Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Стан наукової розробки проблеми формування глобальної свідомості (ХХ - початок ХХІ ст)





Роман КОЛІСНІЧЕНКО, кандидат політичних наук, доцент кафедри соціальних та гуманітарних дисциплін Кіровоградського інституту імені Св. Миколая Міжрегіональної Академії управління персоналом

УДК 32.019.52:93“19+20”

 

Анотація: проаналізовано стан наукової розробки проблеми формування глобалістичної свідомості суспільства у XX – на початку XXI ст.

Ключові слова: глобалістична свідомість, глобальні проблеми.

 

Аннотация: проанализировано состояние научной разработки проблемы формирования глобалистического сознания общества в XX – вначале XXI ст.

Ключевые слова: глобалистическое сознание, глобальные проблемы.

 

Annotation: the state of scientific research of the problem of forming of a globalistion consciousness of society in XX – at the beginning XXI century is analyzed.

Key words: globalistion consciousness, global problems.

 

Постановка проблеми. У результаті багатовікового цивілізаційного розвитку, науково – технічного прогресу сучасна людина успішно опановує природні ресурси, користується порівняно дешевою атомною енергетикою, новітніми технологіями, що у своїй сукупності роблять життя людей комфортним, насиченим широким розмаїттям благ сучасної цивілізації. Разом з тим, встановлення чи не абсолютної влади людини над планетою, розвиток промислового, особливо військового, виробництва має вкрай негативні наслідки, несе в собі небезпеку екологічних катастроф, породжує загрозу ядерних воєн та самознищення людства.

Учені всього світу розробляють дієві шляхи вирішення глобальних проблем сучасності, надають відповідні рекомендації керівникам країн, урядів, партій, впливовим політичним гравцям, можновладцям тощо. Проте, як показує практика, тих спільних зусиль, що докладаються світовою спільнотою для убезпечення людства від основних загроз сьогодення на жаль виявляється явно недостатньо.

Очевидно причини невирішеності глобальних проблем людства криються у глибинах політичної свідомості мас, політичних запитах звичайних громадян переважної більшості держав світу. Більшість простих людей, завзято переймаючись питаннями своєї повсякденності, на жаль не приділяють належної уваги глобальним політичним проблемам, від вирішення чи загострення яких залежить життя кожного. Суспільство достатньою мірою не вимагає від сильних світу цього здійснення рішучих кроків для порятунку людства від самого себе. Цим викликана необхідність детального наукового аналізу особливостей глобалістичної складової політичної свідомості населення країн світу, зокрема українського суспільства, визначення основних характеристик та механізмів формування гуманістичної політичної свідомості, спрямованої на дієве розв’язання глобальних проблем сучасності, початковим етапом чого має стати аналіз стану її наукової розробки як імперативної умови здійснення подальших досліджень у цьому напрямі.

Аналіз останніх досліджень. Історія вивчення політичної свідомості суспільства стала предметом досліджень В. Бабкіна, О. Бабкіної, В. Бебика, В. Беха, О. Корнієнка, Л. Нагорної та багатьох інших провідних вчених. На досліджені історії наукового аналізу глобальних проблем людства зосередили увагу В. Карпенко, В. Опалько, І. Третьякова, В. Хоменко, М. Ялі та інші. Проте стан наукової розробки проблем формування глобалістичної свідомості суспільства залишається недостатньо вивченим.

Метою статті є аналіз стану наукової розробки проблеми формування глобалістичної свідомості у XX – на початку XXI ст.

Виклад основного матеріалу. Під глобальними проблемами людства прийнято розуміти сукупність суперечливих процесів, що складають зміст сучасної кризи світової цивілізації, створюють загрозу нормальному розвиткові й існуванню всіх країн світу та потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків їх спільних зусиль, тобто мають всеохоплюючий, планетарний, глобальний характер [15, 108]. До них належать екологічні, демографічні, продовольчі, енергетичні проблеми, проблеми міжнародної безпеки, боротьби із злочинністю, економічного і соціального розвитку, становлення демократії в світі тощо [15, 108; 22, 252]. Глобалістичну складову політичної свідомості (глобалістичну свідомість) треба розглядати як особливий різновид політичної свідомості, що відображає систему політичних уявлень стосовно глобальних проблем людства та способів їх вирішення.

У середині XX ст. на Заході розпочалося концептуальне осмислення феномену політичної свідомості, інтерес до якого був обумовлений розумінням науковцями необхідності усвідомлення глибинних емоційних і соціально – психологічних чинників, які впливають на політичний розвиток, зростаючою потребою у розв’язанні глобальних політичних проблем, що швидко загострюються [16, 451; 25, 478].

