Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Особистості підготовки до друку творів поетичних жанрів





Олена ЛОГВИНЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики та видавничої справи Київського національного університету культури і мистецтв

УДК 655.254.22

           

Анотація: у статті розглянуто потребу, специфіку й спосіб редагування віршованих текстів. Рекомендовано студентам та молодим викладачам алгоритм підготовки поетичних творів додруку.

Ключові словавіршований текст, ритмомелодика, семантичні відтінки слів, поетичний синтаксис, редагування поетичних творів..

 

Аннотация: в статье рассмотрено необходимость, специфику и способ редактирования стихотворных текстов. Рекомендовано студентам и молодым преподавателям алгоритм работы надподготовкой поэтических произведлений к печати.

Ключевые слова: стихотворный текст, ритмомелодика, семантические оттенки слов, поэтический синтаксис, редактирование поэтических произведений..

 

Annotation: the article deals with the need, specifictype of editing and poetic texts. Recommended for students and young teachers algorithm work on preparingpoetry for publication.

Key words: poetic text rytmomelodyka, semanticnuances of words, poetic syntax, editing poetry..

 

Художні твори, зокрема поезія, – це мистецький ексклюзив. Тому до їх редагування

потрібно підходити обережно, зважено, щоб донести до читачів тексти такими, якими замислено авторами, не спотворивши ні змісту, ані форми. Щодо останньої особливо, бо закони поезії тут жорсткіші: авторові треба неухильно дотримуватися суворого канону стилістики віршотворення, а редактору постійно мати на увазі, що в цій царині алгеброю вимірюється гармонія. Й оскільки наукової літератури тут недостатньо (можна згадати літературознавчі праці Н. Костенко, А. Ткаченка, А. Семісенка, В. Левицького, що є лишень дотичними до нашої теми), хотілося б поділитися своїми міркуваннями з цієї теми.

Предметом дослідження є специфіка редагування поетичних творів.

Об’єктом дослідження є віршовані тексти різних авторів.

Актуальність дослідження визначається відсутністю опублікованих методологічних рекомендацій щодо підоготовки до друку творів поетичних жанрів, що спричинює недостатній рівень підготовки фахівців цього сегменту видавничої справи та редагування.

Метою роботи є дослідити чинники й важелі редагування поетичних текстів, подати студентам, молодим фахівцям методологічні рекомендації щодо алгоритму праці з версифікаційними творами. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

– обґрунтувати потребу редагування поетичних творів;

– визначити принципи й методи підготовки до друку віршованих текстів;

– проаналізувати специфіку редагування творів поетичних жанрів;

– сформулювати методологічні рекомендації щодо редагування цього жанру художньої літератури.

Методи дослідження. Ми використовували загальнонаукові методи й засоби: індуктивний та дедуктивний. Також метод добору й систематизації матеріалу, порівняльний, текстологічний та стилістичний аналіз.

Спершу з’ясуймо: чи потрібно редагувати вірші – плоди художньої творчості автора? Відповідь: так. Оскільки редагування – це потрібний процес опрацювання тексту. Збоку завжди краще видно окремі похибки, недоліки, яких припустився автор. Приміром, поет нагромадив у одній строфі кілька метафор чи порівнянь, які не полегшують сприйняття змісту, а навпаки, затуманюють його, ускладнюючи комунікативний зв’язок із читачем. Або вжив іменник у невластивому український мові роді (наприклад, біль нестерпна, заміть правильного: нестерпний). Чи не помітив, як порушив ритміку в катрені, припустився нудних повторів тощо.

