Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ: Луцишин Г. І. Національна консолідація України в умовах сучасного політичного процесу: монографія / Галина Луцишин. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. – 364 c.

Тематика: РЕЦЕНЗІЇ




РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ: Луцишин Г. І. Національна консолідація України в умовах сучасного політичного процесу: монографія / Галина Луцишин. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. – 364 c.

 

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, професор

 

Після проголошення незалежності перед українською елітою постала проблема національної консолідації як запоруки існування державності у довготривалій перспективі. На жаль, процес національної консолідації в Україні так і не набув системного та цілісного характеру, а є лише фрагментарним та ситуативним. Враховуючи низький рівень національної консолідації в Україні, перед політичною наукою постає завдання поглибленого вивчення цього питання та розроблення нових теоретичних підходів.

Монографія Луцишин Г. І. є ґрунтовним науковим дослідженням проблеми національної консолідації України у сучасних умовах. Протиріччя пострадянської трансформації українського суспільства, диференціація та дезінтеграція на усіх рівнях політичної системи, потреби в стійкому розвитку політичної системи спричинили необхідність вивчення особливостей національної консолідації українського суспільства. В Україні можна спостерігати соціально – політичний поділ на етно – мовній основі, який посилюється етнічними, історичними, культурними, релігійними та іншими чинниками.

Уже двадцять років в Україні тривають дискусії з приваду того, яку модель нації ми повинні розбудовувати, навколо яких чинників повинна консолідуватись українська нація. Безперечно, що єдність української нації, консолідація суспільства залежить насамперед від чіткої визначеності вихідних засад, на які спирається нація у своєму розвитку. Консолідованість є однією з важливих ознак зрілої держави та формою існування сучасних націй, вагомим чинником зміцнення державного суверенітету на шляху до побудови політичної нації. Національна консолідація у широкому значенні визначає якість державності та конкурентоспроможність нації і тому залишається важливим та актуальним для більшості сучасних держав та України, зокрема.

Наукова проблема дослідження обумовлена недостатнім вивченням феномену національної консолідації суспільства загалом, зокрема її політичних та етнонаціональних аспектів, вимогою пошуку перспектив процесу консолідації в сучасній Україні. Актуалізує вивчення національної консолідації і поліетнічний характер українського суспільства, пов’язаний з відмінностями територіальними, етнічними, релігійними і соціокультурними. Автор наголошує, що у більшості сучасних концепцій, програм, спрямованих на стратегічний розвиток України, розглядаються питання національної консолідації суспільства, але не обґрунтовуються її політичні аспекти, умови та технології забезпечення. Тому пошук науково обґрунтованих складових вирішення проблеми національної консолідації України є важливим та актуальним.

Спираючись на ґрунтовну джерельну базу, зокрема, численні праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, автор зуміла об’єктивно дослідити ґенезу проблеми національної консолідації, проаналізувала, за яких умов і за наявності яких чинників національна консолідація суспільства посилюється або втрачає позиції, які при цьому відносини між основними суб’єктами політики в центрі і на місцях, особливо в поліетнічних регіонах, де етнополітичні проблеми істотно впливають на характер політичного процесу.

Автор розглядає поняття «розколота нація» через зовнішній та внутрішній аспекти. Зовнішній аспект означає роз’єднаність нації, що зумовлено певними геополітичними чинниками, існує втручання інших держав чи організацій в конституювання нації. Внутрішній аспект розколу нації часто зумовлений історичними, культурними, релегійними, мовними, ментальними та іншими особливостями. Також національний розкол може мати відкриту або латентну форму. В Україні можна спостерігати більшою мірою латентний розкол між Заходом і Сходом, який корелює із мовними, церковно – конфесійними та геополітичними орієнтирами громадян України.

Відповідно до мети дослідження, побудована і структура монографії: вступ, п’ять розділів, поділених на параграфи, висновки, список літератури.

