Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Проблеми інформаційної безпеки України





Микола Дмитренко, доктор політичних наук, професор

УДК 329.09.5

 

У статті розглянуті проблеми інформаційної безпеки України в умовах глобальної інформатизації і розвитку Інтернету, коли інформаційна інфраструктура країни й національні інформаційні ресурси стають одним із вирішальних чинників розвитку держави.

Ключові слова: інформація, інформатизація, інформаційна безпека, національна безпека, інформаційний простір, інформаційна політика, інформаційний ресурс.

 

В статье рассмотрены проблемы информационной безопасности Украины в условиях глобальной информатизации и развития Интернета, когда информационная инфраструктура страны и национальные информационные ресурсы становятся одним из решающих факторов развития государства.

Ключевые слова: информация, информатизация, информационная безопасность, национальная безопасность, информационное пространство, информационная политика, информационный ресурс.

 

The article considers the problem of information security of Ukraine in conditions of global informatization and development of the Internet, when the country’s information infrastructure and national information resources have become one of the decisive factors in the development of the state.

Key words: information, informatization information security, national security, information space, information policy, information resource.

 

Агресивне проникнення інформаційних технологій в усі сфери життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави привело до того, що в даний час усе більш актуального характеру набуває забезпечення інформаційної безпеки України як невід’ємного елемента її національної безпеки, а захист інформації перетворюється в одне із пріоритетних державних завдань. Швидке вдосконалювання інформатизації, проникнення її в усі сфери життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави привело до того, що в даний час усе більш актуального характеру набуває забезпечення інформаційної безпеки України як невід’ємного елемента її національної безпеки, а захист інформації перетворюється в одне із пріоритетних державних завдань. Адже інформаційна безпека це не лише захист інформаційного простору, але й протидія інформаційним війнам та психотропній зброї, технічному проникненню в інформаційну сферу кіберзлочинності тощо.

Нині інформаційна безпека відіграє одну з ключових ролей у забезпеченні життєво важливих інтересів країни. Це, в першу чергу, обумовлено швидким розвитком сучасних інформаційнотелекомунікаційних технологій, засобів зв’язку й інформатизації і, як наслідок, — істотним зростанням впливу інформаційної сфери на життя нашого суспільства. Інформаційна безпека відіграє одну з ключових ролей у забезпеченні життєво важливих інтересів країни. Це в першу чергу обумовлено швидким розвитком сучасних інформаційнотелекомунікаційних технологій, засобів зв’язку й інформатизації і, як наслідок, — істотним зростанням впливу інформаційної сфери на життя нашого суспільства.

У сучасному світі інформація стає стратегічним національним ресурсом — одним з основних багатств економічно розвинутої держави, головним джерелом економічної і військової моці держави. Національний інформаційний ресурс повинен стати одним із вирішальних ресурсів розвитку країни, привабливою сферою вкладення капіталів суб’єктів господарської діяльності. Жодна сфера життя сучасного суспільства не може функціонувати без розвинутої інформаційної структури. Проникаючи в усі сфери діяльності держави, інформація здобуває конкретне політичне, матеріальне і вартісне вираження. Йде об’єктивний процес становлення інформаційного суспільства, в якому інформаційна діяльність буде основою економічного процвітання і благополуччя.

Однак саме через інформаційне середовище найчастіше здійснюються загрози національній безпеці в різних сферах діяльності держави. Глобальна інформатизація і розвиток Інтернету привели до того, що інформаційна інфраструктура країни і національних інформаційних ресурсів виявилися досить уразливими об’єктами впливу з боку іноземних держав, терористичних організацій, кримінальних груп і окремих зловмисників. Загроза міжнародного інформаційного тероризму й інформаційних воєн стали важливими геополітичними факторами. У той же час інформаційна сфера усе більш перетворюється в арену міжнародного суперництва, протиправ них дій кримінальних структур, що створюють небезпеку для національних інтересів. Виявлення й аналіз загроз інформаційної безпеки Україні, вироблення і вживання заходів, необхідних для адекватної відповіді на них, повинні розглядатися як найважливіші пріоритети національної безпеки.

