Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Держава і церква в постсоціалістичній Чехії





Микола ПАЛІНЧАК, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри міжнародних відносин, декан факультету міжнародних відносин Ужгородського національного університету

УДК 332 (437.1/2)

 

Анотація: на підставі вивчення вітчизняних та польських джерел у статті проаналізовано право ве регулювання державноцерковних відносин у Чехії. Розглянуто чинне законодавство країни, зокрема конституційні норми, процедура реєстрації релігійних організацій. Особлива увага приділена питанню реституції церковного майна. У дослідженні здійснено спробу аналізу взаємовідносин країни з Ватиканом, конфліктогенного потенціалу суспільнорелігійних відносин.

Ключові слова: державноцерковні відносини, релігійні організації, свобода думки, совісті, віросповідання, конфесія, реституція, релігія, церква, конкордат.

 

Аннотация: на основании изучения отечественных и польских источников в статье проанализированы правовое регулирование государственноцерковных отношений в Чехии. Рассмотрены действующее законодательство страны, в частности конституционные нормы, процедура регистрации религиозных организаций. Особое внимание уделено вопросу реституции церковного имущества. В исследовании предпринята попытка анализа взаимоотношений страны с Ватиканом, конфликтогенного потенциала общественно религиозных отношений.

Ключевые слова: государственноцерковные отношения, религиозные организации, свобода мысли, совести, вероисповедания, конфессии, реституция, религия, церковь, конкордат.

 

Annotation: оn the basis of domestic and Polish sources in the article the regulation of churchstate relations in the Cheh Republic. We consider the legis lation of the country, including constitutional provisions, the procedure of registration of religious organizations. Special attention is paid to restitution of church property. The study attempts to analyze rela

tions between countries and the Vatican conflict potential social and religious relations.

Key words: churchstate relations, religious organizations, freedom of thought, conscience, belief, confession, restitution, religion, church, concordat.

 

Проблеми державно – церковних відносин в сучасній Україні були і залишаються в центрі підвищеної уваги як науковців, так і органів державної влади, громадських і релігійних організацій. Вони мають високий рівень суспільної актуалізації. Їх осмислення в практичному, а також і в теоретичному сенсі є, на нашу думку, важливим і необхідним. Це детермінується тими трансформаційними процесами, що відбулися і/або відбуваються в Україні, кількісними та якісними змінами в релігійному середовищі, зростанням ролі релігійного фактора, а в цьому зв’язку – і потребою серйозних корекцій системи державно конфесійних відносин, правових засад забезпечення свободи релігії, свободи діяльності релігійних організацій.

З прикрістю доводиться констатувати, що в Україні на 20 му році незалежності немає чіткого розуміння стосовно того, якими мають бути головні принципи відносин між державою і церквою, яку саме модель державно конфесійних відносин варто обрати. З огляду на це вивчення досвіду країн Євросоюзу у питаннях регулювання діяльності релігійних організацій та надання їм державних пільг можна використати в Україні. Застосування досвіду країн Євросоюзу в Україні дасть можливість Україні розв’язати існуючі питання, пов’язані з поліпшенням законодавства про свободу совісті та релігійні організації.

Стан наукової розробки теми Значне коло церковно історичної проблематики розробили відомі українські вчені С. Здіорук, В. Єленський, В. Пащенко, Л. Филипович, П. Яроцький. Релігієзнавчим дослідженням взаємодії релігії і нації в суспільному житті України й світу, розкриттям закономірності та особливості етнорелігієзнавства займаються В. Войналович, Е. Кардою, М. Кирюшко, А. Колодний, В. Перевезій, М. Рибачук, П. Саух, Л. Филипович, О. Шуба, П. Яроцький та інші.

Узагальнюючи досвід посткомуністичних трансформацій, деякі дослідники визначають регіональні моделі, а саме: «балканську», «центральноєвропейську» та «пострадянську» (В. Єленський). Перша передбачає конституційні преференції традиційним церквам; друга будується на конкордаті і поширена здебільшого у країнах із переважно католицьким віросповіданням; третя модель передбачає жорстке законодавче розмежування сфер впливу держави і церкви, рівності релігійних конфесій перед законом та відсутність будь – якої фінансової підтримки релігійних організацій і державного бюджету.