Серед студентів (та й самих літераторів) побутує думка про те, що редагувати вірші здатен лише той, хто сам вправно складає поетичні рядки. Певна рація у цьому, безперечно, є. Однак, гадаємо, варто зруйнувати згаданий стереотип. Тобто, якщо майбутній редактор досконало володітиме українською мовою, матиме відчуття слова й ритму, знатиме закони художньої творчості, принципи й методи її аналізу, буде обізнаним в основних літературознавчих категоріях (як – от: художній образ, поетичний синтаксис, жанрові та версифікаційні форми поезії, ритмомелодика вірша, системи українського віршування, віршові розміри тощо), то він виконає своє завдання більш або менш успішно. Але для цього потрібно спершу допомогти йому зануритися у глибинний, неповторний світ поезії, виробити власний художній смак, навички редагування, відпрацювати з ним техніку редагування, а згодом його фах удосконалить досвід.

У процесі навчання й опанування редакторського фаху в галузі підготовки до друку поетичних творів треба, на наш погляд, використовувати індуктивний метод: пройти шлях від окремого до загального, тобто від простого до складного. Якщо слово лежить в основі будь – якої літературної творчості, то варто і починати зі слова. Адже, за одним із «авторських» визначень, поезія – це найкращі слова у найкращих місцях. Але перед цим студенти мають пригадати матеріал, вивчений ще в середньому загальноосвітньому закладі: жанрові та версифікаційні форми поезії. Жанрові: ліричний вірш, філософський вірш, поема, драматична поема, балада, елегія, роман у віршах, пеан, ода, гімн, пісня та ін.; версифікаційні: катрен, двовірш, сонет, рон делі, рубаї, танка, хоку, октава, газель тощо.

Спочатку треба подбати про збагачення словникового запасу студентів. А це насамперед: а) семантичні відтінки слів: синонімічні гнізда, антоніми, пароніми, б) ідіоми (фразеологізми), в) неологізми. Студенти, безперечно, мають орієнтуватися в лексикографічному корпусі української мови. Тому рекомендуємо, зокрема, такі видання: Бурячок А. А., Гурин І. І. Словник українських рим / А. А. Бурячок, І. І. Гурин – К. : Наук, думка, 1979. – 338 с.; Головащук С. І. Українське літературне слововживання: Словник – довідник / С. І. Головащук. – К. : Вища шк., 1995. – 319 с.; Словник синонімів української мови: В 2 –х томах / А. А. Бурячок, Г. М. Гратюк. С. І. Головащук та ін. – К. : Наук, думка, 1999 – 2000; Фразеологічний словник української мови / Укл. В. М. Білоноженко, В. О. Винник, І. С. Гнатюк та ін. – К. : Наук, думка, 1999. – Т. І. – 528 с.; Т. ІІ – 984 с. та ін.

Проникнути у лексичні скарби мови допоможе ознайомлення із семантичними відтінками слів, що мають бути розглянуті відповідно до доцільності слововживання, лексичної словосполучуваності. Синоніміка – один з найважливіших чинників, що зумовлюють своєрідність художнього стилю автора. Домінантне (реєстрове) слово для добору синонімів має бути питомо українським, а не іншомовним, літературним, а не діалектним, загальновживаним, а не вузькопрофесійним або жаргонним, а синонімічний ряд якомога довшим (за рахунок залучення слів з різним емоційно – експресивним забарвленням). Наприклад, якщо запропонувати ключове слово «гаспид», то лише двоє студентів із десяти скажуть, що це біс, або диявол, сатана, люцифер, змій тощо. До ключового слова «обрус» також мало хто добере синоніми: скатертина, скатерь, настільник тощо. Тому коректніше й методологічно правильніше було б спрямувати аудиторію на пошук синонімів до ключових слів: у першому випадку – диявол, у другому – скатерть. Таку вправу рекомендуємо виконувати у формі гри. Двоє учасників змагаються на вияв знання лексичного багатства української мови: виграє той, хто назвав потрібне слово останнім. Щоби залучити під час гри й інших студентів, можна створити дві групи підтримки з трьох осіб, які допомагатимуть гравцеві з його команди продовжувати вести змагання. Приз від викладача: 1 бонус (заохочувальний бал до основної оцінки).

