Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Маніпулятивні технології в ілюструванні сучасних друкованих та інтернет - видань





Ганна Цуканова, асистент кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Інституту журналістикиКиївського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК 007 : 304 : 316.658

 

У сьогочасному суспільстві спостерігається ескалація залучення маніпулятивних технологій до інформаційнокомунікаційних процесів, зокрема з використанням як класичних, так і новітніх засобів комунікації. Дана публікація є спробою систематизувати прийоми маніпулювання громадською думкою засобами ілюстрування друкованих та інтернет!видань.

Ключові слова: соціальні комунікації, громадська думка, маніпулювання, ілюстрація.

 

В сегодняшнем обществе наблюдается эскалация внедрения манипулятивных технологий в информационнокоммуникационные процессы, в частности с использованием как классических, так и новых средств коммуникации. Данная публикация является попыткой систематизировать приемы манипулирования общественным мнением средствами иллюстрирования печатных и интернет!изданий.

Ключевые слова: социальные коммуникации, общественное мнение, манипуляция, иллюстрация.

 

In present!day society, there is escalation of involving manipulative technologies to information and commu! nications processes particularly, using both classical and modern facilities communication. This publication is an attempt to systematize the methods manipulation of public opinion by means of illustration and print internet publishing.

Key words: social communications, public opinion, manipulation, illustration.

 

Нині у наукових колах і серед практиків, які працюють у різних галузях соціальних комунікацій, активно обговорюється питання маніпулятивноуправлінського потенціалу засобів масової інформації. Очевидним є факт, що сучасні массмедіа, зокрема суспільнополітичного спрямування, виконують не лише інформативну, аналітичну чи розважальну функції, а й значною мірою свідомо і цілеспрямовано використовуючи приховані методи, корегують громадську свідомість. «Масмедіа володіють маніпулятивноуправлінським потенціалом, змінюючи установки, моделі поведінки та сприйняття дійсності» [8, с. 384].

Механізми впливу на сприйняття інформації і, як результат, особливості поведінки людини, активно вивчаються впродовж кількох останніх десятиліть українськими й зарубіжними дослідниками. Серед науковців, у колі інтересів яких перебуває маніпуляція людською свідомістю саме через ЗМІ, варто назвати українського дослідника О. Холода [10]; російського політолога, соціолога та публіциста С. КараМурзу [5]; американського соціолога та медіакритика Г. Шиллера [11]. За нашими спостереженнями, у колі інтересів цих та інших дослідників маніпулятивних технік в якості інструменту здебільшого розглядається текст, його архітектоніка, стиль. Наукова новизна нашого дослідження досягнута спробою аналізу маніпулятивних можливостей не текстового, а зображального компонента друкованого матеріалу. Тож мета даної публікації — систематизувати прийоми маніпулювання громадською думкою із залученням ілюстративного ряду у друкованих та інтернетвиданнях.

За наявного підходу під громадською думкою ми розглядаємо сукупність уявлень і суджень, що їх поділяє значна частина населення (у т. ч. різноманітні окремі соціальні групи, так і суспільство в цілому). Ці оціночні судження щодо подій, фактів чи особистостей мають вплив на реакції, поведінку та вчинки спільнот і їх представників. Згадане твердження наводить дослідниця у галузі соціології Г. Дворецька [3, с. 203]. Авторка також додає, що «...формуючись щодо конкретного питання, громадська думка є досить динамічною» [3, с. 204].

Головна умова успіху при формуванні громадської думки полягає в тому, щоб знайти дотичні точки з аудиторією, викликати у неї зацікавленість, бажання ще раз звернутися до певного джерела інформації. Серед багатого арсеналу можливостей для реалізації методів впливу на аудиторію, яким користуються у своїй практиці працівники друкованих та інтернетмедіа, окремо вирізняється ілюстративний матеріал. Він представлений системою журналістських засобів, до яких зокрема належить фотографія, інфографіка, відеоряд, анімація, флешанімація та ін. У межах нашого дослідження ми звузили предметну базу до фотографії та інфографіки.

Інфографіка, представлена діаграмами, таблицями, кресленнями тощо, виділяє відомості, що містяться в статті чи розповіді, стискає, резюмує і подає їх таким чином, що потрібно лише кілька секунд замість хвилин чи годин, аби розрізнити їх. Щодо фотопублікацій, то поряд з такими якостями, як наочність, конкретність, зорова привабливість, їм притаманна ще й документальність. Однією з умов успішної маніпуляції є її непомітність, коли реципієнт «вірить, що все, що відбувається, є природним та неминучим» [11, с. 43]. Саме тому інфографічні й фотографічні елементи журналістських публікацій набувають значення додаткового, але не менш важливого, ніж слово, засобу комунікації з аудиторією та впливу на формування думки мас щодо тієї чи іншої події. Завдяки своїй візуальній природі ілюстрація здатна зачіпати найпотаємніші людські емоції, змушувати читача асоціювати себе з учасниками подій чи подіями безпосередньо. Багато з технологій, які є популярними у спеціалістів із впливу на маси, використовуються винятково на вербальному рівні і для візуального ряду в сучасних технологічних умовах виробництва інтернетвидань і особливо друкованої періодики є недоступними. Серед них слід виділити семантичне використання значень слів та понять. Деякі журналісти, повідомляючи про важливі події життя, умисно використовують слова, що мають подібні значення (пароніми), або слова іншомовного походження, котрі ще не зовсім відомі читачам, задля ускладнення сприйняття пересічними читачами і неоднозначного розуміння ними матеріалу.