Відомий американський соціолог і політолог, один із засновників теорії модернізації С. Ліпсет розглядає глобалістичну свідомість як один з основних чинників розв’язання багатьох глобальних проблем людства шляхом світової демократизації. Аналізуючи історію демократичного поступу в колишніх британських колоніях, дослідник приходить до висновку щодо важливої ролі глобалістичних особливостей політичної свідомості населення у становленні незалежних держав зі стабільними демократичними режимами [8].

Спираючись на історичний досвід країн Азії, Африки, Латинської Америки С. Ліпсет доводить неефективність спроб демократизації політичних систем шляхом перенесення політичних інститутів. Найбільш дієвим способом поширення демократії в світі, на його думку, є досягнення високої глобалістичної свідомості народів [8].

Учений звертає увагу на важливість ролі у демократичному транзиті релігійного чинника. Так, на його думку, демократичні цінності швидше утверджуються в середовищі протестантів, ніж серед католиків. Проте твердження деяких дослідників стосовно виключної складності розвитку демократії в ісламських країнах, що обумовлено невизнанням ісламом розподілу світської та духовної влади, С. Ліпсет вважає занадто категоричним, оскільки релігійні вчення і практична діяльність мають здатність з часом змінюватися [8].

Значний внесок у науковий аналіз глобалістичної свідомості суспільства здійснив американсько – канадський політолог Д. Істон, який у працях «Політична система» і «Системний аналіз політичного життя» вперше застосував системний підхід до дослідження політики, політичних систем, політичної свідомості з її глобалістичними характеристиками [25, 223 – 224].

 Основним завданням будь – якої політичної системи Д. Істон розуміє розподіл в суспільстві політичних цінностей, серед яких важливе місце посідають цінності, на основі котрих формується ставлення громадян до нагальних проблем політичного життя, глобальних проблем сучасності. Розв’язання цих проблем, на думку вченого, має відбуватися під визначальним впливом політичних вимог суспільства, які політичною системою трансформуються у конкретні політичні рішення, закони, розпорядження тощо [25, 223 – 224].

Американський політолог Т. Парсонс у своїй книзі «Про структуру соціальної дії» виділив три типи культурних еталонів, кожен з яких розглядається як рішення певного типу орієнтаційних проблем. Так системи ідей, на думку вченого, являють собою вирішення когнітивних проблем; системи експресивних символів є рішенням проблем, що стосуються вираження почуттів; системи ціннісних орієнтацій ототожнюються з вирішенням проблем оцінювання, формування оцінок політичного життя, діяльності владних органів, загальних проблем людства переважно у соціальній взаємодії тощо [13, 194 – 195].

Аналізуючи глибинні чинники міжнародних військових конфліктів, Т. Парсонс у роботі «Система сучасних суспільств» відмічає, що одними з основних причин воєн між державами є по – перше, слабкість солідарності між націями у порівнянні із солідарністю в середині націй і по – друге, недостатня інституціолізованість міжнародного порядку, порівняно з порядком в середині держав, чим обумовлена слабкість захисних механізмів проти ескалації конфліктів, які виливаються у військові дії [14, 183 – 189].

Відомий японський політолог Ф. Фукуяма у статті «Кінець історії?» стверджує, що у світі відбувається завершення ідеологічної еволюції людства, остаточне зміцнення серед населення планети популярності західної ліберальної демократії, її універсалізації як кінцевої форми суспільного устрою, на підставі чого вчений прогнозує відсутність в майбутньому значних ідеологічних конфліктів, припускаючи лише можливість етнічного, національного насильства, тероризму та національно – визвольних воєн [15, 700].

У роботі «Примат культури» Ф. Фукуямою виділено чотири основні рівні суспільної свідомості, на яких відбувається укорінення демократії. Перший рівень «ідеологія» є рівнем переконань у правильності чи неприйнятності демократичного режиму; другий рівень «інституції» охоплює конституції, правові і партійні системи, ринкові структури; третій – «громадянське суспільство» є сферою стихійно утворених відокремлених від держави соціальних структур, які є підґрунтям демократичних політичних інституцій; четвертий рівень «культура» включає такі явища, як родина, релігія, моральні цінності, етнічна свідомість, громадянськість та історичні традиції [20].