Антонімічна насиченість завжди була притаманна творам багатьох українських письменників, зокрема й поетів. Щоб опанувати тему антонімів, ще одну вправу рекомендуємо виконувати знов - таки у формі гри. Двоє студентів змагаються на краще знання української народної творчості, зокрема прислів’їв, граючи у словесний пінг – понг. Виграє той, хто останнім правильно назвав пару фразеологічних антонімів. Наприклад: Щастя розум відбирає, а нещастя повертає; Щире слово – теплий промінь, нещире слово – гострий ніж у серце; Як народився, то треба й померти; Молодий кінь – до бою, а старий – до гною.

Важливо збагатити лексичний запас студентів також поетичними фразеологізмами (ідіомами), що надають будь – якій мові особливого сма ку неповторності (тож не дивно, що це спричинює труднощі перекладу речень з однієї мови на іншу). Скажімо, якщо укр.: накивати п’ятами – то рос. показать пятки (задать стрекача); укр.: кожний Івась має свій лас – рос. на вкус, на цвет товарища нет.

Щоби перевірити знання аудиторією українських фразеологізмів, викладач називає поняття, а студент наводить відповідний йому фразеологізм. Наприклад: мати свої, не залежні від когось погляди – грати у власну дудку; розтривожити, схвилювати – взяти за живе; перемогти або загинути – зі щитом або на щиті.

У зв’язку із редагуванням поетичних творів актуалізуємо поняття «неологізми». Кожне нове слово, що постає у мові, спочатку являє собою неологізм, а набувши широкого вжитку, входить в активний словниковий склад мови, перестає бути неологізмом. Отже, неологізм – категорія історична. Крім неологізмів загальномовних, вирізняють неологізми індивідуальні, створені авторами окремих літературних творів з певною стилістичною метою. Це неологізми стилістичні, що не входять до словникового складу мови, залишаючись у більшості випадків належністю окремого твору певного автора. Приміром: «не дивися... яблуневоцвітно»; «христовоскреслими очима» (П. Тичина); «грононосна лавина» (М. Рильський). Завдання на закріплення матеріалу: викладач пропонує студентам два слова (скажімо, іменник + дієслово чи іменники + іменник, або іменник + прикметник) як основу для творення власного образу – неологізму. Приміром: золота пшениця – золотопшеничний лан; горить свіча – свічегоріння; хмарини пливуть – хмароплин.

2. Безперечно, жоден вірш (чи інший поетичний жанр) не обходиться без тропів – засобів увиразнення мови автора. Варто попрактикуватися в аудиторії на пошук різноманітних тропів, запропонувавши студентам кращі взірці поетичного слова, зокрема з класичних творів М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, Є. Плужника, Б. – І. Антонича, В. Симоненка, Л.Костенко, і дати їм домашнє завдання – дібрати з творів улюблених авторів по 5 – 7 прикладів тропів.

Студенти мають орієнтуватися в понятті «поетичний синтаксис». Слово поетичний у цьому словосполученні вжито у значенні художній, тобто до нього вдаються не лише поети, а й прозаїки та драматурги. Одним ыз елементів поетичного синтаксису є інверсія – стилістична фігура, для якої характерний незвичний порядок слів у реченні. Її вживають, щоб підкреслити слово або слова, на які падає логічний наголос. Наприклад: «Поховайте мене на могилі серед степу широкого...» (Т. Шевченко). Або: «І молоде із – за гори на конях покоління летить сюди» (П. Тичина). Еліпсис (еліпс) – пропуск у реченні деяких його членів. Наприклад: «Там повіє, буйнесенький, як брат, заговорить» (Шевченко). Пропущене слово «вітер». Художнє повторення (анафора: М. Рильський: «Моя Батьківщина – удар молотка, Моя Батьківщина – Мічуріна сад, Моя Батьківщина – це поле борні...» епіфора: П. Тичина: «Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу», суміжне вживання однокореневих слів: Т. ШевченкоЧорніше чорної землі блукають люди»). Паралелізм – фігура, близька до порівняння, часто вживається в народних піснях: Стоїть явір над водою, // В воду похилився. // На козака негодонька // Козак зажурився... Паралель: хилитися – журитися. Риторичні звороти. Наприклад, риторичне звернення: А ти, всевидячеє око! // Чи ти дивилося звисока, // Як сотнями в кайданах гнали // В Сибір невольників святих? (Т. Шевченко), риторичний оклик: «О недаремно, ні, в степах гули гармати...» (В. Сосюра). Градація – стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи зниження їхньої емоційно – смислової значущості: «На майдані пил спадає, // Замовкає річ...// Вечір. // Ніч» (П.Тичина).

