Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Нормативно - правові аспекти боротьби з медіа тероризмом





Тетяна Єрохіна, аспірантка кафедри суспільно – політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

УДК 316.16

 

У статті розглядаються нормативно!правові аспекти боротьби з медіа!тероризмом з точки зору проблеми співвідношення обмеження свободи ЗМІ та забезпечення основних прав і свобод людини. Здійснено аналіз вітчизняного та міжнародного законодавства з цього питання, запропоновано шляхи вирішення проблеми.

Ключові слова: терроризм, информация, медиа – терроризм, средства массовой информации, права и свободы, цензура, этический кодекс.

 

В статье рассматриваются нормативно – правовые аспекты борьбы с медиа!терроризмом с точки зрения проблемы соотношения ограничения свободы СМИ и обеспечения основных прав и свободчеловека. Осуществлен анализ отечественного и международного законодательства по этому вопросу, предложены пути решения проблемы.

Ключевые слова: тероризм, інформація, медіатероризм, засоби масової інформації, права і свободи, цензура, етичний кодекс.

 

In the article the normative and law aspects of antimedia!terrorist activity on the point of the media’s freedom limitation and human rights and freedoms guaranteeing is under consideration. Ukrainian and international legislation on this question is analyzed. The ways for the solving problem are offered.

Key words: terrorism, information, media – terrorism, mass media, rights and freedoms, censorship, ethics code.

 

Сучасний тероризм усе активніше вдається до використання засобів масової інформації (ЗМІ) для досягнення своїх цілей, що загострює і без того серйозні проблеми боротьби з ним. У сучасному світі інформація стала не тільки товаром, який продається і купується. Інформація перетворилася на зброю, бо в світі виникають і припиняються «інформаційні» війни (або, за термінологією Г. Г. Почепцова, «інформаційні операції»).

Сучасний тероризм відрізняє те, що він спрямований на досягнення певної тактичної мети: дестабілізацію соціально – політичної обстановки в країні або регіоні, порушення встановленого порядку керування, підрив авторитету влади, ініціацію незадоволеності населення діями уряду, нездатного навести лад і захистити власних громадян від насильства та ін.

При розгляді сучасного тероризму варто виділити таку загальну ознаку, як психологічний вплив на осіб, що не є безпосередніми жертвами насильства, тобто створення атмосфери страху, паніки в суспільстві, для чого терористи активно використовують засоби мас – медіа. Саме тому сьогодні цілком має право на існування таке похідне поняття як «медіа – тероризм», що позначає або самостійний злочин (залякування, створення атмосфери страху за допомогою ЗМІ), або використання медіа  - засобів у зв’язку з терористичними актами для досягнення терористами власних цілей.

Особливістю боротьби з медіа – тероризмом є те, що діяльність мас – медіа регулюється системою різнорідних соціальних норм: політичних, правових, корпоративних, а також звичаїв, традицій, морально – етичних імперативів.

На сьогодні в Україні склалася достатньо велика сукупність правових норм, безпосередньо пов’язаних з організацією і діяльністю засобів масової інформації. Її ядром і основою є принцип свободи масової інформації, який виконує роль елемента, що інтегрує різні правові норми в єдину систему взаємозв’язаних, взаємодоповнюючих норм, які регулюють відносно відособлену сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі організації і діяльності ЗМІ як інституту демократії.

Так, ст. 34 Конституції України проголошує: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір» [9].

Прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації віднесені до загроз національним інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері (ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» [6]).

Міжнародно – правові акти також підтверджують значення й важливість цього права. Так, наприклад, ст. 19 Загальної декларації прав людини [1], ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [13], а також ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних сво бод [8] починаються зі слів: «Кожен має право на свободу виразу поглядів».

Однією з найважливіших гарантій свободи масової інформації є заборона цензури. Дане поняття наведене в ч. 2 ст. 13 Американської конвенції про права людини: «При здійсненні прав, указаних у попередній частині цієї статті, людина не повинна піддаватися цензурі» [12].

Заборону цензури затверджує і ст. 15 Конституції України [9]. Крім того, цензуру заборонено ст. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [5], а ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що держава «гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення» [7].

Проте, говорячи про непорушність свободи масової інформації та неприпустимість цензури, слід ураховувати ту проблему, з якою зіткнулося людство на стику століть, а саме — медіа – тероризм.

Безперечним є той факт, що велика частина терористичних актів розрахована на масовий відгук з боку засобів масової інформації. Як Федеральне Бюро Розслідувань США, так і правоохоронні органи цілої низки інших країн дійшли висновку, що більшість терористичних актів взагалі б не планувалися й не здійснювалися, якби не було таких глобальних засобів масової інформації, як сучасні.

Аналіз терористичних проявів за останні декілька десятків років свідчить про особливу роль засобів масової інформації, яка все більше зростає в умовах глобалізації світового інформаційного простору, примушує йти держави на крайні заходи.

