Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Історичний контекст розвитку фотожурналістики як основа для вивчення її сучасної жанрово - видової кваліфікації





Ганна ЦУКАНОВА, асистент кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК 007:304:001+77.03/.08

 

Анотація: дане дослідження є оглядом головних періодів розвитку фотожурналістики, зокрема етапів появи і формування сучасних жанрів журналістської фотографії.

Ключові слова: соціальні комунікації, фотожурналістика, жанри..

 

Аннотация: данное исследование является обзором главных периодов развития фотожурналистики, в частности этапов появления и формирования современных жанров журналистской фотографии.

Ключевые слова: социальные коммуникации,фотожурналистика, жанры..

 

Annotation: this research is a review of the majorperiods in the development of photojournalism in particular stages of appearance and formation of genres of contemporary journalistic photography.

Key words: social communications, photojournalism, genres.. 

 

Офіційно датою виникнення фотографії вважається 1839 р., коли Л. Дагер опублікував повідомлення про неї. Проте за сімнадцять років до цього першу світлину зробив Н. Ньєпс, а в 1835 р. Ф. Тальбот отримав негативне зображення на папері, розміщеному у фотографічній камері. Проте на ранніх етапах свого розвитку фотографія не була популярною у пресі. Це зумовлювалося технологічним процесом випуску тогочасних газет і журналів. Фотожурналістика почала розвиватися у кінці 70 – х – початку 80 – х рр. ХІХ ст.; з появою таких нових форм поліграфічного відтворення як фототипія і цинкографія знімки почали майже регулярно з’являтися у виданнях.

Нині журналістська фотографія тісно зв’язана з реальністю, що швидко змінюється. Та попри те, що вона широко використовується на практиці сучасних соціальних комунікаціях і є об’єктом наукових досліджень, її жанрова структура досі не має сталої класифікації, єдиних теоретичних підходів і визначеної термінології.

Метою нашого дослідження є вивчення етапів розвитку і становлення фотожурналістики та її сучасних жанрово – видових різновидів.

Фотожурналістика у сучасному розумінні виникла у результаті удосконалень у поліграфії та фотографії між 1880 та 1897 роками. Перша репродукція – півтон новинної фотографії була опублікована 4 березня 1880 року в «The Daily Graphic». З винаходом магнієвого спалаху стало можливим знімати у закритих приміщеннях.

На зламі ХІХ – ХХ ст. виділяються два основних напрями фотографії: художня та документальна. Як різновид інформаційного зображення в 90 – ті роки ХІХ ст. розвивається репортажне фото. Перші репортажі з’явилися в європейських газетах у середині ХІХ ст. Серед найвідоміших фоторепортерів того часу – Р. Фентон, що знімав події Кримської війни 1853–1856 рр., М. Бреді та А. Гарднер, що оповідали фотоісторію громадянської війни в США 1861–1865 рр., А. Іванов, Д. Нікітін, М. Ревенський – фотолітописці російсько – турецької війни 1877–1878 рр.

В Україні фоторепортаж як жанр з’явився і став розвиватися у 1870 – ті роки. Професор Б. Черняков у процесі вивчення історії становлення та розвитку зображальних елементів у періодиці царської Росії, й України зокрема, зазначає, що «зображальні елементи першої російської друкованої газети лише зовнішнім чином пов’язані з конкретним виданням: не лише додані гравюри, але й заголовна емблематика, могли міститися і в інших творах друку» [6, с. 9]. Науковець вказує, що для більшості журнальних видань ранньої доби властиве використання емблематичних зображальних елементів, спільних за технікою та стилем виконання з тогочасною книгою.

Уперше в історії на шпальтах видання з’явилися світлини фоторепортерів В. Сімпсона та Р. Фентона в британській «Illustrated London News» і розповідали про події Кримської війни 1853–1856 рр. Оригінали зображень демонструвалися на виставках чи копіювалися фотогафічним способом в обмеженій кількості примірників.

Однією з перших спроб синтезувати текстову інформацію та фотозображення була публікація у 1882 р. фотоальбому за повістю М. Гоголя «Записки божевільного», виконану в техніці автотипії. Незвичність цієї книги, відзначеної медаллю на виставці у Відні, полягала в тому, що «кожен фотографічний знімок супроводжувався відповідним текстом» [4, с. 5]. Про це видання, як про новину, писали в усіх європейських газетах.

На початкових стадіях свого розвитку фотографія використовувалася виключно як прискорений (порівняно з живописом) спосіб фіксації портретів та природи. Згодом розширення можливостей фотографії сприяло збільшенню завдань у соціальному житті суспільства. У ХХ столітті фотографія стала одним з головних засобів інформації та документування (фіксування осіб, подій тощо).

Авторство терміну фотожурналістика, як правило, адресується американцю К. Едому, який у 1946 р. на базі школи журналістики Університету Міссурі організував групу фотожурналістики. За іншими джерелами неологізм приписується декану Школи фотожурналістики Ф. Мотта [9].