Якщо перший та другий рівень є поверхневими та мають здатність швидко змінюватись, то на глибинних третьому і особливо четвертому рівнях зміни відбуваються вкрай повільно. Саме на глибинних щаблях суспільної свідомості, на основі яких надбудовуються рівні політичної свідомості, що мають поверхневий характер, на думку Ф. Фукуями, відбувається найсильніше протистояння поширенню демократичних цінностей та укоріненню демократії [20].

У праці «Довіра: суспільні чесноти та шлях до процвітання» головним елементом соціального розвитку та гарантією міжнародної політичної стабільності Ф. Фукуяма називає довіру, як очікування того, що члени суспільства вестимуть себе чесно, проявляючи готовність до взаємодопомоги відповідно до загальновизнаних норм, чим посилюється здатність людей працювати разом задля спільної мети [15, 700 – 701].

Американський дослідник С. Хантінгтон у всесвітньо відомій статті «Зіткнення цивілізацій» доводить, що основними джерелами глобальних конфліктів в майбутньому будуть не економічні чи ідеологічні чинники, а цивілізаційні відмінності. Враховуючи значні історичні, культурні, релігійні, інші відмінності між різними цивілізаціями, складність поєднання їх ознак у сфері свідомості і культури, поглиблення розуміння різниці між цивілізаціями, що відбувається під впливом посилення міжнародних контактів і послаблення ролі національних держав як джерела ідентифікації людей, вчений переконує, що конфлікт цивілізацій стане завершальною фазою еволюції глобальних конфліктів у сучасному світі [15, 705 – 706; 21].

Через те, що Захід намагається керувати світом, утверджуючи свою перевагу, політичні й економічні цінності, а інші цивілізації прагнуть до збереження власних традиційних цінностей, часто несумісних з ідеями демократії і прав людини, лінія основного глобального конфлікту, на думку Хантінгтона, проляже саме між західною та незахідними цивілізаціями. Виходом із такої ситуації, в умовах зростаючої економічної й військової могутності східних держав, дослідник вважає більш глибоке розуміння Заходом фундаментальних релігійних і філософських основ незахідних цивілізацій, усвідомлення того, як представники цих цивілізацій уявляють власні інтереси, пошук спільних ознак між різними цивілізаціями [21].

Значний внесок у дослідження глобалістичної свідомості також здійснили такі західні вчені як К. фон Бойме, Ф. Вейл, Л. Гарць, Л. Дітмер, Д. Елазар, Р. Інглехарт, Д. Каванах, К. Мангейм, Е. Мюллер, Л. Пай, Дж. Рідер, В. Розенбаум, Е. Тоффлер, А. Турен, С. Уайт, К. Ясперс та інші.

Видатний український теоретик часів Російської імперії, УНР, а згодом і Радянського союзу В. Вернадський виступив засновником наукового вчення про ноосферу, що сьогодні набуває особливої актуальності. У працях «Наукове життя як планетарне явище», «Декілька слів про ноосферу» в термін ноосфера, запозичений ним у французького вченого Е. Леруа, В. Вернадський вкладає особливий зміст, інтерпретує його в якості завершального стану еволюції біосфери, в якому людина, її свідомість вперше постають найбільшою геологічною силою, що перетворює біосферу в інтересах вільно думаючого людства як єдиного цілого [3; 4; 17].

Учений переконливо доводить, що людство нерозривно пов’язане з природою, котра розглядається як взаємозалежна мікрочастинка космосу, що людина здійснює визначальний вплив на природу і водночас залежить від неї та має корінним чином перебудувати сферу свого життя, здійснити невідкладні заходи з метою збереження природних багатств планети для майбутніх поколінь [3; 4; 17].

Згідно з концепцією В. Вернадського, саме еволюціонуючий розум людства, розуміння людьми оточуючої дійсності, власне рівень глобалістичної свідомості суспільства є основною рушійною силою перетворення біосфери у ноосферу, головним чинником регулювання і стабілізації екологічних, військових, демографічних та інших соціальних процесів. Важливими передумовами цього дослідник вважає системне нагадування вченими та політиками про необхідність бути обачними, активний розвиток суспільно – природничих і гуманітарних наукових знань, але не стільки державна організація наукової діяльності, скільки державна допомога науковій творчості нації, «людство рятує наука…» – писав В.Вернадський [3; 4; 17].

Відомий радянський дослідник М. Кейзеров аналізує глобалістичну свідомість у світлі ленінської концепції соціалістичної політичної культури, в основі якої лежить визнання того, що інтереси робітничого класу співпадають з інтересами людства, потребами й довгостроковими перспективами соціального прогресу та водночас знаходяться у непримиримому антагонізмі з інтересами буржуазії [6, 97]. Відповідно основною умовою розв’язання більшої частини глобальних проблем людства, на думку вченого, є поширення на усій планеті соціалізму, що має здійснюватися під керівництвом комуністичної партії.