3. На практичних заняттях потрібно передбачити тренування пошуку евфонічних слів, що утворюють рими (тобто співзвучні закінчення у віршованих рядках: суміжні, перехресні, кільцеві). Спрямувати студентів на пошук свіжих, незатерних рим й уникнення стереотипних (на кшталт жити – творити, лелека – далеко, хати – багато), а також уникнення в поетичному творі примітивних дієслівних, прислівникових, прикметникових рим (гратися – сміятися, пізно – залізно, дзвінкий – ламкий тощо).

Щоб опанувати тему римотворення, викладач пропонує одному студентові знайти прийнятну в сенсі милозвучності риму, а іншому придумати два поетичні рядки з цими словами, які б римувалися за схемою: аа: «Нехай серця не знають супокою, І наша юність буде хай такою... (В.Симоненко). Скажімо: полинами нами: Зітхає вітер полинами, // І ця дорога поміж нами. Або: вівці – насниться: Пасе ріка туманивівці, // І синій лід їй лиш насниться.

Наступну вправу трохи ускладнюють: наводять віршований рядок з поезії відомого поета, який студент має продовжити до кінця чотиривірша, тобто доточити до першого рядка ще три – так, щоби вималювався певний образний зміст. Наприклад: «Ну скажи – хіба не фантастично...» (В. Симоненко).

І нарешті найскладніше для слухацької аудиторії – написати власний коротенький вірш (з чотирьох рядків) на тему кохання або природи. Потім студенти мають проаналізувати твори одне одного за приблизною схемою: а) розкриття теми (змістове наповнення), б) дотримання обраного віршованого розміру; в) добір рим;  г) образотворчі засоби; д) естетичний вплив на читача.

4. Студент має опанувати питання взаємодії музики і слова в сучасному словесно – художньому творі. Бо вірша без музики (ритміки) немає. І саме музичність – одна з головних ознак вірша, на яку звертають увагу, його поціновуючи. А як же бути з білим віршем чи верлібром? – може виникнути запитання. У білому вірші обов’язково збережено ритм, а у верлібрі музичність вірша забезпечується завдяки особливій інтонаційній єдності рядків. Приміром: Пробіг зайчик. // Дивиться – // Світанок! // Сидить, грається, // Ромашкам очі розтулює. // А на сході небо пахне. // Півні чорний плащ ночі // Вогняними нитками сточують. // – сонце – // Пробіг зайчик. (П. Тичина).

Для перевірки відчуття музики слова можна запропонувати таку вправу: «Відреставрувати віршовий текст». Наприклад, у наведених нижче чотиривіршах студент має віднайти пропущене слово (словосполучення) або ж дати свій варіант, що вписується у змістово – формальний «малюнок» тексту:

 

1. Де не глянь – колоски

Проти сонця блись_блись...

Лиш ген скраю ліски,

Ніби ...?.., простяглись...

(Павло Тичина)

 

Тут пропущено слово дим. Проте якщо студент запропонує слова сон чи ввись, то варто зарахувати таку відповідь, адже він виступив немов у ролі співавтора, виявивши при цьому чуття слова.

 

2. Коли ж з горба небесного поволі

Світило стомлене іде на спад,

Його красу забувши, мимоволі

Ми ...........?....... вертаємось назад.