Ефективно протистояти інформаційним загрозам у сучасних умовах може лише добре організована державна система забезпечення інформаційної безпеки, що повинна здійснюватися при повній взаємодії всіх державних органів, недержавних структур і громадян.

Державна система інформаційної безпеки є складовою частиною загальної системи національної безпеки країни і мусить являти собою сукупність органів державної влади, які повинні узгоджено здійснювати діяльність по забезпеченню інформаційної безпеки на основі єдиних правових норм. Дану систему необхідно розбудовувати на основі розмежування повноважень органів законодавчої, виконавчої і судової влади в галузі інформаційної безпеки, а також органів державної влади.

У нинішніх умовах для забезпечення безпеки національних інтересів в інформаційній сфері особливо важливою стає активізація діяльності суб’єктів стосовно інформаційної безпеки. Насамперед це стосується діяльності з питань захисту конституційних прав і свобод громадян, розвитку регіональних інформаційно – телекомунікаційних систем та забезпечення їх безпечного функціонування, формування регіональних відкритих інформаційних ресурсів і їх ефективного використання. Проблема забезпечення інформаційної безпеки України багато в чому обумовлена пробілами в правовому регулюванні взаємодії органів виконавчої влади при вирішенні завдань забезпечення інформаційної безпеки.

Для вирішення цієї проблеми вважається доцільним здійснити наступні заходи:

— повинна бути створена ефективна багаторівнева державна система забезпечення інформаційної безпеки, у якій будуть діяти єдині правові норми і механізми захисту інформаційних ресурсів, інформаційно – телекомунікаційної інфраструктури й інформаційних прав громадян, здійснюватися ефективна координація діяльності органів державної влади й управління.

— варто розробити механізм узгодження діяльності органів державної і місцевої влади в забезпеченні інформаційної безпеки;

— бажано активізувати діяльність із формування державної політики в забезпеченні інформаційної безпеки регіонів, створенні необхідних для реалізації цієї політики організаційних структур і нормативної правової бази;

— потрібно зміцнювати взаємодію регіональних структур із державними органами виконавчої влади при вирішенні питань забезпечення інформаційної безпеки.

Ще одна проблема, що зв’язана з функціонуванням державної системи інформаційної безпеки України, — це забезпечення прозорості діяльності державних органів, що беруть участь у формуванні відкритих державних інформаційних ресурсів і здійсненні доступу до них громадян. У даний час відсутність даної інформації стає перешкодою для залучення внутрішніх і закордонних інвестицій, оскільки комерційні структури готові вкладати свої гроші в розвиток відкритих державних інформаційних ресурсів за умови, що ці гроші будуть використані за призначенням.

При подальшому вдосконалюванні державної системи інформаційної безпеки України необхідно зберігати баланс між демократією та безпекою і унеможливити створення одноособового органу державної влади, що здійснює діяльність у сфері інформаційної безпеки, варто дотримуватися колективних основ, тобто зміцнювати систему всіх державних органів, покликаних вирішувати проблеми інформаційної безпеки, ні в якому разі не допускати монополізму одного з них.

Загрозу для України в інформаційній сфері становить відсутність дієвої концепції інформаційної безпеки. Україна, починаючи інтеграцію у світове інформаційне співтовариство, має розв’язати два важливі завдання: створення єдиної національної інформаційної інфраструктури та інтегрування її в глобальне інформаційне середовище. Україна повинна брати активну участь у розробці і прийнятті міжнародних домовленостей, спрямованих на розвиток системи міжнародної взаємодії органів державної влади, що здійснюють діяльність у сфері інформаційної безпеки, зокрема із запобігання і припинення правопорушень у світовому інформаційному просторі.