Сучасна фотожурналістика стала можливою з появою малогабаритної камери та високочутливої плівки. Одним з перших фоторепортерів, хто професійно почав використовувати малогабаритну камеру в інформаційних цілях, був юрист Е. Саломон. Про нього тоді у журналістському середовищі ходила приказка: «для того, щоб провести конференцію Ліги Націй потрібно три умови: кілька міністрів закордонних справ, стіл та Еріх Саломон» [8]. Запропонована ним манера ведення зйомки популярна і серед сучасних фотокорів: фотографувати по ходу події, не чекаючи позування.

Редактор «Лондонського фотожурналу» В. Гембл у 1989 р. писав про революцію у виробництві: «вона може дати можливість передавати зображення через дроти з тією ж швидкістю, з якою передаються нині слова» [7, с. 311]. До 1910 р. науковці досить успішно випробували деякі технології, за допомогою яких доставляли відтворення ілюстрації на сотні миль через дроти. У 1926 р. Американська телефонна і телеграфна компанія (AT&T) використала ці технології для реалізації комерційної служби для обміну фотографіями й іншими зображеннями між найбільшими містами США.

Технологія друку фотографій у газетах активно розвивалася після 1900 р., коли зображення почало займати суттєву площу у щоденних виданнях, особливо у масових багатотиражних таблоїдах. Більшість світлин носили локальний характер. У Сполучених Штатах передача фотографій через службу AT&T була досить дорогою: від 50 до 100 доларів залежно від розміру ілюстрації. Крім того, якість таких зображень була набагато гіршою порівняно з оригіналами.

Фотографія стає частиною новин у газетах та журналах з 1897 р.; більшість сенсаційних повідомлень у жовтій пресі ілюструвалися гравюрами аж до 1927 р.

Спочатку під фотографією в газетах не зазначалося прізвище автора. Як вказують тогочасні фотографи, через низьку поліграфічну здатність навіть найкращі ілюстрації втрачали свою привабливість, світлини майже всі були розмиті та нечіткі. Така ситуація спостерігалася для газетних видань, що виходили на жовтуватому папері, надрукованих високим друком. З поширенням у 1980 – х рр. офсету відтворені фотографії стали більш достовірними та якісними.

Натомість журнали характеризувалися якісними ілюстраціями. Наприклад, американський тижневик «Life», починаючи з 1936 р., друкував якісні фотокартки на широкоформатному глянцевому папері.

Радянський фотограф В. Булла, згадуючи про свою роботу у революційні часи 1917 року, зазначав: «Я біг зі своєю «дзеркалкою» туди, де звучала стрільба, тріскотіли кулемети… пробирався опустілими вулицями, притискаючись до стін будинків, ховаючись за колонами чи в нішах наглухо зачинених воріт, проникав до барикад заради одного – єдиного знімка» [2, с. 58].

До середини 1920 – х рр. пікторальні (картинки, що наслідували живопис) школи вичерпали свій естетичний потенціал. Поступово фотографія знаходить власні засоби виразності: винайдений ще в 1851 році фотомонтаж дозволив втілювати навіть найсміливіші ідеї авторів, а в 20 – х роках ХХ століття фотографи стали активно експериментувати з ракурсами.

У період 1920 – 1950 – х рр. одне з найважливіших місць у фотографії зайняла фотопубліцистика, орієнтована на гострі соціальні теми. Для фотомистецтва характерним стало проникнення в соціальну суть явищ, що відбуваються. Військові репортажі зробили істотний вплив на надання фотографії документальних гуманістичних форм.

Одночасно з активним поширенням фотографії у періодиці, знімки виступають важливою складовою книговидання. У 30 – ті роки, зазначає О. Мжельська, «публікуються альбоми, де ФГ стає головним засобом передачі інформації, де текст відіграє тільки допоміжну роль, встановлюючи просторово – часові характеристики, уточнюючи фактичну сторону ФГ, визначаючи її емоційний настрій» [4, с. 7]. Розвиток фотожурналістики після ІІ світової війни характеризувався наявністю невеликої кількості агентств (американські, німецькі, французькі, англійські та радянські). Більшість газет працювали самостійно, послуговуючись штатом власних фотографів.

Найбільшою проблемою, на якій акцентували увагу фоторепортери, був захист авторських прав. Лише в Сполучених Штатах, починаючи з початку 50 – х років минулого століття, повага до авторського права визначалася законодавчо. В Європі в кінці 50 – х  років народився рух, що об’єднав молодих фотографів, метою якого була спроба змінити ситуацію і встановити нові правила поширення фотографій на ринку.

Аналізуючи історичні моменти розвитку фотожанрів, О. Мжельська зазначає: «У наступні роки [40–50 – ті рр. ХХ ст. – Г. Ц.] з’являються нові жанри фотопубліцистики: фотоновела, фотоповість. Стали виокремлюватися різновиди фотовидань – фотокниги» [9, с. 7].

