Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Виборча інженерія та її вплив на політичний ринок





Тетяна Каракуць, студентка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК 321.015

 

У даному дослідженні розглядається поняття виборчої інженерії, як одного із засобів політичного маркетингу, та її вплив на політикум. Проаналізовано основні методи виборчої інженерії, що сьогодні використовуються в політичному менеджменті.

Ключові слова: виборча інженерія, політичний ринок, імідж, виборча кампанія, політичні технології.

 

В данном исследовании рассматривается понятие избирательной инженерии, как одно из средств политического маркетинга, и ее влияние на политический рынок. Проанализированы основные методы избирательной инженерии, используемые сегодня в политическом менеджменте.

Ключевые слова: избирательная инженерия, политический рынок, имидж, избирательная кампания, политические технологии.

 

This research refers to the concept of electoral engineering as a means of political marketing and its impact on politics. The basic methods of election engineering that are used in political management.

Key words: electoral engineering, political marketing, image, image campaign, political technology.

 

Актуальність дослідження. Політичне поле України в цілому має ринковий вимір. Він як систему включає ринок іміджів політичних лідерів і партій, у його межах «просувається товар», орієнтований на різні смаки «покупців». Потрібно підкреслити, що соціальна роль та значення сучасного вітчизняного політичного ринку полягає в тому, щоб забезпечити демократичне функціонування політичної сфери, вивчення попиту й підготовку пропозиції «політичного товару», цивілізоване змагання різних політиків, партій та програм. Трансформаційність українського соціуму є підставою поширення маркетингових технологій із формування громадської думки про «політичний товар». Саме тому використовуються різноманітні види політичного маркетингу. Одним із них є виборча інженерія, як передова технологія.

Мета дослідження: дослідити поняття виборчої інженерії та визначити її вплив на політичний ринок.

Об’єктом даного дослідження обрано функціонування політичного ринку на сучасному етапі. Предметом роботи є виборча інженерія як один із найвагоміших методів впливу на політикум.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Аналізуючи питання теоретичної розробленості поняття «виборчі технології», необхідно зважити на праці представників західної політичної науки. Серед досліджень західних політологів — праці Є. Вятра, Л. Гонсалеса, Р. Даля, Д. Істона, М. Кроз’є, Дж. С. Мілля, Дж. А. Паломбара, Дж. Сарторі, Х. Томаса, С. Хантінгтона та ін., які надають загальне уявлення про розуміння сутності виборчих технологій та їх місце у структурі демократичних соціально – політичних відносин. Поняття виборчої інженерії досліджував у своїх працях В. М. Бебик.

Результати нашого дослідження викладені в наступних положеннях.

Розпочнемо з того, що під виборчою інженерією ми розуміємо «пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої і політичної еліти щодо завоювання та збереження влади в державі» [1].

Слід зазначити, що виборча інженерія є різновидом політичного маркетингу. В свою чергу, виборчі технології — поняття, яке не так давно увійшло до наукового обігу у політичній сфері в Україні. Однак, воно існує з давніх – давен як невід’ємне явище політичного життя, хоча й не мало сучасної назви. Отже, виборчі технології — це мистецтво та вивчення електоральної мотивації, розробка механізмів, які базуються на

певних психологічних підходах, за умов, коли береться за першочергове не «що», а «як» здійснити, як побудувати вдалу виборчу кампанію, як вплинути на виборця. Виборчі технології — це, безумовно, політико – психологічні технології, які базуються на комплексному науковому підході, який ураховує низку наукових дисциплін, у першу чергу — політологію, соціологію, економіку, психологію, політичні РR тощо.

Однією з перших термін «інженерія» з технічно – виробничої сфери запозичила соціологія з метою підкреслення відмінності практичних функцій, виконуваних різними фахівцями у сфері управління, від діяльності фахівців фундаментальної науки, що виконують когнітивну функцію [2].

Більшість політичних технологій, які використовуються у боротьбі за владу, спрямовані на її утримання, розширення і зміцнення. Це — виборчі технології. Без знання суті та особливостей політичних технологій, без умілого використання цих знань досягти успіху у політичній боротьбі практично неможливо. При цьому слід ураховувати, що, як і будь – які інші політичні технології, також містять у собі важливі психологічні, педагогічні, управлінські, іміджеві, популістські та інші складові, що тісно взаємодіють між собою і використання яких, у сумі, обумовлює ступінь ефективності, дієвості реалізації окремо взятої технології.

На думку М. Варія, «виборчі технології є засобом практичного досягнення поставлених цілей, ... вони є специфічним інструментом інновацій й творчості, організації різних видів впливу на електорат, соціальної, політичної, психологічної, економічної та інших видів діяльності і взаємодії у ході виборів. Їх особливістю є те, що з їхньою допомогою моделюються, стають феноменом соціальної реальності процеси впливу на електорат».

Проте, з погляду російських учених К. С. Жукова і А. Д. Карнишева, «технологія виборчої кампанії — це сукупність прийомів, методів та впливів, застосовуваних для досягнення мети виборчої кампанії, насамперед такої, як обрання кандидата [6]. Автори розкривають поняття виборчої технології через його складові елементи: «...прийоми, методи та впливи...», при цьому необґрунтовано розглядають вплив суб’єкта на об’єкт як зовнішню форму, ставлячи його в один ряд із прийомами та методами. Визначення також невиправдано звужує мету використання виборчих технологій, визначаючи в якості такої

тільки обрання кандидата.