Російський політолог Е. Баталов у книзі «Про філософію міжнародних відносин» доводить, що дієвим способом побудови глобально го світового порядку, який би підтримувався усіма народами та йшов їм на корить, є існування відповідної масової політичної свідомості. На думку Е. Баталова можливість формування «глобальної людини», тобто людини, яка у своїй свідомості, ціннісних і життєвих орієнтаціях, практичною діяльністю виходить за межі однієї держави, піднімаючись до загальнопланетарного рівня, у сучасних історичних умовах стає цілком реальною, щоправда у досить віддаленій перспективі [1, 125 – 126].

Інший російський дослідник О. Панарін у праці «Спокуса глобалізмом» називає глобалізм найбільшим викликом XXI ст. [12, 27]. Учений переконує, що основною метою глобалістів є встановлення контролю над світовими ресурсами, експлуатація населення бідних країн, знищення паростків модернізації і просвітництва в цих країнах [12, 11 - 16]. На думку О. Панаріна, психологія «громадян світу» є відірваною від нормального суспільства з його нормальними поглядами, мораллю і здоровим глуздом [12, 24]. Дослідник вважає, що вирішення глобальних проблем вимагає не психології мігрантів, а психології патріотів, ідентичності людей як мешканців певної землі, країни і регіону [12, 391 – 392].

О. Оболонський аналізує глобалістичну свідомість у контексті історичного конфлікту між двома глобальними ідеологіями: вже не претендуючого на світову монополію, антиособистісного системоцентризму, що характеризується несприйняттям духовної незалежності і свободи особистості, а також індивідуалістичного персоноцентризму, в центрі якого перебуває людина з її потребами й інтересами та який, на думку вченого, має значні перспективи для розширення і зміцнення в світі [10, 326 – 328].

У книзі «Драма російської політичної історії: система проти особистості» О. Оболонський досліджує особливості російського «народного імперіалізму», притаманного звичайним пересічним громадянам, у якому відносно азійських держав акцент робиться на «цивілізаторській» місії Росії, а відносно країн Прибалтики і Східної Європи – на їх начебто невдячності за звільнення від нацистських загарбників та небажанні жити по – російськи [10, 332 – 333].

О. Оболонський доводить, що народна імперіалістична психологія, що системно впроваджується по ідеологічних каналах, посилює глибинні стереотипи традиціоналістської свідомості, відображаючи негативне ставлення до «чужих», спрямовуючи її проти того ідеологічного ворога, обурення яким відповідає потребам поточної державної політики [10, 332 – 333].

Серед російських науковців, які досліджували проблеми глобалістичної свідомості також треба відзначити О. Арбатова, Е. Бабосова, М. Багдасар’яна, Ф. Бурлацького, А. Возженікова, К. Гаджиєва, Д. Гудименка, А. Дженусова, В. Серебряннікова, М. Фарукшина та інших.

Серед наукових праць, присвячених аналізу глобалістичної складової політичної свідомості незалежної України, заслуговує на увагу дисертаційна робота В. Ярошенко «Формування гуманістичних цінностей у політичній свідомості молоді», в якій зміст гуманізму, як системи ідей і поглядів, зводиться до того, що вихід з кризи техногенної цивілізації перебуває не поза людиною, а в самій людині, у її вдосконаленні. На думку авторки, соціально – політичні процеси в українському суспільстві є підпорядкованими світовому процесу поступового руху до гуманізму, що є одним з проявів успішного формування громадянського суспільства [26].

В. Ярошенко наголошує на необхідності формування гуманістичних ціннісних орієнтацій молоді, гуманізації її політичної свідомості, що сприятиме «людському виміpу» політичних процесів. Дослідницею розроблені конкретні рекомендації з гуманізації політичної свідомості молоді, серед яких центральне місце посідають реалізація концепції політичної освіти, гуманізація системи освіти та державної молодіжної політики [26].

В. Бебик, М. Головатий і В. Ребкало звертають увагу на те, що чи не найскладнішою проблемою політичної свідомості сучасної української молоді є проблема її ідеалів, пов’язана з тим, що значна частина молодих людей, втрачаючи орієнтацію на колишні ідеали, не знаходить ідейних орієнтирів, яких бажає досягти [2, 88]. Л. Нагорна, аналізуючи особливості політичної свідомості громадян України у загально – цивілізаційному контексті, приходить до висновку, що сучасне українське суспільство явно неадекватно реагує на нові техногенні, екологічні та інші глобальні виклики сьогодення, не виявляє готовності до ефективного розв’язання конфліктів [9, 256].