Таким чином, аналіз посткомуністичних трансформацій країн південної, центральної та східної Європи у сфері державно – церковних відносин свідчить про наявність різноманітних моделей і типів державно – церковних відносин, де важливу роль відіграє чинник релігійно – культурної спорідненості з країнами сталої політичної системи. Останні, як правило, є взірцями для моделювання національних принципів у витворенні зв’язків державних та церковних інституцій.

Відзначаючи плідність сучасних українських дослідників, треба відзначити іноземних авторів, в яких всебічно розроблена методологія політико релігієзнавчих досліджень – П. Бурд’є, М. Вебера, Е. Дюркгейма, Е. Гіленса, Т. Парсонса, Е. Фромма. Взаємини між державою і церквою в Центрально Східній Європі досліджують відомий німецький державознавець Г. Роббертс [6], чех І. Р. Третера [7; 10], угорець І. Шанда та ін., проте фундаментальних узагальнюючих досліджень із означеної проблематики у вітчизняній та зарубіжній історіографії ще не створено.

З огляду на малодослідженість обраної теми завданнями даної статті є:

– вивчення стану реалізації релігійних прав у Чеській республіці на сучасному етапі, що має допомогти більш глибоко зрозуміти природу відносин між такими суспільними інститутами, як держава і церква;

– вивчення і узагальнення досвіду постсоціалістичних країн у сфері державно церковних відносин;

– на цій підставі сформулювати рекомендації щодо удосконалення законодавчої бази державноцерковних відносин, котра відповідала би властивому для українців уявленню про взаємодію громадян і світської та духовної влади, системі ціннісних орієнтацій Української нації та особливій ролі в цьому виборі невід’ємного елемента громадянського суспільства – релігійних організацій.

Загальноприйнятою в політології, філософії та релігієзнавстві є думка, що держава і церква – це два «протилежних царства», які мають різну природу, відрізняються одне від одного за походженням, метою і структурою. Якщо метою держави є вирішення конкретних проблем, «забезпечення спільного блага, то мета Церкви – надприродне спасіння людей» (Гьофнер Йозеф, кардинал. Християнське суспільне вчення. – Львів, 2002).

У системі взаємовідносин «держава – церква», як правило, саме держава відіграє домінуючу роль. Вона законодавчо встановлює умови існування, межі діяльності релігійних організацій, і це ми можемо бачити на прикладі Чехії.

Рівень релігійної свободи у довоєнній Чехословаччині був дуже високим. Радикальні зміни відбулися після комуністичного перевороту в лютому 1948 р. У всі сфери суспільного життя запроваджувалась т.зв. «наукова», тобто марксистська ідеологія, заснована на атеїзмі. Протягом 19481989 рр. атеїзм практично відігравав роль державної «релігії». Кінцевою метою промосковського режиму була повна ліквідація релігійних об’єднань. У квітні 1951 р. всі монастирі були конфісковані, а монахи і монахині відправлені на примусові роботи у віддалені місцевості. Були заборонені всі церковні школи і семінарії. Майже всі католицькі єпископи були заарештовані або видворені з країни [6, 636)].

Проведені 2000 р. соціологічні дослідження зафіксували, що число тих, хто відносить себе до атеїстів, становить 64% і тільки 35% громадян Чехії вважають себе віруючими [5, 11].

Основи якісно нового рівня державно – церковних відносин у сучасній Чеській Республіці були закладені листопадовими подіями 1989 року, які увійшли в історію як «Ніжна» («Оксамитова») революція. Саме вона стала точкою відліку, що сигналізувала про позитивні зміни у взаємних відносинах держави і релігійних організацій. Революція знайшла загальну підтримку з боку церкви і релігійних організацій. Празький кардинал Франтішек Томашек відкрито заявив, що він і католицька церква стоять на боці народу [2, 17].