Класифікація виборчих технологій із позиції відповідності їх правовим та етичним нормам, стосовно цього дослідження, уявляється найбільш коректною. У публіцистичній літературі пропонуються різні йменування подібних виборчих технологій: «чисті», «білі», «брудні», «чорні» тощо.

В. Полторак у рамках запропонованого підходу виділяє «чорні», «сірі» та «білі» виборчі технології. Під «чорними» технологіями він розуміє ті виборчі технології, застосування яких тягне пряме порушення законодавства. До них, зокрема, можна віднести як відверто кримінальні (наприклад, підкуп членів виборчої комісії), так і порівняно «безневинні», хоча й заборонені законом дії (подарунки виборцям, агітація з боку посадових осіб і т. ін.). «Сірими», на його думку, варто вважати такі технології, що не передбачають прямого порушення закону, але суперечать суспільній моралі та прийнятим способам ведення політичної боротьби. «Білими» технологіями називаються ті, які належать до офіційного регістру дозволених та не суперечать законові [6].

У процесі реалізації виборчих технологій вагоме місце посідає такий різновид політичного маркетингу як виборча інженерія. Важливим напрямом виборчої інженерії є аналіз і використання у відповідних політичних умовах процедур обрання органів представницької та виконавчої влади на основі реалізації в політичній практиці різних видів мажоритарної, пропорційної, змішаної та куріальної виборчих систем, які були проаналізовані нами раніше.

Розглянемо особливості застосування зазначених виборчих систем, помилки у відображенні реальної розстановки політичних сил і відповідності її результатам голосування на основі світової політичної практики й національного досвіду.

Порівнюючи види виборчих систем, зазначимо, що мажоритарна процедура призводить до більших, ніж за пропорційної системи, відхилень у волевиявленні громадян через «своєрідне» визначення кордонів виборчих округів, різні пропорції та політичні вподобання населення, яке проживає в цих округах. Унаслідок застосування виборчої інженерії часто партії де – факто вигравали вибори за кількістю голосів виборців, але де – юре програвали їх за кількістю депутатських мандатів, які вони вибороли. Певні «системні» недоліки мають й інші виборчі процедури. Наприклад, використовуючи пропорційну виборчу систему, як правило, застосовують 5% бар’єр (Німеччина, Росія) для політичних партій, що беруть участь у змаганнях за владу.

Достатньо мудрим виявився угорський політикум, який на перших посттоталітарних виборах установив 3% кваліфікаційний бар’єр для політичних партій, а на других — 4%. Характерно, що до парламенту за результатами цих двох виборів пройшли ті самі партії, які зміцнились і сприяли політичній структуризації суспільства.

Проаналізувавши сучасний європейський та національний досвід проведення виборів, можна виокремити такі основні методи виборчої інженерії:

— зміна виборчих процедур;

— маніпуляція кордонами виборчих округів;

— підбір складу лояльних до влади виборчих комісій;

— вибір відповідного часу проведення виборів;

— стимуляція і переміщення виборців з одних округів до інших.

Поняття виборчої інженерії тісно пов’язано з поняттям політичного ринку — системи виробництва і розподілу політичних товарів та послуг (ідей, програм, стилю управління, іміджу лідера), яка порівняно ефективно забезпечує узгодження значної кількості конкурентних між собою продавців (партій, політиків, бюрократії) і покупців (виборців, громадян).

Політичний ринок — це простір, на якому відбувається обмін голосів виборців на передвиборчі обіцянки кандидатів, лояльності та підтримки громадян — на проектовані політиками та управлінцями рішення. При цьому всі актори політичного ринку діють заради досягнення власних цілей [3].

Особливий наголос слід зробити на тому, що політичний ринок — не тільки ефективна вербальна конструкція чи абстракція, яка інтегрує уявлення про політику як особливу форму обміну політичних товарів та послуг на голоси виборців, лояльність і підтримку громадян. Політичний ринок — це досить авторитетний у світовій політичній науці теоретико – методологічний інструмент вивчення політичного життя шляхом застосування формалізованих до потреб економічного аналізу гіпотез та концепцій.

Виборчий маркетинг як складова частина політичного маркетингу виконує більш вузьке призначення — допомогти політичним партіям і кандидатам розробити, підготувати й провести ефективну виборчу кампанію. Французький фахівець з виборчого маркетингу М. Бонгран уважає, що виборчий маркетинг є сукупністю технічних засобів, які мають на меті забезпечити більш тісний зв’язок кандидата зі своїм потенційним електоратом, познайомити кандидата з максимально більшою кількістю виборців і з кожним виборцем окремо, підкреслити різницю між ним та його конкурентами і, використовуючи мінімум засобів, отримати у ході кампанії оптимальну кількість голосів виборців, необхідну для перемоги.

Висновки. Підсумовуючи, зазначимо, що виборча інженерія виступає одним із засобів поєднання науки та виборчої практики. Вона представляє світ науки, що орієнтований на вирішення практичних завдань. Предмет виборчої інженерії складається з наукової організації виборчої системи та процесу, тобто приведення їх у відповідність із дією об’єктивних соціальних законів, які виражені та обґрунтовані у наукових явленнях і підтверджені емпіричними даними.

Важливо також зрозуміти, що політичний та виборчий маркетинг — то особлива сфера суспільних наук, яка передбачає інтеграцію знань із теорії організації управління політології, психології, соціології, юриспруденції, навички професійної журналістики, вміння чітко, переконливо і зрозуміло пояснити всі складнощі виборчої кампанії.



Номер сторінки у виданні: 216

Повернутися до списку новин