изначається у внутрішньому виборчому законодавстві кожної окремої країни і в ідеалі повинен відповідати тим міжнародним стандартам та зобов’язанням, які прийняла на себе ця держава. Тим більше, саме питання надмірного ускладнення процесу реєстрації кандидатів чи партій найчастіше піддається критиці міжнародних спостерігачів за виборами, що відбуваються у пострадянських країнах. Наприклад, на останніх виборах Президента Російської Федерації 4 березня 2012 року через складність процедури реєстрації кандидатів та відсутність чіткої процедури перевірки підписів на підтримку кожного кандидата до участі у виборах не Були допущені Григорій Явлінський, представник партії «Яблоко», та Дмитро Мезенцев — самовисуванець [15].

Складна ситуація із реєстрацією кандидатів та збором підписів відбувалась і на виборах Президента України у 2004 році. Тоді міжнародні спостерігачі у своєму кінцевому звіті зафіксували факт широкого залучення адміністративного ресурсу для підтримки «технічних» провладних кандидатів [18].

Натомість, Білорусь значно «простіше» обходиться із процесом реєстрації кандидатів (вона, між іншим, на відміну від України та Російської Федерації, прийняла єдиний Виборчий Кодекс). Так, наприклад, під час виборів Президента Білорусі у 2001 та 2006 роках офіційні запрошення від ЦВК до БДІПЛ ОБСЄ надходили після того, як реєстрацію кандидатів було закінчено [12, 13]. У таких випадках міжнародні спостерігачі роблять висновки про процес реєстрації кандидатів чи політичних партій зі слів осіб, котрі подавали документи для реєстрації. Такий факт може також свідчити про те, що влада країни, котра проводить вибори, має на меті приховування фактів виборчого шахрайства.

З моменту старту виборчих перегонів міжнародні спостерігачі концентрують увагу на випадках, які яскраво свідчать про спроби фальсифікації. Мова йде про спроби підкупу виборців, насильства, залякування, залучення адміністративного ресурсу, переслідування та ув’язнення кандидатів та їхніх прихильників, використання державних коштів на користь провладного кандидата чи партії. Загалом використання адміністративного ресурсу вже стало звичною справою на пострадянському просторі. Варто згадати вибори Президента України 2004 року [19], коли адміністративний ресурс активно застосовувався на користь кандидата В. Ф. Януковича. До такої ж практики вдавалась і Юлія Тимошенко на президентських виборах 2010 року [17]. В Україні непоодинокими були й випадки, коли тиск на працівників бюджетних чи приватних установ здійснювався, залежно від регіону, для підтримки того чи іншого кандидата. Активно використовується адміністративний ресурс і у виборчих кампаніях Росії та Білорусі.

Наразі, організації, що здійснюють міжнародне спостереження за виборами, не мають чітких рекомендацій щодо того, як належить боротись із адміністративними технологіями впливу на вибори та виборців. Єдиним виходом є посилення прозорості виборчого процесу й підвищення рівня демократичної, політичної та правової культури виборців пострадянських країн.

Моніторинг медіа теж здійснюється міжнародними місіями на передвиборчому етапі виборчого процесу і триває до дня завершення агітації.

Його основною метою є відслідковування, чи всі кандидати мають рівний доступ до ЗМІ, в якій формі, тональності та контексті подається інформація про учасників виборчого процесу. Знову ж таки, для пострадянських країн спільною ознакою є те, що провладним кандидатам надається більше ефірного часу на центральних каналах та шпальтах газет. Цікавим є той факт, що на виборах Президента України 2004 року у другому турі перевага у ЗМІ надавалась кандидату В. Ф. Януковичу. Проте після «помаранчевих» подій міжнародні спостерігачі відмітили дзеркальну ситуацію, цього разу на користь кандидата у президенти В. А. Ющенка [18].

Відмітимо також, що все більшої популярності в останні роки набувають альтернативні джерела розповсюдження інформації. Мається на увазі мережа Інтернет загалом та соціальні мережі зокрема. Особливо це є актуальним для мешканців великих міст, які, в основному, формують та підтримують громадський дискурс стосовно виборчого процесу. Для прикладу, на виборах Президента Російської Федерації у 2012 році всі кандидати, допущені до передвиборної боротьби, розгорнули масштабні агітаційні кампанії в Інтернеті. Це стимулювало додатковий інтерес так званої творчої інтелігенції та молоді до виборів, тим самим активуючи громадянську активність росіян, яка різко зросла після виборів до Державної Думи в грудні 2011 року.