Ці заходи, в першу чергу, є введенням цензури одночасно з уведенням надзвичайного стану. Це відбувається, якщо під серйозною загрозою виявляється не тільки група, що перебуває в даний момент при владі, але і держава в цілому. Історично найочевидніший приклад такої загрози — війна. Тож існуючий стан речей відносно боротьби з тероризмом часто нагадує військові дії, що вимагає введення надзвичайного стану, встановлення цензури.

У цілому, міжнародні стандарти припускають у надзвичайних обставинах уведення в країні режиму цензури, рівно як і обмеження інших прав [3; 8; 11; 12; 13].

Так, відповідно до ст. 4 Міжнародною пакту про громадянські й політичні права, «під час надзвичайного стану в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави, що беруть участь у цьому Пакті, можуть вживати заходи, що передбачають відступ від своїх зобов’язань» [13]. Аналогічне положення міститься і в ст. 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [8].

У ст.34 Конституції України також ідеться не тільки про гарантію прав, але й про те, що їх здійснення «може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя» [9].

Встановлюваний у такому разі режим може полягати не тільки в контролі над засобами масової інформації, але і в цензурі інших форм виразу думок або навіть всієї кореспонденції. Свобода слова й свобода думки часто стають першими жертвами особливого регулювання в період надзвичайного стану.

Серйозне занепокоєння викликає та обставина, що в державах, де урядом оголошено надзвичайний стан, цензура часто полегшує проведення репресивних заходів, оскільки вона знімає будь – який нагляд або контроль за діями сил безпеки, функцію яких за відсутності цензури виконують сигнали незалежної преси про арешти,

зіткнення і т.п.

Занепокоєння також викликає «розмитість» деяких норм законодавчих актів, що дозволяє застосовувати їх по – різному, залежно від цілей владних структур.

Так, наприклад, ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» встановлено, що на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є в інформаційній сфері «намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації» [6].

Центральним законодавчим актом у системі нормативно – правових актів, що регулюють здійснення антитерористичної діяльності, — Законом України «Про боротьбу з тероризмом» — заборонено поширювати через засоби масової інформації або в інший спосіб інформацію, яка «може утруднити проведення антитерористичної операції» [4].

Така ситуація змушує розглядати введення цензури, обмеження інших прав і свобод людини й громадянина лише в якості крайніх заходів, що мають носити короткочасний, винятковий характер.

Специфікою регулювання сфери ЗМІ є те, що соціальні норми, що входять до регулятивної системи та безпосередньо пов’язані з організацією і діяльністю засобів масової інформації, включають разом із правовими й корпоративними морально – етичні імперативи.

Тому, говорячи про нормативно – правові аспекти боротьби з медіа – тероризмом, не можна не згадати етичні норми журналістів.

Документи журналістської етики фіксують нормативно – ціннісні вимоги до працівників ЗМІ, відображають не тільки ситуативно – мінливі поточні стани моралі, а й закономірно – необхідні умови існування, її історичний розвиток.

Документи журналістської етики можна поділити, як уважає Т. О. Приступенко [15], на кілька видів: за «географією» впливу на журналістів дослідниця виділяє міжнародні, національні, корпоративні, редакційні документи, що містять певні вимоги до журналістів; залежно від рівня узагальнення цих вимог — принципи журналістської етики, декларації, хартії, кодекси, канони. Першим визнаним етичним національним документом журналістів вважають «Хартію професійних обов’язків французьких журналістів», прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р.

Організація Об’єднаних Націй схвалила Кодекс журналістської етики в 1950 р. Важливість і необхідність розробки кодексів поведінки журналістів набули такого значення, що були закріплені у ряді інших міжнародних документів. Так, указівка на необхідність розробки кодексів професійної етики журналістів стосовно забезпечення відповідальності преси та інших ЗМІ міститься в Декларації про засоби масової інформації і права людини 1970 р.

Підтвердження норм рекомендаційного характеру в етичних кодексах веде до підвищення ефективності їх дії, оскільки норми стають обов’язковими для виконання в тих організаціях, які в своїй роботі керуватимуться даними етичними кодексами. З цією метою в Декларації про основні принципи, що стосуються внеску засобів масової інформації в зміцнення миру і міжнародного взаєморозуміння, в розвиток прав людини та в боротьбу проти расизму і апартеїду й підбурювання до війни [3], враховуючи важливість принципів, проголошених у ній, професійним організаціям, а також особам, які беруть участь у професійній підготовці журналістів, рекомендується враховувати їх при розробці кодексів етики задля забезпечення їх виконання.

Міжнародні принципи журналістської етики, ухвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у федерації журналістів, є чинним документом. До цієї федерації у 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, членам якої тепер належить дотримуватися міжнародних принципів журналістської етики, що їх називають ще «демократичним мінімумом сучасного журналіста».