Наміри розробки Концепції національної інформаційної політики України (Указ Президента України від 21 квітня 2008 року № 377/2008 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України», а також створення Національного комітету інформаційної безпеки) так і залишилися намірами. Точно так же, як згідно з Указом Президента України від 6 грудня 2001 року № 1193 «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України» Службі безпеки України належало у двомісячний строк подати пропозиції щодо вдосконалення роботи з протидії інформаційним агресіям і спеціальним інформаційно – пропагандистським операціям, здійснюваним проти України іноземними спецслужбами. Кабінету Міністрів України доручалося у той же самий строк розробити заходи щодо оптимізації системи державних органів, які реалізують інформаційну політику, забезпечивши чітке розмежування повноважень і налагодження їх взаємодії та координації. Вимагалося також опрацювати заходи щодо подальшого розвитку національного інформаційного ринку на конкурентних засадах, створення сприятливого інвестиційного клімату для розвитку вітчизняних засобів масової інформації. Жодне з перелічених завдань не було виконане. Слід також зауважити, що після розгляду Верховною Радою України протягом 2004 року у двох читаннях так і не був ухвалений розроблений Кабінетом Міністрів України законопроект «Про Концепцію національної інформаційної політики».

Але ж інформаційний простір будь – якої держави — об’єктивна складова та невід’ємний атрибут її повноцінного функціонування. Не виняток і Україна, яка переживає період трансформації політичного світогляду. Суспільні трансформаційні процеси об’єктивно позначаються й на становленні та еволюції національного інформаційного простору, який кореспондується з парадигмою політико – владних відносин, політичною системою, устроєм суспільства й завданнями, які воно реалізує.

Зміцнення та захист національного інформаційного простору України є складовою забезпечення її національної безпеки. Об’єктивно повноцінний інформаційний простір убезпечує суверенітет держави у виконанні нею внутрішніх і зовнішніх функцій. Він в одному випадку сприяє, зокрема, формуванню демократичної політичної культури всередині держави, в іншому — створює умови для рівноправного входження до світової спільноти, світового інформаційного простору.

Формуючи власний інформаційний простір, слід усвідомлювати, що дієвим він може бути лише із урахуванням світових інформаційних процесів, у контексті і в поєднанні з ними. Сучасні технології спричинили ефект «комунікаційного вибуху», що багато в чому коригує сутність та саме поняття національного інформаційного простору. Глобальні процеси почасти ускладнюють розвиток інформаційного простору окремих невеликих або новопосталих національних держав. Зокрема, окрім позитивних факторів інформаційних процесів, дослідники проблем медіапростору зауважують тенденцію медіатизації політики провідних держав, ведення і поширення впливу за допомогою ЗМІ та нових мас – медіа, комунікаційних технологій, що дзеркально призводить до фактичної політизації ЗМІ, використання їх як засобу глобальної експансії.

Недосконалість чинного інформаційного законодавства та фінансову слабкість більшості українських ЗМІ використовують закордонні неурядові організації, фінансово – політичні клани, радикальні та екстремістськи налаштовані політичні сили для проникнення в інформаційний простір держави для використання його на свою користь. Зокрема, використовуючи можливості Українського медіапростору, іноземні держави здійснюють інформаційну політику у вигідному для них руслі (проведення широкомасштабних PR – акцій, стажування українських журналістів, поширення друкованої продукції тощо). Фіксуються непоодинокі спроби використати окремих радикально настроєних осіб з метою дестабілізації суспільно – політичної обстановки, розпалювання сепаратистських настроїв, національної та релігійної ворожнечі.

Відсутність механізмів державного контролю за розповсюдженням інформації через Інтернетсайти спричиняє стрімке збільшення обсягу повідомлень суспільно – політичного змісту (анонімних, достовірність яких викликає сумніви, провокативного і відверто протиправного характеру), які дублюються традиційними вітчизняними ЗМІ з посиланням на Інтернет. Нині здійснюється формування ядра підконтрольних Інтернет – видань, які використовуватимуться в ході виборів 2012 року.

До основних загроз інформаційній безпеці держави слід віднести посилення технологічної залежності від іноземних країн в інформаційній сфері України та витіснення з національного ринку засобів інформатизації і телекомунікації вітчизняного виробництва.

Використовуючи впливові політичні та бізнесові зв’язки, представники закордонних компаній впроваджують у державні установи телекомунікаційного і комп’ютерного обладнання іноземного виробництва з недокументованими функціями, чим створюють умови для віддаленого несанкціонованого доступу до інформації, що циркулює в інформаційно – телекомунікаційних системах та комп’ютерних мережах органів державної влади й місцевого самоврядування. В основному, цей процес відбувається за рахунок кредитів міжнародних фінансових організацій та в рамках міжнародної технічної допомоги, що супроводжується усуненням від участі у тендерах на постачання комп’ютерного й телекомунікаційного обладнання конкурентоспроможних вітчизняних компаній. Таким чином, створюються реальні передумови для технічного проникнення до державних інформаційних ресурсів.