Отож, рівень доступу кандидатів до медіа може свідчити про демократичність чи недемократичність виборчого процесу. Хоча, з іншого боку, наразі немає чітких міжнародних стандартів у сфері медіа, які б давали змогу спостерігачам аргументовано заявляти про чесність/нечесність виборчого процесу на основі даного параметра.

Спостереження за днем голосування реалізується за допомогою широкомасштабних місій короткострокових спостерігачів, котрі прибувають до приймаючої країни напередодні дня голосування. Спостерігачі, протягом дня звертають увагу на найбільш очевидні порушення, пов’язані із таємницею голосування, свободою волевиявлення, одноособовим голосуванням; слідкують за загальною атмосферою на дільниці та, часом, поза нею (відомі випадки, коли у 2004 році «бритоголові хлопці», котрі нонстоп перебували біля приміщення для голосування здійснювали психологічний тиск на голосуючих, обмежуючи таким чином свободу громадян на вільне волевиявлення), виборчими скриньками, процесом голосування.

Все більшої популярності серед міжнародних спостерігачів набувають мобільні групи, котрі за день об’їжджають декілька дільниць для голосування. Вважається, що такий спосіб сприяє отриманню більш загальної картини виборів. Але, з іншого боку, таке спостереження не дає змоги заглибитись у процес голосування і часто призводить до цілісно позитивної картини, яка насправді створюється на ґрунті фрагментарних спостережень, попри те, що фальсифікації можуть здійснюватись за час відсутності представників місії на дільниці.

Зазначимо, що на виборах Президента Російської Федерації 2012 року було запроваджене свого роду ноухау, а саме — застосування вебкамер на 80000 із 91000 виборчих дільниць. Такого роду рішення про встановлення камер на дільницях було прийнято керівництвом РФ на фоні мітингів та зростання протестної активності громадян після виборів до Державної Думи, які відбулись у грудні 2011 році. Доволі високий відсоток громадян, котрі виступили із протестами у Москві, СанктПетербурзі та інших містах Росії із вимогою чесних виборів, стимулювали такого роду спробу підвищення транспарентності виборчого процесу. Проте, представники міжнародної спільноти, котрі позитивно відгукнулись про нововведення, зазначили, що, вебкамери не виправдали себе, оскільки на момент підрахунку голосів були відключені, а також не могли зафіксувати процес голосування виборців поза межами приміщення для голосування [2]. Відповідно, існує висока вірогідність того, що саме в такі моменти були здійснені фальсифікації. Водночас, як позитив, необхідно відмітити, що встановлення онлайнспостереження різко знизило кількість голослівних заяв про фальсифікації на виборчих дільницях.

Найскладнішим та найбільш вирішальним моментом у виборчій кампанії є підрахунок голосів. Саме цей період вважається найбільш «зручним» для здійснення фальсифікації. Так, короткострокові спостерігачі зазвичай слідкують за прозорістю процесу підрахунку, присутністю під час підрахунку спостерігачів від різних кандидатів, неупередженістю працівників виборчої комісії, дотримання всіх процедур підрахунку голосів згідно із законом. Проте далеко не завжди міжнародні спостерігачі можуть зафіксувати їх. Наприклад, на всіх президентських виборах, що проводились у Білорусі, ані міжнародних, ані внутрішніх спостерігачів не допускали до місця підрахунку на відстань, достатню для того, щоб побачити результати волевиявлення громадян на бюлетенях [12, 13, 20].

Нововведенням останніх років також є використання системи паралельного підрахунку голосів, що дозволяє моментально фіксувати результати підрахунку та передавати їх до виборчого штабу. Практика свідчить, що, зазвичай, дані паралельного підрахунку голосів та екзитполу мало різняться між собою. Єдиним важливим моментом у цьому механізмі є безпека сервера із даними. До прикладу, на виборах до Державної Думи РФ у грудні 2011 року було зірвано роботу сайта Асоціації «ГОЛОС», яка проводила паралельний підрахунок та фіксацію порушень [4]. Усіх даних, навіть після відновлення роботи сайта, реанімувати не вдалось. В Україні практика паралельного підрахунку застосовувалась виборчим штабом кандидата у президенти на виборах 2010 року А. П. Яценюка. Раніше її використовувала у значно менших масштабах громадська організація «ПОРА» у 2004 році.