В останні два десятиліття є проявною загальна тенденція до зниження офіційного членства в великих церквах. Якими є причини цієї тенденції?

Атеїзація в часи комуністичного режиму в Чехословаччині тривала досить довго (1948 1989), і переслідування релігійних громад в цій країні були набагато сильнішими, ніж в сусідніх соціалістичних державах. Школи були важливим інструментом атеїзації населення та запровадження комуністичної ідеології. Учителі відігравали роль «проповідників» атеїзму. Віруючим забороняли ставати вчителями. Зниження числа віруючих впродовж 1990х років можна пояснити: поперше, тим, що вчителі, виховані в марксистському, безбожницькому дусі продовжують впливати на молодь, і подруге, зростанням впливу споживацького суспільства і споживацької психології [6, 633].

Цікава деталь: вірники належать до найбідніших прошарків суспільства в Чеській Республіці. Заможні люди, передусім ті, хто належав до комуністичної номенклатури, не змінили свого негативного ставлення до релігійних об’єднань та до їхньої підтримки. Усі ці фактори знижували масовий потяг чехів до святого, до Бога [6, 633634].

Хартія фундаментальних прав і свобод (чеська Хартія прав людини) проголошує, що Чеська республіка заснована на демократичних цінностях і не повинна пов’язувати себе з будьякою ідеологією чи релігією (ст. 2(1)). Релігійна свобода захищена ст. 15 і 16 чеської Хартії і гарантується кожному, а не тільки членам зареєстрованих громад.

Ст. 15(1) виразно стверджує право кожного сповідувати релігію, індивідуально чи спільно з іншими або не визнавати жодної релігії [1]  Стаття 16(2) захищає свободу релігійних об’єднань на управління власними справами [7, 641].

Обмеження фундаментальних свобод, згідно з положеннями ст. 16(4) чеської Хартії прав людини, дуже схожі з аналогічними положеннями ст. 9(2) Європейської конвенції з прав людини [7, 642]. Такі обмеження, засновані на правових нормах, справедливі в демократичному суспільстві, якщо вони необхідні для захисту громадської безпеки і порядку, здоров’я та суспільної моралі або ж умов і свобод інших людей. Зокрема, законодавство Чехії передбачає, що іноземні місіонери повинні отримати дозвіл на довготривале проживання та працю, якщо мають намір знаходитись на території країни більше 30 днів [3, 194].

Сьогодні в Чехії діє 21 конфесія, визнана державою. Для реєстрації нової конфесії необхідно не менше 10 000 дорослих віруючих або 500, якщо заявник (церква) є членом Світової Ради Церков. Держава встановила практично недосяжну вимогу для отримання легального статусу церкви для раніше незареєстрованих релігійних організацій незалежно від того чи є вони світовими релігіями, такими як англіканство, буддизм, іслам [3, 193].

Закон 3/2002 Sb. дозволив більшій кількості релігійних організацій отримати реєстрацію,  зменшивши число віруючих, необхідних для реєстрації, з 10 тис. до 300 чоловік. Нові зареєстровані релігійні об’єднання за винятком Чеського буддистського товариства, Релігійної громади Харе Кришни, та деяких маловідомих і не чисельних християнських громад, набули основні права юридичної особи. Майже всі права релігійних об’єднань, що існували до цього часу, були об’єднані в одну категорію «особливих прав». Повторно зареєстровані релігійні об’єднання могли отримати ці «особливі права» тільки через 10 років після їх реєстрації, якщо число їхніх членів досягне 0,1% від усього населення (тобто понад 10 тисяч віруючих) [7, 677, 656].

До числа «особливих прав» належать: викладання релігії в школі, створення власних шкіл, пастирське служіння у в’язницях і військових частинах, отримання державних субсидій. За певних умов держава могла ці права скасувати, а це свідчить про обмеження деяких прав і свобод релігійних організацій новим законодавством Чехії, прийнятим в січні 2002 р.

Вочевидь, з огляду на досить складну процедуру юридичного визнання, офіційно зареєстровані громади в Чехії користуються істотною підтримкою з боку держави, зокрема мають право на отримання державних субсидій.