(Вільям Шекспір)

 

Ця загадка трохи складніша для розгадування, оскільки в останньому рядку бракує двох слів: до землі. Як варіант може бути словосполучення до низин.

Розглядаючи поняття ритму, звертаємо увагу на те, що ритм – це повторюваність тих чи інших схожих елементів через певні співмірні відтинки. І саме ритм лежить в основі системи віршування. Ритм може бути побудований на лічбі складів у вірші (це силабічний вірш) або на лічбі наголосів у вірші (це тонічний вірш). Для української поезії найбільш характерним є сила - бо – тонічний принцип версифікації. Думку про те, що саме ритм лежить в основі поезії, можна проілюструвати на прикладі початку вірша В. Симоненка [5]:


 

З цього характерного прикладу видно, як за відсутності ритму (у правій частині таблиці) втрачається неповторний чар (аромат) поезії. Віршований ритм виразніший, ніж у прозі, бомає звукову природу. Пропонуємо вправу на відчуття ритму й розуміння взаємозалежності складових елементів віршованої мови. У наведених поетичних рядках потрібно знайти аритмію й шляхом редагування усунути її. Приміром:

 

Як ніч повисне між гілками,

Заграє листя в місячнім танку,

Дивлюсь на неба зоряну ріку,

Яка пливе і дихає над нами.

 

У цьому чотиривірші неритмічні 1 – й та 4 – й рядки (9 складів і 11!) Вийти зі становища можна таким чином: В 4 – му рядку зробити правку:  Яка пливе услід за нами. Ще приклад.

 

На темному чолі печаль і суєта,

Як рабський знак, німе терпіння

Вросло у душу, мов коріння –

В покорі зціплені вуста.

 

Тут неритмічні 1 – й та 4 – й рядки (12 складів і 8!). Тож треба відредагувати так: На темному обличчі суєта // Як рабський знак. Німе терпіння // Вросло у душу, мов коріння. // В покорі зімкнуті його вуста. Виходить: 10 – 9 – 10 – 9.

5. Одним з важливих понять віршотворення є наголос, носієм якого виступає голосний звук. У поезії (за незначними винятками, що можуть бути «прощені» класикам) варто дотримуватися правильного літературного наголошення слів. Приміром, нова доба, а не нова доба; було, а не було. Проте треба мати на увазі, що для деяких слів характерні рухомі наголоси. Наприклад: байдуже, мабуть, зокрема, загадка, заголовок.

Під час редагування поетичних творів потрібно стежити за тим, щоб наголоси у словах, які утворюють риму, як і віршовий розмір, були відповідними (уніфікованими) у всіх строфах.

6. Починати редагувати вірш варто з накреслення схеми його ритмомелодики (визначити віршовий розмір і порахувати кількість складів у кожному рядку). Наприклад, у поезії Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» такий віршовий розмір : ямб: –/–/–/–/– ; –/–/–/–/. У 1 – му та 3 – му рядках – 9 складів, у 2 – му та 4 – му – 8. Якщо ця кількість неоднакова, потрібне втручання у текст. Це щодо форми. Щодо змісту: підкреслити проблемні рядки, де зустрічаються логічні, лексичні або синтаксичні помилки, неоковирні вирази, нечіткі (непрозорі) образи, тавтологія, немелодійний збіг кількох приголосних (або двох однакових) на стику слів тощо. Потім запропонувати авторові свої варіанти

правки. Якщо він не погодиться, то потрібно шукати компроміс.

Висновки: для редагування поетичних творів потрібні особливий хист і вміння. Також знання законів віршування, мовностилістичних засобів творення поезії, широкий словниковий запас, орієнтування у читацьких запитах щодо творів поетичних жанрів. Редактор має допомагати авторові встановити якнайтісніший контакт із читачем, а не зруйнувати його.



Номер сторінки у виданні: 169

Повернутися до списку новин