Наближеним у візуальному контексті до згаданого є прийом, коли для ілюстрування події чи явища використовуються фотографії, що не мають прямого зв’язку із подіями чи фактами, про які йдеться у публікації. Значною мірою цей прийом поширений у мережі інтернет, особливов анонсах чи банерній рекламі, коли для привернення уваги читача використовується зображення (часто сенсаційне, завдяки редагуванню у комп’ютерних графічних редакторах), що насправді не відповідає тексту статті. Інший прийом — нейролінгвістичне програмування (НЛП) один із новітніх прийомів впливу на громадську думку через підсвідомість, можна зустріти у колажах та фотомонтажах. Спеціалісти НЛП виходячи із того, що людина сприймає інформацію на двох рівнях — свідомому і підсвідомому. Тому, використовуючи ретельно підібрані слова чи знімки, можна програмувати людину на певну поведінку [7, с. 87]. Прийом складний для застосування, потребує багато часу для реалізації, тому в інформаційних фотожанрах зустрічається вкрай рідко. Найчастіше представлений в ілюструванні пропагандистських матеріалів, що поширюються у період передвиборних перегонів. Окрім прямого впливу, нейролінгвістичне програмування передбачає задіяння підсвідомості та використання деяких стереотипів, моделей сприймання світу та характерних для людської поведінки орієнтацій на той чи інший результат.

Соціологічні дослідження як один із популярних методів впливу на громадську думку знаходить, як правило, своє відображення в інформаційній графіці. Український учений В. Іванов обґрунтував основні традиційні методи аналізу, а також контентаналіз, що найчастіше використовуються у періодичних виданнях [4].

Близьким до соціологічного методу є публікація рейтингів, в основі якого лежать соціологічні дані. Згаданий метод використовує інфографіка; фотоілюстрації у рейтингах можуть бути портретним тлом (обличчя опитаних осіб) або колажною чи фотомонтажною основою. Як самостійний елемент у фотоілюструванні не використовується.

Визначальними для фотоілюстрацій є такі риси, як художність, наочність, експресивність, емоційність. Вони активно експлуатуються, зокрема у такому прийомі, як звернення до емоцій. Сьогодні багато ЗМІ ставлять на меті добитися будьякого ефекту, прямуючи в обхід здорового глузду; їх практика спрямована на можливість бездумного, несвідомого підходу до фактів, подій. Саме звернення до механізму несвідомого сприйняття, певним чином експлуатації почуттів людини — один із головних методів маніпуляції, що передбачає формування, а часом і нав’язування певних думок.

Навіювання і гра на емоціях — ці дві категорії нерозривно пов’язані у процесіформування думок. Науковець О. Левченко [6] розглядає спеціальні зусилля психопропаганди і психологічних атак як засоби, спрямовані на те, щоб викликати штучні вибухи емоційного страху, занепокоєння, роздратування, провини, ворожнечі, самотності. Нагнітання атмосфери занепокоєння і знервованості щодо питань, життєво важливих для читача, може примусити його сприймати розвиток тих чи інших подій та явищ не обдумано, а в стані певного гіпнотичного страху.

Сучасні журналісти враховують небажання людей сприймати нав’язування будьяких, окрім їхніх власних, поглядів чи ідей. Тому друкована та інтернетперіодика подає своїм читачам визначені думки таким чином, аби ті вважали, що дійшли до них самостійно, свідомо, шляхом власних умовиводів і висновків. Аргументація (наведення доказів, переконань щодо істинності суджень) замінюється постійним нав’язуванням набору стереотипів — ілюзорних, поверхових  і стандартизованих уявлень про явища громадського життя. Вони діють як стимули, що викликають рефлекс симпатії чи антипатії.

Національна ідея, її зміст, шляхи та напрями запровадження пов’язані з культурою відповідного суспільства, оскільки така ідея є одним із проявів цієї культури. Національну ідею слід розуміти як таку, що концентрує в собі основні культурні надбання відповідної нації, народу.

Коли мова йде про формування сучасної національної ідеї, постає питання про принцип ідеологічного плюралізму, про розбіжності у політичних програмах різних партій та об’єднань. Такі реалії існують, але вони не можуть стати перепонами у формуванні й розвитку загальної національної ідеї як об’єднуючої сили. Національна ідея повинна бути зорієнтована на загальновизнані світовою спільнотою цінності, демократичні, гуманістичні ідеали.