Новою тенденцією, яка створює передумови до реалізації загроз інформаційній безпеці держави, є активізація діяльності іноземних суб’єктів господарювання щодо запровадження програм ного забезпечення для систем електронного документообігу, за наявності достатньої кількості вітчизняних підприємств — розробників та постачальників аналогічної продукції. Окремі властивості зазначених програмних продуктів свідчать про можливу наявність недокументованих функцій.

Наприклад, до складу Міжвідомчої комісії уряду України з упровадження електронної соціальної карти був уведений Борис Вольпе — віцепрезидент ВАТ «Сітронікс», одного з провідних російських виробників мікроелектроніки, що входить до бізнес – імперії АФК «Система», якій, зокрема, належить і МТС і яка вже придбала українську мережу сотового зв’язку UMC. Не можна не зазначити, що коли ключові сфери управління перейдуть під контроль іноземної комерційної структури, то які будуть можливості в держави Україна впливати на управління цією «Системою» і системою взагалі? Тим більше, що з офіційних даних самого ВАТ «Сітронікс», компанія не має досвіду в самій Росії зі створення електронних соціальних карт, не має глибоких розробок у сфері захищених електронних платіжних систем зі смарт – картами. Відповідно до офіційних звітів, «Сітронікс» за перші шість місяців 2010 року мав збитки понад 33,5 млн. дол. За підсумками 2009 року чиста виручка «Сітронікса», порівняно з 2008 – м, упала на 27%, а загальний борг компанії становив понад 775 мільйонів доларів. Виникає запитання, навіщо довіряти їй розробку та управління сферою, яка безумовно належить до одного з ключових напрямів державної безпеки, сумнівній іноземній компанії? Більше того, з політичного погляду, АФК «Система» не може вважатися надійним партнером. Власник «Системи» Євтушенков —  родич і діловий партнер опального при президенті Медведєві екс – мера Москви Юрія Лужкова. Бізнес «Системи» перебуває під пильною увагою російської влади, як і бізнес «Інтеко» — фірми дружини Лужкова [1].

Аналіз процесів, що відбуваються в інформаційній сфері та системі зв’язку, свідчить про існування передумов до порушення сталого функціонування системи управління державою та Збройними силами в особливий період.

Стабільно високий інтерес закордонних бізнесових кіл щодо придбання контрольних пакетів акцій провідних вітчизняних компаній у сфері мобільного зв’язку, інформаційно – телекомунікаційних послуг та національних мереж передачі даних. Унаслідок цього може виникнути ситуація, при якій іноземні держави, зможуть використовувати їх мережевий простір на шкоду інтересам України. Адже з розвитком засобів інформації й комунікацій, що оперують інформацією, трансформують, дозують її, створюється можливість певного інформаційного управління суспільством, в якому влада заснована й здійснюється шляхом панування над управлінням інформаційними потоками. Питання влади все частіше висувається як питання інформації: хто управляє її організацією, розподілом її потоків та її дозуванням, той реально управляє й самим суспільством.

Як зазначає Алла Сіленко у своїй статті «Інформаційні технології — новий імпульс для  пошуку парадигми майбутнього суспільства» [2], за допомогою інформаційних технологій формується специфічне інформаційне поле, що стає потужним засобом здійснення й проведення владних стратегій. Інформаційне поле настільки ж невидиме для безпосереднього спостереження, як і гравітаційне чи електромагнітне, але воно здатне структурувати все, що виявляється «всередині» його, за певними лініями і напрямами. Невидиме управління не викликає протесту, оскільки створюється враження, ніби людина всі рішення приймає вільно й тільки сама. Тобто, влада ніби об’єктивується, непомітно стаючи функцією інформаційних мереж. В інформаційний простір вкидаються ідеї, які створюють відповідний настрій і мотивацію; це може реально змінити ситуацію в суспільстві, створивши психологічний вектор її розвитку в заданому напрямі. Таким чином, управління може здійснюватися не через реальні зусилля й реальну зміну ситуації, а через формування ідей, що опановують масою і стають силою.