М. Кушнарьова доводить, що в результаті розвитку глобалізації дедалі більшого поширення набуває світоглядна система, породжена розвитком вільноринкового демократичного суспільства, а саме ідеологія активного індивідуалізму, раціоналізму, ліберальної демократії та світоглядного плюралізму, що водночас супроводжується деградацією моральних цінностей людей [7].

В. Шейко у докторській дисертації «Історико – культурологічні концепції цивілізаційної еволюції в добу глобалізму (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.)» переконує, що планетарна цивілізація, яка має значний культурологічний і технологічний потенціал, зможе уникнути самознищення тільки в тому разі, якщо буде своєчасно вдосконалено систему базових політичних цінностей людей відповідно до нових вимог історії. Для цього макрогрупові ідентифікації, організовані за моделлю «вони – ми» мають трансформуватися у розмаїтість мікрогрупових та індивідуальних ідентифікацій, однією з основних передумов чого є розвиток глобального виміру інтеріснування [24].

У спільній авторській роботі Н. Горбач, С. Гелея і З. Росінської «Теорія та історія світової і вітчизняної культури» одним з основних факторів відвернення загрози термоядерної війни і забезпечення миру на планеті розглядається становлення нового політичного мислення суспільства. Ознаками такого мислення є усвідомлення органічної єдності світової цивілізації, деідеологізація міжнародних відносин, розуміння свободи і демократії як вищої гуманістичної цінності, відмова від військової сили як способу вирішення будь – яких суспільних проблем, усвідомлення необхідності створення загальносвітових структур колективної безпеки для контролю над процесом роззброєння і врегулювання міжнародних конфліктів тощо [18, 85 – 86].

Єдиним способом запобігання екологічній катастрофі дослідники вважають формування екологічної свідомості людей, що передбачає вироблення чіткого розуміння процесу взаємодії людини з природою, їх спільної еволюції [18, 87].

Серед останніх праць, присвячених аналізу глобальних проблем людства заслуговують на увагу роботи: В. Карпенка «Методологічна роль гуманістично – ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності» [5], В. Опалько «Подолання бідності в системі світового господарства» [11], І. Третьякової «Міжнародна екологічна безпека в умовах глобалізації» [19], В. Хоменка «Цивілізаційний статус особистості: глобальні проблеми і перспективи розвитку (соціально – філософський аспект)» [23] та багато інших.

Глобалістична складова української політичної свідомості також стала предметом досліджень В. Бабкіна, О. Бабкіної, Н. Бєлоусової, М. Головатого, В. Горбатенка, М. Дмитренка, О. Карпеноба, В. Корнієнка, М. Остапенко, Є. Отдєлєнцева, Л. Півнєвої, В. Саєнка, Д. Топоровського, С. Трояна, А. Харченка та інших вітчизняних дослідників.

В Україні системно проводяться соціологічні дослідження на предмет виявлення ставлення громадян до глобальних проблем сучасності. Особливий інтерес становлять результати опитувань Інституту соціології НАН України, Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, Київського міжнародного інституту соціології, Національного інституту стратегічних досліджень, Українського Інституту соціальних досліджень імені О.Яременка, Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова, фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс», центру «СОЦИС» та інших соціологічних служб.

Висновки. Підсумовуючи критичний аналіз наукових досліджень у сфері глобалістичної свідомості, варто відзначити, що, не зважаючи на значну кількість праць, присвячених вивченню особливостей ставлення населення до глобальних політичних проблем, процесів його змін і трансформацій, науковим пошукам шляхів вирішення глобальних проблем людства тощо, рівень наукового вивчення глобалістичної складової політичної свідомості суспільства залишається недостатнім. У цьому контексті певних уточнень потребують питання сутності, структури, типології, функцій глобалістичної свідомості. Треба відзначити високу перспективність подальшого наукового опрацювання таких питань як: визначення основних ознак гуманістичної політичної свідомості суспільства; аналіз особливостей формування глобалістичної свідомості населення країн світу, у тому числі Української держави, виявлення основних вікових відмінностей й найважливіших тенденцій її розвитку; теоретичне обґрунтування основних напрямів, умов формування в Україні і світі гуманістичної політичної свідомості як запоруки мінімізації негативного впливу глобальних проблем сучасності та їх вчасного розв’язання.



Номер сторінки у виданні: 118

Повернутися до списку новин