Враховуючи, що знімок не може у процесі відображення абстрагуватися як слово, редактори не часто використовують його для друку як самостійний елемент. Фото у більшості випадків супроводжуються поясненням, обґрунтуванням на рівні не зорових, а логічних категорій та образів. Завдяки цьому видавець демонструє своє ставлення до тієї чи іншої події. Наприклад, провідні центральні газети, подаючи репортажі з національного свята Дня вишиванки, фотографічно відображали і лідерів країни у контексті події, і звичайних жителів. Цей візуальний ряд викликав позитивні емоції. Тоді як газета «24 часа» розмістила фото на першій шпальті з напівроздягненими підлітками, що танцювали канкан, супроводжуючи текстом: «На Хрещатику молодь водила хороводи…».

Оперативність подачі новин є також безпосереднім прийомом впливу на громадську думку і одним із прийомів маніпулювання нею. Керівництво інтернетвидань надає великого значення тому, щоб текстові повідомлення і відповідний ілюстративний ряд саме їхніх медіа випереджали подачу в усіх інших ЗМІ. Оперативність, проте, тільки цим не обмежується. У це поняття входить і так зване безперервне прогнозування. Оперативність складається з двох методів. Перший — це «умисна оперативність», яка не залишає читачеві часуподумати про причини того, що відбувається. Інший — це створення уривчастої, або «мозаїчної», інформації. Вона обмежує можливості споживача одержати повне і продумане судження про події в широкому громадському контексті. Обидва методи допомагають приховати соціальні корені явищ і подій та часто підтримують ілюзію нейтральності інформації.

Багато представників ЗМІ виправдовують використання неперевірених і недостовірних фактів необхідністю оперативного реагування.

На думку більшості спеціалістів з масової комунікації, «пропаганда інформацією» — найбільш ефективний прийом впливу. Передаючи ті чи інші новини, засоби масової інформації намагаються спеціально не виділяти свою точку зору, прагнуть створити відчуття, що слухачі чи глядачі можуть вільно робити свої висновки. Проте сам добір фактів та їх ілюстрування часто демонстує точку зору газети. Фоторепортери, а на етапі верстки більдредактори, можуть подавати події, які їм вигідні, інші — просто замовчувати. Крім того, вони можуть висвітлювати подію не в цілому, а лише однобічно (суб’єктивне кадрування у момент зйомки та при обробці світлин, вибір ракурсу і крупнисті зйомки тощо), тоді як інші моменти залишаються в затінку або зовсім

не згадуються.

Завдяки фрагментарному, вибірковому трактуванню фактів досягається викривлення дійсності. Фальсифікувати (тобто викривлювати, придумувати засобами фотомонтажу) інформацію, факти невигідно, оскільки завжди існує небезпека викриття. Але в дуже багатьох випадках як політики, так і засоби масової інформації дозволяють собі абсолютно відверті викривлення фактів. Сьогодні практично всі українські засоби масової інформації визначають не тільки тематику своїх новин, але і форму їх подачі, смислові акценти, викликаючи у читачів бажану оцінку фактів, про які повідомляють.

Факти у відповідному підборі і оформленні стають основою при формуванні громадської думки. Зміщення акцентів у подачі новин може помітити тільки підготовлений читач. Більшість людей не схильні і не мають можливості займатися аналізом достовірності наданих їм повідомлень.

Однією з технік впливу на громадську думку є створення чуток, зокрема з використанням фотографічного представлення їх джерела. Джерело чуток повинно бути привабливим для аудиторії чи користуватися її довірою; зміст чуток має викликати довіру. Одержувач чуток стає їх передавачем у міру передавання далі. Українська вчена О. Гриценко виділяє такі емоції, які підживлюють чутки, як ненависть, страх, надія. Їх складові — забобони людей [2, с. 68].

В енциклопедії «Публіцистика. Масова комунікація» розглядаються ефекти представлення — «будьякі види впливу теле- і радіопрограм, а також фотографії у пресі, що ґрунтуються на невербальному та паравербальному представленні особами самих себе, а також на їхньому візуальному й акустичному представленні, яке здійснюють фотографи, оператори, освітлювачі, інженери звуку, монтажери та журналісти. Одне слово, якщо йдеться про вплив, то мають на увазі уявлення, які глядачі і слухачі складають про якості презентованих осіб, та висновки, які вони з цього роблять» [9, с. 457]. Отже, невербальна і паравербальна поведінка й технічні засоби її представлення постають як причина, а сприймання осіб через повідомлення і узагальнення — як вплив.

Очевидним є факт, що значна кількість ілюстративного матеріалу сучасних друкованих та інтернетвидань, аналогічно до вербальних і текстових інструментів маніпуляцій, використовуються із метою прихованого управління свідомістю та поведінкою суспільних груп та окремих індивідів у певних інтересах, зокрема політичних, економічних тощо. Проаналізовані нами маніпулятивні технології в ілюструванні сучасних друкованих та інтернетвидань не претендують на вичерпність чи беззаперечність. Вони потребують подальшого наукового осмислення і дискусії. Сподіваємось, що дана наукова розробка стане частиною дискурсу, метою якого буде визначення механізмів та елементів маніпулятивних технік з використанням ілюстративного компонента ЗМІ, зокрема як для їх використання, так і протидії їм.



Номер сторінки у виданні: 262

Повернутися до списку новин