Якісно новий рівень сучасних інформаційних технологій дозволяє ефективно проводити інформаційні операції, які є складовими інформаційних війн, у глобальних масштабах з метою формування в потрібному руслі та контролю над масовою свідомістю населення. За допомогою інформаційної зброї вирішуються типові завдання:

— маніпулювання суспільною свідомістю і політичною орієнтацією соціальних груп населення країни_супротивника з метою створення політичної напруженості та хаосу;

— дестабілізація політичних відносин між партіями, об’єднаннями і рухами з метою провокації конфліктів, розпалювання недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокації репресій проти опозиції, провокація взаємознищення;

— зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішення;

— дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їх авторитету, дискредитація органів управління;

— провокація соціальних, політичних, національних і релігійних заворушень;

— ініціація страйків, масового безладдя й інших акцій економічного протесту;

— підрив міжнародного авторитету держави, його співробітництва з іншими країнами;

— завдання збитків життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній і в інших сферах

Вирішення цих завдань досягається у тому числі й застосуванням психотропної зброї, технології якої з року в рік удосконалюються як за рахунок генної інженерії, так і за рахунок нейрочипів, що підтверджується збільшенням фінансування відповідних стратегічних досліджень у наш час.

У США, наприклад, на розроблення психотропної зброї щорічно витрачається понад 150 млн. доларів. Військовий інститут радіобіологічних досліджень у Бетесді (штат Меріленд) розробив для дистанційного впливу на людей імпульсно – хвильовий міотрон. Якщо спрямувати таке випромінювання безпосередньо на людину, то можна повністю придушити її волю і навіть паралізувати. Потужні установки спрямованої дії, що базуються на штучних супутниках Землі і бойових кораблях, є нині не тільки на озброєнні військових США, Росії, Великої Британії та Франції, а навіть у транснаціональних корпорацій [3].

Суттєвої шкоди здоров’ю можна завдати, опромінюючи людину ультразвуком. Спеціальна апаратура здатна створювати потік такої високої енергії, що при вмілому його використанні можна стирати цілі ділянки людської пам’яті. Не менш ефективним вважається і вплив інфразвуковими сигналами частотою 6–9 герц. З такою ж частотою коливається людський мозок, тож зіндукований резонанс викликає жахливі головні болі.

Для передавання таких сигналів не завжди потрібні потужні генератори або інші дорогі пристрої. Багаторазово повторений текст навіювання в уповільненому темпі накладається на популярну мелодію. Музика повністю екранує слова, записані в 10–15 разів повільніше за звичайну мову. Так задіюється для навіювання аудіоканал. Візуальним же каналом найчастіше користуються за допомогою відеофільму, в який на мить уставляють той чи інший спецкадр, що несе сугестивний зоровий образ. Причому спецкадр настільки швидкоплинний, що не фіксується свідомістю, зате міцно осідає в підсвідомості. І якщо на такому кадрі буде зображений, наприклад, мусульманин, який потішається над американцем чи хоча б просто топче прапор, то під час перегляду фільму будь – який американець почне відчувати ворожість до всіх мусульман. До того ж, передавати такий сигнал можна за допомогою телебачення, радіо, телефонних мереж, Інтернету, навіть із супутника — дієвого захисту не існує.

Застосовуються й простіші форми психотропної зброї. Приміром, засліплюючі портативні лазери, ізотопні випромінювачі та інфразвукові генератори, які не тільки дезорієнтують супротивника, а й спричинюють нудоту або діарею, а також генератори шуму, що ефективно впливають на вороже налаштовану юрбу.

До цього виду зброї, зокрема, належить мікрохвильова гармата під назвою «Медуза», що, за повідомленням FBC News, розробляється американською компанією Sierra Nevada Corporation на замовлення Пентагону, яка може впливати на мозок людини і є ні чим іншим, як системою віддаленого обмеження дієздатності людини [4].