Церкви отримують від влади приблизно 3 млрд. крон (88,2 млн. дол.) на рік. Фінансування розподіляється пропорційно між 21 зареєстрованою конфесією згідно з членством і приймається на рахунок адміністративних витрат. Із цієї суми приблизно 539 млн. чеських крон (1,5 млн. дол.) припадає на виплату заробітної плати священикам [3, 193].

Складними є взаємовідносини між Прагою та Ватиканом. Чехословацький же уряд взагалі розпочав свою діяльність на релігійній ниві зі спроб утворити національну католицьку церкву, яка б розірвала всі відносини з Ватиканом [10, 130].

У травні 1995 року Папа Іоанн Павло ІІ відвідав Чеську Республіку, що значно зміцнило вплив католицизму у країні. Сьогодні Чехія одна з не багатьох країн, яка ще не має угоди з Ватиканом, хоча переговори з приводу її укладення розпочались ще у квітні 2000 року. Ватикан вимагає реституції майна католицької церкви, конфіскованого комуністами, і повернутого з часів Оксамитової революції [6].

Відкритим залишається питання повернення церковного майна. Згідно з законом «Про реституцію» 1994 р., власність, конфіскована комуністичним режимом після 1948 року, має бути повернена її колишнім власникам. Проте цей закон не поширювався на всі релігійні організації в повному об’ємі. На сьогоднішній день ліси і сільськогосподарські угіддя, котрі раніше належали громадам католиків, церквам і монастирям, ще не повернені Католицькій церкві, як того вимагає Ватикан. Будівлі, що орендуються, деякі землі та інша націоналізована комуністами власність також не були повернені протестантським церквам [7, 650651]. Відповідно до інформації, оприлюдненої на конференції Чеських єпископів, у державній власності залишилося близько 3000 тис. об’єктів: шкіл, ферм, лікарень, архітектурноісторичних пам’яток. Після 1998 року було повернуто 175 будівель. Уряд Чеської Республіки вважає неможливим компенсувати всі нанесені збитки церквам у період 1948 – 1989 рр. На думку керівництва, у цей період постраждали не тільки конфесії, а й інші організації та громадяни. А новий переділ нерухомості може призвести до ущемлення інтересів інших юридичних та фізичних осіб. Колишній прем’єрміністр Вацлав Клаус з цього приводу заявив: «Церква повинна змиритися з тим, що минулого не повернути» [3, 194].

Режиму повного і жорсткого відокремлення церкви від держави на території Чехії протягом останніх віків не було. Проведений нами аналіз державноконфесійних відносин у Чеській республіці засвідчує, що ця центральноєвропейська держава нині дотримується засади, згідно з якою вона не ототожнює себе з будьякою церквою, а також принципу рівності та автономії церков.

Однак держава співпрацює з церквами у багатьох сферах. Цю модель дослідники державноцерковних відносин дослідники називають коопераційною [7, 641].

У вересні 2000 року Державний департамент США оприлюднив доповідь «Релігійна свобода у світі». Американський уряд виокремлює п’ять категорій країнпорушників релігійних свобод. Чехія віднесена до п’ятої категорії країн, де існують достатньо високі стандарти дотримання прав людини, але певні релігії несправедливо, на думку авторів доповіді, визначаються як небезпечні «культи» та «секти» [4, 15]. Таким чином, державноцерковні відносини у Чеській Республіці врегульовані відповідно до міжнародних норм права. Держава зробила чимало для того, щоб ліквідувати рецидиви політики комуністичного режиму Чехословаччини по відношенню до релігії та церкви. Специфічною особливістю, яка має історичні коріння, є низький процент віруючих.

Висновки. Жодна європейська (і більшою мірою американська) система державних відносин не може бути повністю перенесена на українську дійсність. При розробці національної державної політики щодо сфери свободи совісті і віросповідань корисно послуговуватися загальними тенденціями та окремими принципами розбудови державноцерковної взаємодії в постсоціалістичних країнах Європи і в Чехії зокрема.



Номер сторінки у виданні: 91

Повернутися до списку новин