Луцишин Г. І. підкреслює, що у системі внутрішньонаціональних процесів ключове значення має все, що пов’язане із національною єдністю та особливостями її розвитку, її політичним змістом. Національна єдність – це чинник, який постійно діє і становить основу національної життєдіяльності.Аналізуючи етноісторичну, політичну та етнополітичну нації, автор наголошує, що кожен тип нації містить відмінні чинники та моделі національної консолідації. Для етнічних націй такими чинниками є насамперед мова, національні традиції та культура, національна історія (герої нації та патріотизм), національна та етнічна еліти тощо. Для політичної нації – держава, громадянство, територія. Етнополітична основа громадянської нації є прийнятною для сучасної України і посилює національну консолідацію; розвиток нації відбувається у тісному взаємозв’язку держави, її титульного етносу та національних меншин. Питання культурної багатоманітності України та питання національної єдності мають розв’язуватись паралельно. На позитивну оцінку заслуговує третій розділ «Етнічні та політичні чинники в процесі національної консолідації України». У ньому автор аналізує окремі групи чинників консолідації української нації: політичні, етнонаціональні, соціоекономічні та культурологічні. Етнонаціональними чинниками консолідації української нації можна вважати гармонізацію міжнаціональних та міжетнічних відносин, відносини між етносуб’єктами (титульна нація – національні меншини – корінні народи), а також відносини всередині окремого етносу, що відображають соціально – історичні та політико – економічні умови життя цього етносу, його етнічний статус, норми, традиції, пріоритети та цінності. Разом з тим, розбіжність інтересів етнічних груп у межах єдиної держави часто дестабілізує громадське та політичне життя і створює передумови для конфліктів. Також автор наголошує, що основними складовими консолідаційного процесу в Україні можуть стати розвиток громадянського суспільства, українська мова, спільна історична пам’ять, загальновизнані (на регіональному та загальнонаціональному рівні) національні герої, українська церква, формування центральних органів влади за регіональним принципом. Громадянське суспільство є одним із ключових чинників у розвитку нації та національної консолідації. Для успішного розвитку громадянського суспільства формування політичної нації є важливим та необхідним, зокрема, коли йдеться про формування громадянина з відповідною національною свідомістю та політичною і національною культурою.

Розглядаючи роль політичних партійУкраїни у процесі національної консолідації, автор зазначає, що націєконсолідаційний потенціал сучасних політичних партій є незначним, що пов’язано із зростанням недовіри громадян України до всіх партій, які представлені у владі. Піднесення їх до рівня повноцінних учасників політичних процесів зробить вагомішою їхню роль у соціально – політичній консолідації українського суспільства. Як показує практика, діяльність політичних партій та їхніх політичних лідерів може значно вплинути на процес подолання соціокультурних протиріч між регіонами. Сьогодні вплив партій частіше деструктивний, однак у разі зміни курсу політичних партій у бік національної і суспільної консолідації вони можуть досягти позитивних результатів. Також автор наголошує на деконсолідуючій ролі етнополітичних партій, зокрема, це Демократична партія угорців України, партія «Русский блок» (попередня назва – партія «За Русь единую»), «Партя політики Путіна», «Російська партія Криму» тощо. Такі партії найчастіше є маловпливовими, їх діяльність є ситуативною, вони часто загострюють міжетнічні відносини, сприяють протистоянню титульного етносу та національних меншин, посиленню дезінтеграційних процесів у державі

Цікавим здобутком монографії є розгляд національної консолідації України в контексті сучасних глобалізаційних процесів, зокрема, впливу міжнародних організацій на процес національної консолідації, вплив етнічних батьківщин окремих національних меншин України на процес національної консолідації, поширення моделі подвійного громадянства окремими сусідніми державами тощо. Автор підкреслює, що ситуація, яка склалась в Україні останніми роками із поширенням прихованого подвійного громадянства, свідчить про те, що суспільно – політична ситуація в окремих регіонах України (Крим, Закарпаття, Буковина, Одещина) має тенденцію до зростаючої дестабілізації з переходом до загроз територіальній цілісності України. Наявні тенденції в етнічній сфері та намагання інших країн використовувати їхні проблеми у власних інтересах можуть стати причиною етнонаціональних та міждержавних конфліктів. Поширення подвійного громадянства в Україні негативно впливає на процес національної консолідації, оскільки просуває стандарти «подвійної національної ідентичності», загостроює міжетнічні протиріччя.

Підсумовуючи аналіз рецензованої монографії, варто наголосити, що робота Луцишин Г. І. є актуальним, самостійним та творчим дослідженням, яке спирається на глибокі теоретичні розробки, аналіз емпіричного матеріалу та узагальнення зарубіжного та українського досвіду у сфері національної консолідації. Основні положення та висновки наукової роботи є обґрунтованими та доведеними, їх можна використати для подальших наукових досліджень з проблематики націє будівництва та міжнаціональних відносин.

Монографія може викликати інтерес у читачів, які цікавляться проблематикою етнополітики, фахівців, які працюють в органах державної влади, науковців, викладачів, студентів, а також вона може бути цікавою широкому колу читачів.



Номер сторінки у виданні: 259

Повернутися до списку новин