Для 60 – х та 70 – х рр. характерною є поява так званих «вільних» журналістів, які подорожували світом, фіксуючи всі тогочасні події. Найбільшими західним замовниками таких світлин були «Time», «Life», «National Geographic», «Newsweek», «Geo», «Sunday Times», «New York Times Magazine». Згодом француз Ю. Енрот розвинув та втілив ідею створення агентства «Gamma» і «Sygma», які обєднали навколо себе велику кількість таких фотожурналістів. Агентства співпрацювали з найкращими тогочасними фотографами, продаючи їх фотографії найбільшим медіа – концернам.

Починаючи з 1970 – х рр. як чорно – біла, так і кольорова фотографія починають повноцінно існувати в мистецтві та засобах масової інформації.

Фотографія 1950–1980 – х  рр. характеризується розвитком фоторепортажу і жанрової фотографії. В європейській фотожурналістиці виокремлюється антимілітаристський напрям (репортажі В. Бішофа, Р. Капи, Д. Сеймура, створені під час американської агресії у В’єтнамі й інших гарячих точках планети); набуває нового звучання епічна велич у трактуванні дикої природи (А. Адамі), психологізму (Т. дель Тваней, Д. Харісиадіс), напруженості (брати Брандт). Розвиток фоторепортажу належить до заслуг прогресивних фотодокументалістів А. Картье – Брессона, Р. Аведона, Ф. Холцмана, Ф. Ройтера, У. Рауха. Продовжує інтенсивно розвиватися прикладна фотожурналістика, де комерційні задачі переплітаються з достовірною мистецькою творчістю, що тяжіє до створення засобами фотомонтажу, рекламного фото своєрідних фрагментів гротесково – сатиричних літописів епохи. Сучасний етап у розвитку документальної фотографії характеризується різноманіттям жанрових форм і творчих манер. Поява нової апаратури сприяє спеціалізації безлічі майстрів у галузі визначених тем і напрямів. У відкритій лекції Г. Нері щодо історичного розвитку зображальної журналістики виділяється негативний фактор, що вплинув на розвиток фотожурналістики у 80 – х рр. ХХ ст., а саме «так звані систематизовані «каталоги зображень», які надавали можливість журналістові чи фото – редакторові досить швидко знайти потрібну ілюстрацію на визначену тему» [5]. Саме ці каталоги виступили родоначальниками стереотипного та шаблонного бачення світу. Одночасно виникає новий напрям у дизайні новинних видань: друк однотематичних фотографій у малому форматі різних авторів, що понижує ступінь естетичного впливу і робить розуміння фоторепортажу майже неможливим.

Цікавими щодо природи фотографії та її місця в історичному вимірі є думки Р. Барта: «фотографія до безкінечності відтворює те, що було лише раз; вона безкінечно повторює те, що вже ніколи не може повторитися у плані екзистенціальному. […] Вона являє собою абсолютну одиничність, суверенну, тусклу, і ніби тупу випадковість» [1, с. 11].

Для газет і журналів практика придбання ілюстрацій була вигідною, оскільки вони могли вибирати з великої кількості зразків та не фінансувати відрядження власних фотокорів у «гарячі» точки чи на міжнародні події. На початку 1980 – х рр. у наслідок такої політики видань зменшилися, а подекуди і зовсім зниклиштати фотожурналістів; їх місце посіли арт – директори та більдредактори.

1990 – і рр. відзначилися двома вагомими подіями – економічною кризою, що виникла після війни у Персидській затоці, та появою і розвитком нових інформаційних технологій. Криза 1992 року завдала основного удару багатьом репортажним фотографам, яким довелося перейти в комерційну фотографію. Причиною стала декоординація робити та втрата авторських прав багатьма агентствами на світлини, низькі гонорари за репортажну чи документальну фотографію. Цією ситуацією скористалися величезні концерни, що почали поглинати менші агентства, зокрема компанії «Getty» і «Corbis» унаслідок тогочасних подій стали найбільшими лідерами – монополістами в фотоіндустрії у галузі рекламних стокових матеріалів та історичних колекцій.

Міжнародні інформаційні агентства «Reuters», «AP», «France Presse» та «ІТАР – ТАРС» характеризуються високою якістю поширених через передплату новинних фото зі всього світу. З ними досить складно конкурувати професійним вільним фотографам, які не мають належного зовнішнього фінансування.

Суть американської фотожурналістики останнього десятиліття, як її визначають в американських університетах і спеціалізованих навчальних закладах, таких як Міжнародний центр фотографії (ICP) в Нью – Йорку, полягає в тому, щоб бути «історичним свідком». З цієї точки зору, відображення соціальної, історичної події або просте віддзеркалення повсякденного життя, покликане бути «свідком» і створювати візуальний образ історії. Фотографія, як безпосереднє і сухе документування події, робить очевидною здатність фотографа зловити саму суть події.

У сучасному контексті фотографію розглядають як засіб документального відтворення реальної дійсності; це суспільний документ, що є основою зображальної соціальної інформації. Відтак фотожурналістика – це функціональне поняття, що включає в себе розгалужену систему жанрів і форм інформаційно – публіцистичної діяльності.



Номер сторінки у виданні: 165

Повернутися до списку новин