Ці принципи стали основою Етичного кодексу українського журналіста, ухваленого Національною спілкою журналістів України.

Звісно, в Україні, як і в інших державах світу, цей та інші етичні кодекси не мають юридичної сили. Але аналіз українського законодавства, здійснений В. Є. Литвином [10], дозволив зробити висновок, що норми етики, внесені до етичних кодексів українських журналістів, закріплені і в нормативно – правових актах. Так, дослідник знайшов відповідність між етичними нормами, закріпленими в міжнародній Декларації принципів поведінки журналістів та Етичному кодексі українського журналіста (2004 р.), і нормативно – правовими актами України, — починаючи з Основного Закону (Конституції України), а також законодавчими актами, що регулюють діяльність засобів масової інформації, Цивільним та Кримінальним Кодексами України тощо і з’ясував, що порушення норм журналістської етики достатньо часто збігається з порушенням українського законодавства, що спричиняє адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність.

На жаль, жодна з аналізованих дослідником норм, визначених вказаними документами, прямо не стосується медіа – тероризму та шляхів боротьби із ним.

Говорячи про етичні норми, не можна не сказати про їх співвідношення з нормами права. Безперечним є те, що норми етики, будучи інструментом саморегулювання преси, не можуть бути використані бюрократичним апаратом задля здійснення тиску на ЗМІ. Це робить їх застосування більш прийнятним у демократичному суспільстві в цілях обмеження свободи масової інформації, використання правових норм, оскільки не спричиняє «чиновницького свавілля».

Етичні норми, визначаючи поведінку ЗМІ, сприяють підвищенню рівня професіоналізму і тим самим знижують вірогідність можливих правопорушень. Стрімкий розвиток трансграничних інформаційних технологій вимагає визнання на міжнародному рівні важливості розробки міжнародних кодексів журналістської етики, що стосуються висвітлення в ЗМІ тероризму й терористичних акцій.

Задля швидкого підвищення професійного рівня журналістів і вироблення єдиного підходу до вирішення даної проблеми необхідно розробити міжнародні універсальні рекомендації, які мають стосуватися як висвітлення в ЗМІ тероризму, так терористичної акції при проведенні контртерористичної операції, а також інших питань.

Етичні норми не повинні суперечити нормам міжнародного права й національного законодавства. У свою чергу, етичні норми повинні служити стимулом для подальшої законотворчості. Так, наприклад, необхідним є розробка правових норм, що регламентують питання про обов’язок журналістів негайно повідомляти інформацію про підготовлювану терористичну акцію або про її початок правоохоронним органам.

На сьогодні, наприклад, така норма лише в узагальненому вигляді закріплена в ст. 9 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»: «Органи державної влади України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, організації, їх посадові особи зобов’язані сприяти органам, які здійснюють боротьбу з тероризмом, повідомляти дані, що стали їм відомі, щодо терористичної діяльності або будь - яких інших обставин, інформація про які може сприяти запобіганню, виявленню і припиненню терористичної діяльності, а також мінімізації її наслідків» [4].

Дійсно, важко сказати, що українське законодавство не реагує на загрози національній і державній безпеці, проте важко не помітити, що ця реакція є хаотичною, невпорядкованою, запізнілою.

Західні країни сьогодні мають найбільший досвід вивчення медіа – тероризму і ведення боротьби з ним, зокрема — з питань профілактики медіатероризму та інших видів тероризму в широкому плані і введення обмежень свободи ЗМІ — у вузькому. Але й вони не добилися серйозних успіхів у боротьбі з ним. Більш того, можна сказати, що саме в таких країнах і проти їх представників, в основному, розгортається медіа – терористична діяльність у світі, чому неабиякою мірою сприяють і інформаційні війни, що проводяться терористами, окрім іншого, за допомогою ЗМІ.

Можна з упевненістю заявити, що проблема ролі ЗМІ для терористів і у боротьбі з тероризмом нині актуальна для всього світу.

 Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що свобода виразу думок, зокрема свобода масової інформації, повинна залишатися однією з найважливіших свобод демократичного суспільства. Але потрібно враховувати важливість створення всіх умов для протидії такому небезпечному явищу, як медіа – тероризм. Практика боротьби з даним явищем показує, що медіа – тероризм ніби експлуатує принципи і норми міжнародного права, їх гуманістичну спрямованість, майстерно паразитуючи на основних правах та свободах, активно використовуючи їх для досягнення своїх цілей.

Неприпустимо, щоб забезпечення однієї свободи вело до порушення інших, таких, як право на свободу слова.

Тому вважаємо необхідним розробити спеціальний міжнародний договір, який, у цілому забезпечуючи свободу масової інформації, детально регламентував би процедуру введення обмежень для боротьби з медіа – тероризмом, що дозволить надалі не допустити можливі зловживання даною свободою.



Номер сторінки у виданні: 190

Повернутися до списку новин