Що стосується офіційного оголошення виборів, то, зазвичай, місія зі спостереження залишається у приймаючій країні саме до цього моменту. Короткострокові спостерігачі часто покидають її значно раніше. До моменту оголошення офіційних результатів спостерігачі готують попередній звіт своєї роботи та дають офіційні коментарі про свою оцінку виборів у ЗМІ. Зазначимо, що термін подачі офіційного звіту різниться між представниками різних місій. Наприклад, спостерігачі від ПА РЄ, ПА ОБСЄ, БДІПЛ ОБСЄ, ENEMO (Європейська мережа організацій, що здійснюють спостереження за виборами) оголошують їх приблизно через два місяці з моменту проведення виборів. А спостерігачам від країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) чи Шанхайської Організації Співробітництва (ШОС) вистачає декількох днів для підбиття остаточних підсумків. Таку різницю можна пояснити тим, що європейські організації зі спостереження мають доволі складний механізм обробки результатів моніторингу, а також завжди займають позицію очікування з приводу того, чи визнає населення країни, політичні конкуренти, представники інших держав новобраних президента чи парламент.

Міжнародні спостерігачі володіють доволі широким арсеналом із відстеження фактів порушень та фальсифікацій. Поряд із необхідністю їх установлення, необхідно звернути увагу на питання: яким чином їх можна попередити? Для цього міжнародні місії застосовують спосіб випадкового вибору дільниць, на яких будуть працювати їх представники [10, p. 211–213]. Відповідно, якщо статистичні результати виборів різко різняться поміж дільницями, де спостерігачі були присутні, та тими, де їх не було, це дає підстави вести мову про можливі фальсифікації виборів.

Отже, міжнародне спостереження за виборами є складним процесом із власними процедурами, і його якісний результат можна забезпечити тільки у випадку наявності місій довгострокових та короткострокових спостерігачів, попередньої верифікації списку виборців, моніторингу медіа, паралельного підрахунку голосів, взаємодії із місцевими спостерігачами, випадкового вибору дільниць для спостереження. Необхідно наголосити, що спостереження за одним тільки днем голосування не може свідчити про чесність та свободу виборів у цілому. На пострадянському просторі набагато важливішим є визначення політичного контексту, в якому проводяться вибори, й того, наскільки практично реалізується право кожного громадянина обирати та бути обраним. Так, в останні роки міжнародні спостерігачі за виборами та влади у приймаючих їх пострадянських країнах, які проводять вибори, наче бавляться у доволі хитру та складну гру. Суть її полягає у тому, щоб за максимальної візуальної транспарентності якомога більше сфальсифікувати вибори таким чином, щоб це неможливо було зафіксувати. Водночас, така констатація не дає підстави відмовлятись від самого «лікування» спостереженням, навіть якщо віра в одужання, у формі чесних виборів, не є стовідсотковою.

 

1 Наприклад, ситуація із відмовою в акредитації вже прибулих до Молдови 87 (із 140) міжнародних спостерігачів від країн СНД, Центральної та Східної Європи у липні 2009 року (парламентські вибори). За попередньою домовленістю із ЦВК Молдови спостереження мало проводити 140 спостерігачів. В результаті 50 спостерігачів від ENEMO (Європейська мережа організацій зі спостереження за виборами) покинули країну, решту — 90 осіб, було акредитовано та допущено до роботи. Відмова в акредитації, в основному, стосувалась громадян Грузії, котрі, як заявив голова ЦВК Молдови, «причетні до організації «кольорових революцій»» [3].

Дещо інша ситуація відбулась із двома тисячами спостерігачів від Грузії на Виборах Президента України у 2010 році. Грузинській місії в останній момент було відмовлено в акредитації, хоча всі необхідні документи вчасно були передані до ЦВК [6]. В результаті цього, приїзд громадян Грузії на територію України в день голосування отримав широкий розголос та був сприйнятий, як спроба «провокації Донецька». У чому суть провокації — тут не ясно!

* Так звана «проблемність» регіону може визначатись за різними параметрами, зокрема: кількістю порушень, зафіксованих на попередніх виборах; географічним розташуванням; рівнем соціальної напруги; проживанням національних меншин і т.д. Визначається по кожній країні індивідуально.



Номер сторінки у виданні: 163

Повернутися до списку новин