Нещодавно фахівці з інженерного відомства Пентагона винайшли так звану «блакитну бомбу», головне призначення якої перетворення солдатів на гомосексуалістів. Цей вид інформаційної зброї повинен стати одним із зразків зброї нового покоління, оскільки має хоч і досить неприємний, але порівняно гуманний вплив на ворога. Принцип дії в тому, що сильні афродізіаки, які провокують гомосексуальну поведінку, поміщаються у хвильовий генератор, настроєний на мозкові енергохарактеристики, у результаті чого в солдатів виникає непереборний статевий потяг. А тут уже не до війни. На розроблення цієї незвичайної зброї лабораторія військово – повітряних сил США запросила в Сенату 7,5 млн. доларів [3].

Академік РАПН Віктор Кандиба у своїй книзі «Таємниці психотропної зброї» пише, що Ростовський медінститут ще в 1988 році успішно закінчив випробування психотропного генератора й подав заявку на відкриття явища проникності біологічних тканин при одночасному впливі високочастотними магнітними полями. Нова зброя здатна придушити власну волю людини. Саме тому ростовські генератори найнебезпечніші з усіх видів психотронної зброї. Випромінювання цих апаратів ґрунтується на резонансній частоті власних коливань внутрішніх органів людини. Причому величина випромінювання така мала, що виявити цю зброю ніхто не може. Проте вона здатна понівечити мільйони людей [5]!

Нині суто військові акції не проводяться без застосування інформаційної складової — спочатку для демонстрації сили, заспокоєння внутрішньої опозиції, піднесення патріотизму населення, відновлення чи посилення позицій країни – агресора у світовій політиці, а потім закріплення результатів війни пропагування «нового порядку», нової системи міжнародних відносин та міжнародного права.

Прикладом застосування інформаційних воєн можуть слугувати військові операції в Югославії, Косово, Перській затоці, Іраку, Лівії тощо. Нині інформаційна війна ведеться проти Ірану.

Нові виклики і загрози в інформаційній сфері спонукали провідні країни до розробки програм захисту інформаційної інфраструктури та підготовки до дій у відповідь. Найбільш активно у цьому плані працюють США, де послідовно ведеться розробка стратегії і тактики застосування інформаційної зброї, а інформаційно – аналітичні центри працюють над виробленням сценаріїв розвитку майбутніх подій, моделюванням геополітичних процесів, моніторингом і збором максимально повних даних стосовно держав, які потенційно можуть загрожувати США.

Слід зазначити, що військово – політичне керівництво США вже давно оцінює інформацію як стратегічний ресурс і постійно збільшує асигнування на розвиток та вдосконалення інформаційних технологій. Так, якщо в 1980 році на придбання інформаційних технологій витрачалося близько 8 млрд. доларів, то 1991 року — 112 млрд. дол., що більше за витрати на придбання виробничих технологій і основних фондів, які не перевищили 107 млрд. дол. На 1995 рік в американській економіці близько 75% доданої вартості в промисловості отримувалося з використанням інформації. Розвиток інформаційних технологій став вирішальною мірою визначати економічний потенціал держави в сучасних умовах й істотно впливати на його стан у світовому розподілі праці та міжнародній торгівлі. 1994 року всі види послуг забезпечили близько 22% зовнішньоторговельного обігу країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку, причому 42% цього товарообігу становили інформаційні послуги. Обсяг ринку комунікаційних послуг 1995 року склав 395 млрд. дол. США (41% припадає на США), а ринку послуг з опрацювання даних — 95 млрд. дол. (75% контролюється США) [6].

Нині така інформація, особливо військового забезпечення, засекречена. Але зрозуміло, що видатки на ці потреби постійно збільшуються. Загалом придбання інформаційних технологій за рівнем фінансування вже давно вийшло на перше місце серед усіх програм озброєнь.

У березні 1998 р. питання про прийняття міжнародної конвенції про заборону інформаційних воєн і обмеження обороту інформаційної зброї було включене до порядку денного Генеральної Асамблеї ООН. Утім, рішення так і не було прийняте.



Номер сторінки у виданні: 178

Повернутися до списку новин